Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 284/937/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2024.
Дата набрання законної сили: 13.11.2024
Номер судового провадження: 51-4184км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021060500000231

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 284/937/21
		провадження № 51-4184км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисника                                                    ОСОБА_6 ,
		захисника                                                    ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		потерпілої                                                    ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		представника потерпілих                        ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),   
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_10 на вирок Народицького районного суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2024 року щодо 
		 
		 
		ОСОБА_10 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ) зареєстрованого у тому ж населеному пункті ( АДРЕСА_2 , раніше не судимого, 
		засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (надалі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Народицького районного суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року ОСОБА_10 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 286 КК на строк 5 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 135 цього Кодексу - на строк 2 роки.  
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
		Вирішено питання щодо цивільного позову, заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів і процесуальних витрат.
		Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку,11 вересня 2021 року близько 02:45 ОСОБА_10 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Renault Master», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Свято-Миколаївській смт Народичі Коростенського району Житомирської області, всупереч  вимогам пунктів Правил дорожнього руху України (надалі ПДР): 12.3. (У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди); 12.4. (У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год); 12.9. (Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил), не маючи перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, за відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати вимоги ПДР, не врахував дорожні умови, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який лежав на проїзній частині. Внаслідок наїзду пішохід отримав тілесні ушкодження несумісні з життям.
		Порушення водієм ОСОБА_10 вимог пунктів 12.3., 12.4., 12.9.б ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали, у виді смерті пішохода.
		Водночас після здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , будучи причетним до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в порушення вимог пункту 2.10. ПДР, не вжив усіх можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілому, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілого до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган поліції, не вжив усіх можливих заходів для збереження слідів пригоди й з метою уникнення відповідальності за скоєне поїхав х місця пригоди на автомобілі, причетному до пригоди, тим самим завідомо залишив без допомоги потерпілого , який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження внаслідок безпорадного стану, у той час, як ОСОБА_10 сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан та був зобов`язаний і мав змогу надати потерпілому допомогу.
		Житомирський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2024 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_10 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, вказує на недопустимість ряду доказів і їх неналежну оцінку, надану районним судом.
		Зазначає, що його показання та свідка ОСОБА_13 вибірково викладені у вироку, адже суд фактично не перевірив їх показання щодо часу вчинення інкримінованого правопорушення.
		Крім цього, огляд місця події від 11 вересня 2021 року (огляд транспортного засобу, що перебував на території домоволодіння підзахисного),  який, на думку сторони захисту по суті є обшуком, проведений усупереч вимогам Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК) - ч. 7 ст. 233 цього Кодексу, оскільки під час його проведення були відсутні поняті, які підписали відповідний протокол.
		Вказує, що він фактично не давав згоди на проведення вказаного вище огляду, оскільки в той час перебував у хворобливому стані, а слідчий надалі до слідчого судді з метою отримання дозволу на огляд (обшук) не звертався.
		Не погоджується з вилученням волосся, під час огляду транспортного засобу через те, що таке вилучення відбувалось у відсутності понятих та підзахисного, у подальшому волосся як речовий доказ не було оглянуто, сфотографовано та докладно описано у відповідному протоколі. 
		Між тим зауважує, що огляд його автомобіля  не можна вважати оглядом місця події, адже його було проведено не на місці де виявлено тіло пішохода, а на території домоволодіння та у подальшому на ямі.
		Беручи до уваги це, проведення вказаної слідчої дії незаконно було здійснено до внесення відомостей в ЄРДР.
		Засуджений переконаний, що внаслідок порушень, допущених під час вилучення волосся з належного його автомобіля, дані висновку молекулярно-генетичної експертизи слід визнати недопустимими доказами.
		Щодо самої експертизи засуджений звертає увагу, що вона проводилась фактично під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції по суті.
		Звертає увагу на те, що постанова про призначення експертизи надійшла до експертно дослідного центру майже через півтора роки після її винесення слідчим.
		Водночас дані про направлення вказаної постанови (зокрема супровідний лист) не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.
		Стверджує, що судовий розгляд був проведений неповно,  у тому числі через те, що суд першої інстанції не дослідив у сукупності з іншими доказами додатковий протокол огляду місця події від 11 вересня 2021 року.
		Також касатор акцентує на недопустимості даних протоколу слідчого експерименту за його участі, оскільки слідчу дію було проведено з останнім як зі свідком, що не узгоджується з положеннями п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК.
		Так, засуджений наголошує, що на час проведення слідчої дії орган досудового розслідування мав достатньо підстав уважати, що він буде визнаний підозрюваним у кримінальному провадженні.
		Понад те, слідча дія проводилась неуповноваженою особою, оскільки на час її проведення була відсутня постанова про призначення слідчого у кримінальному провадженні, яка не відкривалась стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.
		Наполягає на недоведеності його винуватості, адже жодними належними і допустимими доказами вона не встановлена. 
		Втім касатор уважає, що всі вищенаведені недоліки судового розгляду, допущені місцевим судом, не були усунуті в ході апеляційного перегляду, зокрема суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, не здійснив їх повної та всебічної оцінки, формально погодившись із висновками суду першої інстанції.
		Отже засуджений уважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без дотримання положень ст. 370 КПК і підлягають скасуванню. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу підзахисного з доповненнями, прокурор ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_8 і представник потерпілих ОСОБА_9 просили судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		Мотиви Суду
		За частиною 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ч. 2 ст. 433 КПК).
		Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.  94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених 
		у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. 
		З огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
		Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
		Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Зокрема, враховуючи вищенаведені норми законодавства, апеляційний суд зобов`язаний дати вичерпну відповідь на доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів із точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, якими він керувався під час постановлення ухвали.
		Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 цих вимог кримінального процесуального закону дотримався не у повній мірі, оскільки під час перевірки доводів сторони захисту, викладених у поданій апеляційній скарзі не здійснив їх ретельного аналізу.
		Як убачається із суті апеляційної скарги сторона захисту, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, свою позицію мотивувала невідповідністю висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, адже вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з`ясування дійсних аспектів події. 
		Оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити  апеляційному суду дійти розуміння про їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі. 
		Так, захисник в апеляційній скарзі порушував перед судом питання щодо невідповідності часу вчинення інкримінованого підзахисному кримінального правопорушення, зазначеному в обвинуваченні, дійсним обставинам за яких сталася ДТП.
		Згідно з обвинуваченням, визнаного судом доведеними, ОСОБА_10 здійснив наїзд на потерпілого 11 вересня 2021 року близько 02:45. Водночас на підтвердження його винуватості сторона обвинувачення покликається на протокол огляду місця події під час якого було вилучено і оглянуто запис із камери відеоспостереження з якого убачається, що ОСОБА_10 перебував на місці події того ж дня, однак о 03:11.
		Понад те, свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні суду першої інстанції повідомила, що вона разом із іншими особами близько 03:00 знайшли на проїзній частині тіло потерпілого ОСОБА_11 .
		Також, за версією сторони захисту,  зазначений вище відеозапис у сукупності з показаннями свідка ОСОБА_13 вказує на те, що на момент перебування транспортних засобів як свідка ОСОБА_14 , так і засудженого, тіло потерпілого не перебувало на проїзній частині, що ставить під сумнів наїзд на останнього саме в тому місці, яке зазначено в обвинувальному акті.
		Проте апеляційний суд в ухвалі не дав вичерпних мотивів для спростування указаних вище доводів.
		Між тим, захисник в апеляційній скарзі наголошував на недопустимості даних огляду місця події від 11 вересня 2021 року (огляд автомобіля) через те, що, на його переконання, фактично було проведено обшук без ухвали слідчого судді за відсутності понятих.
		В обґрунтування своєї позиції адвокат зазначав, що реальним місцем події - було місце де виявлено труп потерпілого на проїзній частині, а тому орган досудового розслідування не мав підстав уважати, що огляд транспортного засобу, який перебував на території домоволодіння підзахисного, є оглядом місця події.
		Колегія суддів уважає, що апеляційний суд, під час відхилення доводів захисника в цій частині, мав вказати з яких міркувань він виходив розмежовуючи дві слідчі дії - огляд місця події та огляд транспортного засобу, оскільки від правильного встановлення виду слідчої дії залежить обґрунтованість висновку щодо необхідності присутності або відсутності понятих.
		Крім цього, поняті ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у судовому засіданні суду першої інстанції повідомили, що не були присутні під час указаної слідчої дії, тому з`ясування конкретного виду слідчої дії та її відповідність нормам КПК  має важливе значення для вирішення питання щодо допустимості як доказу даних протоколу огляду місця події від 11 вересня 2021 року в ході якого було оглянуто транспортний засіб ОСОБА_10 .
		Що стосується доводів про недопустимість як доказу даних протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_10 колегія суддів бере до уваги таке.
		Згідно з позицією суду апеляційної інстанції п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, що вказує на застосування цієї норми за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження станом на час проведення слідчого експерименту було проведено ряд слідчих дій, у тому числі судово-медичну експертизу (висновок від 12 листопада 2021 року № 88).
		З описової частини вказаного висновку, убачається, що експерту з постанови слідчого про призначення експертизи відомо про те, що ОСОБА_10 за обставин, викладених в обвинувальному акті, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 в результаті чого останній загинув (т. 2, а. п. 38 - 42).
		До того ж, з реєстру матеріалів досудового розслідування видно, що до проведення слідчого експерименту були допитані усі потерпілі та свідки.
		Отже, апеляційний суд мав ретельно встановити чи дійсно в органу досудового розслідування не було об`єктивних підстав уважати, що ОСОБА_10 , який під час слідчого експерименту був у статусі свідка та попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 385, 384 КК, у подальшому не буде визнаний підозрюваним, з урахуванням обсягу попередньо проведених слідчих дій.
		Понад те, Суд звертає увагу, що відсутність заперечень на протокол слідчого експерименту з боку сторони захисту не позбавляє апеляційний суд обов`язку перевірити доводи в частині недопустимості як доказу даних, що у ньому зафіксовані, адже відсутність заперечень на слідчу дію не є безумовною підставою для визнання допустимими доказами відомостей, отриманих за результатом її проведення.
		Зважаючи на наведене вище, колегія суддів уважає, що апеляційний суд постановив ухвалу, яка не узгоджується з положеннями статей 370, 419 КПК чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до приписів     п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.
		Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження доказів, дати вичерпні відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_10 задовольнити частково.
		Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2024 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...