Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/5029/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 22.11.2024. Зареєстровано: 22.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2024.
Дата набрання законної сили: 19.11.2024
Номер судового провадження: 22-ц/811/2969/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 464/5029/23                Головуючий у 1 інстанції: Сабара Л.В. 
		Провадження № 22-ц/811/2969/24            Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		   19 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ 
		головуючого - судді Ніткевича А.В.
		суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
		            секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
		            з участю представника відповідача ОСОБА_1 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2  адвоката Прохоренко Олега Івановича на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 серпня 2024 року в складі судді Сабари Л.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
		 
		встановив:
		 
		У серпні 2023 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, поданим представником ОСОБА_3 через систему «Електронний суд», до відповідача АТ «Українська залізниця» в особі Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Вимоги обгрунтовано тим, що оскаржуваним наказом позивачку звільнено із займаної посади сестри медичної поліклініки вищої категорії поліклінічного відділення Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Укрзалізниця», згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Разом з тим, позивачка вважає таке звільнення безпідставним та незаконним з огляду на те, що відповідачем допущено порушення порядку звільнення. Крім того, вказує, що позивачка не з`явилась на роботу, оскільки перебувала за кордоном, про що неодноразово повідомляла роботодавця, що не можна вважати відсутністю на робочому місці без поважних причин. Таким чином, вважає, що відповідач безпідставно звільнив її із займаної посади, а тому оскаржуваний наказ необхідно визнати незаконним та скасувати, із зобов`язанням АТ «Укрзалізниця» поновити її на займаній посаді та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Оскаржуваним рішеннямСихівського районногосуду м.Львова від23серпня 2024року узадоволенні позову ОСОБА_2 доАкціонерноготовариства «Українськазалізниця» вособі Львівськоїклінічної лікарніна залізничномутранспорті філії«Центр охорониздоров`я» провизнання незаконнимта скасуваннянаказу,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу відмовлено.
		Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_2 , апеляційну скаргу в інтересах якої подав адвокат Прохоренко О.І. 
		Вважає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: причини поважності невиходу позивачки на роботу, зокрема: воєнні дії, навчання сина, турботу про життя і здоров`я сина, якого позивачка виховує одна; не довів обставини, що мають значення для справи, які визнав встановленими, а саме: відсутність поважних причин відсутності позивачки на роботі; зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а саме: суд пов`язав відмову роботодавця надати відпустку без збереження заробітної плати з відсутністю позивачки на роботі без поважних причин, проігнорувавши при цьому факт перебування позивачки разом із сином за кордоном через воєнні дії та завершенням її сином навчання у школі. Також зазначає, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а саме неправильно застосував висновки Верховного Суду, які до вирішення даного спору можна застосувати лише формально, натомість не застосував висновки Верховного Суду, які викладено у Постанові Касаційного цивільного суду від 06.06.2024 у справі №367/569/23; застосував норми матеріального права, які до обставин справи не відносяться  Закон України «Про відпустки», ст. 84 КЗпП України; через неправильне тлумачення  неправильно застосував норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». 
		Наголошує, що єдиною підставою, чому позивачка вважає оскаржуваний наказ про звільнення з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним, є те, що відсутність позивача на робочому місці пов`язана з поважними причинами, про котрі вона повідомляла роботодавця заздалегідь, зокрема в заяві від 19.05.2023 про продовження їй відпустки за власний рахунок (а.с. 14), в якій позивачка повідомила, що вона та її син внаслідок воєнних дій виїхали за кордон, останній навчається у школі, а тому не може повернутись в Україну та у листі від 26.05.2023 (а.с.16-17), в якому позивачка повідомила про неможливість прибути на засідання комісії з проведення службових розслідувань з питань порушення трудової дисципліни, в якій також вказала, що перебуває за кордоном з малолітнім сином, який навчається у школі і проходить лікування, що вона має намір повернутися в Україну одразу після завершення навчального року та завершення лікування її дитини.
		Натомість, суд відхилився від предмета позову і зосередився на питанні надання відпусток без збереження заробітної плати, яке не є ключовим у цій справі, адже причиною не виходу позивачки на роботу були не факти надання чи ненадання відпустки, а саме факт перебування за кордоном внаслідок воєнних дій та необхідність завершення її сином лікування та навчання у школі в Республіці Італія.
		Звертає увагу, що звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з?ясування поважності причини його відсутності.
		Зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за п.4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. 
		Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
		10 жовтня 2024 року від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» Корнейчука С.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. 
		Зазначив, що у період воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плат тривалістю, визначеною в заяві, але не більше 90 календарних дні, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч.1 ст. 9 Закону України «Про відпустки». 
		Зазначений вид відпустки, в обов`язковому порядку був наданий ОСОБА_2 відповідно до поданої нею заяви на 90 календарних дні (наказ від 23.08.2022 №999) з 24.08.2022 до 21.11.2022. Крім цього, за домовленістю сторін відпустка без збереження заробітної плати була надана ОСОБА_2 на 90 календарних днів згідно наказу від 18.11.2022 №89 з 22.11.2022 до 19.02.2023 та на 90 календарних днів, згідно наказу від 20.02.2023 №82 з 20.02.2023 до 20.05.2023.
		19 травня 2023 року від ОСОБА_2 на адресу відповідача надійшла чергова заява про продовження відпустки без збереження заробітної плати до 23.06.2023, проте роботодавець відмовив працівнику у наданні відпустки та 22.05.2023 на електронну пошту заявниці відправив повідомлення про відмову в задоволенні заяви, зазначивши про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов`язків згідно відповідного графіку роботи. Позивачка не заперечувала факт своєї відсутності на робочому місці, разом з тим не довела належними, достовірними та допустимими доказами, що відсутність на роботі з 22.05.2023 до 01.06.2023 була обумовлена поважними причинами. 
		В судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_1 . 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Прохоренко О.І., необхідно залишити без задоволення за таких підстав.
		Згідно із ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		На підставі ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із статтею 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка була відсутня на робочому місці з 22 травня 2023 і не з`явилася до винесення оспорюваного наказу 01.06.2023. З приводу відсутності на роботі роботодавцем складено відповідні документи.
		Позивачка не заперечувала факт відсутності її на робочому місці в зазначені дати, мотивуючи поважність такої відсутності перебуванням в Італії разом із дитиною, де дитина продовжувала навчання та перебувала на лікуванні, куди вони перемістилися у зв`язку із збройною агресією держави-окупанта. Також вказувала на те, що вона подала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, яка була складена нею 19 травня 2023 року в останній день відпустки.
		В силу положень КЗпП України, Закону України «Про відпустки», надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати є правом роботодавця, за виключенням певних обставин на передбачений Законом термін. Разом з тим, в умовах воєнного стану, сторони трудового договору можуть узгодити терміни такого виду відпустки. Тоді як, відповідно до ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець зобов`язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на строк, що не перевищує 90 днів.
		Беручи до уваги, що після введення воєнного стану відповідачем надавалася ОСОБА_2 відпустка без збереження заробітної плати строком на 90 днів, неодноразово термін такої продовжувався, перед закінченням строку наступної відпуски позивачка не узгодила із роботодавцем можливість продовження дії такої, після подання заяви з даного приводу не переконалася у наявності підстав для невиходу на роботу, у робочий день не приступила до роботи, тим самим допустила прогул.
		Таким чином, суд прийшов переконання, що позивачкою не надано доказів, що містять об`єктивні пояснення щодо неможливості завчасного погодження із роботодавцем терміну відпустки, перешкод які вплинули на процес погодження відпустки без збереження заробітної плати.
		Ймовірне перебування позивачки за межами держави не може вважатися абсолютною поважною причиною, оскільки про завершення строку відпуски позивачка була усвідомлена заздалегідь, розуміла, де вона перебуває, та можливу безперервність навчального процесу сина, будь-яких заходів щодо узгодження із роботодавцем можливості отримання додаткової відпустки не вживала. Крім того, суд взяв також до уваги те, що з моменту не виходу на роботу до винесення наказу про звільнення пройшло 8 днів, однак позивачка впродовж вказаного часу до роботодавця не прибула, підстав неможливості розпочати роботу не довела.
		Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.
		Законодавство про працю складається з Кодексу законівпро працюУкраїни та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
		Згідно із частиною 2 статті 3КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 
		Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах з АТ «Українська залізниця», займала посаду сестри медичної поліклініки вищої категорії філії «Центр охорони здоров`я» Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті АТ «Українська залізниця» згідно з безстроковим договором.
		Наказом (розпорядженням) генерального директора Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» Яворської Т. №224-ос від 01.06.2023 про припинення трудового договору (контракту) сестру медичну (брат медичний) поліклініки вищої категорії ОСОБА_2 з 06.06.2023 звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 8).
		З довідки ЛКЛ на ЗТ філії «ЦОЗ» АТ «Укрзалізниця» від 05.12.2023 №45 вбачається, що ОСОБА_2 працювала у ЛКЛ на ЗТ філії «ЦОЗ» АТ «Укрзалізниця» на посаді медсестри, відповідно до наказу №224-ос від 01.06.2023 звільнена 06.06.2023. При звільненні їй нараховано і виплачено компенсацію за невикористану відпустку у сумі 3 347,46 грн (а.с. 90).
		За змістом заяви від 19.05.2023, адресованої генеральному директору ЛКЛ на ЗТ філії «ЦОЗ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_4 , ОСОБА_2 звернулась з проханням продовжити відпустку без збереження заробітної плати до 23.06.2023 у зв`язку із тим, що вона та її син внаслідок воєнних дій виїхали закордон, де останній навчається у школі, а тому не може повернутись в Україну, так як навчальний рік не завершено (а.с. 14).
		Листом від 25.05.2023 №781 Львівська клінічна лікарня на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця» звернулась до ОСОБА_2 та повідомила її відсутність на роботі з 22.05.2023 з невідомих причин, а також запросив на спільне засідання постійно діючої комісії для проведення службових розслідувань з питань порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Укрзалізниця» для вирішення питання про подальшу роботу у згаданому закладі. Крім того, вказаним листом позивачці роз`яснено наслідки відсутності обґрунтованих пояснень або документів на підтвердження поважності відсутності на роботі (а.с. 15).
		26.05.2023 ОСОБА_2 у відповідь на лист від 25.05.2023 №781 повідомила про неможливість прибути на спільне засідання комісії у зв`язку із перебуванням в Італії через воєнні дії, де її дитина ОСОБА_5 , 2007 р.н., опікуном якого вона є, навчається. Крім того зазначила, що після завершення навчання сина та лікувального процесу, має намір повернутись в Україну та приступити до виконання трудових обов`язків з 03.07.2023 (а. с. 16-17).
		Як вбачається з розпорядження Сихівської РА Львівської міської ради від 24.10.2011 №576, ОСОБА_2 призначено опікуном малолітнього ОСОБА_5 , 2007 р.н. (а.с. 67).
		З довідки, виданої директором загальноосвітньої школи ОСОБА_6 від 10.10.2023, вбачається, що ОСОБА_7 , 2007 р.н., проживає в м. Мотолла, Італія, у 2022/2023 році навчається в 3-Ф* класі школи  продовжений цикл і регулярно відвідує заняття (а.с. 69).
		Відповідно до довідки лікаря-хірурга Армандо Мансі від 28.09.2023, ОСОБА_7 , 2007 р.н., страждав на вітіліго та проходив лікування з 09.05.2023 до 04.07.2023 в дерматологічній клініці поліклініки (а.с. 71).
		Як вбачається з копії акту проведення службового розслідування з питань порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку ЛКЛ на ЗТ філії «ЦОЗ» АТ «Укрзалізниця» від 31.05.2023, комісією проведено службове розслідування з питань порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме відсутності на роботі, зокрема, сестри медичного поліклінічного відділення ОСОБА_2 за період з 22-25 травня 2023 року, за результатами якої встановлено, що остання відсутня на роботі з 22 по 25 травня без поважних причин (а.с. 9-10).
		Відповідно до витягу з протоколу №38 Первинної профспілкової організації Клінічної лікарні Львівської залізниці від 30.05.2023, вирішено надати згоду на звільнення ОСОБА_2 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 11).
		З протоколу засідання постійно діючої комісії для проведення службових розслідувань з питань порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Укрзалізниця» від 01.06.2023 встановлено, що у зв`язку із відсутністю сестри медичної поліклінічного відділення ОСОБА_2 на роботі за період 22-25 травня 2023 року, генеральну директору запропоновано вжити до працівника заходи дисциплінарного стягнення, а саме звільнення за прогул. За результатами голосування прийнято рішення (а.с. 12-13).
		Згідно із листом Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця» від 02.06.2023 №849, адресованим ОСОБА_2 , відповідач повідомив про необхідність прибути за трудовою книжкою у зв`язку із припиненням 06.06.2023 на підставі наказу №224-ос від 01.06.2023 трудового договору відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7).
		ОСОБА_2 , яка працює в ЛКЛ ЗТ філія «ЦОЗ» АТ «Укрзалізниця», за період з 01.12.2022 до 31.05.2023 отримала дохід у розмірі 3 347,46 грн., за період з 01.01.2022 до 31.12.2022  у розмірі 32 781,96 грн., що підтверджується копіями довідок про доходи, виданими ЛКЛ ЗТ філія «ЦОЗ» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 64, 65).
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Колегія суддів погоджується з тим, що даний спір є трудовим та таким, що виник між роботодавцем та працівником за безстроковим трудовим договором, щодо правомірності застосування до працівника дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у виді звільнення на підставі п. 4ст. 40 КЗпП.
		Частиною шостоюстатті 43 Конституції Українипередбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістомстатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Відповідно достатті 139 КЗпП Українипрацівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
		Згідно зістаттею 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Для звільнення працівника на підставі пункту 4статті 40 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
		Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП Україниє з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.
		Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та усіх наданих сторонами доказів.
		Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
		Розглядаючи таку категорію справ, суду необхідно встановити, чи мало місце вчинення позивачем прогулу без поважних причин або невиконання позивачем своїх трудових обов`язків протягом 3 годин за робочий день, чи додержаний роботодавцем порядок звільнення та чи є підстави для поновлення на роботі.
		Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
		Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
		Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
		Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.
		Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.
		Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.
		Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.
		У частині 1 статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
		Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
		Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
		Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
		Звертаючись до суду з позовом про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачка посилалася на те, що роботодавцем проведено її звільнення з роботи з порушенням трудового законодавства, оскільки вона була відсутня на робочому місці з поважних причин, оскільки перебувала за кордоном, про що неодноразово повідомляла роботодавця, що не можна вважати відсутністю на робочому місці без поважних причин. Просила врахувати, що 19.05.2023 звернулась з проханням продовжити відпустку без збереження заробітної плати до 23.06.2023 у зв`язку із тим, що вона та її син внаслідок воєнних дій виїхали закордон, де останній навчається у школі, а тому не може повернутись в Україну, так як навчальний рік не завершено.
		Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України «Про відпустки»).
		Відповідно пункту 5 статті 4 Закону України «Про відпустки» одним із видів відпусток є відпустка без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до статей 25, 26 цього Закону.
		Згідно із статті 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, а також за згодою сторін .
		В силу ст. 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Указом Президента України №264/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан неодноразово було продовжено, зокрема Указом Президента України №271/2024 від 06.05.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
		Згідно із ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Відповідно до ч.2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 19.07.2022.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених ст. ст. 43, 44 Конституції України.
		Згідно ізч.2ст.12Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).
		За змістом частини 4 ст. 12 Закону №2136-ІХ від 19.07.20224 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
		Сторонами не заперечувався той факт, що ОСОБА_2 була надана відпустка без збереження заробітної в обов`язковому порядку, відповідно до поданої нею заяви, на 90 календарних днів (наказ від 23.08.2022 №999) з 24.08.2022 до 21.11.2022. У подальшому, за домовленістю сторін відпустка без збереження заробітної плати була надана ОСОБА_2 на 90 календарних днів (наказ від 18.11.2022 № 89) з 22.11.2022 до 19.02.2023 та на 90 календарних днів (наказ від 20.02.2023 № 82) з 20.02.2023 до 20.05.2023.
		19.05.2023 від ОСОБА_2 на адресу надійшла чергова заява про продовження відпустки без збереження заробітної до 23.06.2023.
		Колегія суддів зауважує, що на відміну від щорічних відпусток, можливість перенесення або продовження відпустки без збереження заробітної плати, що настала під час такої відпустки, не передбачено.
		22.05.2023 на електронну пошту позивачки відправлено повідомлення про відмову у задоволенні вищевказаної заяви та зазначено про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов`язків відповідно до графіку роботи.
		Відтак, ОСОБА_2 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати до 20 травня 2023 року і 22 травня 2023 року мала приступити до роботи.
		Позивачка не заперечувала факт відсутності її на робочому місці з 22 по 25 травня 2023 року, мотивуючи поважність такої відсутності перебуванням у Італії разом із дитиною, що продовжувала навчання та перебувала на лікуванні, куди вони перемістилися у зв`язку із збройною агресією держави-окупанта.
		Загальновідомим є той факт, що російська федерація чинить збройну агресію проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено з 24 лютого 2022 року в Україні воєнний стан, який триває станом на час розгляду справи.
		Разом з тим сам по собі цей факт, без доведення працівником причинно-наслідкового зв`язку між чиненням збройної агресії проти України та неможливістю виконувати свою роботу, не може бути оцінена судом як поважність причин відсутності на роботі.
		Встановлено, що ОСОБА_2 працювала на медичною сестрою поліклініки вищої категорії поліклінічного відділення Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті Філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця». 
		АТ «Укрзалізниця» є об`єктом критичної інфраструктури та після введення в Україні воєнного стану свою роботу не зупиняла, простій в установі не оголошувався.
		З матеріалів справи безспірно встановлено, що відповідно до вимог ст. 149 КЗпП України, роботодавець, вживав заходів, направлених на отримання від позивача, як порушника трудової дисципліни, пояснень щодо причин відсутності на робочому місці, на що отримав відповідь про неможливість приступити до роботи через перебування в Італії, навчання та лікування сина. 
		Таким чином, установивши, що позивачка допустила прогул без поважних причин, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що звільнення позивачки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перебування позивачки за межами держави не може вважатися абсолютною поважною причиною, оскільки про завершення строку відпуски позивачка знала заздалегідь, розуміла, де вона перебуває, та можливу безперервність навчального процесу сина, будь-яких заходів щодо узгодження із роботодавцем можливості отримання додаткової відпустки не вживала. Крім того, з моменту не виходу на роботу до винесення наказу про звільнення пройшло 8 днів, однак позивачка впродовж вказаного часу до роботодавця не прибула, підстав неможливості розпочати роботу не довела.
		При цьому, за вимогами законодавства про працю та висновками сталої судової практики, перебування за кордоном у зв`язку із навчанням дитини не є поважною причиною відсутності на роботі, що виключає вину працівника. 
		Оскільки прогул є порушенням трудової дисципліни, за його вчинення працівник може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності й підданий стягненню у вигляді догани або звільнення (ст. 147 К3пП).
		Посилання позивачки в апеляційній скарзі на постанову Верховного суду від 06.06.2024 №367/569/23 є недоречними та не може бути застосований до даних правовідносин, оскільки розглянуті в постанові питання мають іншу правову природу.
		З урахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що звільнення позивачки з роботи проведено з дотриманням вимог закону.
		3 огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні якої відмовлено.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 367,374,375,382,383 ЦПК України, суд, -
		постановив:
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2  адвоката Прохоренко Олега Івановича залишити без задоволення.
		Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 серпня 2024 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. 
		 
		Повний текст постанови складений 20 листопада 2024 року.
		 
		Головуючий                              А.В. Ніткевич
		 
		Судді:     С.М. Бойко
		 
		   С.М. Копняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...