Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/9415/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 15.11.2024. Зареєстровано: 19.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2024.
Дата набрання законної сили: 15.11.2024
Номер судового провадження: К/990/10/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа №620/9415/23
		адміністративне провадження № К/990/10/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача  -  Мартинюк Н.М.,
		суддів  -Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/9415/23
		 
		за позовом   ОСОБА_1 
		до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань 
		про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		за касаційною скаргою   ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Костюченко Владислав Костянтинович 
		на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року (головуючий суддя: Бородавкіна С.В.)
		і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року (головуючий суддя: Оксененко О.М., судді: Аліменко В.О., Мельничук В.П.),
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (далі - «Департамент»), в якому просив:
		- визнати протиправним і скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі, до установ виконання покарань від 16 лютого 2023 року, оформлене протоколом №1.1/6-2023, в частині відмови у задоволенні звернення про переведення ОСОБА_1 з Державної установи «Установа виконання покарань №31 (місто Новгород-Сіверський Чернігівської області, вулиця Миколаївська, 31) до Чортківської установи виконання покарань №26» (юридична адреса: вулиця Лесі Українки, 3 місто Чортків, Тернопільська область) або до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» (юридична адреса: вулиця Городоцька, 20, місто Львів, Львівська область), що розташовані ближче до місця проживання засудженого та його родичів;
		- зобов`язати відповідача в особі Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі, до установ виконання покарань) повторно розглянути клопотання про переведення із Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань №3» (юридична адреса: вулиця Миколаївська, 31, місто Новгород-Сіверський, Чернігівська область) до Чортківської установи виконання покарань №26» (юридична адреса: вулиця Лесі Українки, 3 місто Чортків, Тернопільська область) або до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» (юридична адреса: вулиця Городоцька, 20, місто Львів, Львівська область), що розташовані ближче до місця проживання засудженого та його родичів.            . 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він 14 липня 2003 року був засуджений Апеляційним судом Волинської області за частиною четвертою статті 187, пунктами 2, 4, 6 частини другої статті 115, статті 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, та з 19 вересня 2012 року відбуває покарання в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)». 
		Зауважив, що за наявності звернення і відсутності виняткових підстав для відбування покарання засудженого на значній відстані від місця проживання родини, рішення відповідача про відмову в переведенні в цьому разі не відповідає вимогам частини першої статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - «КВК України») та є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Вважаючи рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення позивача незаконним, ОСОБА_1 звернувся з метою його оскарження до суду.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не наведено виняткових обставин, які перешкоджають його подальшому перебуванню в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)». 
		Тому, окружний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не встановив належних правових підстав для задоволення поданої ОСОБА_1 та його матір`ю заяви і переведення позивача до однієї із вказаних ним колоній.
		 
		Не погоджуючись із судовими рішеннями ухваленими у цій справі, позивач подав касаційну скаргу на них.
		 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, й ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов повністю. 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 січня 2021 року у справі №826/7728/17, 16 травня 2019 року у справі №822/3011/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №822/190/18, від 17 червня 2021 року у справі №826/2276/18, від 19 березня 2020 року у справі №826/13693/18.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить Суд відмовити у її задоволенні, а судові рішення, ухвалні у цій справі, залишити без змін, зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений 14 липня 2003 року Апеляційним судом Волинської області за частиною четвертою статті 187, пунктами 2, 4, 6 частини другої статті 115, статті 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
		З 19 вересня 2012 року позивач відбуває покарання в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)».
		До засудження позивач був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до листа від 15 червня 2023 року за №2-1816 згідно особової справи засудженого, в розділі «Стосунки з рідними та близькими», ОСОБА_1 вказував, що підтримує позитивні стосунки з батьком, матір`ю, донькою та сестрами.
		Згідно картки обліку побачень, видачі посилок (передач) та бандеролей засуджений мав останнє тривале побачення 3 серпня 2018 року з донькою та сестрами.
		У відповідності до журналу обліку телефонних розмов засуджених до довічного позбавлення волі сектора МРБ ОСОБА_1 найбільше спілкувався з нареченою, донькою та батьком.
		У подальшому, до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від позивача та його матері надійшли заяви з проханням про переведення ОСОБА_1 до Державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№26)» або Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)».
		Проте, рішенням відповідача, оформленим протоколом засідання Центральної комісії Департаменту щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань від 16 лютого 2023 року №1.1/2-2023, у переведенні позивача відмовлено у зв`язку з відсутністю виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в Державній устаноі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)», передбачених частиною другою статті 93 КВК України, та відсутністю вільних місць у секторі для чоловіків, які засуджені до довічного позбавлення волі у Державній установі «Чортківська установа виконання покарань (№26)» або у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)».     
		Суди попередніх інстанцій також встановили, що  станом на час прийняття оскаржуваного рішення у запитуваних позивачем установах відбування покарання були відсутніми вільні місця для засудженого до довічного позбавлення волі, про що зазначено у відповідних довідках (а.с. 36, 37). 
		Так, наповнення сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі в ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» відповідно до норм житлової площі становить 24 особи, які розміщуються у 12 двомісних камерах. Багатомісні приміщення камерного типу у секторі відсутні. Проте, на теперішній час у секторі відбуває покарання 32 засуджених до довічного позбавлення полі, що вже перевищує встановлені нормативи. 
		До того ж, на 4,5% більше від планового наповнення сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, перебуває в ДУ «Чортківська установа виконання покарань (№26)».  
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
		Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
		Згідно із частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України №1129-VI від 11 липня 2003 року кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
		Частина друга статті 7 КВК України визначає, що засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
		Відповідно до частини четвертої статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
		Положеннями частини першої статті 8 КВК України передбачено, що засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.
		За правилами частин першої та другої статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
		Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
		Згідно із частиною шостою статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.
		Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за №266/30134 (далі - «Положення №266/30134»).
		Відповідно до абзацу 16 пункту 2 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Департаменті, який в межах компетенції розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів, визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, здійснює їх направлення і переведення для відбування покарання до установ (дільниць виправних центрів, секторів), коли вирішення таких питань виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів.
		Згідно розділу ІІ Положення №266/30134 міжрегіональна комісія утворюється наказом керівника міжрегіонального управління у кількості не менше семи осіб.
		До складу міжрегіональної комісії обов`язково входять керівники підрозділів з контролю за виконанням судових рішень, оперативної роботи, підрозділів режиму, нагляду та безпеки міжрегіонального управління.
		Керівник міжрегіонального управління затверджує склад міжрегіональної комісії, призначає голову, заступника голови та секретаря комісії. Головою міжрегіональної комісії призначається заступник керівника міжрегіонального управління. Секретарем міжрегіональної комісії є керівник підрозділу з контролю за виконанням судових рішень міжрегіонального управління.
		Розділом IV Положення №266/30134 закріплено, що у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року N 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.
		Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.
		Центральна та міжрегіональна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.
		Засідання центральної та міжрегіональної комісій вважаються правоможними, якщо на них присутні не менше ніж дві третини їх складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.
		Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.
		Відповідно до розділу V Положення №266/30134 рішення центральної та міжрегіональної комісій оформлюються протоколом засідання комісії щодо визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі (додаток 1), та протоколом засідання комісії щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань (дільниць виправних центрів, секторів) (додаток 2).
		Протокол засідання комісії підписують усі присутні на засіданні члени комісії.
		Про прийняте центральною або міжрегіональною комісією рішення уповноваженим представникам органів, громадських об`єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації чи заінтересованим особам, якими було ініційоване питання, надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), засудженому рішення оголошується під підпис на витягу з протоколу засідання комісії.
		Серед основних завдань центральної комісії є, зокрема: розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України (абзац 6 пункту 2 розділу ІІ Положення №266/30134).
		Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року № 265/30133 (далі - «Положення № 265/30133»).
		Так, пункт 1 розділу ІV Положення № 265/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця проживання засудженого до засудження» здійснюється на підставі заяви засудженого, підпис якого засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. До заяви про переведення додається довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта (іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження. Заява засудженого подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.
		Пунктом 2 розділу ІV Положення №265/30133 встановлено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого» здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого). Підпис засудженого на заяві засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. Заява подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.
		У заяві про переведення має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.
		До заяви про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).
		До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.
		Згідно з пунктом 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.
		Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
		Ключовим питанням, на яке має відповісти Верховний Суд у цій справі, є підтвердження або спростування підстав для переведення ОСОБА_1 до іншої колониї для відбування покарання у виді довічного позбавлення волі за заявою його та його матері, обґрунтованою віддаленістю місця розташування колонії, у якій наразі відбуває вказане покарання засуджений, до місця проживання його родичів.
		Відмовляючи у задоволенні заяви та приймаючи рішення про відмову у переведенні позивача, Департамент керувався відсутністю виняткових обставин для такого переведення, а також відсутності у названих позивачем колоніях місць для відбування покарання представникам цієї категорії засуджених (довічно увязнених).
		Відмовляючи у задоволенні цього позову та погоджуючись із законністю оскаржуваного рішення Департаменту, суди попередніх інстанцій виходили з того, що переведення засудженого допускається лише за виняткових обставин, перелік яких законодавчо не визначений, проте обумовлений наявністю перешкод в подальшому перебуванні засудженого в цій виправній колонії.
		Одночасно, питання переведення чи не переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить виключно до повноважень відповідної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
		Проте, на момент розгляду заяви позивача про переведення відповідачем не були встановлені виняткові обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню заявника в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)».
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі ОСОБА_1 покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  частині першій  цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		У контексті спірного питання Верховний Суд зазначає наступне.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає, що воля позивача перевестися до іншої виправної колонії, наближеної до місця проживання його рідних, обумовлена бажанням підтримувати сімейні стосунки, що наразі є ускладненим через значну відстань.
		Верховний Суд при ухваленні цього рішення враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої:
		- Конвенція не надає засудженим права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені можуть бути відокремлені від своїх сімей та відбувати покарання на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Оспіна Варгас проти Італії» (Ospina Vargas v. Italy), заява № 40750/98, від 6 квітня 2000 року);
		- проте абсолютно неприйнятним є позбавлення засудженого усіх прав за статтею 8 Конвенції лише на підставі його статусу як особи, що відбуває покарання за вироком суду (див., наприклад, рішення у справі «Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії»( Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заяви №№ 11082/06 та 13772/05, п. 836, від 25 липня 2013 року)»;
		- важливим елементом права ув`язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому пенітенціарними органами допомоги у підтриманні зв`язків з його близькими (див., наприклад, рішення у справі «Мессіна проти Італії» (№ 2) (Messina v. Italy (no. 2", заява № 25498/94, п. 61, ECHR 2000-Х);
		- тримання особи в установі виконання покарань, яка розташована настільки далеко від сім`ї засудженої особи, що робить побачення з членами сім`ї дуже важкою або навіть неможливою справою, за певних обставин може становити непропорційне втручання у сімейне життя (див., наприклад, згадане рішення у справі «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine), пп. 78 та 103-104);
		- хоча Суд погодився з тим, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв`язків повинні братись до уваги (див., наприклад, згадане рішення у справі «Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії» (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), пп. 836-838 та 850).
		До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2015 року в справі «Вінтман проти України» (заява №28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають «надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу». Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці ЄСПЛ також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин і перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їхньої волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя. Тому ЄСПЛ не заперечує, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, проте розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних і соціальних зв`язків повинні братись до уваги.
		Тобто, ЄСПЛ визнає, що саме відповідні адміністративні органи влади уповноважні вирішувати порядок відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Саме до компетенції органів виконавчої влади у цій сфері належить вирішення заяв таких осіб щодо переведення, у випадках наявності виключних для цього підстав.
		Проте, не менш важливим аспектом у цьому питанні є також і права засуджених, адже в силу конвенційних положень такі особи користуються всією повнотою прав і свобод людини і громадянина, за виключенням тих обмежень, які викликані позбавленням волі.
		Верховний Суд неодноразово у своїй практиці наголошував, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про це. Зокрема, йдеться у потсановах на які покликається ОСОБА_1 , у поданій ним касаційній скарзи, а саме: постановах від 19 січня 2021 року у справі №826/7728/17, 16 травня 2019 року у справі №822/3011/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №822/190/18, від 17 червня 2021 року у справі №826/2276/18, від 19 березня 2020 року у справі №826/13693/18.
		Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень ураховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
		Як вже зазначалось, суттєва відстань від місця проживання близьких родичів позивача до місця його відбування покарання є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.
		Натомість, вказаній обставині при визначенні місця відбування покарання позивача, належної оцінки відповідачем надано не було, тобто оскаржуване рішення Департаменту не відповідає критерію обґрунтованості.
		Варто зауважити, що за правилами частин першої та другої статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
		Тобто, при первісному визначенні місця відбування покарання засудженого має бути врахований критерій територіальної віддаленості такого місця до місця проживання особи до засудження або місця постійного проживання його родичів.
		Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, до засудження ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , у тій же місцевості проживають і його родичі.
		Втім, цей фактор при визначенні місця відбування позивачем покарання не був врахований.
		Суд зауважує, що диспозиція статті 93 КВК України законодавцем визначена таким чином, що визначає врахування критерію територіальності при визначенні місця відбування покарання «як правило», тобто у переважній більшості випадків, і лише допускає виключення з такого правила.
		Касатор вірно зауважує, що керуватись критерієм виключності підстав вже при переведенні засудженого варто при дотриманні вказаного загально правила при первісному виборі місця для відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі.
		За таким умов, Верховний Суд вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні рішень про відмову у задоволенні цього позову.
		Поряд із цим, як вже було зазначено до виключної компетенції органів виконавчої влади, у цьому випадку Департаменту, належить прийняття рішення про суті спірного питання, і саме відповідач має розглянути можливість переведення позивача до конкретної колонії за його заявою: чи то до Чортківської установи виконання покарань №26», чи то до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19», в тому числі надаючи оцінку кількості вільних місць про що йшлось при прийнятті рішення про цілковиту відмову у переведенні позивача. 
		Тому, Суд вважає, що позивачем було вірно обрано спосіб захисту його порушеного права шляхом зобовязання Департаменту повторно розглянути його клопотання.
		За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Тож, зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій повно встановили всі фактичні обставини справи, проте допустили порушення у правозастосуванні норм матеріального права, Верховний Суд вбачає достатньо підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, й ухвалення нового судового рішення у цій справі про задоволення позову, не передаючи справу на новий розгляд до судів попередніх інстанцій.
		З огляду на незаконність оскаржуваного рішення Департаменту, Суд вважажє за необхідне його скасувати, й зобовязати Департамент повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення до визначених колоній, які є територіально наближеними до місця проживання його родичів.
		З огляду на результат розгляду справи судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №620/9415/23 скасувати.
		Ухвалити у справі №620/9415/23 нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Визнати протиправним і скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі, до установ виконання покарань від 16 лютого 2023 року, оформлене протоколом №1.1/6-2023, в частині відмови у задоволенні звернення про переведення ОСОБА_1 з Державної установи «Установа виконання покарань №31 (місто Новгород-Сіверський Чернігівської області, вулиця Миколаївська, 31) до Чортківської установи виконання покарань №26» (юридична адреса: вулиця Лесі Українки, 3 місто Чортків, Тернопільська область) або до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» (юридична адреса: вулиця Городоцька, 20, місто Львів, Львівська область), що розташовані ближче до місця проживання засудженого та його родичів.
		Зобов`язати Центральну комісію Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі, до установ виконання покарань) повторно розглянути клопотання про переведення із Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань №3» (юридична адреса: вулиця Миколаївська, 31, місто Новгород-Сіверський, Чернігівська область) до Чортківської установи виконання покарань №26» (юридична адреса: вулиця Лесі Українки, 3 місто Чортків, Тернопільська область) або до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» (юридична адреса: вулиця Городоцька, 20, місто Львів, Львівська область), що розташовані ближче до місця проживання засудженого та його родичів.            .
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		…………………………….
		…………………………….
		…………………………….
		Н.М. Мартинюк
		Ж.М. Мельник-Томенко
		М.І. Смокович,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...