Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 653/576/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2024. Зареєстровано: 21.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 11-кп/819/122/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021230000000005

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		ЄУНС: 653/576/21
		Номер провадження: 11-кп/819/122/24
		Головуючий в суді І інстанції: ОСОБА_1 
		Доповідач: ОСОБА_2 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 листопада 2024 року                    м. Херсон
		Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого - судді ОСОБА_2 ,
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
		за участю: 
		прокурора ОСОБА_6 ,
		захисника  адвоката ОСОБА_7 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року в кримінальному провадженні №12021230000000005 від 07 січня 2021 року, стосовно 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Новогригорівка, Генічеського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого, 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
		встановив:
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених судом першої інстанції обставин.
		Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
		ОСОБА_9 зараховано у строк відбування покарання строк затримання з 07 січня 2021 року по 08 січня 2021 року з розрахунку один день затримання за один день позбавлення волі.
		Запобіжний захід не обирався.
		Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
		Згідно з вироком ОСОБА_9 07 січня 2021 року близько 01 год. 10 хв., керуючи автомобілем ВАЗ 21051, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , здійснюючи рух зі сторони вул.Тельмана по автодорозі Озеряни-Новогригорівка в напрямку вулиці Поштова у с.Новогригорівка Генічеського району Херсонської області, у порушення вимог п.п. 2.3б, 12.1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалася, не обравши безпечну швидкість, допустив виїзд на праве узбіччя відносно свого руху за межі проїзної частини з послідуючим перекиданням.
		Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля ВАЗ 21051, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події. Вказані наслідки знаходяться у причинному зв`язку з порушенням Правил дорожнього руху ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
		п. 2.3б, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
		п. 12.1, відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
		Суд кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
		Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
		Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, адвокат ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу в якій просить вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року змінити, призначивши покарання із застосуванням положень ст.75, 76 КК України.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначив, що призначаючи ОСОБА_9 покарання, суд визнав обставиною, що пом`якшує покарання лише визнання вини обвинуваченим.
		Разом з тим, суд залишив поза увагою, що ОСОБА_9 неодноразово висловлював щире каяття, як в ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду, особисто просив вибачення у потерпілої, співчував її горю, намагався добровільно відшкодувати шкоду.
		Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки існуванню обставини, що пом`якшує покарання  надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, адже ОСОБА_9 під час допитів зазначив, що після перекидання автомобіля в темряві знайшов потерпілого та став особисто надавати йому допомогу, поки в потерпілого не зник пульс та він не припинив дихати. Крім того, не маючи можливості зателефонувати по телефону, він просив присутніх викликати швидку та поліцію. У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_11 показала суду, що їй відомо від очевидців, що після ДТП ОСОБА_9 кликав присутніх про допомогу та сам надавав допомогу потерпілому. Натомість суд першої інстанції звернув увагу лише на те, що ОСОБА_9 залишив місце ДТП, хоча це знаходиться поза межами обвинувачення.
		Також у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 (фельдшер швидкої допомоги) показала суду, що на місці ДТП ОСОБА_9 розповів їй про обставини ДТП та про те, яку він надав допомогу потерпілому, а саме тримав голову потерпілого на бік, у нього йшла кров ротом і він пальцями витягав кров.
		Захисник зазначає, що щире каяття та надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення є самостійними факторами, що впливають на призначення покарання і за загальним правилом підлягають врахуванню судом саме як обставини, що пом`якшують покарання. Натомість суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам, що пом`якшують покарання.
		Вказує, що призначене обвинуваченому покарання за своєю суворістю не відповідає особі обвинуваченого і є несправедливим. Фактично, приймаючи рішення про реальне позбавлення волі, суд прийняв до уваги тільки те, що наслідком кримінального правопорушення стала смерть та особисту думку потерпілої про доцільність призначення саме покарання з реальним його відбуванням. Поруч із цим, вказані обставини мають бути враховані у сукупності із іншими, зокрема обставинами, що пом`якшують покарання.
		Звертає увагу, що фактів, які б підвищували соціальну небезпеку дій ОСОБА_9 не встановлено. Навпаки, згідно висновку експерта №21-127 судової автотехнічної експертизи, швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_9 відповідала швидкості руху за умовами видимості дороги. З технічної точки зору в умовах ДТП дії ОСОБА_9 відповідали вимогам п.12.2 ПДР, що в свою чергу значно знижує небезпеку дій водія, підтверджує його свідоме відношення до керування транспортними засобами.
		Також на думку захисника суд першої інстанції не надав належної оцінки відомостями про особу обвинуваченого, котрому на момент скоєння кримінального правопорушення виповнилося 22 роки, він позитивно характеризується за місцем проживання, до кримінальної відповідальності не притягався.
		Позиції учасників апеляційного розгляду.
		Прокурор в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без змін. 
		Захисник ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив змінити вирок в частині призначеного покарання та звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
		Обвинувачений та потерпіла відповідно до матеріалів справи перебувають на тимчасово окупованій території України. Вказані учасники кримінального провадження неодноразово в порядку ст.135 КПК України належним чином повідомлені про місце, дату та час апеляційного розгляду, зокрема шляхом розміщення оголошення в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та офіційному веб-сайті суду. 
		Враховуючи викладене, у зв`язку із тим, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого та його участь не є обов`язковою, враховуючи думку захисника ОСОБА_7 , який просив розглянути апеляційну скаргу без участі обвинуваченого ОСОБА_9 , відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності обвинуваченого.
		Мотиви суду апеляційної інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, позиції сторін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
		Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, обґрунтований доказами, які досліджено судом під час судового розгляду та в апеляційній скарзі не оспорюються.
		Враховуючи викладене, предметом дослідження в даному апеляційному провадженні буде питання існування обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а також доцільності звільнення обвинуваченого від покарання на підставі ст.75 КК України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, його обставин та наслідків, а також відомостей про особу обвинуваченого. 
		Щодо обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого.
		Як вбачається зі змісту вироку, визнавши обвинуваченого ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд першої інстанції при призначенні йому покарання врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, відомості про особу обвинуваченого.
		При цьому судом не встановлено обставин, що обтяжують покарання та встановлено обставину, що пом`якшує покарання  визнання вини. 
		Також суд призначаючи покарання, врахував позицію потерпілої.
		Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника з приводу існування також пом`якшуючих покарання обставин, а саме щирого каяття та надання обвинуваченим іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
		Перелік обставин, що пом`якшують покарання особи визначено ст.66 КК України.
		До вказаного переліку віднесено:
		1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;
		2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
		2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;
		3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;
		4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;
		5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
		6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
		7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;
		8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;
		9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Так, щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого протиправного діяння, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. При цьому, щире каяття не є тотожним поняттям до визнання вини.
		Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року (справа №166/1065/18) та від 20 серпня 2020 року (справа №750/1503/19), сформульовано правові позиції в яких суд касаційної інстанції звертає увагу не те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
		Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. 
		Повертаючись до обставин даної справи, слід зазначити, що матеріали провадження не містять будь-яких даних щодо прояву обвинуваченим ОСОБА_9 саме щирого каяття з приводу скоєного. 
		Так, матеріали провадження свідчать, що ОСОБА_9 лише визнав свою вину у вчиненому та попросив пробачення у потерпілої. Разом із цим, матеріали провадження не містять відомостей про те, що обвинувачений проявляв належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, зокрема намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатися від пережитого, компенсувати їй перенесені страждання, полегшити душевний біль, надати допомогу у похованні. 
		На переконання суду апеляційної інстанції, факт того, що обвинувачений попросив пробачення у потерпілої не є достатнім для висновку про щире каяття, оскільки вказана обставина не свідчить про те, що обвинувачений проявив засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління та бажання понести відповідальність за скоєне.
		З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не вбачає щирого каяття в поведінці обвинуваченого.
		Доводи апеляційної скарги з приводу того, що ОСОБА_9 намагався добровільно відшкодувати потерпілій шкоду, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки відповідні посилання не підтверджені будь-якими доказами.
		Що стосується доводів захисника про існування пом`якшуючої покарання обставини - надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, то вони також є безпідставними.
		По-перше, існування вказаної обставини, окрім показів самого обвинуваченого не підтверджено жодними іншими доказами, що наявні в матеріалах справи. Так, допитані в ході судового розгляду свідки особисто не бачили зазначені обвинуваченим обставини надання допомоги, а дізналися про них лише зі слів самого обвинуваченого.
		По-друге, з огляду на поведінку обвинуваченого, який в подальшому припинив надання такої допомоги та залишив місце ДТП, апеляційний суд не вбачає такі початкові дії ОСОБА_9 достатніми для визнання їх такими, що пом`якшують покарання.
		Твердження захисника про недоцільність врахування факту залишення ОСОБА_9 місця ДТП, адже відповідні дії йому не інкриміновано, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки відповідні обставини, судом першої інстанції вірно враховано не в контексті інкримінованих дій та обсягу обвинувачення, а в питанні існування пом`якшуючої покарання обставини  надання потерпілому допомоги. Оскільки обвинувачений стверджував про те, що ним надавалася допомога потерпілому, суд був зобов`язаний оцінити такі дії обвинуваченого. В аналогічному контексті їх враховує і суд апеляційної інстанції.
		Щодо можливості звільнення обвинуваченого від покарання з іспитовим строком.
		Відповідно до ст.ст. 50 і 65КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Загальні засади призначення покарання, визначені уст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальностіпризначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосуванняст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
		Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
		При призначенні ОСОБА_9 покарання суд дотримався вимог ст.ст.50,65,66,67 КК України, оскільки врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, наслідки злочину - смерть особи, відомості про особу обвинуваченого, якому на момент скоєння кримінального правопорушення було 22 роки, характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, не одружений, має на утриманні малолітню дитину  ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплачує аліменти за рішенням суду, заборгованості по сплаті аліментів не має, офіційно не працевлаштований, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває.
		Крім того, суд врахував думку потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому покарання з реальним його відбуванням.
		З огляду на вказані обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На думку суду апеляційної інстанції така міра покарання є необхідною і достатньою для виправлення обвинуваченого та не є надміру суворою, адже наближена до мінімальних меж покарання, що визначене санкцією ч.2 ст.286 КК України.
		Крім того, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбаченихст. 75 КК України, для звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням.
		Так, відповідно до положень ч.1 ст.75 КК України звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням можливе, за умови, що суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
		Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції в повній мірі врахував наведені обставини.
		Проаналізувавши матеріали провадження, суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком місцевого суду, адже наявні в матеріалах провадження відомості не вказують на існування підстав для призначення ОСОБА_9 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставіст. 75 КК України.
		Так, обставини на які посилається в апеляційній скарзі захисник, а саме визнання обвинуваченим своєї вини, його позитивна характеристика, вік станом на час вчинення злочину та обставини кримінального правопорушення були у повній мірі враховані судом під час розгляду справи та визначенні виду і міри покарання. 
		Разом із цим, ці обставини не є достатніми для призначення ОСОБА_9 покарання наближеного до мінімального та одночасно слугувати підставами для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного покарання.
		У даному випадку, підлягають врахуванню не тільки формальні критерії щодо тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, наявності чи відсутності обставин, що пом`якшують або ж обтяжують покарання, але і відомості про характер скоєного кримінального правопорушення та про особу обвинуваченого. 
		Так, обвинувачений дійсно позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався. Разом із цим, як встановлено судом, дії ОСОБА_9 , які виразилися у порушення ряду правил дорожнього руху спричинили смерть особи.
		Посилання захисника на те, що суд першої інстанції при призначенні покарання акцентував увагу лише на наслідках вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, є безпідставними, адже як вбачається зі змісту вироку суд першої інстанції врахував у сукупності всі обставини справи в тому числі й значний обсяг відомостей про особу обвинуваченого.
		Разом із цим, в даному випадку, з огляду на характер вчиненого ОСОБА_9 злочину, наслідки скоєного кримінального правопорушення мають суттєве значення при призначенні покарання, адже смерть потерпілого в будь-якому випадку не може бути залишена поза увагою суду, в тому числі і під час вирішення питання про покарання.
		Так, матеріали провадження свідчать, що причиною скоєння обвинуваченим злочину стало легковажне ставлення до обов`язків водія та нехтування правилами дорожнього руху (п. 2.3б, 12.1 ПДР), що призвело до дорожньо-транспортної пригоди наслідком якої стала смерть особи. 
		На думку суду апеляційної інстанції, з огляду на вказані обставини, звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням не матиме належного виховного впливу на обвинуваченого та не сприятиме його виправленню. 
		Слід зазначити,що завданням Кримінального кодексу України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
		На думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку, звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням не сприятиме виконанню завдань кримінального провадження. 
		Твердження захисника про те, що обвинувачений не є суспільно небезпечною особою, адже відповідно до висновку експерта №21-127 судової автотехнічної експертизи швидкість руху його транспортного засобу відповідала умовам видимості дороги та його дії відповідали п.12.2 ПДР, апеляційний суд до уваги не приймає, адже вказані обставини не свідчать, що обвинувачений дотримується виключно правослухняної поведінки. Як встановлено судом, обвинуваченим порушено правила п.2.3б, та п.12.1 ПДР. 
		Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вироку Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_9 . Місцевий суд детально перевірив усі обставини, що підлягають врахуванню під час призначення покарання та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді 4 років позбавлення волі, належним чином мотивувавши свої висновки.
		З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає будь-яких законних підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, як про це поставлене питання в апеляційній скарзі. 
		Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.404,407,419 КПК України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України  без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_2          ОСОБА_3              ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...