Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/784/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2024. Зареєстровано: 22.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2024.
Дата набрання законної сили: 12.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  927/784/23 
		 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
		 
		секретар судового засідання - Письменна О. М., 
		 
		за участю представників сторін:
		 
		позивача - не з`явилися, 
		відповідача-1 - Підгорного К. Є. (адвоката, в режимі відеоконференції), 
		відповідача-2 - Малая А. В. (адвоката, в режимі відеоконференції) 
		прокурора - Цимбалістого Т. О., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Чернігівської обласної прокуратури
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 (колегія суддів:    Кравчук Г. А. - головуючий, Тарасенко К. В., Коробенко Г. П.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023 (суддя Моцьор    В. В.) у справі
		 
		за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради
		 
		до: 1)    Товариства з обмеженою відповідальністю "Преторій-Буд", 2)    Комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради
		 
		про визнання договору недійсним, скасування реєстрації права приватної власності та зобов`язання знести самочинне будівництво,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преторій-Буд" (далі - ТОВ "Преторій-Буд") та Комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради (далі - КП "Паркування та ринок") про:
		 
		- визнання недійсним інвестиційного договору від 01.03.2018 №    2018/0118, укладеного між КП "Паркування та ринок" та ТОВ "Преторій-Буд";
		 
		- скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Преторій-Буд" на автомобільну газозаправну станцію за адресою: вул. Незалежності, 39, м.    Чернігів, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166, з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Преторій-Буд" на зазначений об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166;
		 
		- зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову автомобільного газозаправного пункту (далі - АГЗП) за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів.
		 
		1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що інвестиційний договір від 01.03.2018 №    2018/0118, укладений між відповідачами, є удаваним правочином, до якого слід застосовувати положення законодавства про договір суперфіцію. КП "Паркування та ринок", що є постійним користувачем земельної ділянки, за відсутності права розпоряджатися цією земельною ділянкою фактично передав її ТОВ "Преторій-Буд" для забудови в комерційних цілях, діючи виключно в його інтересах. Прокурор зазначав, що відповідачі в обхід положень чинного земельного та цивільного законодавства, за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки, без проведення процедури земельних торгів використали не передбачений законом спосіб набуття ТОВ "Преторій-Буд" права на забудову спірної земельної ділянки шляхом укладення удаваного правочину, тому інвестиційний договір від 01.03.2018 №    2018/0118 підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
		 
		Прокурор також посилався на те, що будівля АГЗП на вул. Незалежності, 39 у м.    Чернігові побудована на підставі дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №    ІУ113201561654 на земельній ділянці, яка належить до категорії земель житлової та громадської забудови, тоді як для будівництва АГЗП можуть надаватися землі автомобільного транспорту. Прокурор зазначав, що згідно з постановою Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №    620/6024/20 визнано протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №    ІУ113201561654. 09.12.2022 цей дозвіл Державною інспекцією архітектури та містобудування України анульовано. Прокурор стверджував, що АГЗП є самочинним будівництвом, перебудова АГЗП неможлива, а знесення його є винятковим випадком усунення триваючого порушення.
		 
		2. Короткий зміст судових рішень
		 
		2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у справі № 927/784/23, у позові Прокурора відмовлено повністю.
		 
		2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Прокурор не довів того, що інвестиційний договір від 01.03.2018 № 2018/0118 є договором суперфіцію, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми цивільного та земельного законодавства, що врегульовують відносини користування чужою земельною ділянкою під забудову.
		 
		Місцевий господарський суд зазначив, що державному реєстратору прав на нерухоме майно були подані всі документи, необхідні для державної реєстрації права власності на АГЗП за адресою м. Чернігів, вул. Незалежності, 39, тому реєстрація за ТОВ "Преторій-Буд" права власності на цей об`єкт нерухомості відбулася з дотриманням норм чинного законодавства України. Відтак суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що підстав для скасування державної реєстрації права власності на цей АГЗП немає. 
		 
		У частині позовних вимог Прокурора про зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову АГЗП місцевий господарський суд зазначив, що анулювання дозволу на виконання будівельних робіт відбулося вже після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта АГЗП на вул.    Незалежності в м. Чернігові та після реєстрації за ТОВ "Преторій-Буд" права власності на цей об`єкт нерухомості; дозвіл на виконання будівельних робіт вичерпав свою дію фактом його виконання та вже не діяв. Тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що анулювання вже нечинного дозволу на виконання будівельних робіт не породжує жодних правових наслідків. Суд першої інстанції виснував, що з огляду на наведене весь процес будівництва АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові відбувався за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; будь-яких доказів того, що будівництво АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові відбулося за відсутності належним чином затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил Прокурором не надано. Суд першої інстанції також зазначив, що Прокурором не надано й жодних доказів того, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта його перебудова з метою усунення виявлених порушень є неможливою. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову АГЗП за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів, також задоволенню не підлягають.
		 
		3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
		 
		3.1. Керівник Чернігівської обласної прокуратури, не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 і рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023 у справі №    927/784/23, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до ТОВ "Преторій-Буд" і КП "Паркування та ринок" про визнання договору недійсним, скасування реєстрації права приватної власності та зобов`язання знести самочинне будівництво.
		 
		3.2. Керівник Чернігівської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 92, 95, 96, 102-1, 152 Земельного кодексу України, статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статей 203, 215, 235, частини 4 статті 376, статей 413- 415 Цивільного кодексу України, статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №    522/14890/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №    916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №    910/2861/18 та у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №    910/21935/17, від 27.07.2022 у справі №    910/7966/21, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 10.10.2018 у справі №    520/17520/14-ц, від 15.03.2023 у справі №    910/5501/21, від 21.10.2020 у справі №    420/228/19, від 29.01.2020 у справі №    822/2149/18, від 15.07.2020 у справі №    826/1419/18, від 28.03.2018 у справі №    915/166/17, від 17.01.2019 у справі №    923/241/18, від 21.05.2019 у справі №    925/550/18, від 04.02.2020 у справі №    915/47/17, від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20, від 27.06.2018 у справі №    921/403/17-г/6, від 04.07.2018 у справі №    653/1096/16-ц, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18. 
		 
		Керівник Чернігівської обласної прокуратури, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 102-1 Земельного кодексу України, статей 413 - 415 Цивільного кодексу України у разі передачі постійним користувачем земельної ділянки комунальної форми власності іншим юридичним особам в користування під забудову з можливістю подальшого набуття цими юридичними особами права власності на зведений об`єкт нерухомості.
		 
		3.3. КП "Паркування та ринок" у відзиві на касаційну скаргу вважає касаційну скаргу керівника Чернігівської обласної прокуратури такою, що не спростовує висновки, викладені в рішенні Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у справі №    927/784/23, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. 
		 
		4. Обставини справи, встановлені судами
		 
		4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що КП "Паркування та ринок" створене відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 18.03.1996 № 60 на базі відокремленої частини майна територіальної громади міста Чернігова. Власником підприємства є територіальна громада міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради (пункти 1.1 та 1.2 Статуту КП "Паркування та ринок", затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради 23.04.2020 №    160).
		 
		4.2. Підприємство створене з метою здійснення господарської діяльності для створення, будівництва та експлуатації ринків, торгових місць, об`єктів транспортної інфраструктури, автомобільних стоянок, місць для паркування транспортних засобів, індивідуальних майданчиків для паркування, будівництва та обслуговування житлових та нежитлових приміщень, розміщення та будівництва тимчасових споруд, надання комунальних, ремонтно-побутових, виробничих, розважальних та будь-яких інших послуг, задоволення потреб населення у високоякісних товарах і різних побутових послугах, забезпечення благоустрою місць відпочинку, пляжів, видачі дозвільної документації та технічних умов в межах компетенції, отримання на цій основі прибутків в інтересах власника і трудового колективу (пункт 2.1 Статуту КП "Паркування та ринок").
		 
		4.3. Згідно з підпунктом 2.2.6 пункту 2.6 Статуту КП "Паркування та ринок" предметом діяльності підприємства є інвестиційна діяльність.
		 
		4.4. Підприємство користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства (пункт 4.7 Статуту КП "Паркування та ринок").
		 
		4.5. Пунктом 27 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №    24/VII-23 затверджено технічну документацію та надано КП "Паркування та ринок" земельну ділянку площею 0,2400 га (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) на вул.    Незалежності в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу).
		 
		4.6. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.03.2018 КП "Паркування та ринок" зареєструвало речове право - право постійного користування на земельну ділянку площею 0,2400 га з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 на вул. Незалежності в м. Чернігові. Підстава реєстраційної дії: рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №    24/VII-23.
		 
		4.7. Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 04.04.2018 №    02-01/65 затверджено наказом Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 04.04.2018 №    78-М.
		 
		4.8. Підпунктом 1.25 пункту 1 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 04.08.2018 №    154 "Про затвердження та надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок" вирішено затвердити та надати містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки КП "Паркування та ринок" для будівництва автомобільного газозаправного пункту на вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові.
		 
		4.9. Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 площею 0,2400 га: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу), що відповідає Генеральному плану м. Чернігова, затвердженому рішенням Чернігівської міської ради від 25.12.2003, Тимчасовому порядку використання території м. Чернігова, затвердженому рішенням Чернігівської міської ради від 28.12.2011.
		 
		4.10. 01.03.2018 між КП "Паркування та ринок" (підприємство) та ТОВ "Преторій-Буд" (інвестор) укладено інвестиційний договір №    2018/0118, згідно з яким інвестор зобов`язується здійснити практичні дії щодо внесення інвестицій в об?єкт інвестування, а також виконувати подальшу експлуатацію створеного в результаті інвестицій об`єкта, а підприємство зобов`язується надати можливість для внесення інвестицій, створення об`єкта інвестування та подальшу експлуатацію такого об`єкта інвестування у комерційних цілях.
		 
		4.11. Згідно з пунктом 2.1 інвестиційного договору об`єктом інвестування за цим договором є: будівництво та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу).
		 
		4.12. Відповідно до пункту 2.3 інвестиційного договору об`єкт інвестування розміщується в межах земельної ділянки площею 0,2400 га з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, яка належить підприємству на праві постійного користування.
		 
		4.13. Надалі КП "Паркування та ринок" подало заяву щодо надання дозволу на виконання будівельних робіт "Будівництво АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові", за наслідками розгляду якої Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 04.02.2020 №    ІУ113201561654, клас наслідків (відповідальності): значні наслідки (ССЗ), для будівництва АГЗП на вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.
		 
		За наслідками розгляду зазначеної заяви Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 № ІУ113201561654, клас наслідків (відповідальності): значні наслідки (ССЗ), для будівництва АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.
		 
		4.14. 16.02.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування видала КП "Паркування та ринок" сертифікат від 16.02.2022 № ІУ 123220203648, яким засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.
		 
		4.15. 07.07.2022 Виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняв рішення № 229 "Про присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна", відповідно до якого присвоїв адреси об`єктам нерухомого майна: будівлі АГЗП, загальною площею 12,6 м2, КП "Паркування та ринок", розташованого на земельній ділянці (кадастровий №    7410100000:01:010:0118), загальною площею 0,2400 га на вул. Незалежності, Україна, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Незалежності, будинок 39.
		 
		4.16. 25.07.2022 державний реєстратор прав на нерухоме майно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64285166, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності - приватна, на АГЗП, що розташований в Чернігівській області, м.    Чернігові, на вул. Незалежності, буд. 39, кадастровий номер земельної ділянки 7410100000:01:010:0118, за ТОВ "Преторій - Буд".
		 
		4.17. Згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 27.10.2022 №    23/VІІІ-11 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документів із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам" припинено право постійного користування КП "Паркування та ринок" земельною ділянкою (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) площею 0,2400 га на вул. Незалежності за згодою підприємства.
		 
		4.18. Згідно з пунктом 19 цього рішення, враховуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.07.2022 №    64285166 та рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 07.07.2022 №    229 "Про присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна", передано земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, площею 0,2400 га на вул. Незалежності, 39 в оренду ТОВ "Преторій-Буд" строком до 27.10.2024 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; встановлено розмір орендної плати на рівні 12% нормативної грошової оцінки.
		 
		4.19. 07.11.2022 між Чернігівською міською радою як орендодавцем та ТОВ "Преторій-Буд" як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки №    4794, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі земельну ділянку з кадастровим номером - 7410100000:01:010:0118, яка розташована в місті Чернігові на вул. Незалежності, 39. 
		 
		4.20. У пунктах 2, 3 договору оренди земельної ділянки № 4794 зазначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,2400 га. На земельній ділянці знаходиться АГЗП.
		 
		4.21. Спір у цій справі виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним інвестиційного договору, скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Преторій-Буд" на АГЗП; зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову АГЗП. 
		 
		5. Позиція Верховного Суду
		 
		5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. 
		 
		Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.
		 
		5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради про визнання недійсним інвестиційного договору від 01.03.2018 №    2018/0118, скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Преторій-Буд" на АГЗП, зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову АГЗП. 
		 
		Позовні вимоги з посиланням на положення статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України мотивовані удаваністю спірного правочину, порушенням норм чинного законодавства, зокрема, статей 92, 96, 102-1 Земельного кодексу України, статей 413- 415 Цивільного кодексу України під час набуття ТОВ "Преторій-Буд" права на забудову земельної ділянки, а також визнанням протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №    ІУ113201561654 та його анулюванням. 
		 
		5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		 
		5.5. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		 
		5.6. Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.
		 
		5.7. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
		 
		5.8. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
		 
		5.9. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
		 
		5.10. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав для визнання недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №    910/4293/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі №    909/635/22, від 27.06.2023 у справі № 916/97/21.
		 
		5.11. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі №    909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
		 
		5.12. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №    910/4293/22.
		 
		5.13. Згідно із частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
		 
		5.14. Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 925/1199/18).
		 
		5.15. Відмовляючи у задоволенні позову Прокурора, суди виходили з того, що Прокурор не довів, що інвестиційний договір від 01.03.2018 № 2018/0118 є договором суперфіцію, тому зазначили, що до спірних правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми цивільного та земельного законодавства, що врегульовують відносини щодо користування чужою земельною ділянкою під забудову.
		 
		Місцевий господарський суд виснував, що державному реєстратору прав на нерухоме майно були подані усі документи, необхідні для державної реєстрації права власності на АГЗП за адресою: м. Чернігів, вул. Незалежності, 39, тому реєстрація за ТОВ "Преторій-Буд" права власності на цей об`єкт нерухомості відбулася з дотриманням норм чинного законодавства України. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що підстав для скасування державної реєстрації права власності на цей АГЗП немає. 
		 
		В частині позовних вимог Прокурора про зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову АГЗП місцевий господарський суд зазначив, що анулювання дозволу на виконання будівельних робіт відбулося вже після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта АГЗП на вул.    Незалежності в м. Чернігові та після реєстрації за ТОВ "Преторій-Буд" права власності на цей об`єкт нерухомості; дозвіл на виконання будівельних робіт вичерпав свою дію фактом його виконання та вже не діяв. Тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що анулювання вже нечинного дозволу на виконання будівельних робіт не породжує жодних правових наслідків. Суд першої інстанції виснував, що з огляду на наведене весь процес будівництва АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові відбувався за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; будь-яких доказів того, що будівництво АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові відбулося за відсутності належним чином затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил Прокурором не надано. Суд першої інстанції також зазначив, що Прокурором не надано й жодних доказів того, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта його перебудова з метою усунення виявлених порушень є неможливою. Суди попередніх інстанцій виснували, що позовні вимоги в частині зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову АГЗП за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів, також задоволенню не підлягають.
		 
		5.16. Не погодившись із судовими рішеннями у справі №    927/784/23, керівник Чернігівської обласної прокуратури, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. 
		 
		Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, керівник Чернігівської обласної прокуратури, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		5.17. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		5.18. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, неправильно застосували приписи статей 92, 95, 96, 102-1, 152 Земельного кодексу України, статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статей 203, 215, 235, частини 4 статті 376, статей 413- 415 Цивільного кодексу України, статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №    522/14890/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №    916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №    910/2861/18 та у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №    910/21935/17, від 27.07.2022 у справі №    910/7966/21, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 10.10.2018 у справі №    520/17520/14-ц, від 15.03.2023 у справі №    910/5501/21, від 21.10.2020 у справі №    420/228/19, від 29.01.2020 у справі №    822/2149/18, від 15.07.2020 у справі №    826/1419/18, від 28.03.2018 у справі №    915/166/17, від 17.01.2019 у справі №    923/241/18, від 21.05.2019 у справі №    925/550/18, від 04.02.2020 у справі №    915/47/17, від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20, від 27.06.2018 у справі №    921/403/17-г/6, від 04.07.2018 у справі №    653/1096/16-ц, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18. 
		 
		5.19. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		5.20. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.
		 
		5.21. Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на недійсність інвестиційного договору від 01.03.2018 №    2018/0118, зазначає, що предметом інвестиційного договору є здійснення практичних дій щодо внесення інвестицій в об`єкт інвестування, а також виконання подальшої експлуатації створеного в результаті інвестицій об`єкта (пункт 1.1 інвестиційного договору). Тобто, як зазначає Прокурор, КП "Паркування та ринок" за результатами виконання цього договору не отримує доходу (частини) від об`єкта будівництва, не отримує інвестиційного результату. 
		 
		Крім того, скаржник посилається на те, що власником земельної ділянки в особі Чернігівської міської ради рішення щодо укладення договору суперфіцію не приймалося, земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 площею 0,2400 га на вул. Незалежності, 39 у м.    Чернігові на праві суперфіцію Чернігівською міською радою ТОВ "Преторій-Буд" не передавалась. Землевласником прийнято рішення про її передачу для цілей будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу) у постійне користування КП "Паркування та ринок". Тому Прокурор зазначає, що відповідачі в обхід положень чинного земельного та цивільного законодавства, за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки, без обов`язкового проведення земельних торгів використали у не передбачений законом спосіб набуття ТОВ "Преторій-Буд" права на забудову земельної ділянки шляхом укладення удаваного правочину.
		 
		5.22. Як зазначає Прокурор, у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №   910/21935/17 сформульовано висновок про те, що за результатами виконання інвестиційного договору сторона має отримати дохід (частину) від об`єкта будівництва, у створення якого ним здійснено "інвестиційний внесок". За своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання. Тобто інвестиційний результат повинен мати місце для обох сторін договору, що згідно з нормами чинного законодавства відповідає змісту інвестиційної діяльності.
		 
		5.23. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №    910/21935/17 ухвалена за позовом про визнання недійсними: постанови Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 № 5/3, якою дозволено Інституту нейрохірургії укласти договір інвестування від 07.03.2007 №01/03-Л; договору інвестування у будівництво житлового комплексу із вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками від 07.03.2007 №    01/03-Л на земельній ділянці, укладеного між Інститутом нейрохірургії та ТОВ "Дніпро-Плаза", та додаткової угоди № 1 до вказаного договору; договору від 25.05.2007 про заміну сторони у зобов`язанні від 07.03.2007 №    01/03-Л. У справі №    910/21935/17 спірні правовідносини є подібними зі справою, що розглядається, оскільки у справі № 910/21935/17 з`ясовувалася правова природа укладених договорів, а підставою позову були доводи позивача про їх удаваність. Верховний Суд у справі №    910/21935/17 виснував про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків. 
		 
		5.24. Прокурор у касаційній скарзі також зазначає, що в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18 наведено правий висновок, який не був врахований судами попередніх інстанцій, щодо права землекористувачів, визначеного статтею 95 Земельного кодексу України. Скаржник стверджує, що відповідно до цієї статті "право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі; таке господарювання має здійснюватися самостійно. Тому скаржник вважає, що реєстрація права постійного користування не є тією підставою, яка надає користувачу земельної ділянки право надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом забудови, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.
		 
		5.25. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №    915/166/17 ухвалена за позовом про визнання недійсним договору від 01.03.2014 про сумісну діяльність та зобов`язання повернути земельну ділянку державі. Спірні правовідносини у справі № 915/166/17 виникли у зв`язку з укладенням відповідачами договору про спільний обробіток земельної ділянки. За доводами позивача у справі №    915/166/17, спірний правочин не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором про оренду землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Постанова Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання недійсним договору про сумісний обробіток земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства, що відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення позовних вимог. 
		 
		Постанова Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 925/550/18 ухвалена за позовом про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельних ділянок та зобов`язання звільнити земельні ділянки. Позовна заява мотивована тим, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, оскільки за його умовами право, передбачене частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України, використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), відтак договір та додаткова угода до нього не відповідають вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України.
		 
		5.26. Спірні правовідносини у справах №    915/166/17, №    923/241/18, №    925/550/18 є подібними із правовідносинами у справі, що розглядається, оскільки предмет, підстави, зміст спірних правовідносин у справах №    915/166/17, №    923/241/18, №    925/550/18 є подібними зі спірними правовідносинами у справі №    927/784/23; суди у справах №    915/166/17, №    923/241/18, №    925/550/18 також з`ясовували правову природу оспорюваних договорів, а підставою позову були доводи позивачів про їх удаваність.
		 
		 
		5.27. У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №   522/14890/16-ц, як зазначає скаржник, сформульовано висновки про те, що за правилами частин 1, 5 статті 203, частини 1 статті 215, статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин, який укладений без додержання загальних вимог чинного законодавства, може бути визнано недійсним. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
		 
		5.28. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №    916/933/17 ухвалена за позовом про визнання договору недійсним та зобов`язання повернути майно. Позовні вимоги у справі №    916/933/17 мотивовано тим, що спірний договір укладено сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, - договору оренди комунального майна (берегозахисної споруди), тому оспорюваний правочин є удаваним та підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України.
		 
		Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №    522/14890/16-ц ухвалена за позовом про визнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності, визнання неправомірними дій з передачі майна. Позовні вимоги фізичної особи про визнання удаваним договору купівлі-продажу обґрунтовані посиланням на статті 203, 215, 235 Цивільного кодексу України.
		 
		5.29. Отже, спірні правовідносини у справах № 916/933/17, №    522/14890/16-ц є подібними зі справою, що розглядається, оскільки є подібними предмет, підстави, правове регулювання, зміст спірних правовідносин із правовідносинами у справі №    927/784/23, що розглядається. 
		 
		5.30. Колегія суддів, проаналізувавши висновки, викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, враховує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст. Тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.
		 
		5.31. У справі №    927/784/23, що розглядається, суди зазначили, що умовами інвестиційного договору від 01.03.2018 № 2018/0118 передбачено вчинення сторонами сукупності практичних дій, спрямованих на вкладення коштів та будівництво за їх рахунок об`єкта інвестування: будівництво та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу), що підпадає під визначення інвестиційної діяльності, тому договір за своєю правовою природою є інвестиційним договором, укладення якого передбачено статтею 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність".
		 
		5.32. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".
		 
		5.33. Відповідно до статті 1 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.
		 
		5.34. Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
		 
		5.35. За змістом частини 1 статті 4 цього Закону об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.
		 
		5.36. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. 
		 
		Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (частина 2 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
		 
		5.37. Отже, будь-яка особа, якій законом не заборонена така діяльність, має право прийняти рішення про інвестування та реалізувати це рішення як шляхом вкладення інвестицій у будь-який не заборонений проєкт, так і шляхом реалізації цього проєкту. При цьому Закон не забороняє збіг інвестора та учасника в одній особі (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №    910/7975/21).
		 
		5.38. Згідно із частиною 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
		 
		5.39. Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.
		 
		При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організаційних діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.
		 
		Отже, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості зазначених інвестицій або від їх використання.
		 
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 та від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21 (на які посилається скаржник).
		 
		5.40. У постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №    910/7975/21 Верховний Суд сформулював висновок щодо терміна "соціальний ефект", зміст якого у частині 1 статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" не розкрито. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у загальному сенсі поняття "соціальний ефект" може означати результат, пов`язаний із життям та стосунками людей у суспільстві. У контексті інвестиційної діяльності про досягнення соціального ефекту йдеться у разі здійснення інвестицій в об`єкти соціальної сфери або в інші об`єкти, інвестування в які сприяє досягненню встановлених законодавством пріоритетів соціальної політики держави.
		 
		В інвестиційній діяльності у галузі будівництва безпосередній соціальний ефект як результат інвестиційної діяльності може мати прояв, наприклад, у передачі частини збудованих житлових приміщень органам місцевого самоврядування для забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, передачі нежитлових приміщень органам освіти, культури, медицини тощо, в будівництві об`єктів соціальної інфраструктури як складової комплексної забудови територій.
		 
		При цьому не можна віднести до безпосереднього соціального ефекту передачу частини житлових та нежитлових приміщень учаснику спільної інвестиційної діяльності внаслідок розподілу спільно досягнутого результату інвестування. Водночас для кваліфікації вкладу суб`єкта як інвестиції достатньо одного із результатів, передбачених частиною 1 статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", а саме створення прибутку (доходу) та/або досягнення соціального ефекту.
		 
		5.41. У статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів).
		 
		Інвестиційний договір - це господарсько-правова угода, яка укладається між суб`єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об`єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та/або соціального ефекту), регламентуються права та обов`язки сторін. 
		 
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №    910/7975/21.
		 
		5.42. З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій, виокремивши лише деякі частини та процитувавши вибірково пункти спірного договору, безпідставно не надали належної комплексної правової оцінки його умовам у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання, меті (прибуток, дохід) спірного договору для сторін цього договору), у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про правову природу зазначеного договору як інвестиційного. При цьому суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою доводи Прокурора про те, що КП "Паркування та ринок" фактично передало земельну ділянку ТОВ "Преторій-Буд" для забудови в комерційних цілях, діючи виключно в його інтересах, а також про удаваність інвестиційного договору від 01.03.2018 № 2018/0118. 
		 
		5.43. Отже, Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника викладені в касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, частково підтвердилися.
		 
		5.44. Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 92 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. 
		 
		Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. 
		 
		5.45. Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. 
		 
		5.46. Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
		 
		5.47. Правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України. При цьому чинним земельним законодавством не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.
		 
		Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі №    910/22880/17.
		 
		5.48. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
		 
		5.49. У постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, на які посилається скаржник, Верховний Суд дійшов висновку про те, що земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування. 
		 
		5.50. Таким чином, саме власнику або користувачу земельної ділянки належить право її забудови, тобто відповідне право особа набуває з моменту набуття у власність або користування ділянки у встановленому законом порядку. Подібний висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20). 
		 
		5.51. Отже, для того щоб особа мала право здійснювати забудову земельної ділянки та в результаті набула право власності на збудований об`єкт, їй має бути передано у власність чи в користування земельну ділянку під забудову.
		 
		Право на забудову земельної ділянки та функції замовника будівництва нерозривно пов`язані з правом власності особи на земельну ділянку або правом користування земельною ділянкою, наданою для будівництва; функції замовника будівництва можуть перейти до іншої особи у разі набуття такою особою статусу замовника будівництва, а для цього необхідно набути належним чином оформлене право користування земельною ділянкою або право на забудову чужої земельної ділянки (суперфіцій).
		 
		Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №    910/21935/17, на яку посилається скаржник.
		 
		5.52. З огляду на викладене для правильного вирішення спору під час нового розгляду справи суди мають взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, з`ясувати дійсну волю сторін з урахуванням мети укладення спірного договору, у тому числі беручи до уваги текст договору, усталену практику у відносинах сторін, звичаї, подальшу поведінку сторін, визначення спрямованості їхніх дій і певних правових наслідків, і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.
		 
		5.53. Інші доводи, наведені у касаційній скарзі Прокурора, щодо скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Преторій-Буд" на АГЗП з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Преторій-Буд" та щодо зобов`язання ТОВ "Преторій-Буд" знести самочинну будову АГЗП не розглядаються Верховним Судом у зв`язку з передчасністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про правову природу спірного договору та необхідністю встановлення фактичних обставин справи. 
		 
		5.54. Отже, колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дослідили подані сторонами докази, тому не дотрималися вимог статей 73-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи та не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
		 
		5.55. З огляду на необхідність встановлення судами попередніх інстанції всіх фактичних обставин справи, передчасним є надання оцінки також доводам касаційної скарги, які обґрунтовані з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		5.56. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог норм процесуального права, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак висновки цих судів про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора є передчасними.
		 
		6. Висновки Верховного Суду
		 
		6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 
		 
		Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. 
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. 
		 
		6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		 
		7. Розподіл судових витрат
		 
		Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023 у справі №    927/784/23 скасувати, справу №    927/784/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області. 
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                          Н. О. Багай
		 
		 
		Судді                                                                                                                     Т. Б. Дроботова 
		 
		                                                                                    
		                                                                                                                            Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...