Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 511/126/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-12099ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 511/126/17
		провадження № 61-12099св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року у складі судді Ільяшук А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів.
		Позовна заява мотивована тим, що 03 квітня 2015 року між нею та ОСОБА_2 було досягнуто домовленостей щодо купівлі-продажу належних останньому частини нежитлових приміщень малого приватного підприємства (далі - МПП) «Газовик», а саме бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .Цього самого дня вона надала ОСОБА_2 аванс у сумі 50 тис. грн у рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». На підтвердження отримання вищевказаних грошових коштів ОСОБА_2 надав їй власноручно складену розписку від 03 квітня 2015 року.Після отримання  авансу відповідач повідомив їй, що вказане нерухоме майно перебуває під арештом відділу державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції в Одеській області (далі - ВДВС Роздільнянського РУЮ в Одеській області) і для зняття арешту з майна необхідно внести на рахунок виконавчої служби грошові кошти у сумі 242 500 грн. 03 червня 2015 року вона сплатила за відповідача борг у сумі 242 500 грн на рахунок виконавчої служби, що підтверджується платіжним дорученням. Однак, відповідач відмовляється від оформлення на її користь речових прав на вказане нерухоме майно та на її вимогу аванс не повертає.
		Посилаючись на викладене,  ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 292 500 грн (50 тис. грн + 242 500 грн).
		Короткий судових рішень
		Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 292 500 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасовано, справу № 511/126/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-21653св19).
		Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
		Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 292 500 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 292 500 грн, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» за 60 тис. доларів США та погоджено розмір авансу, який позивачка сплатила відповідачу у розмірі 50 тис. грн готівкою та ще 242 500 грн перерахувала за вказівкою відповідача на рахунок ВДВС Роздільнянського     РУЮ в Одеській області. Оскільки договір-купівлі продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» між сторонами укладено не було, то сплачені відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 292 500 грн є авансом, який підлягає поверненню позивачці.
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року залишено без змін.
		Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що  ОСОБА_1 доведений належними та допустимими доказами факт передачі нею грошових коштів у загальній сумі 292 500 грн ОСОБА_2 в якості авансу в рахунок укладення у майбутньому між ними договору купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме 50 тис. грн готівкою вона передала відповідачу за розпискою та ще 242 500 грн перерахувала за усною вказівкою відповідача на рахунок ВДВС Роздільнянського РУЮ в Одеській області. Оскільки договору купівлі-продажу нерухомого майна, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, то сплачені ОСОБА_1 грошові кошти є авансом і мають бути повернуті у тому розмірі, в якому вони надавалися.
		Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду України, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представникові ОСОБА_2 - ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Роздільнянського районного суду Одеської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення коштів, за касаційною скаргою представникаОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 рокупризначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували доводів відповідача про те, що між ним та позивачкою не існували жодних правовідносин. Будь-яких розмов та угод з  ОСОБА_1 він не проводив і не укладав. Саме на ім`я ОСОБА_3 відповідач написав письмову розписку про отримання грошових коштів. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки договору позички нежитлового приміщення від 03 червня 2015 року, відповідно до якого відповідач передав у безоплатне користування ОСОБА_3 свою власність, а саме бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тобто передав майно у повне користування ОСОБА_3 ). 
		Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивачка просить стягнути з відповідача грошові кошти, які нібито слугували для укладення договору купівлі-продажу в майбутньому, та які були перераховані на погашення боргових зобов`язань третьої особи, яка не є стороною у справі. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника      ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на касаційну скаргу представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. При новому розгляді справи суди попередніх інстанцій встановили дійсні обставини спірних правовідносин, які полягали у тому, що в якості авансу ОСОБА_1 надала відповідачу за продаж бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» 50 тис. грн готівкою, а в подальшому 242 500 грн, перерахувавши їх за вказівкою відповідача на рахунок ДВС, тому ці правовідносини з повернення суми авансу за угодою, яка так і не була укладена. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_2 згідно з договору дарування нерухомого майна від 03 листопада 2003 року є власником нерухомого майна МПП «Газовик», до складу якого входить бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
		У розписці від 03 квітня 2015 року, яка підписана ОСОБА_2 , зазначено таке: «Я,  ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Роздільнянським РВ УМВС 27.01.97р., взяв завдаток у сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч гривень) на продажу бара «ІНФОРМАЦІЯ_1». 03.04.2015р. /підпис/  ОСОБА_2 » (т. 1, а. с. 8).
		Відповідно до платіжного доручення від 03 червня 2015 року № 1 фізична    особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 сплатила на рахунок ВДВС Роздільнянського РУЮ в Одеській області 242 500 грн, призначення платежу: «оплата по вик/листу № 2-683/2010 від 12.10.2010 по стягненню солідарно з  ОСОБА_7 грошових коштів на користь ПАТ Банк «Форум», платник ОСОБА_7 , іпн: НОМЕР_2 » (т. 1, а. с. 9).
		Вказаний платіж підтверджується випискою з рахунку ФОП ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 153).
		Згідно з постанови державного виконавця від 05 червня 2015 року виконавче провадження № НОМЕР_3 закінчено у зв`язку зі сплатою боргу по виконавчому документу від 12 жовтня 2010 року № 2-683/2010 про стягнення солідарно з  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_8 , ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 636 561,17 грн на користь ПАТ Банк «Форум» та припинено чинність арешту майна боржника - ОСОБА_2 , скасовано інші заходи примусового виконання рішення (т. 4, а. с. 16).
		Постановою головного державного виконавця від 30 січня 2017 року знято арешт з майна, який було накладено на підставі виконавчого документа від 12 жовтня 2010 року № 2-683/2010 (т. 1, а. с. 209).
		Відповідно до заперечень відповідача у справі № 511/1770/14-ц за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором,  ОСОБА_2  просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки ним у повному обсязі сплачено заборгованість по виконавчому провадженню, на підтвердження чого ним надано вищевказане платіжне доручення від 03 червня 2015 року № 1 (т. 4, а. с. 3-5).
		03 червня 2015 року між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позички нежитлового приміщення, відповідно до умов якого позичкодавець ( ОСОБА_2 ) зобов`язався передати позичальнику (ОСОБА_3 ) у строкове безоплатне користування, терміном на три роки, нерухоме майно, а позичальник зобов`язався прийняти нерухоме майно (бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») та використовувати його за цільовим призначення, а після припинення цього договору повернути позичкодавцеві вказане нерухоме майно (бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») (т. 1, а. с. 13-15).
		У квітні 2017 року  ОСОБА_2 надіслав  ОСОБА_3  лист-попередження про небажання продовження договору позички нежитлового приміщення (бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») (т. 1, а. с. 202).
		04 липня 2017 року  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складено акт    прийому-передачі за договором позички нежитлового приміщення від 03 червня 2015 року, відповідно до якого приміщення, ключі від нього, майно передані у робочому стані, без недоліків, у сторін зауважень до стану майна немає (т. 1, а. с. 203).
		Згідно з листа Роздільнянського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 19 вересня 2017 року № 3929 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не були стороною виконавчого провадження, відкритому на підставі виконавчого листа № 2-683/2010, який виданий Роздільнянським районним судом Одеської області, згідно з якого стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 636 561,17 грн на користь ПАТ «Банк Форум», а тому відсутні підстави для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, інформації про стан виконавчого провадження, реквізити депозитного рахунку відділу ДВС їм не видавалися (т. 1, а. с. 249).
		ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів із заявою відносно дій ОСОБА_2 , у зв`язку з чим було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1, а. с. 5-7).
		У наданих слідчому пояснень від 16 лютого 2016 року ОСОБА_2 вказував, що у 2015 році у зимовий період він розмістив оголошення про продаж          кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», власником якого він є на підставі договору дарування. У 2008 році він брав кредит та по рішенню суду у виконавчій службі було на виконанні два виконавчих листа відносно нього і поручителя. Вказані провадження були об`єднанні в одне, було накладено арешт на майно, у тому числі на всі об`єкти МПП «Газовик», де розташований бар «ІНФОРМАЦІЯ_1». У квітні 2015 року йому на телефон зателефонував зять ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та запитав відносно продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». У подальшому він приїхав до бару «ІНФОРМАЦІЯ_2», де спілкувався з ОСОБА_9 , її донькою та ОСОБА_10 . Вони обговорили суму продажу. Він повідомив присутнім, що бар знаходиться під арештом, тому необхідно 25 тис. доларів США та ще 5 тис. доларів США для зняття арешту і виготовлення технічної документації, на що ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю погодилася. У подальшому вони переїхали до бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», ОСОБА_1 04 червня 2015 року перерахувала на рахунок вищевказаної заборгованості 242 500 грн, а 50 тис. грн йому готівкою у цей період часу. Проте, для зняття арешту була необхідна більша сума, зокрема, ще 15 тис. доларів США. Всі необхідні документи для переоформлення знаходяться у бюро технічної інвентаризації і він одразу готовий укласти договір купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» (т. 1, а. с. 12).
		Матеріали справи містять скріншоти з сайту «OLX» про продаж бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» у різний період часу, згідно з яких 18 грудня 2016 року о 06:47 год. було розміщено оголошення про продаж бару (ресторану) «ІНФОРМАЦІЯ_1» (місто Роздільна Одеської області, продавець - ОСОБА_11 ), вартість - 60 тис. доларів США (а. с. 20-24). На сайті «OLX» було розміщено оголошення 20 січня 2017 року о 21:21 год. про продаж бару (ресторану) «ІНФОРМАЦІЯ_1» (місто Роздільна Одеської області,  продавець - ОСОБА_11 ), вартість - 60 тис. доларів США (т. 1, а. с. 44-49).
		Судом першої інстанції допитані свідки, а також допитані в якості свідків самі сторони у справі.
		ОСОБА_1 суду повідомила, що ОСОБА_2 вона надала 50 тис. грн у присутності дітей (у тому числі ОСОБА_3 ). ОСОБА_2 надав їй розписку. Далі, вона почала працювати в барі «ІНФОРМАЦІЯ_1», він був у жахливому стані, вона зробила там ремонт, оскільки відповідач повідомляв, щоб вона робила його для себе.
		На прохання ОСОБА_2 вона перерахувала за ОСОБА_7 на рахунок ДВС 242 500 грн. Це була усна домовленість між нею та ОСОБА_2 і вказані кошти були сплачені, як аванс за бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Письмової розписки вона від ОСОБА_2 не вимагала, оскільки на той час вона не могла подумати, що відповідач у подальшому так вчинить (т. 4, а. с. 131).
		В якості свідка, під присягою, ОСОБА_1 підтвердила свої показання, надані як сторона у справі, та зазначила, що розписку про отримання 50 тис. грн відповідач надав їй особисто. Кошти у розмірі 292 500 грн були її особистими. Перерахування 242 500 грн на рахунок ДВС вона здійснила у банку, де відповідач надав доручення на ОСОБА_12 ( ОСОБА_12 - це поручитель відповідача перед банком за кредитним зобов`язанням). Відповідач запевняв, що він зробить документи для виділення бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» у технічному бюро, але документів так і не зробив (т. 4, а. с. 132 133).
		ОСОБА_2 повідомив, що з позивачкою ніяких домовленостей у нього не було, а була домовленість з ОСОБА_3 , від якого він отримав 50 тис. грн за продаж бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». Проте чиї це кошти йому невідомо. За ОСОБА_7 він не уповноважував позивачку сплачувати кошти, авансом вважає лише 50 тис. грн, які ОСОБА_3 не вимагає повернути (т. 4, а. с. 64).
		В якості свідка, під присягою, ОСОБА_2 повідомив, що він підтримує свої показання, які надавав як сторона у справі, та зазначив, що підтримує позицію Верховного Суду, яку було викладено у постанові у цій справі.
		Крім того, зауважив, що ОСОБА_1 порушила домовленості щодо купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». Щодо сплати ОСОБА_1 242 500 грн, то відповідач зазначив, що він лише надав довідку позивачці про суму заборгованості (т. 4, а. с. 189).
		В якості свідка, під присягою, ОСОБА_13 повідомив, що у відповідача були відсутні документи для укладання договору купівлі-продажу. Після сплати авансу, відповідач мав виготовити документи на вказане приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». За результатами укладання договору власником бару мала стати позивачка. Вартість бару була обумовлена у розмірі 60 тис. доларів США, розмір авансу 25 тис. доларів США.
		Кошти у розмірі 50 тис. грн та 242 500 грн, що на той час було еквівалентно 15 тис. доларів США, сплачувала позивачка як аванс, розписка відповідачем надавалася безпосередньо позивачці (т. 4, а. с. 110-114).
		Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні зазначив, що у 2015 році відповідач запропонував придбати бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ціна була 60 тис. доларів США. Потім позивачка дала відповідачу 50 тис. грн авансу, про отримання яких відповідач написав розписку. У подальшому відповідач повідомив, що необхідно внести кошти в банк за ОСОБА_12 , оскільки то його родич. Реквізити сплати надав сам відповідач. У подальшому відповідач припинив займатися виготовленням документів, почалися проблеми щодо світла, оскільки його відключали за несплату (т. 4, а. с. 65-66).
		Свідок ОСОБА_15 зауважила, що їй відомо про домовленості відносно придбання приміщення між позивачкою та відповідачем. Сплатили аванс, на той час ця сума була еквівалентна 15 тис. доларів США. Проте, договір укладено не було, а аванс не повернуто. Гроші передавала позивачка. Аванс сплачувався двома платежами: 50 тис. грн готівкою та 242 500 грн платіжним дорученням. Відповідач прийшов та сказав куди саме необхідно перевести 242 500 грн, він надав реквізити. Необхідно сплатити було дуже швидко. Договір позички було укладено з ОСОБА_3 , оскільки він провадив підприємницьку діяльність та йому необхідно було отримати відповідні ліцензії. Договір купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» не було укладено, оскільки у відповідача не було на той час відповідних документів. Оголошення про продаж постійно було на сайті «OLX», навіть тоді, коли вже були обумовлені умови та зроблений ремонт позивачкою. Сума договору купівлі-продажу була обумовлена та становила 60 тис. доларів США, а сума авансу становила 25 тис. доларів США на той час.
		Бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» мали оформити на позивачку, 50 тис. грн передавала позивачка, це були її кошти. Договір позички - це була тимчасова угода з метою отримання ліцензії на продаж алкогольних напоїв (т. 4, а. с. 129-130).
		Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що позивачка це її мати. ОСОБА_3 повідомив, що він знайшов інформацію про продаж бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». Вони зв`язалися з відповідачем та домовилися про зустріч. Позивачка надала відповідачу 50 тис. грн, а відповідач надав їй розписку. За ініціативи та на вимогу відповідача позивачка перерахувала на рахунок ДВС кошти. У відповідача мав бути суд з банком щодо стягнення заборгованості за кредитом. Після того, як справу закрили, оскільки було сплачено кошти, відповідач почав заходити до бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» як справжній господар та почав приводити покупців. Договір позички було укладено, оскільки необхідно було отримати ліцензію (т. 4, а. с. 133-134).
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
		У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
		Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Тлумачення вказаної статті ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
		Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
		Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
		Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
		Частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
		Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17; постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, провадження № 12-42гс20).
		Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
		Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
		Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
		Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту          (див.: пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).
		У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі              № 6-176цс12 зроблено висновок про те, що «внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_8 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18, зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
		Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
		Суд першої інстанції на виконання вказівок Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, які викладені у постанові від 03 лютого 2021 року, провадження № 61-21653св19, допитав свідків, а також учасників справи, в якості свідків з приведенням до присяги та попередженням про кримінальну відповідальність, щодо обставин існування усної домовленості між сторонами щодо купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», надання відповідачем письмової розписки, про обставини написання ОСОБА_2 письмової розписки про отримання ним 50 тис. грн та про особу, якій було надано цю розписку, яка у подальшому передала оригінал цієї розписки адвокату Сабліній Ю. С. для представлення її на огляд до суду першої інстанції, а також про обставини перерахування ОСОБА_1 грошових    коштів у розмірі 242 500 грн з призначенням платежу - оплата по виконавчому листу № 2-683/2010 від 12 жовтня 2010 року по стягненню солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 грошових коштів на користь ПАТ «Банк Форум».
		Суд першої інстанції встановив, що:
		 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усно домовилися про укладення договору купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». На виконання цієї усної домовленості ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 50 тис. грн, що підтверджується розпискою, написаною 03 квітня 2015 року ОСОБА_2 ;
		 - ОСОБА_1 передала оригінал розписки для огляду її в судовому засіданні своєму представнику - адвокату Сабліній Ю. С.;
		 - відповідачем не спростовано будь-якими належними, допустимими доказами, як повернення грошових коштів, так і те, що їх передавав хтось інший, зокрема ОСОБА_3 , а не позивачка;
		 - ОСОБА_3 , будучи допитаним в якості свідка, заперечував, що він надавав ОСОБА_2 будь-які кошти в рахунок купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». При цьому, він підтвердив, що за результатом укладання договору власницею бару мала стати позивачка. Вартість бару була обумовлена у розмірі 60 тис. доларів США, розмір авансу - у 25 тисяч доларів США. Кошти у розмірі 50 тис. грн та 242 500 грн, що на той час було еквівалентно 15 тис. доларів США, сплачувала позивачка як аванс і розписка відповідачем надавалася безпосередньо позивачці;
		 - ОСОБА_1 в якості частини обумовленого сторонами авансу перерахувала суму у розмірі 242 500 грн з призначенням платежу - оплата по виконавчому листу № 2-683/2010 від 12 жовтня 2010 року по стягненню солідарно з  ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 грошових коштів на користь ПАТ «Банк Форум»;
		 - ОСОБА_2 , заперечуючи проти позовних вимог, не довів належними і допустимими доказами, що він домовився з будь-якою іншою особою, у тому числі з ОСОБА_3 про продаж бару «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
		 - між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1».
		Відповідно до частини першої, другої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, виконавши положення статті 417 ЦПК України про те, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» за 60 тис. доларів США та погоджено розмір авансу, який позивачка сплатила відповідачу у розмірі 50 тис. грн готівкою та ще        242 500 грн перерахувала за усною вказівкою відповідача на рахунок ВДВС Роздільнянського РУЮ в Одеській області. При цьому, ОСОБА_1 доведений належними та допустимими доказами факт передачі нею вищевказаних коштів у загальному розмірі 292 500 грн ОСОБА_2 в якості авансу в рахунок укладення у майбутньому між ними договору купівлі-продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1». Оскільки договір-купівлі продажу бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» між сторонами укладено не було, то сплачені відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 292 500 грн є авансом, який підлягає поверненню позивачці.
		Доводи касаційної скарги вищевказаних висновків судів не спростовують, а в основному направлені на переоцінку доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. 
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 рокузалишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                      Б. І. Гулько
		 
		                                                                                      Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...