Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/2276/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2024. Зареєстровано: 22.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2024.
Дата набрання законної сили: 21.11.2024
Номер судового провадження: К/990/35758/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		УХВАЛА
		21 листопада 2024 року 
		м. Київ
		справа №500/2276/24
		адміністративне провадження № К/990/35758/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді -доповідача Блажівської Н.Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.
		розглянувши у порядку письмового провадження питання щодо передачі справи
		за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до Головного управління ДПС у Тернопільській області
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		на розгляд Великої Палати Верховного Суду,
		ВСТАНОВИВ
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1.Короткий зміст позовних вимог
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1  (далі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі також - Відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати  податкові повідомлення-рішення від 26 вересня 2023 року № 00067392405, № 00067242405,                                № 00067302405, № 00067312405.
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 червня 2024 року у задоволенні заяви представника Позивача про поновлення строку звернення до суду відмовив. Клопотання Відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнив. Позов ФОП ОСОБА_1 залишив без розгляду.
		Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вказав, що:
		-          відповідно до сформованих Верховним Судом висновків, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за умови попереднього використання досудового порядку вирішення становить місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження;
		-          рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги Позивач отримала 19 січня 2024  року, проте звернулася до суду з цим позовом лише 16 квітня 2024 року, тобто із пропуском місячного строку звернення до суду;
		-          суд не установив наявності поважних причин, за яких Позивач не могла звернутися до суду з позовом у строк, встановлений законом, а Позивач не надала належних та достатніх доказів, які б засвідчували факт наявності об`єктивно непереборних обставин, які унеможливлювали звернення до суду у цей строк. 
		20 серпня 2024 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову про залишення апеляційної скарги Позивача без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін. Суд апеляційної інстанції вказав, що місячний строк звернення до суду обчислюється з дня отримання рішення за результатами розгляду його скарги й закінчується 20 лютого 2024 року. Проте Позивач звернулася до суду першої інстанції лише 16 квітня 2024 року, тобто із пропуском строку.
		2. ДОВОДИ СТОРІН
		2.1. Позиція Позивача (особи, що подала касаційну скаргу)
		Підставою касаційного оскарження Позивач визначила порушення норм матеріального та процесуального права й вважає, що у цій справі необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, від 22 січня 2021 року  у справі                      № 1640/2885/18 та від 26 січня 2022 року у справі №300/2318/21 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		На обґрунтування своєї позиції представник Позивача вказує, що Податковий кодекс України (далі також - ПК України) та Кодекс адміністративного судочинства України (далі також  - КАС України) мають однакову юридичну силу, проте їхнє застосування стосується різних сфер. Зокрема, ПК України не покликаний регулювати строки для здійснення судочинства.
		Вважає, що при зверненні до суду з позовом до суб`єкта владних повноважень Позивач має право керуватися строками, встановленими частиною четвертою статті 122 КАС України. Ця норма передбачає тримісячний строк для звернення до адміністративного суду з моменту отримання рішення за результатами досудового оскарження, якщо позивач скористався або був зобов`язаний скористатися досудовим порядком.
		У цьому контексті, на думку представника Позивача, виникає колізія між строками, передбаченими ПК України і строками, передбаченими КАС України. Згідно з пунктом 56.19 статті 56 ПК України строк оскарження податкового повідомлення-рішення є меншим, ніж тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України. Однак пункт 56.21 статті 56 ПК України чітко встановлює, що у випадку, коли норми ПК України або інших законів суперечать одна одній і допускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників податків і контролюючих органів, рішення має прийматися на користь платника податків.
		Отже, застосування шестимісячного або меншого строку є несприятливим для Позивача.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, за наведеними у касаційній скарзі доводами, роблячи висновок про відмову у поновленні строку на звернення до суду, не врахували, що застосування менших строків, передбачених ПК України, суперечить праву на доступ до правосуддя. Це порушує основні принципи правової визначеності, адже такі колізії між законами мають вирішуватися на користь платника податків відповідно до чітко встановлених норм права.
		Як вважає представник Позивача суди залишили поза увагою, що судова практика не є джерелом права в Україні. Основним джерелом є нормативно-правові акти, які мають чітко визначати права і обов`язки сторін. Для безперешкодної реалізації прав людини та громадянина кожен повинен бути впевнений в тому, що гарантовані йому права є непорушними та підлягають належному захисту.
		2.2. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
		ГУ ДПС у Тернопільській області заперечує проти касаційної скарги, просить суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		Відповідач наголошує, що як при поданні заяви про поновлення строку, так і в скаргах Позивач не наводить жодних поважних причин пропуску строку на звернення до суду, лише вказує на існування колізії правових норм КАС України та ПК України щодо строків оскарження податкового повідомлення-рішення.
		Вважає, що спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
		Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
		Згідно з пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
		Відтак, на думку Відповідача, підлягають врахуванню висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.
		Повертаючись до обставин цієї справи наголошує, що Позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення від 26 вересня 2023 року, зміна у тлумаченні закону виникла до прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та подачі позову до суду, а тому зміна ще у листопаді 2020 року попередніх підходів до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах, не свідчить про погіршення становища платника податків, який звертається до суду більше, як через три роки після встановлення відповідної судової практики.
		3. МОТИВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, звертає увагу на таке.
		Запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
		Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
		Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
		Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
		Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. 
		Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
		Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює - ПК України.
		Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
		Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
		Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду (далі також -КАС ВС) постановою від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.
		У цій постанові судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС ВС виснувала, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
		У цій справі були висловлені окремі думки з наступним обґрунтуванням:
		- питання щодо тривалості строків звернення має здійснюватися через застосування норми частини четвертої статті 122 КАС України як спеціальної норми, яка є релевантною до спірних правовідносин, і відступ від якої можливий лише задля забезпечення принципу Верховенства права із застосуванням більш тривалого строку в порядку, визначеному пунктом 56.21 статті 56 ПК України;
		- колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла передчасного висновку щодо наявності правових підстав до відступу від попередньої судової практики.
		Також судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС ВС у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 сформувала висновок, відповідно до якого процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		У цій справі також було висловлено окрему думку, де вказано, що платник податків для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів відповідно до принципу in dubio pro tributario має право на звернення до суду з позовом про оскарження рішення контролюючого органу у межах гарантованого спеціальним законом строку, встановленого сукупністю правових норм - пунктом 56.18 статті 56 та пунктом 102.1 статті 102 ПК України, а не загального, визначеного частиною другою статті 122 КАС України.
		Разом з тим, 19 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі також - ВП ВС) ухвалила постанову у справі № 140/1770/19 про стягнення заборгованості.
		У пункті 99 цієї постанови ВП ВС виснувала, що строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
		При цьому у пункті 101 постанови ВП  ВС зазначила про те, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України, встановлюючи спеціальні строки звернення до суду, є відсильною до статті 102 цього Кодексу та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
		Такий висновок ВП ВС повторила у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 про стягнення коштів.
		Отже, ВП ВС у справі про стягнення бюджетної заборгованості фактично констатувала, що строк звернення до суду у 1095 днів поширюється на право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, аналізувала не обумовлюючи вибір правової норми наявністю чи відсутністю досудового врегулювання спору, тобто наявністю чи відсутністю адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення.
		При цьому ВП ВС не вказано про відступ від правових висновків судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС ВС щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового повідомлення-рішення.
		Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		В ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 ВП ВС вказала, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.
		Водночас на практиці відповідне тлумачення норм права щодо строку звернення до суду призвело до неоднакового розуміння ситуації судами та платниками податків щодо правових висновків як ВП ВС, так і палати КАС ВС в контексті того, яку ж норму права та судову практику слід враховувати при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у справах за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих податковими органами. Так, з одного боку, висновки ВП ВС мають перевагу над тими, що сформовані у складі КАС ВС, з іншого - такі висновки ВП ВС сформувала не у справі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		Так у значній кількості справ суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з посиланням, зокрема, на відмінність предмету спору у справі, розглянутій ВП ВС, керуються правовими висновками, що сформував КАС ВС. До прикладу, зокрема, справи № 320/11053/24 та №520/24414/24.
		Проте, є чимала кількість справ, у яких суди першої та апеляційної інстанцій, беручи до уваги позицію ВП ВС щодо застосування пункту 56.18 статті 56 та статті 102 Податкового кодексу України в питанні оскарження платником податків у суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, незважаючи на те, що ВП ВС сформувала відповідний правовий висновок з іншим предметом позову, вважають, що строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення становить 1095 днів. До прикладу, справи № 320/11570/24, № П/320/10064/24, № 600/3759/21-а, № 600/113/24-а, № 600/7763/23-а, № 600/5731/23-а, №380/10373/24, № 240/14164/24, №380/15300/24, № 380/21871/23.
		Отже наведене вище дає підстави вважати, що формування ВП ВС правового висновку щодо строку оскарження податкового повідомлення-рішення у справах № 140/1770/19 та                      № 320/12137/20, у яких предмет спору стосувався бюджетного відшкодування податку на додану вартість, призвело до різного застосування таких правових висновків адміністративними судами. Така ситуація щодо різного тлумачення норм, що визначають строк на оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень, негативно впливає на правову визначеність, ускладнює для платників податків визначення оптимальної стратегії захисту своїх прав та повною мірою не дає можливості платникам податків визначити, який же конкретний строк звернення до суду позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, що може обмежити право на доступ до суду. 
		При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду у цій справі суд не може не врахувати як висновки судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС ВС у справах № 500/2486/19, №160/11673/20, так і ВП ВС у справах № 140/1770/19 та № 320/12137/20. 
		Отже, зараз існують фактично протилежні висновки  щодо строку звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Врахування одного підходу щодо застосування норм права свідчитиме про відступлення від іншого підходу щодо застосування норм права у спосіб, що не передбачений правилами КАС України. 
		За змістом пунктів 29 та 30 рішення Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ, Суд) від 14 грудня 2021 року у справі «Мельгарехо Мартінес де Абелланос проти Іспанії» можливість суперечливих судових рішень є невід`ємною рисою будь-якої судової системи, яка базується на мережі судів першої та апеляційної інстанцій, повноважних на території їх територіальної юрисдикції. Такі розбіжності також можуть виникати в межах одного суду. Загалом, у функції Суду не входить порівняння різних рішень національних судів, навіть якщо вони винесені в явно схожих справах; він повинен поважати незалежність цих судів. Критерії, якими керується Суд при оцінці обставин, за яких суперечливі рішення різних національних судів, винесених в останній інстанції, призводять до порушення права на справедливий судовий розгляд, закріпленого в статті 6 § 1 Конвенції, полягають у встановленні, по-перше, чи існують «глибокі та давні розбіжності» в прецедентному праві національних судів; по-друге, чи передбачено національним законодавством механізм подолання цих невідповідностей; і, по-третє, чи було застосовано цей механізм і, якщо доцільно, з яким ефектом. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, принцип, який мається на увазі в Конвенції. Суперечливі рішення в подібних справах, винесені одним і тим же судом, який, крім того, є судом останньої інстанції у цій справі, можуть порушити цей принцип і тим самим підірвати довіру суспільства до судової системи, яка є одним із важливих компонентів державного права. про верховенство права. У зв`язку з цим Суд постановив у справах, що стосуються одного й того самого заявника, що різні рішення національних судів, засновані на ідентичних фактах, можуть суперечити принципу правової визначеності та навіть становити відмову у доступі до суду.
		ЄСПЛ у рішенні від 26 серпня 2024 року у справі "ГАНУЩАК ПРОТИ УКРАЇНИ», досліджуючи питання неоднозначності судової практики, відзначив, що якщо явно суперечливі рішення втручаються у право на мирне володіння майном і не містять обґрунтованого пояснення розбіжності, таке втручання не може вважатися законним для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки призводить до неузгодженості практики, якій бракує необхідної точності, аби фізичні особи могли передбачити наслідки своїх дій (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Йокела проти Фінляндії» (Jokela v. Finland), заява № 28856/95, пункт 65, ЄСПЛ 2002-IV; «Сагінадзе та інші проти Грузії»     (Saghinadze and Others v. Georgia), заява №     18768/05, пункти 116 - 118, від 27 травня 2010 року; та «Брезовец проти Хорватії»     (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07, пункти 67 і 68, від 29 березня 2011 року). Суд виснував, що розбіжності у практиці з питання достатньо для встановлення за обставин цієї справи, що заявник не міг передбачити оскаржуване втручання у вигляді постанови апеляційного суду та його наслідки, а тому воно було несумісним із принципом законності, закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Отже, ЄСПЛ підкреслює важливість правової визначеності та передбачуваності судових рішень. Суперечливі рішення, особливо винесені вищими судовими інстанціями, можуть суттєво підривати ці принципи і, як наслідок, порушувати права людини. Для України це означає необхідність вживати заходів для усунення суперечностей у судовій практиці та забезпечення передбачуваності судових рішень. Лише в такому разі можна буде вважати належним виконане завдання адміністративного судочинства, визначене частиною другою статті 2 КАС України щодо справедливого вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Наведене вище в сукупності з урахуванням відповідних позицій та підходів КАС ВС та ВП ВС щодо питань, які виникли під час касаційного розгляду, та повноважень й обов`язків суду касаційної інстанції, зокрема, щодо урахування рішень суду касаційної інстанції з огляду на час їх прийняття та ієрархію унеможливлює розгляд касаційної скарги та вказує на наявність виключної правової проблеми.
		Згідно з усталеною практикою ВП ВС для віднесення справи до такої, що містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, справа щонайменше повинна мати декілька з таких ознак:
		- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
		- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж самими сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
		- існують якісні критерії, зокрема: відсутність усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії права чи закону; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
		З урахуванням різних правових позицій ВП ВС та КАС ВС щодо питання строків звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, та зважаючи на те, що висновки ВП ВС є ієрархічно вищими по силі, аніж висновки палати КАС ВС, саме ВП ВС має вирішити питання, щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права та розв`язати порушенні у цьому касаційному провадженні питання у спосіб, що передбачений положеннями КАС України.
		Щодо кількісного виміру, то вже аналіз наведених справ, що перебувають на розгляді судів першої та апеляційної інстанції з різними підходами щодо застосування норм права, ілюструє значну кількість відповідних спорів, які наскрізно потребують розв`язання питання щодо строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		Наведене вище предметно демонструє приклади, які вказують на необхідність розв`язання виключної правової проблеми з метою формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права з метою визначення конкретного правозастосування при встановленні судами обставин дотримання платниками податків строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Це приведе до визначеності взаємовідносин. Саме принцип правової визначеності, що є інтегративним складником принципу верховенства права, вимагає, щоб правозастосування було прогнозованим та передбачуваним. Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) особи з боку держави неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ, внаслідок чого Суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою «трискладовий тест».
		Розв`язання цієї виключної правової проблеми, дозволить забезпечити дотримання гарантованих статтею 2, 6 КАС України основних засад (принципів) адміністративного судочинства, запровадить єдині підходи до правозастосування судами касаційних інстанцій та судами нижчих інстанцій при дослідження обставин щодо дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		Оскільки зазначені питання зумовлені невизначеністю законодавчого регулювання і різними підходами у судовій практиці у відповідні періоди, то можна з упевненістю стверджувати, що аналогічні проблеми виникатимуть у майбутньому.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
		Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Керуючись статтями 345, 346, 347, 359 КАС України, Суд,
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 500/2276/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                       Н.Є. Блажівська 
		Судді                                                                                             О.В. Білоус 
		                                                                                           І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...