Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/674/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-17783ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У х в а л а
		6 листопада 2024 року
		м. Київ
		Справа № 643/674/18
		Провадження № 61-17783св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу 
		учасниками якої є 
		позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Ямполець Ірина Сергіївна (далі - адвокат),
		відповідачі - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - банк), Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» (далі - товариство),
		про визнання кредитного договору недійсним у частині
		за касаційною скаргою позивача на постанову Полтавського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Зміст позовної заяви та судових рішень
		1.           У січні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними з моменту укладення: 
		1.1.       Пункт 3.2 кредитного договору від 25 січня 2006 року № 3/01-Ф (далі - кредитний договір), який позивач уклав із Банком «Фінанси та Кредит», ТОВ (правонаступником якого є банк), у частині умови про те, що позичальник зобов`язується до 10 числа кожного місяця погашати заборгованість із кредитних ресурсів у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого за договором становить 590,87 доларів США; у складі такого платежу також має сплачувати проценти за користування кредитними ресурсами.
		1.2.       Пункти 4.7, 4.8 кредитного договору про сплату щомісячної комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів.
		1.3.       Пункт 6.1 кредитного договору щодо необхідності сплати пені у розмірі 1 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення.
		1.4.       Додаток № 1 до кредитного договору (графік зниження заборгованості за кредитом).
		2.           4 лютого 2021 року Московський районний суд міста Харкова ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: визнав недійсними з моменту укладення пункти 4.7, 4.8, 6.1 кредитного договору, а у задоволенні інших вимог відмовив. 
		3.           2 листопада 2023 року Полтавський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив; вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
		(2) Провадження у суді касаційної інстанції
		4.           11 грудня 2023 року позивач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить: (1) поновити строк на подання касаційної скарги; (2) скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Московського районного суду міста Харкова від 4 лютого 2021 року; (3) зупинити виконання оскарженої постанови апеляційного суду.
		5.           5 січня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення її недоліків десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали. Позивач мав додати до касаційної скарги її копію разом із додатками для банку, а для товариства - копії ордера і свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
		6.           1 лютого 2024 року позивач через адвоката надіслав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої додав уточнену касаційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
		6.1.       Суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
		(1)              Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96) про незастосування позовної давності до вимог про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду, прийняте за таким позовом, тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена у законі;
		(2)              Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року у справі №  459/312/19 (і в інших постановах Верховного Суду, згаданих у цій постанові), такого змісту: 
		саме на суд покладений обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку норму слід застосувати для вирішення спору;
		суди попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні вимог про визнання пунктів 2.2.3, 6.2, 7.1 кредитного договору недійсними через сплив позовної давності, не навели належного обґрунтування, не застосували до спірних правовідносин належні норми, недостатньо визначилися з характером цих відносин, неналежно оцінили доводи та докази сторін;
		несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними; 
		кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною;
		пункти 2.2.3, 6.2, 7.1 кредитного договору від 20 березня 2007 року є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонене частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння коштами споживача як слабкої сторони; тому такі умови договору порушують публічний порядок;
		визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Тому суди помилково відмовили у задоволенні вимог про визнання недійсними пунктів 2.2.3, 6.2, 7.1 кредитного договору через сплив позовної давності. Правочин в указаній частині є нікчемним відповідно до закону без необхідності визнання його недійсним.
		6.2.       Апеляційний суд не врахував висновок, викладений у пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», про те, що перебіг позовної давності за вимогою про визнання правочину недійсним починається не з моменту вчинення правочину, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Позивач звернувся до суду у межах позовної давності, бо дізнався про порушення свого права у серпні 2017 року, коли звернувся за юридичною допомогою до ОСОБА_2 як фахівця в галузі права (це підтверджує довіреність від 7 серпня 2017 року, копія якої є у матеріалах справи).
		6.3.       Позивач не знав, що умови кредитного договору суперечать вимогам законодавства та порушують його права. В іншому разі він би не підписував такий договір.
		7.           21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі, визначеній у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		8.           29 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		(3) Підстави передання справи на розгляд об`єднаної палати
		9.           Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справу слід передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати. 
		10.        Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).
		11.        Передання справи на об`єднану палату на підставі зазначеного припису ЦПК України необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у палатах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегії яких у справах про захист прав споживачів банківських кредитних послуг неоднаково тлумачать і застосовують положення статей 11, 18, 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 3161-IV), який набрав чинності 13 січня 2006 року. А саме неоднаково кваліфікують на предмет оспорюваності чи нікчемності укладені, починаючи з 13 січня 2006 року, договори про надання споживчих кредитів, у яких є несправедливі умови чи які здійснені із використанням нечесної підприємницької практики. Неоднаковий підхід до тлумачення та застосування приписів зазначених статей щодо тих договорів, які можуть бути визнані недійсними (назва статті 18, частини п`ята - сьома статті 18 Закону № 1023-XII у вказаній редакції), або які є недійсними (останній абзац частини четвертої статті 11, частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у вказаній редакції) не сприяє передбачуваності у вирішенні судами відповідних спорів за подібних правовідносин.
		11.1.    Правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
		11.2.    Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
		11.3.    Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
		11.4.    Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
		11.5.    Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		11.6.    Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
		11.7.    На час укладення банком із позивачем 25 січня 2006 року кредитного договору Закон № 1023-XII діяв у редакції Закону № 3161-IV, який набрав чинності 13 січня 2006 року. Тоді почали діяти нові редакції:
		      статті 11 Закону № 1023-XII, яка регламентувала права споживача в разі придбання ним продукції у кредит. Згідно з приписами цієї статті про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни; без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною (речення друге та третє останнього абзацу частини четвертої статті 11 Закону№ 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).
		      статті 18 «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача» Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті);
		        статті 19 Закону № 1023-XII про заборону нечесної підприємницької практики - будь-якої підприємницької діяльності або бездіяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статті підприємницька практика вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни,потреби у послугах (пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).
		11.8.    10 травня 2007 року ПравлінняНаціонального банку України (далі - НБУ) прийняло постанову № 168, якою затвердило Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що набрали чинності 5 червня 2007 року. Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Ці Правила втратили чинність 10 червня 2017 року.
		11.9.    16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (далі - Закон № 3795-VI). Згідно з абзацом дев`ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року (далі - Закон № 1734-VIII). Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII.
		11.10. Закон № 1734-VIII у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
		12.        Позивач 25 січня 2006 року взяв кредит у банку під заставу нерухомого майна (нежитлового приміщення). Згодом банк відступив право вимоги за кредитним договором факторинговій компанії. Позивач, самостійно розрахувавши періодичні платежі згідно з графіком погашення заборгованості за кредитом, вирішив, що банк його ошукав, і що за кредитом є переплата. Вважав, що банк включив до умов кредитного договору додаткові несправедливі платежі та коефіцієнти, які суперечать положенням цивільного законодавства, зокрема Закону № 1023-XII. Тому у 2016 році звернувся до суду з вимогами визнати недійсними з моменту укладення низку умов кредитного договору.
		13.        Суд першої інстанції позов задовольнив частково: визнав недійсними умови цього договору стосовно сплати щомісячної комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів і надмірно високої пені, оскільки вони не відповідають вимогам справедливості та суперечать приписам статті 18 Закону № 1023-XII. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що є підстави для визнання недійсними окремих умов кредитного договору через істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача згідно зі статтею 18 Закону № 1023-XII. Але відмовив у задоволенні позову через сплив позовної давності у частині тих вимог, які суд першої інстанції задовольнив.
		14.        У касаційній скарзі позивач стверджував, що суди попередніх інстанцій вирішили спір без урахування висновку Верховного Суду, зокрема про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, і що позовна давність до вимог про визнання нікчемного правочину недійсним не застосовується. Крім того, вказав, що перебіг цієї давності за вимогою про визнання правочину недійсним обчислюється не з моменту вчинення правочину, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		15.        На день укладення кредитного договору приписи ЦК України, Закону № 1023-XII у відповідній редакції та Закону № 2121-III прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за надання кредитних ресурсів. Станом на час укладення кредитного договору частина п`ята статті 18 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови є несправедливими та обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 22-42)). Однак частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV визначала, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Крім того, останній абзац частини четвертої статті 11 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV встановлював, що є недійсними зміни відсоткових ставок за споживчими кредитами без письмового повідомлення про це кредитодавцем споживача протягом семи календарних днів з дати такої зміни.
		16.        Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 459/312/19 застосував для кваліфікації умов договору про споживчий кредит від 20 березня 2007 року приписи Закону № 1023-XII у тій самій редакції, що діяла на час укладення 25 січня 2006 року кредитного договору, якого стосується справа № 643/674/18. На підставі приписів статей 11, 18 Закону № 1023-XII у відповідній редакції виснував, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону; умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
		16.1.    За обставинами справи № 459/312/19 позичальниця звернулася із позовом до банку про визнання недійсними окремих умов кредитного договору. Обґрунтувала так: 
		-                  пункти 2.2.3, 2.2.9, 3.7, 6.2, 7.1 кредитного договору щодо сплати коштів не є послугами, бо позивачка такі не замовляла та не отримувалися, а тому банк внаслідок обману приховав від неї додаткову відсоткову ставку і безпідставно вказав про наявність у нього збитків;
		-                  пункти 3.2 та 7.4 договору теж є недійсними, оскільки встановили подвійну відповідальність за прострочення платежів;
		-                  пункт 3.4. договору є несправедливим через застосування методу нарахування процентів «факт/360», що збільшує розмір процентної ставки;
		-                  незаконним є також пункт 2.3.9 договору, бо передбачає розголошення банківської таємниці третім особам;
		-                  незаконним є пункт 6.6 договору, оскільки суперечить вільному волевиявленню позичальника.
		16.2.    Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 459/312/19 залишив без змін судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову. Хоча констатував помилковість їхнього висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсними пунктів 2.2.3, 6.2, 7.1 кредитного договору через сплив позовної давності. Зауважив, що вказані пункти кредитного договору є нікчемними, оскільки передбачені у них платежі є платою, встановлення якої заборонили частина третя статті 55 Закону № 2121-III і частина четверта статті 11 Закону № 1023-XII. Тому в тій частині правочин є нікчемним відповідно до закону без необхідності визнання його недійсним.
		17.        Близький за змістом висновок сформулювали:
		-                  Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 161/5741/21 за позовом позичальника до банку щодо визнання недійсним укладеного 9 жовтня 2007 року кредитного договору у частині винагород за надання фінансового інструменту та за проведення додаткового моніторингу. Верховний Суд на підставі статей 11 і 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV вважав нікчемною умову кредитного договору про стягнення зазначених винагород, оскільки вона є несправедливою;
		-                  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 756/12667/18 за позовом позичальника до банку щодо визнання недійсним укладеного 28 травня 2007 року кредитного договору у частині плати за ініціювання кредиту. Верховний Суд на підставі статей 11 і 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону№ 3161-IV вважав нікчемною умову кредитного договору про стягнення такої плати, оскільки така умова є несправедливою;
		-                  Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц за позовом банку до позичальника про стягнення боргу за кредитним договором і за зустрічним позовом позичальника до банку щодо визнання недійсним укладеного 8 травня 2007 року кредитного договору у частині плати за надання фінансового інструмента, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Верховний Суд на підставі статей 11 і 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV вважав нікчемними умови кредитного договору про стягнення таких платежів, оскільки такі умови є несправедливою. 
		18.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, щостатті 11 і 18 Закону № 1023-XII та стаття 55 Закону № 2121-III у редакції, чинній на час укладення кредитних договорів у справах № 643/674/18 і № 459/312/19, не передбачали нікчемності умов кредитного договору через їхню несправедливість. А стаття 19 Закону № 1023-XII встановлювала недійсність (нікчемність) правочину, вчиненого з використанням нечесної підприємницької практики, зокрема через обман споживача стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах. Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 459/312/19 приписи статті 19 Закону № 1023-XII не застосував, а встановив нікчемність окремих умов кредитного договору на підставі статей 11 і 18 цього Закону. 
		19.        В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.
		20.        Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		21.        На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		22.        ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		23.        Передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду необхідне для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 459/312/19. За змістом цього висновку умови договору про надання споживчого кредиту від 20 березня 2007 року є нікчемними на підставі статтей 11 і 18 Закону № 1023-XII та статті 55 Закону № 2121-III.
		24.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що такий відступ має полягати у тому, що, вирішуючи питання про недійсність умов кредитного договору, укладеного у період з 13 січня 2006 року до 15 жовтня 2011 року включно, слід зважати на таке:
		-                  недійсними за законом (нікчемними) є умови договору про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом без письмового повідомлення про це споживача протягом семи календарних днів з дати її зміни (речення друге та третє останнього абзацу частини четвертої статті 11 Закону№ 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV), а також правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV);
		-                  оспорюваними, тобто такими, які суд може визнати недійсними, є умови, що обмежують права споживачів і є несправедливими (частина п`ята статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).
		Керуючись статтями 260, 261, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		у х в а л и в :
		передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» про визнання кредитного договору недійсним у частині за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...