Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/2841/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-11889ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 361/2841/17
		провадження № 61-11889св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2022 року у складі судді Сердинського В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		Позов обґрунтовано тим, що вона з відповідачем проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 2003 року до серпня 2016 року. За цей час вони придбали рухоме та нерухоме майно, що є їх спільною сумісною власністю, а саме:
		житловий будинок АДРЕСА_1 ;
		автомобіль марки «Skoda», модель «Superb», 2008 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - автомобіль);
		побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, металобрухт.
		Факт спільного проживання сторін встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року.
		У частині поділу будинку АДРЕСА_1 зазначає, що на початку їхнього з відповідачем спільного проживання йому належала лише 1/3 частина будинку, ще 2/3 частини цього будинку він набув у 2011 році у період спільного з нею проживання відповідно до судового рішення, згідно з яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та  ОСОБА_4 (інші співвласники будинку) стягнено компенсацію за належні їм частки у праві на спільне майно. Кошти, які відповідач сплатив колишній дружині та дочці як компенсацію вартості належних їм частин будинку, були спільними заощадженнями сторін, тому 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 , які відповідач набув у власність за час їхнього спільного проживання, підлягають поділу як спільне сумісне майно подружжя.
		У 2012 році із відповідачем вони спільно придбали автомобіль, право власності на який зареєстроване за відповідачем. Оскільки рухоме майно є неподільним та не може бути розділене між співвласниками, вважає можливим залишити автомобіль у користуванні відповідача та стягнути з нього на її користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 132 150,00 грн, враховуючи, що приблизна вартість аналогічного транспортного засобу становить 264 300,00 грн.
		Крім того, за час спільного проживання з відповідачем придбано такі побутові речі:
		м`який куточок «Вита» (диван та 2 крісла) вартістю 23 100,00 грн;
		акустичні системи: DIVA 5.2 (P)R, DIVA 6.2 F, DIVA 5.2(P)C (2 515,00 + 6 135,00 + 1 790,00 грн відповідно) загальною вартістю 10 440,00 грн;
		ресивер VSX-1018 AH-S (PIONEER) вартістю 4 250,00 грн;
		телевізор Philips 42PFL9703D/10 вартістю 15 000,00 грн;
		швейну машинку DF08198243 вартістю 2 140,00 грн;
		фотокамеру Sony DSC-HX5 вартістю 2 500,00 грн;
		медіацентр ЕМТЕС S800H 1000GB вартістю 1 800,00 грн;
		соковитискач PHILIPS HR1858 вартістю 1 650,00 грн;
		підставку під телевізор Lamesa 40031 вартістю 1 400,00 грн;
		принтер Canon LBP2900 вартістю 1 300,00 грн;
		варильну панель (газ) Gorenje G 6 SYB вартістю 3 600,00 грн;
		витяжку Gorenje DT 6 SYB вартістю 2 200,00 грн;
		духову шафу Indesit FGI К ВК вартістю 3 200,00 грн;
		кондиціонер Novaki PR12SI вартістю 3 800,00 грн;
		стабілізатор напруги Forte TVR 1000VA вартістю 588,00 грн;
		стабілізатор напруги Forte SDC 3000VA вартістю 1 950,00 грн;
		стабілізатор напруги Forte SDC 5000VА вартістю 2 185,00 грн;
		морозильну камеру Mile вартістю 7 000,00 грн;
		холодильник VESTFROST вартістю 4 500,00 грн;
		душову кабіну вартістю 8 000,00 грн;
		пральну машину Mile вартістю 4 000,00 грн;
		котел Immergas mini eolo 24 З Е вартістю 14 500,00 грн;
		батареї опалювальні, 8 секцій, вартістю 2 500,00 грн;
		електричний автоклав вартістю 2 000,00 грн;
		ноутбук Deel вартістю 2 000,00 грн;
		аудіосистему Tehnova, 5 комплектів, загальною вартістю 25 000,00 грн;
		матрац Зима/літо 1200*2000 вартістю 1 750,00 грн;
		матрац Зима/літо 1600*2000 вартістю 1 950,00 грн, всього на загальну вартість 154 303,00 грн, частка позивачки - 77 151,50 грн.
		Також спільно придбано майно господарського призначення, а саме:
		зварювальну маску Optech S777A вартістю 746,00 грн;
		універсальний набір інструментів із 108 шт. вартістю 700,00 грн;
		водяний насос «Водолей» 60/75 вартістю 3 750,00 грн;
		станок вертикальний фрезерний 62Р вартістю 105 000,00 грн;
		станок токарний SBN400 вартістю 145 000,00 грн;
		шуруповерт Makita 6270D вартістю 1 450,00 грн;
		торцювальну пилку Makita LS 1040 вартістю 7 600,00 грн;
		бетонозмішувач вартістю 2 500,00 грн;
		зварювальний апарат напівавтомат вартістю 5 000,00 грн;
		зварювальний апарат автомат вартістю 1 900,00 грн;
		двигуни Кентавр у кількості 2 шт., загальною вартістю 9 000,00 грн;
		перфоратор Bosh вартістю 2 900,00 грн;
		дриль Makita вартістю 1 450,00 грн;
		снігоприбиральну машину вартістю 15 000,00 грн;
		бензопилу Stihl вартістю 3 200,00 грн;
		мотоблок у кількості 2 шт., загальною вартістю 30 000,00 грн;
		теплицю вартістю 4 500,00 грн;
		циркулярку вартістю 3 000,00 грн;
		станок токарний малий вартістю 45 000,00 грн;
		мийку високого тиску Керхер вартістю 5 500,00 грн;
		мийку високого тиску ІРС вартістю 5 500,00 грн;
		електрогенератор вартістю 7 000,00 грн;
		вібротрамбувальну машину вартістю 6 500,00 грн;
		компресор повітряний у кількості 2 шт., загальною вартістю 12 000,00 грн;
		станок наждачний у кількості 3 шт., загальною вартістю 8 500,00 грн;
		станок свердлильний у кількості 2 шт., загальною вартістю 6 000,00 грн;
		станок паяльний для металопластикових вікон вартістю 10 000,00 грн;
		станок записний для металопластикових вікон вартістю 5 000,00 грн;
		станок фрезерувальний для металопластикових вікон вартістю 5 000,00 грн;
		станок шліфувальний вартістю 3 000,00 грн, всього на загальну вартість 461 696,00 грн, частка позивачки - 230 848,00 грн.
		До спільного сумісного майна подружжя належать також будівельні матеріали, а саме:
		ОБВ-З плита розміром 10*1250*250 у кількості 60 шт., загальною вартістю 13 020,00 грн;
		опалубка з пінополістиролу у кількості 576 шт., загальною вартістю 21 888,00 грн;
		гіпсокартон у кількості 35 листів, загальною вартістю 3 640,00 грн;
		арматура діаметром 10, 14 та 16 мм загальною вартістю 50 000,00 грн;
		сендвіч панелі загальною вартістю 22 000,00 грн;
		вхідні броньовані двері у кількості 5 шт., загальною вартістю 35 000,00 грн;
		ліс на будинок (дошка, брус, балки) загальною вартістю 20 000,00 грн;
		профіль для металопластикових вікон загальною вартістю 17 000,00 грн, всього на загальну вартість 182 548,00 грн, частка позивачки - 91 274,00 грн.
		У дворі їх спільного з відповідачем будинку накопичено металобрухту на загальну вартість 50 000,00 грн.
		Зазначала, що усе придбане майно перебуває у реальному користуванні відповідача, а у неї немає житла, куди б можна було перевезти належну їй частку побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту, тому просила відшкодувати їй половину їх вартості.
		Просила:
		визнати за нею право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 ;
		автомобіль залишити у власності відповідача ОСОБА_2 , стягнувши з нього компенсацію вартості частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на автомобіль, у розмірі 132 150,00 грн;
		стягнути з ОСОБА_2 на її користь 399 273,50 грн як компенсацію вартості частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали;
		визнати за нею право власності на 1/2 частину металобрухту, що знаходиться у дворі будинку АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2022 року, що залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року, позов задоволено частково. Стягнено з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 73 657,00 грн компенсації вартості частки спільної сумісної власності на автомобіль. В іншій частині позову відмовлено.
		Задовольнивши позов частково, суди керувались положеннями статті 71 СК України та тим, що автомобіль, набутий за спільні кошти сторін під час проживання однією сім`єю, є неподільною річчю і позивачка згодна на отримання матеріальної компенсації її частки. Суд першої інстанції вказав, що позивачка не надала доказів на підтвердження вартості автомобіля у заявленому нею розмірі, тому, визначивши вартість на підставі звіту про незалежну оцінку вартості автомобіля, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄСП Капітал» 18 вересня 2020 року на замовлення відповідача, суд стягнув на користь позивачки половину його дійсної вартості в розмірі 73 657,00 грн, припинивши право спільної сумісної власності на цей автомобіль. 
		Відмовивши у позові в частині поділу будинку АДРЕСА_1 , суди керувались тим, що для визнання цього будинку спільним майномподружжя ОСОБА_1 повинна довести, що на час придбання спірного будинку вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, і джерелом набуття цього майна були спільні сумісні кошти або спільна праця сторін. Однак таких обставин не встановлено. Натомість згідно з матеріалами справи вказаний будинок набутий у спільну власність ОСОБА_2 разом із членами його сім`ї в рівних частках, оскільки на той час він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . 
		Суди врахували, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2011 року у справі № 2-643/2011 за ОСОБА_2 визнано право власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 . Згідно з висновком будівельно- технічної та землевпорядної експертизи у цивільній справі                               № 2-3005/2009 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ в натурі житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою дійсна вартість будинку АДРЕСА_1 з урахуванням фізичного зносу становить 220 545,00 грн. 
		ОСОБА_2 сплатив іншим співвласникам компенсацію належних їм часток як незначних з розрахунку 2,7 %, або 5 208,00 грн (частка відповідача у будинку становила 1/3 частини або 33 % (за договором дарування). З урахуванням відновлювального ремонту будинку, який здійснив відповідач власними коштами, його частка у вартості будинку становила 33,3 % + 64 % = 97,3 %, або 187 672,00 грн).
		ОСОБА_1 не довела факту того, що джерелом набуття  ОСОБА_2 2/3 частин будинку АДРЕСА_1 , є їхні спільні сумісні кошти або їхня спільна праця, а ОСОБА_2 довів, що сплата компенсації за частку у праві на будинок колишнього подружжя Мурованих відбулася за його особисті кошти.
		Відмовивши в іншій частині позовних вимог, суди взяли до уваги, що позивачка не надала жодних доказів, які б вказували на факти придбання цих перелічених позивачкою речей, їх вартість, період, у який вони буди придбані, тобто не надано будь-яких доказів існування перелічених речей у володінні та користуванні сторін.
		 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку  (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач набув 2/3 частини будинку АДРЕСА_1  на підставі судового рішення у 2011 році та оформив право власності 30 жовтня 2012 року, тобто під час спільного проживання з позивачкою.
		Тягар доказування покладається на того із подружжя, хто спростовує презумпцію спільності майна подружжя.
		Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2017 року накладено арешт на все майно, зокрема на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, металобрухт, яке заявниця зазначила у позовній заяві, а відповідач звертався до суду з клопотанням про призначення судової експертизи з визначення ринкової вартості окремого майна, що вказує на визнання відповідачем зазначених у позовній заяві побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту спільною власністю сторін.
		Заявниця зазначає, що надала суду копії видаткових накладних, товарних чеків, квитанцій про придбання побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту, які не були досліджені у судовому засіданні, з частиною з яких щодо їхнього придбання погоджувався відповідач.
		Доводи інших учасників справи
		Відзив відповідач мотивовував тим, що згідно із судовим рішенням у справі                  № 2-643/2011 він збільшив свою частку у праві власності на будинок АДРЕСА_1  за рахунок особистих коштів, набутих до спільного проживання з позивачкою без реєстрації шлюбу, у зв`язку із проведенням відновлювального ремонту, вартість якого становила 64 % вартості всього будинку.
		5 208,00 грн компенсації за судовим рішенням у справі № 2-643/2011 не є вартістю 2/3 частин будинку АДРЕСА_1 , як помилково вважає позивачка. Ця сума сплачена з його особистих коштів, що підтверджується належними і допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи.
		За час спільного проживання не відбулося значного збільшення вартості нерухомого майна, позивачка не надала будь-яких доказів іншої вартості будинку.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року. 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відстрочено  ОСОБА_1 сплату судового збору за подання та розгляд її касаційної скарги до закінчення касаційного провадження.
		У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Верховний Суд ухвалою від 08 жовтня 2024 року призначив справу до розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 30 жовтня 2012 року за  ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на будинок  АДРЕСА_1 , підстава державної реєстрації - рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2011 року.
		Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_2 25 лютого 2012 року зареєстровано право власності на автомобіль.
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2011 року за ОСОБА_2 визнано право власності на будинок  АДРЕСА_1 . Припинено право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на частки у праві на будинок АДРЕСА_1  (по 1/3 частці). Стягнено з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошову компенсацію в рахунок їхніх часток у праві власності на 1/3 частину за кожною у будинку  АДРЕСА_1 .
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року у справі № 361/5290/16-ц встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу у період з червня 2003 року до вересня 2016 року.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У касаційній скарзі немає доводів у частині неправильного вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та компенсацію частки позивачки, тому відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переглядає справу в касаційному порядку в цій частині.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій частково не відповідають.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
		Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (постанова Верховного Суду від 15 травня 2024 року, справа № 359/8093/20, провадження № 61-9484св23).
		Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
		Тлумачення змісту наведених норм з урахуванням принципу розумності вказує на те, що статтею 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому у статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України.
		У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована, й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, які її спростовують. Жінка та (або) чоловік, які заявляють про спростування зазначеної презумпції, зобов`язані довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 757/19682/18-ц, провадження № 61-4627св24).
		Подібні висновки щодо спростування презумпції спільності майна у разі реєстрації майна за одним із подружжя викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 753/21217/20, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, на які посилається заявниця.
		Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті.
		Щодо позовних вимог у частині поділу спірного будинку
		У справі, що переглядається, факт проживання сторін однією сім`єю без шлюбу у період з червня 2003 року до вересня 2016 року встановлено рішеннямБроварського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року у справі № 361/5290/16-ц, тому на майно, набуте сторонами у цей період, поширюється презумпція спільності майна.
		Установлено, щоОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2011 року у справі № 2-643/2011 за ОСОБА_2 визнано право власності на 2/3 частини спірного будинку. 
		У справі № 2-643/2011 суд встановив, що дійсна вартість житлового будинку АДРЕСА_1 з урахуванням фізичного зносу становить 220 545,00 грн, водночас після дорожньо-транспортної пригоди у 2002 році будинок зазнав значних ушкоджень та потребував ремонту, який здійснив ОСОБА_2 за власні кошти. Вартість ремонту становила 64 % вартості будинку.
		У справі, що переглядається, позивачка, заявивши вимогу про визнання за нею права власності на 1/3 частину спірного будинку, посилалась на те, що його ремонт здійснено під час спільного проживання сторін однією сім`єю за спільні кошти, тому вона має право на 1/3 частину цього будинку.
		За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, провадження № 14-400цс19; від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
		Згідно з матеріалами справи відповідач набув спірний будинок у спільну власність разом із членами його колишньої сім`ї в рівних частках, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
		У справі № 2-643/2011 встановлено, що за договором дарування ОСОБА_2 належить 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
		У судовому порядку у вказаній справі за ОСОБА_2 визнано право власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 . Він сплатив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як співвласникам будинку компенсацію належних їм часток у праві власності, яка становила 2,7 % вартості будинку або 5 208,00 грн, оскільки відповідач за власний рахунок здійснив ремонт будинку, вартість якого становила 64 % вартості будинку, отже, набув права власності на весь будинок.
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 372/2118/16-ц, провадження                                     № 61-21171св21).
		Позивачка у касаційній скарзі посилається на те, що 2/3 спірного будинку відповідач набув за рішенням суду, яке ухвалене під час їх спільного проживання, тому на це майно поширюється презумпція спільного майна подружжя.
		Суд у справі № 2-643/2011  встановив, що ремонт спірного будинку здійснено у 2002 році ОСОБА_2 за власні кошти, що не заперечували члени його колишньої сім`ї.
		Матеріали справи не містять доказів того, що ремонт будинку АДРЕСА_1 , який став підставою для визнання за відповідачем права власності на 2/3 будинку, здійснено у період спільного проживання сторін - з червня 2003 року до вересня 2016 року, тому на позивачку покладено обов`язок довести, що витрачені відповідачем кошти були спільними коштами сторін.
		ОСОБА_1 , усупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, під час розгляду справи у суді не довела той факт, що джерелом набуття ОСОБА_2 2/3 частин спірного будинку в період з дня дорожньо-транспортної пригоди у 2002 році до початку фактичного спільного проживання сторін є їх спільні сумісні кошти або спільна праця.
		Заявниця посилається на постанову Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13 (щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно та його розподіл), постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц, провадження № 61-3125св18, від 25 вересня 2019 року у справі № 1512/170004/2012, провадження № 61-24449св18, від 08 березня 2023 року у справі № 307/2148/16, провадження № 61-16554св21, (щодо визнання права спільної сумісної власності). 
		Верховний Суд відхиляє зазначені доводи, оскільки заявниця лише перелічила ці постанови, проте не вказала які саме висновки, викладені у цих постановах, не застосували суди першої та апеляційної інстанцій. 
		Заявниця також посилається на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 та постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14, провадження № 61-4536св18, відповідно до якого для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. 
		Вказані висновки не суперечать висновкам судів у справі, що переглядається.
		У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15, провадження № 61-15451св18, на яку посилається заявниця, викладені висновки, що зі змісту статті 62 СК України випливає, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
		Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1 у позовній заяві як на підставу позову не посилалась на те, що за час спільного проживання з відповідачем будинок  АДРЕСА_1  зазнав значних поліпшень за її рахунок або за спільний рахунок сторін.
		Верховний Суд зауважує, що зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 603/761/19, провадження № 61-11063св23.
		Верховний Суд не бере до уваги нову підставу позову, викладену у касаційній скарзі на обґрунтування вимоги про визнання права власності на 1/3 частину будинку  АДРЕСА_1 , оскільки у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		З урахуванням вказаного висновки судів про відмову в позові в частині позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину спірного будинку є обґрунтованими.
		Щодо вимоги про стягнення компенсації вартості частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль
		Заявниця не наводить доводів у частині незгоди з рішеннями судів щодо поділу автомобіля та компенсації її частки, тому в цій частині Верховний Суд справу не переглядає.
		Щодо позовних вимог  частині стягнення компенсації вартості частки позивачки у праві спільної сумісної власності на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали та визнання за нею права власності на 1/2 частину металобрухту
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. 
		Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (частина друга статті 181). 
		Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. 
		З доводами заявниці про те, що оскільки суд першої інстанції забезпечив позов шляхом накладення арешту на рухоме майно, яке описано державним виконавцем, то це є визнанням того, що це майно існує та, на думку заявниці, є спільною сумісною власністю сторін, Верховний Суд частково погоджується з огляду на таке.
		Суди, відмовивши у позові в частині компенсації вартості частки побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів та визнання за позивачкою 1/2 частини металобрухту, керувались, зокрема, тим, що позивачка не надала будь-яких доказів існування переліченого нею рухомого майна у володінні та користуванні сторін.
		У постановах Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 906/1222/19, від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16-ц, на які посилається заявниця, викладено загальні висновки щодо стандарту доказування та неможливості доказування, обґрунтованого припущеннями.
		Згідно з матеріалами справи ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2017 року задоволено заяву позивачки та накладено арешт на майно, зокрема, на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, металобрухт.
		Суди, вирішуючи питання про забезпечення позову, керуються такими критеріями: наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та дійсна мета звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22, провадження                    № 14-28цс23).
		Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись судом під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21, провадження № К/9901/27591/21).
		Державний виконавець, виконуючи ухвалу про забезпечення позову, накладає арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , автомобіль, побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, металобрухт, з вказівкою їх вартості, що визначена ОСОБА_1 у позовній заяві.
		Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису (абзац другий частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Водночас Верховний Суд зазначає, що матеріали справи містять постанову державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Федорук В. Г. про закінчення виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого документа від 26 травня 2017 року № 361/2841/17, щодо накладення арешту, зокрема на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, металобрухт, з вказівкою його вартості, визначеної позивачкою.
		Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
		У матеріалах справи немає доказів того, що відповідач не погодився з описом та арештом побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту, проведеним державним виконавцем, та оскаржив дії державного виконавця.
		Натомість у матеріалах справи є заява ОСОБА_2 від 11 листопада 2019 року про призначення товарознавчої експертизи з визначення ринкової вартості 27 позицій з переліку побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту (т. 1, а. с. 188, 189) та ухвала суду першої інстанції від 02 грудня 2019 року, якою задоволено клопотання відповідача та призначено товарознавчу експертизу (т. 1, а. с. 192, 193), що вказує на визнання відповідачем наявності у нього деякого майна з побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, заявлених позивачкою як спільне майно подружжя.
		Верховний Суд звертає увагу, що експертиза не була проведена з підстав невиконання саме відповідачем вимог експерта та у зв`язку з неоплатою її проведення (т. 1, а. с. 199-207).
		Отже, висновки суду про те, що суду не надано доказів, що побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, металобрухт взагалі перебувають у володінні та розпорядженні сторін, є передчасними, оскільки суди не врахували фактичних обставин справи, не дослідили доказів на їх підтвердження, які надали сторони.
		Щодо висновків судів про те, що позивачка не довела вартість побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту, Верховний Суд керується таким.
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України обов`язок сторони довести вимоги, на які вона посилається, кореспондується з обов`язком іншої сторони спростувати ці доводи.
		Верховний Суд звертає увагу, що відповідач у відзиві на позовну заяву частково погоджується щодо переліку деяких позицій наявних у нього побутових речей, майна господарського призначення та будівельних матеріалів. Вважає вартість майна, зазначену позивачкою, значно завищеною, водночас погоджується з вартістю окремого майна та пропонує свій варіант розподілу цього майна між сторонами у разі його поділу в натурі, тобто погоджується передати частину наявного у нього майна позивачці (т. 1, а. с. 90 зворот - 92 зворот). 
		Крім того, як зазначено вище, ОСОБА_2 заявив клопотання про призначення експертизи з метою визначення вартості частини вказаного позивачкою майна як спільної сумісної власності сторін, яка не була проведена у зв`язку із невиконанням вимог експерта, зокрема щодо надання доступу до побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту.
		У відзиві ОСОБА_2 заперечував проти доводів ОСОБА_1 щодо того, що вона хоче отримати лише компенсацію за її частку у праві на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, оскільки не має, де зберігати вказане майно, та зазначав, що підтверджується також актом Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (т. 1, а. с. 108), що ОСОБА_1 проживає на території будинку АДРЕСА_1 у приміщенні літньої кухні, водночас має квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , тому може отримати частину вказаного майна у натурі і зберігати його.
		Згідно з протоколом судового засідання від 28 вересня 2021 року відповідач також підтверджував наявність певного майна з переліку побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, не погоджувався з їх вартістю та фізичним зносом, проте погоджувався на їх поділ в натурі. Позивачка погоджувалась забрати деяке з цього майна в натурі (т. 2, а. с. 26, 27).
		Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги наведеного вище та не перевірили доводів позовної заяви та апеляційної скарги, зокрема і щодо того, що: постановою державного виконавця було накладено арешт, зокрема на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали, металобрухт, з вказівкою його вартості, визначеною позивачкою; відповідач погодився з тим, що частина цього майна набута за час проживання однією сім`єю з позивачкою за вартістю, вказаною ОСОБА_1 , і він готовий віддати їй частину вказаного майна в натурі, оскільки не має доказів його вартості. 
		Крім того, позивачка заявила вимоги щодо побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів і компенсації її частки щодо певних видів цього майна, так і щодо виділення її частки в натурі в частині поділу металобрухту, що не врахували суди під час розгляду справи.
		Верховний Суд зазначає, що під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом під час вирішення спору варіанта поділу майна подружжя, за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя, і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
		Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, 17 січня 2024 року справа № 522/17831/20, провадження № 61-7951св23.
		Отже, суди не врахували наведеного, не взяли до уваги доводи позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 та не оцінили їх в сукупності, не навели мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного у позові та апеляційній скарзі, не встановили всіх фактичних обставин справи для вирішення питання про поділ побутових речей, майна господарського призначення, будівельних матеріалів, металобрухту.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		З огляду на вказане рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 399 273,50 грн компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на побутові речі, майно господарського призначення, будівельні матеріали та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину металобрухту, що знаходиться у дворі будинку АДРЕСА_1 , необхідно скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		Відповідно до частинипершої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 399 273,50 грн компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на рухоме майно та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину металобрухту, що знаходиться у дворі будинку АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині - оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.
		Щодо розподілу судових витрат
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
		Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року в частині вирішення вимоги про стягнення з  ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1  399 273,50 грн компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на рухоме майно та визнання за  ОСОБА_1  права власності на 1/2 частину металобрухту, що знаходиться у дворі будинку АДРЕСА_1 , скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                    І. М. Фаловська
		Судді                                                                                        В. М. Ігнатенко
		С. О. Карпенко
		В. В. Сердюк
		О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...