Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/12476/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2024.
Дата набрання законної сили: 15.11.2024
Номер судового провадження: 61-1295ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/12476/22
		провадження № 61-1295св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Терещук Юрій Олександрович, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2023 року у складісудді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку (далі - АТ КБ) «ПриватБанк», в якому просив скасувати рішення про розірвання договорів, укладених між ним та банком, та про закриття рахунків, відкритих на його ім`я.
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що 09 жовтня 2019 року відповідач надіслав на його адресу повідомлення № 20.1.0.0/7-20191004/510, в якому зазначив, що розриває всі укладені з ним договори та закриває рахунки на підставі
		частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		Позивач вважав такі дії банку необґрунтованими, оскільки будь-яких порушень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» він не здійснював.
		Враховуючи наведене, позивач просив суд зобов`язати відповідача
		АТ КБ «Приватбанк» скасувати рішення про розірвання договорів, укладених між ним та банком, та про закриття рахунків, відкритих на його ім`я.
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                             від 21 серпня 2023 року у складі судді Присяжнюк Л. М., залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 698
		додатку 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО)
		від 21 червня 2018 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено
		в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176/2018, стосовно юридичної особи російської федерації - Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС Яндекс. Гроші» (Общество с ограниченной ответственностью «ПС Яндекс. Деньги), введено обмежувальні заходи (санкції) у вигляді блокування активів, обмеження торговельних операцій та запобігання виведенню капіталів за межі України строком на три роки. За висновком районного суду позовні вимоги
		є необґрунтованими та не підлягають до задоволення, оскільки у зв`язку
		з проведенням операцій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС Яндекс.Гроші» (далі - ТОВ «ПС Яндекс.Гроші»), щодо якого були застосовані санкції, у відповідача були обґрунтовані підстави встановити позивачу неприйнятно високий рівень за результатами оцінки його фінансових операцій,
		а тому відповідач на підставі законодавства, що регулює питання фінмоніторингу, обґрунтовано та правомірно відмовився від підтримання ділових відносин із позивачем та розірвав договори з ним і закрив його банківські рахунки.
		Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що доводи апеляційної скарги, які є подібними доводам позовної заяви, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У січні 2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката
		Терещука Ю. О. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
		від 21 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, представник заявника посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 18 березня
		2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19, від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 30 жовтня
		2023 року у справі № 522/14008/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/34905/22-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає підставою касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у подібних правовідносинах.
		 
		У касаційній скарзі заявник також зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнюють поняття «авторизація картки» та здійснення грошових переказів; авторизація - це фактично дії банка, які виражені у формі згоди на вчинення операцій з використанням платіжної картки; також суди неправильно застосували статті 76, 77, 81 ЦПК України.
		 
		У лютому 2024 року до Верховного Суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки вони є законними.
		 
		Також від АТ КБ «ПриватБанк» у лютому 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у справі.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 161/12476/22 із Луцького міськрайонного суду Волинської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 161/12476/22.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених             у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,                      а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди попередніх інстанційвстановили, що у Волинському ГРУ АТ КБ «Приватбанк» на ім`я позивача ОСОБА_1 відкрито ряд банківських рахунків, а сам позивач був клієнтом цього банку.
		 
		Відповідно до пункту 698 додатку 2 рішення РНБО від 21 червня 2018 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176/2018, стосовно юридичної особи російської федерації - ТОВ «ПС Яндекс. Гроші» (Общество с ограниченной ответственностью «ПС Яндекс. Деньги»), введено обмежувальні заходи (санкції) у вигляді блокування активів, обмеження торговельних операцій та запобігання виведенню капіталів за межі України строком на три роки.
		 
		09 жовтня 2019 року банк надіслав на адресу позивача повідомлення
		№ 20.1.0.0/7-20191004/510, в якому зазначив, що розриває всі укладені з ним договори та закриває рахунки на підставі частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		 
		Згідно з випискою про рух коштів по кредитній картці НОМЕР_1 «Універсальна» 31 серпня 2019 року та 01 вересня 2019 року позивачем ОСОБА_1 здійснені дві транзакції на суми 10,5 та 10,20 російських рублів
		з призначенням цих платежів «Авторизація картки на сайті YANDEX.MONEY».
		 
		Позивач після списання з його рахунку грошових коштів у російських рублях на адресу сервісу «YANDEX.MONEY» (Яндекс. Гроші) не оспорював цю операцію та не звертався до банку із заявою про втрату реквізитів до картки та її блокування.
		 
		Судом із виписки по картці також встановлено, що після проведення цих транзакцій позивач ОСОБА_1 продовжував активно користуватися карткою до 03 жовтня 2019 року, здійснюючи платежі переважно в м. Луцьку, і саме позивач здійснював спірні перекази на користь сервісу «YANDEX.MONEY» (Яндекс. Гроші), оскільки картка перебувала в його розпорядженні.
		 
		06 жовтня 2019 року позивачем ОСОБА_1 після отримання листа банку
		з повідомленням про рішення щодо розірвання договорів та закриття рахунків подано до відповідача письмову заяву, в якій він просив погасити невиконані ним кредитні чи інші зобов`язання перед банком за укладеними договорами, а залишки коштів на рахунках перерахувати на вказані ним рахунки в іншому банку.
		 
		Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		У справі, яка переглядається, позивач свої вимоги мотивував тим, що банк безпідставно розірвав з ним в односторонньому порядку усі договори та закрив рахунки, оскільки він не здійснював будь-яких порушень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
		 
		Згідно з частиною п`ятою статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
		 
		Частиною першою статті 10 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (був чинним на дату розірвання договорів та закриття рахунків) визначено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
		 
		Відповідно до пункту 698 додатку 2 рішення РНБО від 21 червня 2018 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176/2018, стосовно юридичної особи російської федерації - ТОВ «ПС Яндекс. Гроші» (Общество с ограниченной ответственностью «ПС Яндекс. Деньги»), введено обмежувальні заходи (санкції) у вигляді блокування активів, обмеження торговельних операцій та запобігання виведенню капіталів за межі України строком на три роки.
		 
		Відповідно до пунктів 2, 3, 3.3. глави 3 розділу І постанови Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 (у редакції, чинній на час проведення спірних транзакцій позивачем) ознаками здійснення банками ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу, зокрема, можуть бути: участь банку (надання банком послуг) у проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані
		з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, конвертацією (переведенням) безготівкових коштів у готівку, здійсненням фіктивного підприємництва, уникненням оподаткування тощо (зокрема, пов`язаних зі зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, використанням рахунків осіб не за призначенням тощо); проведення банком або клієнтами банку фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов`язані з уникненням виконання вимог та обмежень, передбачених банківським, валютним законодавством, законодавством з питань фінансового моніторингу.
		 
		Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		З урахуванням наведених норм та заявлених позовних вимог, суд першої інстанції,            з яким погодився апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач здійснював спірні грошові перекази, водночас проведення ОСОБА_1 31 серпня 2019 року та 01 вересня 2019 року операцій на користь ТОВ «ПС Яндекс. Гроші» становило собою порушення встановлених на той час санкцій у вигляді запобігання виведення капіталів за межі України та обмеження торгівельних операцій. Такі операції становили собою ризиковану операцію
		в розумінні чинного тоді законодавства, оскільки пов`язані з виведенням капіталів, всупереч встановленим санкціям, а також з уникненням виконання вимог, передбачених санкційним законодавством. Отже, дії банку щодо розірвання договорів із позивачем та закриття його рахунків були правомірними та не порушували норми матеріального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково ототожнюють поняття «авторизація картки» та здійснення грошових переказів, відхиляються, оскільки авторизація банківської картки та авторизація картки на сайті «YANDEX.MONEY» - дві різних поняття, ці «картки» не є ідентичними. Для здійснення операцій на платформі платіжної системи «YANDEX.MONEY» потрібно пройти реєстрацію та створити відповідній віртуальний гаманець, на підставі якого можна замовляти певні платні послуги. Такі дії щодо авторизації картки на сайті «YANDEX.MONEY» - це свідома дія саме позивача, а не банка.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди порушили статті 76, 77, 81 ЦПК України при розгляді позову заявника не знайшли своє підтвердження при касаційному перегляді справи.
		 
		Суди у сукупності оцінили надані сторонами докази, надавши їм відповідну оцінку, у свою чергу позивач всупереч статті 81 ЦПК України не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наведених обставин.
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду               від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
		 
		Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду                     від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19, від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 30 жовтня
		2023 року у справі № 522/14008/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/34905/22-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини                     у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами                  у розглядуваній справі.
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними                   у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими                (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року                    у справі № 233/2021/19).
		 
		Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин                у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у подібних правовідносинах, не приймаються до уваги, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору
		з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зі змісту заявлених позовних вимог, встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, випливає, що судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми права, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню, що б дало підстави для формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів                                є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про відмову у задоволенні позову.
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію                           про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи           (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		 
		Щодо клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження
		 
		Своє клопотання банк обґрунтовує тим, що суд касаційної інстанції помилково відкрив касаційне провадження у малозначній справі і зазначені заявником підстави касаційного провадження є взаємовиключними.
		 
		Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
		у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
		 
		Відповідно до абзацу другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
		 
		Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений
		у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема у касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема неврахування правового висновку, висловленого у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19, від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 30 жовтня
		2023 року у справі № 522/14008/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/34905/22-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19, що необхідно було перевірити, крім того, на думку заявника, був відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга була подана у визначений статтею 390 ЦПК України строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відкриття касаційного провадження.
		 
		Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 містила підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що викликає необхідність дати їм відповідну правову оцінку під час касаційного перегляду справи, тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Терещук Юрій Олександрович, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков         Р. А. Лідовець         Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...