Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 405/9034/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2024.
Дата набрання законної сили: 14.11.2024
Номер судового провадження: 51-509км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021121010002645

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 405/9034/21
		провадження № 51-509км24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,                                 
		захисника                                                  ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),                                       
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вироки Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021121010002645, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , без постійного місця реєстрації, раніше неодноразово судимого (останні рази: вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2023 року за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2023 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185  КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року  ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, що призначено за даним вироком та за вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2023 року, більш суворим, що призначено за вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2023 року, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
		Цивільні позови у кримінальному провадженні відсутні.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. 
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 засуджено за таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, поєднане з проникненням в інше приміщення; таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, поєднане з проникненням у сховище, за таких обставин.
		30 жовтня 2021 року з 08:00 по 14:00 ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, цілеспрямовано, з корисливих спонукань, переслідуючи мету власної наживи, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, упевнившись, що його протиправні дії ніким не будуть помічені, шляхом відчинення дверей проник до гаража на території домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав зварювальний апарат марки «Sirius MIG/MMA-300M» вартістю 3834,66 грн, який належить ОСОБА_8 
		16 листопада 2021 року близько 02:00 ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, цілеспрямовано, з корисливих спонукань, переслідуючи мету власної наживи, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, упевнившись, що його протиправні дії ніким не будуть помічені, шляхом пошкодження навісного замка проник до флігеля на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав майно ОСОБА_9 вартістю 13 342,45 грн.
		29 листопада 2021 року близько 02:00 ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, цілеспрямовано, з корисливих спонукань, переслідуючи мету власної наживи, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, упевнившись, що його протиправні дії ніким не будуть помічені, з території двору домоволодіння, розташованого на дачній ділянці АДРЕСА_4 , до якого проник через паркан, таємно викрав відрізок семижильного електрокабелю довжиною 35 м вартістю 493,34 грн, який належить ОСОБА_10 .
		Вироком Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 задоволено частково.
		Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 , яка здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , та обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення.
		Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасовано в частині призначеного покарання.
		Постановлено ОСОБА_7 вважати засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, та покарань, призначених за вироками Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2023 року і Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2023 року, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць без конфіскації майна.
		В іншій частині вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник  ОСОБА_6 просить змінити вироки місцевого та апеляційного судів у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного  ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості та звільнити її підзахисного від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. 
		На думку захисника, місцевий та апеляційний суди при призначенні ОСОБА_7 покарання не врахували того, що засуджений повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочинів, має розумову відсталість, що підтверджується медичною довідкою. Захисник вважає ці обставини такими, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання  ОСОБА_7 . 
		Захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували такої обставини, як критичне ставлення її підзахисного до скоєного, що свідчить про його намір стати на шлях виправлення і перевиховання, та, на думку захисника, враховуючи розумову відсталість її підзахисного, дає можливість застосувати стосовно нього положення ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням.  
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник  ОСОБА_6 підтримала свою скаргу.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила згідно з положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України перекваліфікувати дії ОСОБА_7 за епізодом від 29 листопада 2021 року з ч. 3 ст. 185 КК України на ст. 162 КК України.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Висновки суду про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі захисника не оспорюються. Доводи сторони захисту зводяться до невідповідності призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі  ОСОБА_7 через суворість.
		Ці доводи, на думку колегії суддів Верховного Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
		Доводи захисника про те, що місцевий та апеляційний суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та призначили  ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, не є слушними. 
		Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 , місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , відсутність обставин, що його обтяжують. Місцевий суд зважив на те, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, неодружений, не має утриманців, не працює, раніше неодноразово судимий. Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
		Згідно з довідкою КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня КОР» ОСОБА_7 був під наглядом лікаря-психіатра та неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні за відповідним діагнозом. За довідкою КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер КОР» ОСОБА_7 перебуває під наглядом через відповідні розлади унаслідок вживання алкоголю, зловживання зі шкідливими наслідками з 2012 року. 
		Беручи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, враховуючи, що останній вину у вчиненні злочину визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, у потерпілих до нього не було претензій, однак, зважаючи на вчинення ОСОБА_7 злочинів в період незнятої та непогашеної судимості, місцевий суд вважав, що виправлення та перевиховання останнього можливе з призначенням покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі, що є необхідним та достатнім для попередження вчинення ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень і його перевиховання. Остаточне покарання у виді позбавлення волі місцевий суд призначив ОСОБА_7 на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
		Обвинувачений ОСОБА_7 , його захисник - адвокат ОСОБА_6 , прокурор оскаржили вирок місцевого суду в апеляційному порядку. При цьому в апеляційних скаргах обвинувачений та його захисник просили змінити вирок місцевого суду в частині призначення покарання, а саме застосувати стосовно ОСОБА_7 положення ст. 69 КК України і пом`якшити призначене йому покарання. Прокурор в апеляційній скарзі просив скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема вважав неправильним призначення покарання за частинами 1, 4 ст. 70 КК України. 
		Вирок апеляційного суду в частині призначення покарання за приписами ч. 4 ст. 70 КК України в суді касаційної інстанції стороною захисту не оскаржується.
		Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд частково погодився з доводами, викладеними в апеляційній скарзі прокурора, і не погодився з доводами обвинуваченого та захисника. Зокрема, на доводи обвинуваченого та його захисника суд апеляційної інстанції зазначив таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		Тож, однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.
		Разом з тим суди зобов`язані встановити не тільки їх наявність, а й обґрунтувати, які саме обставини справи або дані про особу підсудного визнаються такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, і яким чином такі обставини, що пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
		Як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, судом першої інстанції належно враховано всі обставини, передбачені ст. 65 КК України, та дотримано принципів призначення покарання. Місцевий суд врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що є умисним, тяжким, корисливим, те, що кримінальне правопорушення складається з багатьох епізодів, посередню характеристику обвинуваченого, те, що він перебуває без утриманців, є безробітним. Апеляційний суд зазначив, що місцевий суд урахував обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого (щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину), відсутність обставин, що обтяжують його покарання. Апеляційний суд також зважив на те, що відповідно до інформації, наданої КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня КОР», ОСОБА_7 з 1998 по 2007 роки був під наглядом лікаря-психіатра, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з відповідним діагнозом. Крім того, цей суд зазначив, що обвинувачений багаторазово (сім разів) судимий за вчинення аналогічних злочинів проти власності - умисних, корисливих, в тому числі тяжких, судимості не знято й не погашено.
		Апеляційний суд зазначив, що вказане дає підстави стверджувати, що обвинувачений ОСОБА_7 схильний до протиправної поведінки, вчинення злочинів, збагачення за рахунок чужого майна, не бажає стати на шлях виправлення та асоціюватися в суспільстві, і, будучи безробітним та не маючи сталого й офіційного джерела до існування, становить небезпеку для суспільства та окремих осіб, оскільки з об`єктивно високою вірогідністю знову посягне на охоронювані законом права, зокрема право власності (право законного володіння майном), вчинивши нове кримінальне правопорушення проти власності.
		Як зазначено в ухвалі апеляційного суду, наведені обставини достатньо враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, і місцевий суд зробив обґрунтований та правильний висновок про призначення обвинуваченому покарання, наближеного до мінімального, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 185 КК України.
		Призначене ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання апеляційний суд вважав достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстави для застосування положень статей 69, 75 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, на думку суду апеляційної інстанції, відсутні. 
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. 
		Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 страждає на захворювання, що підтверджується відповідною довідкою, і це є обставиною, яка пом`якшує покарання, враховані судами попередніх інстанцій при дослідженні характеристик особи обвинуваченого, хоча і не визнано обставиною, що пом`якшує покарання відповідно до положень ст. 66 КК України.
		Суди врахували, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 21 грудня 2021 року  № 462 ОСОБА_7 в момент скоєння правопорушення страждав і на цей час страждає на відповідне захворювання. Проте зазначене не позбавляло його можливості усвідомлювати свої дії та розумно керувати ними. ОСОБА_7 підпадає під дію ч. 1 ст. 19 КК України, вважається осудним, застосування заходів медичного характеру не потребує.
		З огляду на наведені обставини колегія суддів Верховного Суду вважає, що покарання засудженому ОСОБА_7 призначено апеляційним судом відповідно до вимог закону, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, немає.
		За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
		Разом з тим, відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
		На день касаційного розгляду Законом України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX) у ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП України), якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, внесено зміни і підвищено верхню межу вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зазначені зміни набули чинності 09 серпня 2024 року.
		У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21; провадження № 51-2555кмо24) зроблено висновок, що Закон № 3886?IX, яким внесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886?IX, мають зворотну дію в часі.
		Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886?IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
		Згідно з вироком, ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення за епізодом від 29 листопада 2021 року, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за таємне викрадення чужого майна на суму 493,34 грн, поєднане з проникненням у сховище. 
		Оскільки вартість викраденого майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів, до цього діяння має застосовуватися ст. 5 КК України. Однак, оскільки діяння вчинене з проникненням у сховище, дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК України у зв`язку з таким.
		Частиною 3 ст. 337 КПК України встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тисяч неоподатковуваних мінімумів або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК України).
		З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК України дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч. 3 ст. 185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище засудженого.
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 162 КК України, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, не вдаючись до оцінки/переоцінки доказів.
		Об`єктивна сторона ст. 162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні у сховище, як це встановлено судами попередніх інстанцій у провадженні.
		Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
		Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_7 усвідомлював, що сховище, до якого він протиправно проник, перебуває у володінні іншої особи.
		На підставі наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК України, Верховний Суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_7 за епізодом від 29 листопада 2021 року з ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті й відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України змінити судові рішення.
		У ході вирішення питання про призначення виду і розміру покарання колегія суддів, зважаючи на положення статей 50, 65 КК України, бере до уваги, зокрема, що ОСОБА_7 характеризований посередньо, не має утриманців, безробітний, відповідно до інформації, наданої КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня КОР», з 1998 по 2007 роки перебував під наглядом лікаря-психіатра, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з відповідним діагнозом, згідно з інформацією КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер» ОСОБА_7 перебуває під наглядом через відповідні розлади внаслідок вживання алкоголю, із шкідливими наслідками, з 2012 року, обвинувачений багаторазово (сім разів) судимий за вчинення аналогічних злочинів проти власності - умисних, корисливих, у тому числі тяжких, судимості не знято й не погашено, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.
		З огляду на це Верховний Суд вважає, що покарання в межах санкції ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. 
		З урахуванням зазначеного вище, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		Змінити в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 .
		Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 за епізодом від 29 листопада 2021 року з ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
		Призначити ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавляння волі на строк 4 роки.
		На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання, призначеного даним вироком, та покарань, призначених вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2023 року, вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2023 року, визначити  ОСОБА_7  остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць без конфіскації майна.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та  оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...