Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 940/1064/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-18446ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                                                 
		 
		ПОСТАНОВА                                                
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                        
		 
		06 листопада 2024 року                                                   
		м. Київ
		 
		справа № 940/1064/21
		провадження № 61-18446св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,                    
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду                            від 30 листопада 2023 року в складі колегії суддів Мельника Я.С.,                           Матвієнко Ю.О., Гуля В. В.
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції                         (м. Київ) про стягнення упущеної вигоди та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) упущену вигоду (дохід) у розмірі 37 040,34 грн.
		 
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень
		26 серпня 2021 року ухвалою Тетіївського районного суду Київської області справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва.
		01 жовтня 2021 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 .
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
		30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав на вказану ухвалу апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, поважність пропуску якого обґрунтовував тим, що копію повного тексту оскаржуваної ухвали ним отримано лише 25 жовтня 2023 року, на численні звернення за допомогою телефонного зв`язку суд відповіді не надавав.  
		30 листопада 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав неповажності пропуску строку на апеляційне оскарження. 
		Суд апеляційної інстанції керувався тим, що 07 вересня 2021 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали Тетіївського районного суду Київської області                                               від 26 серпня 2021 року про передачу справи на розгляд Солом`янського районного суду м. Києва, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Будь-які докази, що ОСОБА_1 намагався дізнатись про стан відомого йому судового провадження та отримати копію судового рішення в справі за його позовною заявою в матеріалах справи відсутні. Оскаржувану ухвалу постановлено судом 01 жовтня 2021 року, а апеляційну скаргу подано 30 жовтня 2023 року, тобто більше ніж через рік після її постановлення. Заявник був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, а докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		23 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, в якій просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду. 
		Узагальнені доводи касаційної скарги 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не надсилалася йому, протягом усього часу з моменту передачі справи за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва він за допомогою телефонного зв`язку намагався дізнатися про стан розгляду позовної заяви, проте лінії зв`язку не відповідали. Лише на його письмове звернення                               від 18 вересня 2023 року суд надіслав 20 жовтня 2023 року копію ухвали                                   від 01 жовтня 2021 року про відмову у відкритті провадження, яку він отримав 25 жовтня 2023 року. 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Позиція Верховного Суду 
		Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року                                 № 11-рп/2012).
		Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
		Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
		Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами.  Кожен має  право при розгляді будь-якого  кримінального  обвинувачення, пред`явленого йому,  або при визначенні його права та обов`язків у будь-якому  цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі  закону.
		Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини  (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку. 
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. 
		У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява                                    № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
		Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
		Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
		Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості. 
		Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.
		Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.
		Згідно із статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Строк  на  апеляційне  оскарження  може  бути  також  поновлений  в  разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині                                           другій  статті 358 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
		Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження з посиланням на частину другу статті 358 ЦПК України, мотивуючи висновки тим, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції постановлено 01 жовтня 2021 року, а апеляційну скаргу подано 30 жовтня 2023 року, тобто більше, ніж через рік після її постановлення. При цьому заявник був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, а докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні.
		Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.
		За загальним правилом, викладеним у частині першій статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Із загального правила щодо початку перебігу строку встановлено виняток: якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до частини другої статті 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
		Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
		У частині другій статті 358 ЦПК України встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.
		Сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
		Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
		Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі                                      № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 року в справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи  або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.
		Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої                                   статті 358 ЦПК України.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, -і поза межами річного строку. 
		Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
		Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач (заявник,третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу. «Особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України) не можна вважати особу, яка ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.
		Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі                                             № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
		Отже, під час поновлення пропущеного процесуального строку на вчинення певної процесуальної дії, суд повинен враховувати, що на позивача як ініціатора судового розгляду покладається обов`язок цікавитися перебігом розгляду його справи з метою, зокрема, належного користування своїми процесуальними правами.
		Така позиція кореспондує висновку ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Каракуця проти України», де зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (параграф 53).
		 
		ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення  сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).
		 
		У цій справі оскаржувану ухвалу суду першої інстанції було постановлено судом 01 жовтня 2021 року, в Єдиному державному реєстрі судових рішень її оприлюднено 22 жовтня 2021 року, тобто заявник мав об`єктивну можливість знати про результат розгляду справи.  
		 
		Крім того, ОСОБА_1 як позивач достовірно знав про наявність справи, яку він сам ініціював, проте не вживав заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, що й призвело до порушення строку на апеляційне оскарження ухвали. Усі звернення ОСОБА_1 до суду про направлення копії ухвали про відмову у відкритті провадження в справі датовані 28 липня,                             18 серпня та 18 вересня 2023 року. 
		 
		Позивач своєчасно не скористався правом на оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу 30 жовтня                            2023 року, тобто більше ніж через рік після постановлення оскаржуваної ухвали.
		 
		Процесуальна бездіяльність позивача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
		 
		Докази виникнення обставин  непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні, як і докази, що свідчили б про добросовісну реалізацію заявником своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги.
		 
		ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення в справі «Перетяка таШереметьєв проти України»,                            № 17160/06 та  № 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
		 
		Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
		 
		Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення в справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
		 
		Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі                                 № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
		 
		Апеляційний суд обґрунтовано виснував про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки заявником не було наведено об`єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого строку.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко   Є. В. Петров   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...