Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/6591/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 14.11.2024. Зареєстровано: 19.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2024.
Дата набрання законної сили: 14.11.2024
Номер судового провадження: К/990/12491/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 листопада 2024 року 
		м. Київ
		справа № 420/6591/23
		адміністративне провадження № К/990/12491/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді - Уханенка С.А.,
		суддів: Жука А.В., Соколова В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи - військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року (головуючий суддя -    Радчук А.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року (головуючий суддя - Скрипченко В.О., судді     - Коваль М.П., Осіпов Ю.В.), 
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018 року по 12 січня 2023     року, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судового рішення у справі №   420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення суду у справі № 420/8037/21; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018     року по 12 січня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат за судовими рішеннями у справах №    №    420/1803/20, 420/8037/21; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03     серпня 2018 року по 12 січня 2023 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судових рішень у справах №№    420/1803/20, 420/8037/21.
		1.1. Позов обґрунтовано тим, що у день його звільнення - 03 серпня 2018 року відповідач не провів з ним повний розрахунок та не виплатив йому в повному обсязі грошове забезпечення, що стало підставою для неодноразового звернення позивача до суду з відповідними позовами. Так, у справі №420/926/21 за його позовом стягнуто з відповідача на його користь невиплачені суми індексації, які військова частина НОМЕР_1 виплатила йому лише 12 січня 2023 року. Посилаючись на те, що за правилами статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), він має право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки, вважає, що відповідач повинен виплатити йому таку компенсацію за період з 03  серпня 2018 року по 12 січня 2023 року.
		ІІ. Установлені судами обставини справи
		2. Наказом Міністра оборони від 23 червня 2018 року №376 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас з посади начальника служби безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом «б» частини шостої (за станом здоров`я) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 
		3. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03 серпня 2018 року №     148 позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03 серпня 2018 року та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		4. У зв`язку з тим, що при звільненні відповідач не виплатив йому грошове забезпечення в повному обсязі, позивач неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення коштів.
		4.1. Так, судовими рішеннями у справі №  420/3935/19 військову частину НОМЕР_1 , зокрема, було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015- 2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року (остаточний розрахунок з позивачем щодо цих виплат проведено відповідачем 16 грудня 2019 року).
		4.2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі №  420/1803/20 було зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 03 серпня 2018 року по 15 грудня 2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
		4.3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі №  420/4690/20 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 , зокрема, здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованим та фактично виплаченим йому розміром грошового забезпечення за період 01 березня по 03 серпня 2018 року; різницю між перерахованими і фактично виплаченими сумами одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015- 2018 роки, виплаченої за судовим рішенням у справі № 420/3935/19; з урахуванням пункту 1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01 січня 2018 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти (остаточний розрахунок з позивачем щодо цих виплат проведено відповідачем 28 квітня 2021 року). 
		4.4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року у справі №  420/8037/21 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018 року по 27 квітня 2021 року відповідно до Порядку № 100, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судового рішення у справі №   420/1803/20.
		4.5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі №  420/926/21 військову частину НОМЕР_1 , зокрема, зобов`язано нарахувати i виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 січня по 31 грудня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з визначенням місяця, у якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (остаточний розрахунок з позивачем з цих виплат проведено відповідачем 12 січня 2023 року) .
		5. 26 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018 року по 12 січня 2023 року відповідно до Порядку №   100, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судових рішень Одеського окружного у справах №420/1803/20 та №420/8037/21.
		6. Листом від 13 квітня 2023 року №154/181/1-480 військова частина НОМЕР_1 , з посиланням на лист Міністерства соціальної політики від 24 липня 2013 року №  774/13/84-13 повідомила про відсутність правових підстав для застосування статей 116 та 117 КЗпП України до військовослужбовців щодо виплати середньомісячного заробітку. З-поміж іншого, у цьому листі відповідач зауважив, що пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №  1078, визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. Тому, на виконання пункту 4 Порядку №  1078 військовою частиною НОМЕР_2 нараховано ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату індексації у сумі 52  564,32 грн, і ці кошти будуть виплачені у квітні 2023  року. 
		7. Посилаючись на те, що з ним не було проведено повний розрахунок, ОСОБА_1  звернувся до суду із зазначеним позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, відповідно до статті 117 КЗпП України.
		8. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
		ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		9. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2018 року по 11 січня 2023 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2018 року по 11 січня 2023 року року у сумі 89    000,81 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		9.1. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок, тому ОСОБА_1 набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, вирішуючи питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд урахував розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки, порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням принципів справедливості та співмірності, становить 89  000,81 грн.
		10. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, викладено її в редакції, наведеній у цій постанові. Абзац 3 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року викладено в такій редакції: «Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1  середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2018 року по 11 січня 2023 року у сумі 275  868,33 грн». В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
		10.1. Переглядаючи рішення суду першої інстанції та змінюючи його, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №   380/19103/22 та від 29 січня 2024  року у справі №   560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №  560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що у цій справі належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 04 серпня 2018 року по 18 липня 2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 166  572,33 грн, тобто 19,42% від 857736 грн (594,00 грн х 1444,00). Водночас період стягнення з 19 липня 2022 року по 20 жовтня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, колегія суддів вважає, що на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 275   868,33 грн (   а саме: за період з 04 серпня 2018    року по 18 липня 2022 року - 166  572,33 грн та за період з 19  липня 2022     року по 11 січня 2023 року - 109     296,00 грн).
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
		11. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові.
		11.1. У касаційній скарзі заявник зазначив, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки виконання судових рішень у різних справах щодо стягнення заборгованості за окремими видами грошового забезпечення, зумовило неодноразове стягнення компенсації відповідно до приписів статті 117 КЗпП України за один і той же час затримки розрахунку при звільненні, що призвело до подвійного стягнення з відповідача сум компенсації.
		11.2. Військова частина НОМЕР_1 указала, що вирішуючи спір, суди неправильно застосували положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки позивачу неодноразово здійснювалися виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а отже ОСОБА_1 уже отримав належні йому за статтею 117 КЗпП України виплати за період з 03 серпня 2018   року по 27 квітня 2021 року, що в загальній сумі складає 293   022,39 грн і цей період фактично продубльований з періодом у спірних правовідносинах.
		11.3. Заявник наголошує, що позивачу вже виплачувався середній заробіток, а тому цей період не повинен включатися в загальну суму календарних днів. Крім того, якщо розрахувати кількість календарних днів за період з 27 квітня 2021 року по 11 січня 2023 року, то їх загальна кількість становить 624, а тому розмір середнього заробітку був би значно меншим, ніж розрахований судом. Водночас наразі відсутній висновок Верховного Суду у контексті застосування статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах щодо поняття остаточного розрахунку при звільненні, з урахуванням того, що наявні інші судові рішення із тими ж сторонами там предметом позову і в кожному з них судами визнається протиправна бездіяльність щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні, що фактично створює безпідставні передумови для стягнення з роботодавців середнього заробітку за одні і ті ж періоди, що суперечить принципам справедливості та правової визначеності. Таким чином, за таких обставин є не зрозумілим, який же розрахунок із позивачем є остаточним, якщо у трьох справах №  420/1803/20, №   420/8037/21, №  420/6591/23 він вже визнається таким.
		12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 травня 2024     року відкрито касаційне провадження з тих підстав, що указана справа має значення для формування практики, оскільки неодноразове звернення до суду з окремими позовами про стягнення різних видів невиплаченого грошового забезпечення створило умови для подвійного стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за один і той же період відповідно положень статті 117 КЗпП України. Отже, питання стягнення компенсації у зв`язку з виконанням декількох судових рішень, що стосуються різних видів грошового забезпечення, потребує правової оцінки Верховного Суду шляхом формування ним відповідного висновку щодо меж застосування положень статті 117 КЗпП України у таких правовідносинах.
		13. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що з 2018 року відповідач систематично і неодноразово порушує його права, що підтверджується судовими рішеннями у справах №№  420/15810/21, 420/1803/20, 420/4690/20, 420/3935/19, 420/926/21 та 420/8037/21, а судове рішення у справі №   420/926/21 виконувалося понад рік виключно з вини відповідача, тому і збільшився термін остаточного з ним розрахунку.
		14. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
		V. Джерела права й акти їхнього застосування
		15. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		16. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
		17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		18. За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
		19. Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в    статті 116    цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		20. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). 
		21. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		22. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
		23. Законом у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022   року №   2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №    2352-IX) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
		23.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		23.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		24. Закон України №    2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
		VI. Позиція Верховного Суду
		25. Питання, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є перевірка правильності застосування судами приписів статті 117 КЗпП України у правовідносинах, що виникли з приводу стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
		Особливістю цього спору є те, що позивач виокремив види грошового забезпечення із загальної суми грошового забезпечення, що належало йому при звільненні (проте не було виплачене) на декілька позовів, що були розглянуті та вирішені на його користь в окремих судових справах. Надалі, ОСОБА_1 за кожним судовим рішенням та у різні проміжки часу, звертався до суду з окремими позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим відбулося урахування одного і того ж самого періоду під час визначення розміру відшкодування, передбаченого приписами статті 117 КзпП України за різними судовими рішеннями, прийнятими в порядку статті 116 КЗпП України.
		26. Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначає таке.
		27. Переглядаючи судові рішення у цій справі, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №   560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України №    2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №    560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа №   560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
		28. У вищенаведених справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		29. Як установлено судами попередніх інстанцій, спірний період тривав з 04 серпня 2018 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 11 січня 2023 року (день, що передує даті останньої виплати). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року, коли приписи статті 117 КЗпП України зазнали змін. 
		30. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення періоду, за який роботодавцю треба виплатити компенсацію, за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні та період, за який необхідно виплатити компенсацію, передбачену статтею 117 КЗпП України.
		31. Як зазначалося вище, виплата, установлена статтею 117 КЗпП України, має компенсаторний характер і за своєю правовою суттю є різновидом юридичної відповідальності роботодавця за невиконання ним обов`язку повністю розрахуватися з працівником у день його звільнення.
		32. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що за такого правового регулювання, працівник, з яким невчасно розрахувалися при звільненні і який в судовому порядку довів своє право отримати недоплачені йому суми під час розрахунку при звільненні, має право на отримання передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування.
		33. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зазначає, що ключовими аргументами позивача у цій справі є те, що він неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення неотриманого грошового забезпечення (справи №   420/3935/19, 420/926/21 та 420/4690/20) і у цих справах рішення були ухвалені на його користь, відповідно до чого відповідачем проведено розрахунки 16 грудня 2019 року; 28 квітня 2021 року та 12 січня 2023     року).
		Надалі позивач звертався до суду з позовами про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні у кожному випадку окремо, обчислюючи період затримки з дати звільнення, без виключення періодів, за які він такі кошти вже отримав. 
		34. Ще однією особливістю цієї справи є визначений судами у справах №   420/1803/20 та №   420/8037/21 спосіб захисту порушеного права, відмінний від визначеного приписами статті 117 КЗпП України (стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні) - зобов`язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		З огляду на наведені висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України в частині визначення суми відшкодування пропорційно до невиплаченої суми, із застосуванням запровадженого алгоритму розрахунку, дослідженню підлягає як розмір, так і порядок його розрахунку, проведеного відповідачем на виконання судових рішень у справах №№   420/1803/20 та 420/8037/21.
		35. Вирішуючи спір у цій справі, суди не з`ясовували як відповідач обчислив суми компенсації, що належало виплатити ОСОБА_1 та за який період проведено такі нарахування, не встановлювали чи вже було застосовано принцип пропорційності під час обрахування таких сум, не перевіряли аргументи відповідача щодо подвійного стягнення з нього спірних сум, не встановлювали меж періоду, за який компенсація була сплачена, та не досліджували докази, що це підтверджують. У судових рішеннях відсутня правова оцінка наданим військовою частиною НОМЕР_1 документам, що свідчать про часткову виплату позивачу середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, починаючи з 04   серпня 2018 року і чи впливає розмір виплачених сум на розмір відшкодування, заявленого у цьому позові.
		36. З огляду на вищевикладене, Суд констатує, що суди попередніх інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з`ясування всіх обставин адміністративної справи.
		37. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		38. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		39. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		40. Під час нового розгляду судам необхідно визначити період виникнення спірних правовідносин, починаючи з дати звільнення позивача, перевірити вже виплачені йому суми компенсації, передбачені статтею 117 КЗпП України на предмет застосування принципу пропорційності під час обчислення їхнього розміру, розрахувати/перевірити суму компенсації, що підлягає виплаті позивачу за поточний період затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням висновків Суду у цій справі та указати конкретні суми, на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати йому та виплатити.
		VІI. Судові витрати
		41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139,140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
		2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року скасувати, а справу №  420/6591/23 направити до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
		3. Судові витрати не розподіляються.
		4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя:                                                                                С.А. Уханенко
		Судді:                                                                                                    А.В. Жук
		                                                                                                    В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...