Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/5646/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-9851ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/5646/23
		провадження № 61-9851св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В.,  Сердюка В. В., Фаловської І. М.      
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 січня 2024 року в складі судді Марциновської І. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2024 року в складі колегії суддів Костіва О. З., Гірського Б. О., Хоми М. В.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович, ОСОБА_4 , про визнання договорів дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки договорами купівлі-продажу, визнання права власності та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2023 року  ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку                    АДРЕСА_1 , готовністю 41 %, укладений 22 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та                        ОСОБА_3 , договором купівлі-продажу; визнати за ним право власності на 1/2 частку незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , готовністю 41 %; визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 22 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , договором купівлі-продажу; визнати за                   ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що в період з 21 вересня 2008 року до                            26 серпня 2021 року він та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. 22 серпня 2014 року вони за спільні сімейні кошти придбали незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , готовністю 41 %, та земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість указаного нерухомого майна на час придбання становила 680 000,00 грн.
		Позивач зазначав, що під час оформлення в нотаріуса договорів купівлі-продажу зазначеного вище майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за домовленістю між собою, без його відома та згоди, уклали не договори купівлі-продажу, а договори дарування, де обдаровуваною зазначена ОСОБА_2 . Про такі обставини він дізнався лише в лютому 2021 року, коли між ним та ОСОБА_2 припинилися фактичні шлюбні відносини та постало питання про поділ спільного майна подружжя. 
		Позивач вважав, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори дарування від 22 серпня 2014 року є удаваними правочинами, що приховують інші правочини, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 насправді вчинили, а саме договори купівлі-продажу. Такі обставини також підтверджуються розпискою, складеною відповідачем ОСОБА_3 про отримання від ОСОБА_2 коштів у сумі 680 000,00 грн, що на той час було еквівалентно 50 000,00 доларів США.
		Зазначав, що незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , готовністю 41 %, та земельна ділянка для його обслуговування є спільною сумісною власністю подружжя і належить кожному з них у рівних частках.
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій
		26 січня 2024 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції керувався тим, що позивач не обґрунтував удаваності оспорюваних договорів дарування з метою приховання інших договорів, укладених саме між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позивач не надав належних та достатніх доказів, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виникли правовідносини, передбачені договорами купівлі-продажу, за умовами яких ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 прийняла це майно та сплатила за нього грошові кошти в сумі 680 000,00 грн.
		20 травня 2024 року постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 січня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак не погодився з мотивами, якими суд керувався. Зазначив, що відповідач ОСОБА_3 визнав, що фактично укладений договір дарування насправді є договором купівлі-продажу, про що надавав пояснення як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, зазначивши, що мав намір укласти саме договір купівлі-продажу, однак вже в нотаріуса позивач попросив його укласти договір дарування майна своїй дружині. В розписці                      від 22 серпня 2014 року ОСОБА_3 також підтвердив факт отримання ним коштів за відчужені незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку в сумі 50 000,00 доларів США. Як ОСОБА_3 , так і його дружина                         ОСОБА_4 надали пояснення про те, що сторони були присутніми в нотаріуса під час передачі коштів та укладенні договорів дарування будинку та земельної ділянки, і саме позивачем було ініційовано укладення договорів дарування замість договорів купівлі-продажу, про вчинення яких була попередня домовленість. Договори дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки для його обслуговування в дійсності були договорами купівлі-продажу. 
		Однак судом встановлено, що ОСОБА_1 був обізнаний про укладення спірних договорів 22 серпня 2014 року саме у формі договорів дарування, оскільки сам був ініціатором їх укладення та безпосередньо був присутнім під час їх укладення. Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду письмові заперечення та заяву про застосування позовної давності. Враховуючи те, що позивач був обізнаний про укладення договорів дарування 22 серпня 2014 року  саме того дня, а з позовною заявою звернувся до суду лише 27 березня 2023 року, тобто більш ніж через 9 років, суд вважає за необхідне застосувати строки давності і, як наслідок, відмовити в цій частині позовних вимог з підстав спливу позовної давності.
		Щодо позовних вимог про поділ майна подружжя апеляційний суд зазначив, що вимога про поділ майна подружжя є похідною від позовної вимоги про визнання договорів дарування договорами купівлі-продажу.Оскільки в задоволенні цих позовних вимог відмовлено та правова природа вказаних договорів дарування судом не змінена, і в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		08 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                          від 26 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду                             від 20 травня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року в справі № 904/10956/16, Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 520/16281/15-ц, від 16 серпня 2018 року в справі № 521/12663/16-ц,                               від 24 жовтня 2018 року в справі № 209/4963/15-ц, щодо неможливості обґрунтування висновків суду на основі припущень.  
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц зазначила, що перебіг позовної давності починається з моменту виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 520/16281/15-ц указано, що посилання апеляційного суду на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, суперечить нормам статті 261 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Апеляційний суд безпідставно виснував щодо пропуску ним позовної давності, адже до розірвання шлюбу він не знав і не міг знати про порушення своїх прав на спільне майно, ОСОБА_2 не чинила йому перешкод у володінні і користуванні майном. Про зміст договорів він дізнався лише в лютому 2021 року. Щонайменше суд мав поновити пропущений строк, як зазначено в постанові Верховного Суду                     від 16 серпня 2018 року в справі № 521/12663/16-ц. 
		У разі поділу незавершеного будівництва, що був набутий в особисту власність одним з подружжя, але добудовувався в період перебування в шлюбі за рахунок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох, таке незавершене будівництво може бути визнано спільною сумісною власністю з визначенням часток. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 520/16281/15-ц, від 12 лютого 2020 року в справі                              № 488/3103/17-ц, від 10 листопада 2021 року в справі № 161/14898/19,                       від 09 грудня 2021 року в справі № 359/8356/18, від 23 червня 2022 року в справі № 463/5746/18. У такому випадку для перебігу позовної давності не має значення дата набуття об`єкта незавершеного будівництва у власність одним з подружжя. 
		Суди не встановили фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме, які роботи в будинку проводилися в період перебування сторін у шлюбі, вартість будівельних та оздоблювальних матеріалів та конструктивних елементів, ступінь будівельної готовності об`єкта незавершеного будівництва та можливість визначення окремих частин, що підлягають виділу. 
		Позиція ОСОБА_2 .
		У відзиві на касаційну скаргу відповідачка зазначає, що заявник послався на нерелевантну практику Верховного Суду, розтлумачену ним на власний розсуд. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		У період з 21 вересня 2008 року до 26 серпня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня              2021 року.
		10 червня 2014 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), третя сторона: Агенція нерухомості «Євробуд», укладено договір про намір купівлі-продажу об`єкта нерухомості (т. 2, а. с. 68-69), відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець купити на умовах цього договору в термін до 10 серпня 2014 року об`єкт нерухомості - незавершений будівництвом житловий будинок, розташований на частині земельної ділянки площею 0,07 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6125286900020010756, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , належить продавцеві на підставі державного акта серії ЯГ № 024466 від 07 квітня 2006 року. Повна вартість об`єкта погоджена між сторонами і становить 600 000,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларам США.
		Під час підписання цього договору сторони уклали договір завдатку на суму 24 000,00 грн, що еквівалентно 2 000,00 доларів США, як гарантію намірів сторін в укладенні договору купівлі-продажу.
		Сторони домовились про те, що покупець зобов`язується оплатити визначену вартість об`єкта з урахуванням сплаченої суми завдатку  під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу.
		22 серпня 2014 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) укладено договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку (т. 1, а. с. 11-12), згідно з умовами якого дарувальник подарував (передав у власність), а обдаровувана прийняла в дар (прийняла у власність) нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво, незавершений будівництвом житловий будинок, готовність 41 %, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1 вартість незавершеного будівництва, що дарується, становить 320 800,00 грн (пункт 3).
		У пункті 18 договору зазначено, що на дарування об`єкта нерухомості нотаріусу надана заява про згоду дружини дарувальника - ОСОБА_4 .
		Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 4530.
		Також 22 серпня 2014 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) укладено договір дарування земельної ділянки (т. 1,  а. с. 13-14), згідно з умовами якого дарувальник подарував (передав у власність), а обдаровувана прийняла в дар (прийняла у власність) земельну ділянку площею 0,0700 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, яка розташована за адресою: 
		АДРЕСА_3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що дарується, становить 79 852,50 грн.
		У пункті 15 договору зазначено, що на дарування земельної ділянки надана заява про згоду дружини дарувальника - ОСОБА_4 .
		Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 4538.
		Право власності на зазначене вище нерухоме майно 22 серпня 2014 року зареєстроване за ОСОБА_2 (т. 1,  а. с. 16-17).
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є  правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
		Обґрунтовуючи удаваність оспорюваних договорів дарування, позивач посилається на те, що насправді сторони приховали укладення договору купівлі-продажу.
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
		Однак особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах позовної давності (стаття 256 ЦК України).
		Статтею 20 Сімейного кодексу (далі - СК) України передбачено, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).
		За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		Аналогічні положення щодо перебігу позовної давності містить стаття 72 СК України, за якою позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
		Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц (провадження                   № 14-306цс18), на яку посилається заявник). 
		Згідно з частиною другою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Відповідачка ОСОБА_2 у суді першої інстанції заявила про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 142-143). 
		Оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги (висновки Великої Палати Верховного Суду                        від 03 грудня 2019 року в справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), на яку посилається заявник), апеляційний суд дослідив обставини справи та виснував, що сторони оспорюваних договорів дарування -  ОСОБА_3 та                            ОСОБА_2 мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договорів купівлі-продажу, а тому позов є обґрунтованим.
		В частині вирішення спору по суті судові рішення в справі не оскаржуються, тому Верховним Судом у цій частині не переглядаються. 
		Заявник за доводами касаційної скарги оспорює правильність застосування судом строку давності. Стосовно цих доводів необхідно зазначити таке. 
		У постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 520/16281/15 (провадження № 61-20566св19), яку заявник наводить у касаційній скарзі, зазначено, що згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Посилання апеляційного суду на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивачка була присутня під час його укладення, суперечить нормам статті 261 ЦК України.
		У постанові від 16 серпня  2018 року в справі № 521/12663/16-ц (провадження                     № 61-12410 св18), зазначеній в касаційній скарзі, Верховний Суд вказав, що доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності спростовуються встановленими судами обставинами, які, зокрема, правильно застосували норми статей 256, 257, 261, 267 ЦК України та зробили обґрунтований висновок про поновлення встановленого законом строку давності, забезпечення особі право на доступ до суду та розгляд заявлених позовних вимог по суті, оскільки на момент укладення оспорюваного договору та подальшого проживання в спірній квартирі, майнові права позивача були дотримані та сторони виходили з того, що фактично майно є спільною власністю. Порушення прав позивача пов`язано з вимогою відповідача звільнити спірну квартиру в 2016 році.
		У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі  № 209/4963/15-ц (провадження № 61-10944св18), на яку посилається заявник, касаційний суд зазначив, що, відхиляючи доводи сторони про застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин в частині визнання недійсним укладеного 11 травня 2000 року договору дарування, суди попередніх інстанцій обґрунтовано керувалися тим, що права позивача на користування спірним будинком були порушені в 2015 року, коли в подружжя почали виникати конфліктні ситуації щодо користування спірним будинком, що і стало підставою для звернення позивача до суду з метою захисту своїх майнових прав на спірне майно, яке було набуто подружжям під час перебування в шлюбі. Вимоги про поділ майна подружжя та визнання недійсним договору дарування є взаємопов`язаними, тому є підстави для висновку, що перебіг позовної давності за цими вимогами почався одночасно - з моменту порушення права власності позивача
		У цій справі апеляційний суд надав неналежну правову оцінку обставинам початку перебігу позовної давності, без урахування наведених вище висновків Верховного Суду про застосування частини першої статті 261 ЦК України. 
		ОСОБА_1 у касаційний скарзі зазначає, що апеляційний суд безпідставно виснував щодо пропуску ним позовної давності, адже до розірвання шлюбу він не знав і не міг знати про порушення своїх прав на спільне майно, ОСОБА_2 не чинила йому перешкод у володінні і користуванні майном. Про зміст договорів він дізнався лише в лютому 2021 року, продовжував ставитися до майна як спільного та обслуговувати його.  
		Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення.
		Зміст наведених у частині першій статті 261 ЦК України термінів, зокрема «довідався» та «міг довідатися», свідчить про презумпцію можливості  та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачка не знала про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. Доведенню позивачем підлягає також той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, які є підставами її вимог і заперечень.
		У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі                             № 6-258цс15 сформульовано висновок про те, що, вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що під час визначення початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам собою факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, зокрема до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте вперіод шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
		Такі ж висновки містить постанова Верховного Суду від 28 серпня 2024 року в справі № 478/1133/23 (провадження № 61-8953св24). 
		Отже, перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права.
		Апеляційний суд застосував наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про укладення спірних договорів 22 серпня                      2014 року саме у формі договорів дарування, оскільки сам був ініціатором їх укладення та безпосередньо був присутнім під час їх укладення.
		Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;                             2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Апеляційний суд не вказав із посиланням на докази (стаття 76 ЦПК України) в справі, що підтверджує (або звільняє від доказування відповідно до статті 82 ЦПК України) обставини про те, що з 22 серпня 2014 року ОСОБА_1 відомо про те, що укладалися договори дарування, а не купівлі-продажу, що саме тоді він дізнався про порушення свого права і набуття майна за спільні кошти в особисту власність дружини, а не у власність подружжя. 
		Суд не дав оцінки тим обставинам, що позивач не був стороною оспорюваних правочинів, його письмова згода на їх вчинення дружиною від нього не витребовувалася; в договорі від 10 червня 2014 року, який передував оспорюваним правочинам, ОСОБА_1 заявив про намір укласти саме договір купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомості у ОСОБА_3 з виплатою продавцеві завдатку; матеріали справи не містять доказів оспорення ОСОБА_2 права ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва й земельну ділянку під ним до розірвання шлюбу, про що позивач зазначав у позовній заяві і вказував, що про оспорювані договори дізнався лише в лютому 2021 року.  
		Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати обставини пропуску позивачем позовної давності, якщо вони не були встановлені й досліджені судами попередніх інстанцій, оскільки це правове питання знаходиться у компетенції попередніх судових інстанцій, що узгоджується зі статтею 400 ЦПК України.
		Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду                      від 30 травня 2018 року в справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
		Проте суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки тим доводам, на які посилався позивач як на обставини, з якими пов`язується початок перебігу позовної давності; не дотримав положень статті 12 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. 
		Суд апеляційної інстанцій не дослідив зібрані в справі докази та не обґрунтував відхилення доводів позивача щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи; не мотивував з посиланням на докази в справі висновки про доведеність факту обізнаності позивача із змістом оспорюваних договорів з 22 серпня 2014 року.
		У цій справі фактичні обставини, зокрема щодо позовної давності, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на висновки щодо підстав для захисту права позивача або відмовиву судовому захисті за спливом позовної давності, не встановлені, тому постанова апеляційного суду не може вважатись законною й обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направлення справи на новий апеляційний розгляд.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження                         № 14-94цс21). 
		 
		Заявник у касаційній скарзі посилається також на те, що в разі поділу незавершеного будівництва, що був набутий в особисту власність одним з подружжя, але добудовувався в період перебування в шлюбі за рахунок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох, таке незавершене будівництво може бути визнано спільною сумісною власністю з визначенням часток. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 520/16281/15-ц, від 12 лютого 2020 року в справі                              № 488/3103/17-ц, від 10 листопада 2021 року в справі № 161/14898/19,                       від 09 грудня 2021 року в справі № 359/8356/18, від 23 червня 2022 року в справі № 463/5746/18. У такому випадку для перебігу позовної давності не має значення дата набуття об`єкта незавершеного будівництва у власність одним з подружжя.  Суди не встановили фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме, які роботи в будинку проводилися в період перебування сторін у шлюбі, вартість будівельних та оздоблювальних матеріалів та конструктивних елементів, ступінь будівельної готовності об`єкта незавершеного будівництва та можливість визначення окремих частин, що підлягають виділу. 
		Однак наведені доводи касаційної скарги стосуються підстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові, визначені статтею 62 СК України. 
		За змістом наведеної норми якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Позивач не заявляв вимог на підставі статті 62 СК України та захищає права на спільне майно подружжя, а не збільшене у вартості майно колишньої дружини, тому з огляду на диспозитивність цивільного процесу (стаття 13 ЦПК України) та межі касаційного перегляду справи (стаття 400 ЦПК України) доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути предметом оцінки Верховним Судом. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		За частиною четвертою цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, постанова апеляційного суду не може вважатись законною й обґрунтованою та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене і повно з`ясувати обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		У разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Однак у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 
		ЦПК України Верховним Судом не проводиться.
		Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		Постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:                                 В. М. Ігнатенко                                    І. В. Литвиненко    В. В. Сердюк                                    І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...