Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/8613/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо; визначення митної вартості товару.
Надіслано для оприлюднення: 19.11.2024. Зареєстровано: 20.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2024.
Дата набрання законної сили: 19.11.2024
Номер судового провадження: К/990/37229/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 листопада 2024 року   
		Київ
		справа №340/8613/23
		адміністративне провадження №К/990/37229/24
		     
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., 
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 340/8613/23 за позовом ОСОБА_1 до Кропивницької митниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року (головуючий суддя - Юрко І. В., судді: Білак С. В., Чабаненко С. В.) про відмову в ухваленні додаткового судового рішення,
		ВСТАНОВИВ:
		12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Кропивницької митниці (далі - відповідач, Митниця), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Кропивницької митниці щодо неповернення належного позивачу транспортного засобу особистого користування Volkswagen Multivan, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та технічного паспорту НОМЕР_3 на нього; зобов`язати відповідача повернути належний позивачу транспортний засіб особистого користування Volkswagen Multivan, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та технічний паспорт НОМЕР_3 на нього, без стягнення витрат Кропивницької митниці за зберігання автомобіля на складі митниці. 
		Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 16 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
		Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 16 липня 2024 року рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким позов задовольнив повністю. Визнав протиправною бездіяльність Кропивницької митниці щодо неповернення належного ОСОБА_1 транспортного засобу особистого користування Volkswagen Multivan, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та технічного паспорту НОМЕР_3 на нього. Зобов`язав Кропивницьку митницю повернути ОСОБА_1 транспортний засіб особистого користування Volkswagen Multivan, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та технічний паспорт НОМЕР_3 на нього, без стягнення витрат за зберігання автомобіля на складі митниці. 
		Також суд апеляційної інстанції вирішив питання розподілу судових витрат на сплату судового збору: стягнув на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги в сумі 3172,75 грн за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницької митниці.
		26 липня 2024 року до Третього апеляційного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якій заявник просив стягнути з Кропивницької митниці на користь позивача витрати, понесені ним на професійну правничу допомогу, а саме: в суді першої інстанції в сумі 10000 грн; в суді апеляційної інстанції - 20000 грн, включаючи 10000 грн «гонорару успіху».
		Ухвалою від 21 серпня 2024 року Третій апеляційний адміністративний суд у задоволенні заяви адвоката Курлейко Олени Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовив.
		Свою позицію апеляційний суд мотивував тим, що з аналізу наданих документів вбачається, що ані договір про надання правничої допомоги, ані акти наданих послуг, ані описи наданих послуг не містять обсягу виконаних послуг та витраченого часу за надані послуги. Зазначені в акті послуги про подання до суду позову, заяви та апеляційної скарги не є послугами правової допомоги. Крім того, надані документи не містять посилання, яким саме адвокатом здійснювалась правова допомога у цій конкретній справі (договір на правову допомогу укладений з Адвокатським бюро, акти наданих послуг складені та підписані позивачем та керуючим партнером Адвокатського об`єднання, відповіді на запити до митного органу надані іншому адвокату, ніж зазначено в ордері). Суд звернув увагу, що справа розглядалась як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження, будь-яких додаткових доказів або пояснень у сторін судами першої та апеляційної інстанцій не витребовувалось та сторонами не надавалось. Доводи апеляційної скарги фактично дублювали позицію позивача, викладену у позовній заяві з посиланням на незаконність рішення суду першої інстанції. Таким чином, аналізуючи норми законодавства та надані докази стосовно понесених витрат на правничу допомогу, зважаючи на предмет спору, складність адміністративної справи, яка не є складною та відсутність належного обґрунтування зазначеної в заяві суми та доказів надання правової допомоги конкретним адвокатом, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат за надання правничої допомоги є неспівмірною, завищеною та необґрунтованою.
		Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, неповне з`ясуванням всіх необхідних у справі обставин, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу задовольнити повністю. 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у низці постанов, у питанні розподілу судових витрати на правничу допомогу у випадку, якщо за умовами договору сторони погодили фіксований розмір гонорару адвоката (зокрема, постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21). Оскільки між АО «АСТРА ЛІБЕРТА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги №85 від 25 вересня 2023 року з зазначенням фіксованої суми гонорару, скаржник вважає, що зазначення у детальному описі часу, витраченого на надання правничої допомоги, є необов`язковим та не вимагається.
		Також, на переконання скаржника, апеляційний суд, зазначаючи, що послуги з подання до суду позову, заяви та апеляційної скарги, не є послугами правової допомоги, фактично, знівелював роботу адвоката і його значення у справі. Більш того, такі твердження суперечать приписам матеріального права. 
		Також скаржник не погоджується з аргументами апеляційного суду про те, що надані документи не містять посилання, яким саме адвокатом здійснювалась правова допомога у цій конкретній справі. Свою позицію мотивує тим, що поза увагою суду залишився пункт 2.5 Договору, а усі процесуальні документи (позовна заява, апеляційна скарга, клопотання) підготовлені, підписані та направлені адвокатом Курлейко Оленою, яка є одним із засновників, учасником Адвокатського об`єднання «АСТРА ЛІБЕРТА», на рівні з адвокатом Щедровим Олександром. Відповіді Кропивницької митниці надані на запити на ім`я адвоката Щедрова Олександра як учасника адвокатського об`єднання «АСТРА ЛІБЕРТА». 
		Зазначене у сукупності, за позицією скаржника, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції усупереч практиці Верховного Суду, приписів чинного законодавства та міжнародних стандартів, порушив право позивача на відшкодування фактично понесених ним судових витрат на правничу допомогу, за умови, що судом задоволено позовні вимоги до суб`єкта владних повноважень.
		Ухвалою від 17 жовтня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів заявника касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відзив на касаційну скаргу від Митниці не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Частиною третьою наведеної статті встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Проаналізувавши зміст ухвали суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційний суд допустив поверхневий підхід до розгляду поданої позивачем заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
		Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених витрат, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
		У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		Також у цій постанові Верховний Суд висловив позицію про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
		У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. 
		З аналізу статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
		Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
		Також Велика Палата Верховного Суду у пунктах 143, 145 цієї постанови зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
		Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
		Отже, враховуючи, що за встановленими судом апеляційної інстанції обставинами сторони в Договорі про надання правової допомоги погодили фіксований розмір гонорару адвоката, посилання суду апеляційної інстанції на те, що ані договір про надання правничої допомоги, ані акти наданих послуг, ані описи наданих послуг не містять обсягу виконаних послуг та витраченого часу за надані послуги, є безпідставними. 
		З цих же підстав необґрунтованими є посилання суду апеляційної інстанції на те, що саме собою подання (не складення, як помилково трактує позивач) до суду позову, заяви та апеляційної скарги не є послугами правової допомоги. Формулювання в описі виконаних робіт такої дії як «складення і подання» не може тлумачитися як окремі складові розміру гонорару, визначеного у фіксованому розмірі.
		Не містять достатніх обґрунтувань і мотиви апеляційного суду про те, що надані документи не містять посилання, яким саме адвокатом здійснювалась правова допомога у цій конкретній справі (договір на правову допомогу укладений з Адвокатським бюро, акти наданих послуг складені та підписані позивачем та керуючим партнером Адвокатського об`єднання, відповіді на запити до митного органу надані іншому адвокату, ніж зазначено в ордері). 
		Аналізу пункту 2.5 Договору про надання правової допомоги постанова апеляційного суду не містить, як і не містить обґрунтування, чому, за позицією апеляційного суду, підписання Договору старшим партнером Адвокатського об`єднання, а актів виконаних робіт - адвокатом Оленою Курлейко, яка фактично здійснювала представництво інтересів позивача під час судового розгляду справи, свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів щодо особи, яка надавала правову допомогу. Посилання ж суду на запити до митного органу і відповіді останнього не мають взаємозв`язку із послугами, оплату яких позивач просить компенсувати за рахунок суб`єкта владних повноважень, адже згідно з наявними документами, заявлені позивачем суми стосуються правової допомоги, наданої адвокатом саме в судах першої і апеляційної інстанцій, а також «гонорару успіху». 
		При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначала, що «гонорар успіху» адвоката підлягає відшкодуванню, проте, розмір такого відшкодування має бути справедливим і відповідати затратам часу та обсягу роботи адвоката.
		Інші мотиви апеляційного суду також не можуть вважатися такими, що є підставою саме для відмови у відшкодуванні судових витрат на правову допомогу в цілому. Водночас, за змістом усталеної позиції Верховного Суду, за певних умов, суд, на підставі клопотання іншої сторони, може зменшити заявлений до відшкодування розмір судових витрат на правничу допомогу.
		Крім того, колегія суддів не може оминути виявлене під час касаційного розгляду порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині обраної ним форми судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення.
		Так, Верховний Суд у постанові від 19 березня 2020 року у справі №640/6209/19 сформулював висновок щодо застосування статті 252 КАС України, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі. Означені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення.
		Тобто, у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі «додаткового рішення» або «додаткової постанови» з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення. Постановлення за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення і висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат судового рішення у формі ухвали є порушенням норм статті 252 КАС України.
		У подальшому зазначену позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19. 
		У цій справі після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови за результатами апеляційного розгляду справи по суті, позивач подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення з питання розподілу судових витрат. Вирішуючи вказану заяву, апеляційний суд фактично погодився з наявністю підстав для вирішення питання про судові витрати з огляду на те, що воно не було вирішено у постанові суду за результатами апеляційного розгляду, та навів свої мотиви обґрунтованості викладених у заяві позивача вимог, проте, замість додаткової постанови постановив з цього питання ухвалу про відмову в ухваленні додаткового судового рішення, що є порушенням норм статті 252 КАС України.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Таким вимогам оскаржуване судове рішення у цій справі не відповідає, тому відповідно до частини другої статті 353 КАС України підлягає скасуванню з огляду на порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення у передбачений законом спосіб фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Відповідно, доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду. 
		Водночас з огляду на виявлені під час касаційного перегляду процесуальні порушення, суд касаційної інстанції не може ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки відповідно до статті 349 КАС України за наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями ухвалити додаткову постанову як невід`ємної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року.
		Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.
		Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового судового рішення скасувати.
		Справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва   В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...