Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 535/13/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2024.
Дата набрання законної сили: 14.11.2024
Номер судового провадження: 51-1753км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022221070000754

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П
		ОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		14 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 535/13/23
		провадження № 51-1753км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючої                                                 ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 03 травня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за                                        № 12022221070000754, за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Галаганівки Снігурівського району Миколаївської області, мешканця АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		 
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		1. Котелевський районний суд Полтавської області вироком від 03 травня 2023 року ОСОБА_7 засудив за ч. 7 ст. 111-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, на строк 13 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
		2. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 постановлено обчислювати з моменту його фактичного затримання із зарахуванням у строк відбуття покарання строку попереднього ув`язнення з 18 листопада 2022 року.
		3. Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, постановлено обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
		4. За вироком установлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України, у період з 15 травня по 21 липня 2022 року, усвідомлюючи здійснення Російською Федерацією (далі - РФ) відкритої агресії у зв`язку з повномасштабним військовим вторгненням на територію України з 24 лютого 2022 року, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення територій, перебуваючи на тимчасово окупованій території в смт Борова Ізюмського району Харківської області, діючи умисно, протиправно, достеменно знаючи, що співробітники СПД № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області виїхали з населеного пункту і не контролюють обстановки щодо його життєдіяльності, а окупаційні війська є незаконними і проводять свою діяльність на території України всупереч нормам чинного законодавства України та міжнародних договорів, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин під час воєнного стану, маючи злочинний умисел на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності та обороноздатності України, її державній, економічній та інформаційній безпеці, добровільно зайняв посаду «чергового чергової частини» новоствореного правоохоронного органу - «народної поліції», розташованого на              АДРЕСА_2 , де виконував обов`язки з контрольно-пропускного режиму у відділі «народної поліції» та з охорони адміністративної будівлі через одну добу з 08:00 до 08:00 наступного дня.
		5. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 18 січня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.
		 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		6. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК.  Стверджує, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому діяння під фізичним та психічним примусом, а також унаслідок крайньої необхідності, що за правилами        статей 39, 40 КК є обставинами, які виключають кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених ст. 111-1 КК. Як зауважує захисник, ОСОБА_7 повідомляв суду, що посаду в незаконному правоохоронному органі обіймав не за власним бажанням, а під примусом з боку військових РФ, які погрожували фізичною розправою над ним та членами його родини. Проте суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували зазначене. Крім того, адвокат вважає, що суди дали неправильну кримінально-правову оцінку діям засудженого, оскільки останній не обіймав посади в незаконних правоохоронних органах, яка передбачає наявність організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, що є основною умовою для кваліфікації дій за ч. 7 ст. 111-1 КК. Скаржник указує на те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину не підтверджується належними й допустимими доказами, показання свідків є суперечливими, неточними і не доводять його вини поза розумним сумнівом. До того ж сторона обвинувачення не надала письмових доказів, які свідчили б про прийняття ОСОБА_7 на посаду в незаконно створеному правоохоронному органі, а документ під назвою «Табель учета рабочего времени Боровского отдела полиции за июнь 2022 года» є недопустимим доказом, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні докази про одержання його в законний спосіб.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		7. У судовому засіданні захисник  ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив скасувати вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 03 травня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2024 року і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях               підзахисного складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК.  
		 
		8. Прокурор ОСОБА_5 заперечував стосовно задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , просив судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
		 
		9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
		 
		Мотиви Суду
		 
		10. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		11. Частиною 2 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		12. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		 
		13. З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених ними. Тож аргументи захисника щодо незгоди з оцінкою судом доказів з точки зору їх достовірності, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що по суті зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		 
		14. Висновок про подію кримінального правопорушення, доведеність винуватості    ОСОБА_7 в колабораційній діяльності, яка полягала в добровільному зайнятті ним посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, за викладених у вироку обставин, місцевий суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні.
		 
		15. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що визнає загальновідомими і такими, що не потребують окремого судового доказування в межах цього провадження, фактами тимчасову окупацію з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією 20 лютого 2014 року і продовжилася повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексію з боку РФ частини території України, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України;                  в) засуджені міжнародними актами колективного реагування.
		 
		16. Приймаючи рішення про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК, суд послався у вироку на показання самого обвинуваченого, які зводилися до того, що він, раніше будучи українським поліцейським, дійсно погодився на співпрацю з окупаційною владою і працевлаштувався на роботу в незаконно створений правоохоронний орган «народну поліцію», де протягом двох з половиною місяців забезпечував контрольно-пропускний режим у відділі «народної поліції», охороняв адміністративну будівлю, супроводжував затриманих, а припинив таку діяльність, коли йому перестали платити заробітну плату; показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,                 ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; письмові докази в провадженні, оцінивши їх точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів              - з точки зору достатності та взаємозв`язку. 
		 
		17. Як правильно зазначив суд першої інстанції, зібрані у справі докази свідчать про те, що  ОСОБА_7  добровільно, будучи громадянином України, зайняв посаду в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК. Суспільна небезпечність його дій полягала в допомозі агресору створити вертикаль незаконних органів влади. При цьому збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, на що посилається ОСОБА_7 , належними і допустимими доказами не підтверджено. 
		 
		18. Місцевий суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи сторони захисту щодо недопустимості як речового доказу «Табеля учета времени Боровского отдела полиции за июнь 2022», оскільки зазначений документ містить інформацію про наявність фактів, які мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, його було вилучено в ході законної процесуальної дії, належним чином долучено до справи і безпосередньо досліджено в судовому засіданні.
		 
		19. Вирішуючи питання про вид та розмір покарання ОСОБА_7 , місцевий суд узяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі                ст. 12 КК належить до категорії особливо тяжких злочинів, характер діяння, форму й ступінь вини, мотиви вчинення кримінального правопорушення і дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, що пом`якшують обвинуваченому покарання (ст. 66 КК), суд не  встановив. Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 , суд відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 67 КК визнав вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		20. Таким чином, урахувавши підвищену суспільну небезпечність злочину, оскільки громадянин України ОСОБА_7 вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період установленого в Україні воєнного стану, наявність обставини, що обтяжує покарання, та відсутність пом`якшуючих покарання обставин, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення й перевиховання обвинуваченого можливе в умовах ізоляції від суспільства, і призначив покарання в межах санкції ч. 7 ст. 111-1 КК у виді позбавлення волі на строк 13 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, на строк 13 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
		 
		21. Саме таке покарання суд першої інстанції визнав законним, обґрунтованим, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
		 
		22. Апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку з урахуванням приписів статей 404, 405 КПК, належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі, та дійшов обґрунтованого висновку про відповідність постановленого стосовно ОСОБА_7 вироку вимогам статей 370, 374 КПК. 
		 
		23. Фактичні обставини кримінального провадження були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції під час провадження за апеляційними скаргами заступника керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_20 та адвоката ОСОБА_6 , доводи апеляційної скарги якого аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі. У ході провадження колегія суддів апеляційного суду допитала обвинуваченого  ОСОБА_7 , заслухала прокурора із запереченнями щодо недопустимості зібраних органом досудового слідства доказів, на що вказувала сторона захисту, перевірила матеріали справи, провела судові дебати та надала обвинуваченому останнє слово. Погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції стосовно  ОСОБА_7 висновками і мотивами прийнятого ним рішення, апеляційний суд законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. 
		 
		24. Так, на спростування доводів захисника ОСОБА_6 про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи через урахування недопустимих доказів апеляційний суд у своїй ухвалі послався, зокрема, на показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,                   ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які підтвердили, що ОСОБА_7 під час окупації працював у черговій частині «народної поліції», де контролював роботу цього органу, приймав затриманих, сидів за комп`ютером, вів записи; власні показання              ОСОБА_7 про те, що він виконував обов`язки чергового чергової частини                                  в новоствореному окупаційною владою правоохоронному органі «народна поліція».
		 
		25. Відхиляючи твердження сторони захисту про недоведеність винуватості                   ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення через відсутність його добровільної згоди на зайняття посади «чергового чергової частини» в органах «народної поліції», суд апеляційної інстанції зауважив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_7 прийняв рішення про обіймання вказаної посади під примусом з боку окупаційної влади, більше того, власні свідчення обвинуваченого підтверджують добровільність його дій, оскільки підставою для припинення трудових відносин стало не завершення погроз з боку начальника «народної поліції» з метою примусити ОСОБА_7 працювати, а елементарне припинення виплати заробітної плати, при цьому будь-яких перешкод у звільненні представники окупаційної влади обвинуваченому не чинили.
		 
		26. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що за результатами розгляду касаційної скарги не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень. Касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, а судові рішення стосовно ОСОБА_7 слід залишити без зміни.
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 03 травня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		 
		Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                          ОСОБА_2                          ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...