Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 182/5723/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2024.
Дата набрання законної сили: 07.11.2024
Номер судового провадження: 51-889км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020040340001800

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 182/5723/20
		провадження № 51-889 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		засудженого                                               ОСОБА_6 ,
		захисника                                                    ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		потерпілих                                                   ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		представника потерпілої
		ОСОБА_8                                            ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, та касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020040340001800 за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року ОСОБА_11 засуджено за ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання ОСОБА_6 у виді довічного позбавлення волі.
		Крім того, вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, цивільного позову, судових витрат і долі речових доказів.
		Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин, ОСОБА_6 11 липня 2020 року, приблизно о 03:00 переліз через паркан та проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 . Почувши гавкіт собак, з приміщення літної кухні вийшла ОСОБА_12 (цивільна дружина) та зробила йому зауваження, після чого ОСОБА_6 завдав їй не менше двох ударів кулаками в обличчя, від яких ОСОБА_12 впала.
		На шум з будинку спочатку вийшов ОСОБА_9 (вітчим ОСОБА_12 ), а відразу за ним ОСОБА_8 (мати ОСОБА_12 ), та, побачивши ОСОБА_12 , яка лежала на землі, почали з цього приводу робити зауваження ОСОБА_6 .
		У цей час на ґрунті довготривалих неприязних відносин, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на вбивство ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , реалізуючи який, усвідомлюючи протиправний характер та суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, та бажаючи їх настання, ОСОБА_6 правою рукою дістав з кишені шортів розкладний ніж, яким завдав ОСОБА_9 один удар в область серця, два удари в шию, та один удар в ліву сідницю. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_8 , якій завдав один удар ножем в область серця, та два удари у живіт.
		Своїми діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_9 та ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя у момент їх заподіяння.
		Вважаючи, що ним були виконані всі дії для протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , ОСОБА_6 припинив завдавати потерпілим тілесні ушкодження, однак їхня смерть не настала з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілим своєчасно було надано кваліфіковану медичну допомогу.
		Після зазначених дій, направлених на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , реалізуючи умисел на вбивство ОСОБА_12 , ОСОБА_6 завдав їй два удари в живіт ножем, який тримав у правій руці, від яких вона втратила свідомість та впала спиною на бетонне покриття. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_12 померла у реанімаційному відділенні КЗ «Нікопольська міська лікарня № 1».
		За вказаним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, а також за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчиненого особою, яка раніше вчинила закінчений замах на умисне вбивство двох осіб, а його дії за встановлених фактичних обставин судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року - без змін.
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
		Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що під час проголошення вироку, коли його участь забезпечувалась у режимі відеоконференції, був відсутній звук, а також проголошення цього вироку не зафіксовано на технічному носії. Крім того, зазначає, що йому не було у повному обсязі надано матеріали кримінального провадження для ознайомлення, в яких нумерація не співпадала, на дисках були пошкоджені записи, та відсутній журнал судового засідання. Стверджує, що належним чином завірену копію ухвали суду апеляційної інстанції він так і не отримав.
		Наведене, на думку засудженого, свідчить про допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування ухвалених судових рішень.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , вказуючи про допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
		Зазначає, що як на доказ винуватості ОСОБА_6 , суд у вироку посилається на висновок судово-імунологічної експертизи, за яким на сорочці, шортах та гумових капцях ОСОБА_6 виявлено кров ОСОБА_12 . Однак, вказані речі на досудовому розслідуванні речовими доказами не визнавалися, в матеріалах кримінального провадження відсутня відповідна постанова, та такі речі у порядку ст. 290 Кримінального процесуального закону (далі - КПК) стороні захисту не відкривалися, а тому наведений вище висновок експерта не можна вважати допустимим доказом.
		До того ж зазначає, що місцевий суд, посилаючись на одні висновки експертів, у вироку не вказує, чому не бере до уваги інші, при цьому у мотивувальній частині стосовно механізму отримання тілесних ушкоджень посилається як раз таки на висновки, які не поклав в основу вироку.
		У свою чергу апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення процесуального закону, та не надав вичерпної відповіді на всі доводи апеляційної скарги засудженого.
		Стверджує, що через технічний збій не зберігся звукозапис проголошення вироку, коли засуджений був на відеоконференції. Однак, суд апеляційної інстанції безпідставно вказав, що наведені обставини не порушили права ОСОБА_6 на захист.
		У письмових запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника, представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 вказує про безпідставність доводів касаційних скарг, а тому просить оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
		Від інших учасників судового провадження заперечень на зазначені вище касаційні скарги не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали подані ними касаційні скарги, просили їх задовольнити.
		Крім того, під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 висловив доводи стосовно відсутності у матеріалах провадження частини звукозапису з допитом потерпілого ОСОБА_9 , порушення вимог ст. 223 КПК під час проведення огляду місця події, неповноти судового розгляду, що виразилася у недопиті свідків, некатегоричність висновків експертів № 585, № 634, відсутність звуку під час проведення відеоконференції при оголошенні ним останнього слова.
		Прокурор ОСОБА_5 , потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 заперечили щодо задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника, просили вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Обґрунтовуючи доводи поданих касаційних скарг, як засуджений, так і в його інтересах захисник указують, що судами обох інстанцій допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели до неправильної оцінки доказів, та, як наслідок, ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.
		Проте, на переконання колегії судді, зазначена позиція засудженого та захисника не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду кримінального провадження.
		Зокрема, необґрунтованими колегія суддів вважає доводи захисника про те, що сорочка, шорти, пара тапок зі слідами бурого кольору не були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, та стороні захисту у порядку ст. 290 КПК не відкривалися.
		З цих підстав захисник також вказує про недопустимість як доказу висновку судово-імунологічної експертизи № 636 від 07 серпня 2020 року, предметом дослідженням якої були зазначені речі.
		Однак, колегія суддів не може погодитися з такими доводами захисника, оскільки вони спростовуються за результатом перевірки матеріалів кримінального провадження.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на спростування доводів сторони захисту про відсутність процесуального рішення в частині визнання речовими доказами сорочки, шортів, пари тапок вилучених у ОСОБА_6 , під час апеляційного розгляду стороною обвинувачення надано копію постанови від 01 вересня 2020 року, винесеної слідчим СВ Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_13 , відповідно до якої, окрім іншого, постановлено шорти ОСОБА_6 , які поміщені до спецпакету № ЕХР0354746, пару тапок ОСОБА_6 , які поміщені до спецпакету № ЕХР0354745, сорочка ОСОБА_6 , яка поміщена до спецпакету № ЕХР0354744, визнати речовими доказами та долучити до матеріалів кримінального провадження № 12020040340001800, внесеного до ЄРДР 11 липня 2020 року. 
		Вказана постанова була безпосередньо досліджена в судовому засіданні судом апеляційної інстанції у присутності засудженого та його захисника.
		За таких обставин доводи захисника про те, що зазначені особисті речі ОСОБА_6 , які були вилучені під час його затримання, не були визнані речовими доказами колегія суддів вважає непереконливими.
		Що ж стосується тверджень про те, що така постанова стороні захисту у порядку ст. 290 КПК не відкривалася, а тому захист не міг заявити клопотання про дослідження цих речових доказів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Як вбачається з протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 06 жовтня 2020 року, підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_14 в приміщенні ІТТ № 3 Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області було надано для ознайомлення матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020040340001800 у 2 томах.
		Крім того, відповідно до протоколу ознайомлення з матеріалами досудового розслідування від 06 жовтня 2020 року підозрюваний ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_14 у період часу з 11:40 по 13:10 у повному обсязі ознайомлені з матеріалами кримінального провадження без обмежень у часі, та жодних зауважень не мають.
		Згідно з наявним у матеріалах досудового розслідування, які у кількості 2 томи було надано стороною обвинувачення під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11 липня 2020 року, під час затримання ОСОБА_6 у останнього було вилучено: 1) чорні шорти зі слідами речовини бурого кольору, які поміщені до спецпакету № ЕХР0354746; 2) резинові чоловічі капці зі слідами речовини бурого кольору, які поміщені до спецпакету № ЕХР0354745; 3) чоловіча сорочка зі слідами речовини бурого кольору, яка поміщена до спецпакету № ЕХР0354744; 4) мобільний телефон № НОМЕР_1 (т. 2 матеріалів досудового розслідування, а. п. 6-8).
		Відповідно до квитанції № 004064 про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження, слідчим СВ Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_13 у рамках кримінального провадження № 12020040340001800 передано до камери зберігання 16 паперових конвертів та 4 спецпакети, у тому числі й № ЕХР0354746 (шорти), №  НОМЕР_2 (пара тапок), №  НОМЕР_3 (сорочка), яким присвоєно порядковий номер 269 (т. 1 матеріалів досудового розслідування, а. п. 72).
		Також у постанові від 14 липня 2020 року про призначення судово-імунологічної експертизи слідчим СВ Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_13 на вирішення експерту поставлені питання, чи мається на шортах, тапках, сорочці кров людини, якщо так, то до якої групи належить, та чи належить ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (т. 1 матеріалів досудового розслідування, а. п. 233).
		Крім того, як вбачається з дослідної частини висновку судово-імунологічної експертизи № 636 від 07 серпня 2020 року, для проведення дослідження разом з постановою слідчого експерту було надано три спецпакети № ЕХР0354746 (шорти), №  НОМЕР_2 (пара тапок), №  НОМЕР_3 (сорочка), які були заклеєні з друкованим та рукописним текстом «Національна поліція України ГУНП Нікопольського ВП ФАБУЛА: Вбивство Вітовської, ЄРДР № № 12020040340001800 «11» 07 2020 р.», цілісність пакетів не порушена, вільного доступу до вмісту пакунків не виявлено.
		Таким чином, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що зазначені вище документи були наявними у матеріалах досудового розслідування на час ознайомлення з цими матеріалами ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_14 у порядку ст. 290 КПК, а у подальшому були предметом безпосереднього дослідження і суду першої інстанції під час здійснення судового розгляду, що дає обґрунтовані підстави для сумніву у тому, що сторона захисту не була обізнана про визнання вилучених під час затримання ОСОБА_6 його особистих речей як речових доказів.
		Аналізуючи наведене, колегію суддів не переконали й твердження захисника про те, що через відсутність постанови у матеріалах кримінального провадження сторона захисту не могла заявити клопотання про дослідження цих речових доказів.
		Як вже зазначалося вище, як підозрюваний ОСОБА_6 , так і його захисник ОСОБА_14 , за результатом ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, та будучи обізнаними про наявність речових доказів на дослідженні яких ґрунтуються ряд доказів здобутих під час досудового розслідування, не вказували про будь-які зауваження, у тому числі й щодо ненадання їм для ознайомлення речових доказів.
		Крім того, про безпосереднє дослідження речових доказів стороною захисту не ставилося питання й під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.
		З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення доводів касаційної скарги захисника у цій частині, як і не вбачає підстав вважати висновок судово-імунологічної експертизи № 636 від 07 серпня 2020 року недопустимим доказом.
		Окрім іншого захисник у касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що за умови відсутності у матеріалах кримінального провадження постанови про визнання речовими доказами матеріали містять достатньо належних та допустимих доказів для доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій.
		Обґрунтовуючи свою позицію, захисник зауважує, що в ухвалі апеляційного суду не міститься посилань на те, які саме докази і в чому конкретно можуть підтвердити доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій, враховуючи, що суд апеляційної інстанції обмежився виключно перерахуванням доказів.
		Проте зазначені доводи захисника є безпідставними та такими, що не узгоджуються зі змістом оскаржуваних вироку та ухвали.
		Відповідно до мотивувальних частин вказаних рішень, під час розгляду кримінального провадження ОСОБА_6 свою винуватість визнав частково, при цьому підтвердив перебування на території домоволодіння АДРЕСА_2 , не заперечив, що прийшов до цивільної дружини ОСОБА_12 , коли знаходився на території двору на нього накинулися з ножем ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з палицею, самообороняючись, він дістав ніж та завдав спочатку удар ОСОБА_8 , потім ОСОБА_9 , а томім випадково і ОСОБА_12 , після цього вийшов з двору. Зауважив, що не думав, що вбив ОСОБА_12 , а лише поранив, у подальшому нічого не пригадує.
		Однак, суд першої інстанції у вироку зазначив, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає існування іншої версії подій, крім тієї, яка викладена в обвинувальному акті, і не встановив обставин, які б підтверджували версію сторони захисту, що дії ОСОБА_6 були обумовлені необхідною обороною.
		Так, ст. 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
		Відповідно до змісту вироку під час слідчого експерименту від 15 липня 2020 року, протокол проведення якого був предметом дослідження суду першої інстанції, ОСОБА_6 , не заперечував факту заподіяння ударів ножем, як ОСОБА_12 , так і потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , на місці події демонстрував у який спосіб вчиняв злочини.
		До того ж такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілих ОСОБА_8 й ОСОБА_9 , допитаних безпосередньо у судовому засіданні, відповідно до яких потерпілі докладно повідомили, що прокинулися від крику ОСОБА_12 , ОСОБА_9 вийшов на двір, побачив ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , яка лежала на землі, ОСОБА_9 лише встиг замахнутися на ОСОБА_6 коли той вдарив його ножем у живіт, ОСОБА_9 крикнув ОСОБА_8 зайти в будинок і зачинити двері, у цей час отримав ще два удари ножем, після чого ОСОБА_6 підбіг до дверей та завдав ОСОБА_8 ще декілька ударів ножем в живіт, від яких ОСОБА_8 втратила свідомість, а ОСОБА_9 переліз через паркан та побіг до сусідів. У подальшому ОСОБА_8 отямилася та побачила ОСОБА_12 , яка лежала біля порогу, поруч плакала дитина, після чого вона зайшла у будинок та зателефонувала матері, невдовзі приїхала поліція та швидка медична допомога.
		Крім того, під час проведення слідчих експериментів, протоколи та відеозаписи яких були предметом дослідження суду першої інстанції, потерпіла ОСОБА_8 та потерпілий ОСОБА_9 (протоколи від 03 вересня 2020 року), кожен окремо підтвердили та на місці розповіли й показали про обставини події, яка мала місце 11 липня 2020 року, та зазначені у цих протоколах обставини узгоджуються з показаннями потерпілих, наданими безпосередньо під час судового розгляду.
		Також суд обґрунтував свої висновки на підставі показань допитаних свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , які не були очевидцями події та повідомили суд про відносини ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , які передували подіям, що описані в обвинувальному акті, та деяким обставинам після цих подій.
		Місцевим судом, окрім іншого, досліджено як докази винуватості ОСОБА_6 протоколи огляду місця події від 11 липня 2020 року, протокол огляду ножа від 11 липня 2020 року, протокол огляду мобільного телефона ОСОБА_6 від 11 липня 2020 року, протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_8 від 12 липня 2020 року.
		Предметом дослідження місцевого суду був висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 № 379 від 10 серпня 2020 року, відповідно до якого у ОСОБА_12 виявлено три колото різані рани, відкрита черепно мозкова травма, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, та інші тілесні ушкодження, які відносяться до легких, та описано механізм утворення цих ушкоджень. Причиною смерті ОСОБА_12 вказані колото-різані ушкодження проникаючі поранення живота з ушкодженням органів черевної порожнини, які супроводжувалися кровотечею та ускладнилися розвитком масивної крововтрати.
		Згідно з вироком судом досліджено висновок судово-медичної експертизи № 379 (додатковий) від 03 вересня 2020 року, який проведений з урахуванням пояснень ОСОБА_6 стосовно механізму завдання ударів ОСОБА_12 , про які він вказував під час проведення слідчого експерименту.
		Водночас, судом першої інстанції досліджено висновки судово-медичних експертиз № 504 від 21 серпня 2020 року, № 597 (додатковий) від 25 вересня 2020 року, № 610 (додатковий) від 29 вересня 2020 року стосовно отриманих ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, висновки судово-медичних експертиз № 535 від 01 вересня 2020 року, № 598 (додатковий) від 25 вересня 2020 року, № 609 (додатковий) стосовно отриманих ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, висновки судово-медичних експертиз № 611 від 29 вересня 2020 року, № 612 (додатковий) від 29 вересня 2020 року стосовно наявних у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, висновок судово-цитологічної експертизи № 584 від 28 липня 2020 року, висновки судово-імунологічних експертиз № 629 від 27 липня 2020 року, № 630 від 22 липня 2020 року, № 631 від 23 липня 2020 року, № 632 від 24 липня 2020 року, № 633 від 05 серпня 2020 року, № 634 від 28 липня 2020 року, № 635 від 05 серпня 2020 року, висновок медико-криміналістичної експертизи № 720-МК від 10 серпня 2020 року, висновок судово-психіатричної експертизи № 177 від 18 серпня 2020 року.
		До того ж місцевим судом досліджено, оцінено та співставлено з іншими доказами висновок судово-цитологічної експертизи № 585 від 04 серпня 2020 року, відповідно до якого на поверхні розкладного ножа виявлено кров людини, яка могла утворитися від змішування крові осіб з різною групою крові, не виключається її походження від ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , а також висновок судово-імунологічної експертизи № 636 від 07 серпня 2020 року, відповідно до якого на сорочці, шортах та парі тапок виявлено кров людини, не виключається походження якої від ОСОБА_12 .
		Оспорюючи судові рішення, захисник у скарзі вказує, що місцевим судом не взято до уваги висновку судово-цитологічної експертизи № 584 від 28 липня 2020 року та висновку судово-імунологічної експертизи № 633 від 05 серпня 2020 року, відповідно до яких на ножі та змивах рук ОСОБА_6 не виявлено крові людини.
		Також зазначає, що висновком судово-імунологічної експертизи № 634 від 28 липня 2020 року лише встановлено на місці події кров, яка може походити від ОСОБА_12 , а висновком судово-медичної експертизи № 379 від 10 серпня 2020 року лише встановлено характер наявних у ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, однак, на його переконання, такі висновки не вказують на причетність ОСОБА_6 до вбивства ОСОБА_12 .
		Крім того, засуджений ОСОБА_6 під час касаційного розгляду також наголосив на тому, що висновки № 585 від 04 серпня 2020 року та № 634 від 28 липня 2020 року не є категоричними.
		Однак, такі доводи засудженого та захисника, по-перше, є безпідставними, оскільки таким висновкам експертів місцевий суд надав оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, та по-друге, такі доводи зводяться до оспорювання наданої судом оцінки доказів та висновків, які суд зробив на підставі їх дослідження та аналізу, що у розумінні положень ст. 433 КПК з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, не можуть бути предметом касаційного розгляду.
		Більше того, засудженим та захисником не враховано, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 ґрунтується не лише на певних доказах, які можуть мати лише фрагменти обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а на сукупності доказів, які суд оцінює та досліджує у їх взаємозв`язку для встановлення істини у справі з обґрунтуванням належності та допустимості цих доказів або ж навпаки.
		Враховуючи наведене, зазначені докази місцевий суд визнав належними та допустимими, оскільки вони містять об`єктивні фактичні дані, які є предметом доказування у цьому кримінальному провадженні.
		На підставі аналізу сукупності досліджених доказів, показань потерпілих, свідків, місцевий суд критично оцінив версію сторони захисту та показання ОСОБА_6 про те, що він діяв у стані необхідної оборони, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 напали на нього.
		Отже, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні замаху на умисне вбивство ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_12 знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.
		Таким чином, колегія суддів уважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку.
		У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.
		В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
		Касаційні скарги не містять переконливих доводів на спростування наведених вище висновків суду першої інстанції, а також таких обставин не встановлено і під час касаційного розгляду.
		У судовому засіданні під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 також звертав увагу колегії суддів на допущені порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення огляду місця події від 11 липня 2020 року.
		Засуджений зауважував, що під час проведення зазначеної слідчої дії одною з понятих була його сестра ОСОБА_6 .
		Як визначено ч. 7 ст. 223 КПК слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне. Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
		Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані у результатах кримінального провадження. Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
		Так, дійсно, як вбачається зі змісту протоколу огляду місця події від 11 липня 2020 року, під час проведення огляду домоволодіння АДРЕСА_2 слідчим СВ Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_21 було залучено для участі у вказаній слідчій дії двох понятих, однією з яких була ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Разом з тим, ні на досудовому розслідуванні, ні під час судового розгляду та оцінки доказів, стороною захисту не оспорювалися обставини, які були встановлені під час огляду місця події, та, відповідно, не ставилося питання про визнання недопустимим доказом протоколу від 11 липня 2020 року за наслідками огляду місця події, так само як і не ставилося питання про виклик для допиту у якості свідків понятих, у тому числі й ОСОБА_6 .
		До того ж, констатуючи факт недотримання вимог процесуального закону, засуджений так і не зазначив, яким чином наведені ним твердження спростовують ті обставини, які зафіксовані у протоколі.
		А тому, з огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає, що залучення родички засудженого до проведення слідчої дії у якості понятої хоча і є формальним недотриманням абзаців 2, 3 ч. 7 ст. 223 КПК, однак не вказують на недостовірність результатів огляду місця події.
		Як неодноразово наголошував Верховний Суд, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону може бути не будь-яке порушення положень КПК, а лише те, яке порушує конституційні чи конвенційні права обвинуваченого або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність.
		Підсумовуючи наведене, судом касаційної інстанції не встановлено порушень конституційних чи конвенційних прав обвинуваченого через проведення огляду місця події за участі його сестри у якості понятого, як і не встановив, яким чином наведені обставини вказують про недостовірність відомостей, отриманих у результаті проведення такої слідчої дії, які стороною захисту під сумнів не ставилися, тому доводи засудженого в цій частині слід визнати непереконливими.
		Так само колегія суддів не встановила порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли призвести до неповноти судового розгляду, як про це наголошує засуджений.
		Як вбачається зі змісту вироку суду, а також із звукозаписів та журналів судових засідань, місцевий суд з метою дотримання принципів доступу до правосуддя, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості, розглянув всі клопотання сторони захисту.
		Також колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції не усунув грубі порушення процесуального закону, допущені місцевим судом, а свого рішення належним чином не мотивував.
		Перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні замаху на умисне вбивство двох осіб, та у вчиненні умисного вбивства однієї особи.
		Крім того, апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 , а у мотивувальній частині ухвали вказав, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка ОСОБА_6 , механізм, характер, спосіб, та локалізація заподіяних ним тілесних ушкоджень, безумовно вказують на спрямованість дій саме на позбавлення життя потерпілих, що дає обґрунтовані підстави для кваліфікації дій ОСОБА_6 саме за ст. 115 КК, а тому не встановив підстав вважати, що його дії носили випадковий характер без прямого умислу.
		Таким чином, за результатом перевірки оскаржуваних судових рішень колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 , оскільки, з огляду на вимоги статей 370, 374 КПК, такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК, зміст яких детально наведено у мотивувальних частинах вироку та ухвали.
		Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за його апеляційною скаргою, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на всі доводи відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.
		Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що письмові докази, показання обвинуваченого, потерпілих та свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду.
		При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими чи неналежними.
		На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, підстави для її скасування чи зміни відсутні.
		Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень засуджений вказує про ненадання йому можливості у повному обсязі ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, в яких нумерація не співпадала, на дисках були пошкоджені записи, та відсутній журнал судового засідання.
		Однак, такі посилання засудженого є безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження за наслідками перевірки матеріалів кримінального провадження під час касаційного розгляду.
		А тому наведені доводи засудженого не свідчать про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, враховуючи, що вказані обставини не перешкодили засудженому ознайомитися з матеріалами кримінального провадження для оскарження як вироку місцевого суду в апеляційному порядку, а також цього ж вироку та ухвали апеляційного суду в касаційному порядку.
		З цих підстав колегія суддів вважає неаргументованими й доводи засудженого, що матеріали кримінального провадження не містять частини звукозапису з допитом потерпілого ОСОБА_9 , враховуючи, що під час перевірки звукозапису судового засідання від 16 лютого 2021 року не було встановлено відсутності на записі якогось фрагменту з допитом потерпілого, а сам допит зафіксований з моменту встановлення особи потерпілого і аж до того, як потерпілий за розпорядженням головуючого вийшов із-за трибуни та зайняв місце у залі судових засідань (журнал судового засідання 11:50:53 - 12:14:52).
		Стосовно ж доводів засудженого про те, що він не отримав належним чином завірену копію ухвали суду апеляційної інстанції, то такі доводи спростовуються наявною у матеріалах кримінального провадження розпискою, відповідно до якої, копію ухвали Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року вручено ОСОБА_6 18 грудня 2023 року (т. 3, а. п. 13).
		Також у касаційній скарзі як засуджений, так і в його інтересах захисник, вказують, що під час проголошення вироку, коли участь ОСОБА_6 забезпечувалась у режимі відеоконференції, був відсутній звук, а також проголошення цього вироку не зафіксовано на технічному носії.
		Зазначені обставини, як видно зі змісту мотивувальної частини ухвали апеляційного суду, були предметом ретельної перевірки під час апеляційного розгляду, проте суд апеляційної інстанції не встановив порушень вимог процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку через наведені обставини.
		Такі доводи засудженого та захисника були перевірені також і колегією суддів в ході касаційного розгляду.
		Зокрема, перевіркою відеозапису судового засідання від 17 лютого 2023 року встановлено, що під час оголошення вироку засуджений ОСОБА_6 брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ «Дніпровська установа виконання покарань № 4», при цьому звук судового засідання відсутній.
		Однак, відповідно до вказаного відеозапису, учасники судового розгляду, у тому числі й засуджений ОСОБА_6 та його захисник, не здійснюють жодних дій стосовно повідомлення суду про відсутність звуку, або ж про будь-які інші перешкоди, що могли вплинути на спроможність сприйняття тексту судового рішення.
		Крім того, відповідно до акта від 17 лютого 2023 року під час проведення вказаного судового засідання відбувся збій звукозаписуючого пристрою «Акорд», водночас журнал відповідного судового засідання та відеозапис були збережені коректно та, відповідно, долучені до матеріалів кримінального провадження.
		Такими чином, з огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що за наявності відеозапису відсутність звуку на звукозаписі проголошення судового рішення не спростовує факту самого проголошення повного тексту вироку суду першої інстанції у присутності учасників кримінального провадження.
		До того ж, враховуючи, що копія вироку була вручена під розписку засудженому ОСОБА_6 , колегія суддів не встановила таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були істотними, оскільки не призвели до суттєвого обмеження чи то звуження прав засудженого в частині можливості оскарження ним судового рішення.
		За таких обставин колегія суддів не бере до уваги зазначені доводи засудженого та його захисника з огляду на те, що ці доводи не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
		Крім того, колегією суддів не було встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час оголошення засудженим останнього слова, враховуючи, що на звукозаписі судового засідання від 16 лютого 2023 року зафіксовано його виступ, а якість самого запису є задовільною та не має перешкод технічного характеру для можливості прослуховування ходу судового засідання.
		А тому зазначені доводи засудженого колегія судді вважає безпідставними.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування або зміни судових рішень, не встановлено, колегія суддів уважає за необхідне касаційні скарги засудженого та його захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...