Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/847/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2024.
Дата набрання законної сили: 13.11.2024
Номер судового провадження: 51-1229км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002037

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 листопада 2024 року 
		м. Київ
		справа № 756/847/17
		провадження № 51-1229 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
		головуючої                                                  ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисників                                                   ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		засудженого                                               ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, а також прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року щодо
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Горлівка Донецької обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст.115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		1. Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 04 липня 2013 року по 26 березня 2014 року,
		з 08 лютого по 22 червня 2018 року, з 13 лютого 2019 року до набрання вироком законної сили з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.
		2. Цивільний позов задоволено частково, ухвалено стягнути із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 000 грн.
		3. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та інших заходів забезпечення кримінального провадження. 
		4. Київський апеляційний суд ухвалою від 12 грудня 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 змінив на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України
		від 26 листопада 2015 року № 838-VIII), зарахував у строк покарання строк попереднього його ув`язнення з 04 липня 2013 року по 05 липня 2014 року та з 08 лютого 2018 року по 12 грудня 2023 року з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі. У решті вирок залишив без змін.
		5. За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_8 приблизно у вересні 2002 року в м. Донецьку вирішив організувати умисне вбивство голови наглядової ради ВАТ АКБ «АвтоКразБанк» ОСОБА_11 , який забезпечував успішну роботу цього банку у сфері банківських послуг та створював конкуренцію ЗАТ КБ «Донкредитінвест», інтереси якого представляв ОСОБА_8 , підшукав виконавців злочину із числа довірених осіб - запропонувати їм за грошову винагороду вчинити злочин.
		6. Так, у цей же час ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні ЗАТ
		КБ «Донкредитінвест» на АДРЕСА_2 , схилив
		ОСОБА_12 (засудженого за вироком Ворошиловського районного суду
		м. Донецька від 18 липня 2013 року) до підшукання осіб, здатних за грошову винагороду вбити ОСОБА_11 , який у свою чергу запропонував ОСОБА_13 (засудженому вироком Ворошиловського районного суду м. Донецька від 18 липня 2013 року) за грошову винагороду підшукати особу для скоєння умисного вбивства ОСОБА_11 .
		7. ОСОБА_13 , усвідомлюючи тяжкість запропонованого ОСОБА_12 злочину, переслідуючи корисливий мотив до збагачення, погодився стати співучасником вбивства ОСОБА_11 , та запропонував ОСОБА_12 залучити їх спільного знайомого ОСОБА_14 (засудженого вироком Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 червня 2012 року) як безпосереднього виконавця вбивства.
		8. Зустрівшись у вересні - жовтні 2002 року, конкретні час і дату не встановлено,
		у м. Донецьку із ОСОБА_14 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 запропонували останньому за грошову винагороду вчинити умисне вбивство ОСОБА_11 .
		9. Усвідомлюючи тяжкість запропонованого до вчинення злочину, ОСОБА_14 , вирішив особисто не вчиняти вбивства, а залучити як виконавця свого знайомого на ім`я ОСОБА_15 (невстановлена особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження), який у першій половині осені 2002 року, конкретні час та дату не встановлено, перебуваючи в м. Донецьку, прийняв пропозицію вчинити за грошову винагороду умисне вбивство, але у свою чергу особисто виступити виконавцем вбивства не захотів і залучив для реалізації спільного умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, не встановлену слідством особу, яка повинна була прибути з м. Одеси.
		10. Підшукавши виконавця вбивства, ОСОБА_14 повідомив про це
		ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , зазначивши при цьому, що для реалізації спільного умислу на вбивство йому потрібні гроші на підготовку, зокрема на оренду квартир у м. Донецьку, харчування, використання автомобіля, а також потрібно повідомити адреси перебування особи, яку необхідно незаконно позбавити життя, з метою відстеження маршрутів її пересування і вибору місця вбивства. При цьому
		ОСОБА_14 вимагав за вчинення злочину грошову винагороду в сумі 40 000 дол. США, частину з яких, а саме 15 000 дол. США, треба було надати як передоплату.
		11. Надалі, протягом вересня - жовтня 2002 року, конкретні час і дату не встановлено, ОСОБА_12 прибув до ОСОБА_8 та повідомив, що підшукав осіб, які за грошову винагороду в сумі 40 000 дол. США вчинять вбивство ОСОБА_11 , і як передоплата йому потрібні кошти в сумі 15 000 дол. США. Після цього ОСОБА_8 , виконуючи роль замовника та організатора злочину, забезпечуючи його вчинення шляхом фінансування, діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, надав ОСОБА_12 можливість отримати в першій декаді осені 2002 року, конкретні дату та час не встановлено, у касі ЗАТ КБ «Донкредитінвест» у м. Донецьку готівкою 15 000 дол. США, а також висловив йому вимогу приховати умисне вбивство ОСОБА_11 під звичайний побутовий злочин.
		12. Продовжуючи підготовку злочину ОСОБА_12 і ОСОБА_13 за вказівкою обвинуваченого ОСОБА_8 у вересні - жовтні 2002 року, більш точні дату та час не встановлено, в м. Донецьку зустрілися із ОСОБА_14 і, сприяючи підготовці злочину шляхом надання засобів та інформації, як передоплату за скоєння вбивства ОСОБА_11 , передали йому грошові кошти в сумі 15 000 дол. США. Повідомили, що ОСОБА_11 найчастіше може перебувати в будівлі, розташованій на
		АДРЕСА_3 , а також передали вимогу замовника злочину ОСОБА_8 замаскувати вбивство під злочин побутового характеру.
		13. Протягом листопада - грудня 2002 року ОСОБА_14 спільно зі своїм знайомим на ім`я ОСОБА_15 , а також знайомим останнього (невстановленою особою) з метою реалізації спільного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 намагалися вистежити потерпілого, проте самостійно виявити його не змогли, про що у грудні 2002 року повідомили ОСОБА_12 , який у свою чергу довів указану інформацію до відома замовника та організатора злочину ОСОБА_8 . Тоді, останній висловив невдоволення тим, що виконання його замовлення на вбивство затягується, і дав вказівку ОСОБА_12 особисто відвезти ОСОБА_14 до офісу ВАТ АКБ «АвтоКразБанк», показати ОСОБА_11 , а також забезпечити можливість вистежувати останнього від місця роботи.
		14. Виконуючи вказівки ОСОБА_8 , діючи з останнім за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , сприяючи підготовці злочину шляхом створення умов для його скоєння, зокрема допомагаючи зібрати інформацію про об`єкт злочину, у грудні 2002 року, конкретні дату та час не встановлено, прибули разом із ОСОБА_14 до офісу ВАТ АКБ «АвтоКразБанк», розташованого в будівлі на пл. Конституції, 1 у м. Донецьку, де показали йому місце розташування офісу ОСОБА_11 , а також вказали на особу потерпілого, коли останній виходив з приміщення офісу до автомобіля. Після цього з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, діючи умисно, за попередньою домовленістю, з метою виконання замовлення ОСОБА_8 , спрямованого на вчинення особливо тяжкого злочину, почали стежити за відповідним офісом та пересуваннями потерпілого містом, у такий спосіб з`ясувавши, що він мешкає у квартирі 
		АДРЕСА_4 .
		15. Далі ОСОБА_14 спільно зі своїм знайомим на ім`я ОСОБА_15 , а також знайомим останнього (невстановленою особою) на початку січня 2003 року, конкретні дату та час не встановлено, протягом декількох днів вистежували ОСОБА_11 за місцем його проживання, в результаті чого вирішили, що оптимальним місцем реалізації їх спільного умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті потерпілому, є під`їзд АДРЕСА_5 в час, коли останній повертатиметься додому, тобто пізно ввечері.
		16. Після цього на початку січня 2003 року, конкретні дату та час не встановлено, перебуваючи в м. Донецьку, ОСОБА_14 повідомив ОСОБА_12 і
		ОСОБА_13 , що визначився з місцем вчинення злочину, а також уточнив місце,
		в якому на нього чекатиме ОСОБА_12 після вбивства ОСОБА_11 для передачі другої частини винагороди в розмірі 25 000 дол. США.
		17. Приблизно на початку січня 2003 року в м. Донецьку, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_8 як замовника злочину про готовність співучасників вчинити умисне вбивство потерпілого, а також про необхідність передати їм решту обумовленої раніше суми винагороди. У свою чергу ОСОБА_8 у зазначені час та місці, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння смерті
		ОСОБА_11 для усунення його як конкурента в банківській діяльності, виконуючи функції замовника та організатора злочину, підтвердив ОСОБА_12 свій намір вчинити вбивство потерпілого й готовність виплатити співучасникам грошову винагороду за скоєння цього злочину, вимагаючи від ОСОБА_12 прискорити його вчинення.
		18. Після цього ОСОБА_12 , отримавши ІНФОРМАЦІЯ_4 за вказівкою ОСОБА_8 у касі ЗАТ КБ «Донкредитінвест» готівкою грошові кошти в сумі
		25 000 дол. США, повідомив ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про необхідність прискорити виконання замовлення - вчинення вбивства ОСОБА_11 .
		19. Того ж дня приблизно о 21:00 невстановлена особа на ім`я ОСОБА_15 і його знайомий (невстановлена особа) прибули до будинку 
		АДРЕСА_6 ; ОСОБА_14 у цей час перебував у залі ігрових автоматів, розташованому на кінцевій зупинці тролейбусів на АДРЕСА_7 , де очікував виконавців злочину і, використовуючи власний автомобіль марки ВАЗ-2108, забезпечував останнім швидке залишення місця злочину до прибуття працівників правоохоронних органів.
		20. ОСОБА_12 , виконуючи свою роль у спільному вчиненні злочину, у цей же час чекав на ОСОБА_14 в обумовленому місці, а саме на виїзді з м. Донецька, щоб передати йому отриману від ОСОБА_8 решту винагороди в розмірі
		25 000 дол. США за вбивство ОСОБА_11 .
		21. Приблизно о 22:15 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 , повертаючись із роботи, увійшов до під`їзду № 1 будинку АДРЕСА_6 . У зазначений час та місці невстановлена особа, яка прибула з м. Одеса, не маючи особисто будь-яких причин для вбивства, діючи умисно, виключно за дорученням замовника та організатора злочину ОСОБА_8 , з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_14 , невстановленою особою на ім`я ОСОБА_15 , а також із ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині заподіяла ОСОБА_11 не менше 14 ударів ножем у ділянку життєво важливих органів, а саме: у голову, грудну клітку і живіт, спричинивши потерпілому, відповідно до висновку експерта від 15 січня 2003 року № 204, тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного поранення обличчя, колото-різаного поранення правого плеча, проникаючого торакоабдомінального поранення, шістьох проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки, трьох проникаючих колото-різаних поранень черевної порожнини, непроникаючих колото-різаних поранень передньої черевної стінки, непроникаючих колото-різаних поранень тулуба, садна на лобі ліворуч лінії росту волосся, унаслідок чого настала смерть ОСОБА_11 .
		22. Після цього, невстановлена особа, що безпосередньо вчинила умисне вбивство потерпілого на замовлення ОСОБА_8 , а також ОСОБА_14 і невстановлена особа на ім`я ОСОБА_15 у цей же день одержали від ОСОБА_12 останню частину грошової винагороди в розмірі 25 000 дол. США за вчинення вбивства і, з метою переховування від правоохоронних органів та уникнення кримінальної відповідальності, виїхали за межі міста.
		23. Таким чином, ОСОБА_8 вчинив дії, спрямовані на організацію умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з корисливих мотивів,
		на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.
		Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		24. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		25. Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор зазначає, що під час призначення ОСОБА_8 покарання місцевий суд зайво урахував імперативні вимоги ч. 4 ст. 49 КК, за яких довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк, оскільки строк давності кримінального правопорушення, у якому обвинувачувався ОСОБА_8 у цьому провадженні, було перервано у зв`язку з вчиненням ним нового тяжкого кримінального правопорушення. Апеляційний суд зазначеним обставинам оцінку не надав та не мотивуючи свого рішення, фактично констатував правильність застосування положення ч. 4 ст. 49 КК.
		26. Також сторона обвинувачення вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ), яка діяла з 24 грудня 2015 року по
		20 червня 2017 року, в частині зарахування ОСОБА_8 попереднього ув`язнення з 04 липня 2013 року по 26 березня 2014 року, оскільки в цей період він не перебував в установах попереднього ув`язнення, визначених ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», в Україні, а перебував під екстрадиційним арештом на території європейської держави, а тому вказаний термін перебування
		 ОСОБА_8 під екстрадиційним арештом на території Угорщини повинен обчислюватися з розрахунку 1 день екстрадиційного арешту за 1 день позбавлення волі (ст. 577 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)).
		27. Крім того, прокурор зазначає, що хоча ОСОБА_8 і вчинив кримінальне правопорушення до 20 червня 2017 року, проте в період дії вказаного Закону, а саме з 24 грудня 2015 року по 20 червня 2017 року включно, заходи попереднього ув`язнення до нього не застосовувалися і не продовжували застосовуватися після 21 червня 2017 року у зв`язку з його переховуванням від слідства та суду, тобто ОСОБА_8 безперервно не перебував під вартою у вказаний період, оскільки ще 06 липня 2014 року здійснив втечу з-під варти. Тому положення ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838-VІІІ) до нього не можуть бути застосовані і строк попереднього ув`язнення повинен зараховуватися за правилами ч. 5 ст. 72 КК саме (в редакції Закону № 2046-VIII) відповідно до принципу прямої дії закону.
		28. Також прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції припустився помилки щодо перебування ОСОБА_8 під вартою в цьому кримінальному провадженні у період з 08 лютого 2018 року по 12 грудня 2023 року, оскільки саме в цьому кримінальному провадженні до нього застосовувалося попереднє ув`язнення
		з 28 лютого по 22 червня 2018 року та з 13 лютого 2019 року до набрання вироком законної сили, тобто до 12 грудня 2023 року, а в період зазначений в ухвалі апеляційного суду, ОСОБА_8 утримувався під вартою за рішенням інших судів, у межах інших кримінальних проваджень, а тому, на думку прокурора, строк попереднього ув`язнення необхідно обраховувати з 28 лютого до 26 червня
		2018 року та з 13 лютого 2019 року до 12 грудня 2023 року.
		29. У касаційних скаргах, аналогічних за змістом, захисники ОСОБА_6 ,
		 ОСОБА_9 і засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушують питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. 
		30. На обґрунтування своїх доводів зазначають, що:
		- винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена поза розумним сумнівом;
		- не встановлено об`єктивної сторони складу злочину (часу та місця перебування засудженого під час вчинення злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті, способу фінансування злочину);
		- усупереч п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у вироку не зазначено і не обґрунтовано наявності
		в діях ОСОБА_8 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого
		пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК (мотиву та мети його вчинення, не доведено корисливого мотиву вчинення злочину, а саме отримання ОСОБА_8 будь-якої матеріальної вигоди від смерті ОСОБА_11 );
		- вирок суду ґрунтується на неконкретному обвинуваченні, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеній у рішенні від 25 липня 2000 року «Маттоціа проти Італії», чим порушено право ОСОБА_8 на захист, а висновки суду присяжних ґрунтуються на припущеннях;
		- в основу обвинувального вироку покладено суперечливі показання свідка ОСОБА_12 , які є неправдивими, суперечать матеріалам кримінального провадження та показанням інших свідків, а також висновок комісійної судової психологічної експертизи з використанням поліграфа від 05 серпня 2019 року
		№ 20583/20584/19-61, що є неспроможним;
		- суд узяв до уваги одні докази та безпідставно не враховував інші, зокрема не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_16 , не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_17 , який мав підстави давати неправдиві показання щодо ОСОБА_8 ; необгрунтовано зважив на показання свідка ОСОБА_18 , не допитав свідка ОСОБА_13 ;
		- не врахував опублікованих у мережі Інтернет повідомлень про причетність до вбивства потерпілого інших осіб та не перевірено версії сторони захисту щодо вчинення злочину іншими особами, зокрема заяви ОСОБА_19 про його причетність до вчинення злочину, відмовлено в задоволенні клопотання стосовно дослідження цієї заяви;
		- письмові докази, надані стороною обвинувачення, не є доказами в розумінні положень ст. 99 КПК, оскільки вони не є оригіналами чи дублікатами та ніяким чином не підтверджують винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому йому злочині, а лише свідчать про факт порушення кримінальної справи за фактом вбивства ОСОБА_11 та вчинення інших процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні. Частину письмових доказів, на які є посилання у вироку, суд першої інстанції не дослідив, а іншу частину доказів не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК;
		- покладені в основу вироку рішення Ворошиловського районного суду м. Донецькавід 26 червня 2012 року щодо ОСОБА_20 та від 18 липня 2013 року щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на підставі ч. 2 ст. 61 Конституції України та
		ст. 90 КПК не мають преюдиційного значення, оскільки є незаконними;
		- показання ОСОБА_12 , надані останнім під час розгляду кримінального провадження щодо нього, не можуть бути доказом у цьому кримінальному провадженні;
		- суд не з`ясував осудності ОСОБА_8 , не врахував наданого стороною захисту висновку експерта від 05 грудня 2018 року № 10-2018/з-19 щодо психічного стану засудженого та, порушуючи статті 242, 332 КПК, не призначив повторної експертизи; 
		- у розгляді провадження судом першої інстанції брав участь суддя, якому неодноразово заявлявся відвід, оскільки, на думку сторони захисту були наявні обставини, що викликали сумнів у його неупередженості; 
		- суд присяжних безпідставно відхиляв клопотання сторони захисту, спрямовані на отримання доказів, відмовляв у задоволенні заяв про відвід, а деякі клопотання сторони захисту взагалі залишилися нерозглянутими;
		- не надано оцінки доводам сторони захисту про допущені органом досудового розслідування порушення правил підслідності, які регламентовані ст. 216 КПК;
		- порушено строки досудового розслідування, однак суд не звернув на це уваги та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження на підставі пунктів 3, 10 ч. 1 ст. 284 КПК;
		- під час призначення ОСОБА_8 покарання не застосовано закону, який підлягав застосуванню (ст. 577 КПК та ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII), зокрема суд не зарахував ОСОБА_8 у строк покарання строк його перебування під вартою на території російської федерації в період з 19 березня 2015 року
		по 08 липня 2016 року;
		- суд безпідставно застосував додаткове покарання у виді конфіскації всього майна, крім житла, що призвело до непропорційного втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		31. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущені місцевим судом порушення. Крім того, не дотримуючись вимог ч. 3 ст. 404 КПК відмовив, у задоволенні всіх клопотань сторони захисту щодо повторного дослідження обставин, установлених під час розгляду кримінального провадження, без винесення ухвали, де б були зазначені мотиви прийняття такого рішення. Також відхилені як безпідставні клопотання сторони захисту про тимчасовий доступ до речей і документів, а також про призначення апеляційним судом судово-цитологічної та судово-спектрографічної експертизи, допиту свідків. В ухвалі апеляційного суду відсутні відповіді на всі доводи сторони захисту, викладені в апеляційних скаргах.
		32. Крім іншого, зазначають, що суди попередніх інстанцій, порушуючи вимоги
		ст. 337 КПК, вийшли за межі висунутого обвинувачення та змінили його. Вважають, що судові рішення не відповідають приписам статей 370, 374, 419 КПК.
		33. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушує питання про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
		34. Стверджує, що винуватість ОСОБА_8 не доведена поза розумним сумнівом.
		35. Крім того, на обґрунтування своїх доводів указує, що суд:
		- за наявності підстав не закрив кримінального провадження за ст. 49 КК;
		- надав невмотивовано перевагу показанням свідків сторони обвинувачення, не взяв до уваги та належним чином не оцінив показань свідків сторони захисту, зокрема ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , та показань експерта ОСОБА_23 ;
		- в основу вироку поклав докази, що є неналежними і мають виключно суб`єктивну думку, а на письмові докази, які однозначно спростовують обвинувачення, не звернув уваги;
		- не перевірив інших мотивів злочину та версії вбивства, відомості про які надавала сторона захисту;
		- усупереч ч. 5 ст. 364 КПК не перевірив наявних у ОСОБА_12 підстав надавати неправдиві показання, відмовив у задоволенні клопотання про його повторний допит;
		- не усунув протиріч у показаннях свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_12 щодо тверджень останнього про те, що він не знав потерпілого до вчинення злочину та вперше побачив на сходинках банку незадовго до вчинення злочину;
		- залишив поза увагою, що свідок ОСОБА_17 мав підстави для обмови
		 ОСОБА_8 , оскільки останній позбавив його безкоштовного проживання;
		- безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків
		 ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , а також про здійснення приводу свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_20 ,
		 ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , що, на думку сторони захисту, свідчить про порушення судом підпункту 1 п. 1 ст. 410 та ст. 566 КПК;
		- під час перехресного допиту свідків сторони обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 суд необґрунтовано знімав питання сторони захисту, що свідчить про порушення права на перехресний допит;
		- не надав належної оцінки висновку комісійної судової-психологічної експертизи з використанням поліграфа від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61 ОСОБА_12 , який є неспроможним, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторної судово-психологічної експертизи;
		- не надав оцінки тому, що повідомлення про підозру від 27 грудня 2014 року не було вручено в порядку, передбаченому КПК, а саме в день його складання; 
		-  залишив поза увагою, що ОСОБА_8 у кримінальному провадженні
		№ 42016000000002037 не набув статусу підозрюваного, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б свідчили про неналежне виконання органом досудового розслідування чи прокурором вимог статей 135, 136, 276, 278 КПК щодо вручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру саме
		у вказаному кримінальному провадженні;
		-  залишив поза увагою те, що зміст обвинувального акта й повідомлення про підозру не співпадає в частині викладених фактичних обставин; 
		-  невмотивовано задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про стягнення із ОСОБА_8 2 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, оскільки, на думку захисника, позов не відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України, а представник потерпілої - адвокат
		 ОСОБА_37 не мав повноважень заявляти цивільний позов в інтересах ОСОБА_10 ;
		-  не надав оцінки порушенню правил підслідності, а саме наявній у матеріалах справи постанові від 18 лютого 2016 року про доручення проведення досудового розслідування Головній військової прокуратури Генеральної прокуратури України за відсутності неефективності досудового розслідування;
		-  не зарахував ОСОБА_8 у строк відбуття покарання строк його перебування під вартою на території російської федерації під час екстрадиційної перевірки;
		-  безпідставно послався на практику ЄСПЛ проти обвинуваченого, не врахував при цьому його рішення від 10 травня 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України».
		36. Крім того, захисник указує, що досудове розслідування було здійснено з грубим порушенням КПК, права на захист, спрямоване на фальсифікацію матеріалів кримінального провадження. Зазначає, що матеріали з кримінального провадження щодо його підзахисного були виділені незаконно. 
		37. Захисник звертає увагу, що сторона захисту подала заперечення на ухвали суду від 18 та 23 лютого, 29 вересня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пунктів 3, 10 ч. 1 ст. 284 КПК, а також на ухвали від 05 та 18 жовтня 2021 року, проте суд їх проігнорував. Унаслідок цього сторона захисту заявила відводи суддям і присяжним, у їх задоволенні також було відмовлено, що свідчить про розгляд справи незаконним складом суду.
		38. Захисник також зазначає, що суд не розглянув клопотань сторони захисту та не надав їм належної оцінки у вироку, зокрема: 
		- від 28 вересня 2021 року про визнання доказів очевидно недопустимими та припинення їх дослідження з підстав порушення правил підслідності;
		- від 06 червня 2022 року про дослідження письмового доказу - виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 21 лютого 2019 року ОСОБА_12 , наданої для проведення експертизи;
		- від 06 червня 2022 року про тимчасовий доступ до речей та документів, що перебувають у володінні Національного банку України, і, на думку сторони захисту, мають суттєве значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні;
		- від 06 червня 2022 року про надання тимчасового доступу до речей та документів, які становлять охоронювану законом таємницю і перебувають у володінні Головного управління Національної поліції в Донецькій області (особової справи ОСОБА_12 );
		- від 06 червня 2022 року про відновлення з`ясування обставин справи, а саме дослідження виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 21 лютого 2019 року ОСОБА_12 , яка була надана для проведення експертизи від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61;
		- від 06 червня 2022 року про дослідження довідки з Антимонопольного комітету України № 300-29.4/01-5;
		- від 23 червня 2022 року про надання тимчасового доступу до речей та документів, зокрема інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42016000000002037;
		- клопотання ОСОБА_8 від 18 та 19 липня 2022 року, заявлені ним в порядку ст. 365 КПК при проголошенні останнього слова, зокрема про допит свідка
		 ОСОБА_13 ; дослідження висновку експерта № 1512/19 за результатами проведення експертно-психологічного дослідження науково-теоретичного характеру від 15 грудня 2019 року, наданого науковим експертом ОСОБА_23 .
		39. Крім того, захисник ОСОБА_7 вказує, що апеляційний розгляд здійснювався колегією, яка підлягала відводу, оскільки вона вже висловила свою позицію щодо обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 , переглядаючи ухвали Оболонського районного суду м. Києва щодо продовження строків тримання під вартою. Водночас, зазначає, що ця колегія була сформована без дотримання вимог закону, посилається на наявність інших обставин, які викликали сумнів у її неупередженості. Стверджує, що суд апеляційної інстанції:
		- безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, заявлених
		у порядку ст. 403 КПК;
		- не оголосив одне з клопотань захисника ОСОБА_38 , що міститься
		в апеляційній скарзі, та одне клопотання з доповнень до апеляційної скарги;
		- не надав оцінки всім доводам апеляційних скарг з доповненнями, зокрема щодо наявності в ОСОБА_8 алібі; доводам про те, що висновки місцевого суду не кореспондуються з викладеними в обвинувальному акті обставинами, що свідчить про порушення судом вимог ст. 22 КПК, оскільки він фактично змінив обвинувачення; щодо висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61 стосовно свідка ОСОБА_12 , зокрема щодо надання цим свідком документів експертам; щодо порушення правил підслідності та підсудності; про упередженість складу суду першої інстанції та прокурорів; щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у звільненні ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК у зв`язку зі спливом 15 років, тобто строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; про недоведеність винуватості ОСОБА_8 та про недоведеність у його діях корисливого мотиву вчинення злочину, зацікавленість свідків у засудженні ОСОБА_8 тощо;
		- не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_39 про політичні переслідування ОСОБА_8 та явно замовний характер кримінального провадження щодо нього;
		- залишив поза увагою зацікавленість свідка ОСОБА_17 у засудженні ОСОБА_8 ;
		- безпідставно не зарахував у строк відбування покарання строк його перебування на території російської федерації під час екстрадиційної перевірки з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року та не зважив на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17;
		- не взяв до уваги клопотання сторони захисту про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу на альтернативний, не пов`язаний Із триманням під вартою.
		40. Захисник звертає увагу на те, що у матеріалах провадження на технічному носії відсутня частина запису судового засідання від 30 серпня 2023 року, а саме запис коли адвокат ОСОБА_7 оголошував шість клопотань, про які також не вказано і в журналі судового засідання, внаслідок чого було подано на нього заперечення.
		41. Також захисник зауважує, що, оскільки розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 в суді першої інстанції було здійснено з грубим порушенням його права на захист і суддями, яким було заявлено відвід на підставі обставин, що очевидно викликали сумнів у їх неупередженості, з обвинувальним ухилом та іншими порушеннями, сторона захисту із зазначених підстав подала апеляційні скарги та водночас заявила клопотання про допит потерпілої, свідків і дослідження інших письмових доказів, однак апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень.
		42. На адресу Суду від захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора, у яких вони, наводячи відповідні аргументи, просять касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення. 
		43. Також прокурор надіслав до Суду заперечення на касаційні скарги сторони захисту, в яких, викладаючи відповідні аргументи, просить залишити їх без задоволення.
		Позиції учасників судового провадження
		44. Засуджений і його захисники підтримали свої касаційні скарги та просили їх задовольнити, касаційну скаргу прокурора просили залишити без задоволення. 
		45. Прокурор підтримала свою касаційну скаргу та заперечувала щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту. 
		Мотиви Суду
		46. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		47. Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		48. Водночас Суд звертає увагу, що в поданій касаційній скарзі сторона захисту серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
		49. Отже, під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. 
		50. Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише у випадку, коли вина обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом.
		51. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння або пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні.
		52. Вказаних вимог закону суди не порушили. Як убачається з матеріалів провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу. 
		53. Такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні свідків, зміст яких детально викладений у вироку, зокрема:
		- ОСОБА_12 , який, серед іншого, пояснив суду, що із ОСОБА_8 знайомий із середини 90-х років минулого сторіччя, між ними склалися добрі стосунки. На його прохання ОСОБА_8 допомагав влаштуватися на кращу роботу. Працюючи в банку, виконував фактично функції водія, охоронця, слюсаря, а також ті чи інші вказівки ОСОБА_8 . Приблизно у вересні 2002 року останній запросив його до свого робочого кабінету в банку та в ході розмови висловив прохання підшукати людей, здатних вчинити вбивство людини, яка йому заважає, і це вбивство повинно відбутися шляхом спричинення саме ножових поранень, щоб виглядало як таке, яке вчинене на побутовому ґрунті. На пропозицію ОСОБА_8 він погодився з мотивів бажання зберегти гарне ставлення до себе з боку останнього, який постійно обіцяв йому забезпечити покращення матеріального становища в майбутньому. Після цієї розмови він звернувся до ОСОБА_13 , який у свою чергу запропонував звернутися до ОСОБА_20 , з останнім вони зустрілися в м. Костянтинівці та запропонували йому вчинити вбивство чоловіка, на що він пообіцяв обміркувати пропозицію. Через деякий час вони знову зустрілися із ОСОБА_20 , який повідомив, що готовий вчинити вбивство людини за грошову винагороду в розмірі 40 000 дол США, частину з цих грошей бажав отримати до вчинення вбивства для його підготовки. Про результати цих зустрічей він розповів ОСОБА_8 , останній погодився заплатити вказану суму грошей, а щодо передачі завдатку, то ОСОБА_8 сказав підійти до каси банку, назвати власне прізвище і тоді касир видасть йому необхідну суму грошей. Після цього він підійшов до каси, назвав прізвище, після чого йому видали гроші, які надалі були передані ОСОБА_20 . Жодних паперів на підтвердження отримання цих грошей він у касі банку не підписував. Надалі він знову зустрівся із ОСОБА_8 , який сказав, що вбити потрібно ОСОБА_11 , який працює в «АвтоКразБанку» та повідомив адресу місця знаходження цього банку. Надалі він разом із ОСОБА_13 поїхали до банку, з`ясували, як виглядає ОСОБА_11 , після чого поїхали туди разом із ОСОБА_20 . Протягом деякого часу нічого не відбувалося, і ОСОБА_8 почав висловлювати йому претензії з приводу тривалого невиконання замовлення. Взимку 2002 року він разом із ОСОБА_20 приїхали до «АвтоКразБанку», дочекалися появи ОСОБА_11 , та він указав на нього ОСОБА_20 . Після святкування Нового 2003 року йому зателефонував ОСОБА_20 , запропонував зустрітися і під час зустрічі повідомив, що цього вечора, можливо це було ІНФОРМАЦІЯ_4, злочин буде вчинено. Потім вони поїхали на виїзд з м. Донецька, де
		ОСОБА_20 показав йому місце, де він повинен чекати його з другою частиною грошових коштів за вчинення вбивства ОСОБА_11 . Про ці обставини він розповів ОСОБА_8 , на що останній сказав узяти гроші в касі банку, де він, як і раніше, назвав касиру своє прізвище і йому видали гроші. Потім в обумовленому місці він зустрівся із ОСОБА_20 , який повідомив, що вбивство вчинене, отримав решту грошових коштів і більше вони не бачилися. Одразу після цього він поїхав до ОСОБА_8 , розповів, що ОСОБА_11 вбитий. Невдовзі після вбивства він за вказівкою ОСОБА_8 , разом із ОСОБА_13 поїхали до Таїланду, де пробули майже місяць. Через рік, за пропозицією ОСОБА_8 , він переїхав до м. Києва, продовжив працювати на ОСОБА_8 , який на той час вже працював і мешкав у столиці. На початку 2010 року йому зателефонував син ОСОБА_13 та повідомив, що батька затримали і кудись відвезли. Тоді він зателефонував ОСОБА_8 , який наказав йому приїхати на вул. Хрещатик, куди невдовзі під`їхав на автомобілі, був сам за кермом, після чого вони зателефонували керівнику охорони банку
		ОСОБА_17 і попросили з`ясувати, з якої причини арештували ОСОБА_13 . Через деякий час ОСОБА_17 повідомив, що ОСОБА_13 був заарештований за вбивство ОСОБА_11 , і тоді одразу ОСОБА_8 поселив його на горищі в одному з його будинків на АДРЕСА_8 , забрав у нього паспорти, телефон, заборонив виходити на вулицю та дозволив гуляти у дворі лише вночі, щоб ніхто із сторонніх його не побачив. Так він проживав у домоволодінні ОСОБА_8 декілька місяців, останній постійно казав, що за його вказівкою адвокати займаються долею ОСОБА_13 . Потім, за вказівкою ОСОБА_8 двоє невідомих чоловіків вивезли його до АДРЕСА_9 , поселили в якійсь готель, де він проживав майже рік без зв`язку з ким-небудь та документів. Після цього його вивезли до Івано-Франківської області, де спочатку він мешкав у
		с. Кальна, а потім у м. Долині. Наприкінці 2011 року в квартирі в м. Долині його відвідав ОСОБА_17 , який був із відеокамерою, сфотографував його з газетою в руках біля стіни, передав від ОСОБА_8 гроші в розмірі 2000 дол США на життя та запевнив, що питання вирішиться найближчим часом. У липні 2012 року на квартирі в м. Долині його затримали працівники правоохоронних органів і відвезли до м. Донецька, де згодом він разом з ОСОБА_13 були засуджені за організацію вбивства ОСОБА_11 , вчиненого на замовлення ОСОБА_8 ; 
		- ОСОБА_17 , якийзазначив, що ОСОБА_8 особисто знає з 1992-1993 років. У липні 1999 року він працевлаштувався на посаду начальника служби безпеки у банку «Донкредитінвест» в м. Донецьку, власником якого був
		ОСОБА_8 . Під час виконання своїх професійних обов`язків він познайомився із ОСОБА_12 , якого всі працівники банку знали як друга ОСОБА_8 , його кума та довірчу особу. Також свідок пояснив, що в середині січня 2003 року, можливо, що саме 15 січня, він дізнався про вбивство власника «АвтоКразБанку» ОСОБА_11 , про що він повідомив ОСОБА_8 . При цьому свідок
		ОСОБА_17 зазначив, що на той час банки «Донкредитінвест» і «АвтоКразБанк» були найбільшими конкурентами у сфері здійснення конвертаційної діяльності в
		м. Донецьку і після загибелі ОСОБА_11 . певна кількість клієнтів банку « АвтоКразБанку » перейшли на обслуговування до банку «Донкредитінвест». Крім того, свідок повідомив, що до березня 2003 року працював у банку офіційно, після чого формально звільнився, однак за домовленістю з ОСОБА_8 до 2009 року продовжував виконувати обов`язки начальника служби безпеки банку «Донкредитінвест», фактично працюючи не офіційно, та продовжував отримувати матеріальну винагороду за свою діяльність, отримуючи її у так званій «чорній касі», яка функціонувала в банку. У 2009 році, за пропозицією ОСОБА_8 , він переїхав до м. Києва. Приблизно в середині січня 2010 року йому зателефонував останній і запропонував зустрітись. Через деякий час під`їхав ОСОБА_8 , який був за кермом автомобіля, а в салоні автомобіля був ОСОБА_12 . Коли він сів до салону автомобіля, ОСОБА_40 розповів, що в той же день йому зателефонував син ОСОБА_13 та сказав, що біля будинку в м. Донецьку невідомі особи чи то викрали, чи то затримали батька та повезли на автомобілі в невідомому напрямку. Після цього ОСОБА_8 висловив йому прохання з`ясувати повідомлену інформацію про ОСОБА_13 , якого він раніше знав як друга ОСОБА_12 і декілька разів бачив його в компанії біля банку « Донкредитінвест » у м. Донецьку. Того ж вечора він з`ясував та наступного дня повідомив ОСОБА_8 отриману інформацію про те, що ОСОБА_13 було затримано співробітниками СБУ у зв`язку з участю в організації вбивства ОСОБА_11 у 2003 році. Також свідок пояснив, що після цього, по приїзду у справах до ОСОБА_8 , у будинку останнього декілька разів зустрічав ОСОБА_12 , однак не питав про причини його частого перебування. Приблизно в середині грудня 2011 року йому зателефонував ОСОБА_8 , запропонував зустрітися та в ході зустрічі повідомив, що наразі ОСОБА_12 перебуває десь на території Західної України, зв`язки з родичами та знайомими не підтримує, у зв`язку з чим дружина та дочка ОСОБА_12 турбують його запитаннями куди подівся останній і чому не підтримує з ними зв`язку. Після цього ОСОБА_8 попросив його поїхати до ОСОБА_12 і відзняти на відеокамеру те, що він побажає повідомити своїм рідним. Щодо обставин поїздки на Західну Україну та зустрічі із ОСОБА_12 свідок ОСОБА_17 надав суду показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_12 ; 
		- ОСОБА_16 , який повідомив, що потерпілий ОСОБА_11 був його товаришем та партнером, з яким вони займалися реалізацією в м. Донецьку кількох спільних бізнес-проєктів, одним з яких був проєкт придбання та розвитку Донецького відділення ВАТ АКБ «АвтоКразБанк». Вже на той час вони запроваджували в діяльність банку роботу з фінансовими, страховими компаніями та фондовими біржами і банківська діяльність розвивалася успішно, у зв`язку з чим з 2002 року було відмічено серйозне зростання притоку до банку клієнтів, насамперед - великих корпорацій. Безпосередньо ОСОБА_11 опікувався в банку питанням «прозорої» оптимізації оподаткування. Також повідомив, що близько 23 години 13 чи ІНФОРМАЦІЯ_4 він разом із водієм на автомобілі підвезли ОСОБА_11 до його будинку, а через деякий час він дізнався, що ОСОБА_11 поранили та в лікарні він помер. При цьому свідок зазначив, що йому особисто ОСОБА_11 ніколи про можливі погрози його життю нічого не казав, однак було відомо про те, що численні колеги, причетні до роботи в інших банках - конкурентах банку «АвтоКразБанк» на ринку цінних паперів та ринку страхування, були невдоволені тим, що їх банк демпінгує цінами на послуги і тим самим викликав відтік клієнтів з інших банків до себе. Також повідомив, що на той час серед конкурентів ВАТ АКБ «АвтоКразБанк» були банки «Донкредитінвест», «Донбіржбанк» та «Південкомбанк». Після загибелі ОСОБА_11 , завдяки зусиллям якого «АвтоКразБанк» отримав поштовх у розвитку, настали негативні наслідки, насамперед для фінансово-промислового сектору банку, мав місце відтік клієнтів, падіння оборотів банку, на що ймовірно розраховували вбивці, але згодом банк оговтався та продовжив свою діяльність. Крім того, свідок пояснив, що знав обвинуваченого ОСОБА_8 ще до вбивства ОСОБА_11 , як одного з акціонерів банку «Донкредитінвест», з яким його познайомив ОСОБА_41 у приміщенні цього банку. Знайомство відбулося з метою обговорення можливості співпраці банків у якійсь сфері, яка згодом так і не відбулася.
		54. Крім того, винуватість ОСОБА_8 підтверджується фактичними даними, які містяться в письмових доказах, зміст яких детально викладено у вироку, зокрема:
		- протоколі пред`явлення фотознімків для впізнання від 14 січня 2010 року. Слідчу дію проведено за участю ОСОБА_20 , який у присутності понятих та адвоката впевнено вказав на фотокартку № 2 із зображенням ОСОБА_12 , зауваживши, що він причетний до вбивства банкіра ОСОБА_11 , яке мало місце в січні 2003 року в м. Донецьку;
		- протоколі пред`явлення фотознімків для впізнання від 14 січня 2010 року. Слідчу дію проведено за участю ОСОБА_13 , який у присутності понятих та адвоката впевнено вказав на фотокартку № 3 із зображенням ОСОБА_12 , зауваживши, що саме щодо останнього він давав показання в ході слідства за фактом вбивства банкіра ОСОБА_11 , яке мало місце в січні 2003 року в
		м. Донецьку;
		- протоколі пред`явлення фотознімків для впізнання від 26 липня 2012 року. Слідчу дію проведено за участю ОСОБА_12 , який у присутності захисника та понятих впевнено вказав на ОСОБА_42 , зображеного на фотокартці № 2, як особу, яка працювала в банку «Донкредитінвест» у м. Донецьку, і який за його дорученням передавав родині грошові кошти в сумах від 200 дол США до 1500 дол США, у той час коли сам ОСОБА_12 вже переїхав до м. Києва;
		- протоколі пред`явлення фотознімків для впізнання від 26 липня 2012 року. Слідчу дію проведено за участю ОСОБА_12 , який указав на зображеного на фотокартці № 4 ОСОБА_43 , як на особу, яка спільно із чоловіком на ім`я ОСОБА_44 на автомобілі джип чорного кольору здійснювала його перевезення з приміщення офісу ОСОБА_8 , розташованого на АДРЕСА_8 ;
		- протоколі пред`явлення фотознімків для впізнання від 26 липня 2012 року. Слідчу дію проведено за участю ОСОБА_12 , який указав на зображеного на фотокартці № 2 ОСОБА_46 , як на особу, яка в період 2010 року на джипі здійснив його перевезення до АДРЕСА_9 , через деякий час привіз йому грошові кошти в сумі 5000 дол США для існування, та який через деякий час на автомобілі джип сірого кольору перевіз його з м. Славська до м. Стрия;
		- вироку Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 червня 2012 року, яким ОСОБА_20 визнано винуватим та засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 6 ст. 19, ст. 94 КК 1960 року, ч. 2 ст. 289, ч. 5 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, та яким установлено, що ОСОБА_20 , виконуючи роль пособника, за попередньою змовою із ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , особою на ім`я ОСОБА_15 та невстановленою особою, за грошову винагороду вчинили умисне вбивство ОСОБА_11 ;
		- вироку Ворошиловського районного суду м. Донецька від 18 липня 2013 року, яким ОСОБА_12 та ОСОБА_13 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 5 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, яким встановлено, що ОСОБА_12 , виконуючи замовлення невстановленої особи на вбивство голови наглядової ради ВАТ АКБ «АвтоКразБанк», за допомогою ОСОБА_13 , ОСОБА_20 та особи на ім`я ОСОБА_15 за грошову винагороду вчинили умисне вбивство ОСОБА_11 ;
		- висновку комісійної судової психологічної експертизи № 20583/20584/19-61
		від 05 серпня 2019 року, відповідно до якого в ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфа в підекспертного ОСОБА_12 виявляються психофізіологічні реакції, які свідчать про те, що він погодився на пропозицію обвинуваченого ОСОБА_8 . підшукати виконавців, які за допомогою ножа вчинять вбивство визначеної обвинуваченим ОСОБА_8 особи
		- ОСОБА_11 , підшукав таких виконавців та передав їм за виконання цього вбивства готівкові кошти на загальну суму 40 000 дол США, отримані ним із цією метою за вказівкою ОСОБА_8 у касі ЗАТ КБ «Донкредитінвест»;
		- інших письмових документах, зміст яких детально викладено у вироку.
		55. Суд також допитав обвинуваченого ОСОБА_8 , який вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав та наголошував на непричетності до вказаного злочину, стверджуючи про фальсифікацію матеріалів справи щодо нього та його політичне переслідування за наказом ОСОБА_47 . 
		56.Також під час судового розгляду, за клопотанням сторони захисту, суд присяжних безпосередньо допитав низку свідків, дослідив наданий стороною захисту висновок експерта № 0208/19 від 02 серпня 2019 року і допитав експерта ОСОБА_23 , який його склав, дослідив ряд письмових документів, а також аудіодиск із записом розмови ОСОБА_12 з невідомими та аудіодиск з записом телефонної розмови ОСОБА_8 і ОСОБА_17 , надавши їм відповідну оцінку. 
		57. Суд присяжних перевірив версію сторони захисту, спростував її показаннями свідків та іншими письмовими доказами, що наявні в матеріалах кримінального провадження й узгоджуються між собою з точки зору достатності та взаємозв`язку та розцінив її як спосіб захисту ОСОБА_8 з метою ухилення від відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. 
		58. Фактичні дані, які покладено в основу вироку та на яких ґрунтується обвинувачення засудженого, отримано у визначеному КПК порядку, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду присяжних, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані за ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні. 
		59. Отже, дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд присяжних дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК. 
		60. Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами сторони обвинувачення та сторони захисту на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи та навів належні й докладні мотиви прийнятого рішення.
		61. Твердження сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого кримінального правопорушення, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційних скарг, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними належним чином обґрунтувавши своє рішення. При цьому, перевіряючи доводи щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції частково задовольнив касаційні скарги сторони захисту, змінив вирок Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року стосовно
		ОСОБА_8 та на підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України
		№ 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахував ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 04 липня 2013 року до 05 липня 2014 року та з 08 лютого 2018 року до 12 грудня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 
		Щодо доводів касаційних скарг сторони захисту про невстановлення судом присяжних обставин, передбачених ст. 91 КПК 
		62. Сторона захисту послідовно стверджувала про наявність у ОСОБА_8 на час вчинення злочину алібі та наголошувала на тому, що він перебував в іншому місті.Перевіряючи такі твердження, місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, не піддаючи сумніву факт перебування ОСОБА_8 з родиною на відпочинку в Криму, а також травмування останнім ноги, проходження медичних оглядів, у тому числі в лікаря-стоматолога, та виїзду у справах до м. Києва в січні 2003 року, що в свою чергу підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_48 , ОСОБА_21 , ОСОБА_49 обґрунтовано зазначив, що саме намагання ОСОБА_8 забезпечити собі алібі на час замовлення, організації та виконання вбивства ОСОБА_11 , його виїзд подалі з населеного пункту, де мав бути вчинений злочин, з метою показати таким чином свою непричетність, указує на те, що ОСОБА_8 , будучи впевненим у своїй безкарності, дотримуючись умов конспірації, мав можливість вчинити усі необхідні дії, спрямовані на реалізацію свого корисливого умислу.
		63. При цьому суд присяжних обґрунтовано послався на те, що ОСОБА_8 , серед іншого обвинувачується у вчиненні умисного вбивства на замовлення (п. 11 ч. 2
		ст. 115 КК), що у свою чергу передбачає його здійснення особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). 
		64. Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов`язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчиняти їх. Коли людина бажає вбити іншу людину, то через посередника, якому довіряє, вона робить замовлення, вказуючи час виконання вбивства і надаючи інформацію про потерпілого. При цьому, намагається забезпечити собі алібі, наприклад, виїхати подалі з населеного пункту де має бути вчинено злочин, щоб таким чином показати свою непричетність. Виконавці замовного вбивства та співучасники зазвичай не знайомі один з одним, а тим більше з особою замовника, який переслідуючи мету не бути викритим, користується допомогою довіреної особи, координуючи послідовність виконання вбивства. Ураховуючи специфіку умисного вбивства на замовлення, мотив, який переслідує замовник такого злочину може бути відомий лише останньому.
		65. Сторона захисту стверджує, що судом не враховано опублікованих у мережі «Інтернет» повідомлень про причетність до вбивства потерпілого інших осіб, зокрема громадянина російської федерації ОСОБА_19 . 
		66. Як убачається з матеріалів провадження, у судовому засіданні 20 квітня
		2022 року було розглянуто та частково задоволено клопотання адвоката ОСОБА_50 від 30 листопада 2021 року, зокрема приєднано до матеріалів кримінального провадження надану нею інформацію з мережі «Інтернет» з додатками до нього. Проте судом відмовлено в частині оголошення наданих роздруківок з «Інтернету». При цьому суд обґрунтовано послався на положення
		ст. 358 КПК, за змістом якої, в судовому засіданні повинні бути оголошені долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження. Натомість, як зазначив суд, він, ураховуючи положення ст. 337 КПК, проводить судовий розгляд лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення. 
		67. Щодо заяви громадянина російської федерації ОСОБА_19 , за змістом якої останній нібито повідомляв суду про свою причетність до вчинення ряду кримінальних правопорушень, у тому числі до вбивства ОСОБА_11 , місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд не є органом уповноваженим проводити перевірку та вживати слідчо-оперативних заходів для встановлення достовірності викладених обставин, а тому зазначену заяву було надіслано до Офісу Генерального прокурора для вжиття заходів, передбачених КПК, що в свою чергу не суперечить чинному законодавству. 
		68. В подальшому, як убачається з матеріалів провадження, листами Офісу Генерального прокурора від 13 травня 2022 року заяву ОСОБА_19 про його причетність до вчинення умисних вбивств на території м. Донецька було скеровано за належністю до Головного слідчого управління Національної поліції України та Донецької обласної прокуратури (т. 58 а. с. 108,109). 
		69. Не залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій і твердження сторони захисту про невстановлення способу фінансування ОСОБА_8 вчиненого злочину.Спростовуючи аналогічні доводи апеляційних скарг сторони захисту, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду та зазначив, що вони спростовуються показаннями свідка ОСОБА_12 , який стверджував про отримання ним у період з вересня 2002 року по січень 2003 року за розпорядженням ОСОБА_8 грошових коштів на загальну суму 40 000 дол США готівкою в касі банку «Донкредитінвест». Суд оцінив такі показання з точки зору достовірності та вказав, що вони також підтверджуються показаннями як свідка сторони обвинувачення ОСОБА_17 , так і свідків сторони захисту ОСОБА_22 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , які вказали суду, що під час співпраці із ОСОБА_8 розрахунки з останніми, а саме отримання ними грошової винагороди, заробітної плати, видача коштів на придбання товарів, дарунків, оплата послуг зазвичай проводилися в готівковій формі за розпорядженням або дорученням ОСОБА_8 третіми особами або самим ОСОБА_8 , у тому числі в іноземній валюті - доларах США. 
		70. Доводи сторони захисту про недоведеність корисливого мотиву вчинення злочинубули предметом перевірки судів попередніх інстанцій та спростовуються матеріалами провадження, зокрема показаннями свідка ОСОБА_16 , який зазначив, що серед конкурентів ВАТ АКБ «АвтоКразБанк» на той момент були деякі банки, у тому числі банк «Донкредитінвест», що було обумовлено діяльністю самого ОСОБА_11 , який організував роботу банку за схемою так званої «білої» оптимізації оподаткування, в результаті чого мав місце відтік клієнтів з інших банків до «АвтоКразБанку», які, намагаючись відійти від «брудних» схем, починали працювати за «чистими» схемами діяльності. Ці показання свідка суд присяжних визнав логічними, послідовними та правдивими, такими, що з достатньою повнотою узгоджуються з комплексом зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів. Суд визнав показання свідка ОСОБА_16 достовірними та не встановив підстав, які б свідчили, що він міг оговорити ОСОБА_8 . 
		71. Також суд присяжних дослідив та оцінив надані стороною захисту на підтвердження відсутності конкуренції між банками листи Національного банку України № 20-0009/39627 від 02 червня 2017 року та № 20-0009/40592 від 08 червня 2017 року, № 20-0009/44215 від 23 червня 2017 року і № 41-103/1943/5778
		від травня 2019 року щодо діяльності ВАТ АКБ «АвтоКразБанк» та ЗАТ КБ «Донкредитінвест», разом з тим дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що наявна в них інформація не спростовує наявності в обвинуваченого ОСОБА_8 корисливого мотиву в організації та замовленні умисного вбивства з метою усунення конкурента ОСОБА_11 .
		Щодо доводів сторони захисту про безпідставне застосування до ОСОБА_8 конфіскації майна, крім житла, як додаткового виду покарання
		72. Питання застосування конфіскації майна як виду покарання урегульовані ч. 2 ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		73. Колегія суддів звертає увагу, що санкція ч. 2 ст. 115 КК передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна у випадку, передбаченому п. 6 ч. 2 цієї статті, тобто у разі вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів.
		74. Місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши у діях ОСОБА_8 наявність корисливого мотиву, поряд з основним обґрунтовано призначив додаткове покарання у виді конфіскації майна, крім житла.
		Щодо доводів сторони захисту про порушення строків досудового розслідування та необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пунктів 3, 10 ч. 1 ст. 284 КПК.
		75. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, згідно з постановою прокурора Ворошиловського району м. Донецька від 15 січня 2003 року було порушено кримінальну справу № 02-30361 за фактом умисного вбивства ОСОБА_11 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а 16 січня 2010 року постановою слідчого склад злочину було перекваліфіковано на пункти 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК. Вказані процесуальні рішення були прийняті відповідно до вимог КПК в редакції 1960 року за фактом умисного вбивства ОСОБА_11 . 
		76. Надалі, після вчинення низки процесуальних дій, відповідно до постанови про перекваліфікацію дій обвинуваченого та порушення кримінальної справи від
		13 листопада 2012 року постановлено, зокрема порушити щодо невстановленої особи замовника та організатора вбивства ОСОБА_11 кримінальну справу за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК (т. 7, а. с. 104).
		77. Також постановою старшого слідчого ОВС ГСУ МВС України ОСОБА_53 від 15 листопада 2012 року з кримінальної справи № 02-30361 виділено кримінальну справу за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 289, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, у тому числі щодо невстановленої особи замовника та організатора вбивства ОСОБА_11 , та прийнято ним до провадження і розпочато розслідування (т. 7, а. с. 105).
		78. Таким чином, твердження сторони захисту про порушення строків досудового розслідування, встановлених ст. 120 КПК 1960 року, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до ч. 5 цієї статті викладені в ній правила не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин. 
		79. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, лише 21 листопада
		2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012000000000029 внесені відомості про вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК, у тому числі за ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК за фактом вбивства ОСОБА_11 (т. 7, а. с. 136). 
		80. Сторона захисту також посилається на порушення строків досудового розслідування, встановлених ст. 219 КПК. Так, посилаючись на відповідні процесуальні рішення органу досудового розслідування, зазначає про те, що граничний строк досудового розслідування у кримінальному провадженні
		№ 14016000000002037 закінчився за 5 днів до прийняття рішення прокурора про продовження строків досудового розслідування до 12 місяців.
		81. Як слушно зазначили суди попередніх інстанцій, обставини вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 були предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012000000000460, об?єднаному з кримінальним провадженням № 12012000000000029, з якого також було виділено матеріали за № 12013000000000147, що згодом знову було об?єднане з кримінальним провадженням № 12012000000000029.
		82. Однак сторона захисту, аналізуючи вказані нею відповідні процесуальні рішення органу досудового розслідування, якими неодноразово досудове розслідування було зупинено та відновлено, не враховує долучених у судовому засіданні
		16 березня 2021 року стороною обвинувачення копій процесуальних рішень, отриманих на підставі ухвали суду від 18 лютого 2021 року про надання тимчасового доступу до матеріалів кримінального провадження № 42019000000002030, зокрема постанови прокурора про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012000000000029 від 02 січня 2013 року, яке було відновлено
		18 січня 2013 року відповідною постановою прокурора; постанову прокурора про зупинення досудового розслідування від 18 січня 2013 року у кримінальному провадженні № 12013000000000147 (т. 34, а .с. 192, 195). З огляду на викладене, суд не вбачає порушень норм процесуального закону.
		Щодо доводів сторони захисту про порушення порядку вручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру від 27 грудня 2012 року, а також ненабуття ним статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 42016000000002037
		83. Як убачається з матеріалів провадження, 27 грудня 2012 року старшим слідчим з ОВС ГСУ МВС України ОСОБА_54 складено повідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, у кримінальному провадженні № 12012000000000460 (т. № 10, а. с. 42-48). Однак указане повідомлення ОСОБА_8 у строк, визначений ст. 278 КПК, вручено не було.
		84. Оцінюючи аналогічні за змістом твердження сторони захисту, місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно зазначив, що невручення ОСОБА_8 підозри у визначений законом строк обумовлено тим, що останній уникав одержання повідомлення про підозру, у зв`язку з чим відповідно до постанови слідчого ГСУ МВС України від 27 грудня 2012 року стосовно
		ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5
		ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК, у межах кримінального провадження № 12012000000000029 було оголошено в міжнародний розшук. Відповідно до постанови слідчого ГСУ МВС України від 15 травня 2013 року ОСОБА_8 оголошено в міжнародний розшук у кримінальному провадженні
		№ 12012000000000062 (т. 2 , а. с. 18-21, том № 10, а. с. 98-99).
		85. Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що постановою від 25 грудня 2012 року ОСОБА_8 було оголошено в розшук у кримінальному провадженні № 12012000000000029 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3
		ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК (т. 2, а. с. 15-16).
		86. 04 липня 2013 року ОСОБА_8 був затриманий правоохоронними органами в м. Будапешті в Угорщині, згідно з процедурою екстрадиції 26 березня 2014 року він був доставлений в Україну (т. № 2, а. с. 29-42, т. № 10, а. с. 106-141), а 27 березня 2014 року ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, у кримінальному провадженні № 12012000000000460 (т. № 10, а. с. 42-48).
		87. Неспроможними є твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_8 не набув статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні. Так, обставини вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 були предметом досудового розслідування кримінального провадження № 12012000000000460, об`єднаного з кримінальним провадженням № 12012000000000029, з якого через певний час було виділено провадження № 12013000000000147, що згодом знову об`єднано з провадженням № 12012000000000029. 
		88. Постановою прокурора від 05 серпня 2016 року матеріали за підозрою
		ОСОБА_8 в організації вчинення вбивства ОСОБА_11 виділені в окреме провадження за № 42016000000002037, яке і є предметом цього кримінального провадження. 
		89. З огляду на положення статей 276, 278, 279 КПК та з урахуванням того, що законодавцем не передбачено імперативної норми щодо необхідності повідомлення особі про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри лише за умови виділення матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 217 КПК, підстав для вручення ОСОБА_8 нового повідомлення про підозру або зміну попередньої в межах виділеного кримінального провадження в органу досудового розслідування не було. Така позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові ККС ВС від 07 червня 2022 у справі № 170/794/20.
		90. З урахуванням викладеного неприйнятними є твердження сторони захисту про необґрунтовану відмову місцевого суду в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пунктів 3, 10 ч. 1 ст. 284 КПК через недотримання стороною обвинувачення вимог процесуального закону щодо вручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру та порушення процесуальних строків досудового розслідування, за результатами розгляду яких (зокрема від
		28 вересня 2021 року) місцевий суд ухвалою від 29 вересня 2021 року відмовив у їх задоволенні, з підстав, детально викладених у судовому рішенні(т. 44, а. с. 116, 124, 173).
		91. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з положеннями ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, з урахуванням чого положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені до ЄРДР з 16 березня 2018 року і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати ККС ВС від 11 вересня 2023 року у справі № 711/8244/18. 
		Щодо неконкретності пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення і невідповідності змісту обвинувального акта та повідомлення про підозру в частині викладених фактичних обставин, що порушило його право на захист
		92. Так, обвинувальний акт було складено та спрямовано до суду за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, а саме в організації умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, що відповідає правовій кваліфікації кримінального правопорушення, викладеній у повідомленні про підозру від 27 грудня 2012 року. Судовий розгляд кримінального провадження здійснено щодо особи, якій пред`явлено обвинувачення, у межах цього обвинувачення та відповідно до викладених в обвинувальному акті обставин, що відповідає вимогам ст. 337 КПК.
		93. Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновок об`єднаної палати ККС ВС, викладений у постанові від 15 січня 2024 року у справі № 683/694/20, згідно з яким розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. 
		Щодо доводів сторони захисту про порушення правил підслідності у зв`язку з наявністю в ОСОБА_8 . першого рангу державного службовця, то вони не є слушними з огляду на таке.
		94. У касаційних скаргах сторона захисту стверджує, про порушення органом досудового розслідування правил підслідності та зазначає, що складене 27 грудня 2012 року повідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч.2 ст. 115 КК, у кримінальному провадженні № 12012000000000460 було прийнято слідчим ОВС, який не уповноважений законодавством України проводити досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні з огляду на присвоєння ОСОБА_8 першого рангу державного службовця (т. 10, а. с. 42-48). 
		95. Як убачається з матеріалів провадження 21 листопада 2012 року було внесено відомості до ЄРДР про вчинення ОСОБА_8 ряду кримінальних правопорушень в тому числі і за правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК за фактом вбивства ОСОБА_11 (т. № 7, а. с. 136-141). При цьому, як слушно зазначив місцевий суд з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на момент складання повідомлення про підозру 27 грудня 2012 року ОСОБА_8 не був народним депутатом. Інші відомості щодо наявності у нього будь-якого іншого статусу, матеріали справи не містять, а відповідно їх не було у розпорядженні органу досудового розслідування. 
		96. Надалі, 24 березня 2014 року постановою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_55 про визначення підслідності проведення подальшого досудового розслідування кримінального провадження № 12012000000000029 (яке до цього було об`єднане з № 12012000000000460, № 12013000000000147) доручено слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України у зв`язку з тим, що під час досудового розслідування було встановлено, що розпорядженнямГолови Верховної Ради України № 1015 від 12 грудня 2012 року ОСОБА_8 було присвоєно перший ранг державного службовця.
		97. Колегія суддів звертає увагу, що у зв`язку з переховуванням ОСОБА_8 від слідчих органів та його розшуком складене 27 грудня 2012 року старшим слідчим з ОВС ГСУ МВС України ОСОБА_54 повідомлення про підозру ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12012000000000460 було вручено йому лише 27 березня 2014 року старшим слідчим з ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_56 , тобто після визначення підслідності за слідчим органом прокуратури. З огляду на викладене колегія суддів не вбачає порушень правил підслідності органом досудового розслідування.
		Щодо доводів сторони захисту про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проведено з порушенням правил підслідності, неналежним органом досудового розслідування, а саме військовою прокуратурою, то колегія суддів зазначає про таке. 
		98. Відповідно доч. 5 ст. 36 КПК Генеральнийпрокурор, керівникрегіональної прокуратури, їх перші заступникита заступники своєювмотивованою постановоюмають праводоручити здійсненнядосудового розслідуваннябудь-якого кримінальногоправопорушення іншомуоргану досудовогорозслідування, утому числі слідчомупідрозділу вищогорівня в межах одногооргану, у разі неефективного досудовогорозслідування. 
		99. Постановою виконувачаобов`язків Генеральногопрокурора України   ОСОБА_57 від 18 лютого 2016 рокудоручено здійснюватидосудове розслідуванняу кримінальному провадженні№ 12012000000000029 від 21 грудня 2012 року за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366, за ч. 3 ст. 27, ч. 3
		ст. 289 КК, ч. 3 ст. 27 пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК управлінню з розслідування злочинівпроти основнаціональної безпекиУкраїни, миру, безпеки людствата міжнародного правопорядкуГоловної військовоїпрокуратури Генеральноїпрокуратури України. (т. 7, а. с. 192).
		100. При цьомув.о. Генерального прокурораУкраїни у межах наданихйому повноважень, відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК, мотивуючи своєрішення пронеефективність досудовогорозслідування органомдосудового розслідування
		- Головним слідчим управліннямГенеральної прокуратуриУкраїни, зазначив, що наявні відомостіпро те, що колишній народнийдепутат України    ОСОБА_8 , перебуваючи врозшуку та, знаходячись натериторії РосійськоїФедерації, в м. Москві, може сприяти членамнезаконних збройнихформувань ДНРшляхом наданнясвого особистогожитла, розташованогов м. Донецьку, таким чином навів відповідні мотиви свого рішення.
		101. Указане несуперечить висновку,сформульованому впостанові об`єднаноїпалати ККС ВСвід 24 травня 2021 рокуу справі № 640/5023/19, як про це зазначає стороназахисту. 
		Щодо доводів сторони захисту про порушення ст. 290 КПК
		102. Так, у матеріалах кримінального провадження наявні, зокрема повідомлення стороні захисту про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 18 серпня 2016 року (т. 4, а. с. 202), яке адресовано ОСОБА_8 і його захиснику ОСОБА_58 та яке отримано останнім, протокол надання доступу до матеріалів досудового розслідування
		від 18 серпня 2016 року, а також лист Генеральної прокуратури України від 19 серпня 2016 року, за змістом якого у зв`язку з відмовою захисника ОСОБА_59 від отримання процесуальних документів у кримінальному провадженні
		№ 42016000000002037 на його адресу було направлено копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, у тому числі диск CD-R № 22441-16 зі сканованими копіями матеріалів зазначеного кримінального провадження. 
		103. Також за змістом листів Генеральної прокуратури України від 13 та 23 червня 2017 року (т. 5, а. с. 56, 57), адресованих адвокату ОСОБА_60 , останньому було надано доступ до матеріалів кримінального провадження № 42016000000002037 у повному обсязі, однак для ознайомлення захисник не з`являвся. Відповідні листи про можливість ознайомитися з матеріалами провадженні були адресовані і захисникам ОСОБА_61 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . 
		104. Наведене свідчить про вжиття стороною обвинувачення всіх необхідних заходів, передбачених КПК, для ознайомлення сторони захисту в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування. 
		105. Колегія суддів зауважує, що за змістом ст. 290 КПК сторона обвинувачення зобов`язана надати доступ до матеріалів досудового розслідування. Якщо ж сторона захисту на власний розсуд скористалася своїм правом на доступ до матеріалів досудового розслідування та відмовилася від їх ознайомлення (отримання), а стороною обвинувачення здійснено всі дії передбачені ст. 290 КПК, то у такому разі підстави для визнання доказів недопустимими відсутні, зазначене відповідає висновку ККС ВС, викладеному у постанові від 11 лютого 2020 у справі № 461/1188/18.
		Щодо доводів сторони захисту стосовно порушення правил підсудності, упередженості та необ`єктивності суду присяжних  
		106. Як убачається з матеріалів провадження, 19 грудня 2016 року прокурор Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_62 в порядку ст. 34 КПК звернувся з клопотанням до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про направлення кримінального провадження щодо ОСОБА_8 для розгляду до Оболонського районного суду м. Києва.
		107. На обґрунтування вказаного клопотання прокурор зазначив, що Ворошилівський район м. Донецька є тимчасово окупованою територією, практично всі свідки у кримінальному провадженні покинули фактичне місце проживання, більшість з них тимчасово проживає в Оболонському районі м. Києва, ОСОБА_8 переховується від органів слідства та його місцезнаходження невідомо, у зв`язку з чим досудове розслідування стосовно нього закінчено в порядку спеціального досудового розслідування, захисник останнього здійснює адвокатську діяльність у м. Києві.
		108. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 04 січня 2017 року в порядку статей 32, 34 КПК задовольнив указане клопотання прокурора, а кримінальне провадження № 42016000000002037 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, направив із Селидівського міського суду Донецької області до Оболонського районного суду
		м. Києва, належним чином умотивувавши своє рішення. 
		109. Сторона захисту стверджує, що ухвалення оскаржуваного вироку було здійснено незаконним та упередженим складом суду, оскільки в його ухваленні брав участь суддя, якому неодноразово заявлявся відвід з підстав, що явно викликали сумнів у його безсторонності, також були заявлені відводи складу суду та присяжним.
		110. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання і поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь - яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі необхідно визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про те, що суд не є безстороннім. Особиста безсторонність суду резюмується, поки не надано доказів протилежного (п. 66-67 рішення у справі «Мироненко і Мартенко проти України» від 10 грудня 2009 року).
		111. Статтею 75 КПК визначено обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні, за наявності яких, за змістом ст. 80 КПК вказані суб`єкти зобов`язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.
		112. Як убачається з матеріалів провадження, стороною захисту були заявлені численні відводи як головуючому у справі, так і складу суду, які були розглянуті у встановленому законом порядку, підстав для задоволення відводів установлено не було, про що свідчать ухвали, постановлені в порядку ст. 81 КПК, з урахуванням положень ч. 4 цієї статті.
		113. Водночас предметом перевірки суду першої інстанції були заяви сторони захисту про відвід присяжних ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 та ОСОБА_66 з підстав їх спілкування з представником потерпілої
		ОСОБА_10 - адвокатом ОСОБА_67 , а також відвід присяжних ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 через грубе порушення норм законодавства під час вирішення питання щодо розгляду клопотань про зміну та продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 . Проте, за наслідками їх розгляду суд, не встановивши підстав, передбачених статтями 75, 76 КПК, ухвалою від
		05 жовтня 2021 року відмовив у їх задоволенні з мотивів, детально викладених у судовому рішенні. 
		114. Обґрунтованих доводів на спростування висновків місцевого суду щодо відсутності підстав для відводу головуючого судді та всього складу суду присяжних у касаційних скаргах не наведено; не встановлено обставин, які могли б поставити під сумнів законність прийнятого цим судом рішення й у ході касаційного розгляду. 
		Щодо неналежної оцінки судом присяжних показань свідків у кримінальному провадженні, а також порушень, допущених судом під час їх допиту
		115. Суть доводів сторони захисту зводиться до того, що суд присяжних надав неправильну оцінку показанням свідків сторони обвинувачення, зокрема ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , не усунув протиріч у показаннях свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_12 , належним чином не оцінив показань свідків сторони захисту, зокрема ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та інших, а також показань експерта ОСОБА_23 , залученого стороною захисту.
		116. Водночас зі змісту судового рішення вбачається, що показанням усіх допитаних судом у кримінальному провадженні свідків як сторони обвинувачення, так і сторони захисту надано належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку з іншими дослідженими судом доказами.
		117. Оцінюючи показання свідка ОСОБА_12 , які, на думку сторони захисту, є неправдивими, суперечать матеріалам кримінального провадження та показанням інших свідків, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що його показання щодо фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення є логічними, послідовними та незмінними починаючи з моменту його затримання в 2012 році до допиту в цьому кримінальному проваджені, вони повністю узгоджуються як з показаннями свідків, так і з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду, зокрема дослідженими в судовому засіданні вироками Ворошиловського районного суду
		м. Донецька, які набрали законної сили, від 26 червня 2012 року щодо ОСОБА_20 та від 18 липня 2013 року щодо ОСОБА_12 і ОСОБА_13 . При цьому, суд першої інстанції слушно зазначив, що вказані судові рішення стосуються фактичних обставин цього кримінального провадження в частині організації
		ОСОБА_68 , ОСОБА_13 та ОСОБА_20 замовного вбивства ОСОБА_11 , а також його безпосереднього вбивства невстановленими особами і мають доказове значення у цьому кримінальному провадженні щодо
		ОСОБА_8 як організатора та замовника цього злочину.
		118. Також показання ОСОБА_12 на предмет їх достовірності були перевірені в ході комісійної судової психологічної експертизи, за результатами якої складено висновок від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61. З метою роз`яснення цього висновку в порядку ст. 356 КПК судом присяжних був допитаний експерт ОСОБА_69 .
		119. Оцінюючи показання свідка ОСОБА_17 , який, на думку сторони захисту, надавав неправдиві показання, місцевий суд визнав їх правдивими, логічними та послідовними й такими, що узгоджуються з іншими дослідженими доказами у справі доказами, у тому числі з показаннями свідків сторони захисту, і дійшов правильного висновку, що обвинувачений ОСОБА_8 навмисно оговорює вказаних свідків з метою їх дискредитації перед судом та уникнення кримінальної відповідальності.
		120. Також суд указав, що в нього немає підстав піддавати сумніву показання свідка ОСОБА_16 , які є чіткими, логічними, послідовними, правдивими та узгоджуються з комплексом зібраних у справі доказів. Крім того, суд звертає увагу, що в ОСОБА_16 відсутні підстави оговорювати ОСОБА_8 .
		121. Колегія суддів зауважує, що допит свідків проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК, показання надані ними в суді під присягою, свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Будь-яких даних про те, що сторона захисту зверталась з заявами до правоохоронних органів про притягнення вказаних свідків до кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань, матеріали справи не містять. Натомість суд касаційної інстанції, враховуючи положення ст. 433 КПК, позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання про достовірність їх показань.
		122. Всупереч твердженням у касаційних скаргах, судом також надано оцінку показанням свідків сторони захисту, які здебільшого повідомляли обставини на підтвердження алібі ОСОБА_8 , яке однак судом присяжних було спростоване. Натомість у касаційних скаргах сторона захисту по суті не погоджується з такою оцінкою цих показань судом. 
		123. Крім того, сторона захисту вказує про порушення її прав під час перехресного допиту свідків сторони обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , оскільки суд необґрунтовано зняв питання сторони захисту. Так, відповідно до ч. 8 ст. 352 КПК, під час допиту свідка сторонами кримінального провадження головуючий суддя за протестом сторони має право зняти питання, що не стосується суті кримінального провадження. Як убачається з технічних записів судових засідань, суд застосовував положення цієї статті, при цьому суд знімав питання як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, однак колегією суддів не встановлено істотних порушень під час перехресного допиту. 
		Щодо доводів сторони захисту про недопустимість висновку комісійної судової психологічної експертизи від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61 
		124. Як убачається з матеріалів провадження, з огляду на заперечення сторони захисту щодо достовірності показань свідка ОСОБА_12 , за клопотанням прокурора судом було призначено судову психологічну експертизу, висновок якої складено 05 серпня 2019 року. 
		125. Заперечуючи проти цього висновку захисник ОСОБА_70 подав клопотання про визнання його недостовірним, виключення з числа доказів та призначення повторної судової психологічної експертизи із використанням комп`ютерного поліграфу відносно допитаного свідка ОСОБА_12 . У судовому засіданні 20 квітня 2022 року, частково задовольняючи вказане клопотання, суд присяжних зазначив, зокрема, що відповідно до ч. 10 ст. 101 КПК висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з ним повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. З огляду на це, суд наголосив, що визнання доказу недостовірним та його виключення із числа доказів є передчасним, а призначення відносно допитаного свідка
		ОСОБА_12 повторної експертизи є недоцільним та спрямоване на порушення процесуальних строків розгляду кримінального провадження. Також суд викликав та допитав експерта ОСОБА_71 , який проводив комісійну судову психологічну експертизу та склав висновок від 05 серпня 2019 року
		№ 20583/20584/19-61. 
		126. За змістом ст. 89 КПК суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
		127. Місцевий суд, ухвалюючи вирок, надав оцінку відповідним доводам сторони захисту під час ухвалення вироку та дійшов обґрунтованого висновку, що вказана експертиза проведена відповідно до вимог чинного законодавства, її висновок не суперечить обставинам, установленим під час судового засідання, й узгоджується з показаннями допитаних свідків, є належним та допустимим доказом.
		128. Спростовуючи аналогічні доводи сторони захисту щодо недопустимості висновку від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61, у тому числі з підстав отримання комісією експертів медичних документів безпосередньо від ОСОБА_12 , апеляційний суд визнав їх неприйнятними та окрім іншого зазначив, про те, що для проведення експертизи ОСОБА_12 добровільно надав свої медичні документи, які стосуються стану його здоров`я, а невиконання вимог ч. 2 ст. 159, п. 2 ч. 1 ст. 162 КПК лише сприяло виконанню завдань кримінального провадження, якими є охорона законних інтересів, у цьому випадку - особи ОСОБА_12 , що ніяким чином не порушило і не могло порушити права обвинуваченого ОСОБА_8 , а тому в суду не було підстав для визнання вказаного висновку недопустимим доказом. З такими висновками погоджується й колегія суддів.
		Щодо доводів сторони захисту про те, що письмові докази надані стороною обвинувачення не відповідають вимогам КПК, оскільки не є оригіналами чи дублікатами та належним чином не засвідчені
		129. Аналогічні за змістом доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який як убачається з оскаржуваних судових рішень, погодився із висновком місцевого суду, який безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення письмові докази, місцевий суд не встановив підстав для сумніву у їх належності та допустимості, в тому числі прийнятих у кримінальному провадженні процесуальних рішень. 
		130. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо), на які посилається сторона захисту у касаційних скаргах, не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні статті 84 КПК, що відповідає позиції ККС ВС, викладеній у постанові від 13 червня 2023 року у справі № 520/2703/17. З огляду на викладене такі доводи не є слушними.
		Щодо доводів сторони захисту про неврахування висновку експерта від 05 грудня 2018 року № 10-2018/з-19 стосовно психічного стану ОСОБА_8 та обов`язку суду щодо призначення в порядку статей 242, 332 КПК відповідної експертизи
		131. Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Разом з тим, згідно з п. 3 ч. 2 вказаної статті суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.
		132. Суд апеляційної інстанції, спростовуючи аналогічні доводи сторони захисту, обґрунтовано зазначив, що висновок № 10-2018/з-19 щодо психічного стану ОСОБА_8 був складений експертом за клопотанням сторони захисту. До суду присяжних з клопотанням про залучення експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи обвинуваченому сторона захисту не зверталася і суд такої експертизи не призначав. Крім того, у судових дебатах прокурор зазначила, що в рамках іншого кримінального провадження № 42024100000000771 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 та 3 ст. 369, ч. 2 ст. 393 КК, за клопотанням саме сторони захисту обвинуваченому ОСОБА_8 було проведено стаціонарну судово-психіатричну експертизу від 11 березня 2019 року № 33, за висновками якої його було визнано осудною особою, яка не хворіла і не хворіє на психічні захворювання, тобто ця експертиза була проведена після складення висновку експерта від 05 грудня 2018 року №10-2018/з-19, про що достеменно було відомо стороні захисту. 
		Щодо доводів сторони захисту про порушення судом вимог кримінального процесуального закону через відхилення клопотань сторони захисту про допит низки свідків
		133. Відповідно до положень ч. 2 ст. 327 КПК обов`язок забезпечення явки у судове засідання свідка покладається в першу чергу саме на сторону кримінального провадження, яка ініціює виклик такого свідка, а суд лише сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику. 
		134. Як убачається з матеріалів провадження, сторона захисту подавала до суду списки осіб з метою їх допиту і суд неодноразово вживав заходів щодо сприяння їх виклику шляхом надання, у тому числі стороні захисту, відповідних повідомлень. Зокрема, у судовому засіданні 19 березня 2021 року стороною захисту було надано список свідків, в якому зазначено 36 осіб, у тому числі про яких наголошує в касаційних скаргах сторона захисту; обов`язок щодо забезпечення явки заявлених свідків покладено на сторону захисту, та для їх належного повідомлення захисникам надано відповідні повістки, які містяться в матеріалах провадження. 
		135. Крім того, суд присяжних у судовому засіданні 20 квітня 2022 року, розглядаючи в порядку статей 350, 363 КПК усі заявлені клопотання сторони захисту, загалом, у тому числі щодо виклику та приводу свідків, зазначив, що на ім`я ОСОБА_30 , ОСОБА_20 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 ,
		ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_13 направлялися судові виклики, проте повістки, адресовані на ім`я ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , ОСОБА_32 повернулися з причин відсутності поштового обміну з м. Донецьком, а адресовані на ім`я ОСОБА_33 , ОСОБА_34 - через закінчення строку зберігання. Тому, вирішуючи клопотання про привід свідків по суті, суд присяжних взяв до уваги той факт, що свідки ОСОБА_72 , ОСОБА_20 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ,  ОСОБА_29 , ОСОБА_28 ,
		ОСОБА_13 проживають на тимчасово окупованій території в м. Донецьку, що унеможливлює виконання приводу вказаних осіб працівниками правоохоронних органів. У частині допиту свідків ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 суд установив, що вони можуть повідомити суду про місцезнаходження ОСОБА_8 в період з другої половини 2002 року по січень 2003 року, однак із цих же підстав допитав свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_73 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 та на підставі викладеного дійшов висновку, що клопотання про застосування приводу зазначених осіб не підлягає задоволенню. 
		136. Крім того, спростовуючи аналогічні доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції наголосив, що виходячи з приписів ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, проте стороною захисту не було вжито заходів для забезпечення явки зазначених нею свідків до суду або їх допиту в режимі відеоконференції під час судового провадження.
		Щодо тверджень сторони захисту про порушення права ОСОБА_8 на захист
		з огляду на те, що суд не допитав свідка ОСОБА_13 .
		137. За твердженням сторони захисту, необхідність допиту вказаного свідка полягала у спростуванні показань свідка ОСОБА_12 , оскільки ОСОБА_13 заперечував свою вину та міг підтвердити те, що не знайомий із ОСОБА_8 . Отже, з огляду на позицію сторони захисту, ОСОБА_76 не міг будь-яким чином спростувати чи підтвердити обставини інкримінованого ОСОБА_8 злочину, так як не міг і спростувати чи підтвердити його винуватість. 
		138. Як убачається зі змісту вироку Ворошилівського районного суду м. Донецька від 18 липня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2013 року, ОСОБА_13 й справді вину в інкримінованому йому злочині не визнав, наполягав на його непричетності до вбивства
		ОСОБА_11 . Однак місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, визнав його показання такими, що дані з метою уникнення від кримінальної відповідальності та спростовуються показаннями ОСОБА_20 і ОСОБА_12 . За змістом вказаного вироку ОСОБА_13 було визнано винуватими та засуджено, у тому числі за вчинення злочину передбаченого ч. 5 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК за фактом умисного вбивства ОСОБА_11 . 
		Щодо доводів сторони захисту про те, що судом не розглянуто ряду клопотань захисника ОСОБА_38 від 06 червня 2022 року та не надано їм відповідної оцінки, а також не розглянуто клопотання ОСОБА_8 про допит свідка ОСОБА_13 і дослідження висновку експерта від 15 грудня 2019 року № 1512/19
		139. У судовому засіданні 20 квітня 2022 року, розглядаючи в порядку статей 350, 363 КПК заявлені клопотання сторони захисту, суд протокольною ухвалою з урахуванням думки учасників процесу прийняв відповідні рішення щодо них, при цьому зазначив, що в більше ніж 129 судових засіданнях за майже три роки слухання справи судом було у відкритому, рівноправному та змагальному процесі досягнуто ефективного, з точки зору справедливості, розгляду справи. Зокрема, було допитано 16 свідків (з яких за ініціативою захисту - 11), досліджено десятки томів письмових доказів, у тому числі доказів сторони захисту, які містяться майже у 20 томах провадження). Розглянуто десятки заяв та клопотань захисників та обвинуваченого. 
		140. За встановлених обставин, ретельно дослідивши аргументи, викладені в нових клопотаннях захисту, враховуючи, що останні здебільшого спрямовані на повторне дослідження обставин, які вже були предметом дослідження суду, а також беручи до уваги, що клопотання захисту спрямовані не на реалізацію права спростувати обвинувачення, а подані, на думку суду, з метою унеможливити виконання судом функції правосуддя та ухвалення судового рішення у справі, суд ухвалив закінчити з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, перейти до судових дебатів та оголосив судові дебати відкритими. 
		141. Відповідно до ч. 5 ст. 364 КПК під час судових дебатів, крім промов учасників судового провадження, будь-яких інших процесуальних дій, за винятком рішення про відновлення з`ясування обставин, чинним законодавством не передбачено. Тобто стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань та заяв, про що і було зазначено захиснику ОСОБА_77 у судовому засіданні 21 червня 2022 року. Крім того, у контексті цього необхідно наголосити, що клопотання захисник заявила після виступів у судових дебатах прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_78 , ОСОБА_79 .
		142. У судовому засіданні 29 червня 2022 року після закінчення промов учасників процесу судом було розглянуто та залишено без задоволення клопотання сторони захисту про відновлення з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, у зв`язку з потребою подати нові докази. На обґрунтування прийнятого рішення, суд зазначив, що під час судових дебатів стороною захисту, зокрема захисниками ОСОБА_80 , ОСОБА_81 й обвинуваченим ОСОБА_8 , подані численні клопотання, спрямовані на повторний виклик (допит) свідків, потерпілої, надання тимчасового доступу до речей та документів, тому клопотання про відновлення з`ясування обставин з викладених підстав спрямоване на повторне дослідження доказів, які вже були предметом дослідження під час розгляду кримінального провадження, а також на затягування розгляду кримінального провадження.
		143. З огляду на викладене, не є слушними і доводи сторони захисту щодо заявлених під час останнього слова клопотань ОСОБА_8 , зокрема про допит свідка ОСОБА_13 , з підстав наведених вище, та дослідження висновку експерта від 15 грудня 2019 року № 1512/19, який був предметом дослідження суду присяжних і якому суд надав оцінку, зазначивши, що, оскільки на момент складання вказаного висновку ОСОБА_82 не був атестованим судовим експертом, не проводив безпосередньо будь-якого дослідження, його висновок має ознаки рецензії, тобто є думкою особи з певного питання, а відповідно не може розцінюватися, як документ, що містить відомості, які можуть підтверджувати або спростовувати обставини кримінального провадження, що підлягають доведенню.
		Що стосується доводів сторони захисту про неправильне вирішення місцевим судом цивільного позову про стягнення моральної шкоди, то вони є безпідставними з огляду на таке.
		144. За змістом ст. 128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами, визначеними КПК, з дотриманням норм та положень Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		145. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. При цьому розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
		146. Таким чином, питання про визначення розміру моральної шкоди в межах заявлених позовних вимог законодавцем віднесено до дискреційних повноважень суду. 
		147. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_10 звернулася до суду із заявою про визнання її потерпілою та цивільним позивачем у кримінальному провадженні та через представника заявила цивільний позов про відшкодування завданої їй моральної шкоди в розмірі 5 000 000 грн. Додатково у матеріалах провадження наявні заяви потерпілої про розгляд кримінального провадження за її відсутності, оскільки вона постійно проживає за межами України і не має можливості прибути в судове засідання, а також про те, що її представник ОСОБА_37 діє виключно за узгодженою з нею позицією.
		148. Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_10 , суд присяжних, урахувавши характер, ступінь та обсяг моральних переживань потерпілої у зв`язку з втратоюбатька, якій на момент його смерті було 14 років, виходячи з принципу розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на глибину моральних переживань потерпілої через порушення внаслідок вбивства батька життєвих сімейних зв`язків, які поновити неможливо, тяжкість вимушених у її житті змін, час та зусилля, необхідні для відновлення її душевного стану, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про часткове задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 2 500 000 грн, що, на переконання колегії суддів, не суперечить вимогам статей 23 та 1168 ЦК та відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості. 
		Щодо доводів сторони обвинувачення та сторони захисту про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 49 КК
		149. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Частиною 2 цієї статті визначено правові наслідки зупинення перебігу строку давності. А згідно з ч. 4 цієї статті питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
		150. Як убачається з вироку, суд присяжних, дослідивши в комплексі докази в цьому кримінальному провадженні, не знайшов підстав для можливості застосування до ОСОБА_8 строку давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49 КК, як на тому наполягала сторона захисту. Таким чином, призначаючи покарання, суд присяжних послався на положення ч. 4 ст. 49 КК.
		151. Згідно з ч. 3 ст. 49 КК перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1 та 2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років.
		152. Це означає, що час, який минув з дня раніше вчиненого злочину до дня вчинення нового злочину, втрачає своє юридичне значення та під час нового обчислення строків давності не береться до уваги. У разі переривання перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинений злочин, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину, причому окремо за кожний злочин. Іншими словами, у разі переривання давності з дня вчинення нового злочину починають минати самостійно і паралельно два строки давності: один - за раніше вчинений злочин, другий - за новий злочин. 
		153. Відповідно до вироку Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня
		2020 року, до закінчення строку притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ОСОБА_8 вчинив новий тяжкий злочин і як наслідок перебіг строку давності перервався.
		154. З посиланням на цю обставину сторона обвинувачення вказує, що суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам оцінки не надав та, не мотивуючи свого рішення, фактично констатував, що судом першої інстанції правильно застосовано положення ч. 4 ст. 49 КК.
		155. За змістом ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. При цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. 
		156. Колегія суддів зауважує, що вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року на підтвердження чи спростування будь-яких обставин, ані стороною захисту, ані стороною обвинувачення під час розгляду справи судом присяжних до матеріалів провадження не долучався та тому судом не досліджувався.
		157. Призначаючи ОСОБА_8 покарання, місцевий суд урахував характер
		і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який згідно з ст. 12 КК належить до категорії особливо тяжких злочинів, відсутність обставин, що обтяжують і пом`якшують покарання, дані про особу ОСОБА_8 , який раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має дві вищі освіти, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, тривалий час обіймав високі посади, під час здійснення трудової діяльності, а також виконання повноважень народного депутата Верховної Ради України V-VI скликань займався благочинною та законотворчою діяльністю, його вік і стан здоров`я. Також суд урахував ставлення ОСОБА_8 до вчиненого правопорушення, те, що він неодноразово оголошувався в міжнародний розшук у цьому кримінальному провадженні. Таким чином, усебічно дослідивши відомості про особу винного не тільки під час вчинення злочину, але й інші дані, які характеризують його особу, дотримуючись загальних засад призначення покарання, з метою реалізації принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд призначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років і додаткове покарання, передбачене п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, у виді конфіскації майна, крім житла, яке за своїм видом та розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. 
		158. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вказаний вирок, погодився з призначеним ОСОБА_8 покаранням і вказав, що воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Також апеляційний суд зазначив, що підстав для призначення ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі, про що порушується питання в апеляційній скарзі прокурора, не вбачає. 
		159. Колегія суддів зауважує, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору виду та розміру покарання в межах санкції статті, за якою особі пред`явлене обвинувачення. Ця функція за правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише в разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		160. Вирок суду присяжних у частині призначеного ОСОБА_8 покарання, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, є належним чином умотивованим. З таким висновком погоджується і колегія суддів. Водночас, необґрунтоване посилання місцевого суду на положення ч. 4 ст. 49 КК, загалом не впливає на висновки суду щодо призначеного ОСОБА_8 покарання у виді 15 років позбавлення волі. 
		Щодо доводів сторони захисту про порушення норм процесуального закону в ході визначення колегії суддів апеляційного суду 
		161. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 395 КПК апеляційна скарга подається на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, через суд, який ухвалив судове рішення.
		162. Як убачається з матеріалів провадження, згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 395 КПК на адресу Оболонського районного суду м. Києва надійшли апеляційні скарги на вирок суду: 29 серпня 2022 року - прокурора, 31 серпня 2022 року - адвоката ОСОБА_38 , 02 вересня 2022 року - адвоката ОСОБА_6 , 05 вересня
		2022 року - адвоката ОСОБА_7 , а також захисники ОСОБА_83 12 вересня 2022 року та ОСОБА_7 19 вересня 2022 року подали апеляційні скарги на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року про виправлення описки. 
		163. 27 вересня 2022 року матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 направлено до Київського апеляційного суду. Цього ж дня, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями було визначено колегію суддів, що відповідає вимогам пунктів 2.3.1, 2.3.2 Положення про автоматизовану систему документообігу, на які, зокрема, посилається сторона захисту. А за ухвалою Київського апеляційного суду від
		30 вересня 2022 року, з дотриманням вимог ст. 398 КПК, відкрито апеляційне провадження за вказаними вище апеляційними скаргами. 
		164. Разом з тим апеляційна скарга ОСОБА_8 на вирок місцевого суду, яка надійшла безпосередньо на адресу Київського апеляційного суду, для виконання положень ст. 395 КПК була направлена на адресу місцевого суду, після чого з дотриманням указаних вимог закону була скерована до Київського апеляційного суду для приєднання до матеріалів провадження та 18 жовтня 2022 року передана раніше визначеному складу суду як така, що надійшла до суду в рамках однієї справи після визначення судді-доповідача, що відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
		165. Також колегія суддів звертає увагу, що з аналогічних підстав сторона захисту заявила відвід колегії суддів, у задоволенні якого відмовлено з підстав, детально викладених в ухвалі Київського апеляційного суду від 12 травня 2023 року. 
		166. 12 квітня 2023 року сторона захисту заявила відвід колегії з підстав, що вона вже висловила свою позицію щодо обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 , переглядаючи ухвали Оболонського районного суду м. Києва щодо продовження строків тримання під вартою, у задоволенні якого апеляційний суд ухвалою від 12 квітня 2023 року відмовив.
		167. Як убачається зі змісту вказаної ухвали, судом не було встановлено підстав, які з огляду на положення статей 75, 76 КК свідчили б про упередженість і необ`єктивність суддів ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 та виключали б їх участь у розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 . 
		168. Статтею 75 КПК визначено виключний перелік обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні, а відповідно до ч. 1 ст. 76 КПК суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанції, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
		169. Крім того, як слушно зазначив апеляційний суд, перевіряючи в порядку ст. 422-1 КПК ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, які були постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, не перевіряє обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення. З таким висновком погоджується і колегія суддів, а доводи в цій частині не є слушними.
		Щодо доводів сторони захисту про інші істотні порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону 
		170. У контексті порушення вимог ст. 22 КПК сторона захисту вказує на неоголошення апеляційним судом клопотання захисника ОСОБА_38 від 20 грудня 2022 року. Як убачається з матеріалів провадження, вимоги вказаного клопотання стосувалися поновлення строку на подання доказів та приєднання до матеріалів справи копії листа ДУ «Дружелюбівський виправний центр (№1) », який в свою чергу долучений судом та міститься в матеріалах провадження (т. 77, а. с. 46). 
		171. Також сторона захисту стверджує, що була позбавлена можливості надати пояснення щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_38 , яка припинила участь у провадженні на стадії апеляційного розгляду, проте не відмовилася від апеляційної скарги. Однак, як убачається з матеріалів провадження, апеляційна скарга захисника ОСОБА_38 була прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції, її доводи викладені в ухвалі апеляційного суду та їм надано належну оцінку в судовому рішенні. 
		172. Колегія суддів не заперечує тверджень сторони захисту про відсутність на технічному носії частини запису судового засідання від 30 серпня 2023 року, коли адвокат ОСОБА_7 оголошував шість клопотань. Водночас у судовому засіданні
		15 вересня 2023 року суддею-доповідачем було повідомлено учасників процесу про те, що звукозапис минулого судового засідання не зберігся з технічних причин та запропоновано стороні захисту розпочати оголошення клопотань, з тих які не збереглися. При цьому, як убачається з технічного запису судового, захисник повторно оголосив заявлені клопотання, які були розглянуті судом.
		173. Не залишилися поза увагою апеляційного суду, як про це стверджує сторона захисту, і клопотання про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу на альтернативний, не пов`язаний із триманням під вартою, за результатом розгляду яких з підстав, детально викладених в ухвалах від 19 травня та 30 серпня 2023 року, було обґрунтовано відмовлено в їх задоволенні. 
		Щодо доводів сторони захисту про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК 
		174. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено місцевим судом. Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Тому, за відсутності у клопотанні аргументованих доводів про доцільність повторного дослідження доказів та невстановлення порушень у ході їх дослідження місцевим судом, відмова у задоволенні відповідного клопотання не є порушенням вимог ст. 404 КПК.
		175. Як убачається з технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове засідання 30 жовтня 2023 року, вирішуючи клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову в задоволенні всіх заявлених стороною захисту клопотань, оскільки цим судом не встановлено такої умови, а численні клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників про дослідження доказів не містять обґрунтованих мотивів й аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, і фактично зводяться до незгоди сторони захисту з висновками суду першої інстанції, викладеними в обвинувальному вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , а тому не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
		176. З аналогічних підстав колегією суддів були відхилені як безпідставні, клопотання сторони захисту про тимчасовий доступ до речей і документів, а також про призначення апеляційним судом судово-цитологічної експертизи ножа, вилученого з місця події ІНФОРМАЦІЯ_4 та судово-спектрографічної експертизи на предмет встановлення на клаптиках шкіри трупа ОСОБА_11 вилучених у 2003 році слідів контакту з металом.
		177. Відповідно до ч. 4 ст. 371 КПК ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання до журналу судового засідання. Як убачається з журналу від 30 жовтня 2023 року, апеляційний суд за результатами розгляду всіх клопотань сторони захисту відмовив у їх задоволенні.
		178. Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що в разі, коли суд першої інстанції дослідив докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду. Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
		179. Інші доводи касаційних скарг сторони захисту також не спростовують висновків судів та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
		180. За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		181. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що були вивчені головні проблеми, порушені в цій справі, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (п. 61 рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands» від 19 квітня 1994 року, п. 84 рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» від 11 липня 2017 року).
		182. Вирок та ухвала у цій частині відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
		Щодо доводів касаційних скарг сторони обвинувачення та сторони захисту про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині обрахунку строку відбування призначеного  ОСОБА_8 покарання
		183. Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зарахував у строк відбування призначеного йому покарання строк попереднього ув`язнення в період з 04 березня 2013 року по 26 березня 2014 року, з 08 лютого по 22 червня 2018 року, з 13 лютого 2019 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		184. Апеляційний суд змінив вирок Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня
		2022 року щодо ОСОБА_8 , на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахував останньому у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 04 липня 2013 року по 05 липня 2014 року та з 08 лютого 2018 року по 12 лютого 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		185. У касаційній скарзі прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції припустився помилки щодо перебування ОСОБА_8 під вартою в цьому кримінальному провадженні в період з 08 лютого 2018 року по 12 грудня 2023 року, оскільки саме в цьому кримінальному провадженні до нього застосовувалося попереднє ув`язнення з 28 лютого по 22 червня 2018 року та з 13 лютого 2019 року до набрання вироком законної сили, тобто до 12 грудня 2023 року, а в період, зазначений в ухвалі апеляційного суду, ОСОБА_8 утримувався під вартою за рішенням інших судів у межах інших кримінальних проваджень, а тому, на думку прокурора, строк попереднього ув`язнення необхідно обраховувати з 28 лютого до 26 червня 2018 року та з 13 лютого 2019 року до 12 грудня 2023 року до набрання вироком суду законної сили.
		186. Таким чином, що стосується періоду з 08 лютого 2018 року по 12 грудня 2023 року, то прокурор не погоджується з фактом зарахування судами у строк покарання строку попереднього ув`язнення ОСОБА_8 з 08 до 27 лютого 2018 року та з 23 червня 2018 року до 12 лютого 2019 року. 
		187. Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 вчинив інкримінований йому злочини в період з вересня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_4. При цьому на момент постановлення 03 серпня 2022 року вироку Оболонським районним судом м. Києва ОСОБА_8 був засуджений за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року. Надалі вказаний вирок було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року. 
		188. ККС ВС постановою від 06 липня 2023 року рішення судів попередніх інстанцій щодо ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 754/1100/17 змінив, зокрема на підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахував строк його попереднього ув`язнення з 08 лютого 2018 року по 29 грудня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У порядку ст. 577 КПК зарахував час тримання ОСОБА_8 під вартою на території запитуваної держави російської федерації у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а саме з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року, до загального строку відбування покарання, призначеного вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року.
		189. Частиною 4 ст. 70 КК передбачено, що за правилами, встановленими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
		190. Як убачається з матеріалів кримінального провадження та технічних записів судових засідань місцевого суду, цей суд не вирішував питання про застосування положень ч. 4 ст. 70 КК, оскільки вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року до матеріалів справи не долучався.
		191. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 27 червня 2023 року за клопотанням прокурора до матеріалів провадження було долучено копію вироку Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року. Також 09 серпня 2023 року до суду апеляційної інстанції стороною захисту подано клопотання про долучення до матеріалів провадження ряду письмових документів, зокрема й постанови ККС ВС від 06 липня 2023 року, яку суд приєднав.
		192. Разом з тим, постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції не врахував положень ч. 4 ст. 70 КК, не призначив покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та не зарахував у строк відбування покарання покарання, відбуте  ОСОБА_8 за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року. 
		193. Проте цей суд зарахував у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_8 з 08 лютого 2018 року по 12 лютого 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що охоплює строк, зарахований постановою ККС ВС від 06 липня 2023 року, зокрема з 08 лютого 2018 року по 29 грудня 2022 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. При цьому порядок їх зарахування в обох випадках однаковий - на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року). 
		194. Разом із тим колегія суддів зауважує, що може скластися хибне враження про повторне зарахування одного й того ж строку до загального строку покарання ОСОБА_8 , з огляду на що вважає за необхідне зазначити: оскільки досліджувані строки, зараховані постановою ККС ВС від 06 липня 2023 року повністю охоплюються строками, зарахованими судом апеляційної інстанції у цій справі, а зміна правової підстави їх зарахування загалом не вплине на порядок обчислення, а лише створить додаткові перешкоди щодо необхідності їх розподілу, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду в частині зарахування строку попереднього ув`язнення з 08 лютого 2018 року по 12 лютого 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі зміні не підлягає.
		195. Водночас колегія суддів уже зазначала, що з усього зарахованого апеляційним судом строку попереднього ув`язнення ОСОБА_8 до строку покарання
		з 08 лютого 2018 року по 12 грудня 2023 року, прокурор не погоджується із фактом зарахування періодів з 08 до 27 лютого 2018 року та з 23 червня 2018 року до 12 лютого 2019 року, які у свою чергу охоплюються вироком Деснянського районного суду м. Києва, ухваленим 07 серпня 2020 року. Отже, доводи прокурора в цій частині колегія суддів вважає неприйнятними.
		196. Сторона захисту, посилаючись на постанову ККС ВС від 06 липня 2023 року, вказує на те, що судами попередніх інстанцій безпідставно залишено поза увагою та не зараховано у строк відбування покарання строку перебування ОСОБА_8 на території російської федерації під час екстрадиційної перевірки з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року.
		197. З огляду на вимогу касаційної скарги та свою позицію, колегія суддів зверталася до об`єднаної палати ККС ВС, оскільки вбачала підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 06 липня 2023 року.
		198. Однак постановою від 26 вересня 2024 року справу було повернуто, при цьому об`єднана палата вказала, що правовідносини щодо зарахування часу тримання ОСОБА_8 під вартою на території запитуваної держави російської федерації з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року до строку відбування покарання були вирішені постановою колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17.
		199. Таким чином, з огляду на викладене, вказаний період охоплюється застосуванням ч. 4 ст. 70 КК у цьому кримінальному провадженні, а доводи касаційних скарг сторони захисту в цій частині підлягають частковому задоволенню. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе змінити судові рішення та строк зарахований постановою ККС ВС від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17 у цій частині зарахувати ОСОБА_8 в строк відбутого покарання.
		200. У касаційній скарзі прокурор загалом не оскаржує факту зарахування судами у строк покарання строку попереднього ув`язнення ОСОБА_8 , а саме періодів з 27 березня по 06 липня 2014 року, з 28 лютого по 22 червня 2018 року та з 13 лютого 2019 року по 12 грудня 2023 року, однак вказує, що такий строк підлягав зарахуванню з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. 
		201. Разом із тим у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо застосування положення ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) та зазначила, що положення ч. 5 ст. 72 КК щодо правил зарахування попереднього ув`язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч. 2 ст. 4 КК. 
		202. Якщо особа вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає
		ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія цього Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК). 
		203. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає
		ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. 
		204. Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 вчинив інкримінований йому злочин до 20 червня 2017 року, а заходи попереднього ув`язнення до нього застосовувалися як до, так і після цієї дати, тому, з огляду на висновки Великої Палати, застосування до нього положень ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) є правильним та відповідає судовій практиці. Отже, доводи прокурора в цій частині є неспроможними.
		205. Також у касаційній скарзі прокурор указує на неправильне зарахування судами попередніх інстанцій строку перебування ОСОБА_8 з 04 липня 2013 року по 26 березня 2014 року під екстрадиційним арештом на території Угорщини на підставі ч. 5 ст. 72 КК. Зазначає, що такий строк підлягає зарахуванню відповідно до ст. 577 КПК.
		206. Колегія суддів вважає доводи прокурора в цій частині слушними. Як вже зазначалося вище, ККС ВС у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17 висловив позицію щодо порядку зарахування часу тримання особи під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про її видачу в Україну до загального строку відбування покарання та зауважив, що такий строк підлягає зарахуванню на підставі ст. 577 КПК, за змістом якої час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України.
		207. Указана постанова була ухвалена до прийняття рішення Київським апеляційним судом у цьому провадженні, а отже, суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та помилково зарахував час тримання ОСОБА_8 під вартою на території Угорщини і час його етапування з 04 липня 2013 року по 26 березня 2014 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року).
		208. Колегії суддів відомо про висновок об`єднаної палати ККС ВС, викладений у постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 930/2622/20, відповідно до якого виключення зі строку призначеного особі покарання строку її попереднього ув`язнення, зарахованого судом першої інстанції на підставі ч. 5 ст. 72 КК, є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК, який беззаперечно погіршує правове становище обвинуваченого, оскільки впливає на визначення кінцевої тривалості покарання, яке особі потрібно реально відбувати. 
		209. Разом із тим у цьому конкретному кримінальному провадженні обрахування ОСОБА_8 часу тримання під вартою на території Угорщини та часу його етапування з 04 липня 2013 року по 26 березня 2014 року на підставі ст. 577 КПК загалом не погіршує його правового становища, оскільки хоча й впливає на визначення кінцевої тривалості покарання, однак ОСОБА_8 , якому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк15 років, з урахуванням попередніх зарахованих йому строків у строк відбування покарання (з 27 березня до 06 липня 2014 року, з 19 березня 2015 року до 08 липня 2016 року, з 08 лютого 2018 року до 12 грудня 2023 року), а також строку відбутого покарання до розгляду справи Касаційним кримінальним судом, вважається таким, що повністю відбув покарання.
		210. Колегія суддів хоча й погоджується з доводами касаційної скарги прокурора в цій частині, однак, з огляду на положення ст. 6 Конвенції, яка гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також п. 21 ч. 1 ст. 7, ст. 28 КПК, якими визначено розумність строків як загальну засаду кримінального провадження, вважає, що скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд лише з цієї підстави буде формальним і не сприятиме дотриманню вказаної засади.
		211. Істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінального провадження або направлення на новий судовий чи апеляційний розгляд, про що йдеться в касаційних скаргах сторони обвинувачення та сторони захисту, суд касаційної інстанції не встановив. 
		Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		 
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 залишити без задоволення. 
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року щодо ОСОБА_8 - змінити. 
		Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 3 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, окрім житла.
		На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року більш суворим покаранням за цим вироком, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, окрім житла.
		На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК в строк остаточного покарання зарахувати покарання, відбуте ОСОБА_8 за вироком Деснянського районного суду
		м. Києва від 07 серпня 2020 року, з урахуванням строків зарахованих постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17.
		В решті судові рішення залишити без зміни.
		Вважати ОСОБА_8 таким, що повністю відбув покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...