Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/2168/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2024.
Дата набрання законної сили: 14.11.2024
Номер судового провадження: 61-8033ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 592/2168/22
		провадження № 61-8033св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Обласний комунальний заклад «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Обласного комунального закладу «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» (далі - ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання протиправним і скасування рішення експертно-кваліфікаційної комісії.
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що вона з 01 серпня 1998 року перебувала
		в трудових відносинах з відповідачем, зокрема з 29 лютого 2000 року вона працювала на посаді лікаря судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи трупів. Наказом начальника ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 від 21 січня 2022 року № 12-ОС її звільнено
		з роботи з 24 січня 2022 року за угодою сторін, згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважала цей наказ незаконним та таким, що порушує її трудові права з огляду на наступне.
		Так, підставою для її звільнення з роботи за угодою сторін стала заява, подана нею 21 січня 2022 року, адресована начальнику комунального закладу, в цей же день виданий оспорюваний наказ. Проте, як на момент подачі нею заяви, так і на день видачі наказу про звільнення, в неї було відсутнє свідоме волевиявлення на припинення трудового договору. Заява була написана під час перебування в стані сильного душевного хвилювання, яку вона 24 січня 2022 року відкликала.
		Вказувала на те, що з начальником комунального закладу в неї виникли неприязні стосунки, він займався її цькуванням та здійснював психологічний тиск на неї,
		у зв`язку з чим вона зверталася до голови профспілкового комітету. 29 жовтня 2021 року за ініціативою начальника її притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за невиконання функціональних обов`язків.
		Крім того, напередодні написання заяви - 20 січня 2022 року відбулося засідання експертно-кваліфікаційної комісії, на якому розглядалося подання завідувача відділу судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_3 , за наслідками якого прийнято рішення про невідповідність її кваліфікації судового експерта з правом проведення судово-медичної експертизи. Наступного дня - 21 січня 2022 року їй зателефонувала секретар експертно-кваліфікаційної комісії ОСОБА_4 , яка їй повідомила, що в разі подання нею заяви про звільнення за угодою сторін, прийняте щодо неї рішення не набере чинності і її кваліфікація судового експерта не буде скасованою. Перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, вона написала заяву на звільнення, проте наступного робочого дня вона подала начальнику комунального закладу заяву, в якій просила не розглядати заяву про звільнення, яка не була врахована відповідачем.
		Як на підставу для визнання незаконним та скасування рішення експертно-кваліфікаційної комісії ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 20 січня 2022 року вказувала на такі обставини:
		в порушення пункту 15 Положення про експертно-кваліфікаційні комісії установ,
		у яких проводяться судово-медичні експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 20 липня 2018 року № 1361, до складу комісії, що розглядала питання стосовно неї, увійшов безпосередній керівник установи та її безпосередній керівник - ОСОБА_2 , брав участь у голосуванні, чого не мав права роботи робити;
		оскаржуваному рішенню перебувало допущення комісією порушень вимог статей 69, 95, 222, 242 та 243 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), що підтверджує незаконне втручання в проведення судової експертизи, порушення її гарантій, як судового експерта, незалежності та правильності наданого нею висновку;
		оскаржуване рішення прийнято передчасно, так як питання допустимості цього висновку, як доказу, судом не було вирішено, що на її думку, свідчить про відсутність підстав для розгляду питання про її дисциплінарну відповідальність;
		у мотивувальній частині рішення комісії не зазначено нормативно-правових актів, якими керувалася комісія при прийнятті рішення, що є порушенням вимог пункту 11 Порядку позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних експертів працівників установ, в яких проводяться судово-медичні експертизи, від 20 липня 2018 року;
		комісією не забезпечено неупередженого розгляду питання про застосування щодо питання про її дисциплінарну відповідальність, зважаючи на те, що вона не погодилася з викладеними в рапорті завідувача відділу експертизи трупів обставин;
		в порушення вимог пункту 9 вказаного Порядку членами комісії ухвалено два рішення відносно неї, а саме: позбавлено кваліфікації судового експерта і кваліфікаційного класу судово-медичної експертизи;
		не було надано подання-характеристики, висновку службової перевірки, не враховано її результати роботи за попередні роки, від слідчого, яким винесено постанову про проведення експертизи не надано жодних письмових зауважень на якість складеного нею висновку.
		Також вказувала на те, що відповідач порушив норми КПК України та допустив розголошення таємниці досудового розслідування, так як складений нею висновок надано на рецензію співробітникам кафедри судово-медичної експертизи ХМАПО, а також з цим висновком ознайомлено всіх членів експертно-кваліфікаційної комісії.
		На підставі зазначеного (після збільшення позовних вимог) просила: визнати незаконним та скасувати наказ начальника ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 від 21 січня 2022 року № 12-ОС про її звільнення з роботи із 24 січня 2022 року за згодою сторін, згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити її на роботі на посаді лікаря судово-медичної експертизи відділу судово-медичної експертизи трупів
		ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи»; стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи із
		25 січня 2022 року до дня ухвалення рішення суду, із розрахунку 884,95 грн за один робочий день; визнати протиправним та скасувати рішення експертно-кваліфікаційної комісії ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 20 січня 2022 року, яким позбавлено її кваліфікації судового експерта і кваліфікаційного класу судово-медичного експерта.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 вересня 2023 року
		у складі судді Бичкова І. Г. позов задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ начальника ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 від 21 січня 2022 року № 12-ОС про звільнення ОСОБА_1 із роботи з 24 січня 2022 року за угодою сторін, згідно
		з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Визнано протиправним і скасовано рішення експертно-кваліфікаційної комісії
		ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 20 січня 2022 року, яким позбавлено судово-медичного експерта, експерта відділу судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_1 кваліфікації судового експерта та кваліфікаційного класу судово-медичного експерта.
		Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи трупів ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи».
		Стягнуто з ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу
		з 25 січня 2022 року до 22 вересня 2023 року включно в розмірі 381 413,45 грн.
		Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
		Стягнуто з ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
		Стягнуто з ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.
		Стягнуто з ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь держави судовий збір в розмірі 8 052,00 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, суд першої інстанції виходив із того, що подача заяви позивачкою про небажання звільнятися, з урахуванням обставин справи, свідчить про анулювання домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін та про відсутність у позивачки згоди на її звільнення. При звільненні позивачки з роботи відповідач допустив порушення вимог трудового законодавства, а саме: фактично сторони не досягли угоди про припинення трудового договору, зі сторони позивачки не було свідомого волевиявлення та згоди на звільнення з роботи, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому наказ про звільнення позивачки з роботи є незаконним та підлягає скасуванню, а на користь позивачки має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Щодо інших вимог, то районний суд дійшов висновку, що прийняття комісією оспорюваного рішення експертно-кваліфікаційної комісії очевидно виходить за межі її виключних повноважень, суперечить та не відповідає вимогам статті 19, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, статті 14, частині першій статті 17 Закону України «Про судову експертизу», а також закріпленим статтею 3 цього Закону таким принципам судово-експертної діяльності як її законність і незалежність, та закріпленим статтею 4 Закону гарантіям незалежності судового експерта та правильності його висновку.
		Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Сумського апеляційного суду від 07 травня 2024 року апеляційну скаргу Обласного комунального закладу «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» задоволено частково.
		Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 вересня 2023 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 вересня 2023 року в іншій оскаржуваній частині залишено без змін.
		Стягнуто з ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 3 333,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 992,40 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
		Компенсовано ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України 7 966,88 грн судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.
		Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення від 21 січня 2022 року видано відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства та підстав для його скасування немає, оскільки позивачка не довела подання нею заяви про звільнення за згодою сторін під примусом керівництва комунального закладу,
		а також з огляду на відсутність у відповідача згоди на анулювання домовленості на припинення трудового договору з позивачкою.
		 
		В частині вирішення вимог про скасування рішення експертно-кваліфікаційної комісії апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що оспорюване рішення від 20 січня 2022 року № 1 є незаконним, тому підлягає скасуванню.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення
		в частині відмовлених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
		 
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права
		у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 11 липня 2018 року
		у справі № 821/761/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Заявниця наголошує, що вона не погоджується із оскаржуваною постановою
		в частині скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказує, що сам по собі факт власноручного написання заяви ще не свідчить про наявність у працівника волевиявлення на звільнення з роботи та відсутність вчиненого тиску зі сторони відповідача, що змусило подати заяву про припинення трудового договору. Суд першої інстанції правильно встановив у неї відсутність свідомого волевиявлення на звільнення
		з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, бо з її сторони не було згоди на припинення трудового договору за угодою сторін, а заяву про звільнення вона подала внаслідок збігу несприятливих для неї обставин. Стан сильного душевного хвилювання, в якому вона подала заяву, був викликаний тиском зі сторони керівництва закладу - колишнього начальника бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_2 , який займався цькуванням, здійснював психологічний тиск на неї та ініціював прийняття рішення експертно-кваліфікаційною комісією від 20 січня 2022 року про невідповідність її кваліфікації як судового експерта, що позбавляло права на проведення судово-медичної експертизи (і яке в подальшому визнано незаконним та скасовано судом). Її вузька спеціалізація судово-медичного експерта, тривала робота в одному закладі та фактична неможливість знайти роботу за спеціальністю в інших медичних установах м. Суми, а також перебування під час написання заяви в хоробливому стані, викликаному COVID-19, додатково впливало на фізичний, моральний та психологічний стан. Суд мав з`ясувати наявність свідомого волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент подачі заяви та видання наказу про звільнення. Факт відкликання заяви про звільнення, хоча й не має юридичних наслідків, проте свідчить про відсутність у працівника свідомого волевиявлення на звільнення за угодою сторін.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу
		Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року відкрито касаційне оскарження
		у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 592/2168/22 із Ковпаківського районного суду м. Суми та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 592/2168/22.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		З огляду на доводи касаційної скарги та її прохальну частину перегляд справи
		в порядку касаційного провадження здійснюється лише в межах вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині перегляд справи Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених             у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,                                а оскаржувана постанова апеляційного суду (в оскаржуваній частині) - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 з 01 серпня 1998 року до 24 січня 2022 року перебувала в трудових відносинах з ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи».
		Із 29 лютого 2000 року до дня звільнення позивачка працювала на посаді лікаря судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи трупів, 15 лютого 2018 року їй присвоєно 4-й кваліфікаційний клас судового експерта.
		 
		Наказом т.в.о. начальника ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 29 жовтня 2021 року № 22 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання своїх функціональних обов`язків, порушення Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров`я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я, Генеральної прокуратури України від 29 вересня 2017 року.
		 
		ОСОБА_1 адресувала голові профспілкового комітету «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» Гладунцю М. П. (дата направлення та отримання не зазначена) звернення, в якому просила захистити їх від цькування та дискримінації начальника ОСОБА_2 та зняти з неї необґрунтовану догану.
		 
		15 грудня 2021 року завідувач відділом судово-медичної експертизи трупів
		ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_3 подав начальнику комунального закладу ОСОБА_2 рапорт про те, що ним проведено рецензія висновків експерта № 1015/572 від 2021 року, який був складений судово-медичним експертом  ОСОБА_1 , зазначено, що документ виконано недбайливо, неохайно, структура його не відповідає «Правилам проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи», прямо порушені декілька пунктів «Правил» та «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи» у «Висновках» відповіді на деякі питання не надані зовсім, на інші неповні та неаргументовані.
		 
		24 грудня 2021 року за матеріалами службової перевірки щодо складання висновку експерта № 1015/572 лікарем судово-медичним експертом відділу судово-медичної експертизи трупів ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_1, проведеної комісією у складі голови - заступника начальника ОСОБА_5 , членів: завідувача відділу експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб ОСОБА_6 , завідувача відділу чергових експертів ОСОБА_11, складено довідку. За цією довідкою, при вивченні всіх наданих документів (копії висновку експерта № 1015/572, рапорту завідувача відділу судово-медичної експертизи трупів Богдановича Т. М.) комісією встановлено наступне: при проведенні судово-медичної експертизи трупа судово-медичний експерт ОСОБА_1 знехтувала та не виконала пункти 2.1.4, 2.1.12, 2.1.18, 2.2.21 «Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи», затверджених наказом МОЗ України
		від 17 січня 1995 року № 6. У результаті експертиза проведена не в повному обсязі, з порушенням структури «Висновку експерта», з відсутністю багатьох даних дослідної частини, підсумки не містять вичерпних відповідей на поставлені запитання. Зважаючи на всі виявлені недоліки, складений висновок експерта ставиться під сумнів. Запропоновано внести на розгляд експертно-кваліфікаційній комісії питання про відповідність кваліфікації судового експерта ОСОБА_1 , даний висновок розібрати на методичній нараді. З метою неупередженого ставлення до експерта, який склав висновок експерта № 1015/572, вирішено направити на належне рецензування цей висновок експерта на кафедру «Судово-медичної експертизи» Харківської медичної академії післядипломної освіти.
		 
		Відповідно до рецензування «Висновок експерта» від 10 грудня 2021 року № 1015/572, складеного завідувачем кафедри та доцентами кафедри судово-медичної експертизи Харківської медичної академії післядипломної освіти
		29 грудня 2021 року № 33/21, висновок експерта від 10 грудня 2021 року № 1015/572 складений із порушенням вимог КПК України, а судово-медичне дослідження трупа проведене із численним грубими порушеннями «Правил проведення судово-медичної експертизи/досліджень/ трупів у бюро судово-медичної експертизи», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6. Судово-медична експертиза трупа проведена у неповному обсязі,
		з фактичним ігноруванням експертом вимог процесуального законодавства і нормативно-правових актів щодо проведення судово-медичної експертизи. Таким чином, висновок експерта № 1015/572 не можна вважати об`єктивним та обґрунтованим, оскільки він складений на підставі дослідної частини, яка не містить вичерпних даних щодо виявлених ушкоджень та стану органів і тканин.
		 
		04 січня 2022 року ОСОБА_1 на ім`я начальника ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» складено пояснювальна записка, в якій йдеться про те, що 28 жовтня 2021 року вона проводила експертизу трупа ОСОБА_7 ,
		1992 року народження. Посилаючись на те, що матеріали огляду місця пригоди були надані 03 грудня 2021 року, тому завершення написання експертизи мало бути проведено не пізніше 03 січня 2022 року. Проте, на прохання слідчих органів та заступника начальника бюро ОСОБА_5 , експертизу було завершено
		10 грудня 2021 року в стислий строк. Вказувала на те, що помилки, зазначені завідувачем відділу експертизи трупів ОСОБА_3 в тексті та оформленні висновку по експертизі трупа, ніяким чином не впливають на об`єктивність даної експертизи. Вважає рапорт ОСОБА_3 втручанням в проведення судово-медичної експертизи та тиском на експерта, що порушує незалежність судового експерта та правильність його висновку.
		 
		10 січня 2022 року завідувач відділом судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_8 звернувся до голови ЕКК ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 з поданням, в якому пропонував розглянути питання щодо відповідності кваліфікації судового експерта ОСОБА_1 займаній посаді.
		 
		Відповідно до протоколу № 1 засідання експертно-кваліфікаційної ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» з позбавленням кваліфікації судового експерта та кваліфікаційних класів судово-медичних експертів від 20 січня
		2022 року, за результатами проведеного засідання комісії вирішено лікаря судово-медичного експерта відділу експертизи трупів ОСОБА_1 позбавити кваліфікації судового експерта і кваліфікаційного класу судово-медичного експерта.
		 
		20 січня 2022 року експертно-кваліфікаційною комісією складено рішення № 1 про позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційного класу судово-медичного експерта судово-медичного, експерта відділу судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_1
		 
		21 січня 2022 року ОСОБА_1 начальнику ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 подана заява, в якій просила звільнити її
		з займаної посади за угодою сторін 24 січня 2022 року.
		 
		21 січня 2022 року видано наказ за підписом начальника ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 - лікаря судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи трупів,
		24 січня 2022 року за згодою сторін, згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		24 січня 2022 року ОСОБА_1 подано заяву начальнику ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи», в якій просила не розглядати її заяву про звільнення, так як вона бажає працювати на займаній посаді, а заява була написана в стані сильного душевного хвилювання.
		 
		Відповідно до довідки про доходи № 01-21/71 заробітна плата ОСОБА_1 за повністю відпрацьовані два останні календарні місяці становить: червень
		2021 року (20 робочих днів) - 15 649,75 грн, грудень 2021 року (22 робочі дні) -
		21 518,31 грн.
		 
		Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 пояснили суду першої інстанції кожна окремо про те, що працювали в ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи»
		в той час, коли керівником закладу був ОСОБА_2 . Вони зазначили про те, що відчували тиск на собі зі сторони керівництва. В закладі був важкий моральний клімат, а навантаження - в декілька разів вище норми. Також вони пояснили суду про те, що ОСОБА_2 примушував деяких працівників писати заяви на звільнення, не зважаючи на бажання працівників залишатися на посаді.
		 
		Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Відповідно до статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
		 
		У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом
		у кожному конкретному випадку.
		 
		Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
		 
		Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
		 
		Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
		 
		Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 24 січня 2022 року.
		 
		Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
		 
		Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
		 
		Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
		 
		Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
		 
		Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено
		у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі
		№ 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження
		№ 61-21869св19), у постанові від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19). Підстави відступити від цих висновків судом не встановлено.
		 
		За приписами статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		ОСОБА_1 власноруч написала заяву від 21 січня 2022 року про її звільнення
		з роботи 24 січня 2022 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, яка була погоджена уповноваженими особами ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» та того ж дня видано наказ про звільнення позивачки із 24 січня 2022 року.
		 
		З урахуванням викладеного та виходячи із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок апеляційного суду, що звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, є обґрунтованим.
		 
		Апеляційним судом не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивачки про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивачки не впливає на чинність досягнутої домовленості
		з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).
		 
		В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що судами не встановлено обопільна згода відповідача, як роботодавця, та позивачки, як працівника, на скасування угоди про звільнення позивачки, а тому позивачку було правомірно звільнено з роботи за згодою сторін.
		 
		Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що у заявниці було відсутнє свідоме волевиявлення на припинення трудового договору, в момент написання заяви вона перебувала у стані сильного душевного хвилювання, викликаного збігом несприятливих обставин та вчиненим тиском зі сторони експертно-кваліфікаційної комісії, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивачки, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог.
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду               від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
		 
		Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду
		від 11 липня 2018 року у справі № 821/761/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними                   у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими                (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року                    у справі № 233/2021/19).
		 
		Так, у справі № 821/761/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скасував постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року та залишив в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, виходячи із того, заява про звільнення позивача не містить дати її написання та дати, з якої позивач мав намір припинити повноваження; факт подання позивачем заяви про звільнення з адміністративної посади до прокуратури Херсонської області
		06 квітня 2017 року є сумнівним, оскільки заява, яка наявна в матеріалах справи не містить дати її написання, а сам факт її подання та волевиявлення про звільнення за власним бажанням позивачем заперечується.
		 
		У справі № 820/243/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скасував постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року і залишив в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року, виходячи з того, що позивачкою власноруч написано заяву про припинення трудового договору за угодою сторін, днем звільнення просила вважати дату підписання відповідного наказу. Конкретної дати (строку), обумовленої сторонами, з якої трудовий договір вважається припиненим за взаємною згодою сторін, у заяві не вказано. Крім того, заява про звільнення не містить дати її написання, це питання є спірним. Заява про звільнення позивачки з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області за угодою сторін не містить ні дати її написання, ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення конкретного строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Вчинена на заяві резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.
		 
		Отже, обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного судового рішення. Фактично аргументи касаційної скарги про це зводяться до переоцінки доказів
		у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі заявниці доводи є аналогічними із доводами її скарги та були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Вимоги про поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, тому вони також не підлягають задоволенню, правильного висновку про що дійшов суд апеляційної інстанції.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення                 у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить  з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як                           у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені                       у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим рішенням суду.
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи           (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Сумського апеляційного суду від 07 травня 2024 року (в оскаржуваній частині) залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков         Р. А. Лідовець         Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...