Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/3647/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про повернення дітей до країни постійного місця проживання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-10130ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		20 листопада 2024 року                                                                        
		м. Київ
		 
		справа № 201/3647/22  
		провадження № 61-10130 св 24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 
		в інтересах ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - служба у справах дітей Нікопольської міської ради Дніпропетровської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 
		на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 
		2024 року у складі судді Покопцевої Д. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		17 червня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв відділ судової роботи та міжнародного правової допомоги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), звернувся до суду 
		з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Нікопольської міської ради (далі - служба у справах дітей Нікопольської МР) (залучена ухвалою суду першої інстанції від 11 липня 2022 року), про визнання незаконним утримання дитини, зобов`язання вчинити дії та відібрання дитини. 
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він та його дружина - ОСОБА_2 , 
		є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у місті Лаваль (Французька Республіка), де й постійно проживала. 
		У вересні 2021 року він разом із дружиною та дочкою приїхав до України на канікули з метою відвідати батьків дружини, які проживають у місті Нікополі Дніпропетровської області. 
		13 вересня 2021 року він повернувся до Французької Республіки, що пов`язано з його трудовою діяльністю, на роботу, а повернення дружини з дитиною було заплановано на 15 жовтня 2021 року. Проте, останні не повернулися до Французької Республіки, а 21 жовтня 2021 року ОСОБА_2 повідомила його про своє рішення залишитися 
		з дитиною в Україні. Тобто дружина в односторонньому порядку вирішила змінити постійне місце проживання їхньої спільної дитини. Він не надавав своєї згоди 
		на переїзд дитини на постійне місце проживання в Україну, відповідні дії дружини порушують його батьківські права.
		22 жовтня 2021 року він приїхав в Україну самостійно, поговорити з ОСОБА_2 ,
		але спірне питання вирішити не вдалося. 
		На підставі його заяви та довіреності Міністерство юстиції України 
		(далі - МЮ України) через Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області МЮ України звернулося до ОСОБА_2 із метою роз`яснення положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Гаазька Конвенція). У письмових поясненнях від 20 грудня 2021 року вона зазначила, що повернення дитини до Французької Республіки можливе за її згодою та у її присутності. Разом із тим, із указаних пояснень вбачається, що вона не має наміру повертатися з дитиною до свого постійного місця проживання. Такі дії 
		ОСОБА_2 порушують його права та права їхньої дочки.
		Він має право особисто брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею, брати участь у вирішенні питання про визначення її місця проживання. 
		З урахуванням наведеного позивач просив суд:
		- визнати незаконним утримування ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- зобов`язати ОСОБА_2 повернути малолітню дитину 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця її постійного проживання 
		у Французькій Республіці за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 10-ти днів із дати отримання повного тексту судового рішення; 
		- у разі відмови ОСОБА_2 повертати дитину, відібрати дитину і передати йому 
		для забезпечення повернення дитини до її вищевказаного постійного місця проживання; 
		- допустити негайне виконання судового рішення у частині повернення дитини 
		до Французької Республіки;
		- вирішити питання понесених судових витрат.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв відділ судової роботи та міжнародного правової допомоги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), відмовлено.
		Суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам, показанням свідків, установив фактичні обставини справи і виходив із того, що переміщення дитини 
		з Французької Республіки до України було законним, воно відбулося в супроводі батька та за його згоди. Між подружжям фактично існувала домовленість 
		про залишення дитини постійно проживати в Україні, на що вказує кількість, вага 
		та характер предметів і речей, які було переміщено до України з попереднього місця проживання ОСОБА_2 та малолітньої дочки (одяг по сезону, теплий одяг, одяг 
		на виріст, документи, техніка тощо). Тобто приїзд сторін у справі в Україну у вересні 2021 року не був приїздом лише на канікули. 
		При цьому судом установлено факт розірвання шлюбу між сторонами, напружені 
		та неприязні відносини між ними, як до переїзду в Україну, так і після цього, а також те, що позивач із вересня 2021 року по липень 2023 року не здійснював матеріальне утримання дитини.
		Крім того, районний суд урахував, що дитина була переміщена до України у віці 
		11 місяців. Питання про повернення дитини в судовому порядку поставлено у червні 2022 року, тобто ще через 9 місяців. Станом на день звернення до суду із позовом дитина, якій на момент розгляду справи в суді першої інстанції виповнилося 3 роки, майже половину свого життя провела в Україні. Саме тут, в Україні, утворився 
		і продовжує формуватися її всесвіт, дитина є громадянкою України, не знає французької мови, знає лише українську мову, взагалі не має спогадів про своє перебування у Французькій Республіці.. Вона відвідує в Україні розвиваючий гурток, має друзів, свою кімнату, дідуся та бабусю, які нею опікуються, тут над нею здійснюється медичний догляд. Її матір змушена була виїхати на заробітки, 
		щоб матеріально забезпечити потреби малолітньої дочки, оскільки позивач 
		від виконання свого обов`язку з утримання дитини ухилявся, але постійно спілкується з дочкою онлайн.
		Ситуація примусової розлуки зі звичним оточенням при переїзді в іншу країну, тобто з України до Французької Республіки, на чому наполягає позивач, буде травмуючою для дитини і, з урахуванням віку дитини, негативно вплине на її психологічний стан.
		Судом також ураховано, що рішенням Судового трибуналу міста Лаваль (Французька Республіка) від 14 вересня 2023 року визначено, що відповідачка, мати дитини, не має право на побачення та на проживання з дочкою. Відтак у випадку повернення дитини до Французької Республіки мати не зможе не тільки проживати зі своєї дочкою, а навіть бачитися із нею. При цьому дозвіл на проживання 
		ОСОБА_2 на території Французької Республіки закінчився. Задоволення цього позову не досягне цілей Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, а суд повинен керуватися інтересами дитини, які превалюють 
		над інтересами як батька, так і матері.
		Суд застосував положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (далі - Гаазька Конвенція), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), норми Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», врахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду 
		щодо застосування норм Гаазької Конвенції та Конвенції у даній категорії справ.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в інтересах ОСОБА_1 залишено 
		без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року залишено без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив правильні висновки по суті спору, які спрямовані на забезпечення якнайкращих інтересів дитини, так як повернення дитини до Французької Республіки негативно вплине на психічний стан і розвиток малолітньої дитини.
		Апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те, що між подружжям існувала домовленість щодо залишення дитини на постійне проживання в Україні. Крім того, позивач протягом тривалого часу не надавав матеріальної допомоги 
		на утримання дитини, станом на час розгляду справи шлюб між сторонами розірвано.
		Звернення позивача у листопаді 2021 року до Центрального органу Франції 
		із заявою про сприяння поверненню дитини відповідно до Гаазької конвенції 
		суд вважав підтвердженням зміни його намірів припинення сумісного проживання сторін, а не тим, що цих намірів не було, оскільки дитину разом із матір`ю (відповідачкою) саме позивач привіз до України на постійне місце проживання.
		Станом на день звернення до суду малолітня дитина майже половину свого життя провела в Україні, саме тут сформувався й продовжує формуватися її всесвіт, 
		тут її звичне середовище, друзі, родичі. Переїзд із звичного місця проживання негативно вплине на дівчинку, особливо в силу її малолітнього віку, він не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, що підтверджується, у тому числі, висновком психолога КП «Нікопольська міська лікарня № 4» Нікопольської МР 
		від 04 липня 2022 року, в якому зазначено, що повернення дитини до батька стане стресогенним фактором для дівчинки, буде несприятливим для особистого 
		та психоемоціного розвитку дитини. При цьому відповідачка не зможе бачитися 
		з дитиною на території Французької Республіки (наявність відповідного судового рішення, закінчення строку дії дозволу на перебування у країні).
		Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми міжнародного і національного законодавства, що й суд першої інстанції, врахував прецедентну практику ЄСПЛ, релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У липні 2024 року МЮ України, яке діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення 
		про задоволення позову.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані 
		у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суди встановили обставини, 
		що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 
		4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання 
		МЮ України про розгляд справи за участю сторін відмовлено, справу призначено 
		до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахували релевантну судову практику Верховного Суду.
		Судами надано невірну оцінку рішенню Судового трибуналу міста Лаваль (Французька Республіка) від 14 вересня 2023 року, яким шлюб, зареєстрований 
		між сторонами, розірвано і встановлено, що саме батько малолітньої дитини здійснює виключно батьківські права щодо неї й дитина зберігає звичайне місце проживання вдома у батька. При цьому вказаним судовим рішенням ОСОБА_2 позбавлена права на побачення та на проживання відносно дитини.
		Дитина знаходиться на території України без згоди батька, мати безпідставно 
		не повертає її до місця постійного проживання на території Французької Республіки. Вказане порушує права батька на участь у вихованні дитини, унеможливлює для нього реалізацію своїх батьківських прав. 
		Суди помилково вважали, що переміщення дитини до місця її постійного проживання на території Французької Республіки негативно вплине 
		на психологічний розвиток дитини. Ці обставини повинна була довести ОСОБА_2 , проте вона цього не зробила. Негативні відносини між батьками дитини на вказану обставину не впливають.
		Суди попередніх інстанцій надали однобічну оцінку наявним у справі доказам, у тому числі, авіаквиткам, їх вартості, ввезеному багажу. Суди не встановили 
		у визначеному процесуальним порядком способі, що позивач відмовився купляти відповідачці квиток на літак, чи те, що остання дійсно не мала фінансової можливості це зробити. Висновок психолога, який враховано судами, 
		не є висновком експертизи у розумінні статті 106 ЦПК України, він не підтверджує обставин справи і є недопустимим доказам.
		Позивач не заперечував і не заперечує, що ввезення дитини на територію України відбулося з його згоди, однак він не погоджується зі зміною матір`ю дитини її місця постійного проживання без його згоди. Суди не встановили факт правомірності знаходження дитини на території України, з якої дати її утримання тут є незаконним. Тобто фактичні обставини судами не встановлені.
		Крім того, районний суд порушив строки розгляду справи.
		Посилається на відповідні норми міжнародного та національного законодавства,  судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Крихта А. А., подала 
		до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 03 листопада 2018 року у місті Лаваль (Майєнн), Французька Республіка (а. с. 34, т. 1).
		Подружжя прожило у місті Лаваль, Французька Республіка.
		За час перебування у шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 35, т. 1).
		Дитина отримувала медичні послуги та була записана в заклад ліцензованого вихователя пані Абудрар у місті Лаваль, Французька Республіка (а. с. 9- 11, т. 1).
		10 вересня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхня дочка приїхали до України, у місто Нікополь Дніпропетровської області.
		Указаний факт не заперечується сторонами, він підтверджується відповідними авіаквитками (а. с. 63-65, т. 2).
		Переміщення дитини з Французької Республіки на території України було зі згоди 
		та в супроводі батька дитини - ОСОБА_1 .
		ОСОБА_5 зазначає, що це була поїздка на канікули і жінка 
		з дочкою повинні були повернутися до Французької Республіки 15 жовтня 2021 року, у них були квітки на літак (маршрутна квитанція на дитину) (а. с. 13, т. 1), ОСОБА_2 була записана на прийом для продовження візи, залишила свої речі у місті Лаваль, Французька Республіка.
		Встановлено, що відповідно до наявних у справі авіаквитків в Україну 
		(а. с. 63-64, т. 2) ОСОБА_1 придбав 07 серпня 2021 року квитки: для себе з ручною поклажею 9+5 кг, для ОСОБА_2 з ручною поклажею 
		9+5 кг та багаж 1 шт, для дитини з багажем 1 шт. Сторони везли в Україну ручної поклажі 28 кг (поза багажем) + 2 багажу (норма провозу 20 кг за одиницю багажу). Судами встановлено, що сторони привезли в Україну приблизно 68 кг речей 
		на 5 тижнів канікул у вересні-жовтні, які є ще достатньо теплими. 
		Згідно з загальнодоступного синоптичного архіву 10 вересня 2021 року 
		температура вдень була +26, а 15 жовтня  2023 року - +15 (https://meteopost.com/weather/archive/).
		ОСОБА_2 та дочка не повернулися до Французької Республіки.
		ОСОБА_5 не придбав зворотній білет для ОСОБА_2 . 
		08 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до поліції 
		міста Лаваль (Французька Республіка) (а. с. 224, т. 1) з приводу того, що з 01 грудня 2021 року став жертвою зловмисних телефонних дзвінків зі сторони ОСОБА_2 
		і зазначив, що 15 жовтня 2021 року його дружина з дитиною мали повернутися 
		у Францію, чого не зробили. Він або щодня, або 6 днів із 7 отримує новини про дочку, але, окрім цього, ОСОБА_2 надіслала йому у період із 01 грудня 2021 року 
		по 08 грудня 2021 року понад 300 повідомлень образливого характеру, що свідчить, про нестабільний характер останньої та може бути шкідливим для дочки.
		ОСОБА_5 надав відповідні роздруківки переписки сторін 
		(а. с. 59, т. 2).
		ОСОБА_2 вказувала, що вона переїхала в Україну до своїх батьків, оскільки сімейні відносини з ОСОБА_1 припинилися з літа 2021 року, останній знав про це і сам перевіз її з дитиною в Україну. З дня їхнього повернення в Україну до 27 липня 2023 року ОСОБА_1 не надсилав коштів 
		на утримання дитини. Через брак коштів ОСОБА_2 виїхала 26 липня 2022 року 
		на заробітки, утримує дитину сама, її батьки доглядають дитину.
		Дитина зареєстрована у сімейного лікаря в Україні, у місті Нікополі Дніпропетровської області, з 17 вересня 2021 року (а. с. 132-135, т. 1).
		20 вересня 2021 року ОСОБА_2 була на консультації у лікаря-невролога в Україні, у місті Нікополі Дніпропетровської області, їй виставлено діагноз: частий епізодичний головний біль, тривожно-депресивний синдром, призначено лікування (а. с. 137, т. 1).
		27 жовтня 2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці Французької Республіки, місто Лаваль, згідно з рішення 
		ГУ ДМС України від 27 жовтня 2020 року видано довідку № 1055/21 про набуття громадянства України з народження (а. с. 131, т. 1).
		Дитина відвідує курси раннього розвитку (а. с. 145, т. 1), проживає з 29 серпня 
		2022 року у АДРЕСА_2 
		(а. с. 114г, т. 1).
		ОСОБА_2 надала суду переклад розмов з чоловіком (англійською мовою), 
		запис яких зберігся, до вагітності та після пологів (а. с. 140, т. 1).
		04 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся 
		до Центрального органу Французької Республіки із заявою про сприяння поверненню дитини відповідно до Гаазької Конвенції (а. с. 30-33, т. 1).
		17 червня 2022 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (зараз - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) звернулося до суду з відповідною позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 .
		30 червня 2023 року ОСОБА_1 надіслав матері ОСОБА_2 повідомлення про те, що «його батьки хочуть перевести трохи грошей для дитини, 
		і попросив інформацію про її обліковий запис» (а. с. 222, т. 1).
		Судом першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		ОСОБА_10 .
		Свідки пояснили, що ОСОБА_2 привезла із собою коляску, дитячі речі на виріст, зимній комбінезон дитини, свої документи, дипломи про освіту тощо, і їх речі 
		з аеропорту везли вантажним таксі, що ОСОБА_5 
		не заперечує.
		Свідки пояснили, що ОСОБА_2 приїхала не канікули, а на постійне місце проживання, і це було погоджено з ОСОБА_1, який був 
		в Україні 1 день і впродовж цього дня перебував сам у окремій кімнаті, похмурий, 
		ні з ким не спілкувався, навіть не підходив до дитини, яка плакала поруч. 
		Свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_2 плакала, розповідаючи, що її сімейне життя не склалося.
		Згідно з висновком від 04 липня 2022 року психолога комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня № 4» Нікопольської міської ради, який виготовленого за зверненням ОСОБА_2 , мати з батьком (сторони) дівчини розлучені. Батько мешкає у Франції. Привіз їх з дитиною до батьків ОСОБА_2 у вересні 2021 року. 
		3 того часу з дитиною не спілкувався, але хоче примусово повернути дочку 
		до Франції. Мати з дівчинкою мешкають у сім?ї її батьків. Дівчинка добре контактує 
		з бабусею - ОСОБА_8 , дідусем - ОСОБА_9 , прабабусею - ОСОБА_11 , 
		тіткою - ОСОБА_12 . Емоційний клімат в сім`ї сприятливий. Дівчинці приділяють достатньо уваги. Дитина адаптована в соціумі. Має середньо-віковий інтелект, допитлива, легко вступає в контакт як з дорослими, так і з дітьми. У дівчинки сформований надійний тип прихильності до матері та членів родини (це вірний тип прихильності, який формується у дітей, які ростуть у дружніх сім`ях, де з дітьми підтримують постійний емоційний контакт), що дає можливість відчувати довіру 
		і безпеку оточуючого світу. Розлука з матір`ю та родиною, у разі примусового повернення батьком до Франції, безсумнівно стане стресогенним фактором 
		для дівчинки, вплине на неї пригнічено, буде несприятливою для особистого 
		та психоемоційного розвитку дитини. У результаті цього у дівчинки можуть з`явитися емоційні розлади, сповільниться розвиток пізнавальної сфери 
		та призведе до соціально-психологічної деформації особистості дитини 
		(а. с. 144, т. 1).
		Рішенням Судового трибуналу міста Лаваль (Французька Республіка) від 14 вересня 2023 року (а. с. 3-23, т. 2) шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано, наслідки розірвання шлюбу перенесені на дату -
		15 вересня 2021 року . 
		Суд, разом із іншим, зазначив: ОСОБА_2 повинна заплатити відповідачу 
		3 000,00 Євро компенсації та проценти; ОСОБА_1 здійснює виключно батьківські права щодо малолітньої дитини; дитина зберігає звичайне місце проживання вдома у батька; ОСОБА_2 не має право на побачення 
		та на проживання відносно дитини.
		Вказаний судовий розгляд проводився судом Французької Республіки без участі 
		та повідомлення ОСОБА_2 . 
		На зазначене рішення апеляційна скарга не подавалася.
		Докази подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання в Україні цього рішення в матеріалах справи відсутні.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права 
		із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує 
		при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що  ОСОБА_1 через відповідні органи МЮ України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Нікопольської МР, (залучена ухвалою суду першої інстанції від 11 липня 2022 року), в якому просив суд, зокрема: визнати незаконним утримування ОСОБА_2 на території України їхньої малолітньої 
		дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 повернути малолітню дитину до місця її постійного проживання у Французькій Республіці; у разі відмови ОСОБА_2 повертати дитину, відібрати дитину і передати йому для забезпечення повернення дитини 
		до її вищевказаного постійного місця проживання.
		Позивач зазначав, що сім`я проживала у місті Лаваль (Французька Республіка). 
		У вересні 2021 року він разом із дружиною та дочкою приїхали до України 
		на канікули. Через декілька днів він повернувся до Французької Республіки, 
		а повернення дружини з дитиною було заплановано на 15 жовтня 2021 року. 
		Разом із цим, останні не повернулися до Французької Республіки, тобто ОСОБА_2 в односторонньому порядку вирішила змінити постійне місце проживання їхньої спільної дитини, на що він не надавав своєї згоди.
		Крім того, рішенням Судового трибуналу міста Лаваль (Французька Республіка) 
		від 14 вересня 2023 року (а. с. 3-23, т. 2) шлюб, зареєстрований між сторонами 
		у справі, розірвано, наслідки розірвання шлюбу перенесені на дату - 15 вересня 2021 року. Суд, разом із іншим, зазначив наступне: ОСОБА_2 повинна заплатити відповідачу 3 000,00 Євро компенсації та проценти; ОСОБА_1 здійснює виключно батьківські права щодо малолітньої дитини; дитина зберігає звичайне місце проживання вдома у батька; ОСОБА_2 не має право на побачення  та на проживання відносно дитини.
		Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України 
		«Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.
		Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України 
		«Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Положеннями частини першої статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
		Згідно зі статтями 1, 2 Конвенції 1980 року цілями цієї Конвенції є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.
		Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції 1980 року переміщення 
		або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; 
		та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення 
		або утримування.
		За змістом частини другої статті 3 Конвенції 1980 року права піклування, згадані 
		в пункті а), можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, 
		що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
		Виходячи зі змісту Гаазької конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утримуванням (пункт «а» 
		частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримування дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством 
		тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції); 
		по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини 
		або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
		Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримування дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.
		Частиною першою статті 12 Конвенції 1980 року передбачено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі Договірної держави, 
		де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
		У справі, яка переглядається, у листопаді 2021 року до МЮ України як Центрального органу з виконання на території України Гаазької конвенції через Міністерство юстиції Французької Республіки надійшла заява позивача про сприяння поверненню дитини до Французької Республіки. Позов до суду подано у червні 2022 року, 
		тобто до спливу одного року з моменту переміщення малолітньої дитини в Україну
		(вересень 2021 року).
		Статті 12, 20 Конвенції 1980 року містять перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання.
		Так, суд може відмовити в поверненні дитини у таких випадках: якщо з моменту переміщення пройшло більше року й дитина прижилася у новому середовищі (частина друга статті 12 Конвенції 1980 року); або якщо повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини 
		й основних свобод (стаття 20 Конвенції 1980 року).
		Про наявність того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть свідчити такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв`язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
		Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на цей час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
		Інтерес дитини в тому, щоб не бути вивезеною зі свого постійного місця проживання без достатніх гарантій стабільності в нових умовах, поступається перед основним інтересом будь-якої особи не бути підданій фізичній або психологічній загрозі 
		або поміщеній в нетерпиму обстановку.
		Крім того, згідно зі статтею 13 Конвенції 1980 року, незважаючи на положення попередньої статті (стаття 12 Конвенції 1980 року), судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження 
		про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються 
		про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення 
		або утримування чи заявник дав мовчазну згоду на переміщення або утримання;
		 b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги 
		її думку. Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові 
		й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.
		Під правами піклування розуміються відповідні повноваження, що виникають 
		на підставі законодавчого акта, рішення судової або адміністративної влади, 
		або внаслідок угоди, що тягне юридичні наслідки. Права піклування включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і, зокрема, право визначати місце проживання дитини. Права доступу включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання. Гаазька конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування 
		або доступу. Застосування Гаазької конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років.
		Право піклування в контексті Гаазької конвенції охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий 
		чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.
		Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини 
		на підставі Гаазької конвенції.
		Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Гаазька конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримування дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Відповідно до практики ЄСПЛ рішення про повернення дитини до держави постійного місця проживання, прийняте на підставі Гаазької конвенції, відповідає пункту 1 статті 6 і статті 8 Конвенції.
		Згідно з висновками ЄСПЛ, висловленими у рішенні «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії» від 12 липня 2011 року, заява № 14737/09, рішення про повернення дитини 
		до держави її постійного проживання на підставі Конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв`язків з сім`єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв`язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.
		ЄСПЛ у справі «Х проти Латвії», заява № 27853/09, рішення від 26 листопада 
		2013 року, зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької Конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися 
		у світлі виключень, передбачених Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). 
		Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами.
		Стаття 8 Конвенції 1980 року покладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав 
		у світлі обставин справи. Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Конвенції 1980 року, 
		так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції 1980 року, а також намірам та меті Конвенції 1980 року. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених 
		у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.
		Отже, розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, суди насамперед повинні враховувати, що частина перша статті 13 Конвенції покладає обов`язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або 
		її утримує. У цьому разі зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.
		У рішенні у справі «Сатановська та Роджерс проти України», заява № 12354/19, ЄСПЛ вказав, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов`язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» 
		для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Відмова врахувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13, 20 Гаазької конвенції, і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазької конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, що не є шаблонною та стандартною, 
		а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, 
		які треба тлумачити вузько. Це також дозволить ЄСПЛ, завдання якого полягає 
		не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд.
		Вирішуючи спір, судами надано правову оцінку наявним у справі доказам 
		у сукупності та вірно встановлено фактичні обставини цієї справи.
		ОСОБА_5 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) зареєстрували шлюб 03 листопада 2018 року у місті Лаваль (Майєнн), Французька Республіка. Подружжя прожило у місті Лаваль, Французька Республіка. 
		За час перебування у шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		10 вересня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхня дочка приїхали до України у місто Нікополь Дніпропетровської області. Через декілька днів позивач повернувся назад до Французької Республіки.
		Судами встановлено, що переміщення дитини з Французької Республіки 
		на територію України відбулося зі згоди та в супроводі батька дитини. Позивач 
		це не заперечує, але посилається на те, що дитина приїхали в Україну тимчасово, лише на період канікул. 
		ОСОБА_2 та малолітня дочка не повернулися до Французької Республіки.
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до поліції 
		міста Лаваль (Французька Республіка), у тому числі, з приводу того, що його дружина з дитиною не повернулися з України.
		Судами також установлено, що малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у сімейного лікаря з 17 вересня 2021 року. 27 жовтня 2021 року згідно з рішення ГУ ДМС України від 27 жовтня 
		2020 року їй видано довідку № 1055/21 про набуття громадянства України 
		з народження.
		Тобто малолітня дитина на момент розгляду справи судами отримала підтверджуючі документи про набуття громадянства України.
		Судами, на підставі оцінки наявних у справі доказів у сукупності (авіаквитки, багаж, кількість та характер привезених в Україну речей тощо) встановлено, що між подружжям існувала домовленість щодо залишення дитини постійно проживати 
		в Україні, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.
		При цьому судами враховано напружені стосунки між подружжям, а також існування періоду, протягом якого батько не здійснював матеріальне забезпечення дитини.
		Малолітня дитина була переміщена в Україну у віці 11 місяців. Станом на день звернення до суду з позовом дитина майже половину свого життя провела в Україні. На час ухвалення оскаржуваного рішення районного суду дитина досягла трирічного віку.
		Саме в Україні сформувався і продовжує формуватися всесвіт дитини, вона не знає французької мови, лише українську. Дитина в силу свого віку не пам`ятає обставин свого життя у Французькій Республіці. Дитина відвідує в Україні розвиваючий гурток, має тут друзів, місце проживання, свою кімнату, родичів, тут їй надається медичний догляд.
		Суди обґрунтовано вважали, що, з урахуванням конкретних обставин справи, вимушений переїзд в іншу країну буде травмуючим для дитини і вплине 
		на її психологічний стан, особливо в силу її віку, що явно суперечить інтересам дитини, її фізичному та психічному здоров`ю та розвитку.
		Задоволення позову не сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини.
		Указане підтверджується також висновком від 04 липня 2022 року психолога 
		КП «Нікопольська міська лікарня № 4» Нікопольської МР, який виготовленого за зверненням ОСОБА_2 , відповідного до якого розлука з матір`ю та родиною, у разі примусового повернення до батька, безсумнівно стане стресогенним фактором 
		для дівчинки, вплине на неї пригнічено, буде несприятливою для особистого 
		та психоемоційного розвитку дитини.
		Вказаному висновку, як письмовому доказу, надано належну правову оцінку 
		в сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦПК України), що спростовує посилання касаційної скарги про його недопустимість. 
		Крім того, судами надано відповідну оцінку Рішенню Судового трибуналу міста Лаваль (Французька Республіка) від 14 вересня 2023 року, яким шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано й вирішено, у тому числі, що ОСОБА_1 здійснює виключно батьківські права щодо малолітньої дитини; дитина зберігає звичайне місце проживання вдома у батька; ОСОБА_2 не має право на побачення 
		та на проживання відносно дитини.
		Вказаний судовий розгляд проводився судом Французької Республіки без участі 
		та повідомлення ОСОБА_2 , вона його не оскаржувала. Докази подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання цього рішення в матеріалах справи відсутні.
		Тому повернення дитини до батька в іншу країну негативно вплине на права матері, оскільки вона не зможе бачитися та проживати з дитиною, що негативно вплине 
		й на саму дитину.
		Судами вірно застосовано норми міжнародного та національного законодавства, враховано прецедентну практику ЄСПЛ. 
		Висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно 
		та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. 
		Всі докази оцінено судами у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
		Висновки судів узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду 
		(частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на судову практику Верховного Суду, так як фактичні обставини у справах різні. У справі, яка переглядається, дитина приїхала в Україну з дозволу і в супроводі батька.
		Всі вищезазначені обставини були встановлені та оцінені судами в контексті положень Гаазької конвенції.
		У судових рішеннях наведено конкретні підстави та аргументація щодо залишення дитини в Україні з підстав, які не є автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.
		Отже, надавши оцінку всім доказам в сукупності та встановивши обставини справи, суди дійшли правильного висновку про високий рівень соціалізації дитини в Україні, та те, що дитина прижилася у новому середовищі.
		Повернення малолітньої дитини до Французької Республіки не можна вважати доцільним, оскільки у випадку примусової зміни укладу життя малолітньої дитини існуватиме серйозний ризик заподіяння дитині психічної шкоди.
		Посилання позивача на порушення його прав як батька малолітньої дитини 
		не заслуговують на увагу, оскільки рішення у справі про повернення дитини 
		до держави її постійного проживання повинно забезпечувати не тільки права одного з батьків, а й відповідати інтересам дитини.
		Судами вірно враховано сімейну ситуацію подружжя, ряд інших факторів, досліджено усі докази, що додані до матеріалів справи, та надано розумну оцінку балансу інтересів сторін в світлі як найкращого врахування в першу чергу інтересів дитини.
		Таким чином, суди зробили правильні висновки, виходячи з інтересів дитини, а тому відсутні підстави для повернення дитини до Французької Республіки.
		Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 липня 
		2021 року у справі № 335/8156/19 (провадження № 61-8907св21).
		Також слід зазначити, що право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, 
		що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим 
		у пункті 2 цієї статті, та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
		Відмова у задоволенні позову у цій справі ґрунтується на приписах Гаазької конвенції, що визначає низку випадків, за яких національні органи можуть відмовити у поверненні дитини.
		Отже, за пунктом 2 статті 8 Конвенції втручання у право позивача є таким, 
		що встановлене законом, а останній характеризувався належною якістю і дозволяв позивачеві прогнозувати можливість відмови у поверненні дитини, зокрема через існування серйозного ризику заподіяння шкоди психіці дитини у разі її повернення.
		З огляду на встановлені судом ризики (пункт «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції) втручання у право позивача, гарантоване статтею 8 Конвенції, переслідує легітимну мету, а саме захист прав і свобод дитини.
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними 
		чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша 
		статті 3 Конвенції про права дитини, яку Верховна Рада України ратифікувала 
		27 лютого 1991 року).
		Держави-учасниці забезпечують те, щоби дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно 
		з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини (частина перша статті 9 вказаної Конвенції).
		Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій конвенції виключення, зокрема у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психологічної шкоди.
		Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судами на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.
		Отже, оскаржувані судові рішення є достатньо мотивованими та такими, 
		що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Верховний Суд наголошує, що у справі, яка переглядається, суди вірно виходили 
		з того, що дитина прижилася у новому середовищі, має тісний зв`язок з матір`ю, родичами, а повернення її до Французької Республіки є недоцільним. При цьому суди, як і Верховний Суд, керувалися принципом найкращих інтересів дитини.
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів по суті спору, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки 
		доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність 
		та обґрунтованість судових рішень не впливають.
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки Верховний Суд не ухвалює судового рішення по суті спору й залишає оскаржувані судові рішення без змін, тому новий розподіл судових витрат касаційним судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями  400, 401, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...