Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 8/468-08 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2024. Зареєстровано: 22.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2024.
Дата набрання законної сили: 12.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  8/468-08 
		 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
		 
		секретар судового засідання - Письменна О. М.,  
		 
		за участю представників сторін:
		позивача - не з`явилися, 
		відповідача - не з`явилися, 
		третьої особи ОСОБА_1 - Льовочкіна В. М. (адвоката), 
		третьої особи Білоцерківської міської ради - Борман О. І. (самопредставництво, в режимі відеоконференції), 
		прокуратури - Савицької О. В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги  ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато"
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (колегія суддів: Яковлєв М. Л. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Гончаров С. А.) у справі
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато"
		 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Антей",
		за участю третьої особи - Комунального підприємства Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації",
		 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,
		 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Білоцерківської міської ради,
		 
		про зобов`язання вчинити дії,
		 
		за участю Білоцерківської окружної прокуратури,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Плато" (далі - ТОВ "Плато") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Антей" (далі - ТОВ "Консалтингова компанія "Антей"), в якому просило зобов`язати відповідача прийняти майновий внесок до статутного фонду (капіталу) - нежитлову будівлю літ. "А" площею 832,10 м2 за адресою: вул. Росьова, 3-А, м. Біла Церква, вартістю 75  200,00 грн, та вчинити дії, необхідні для проведення державної реєстрації змін та доповнень до статуту. 
		 
		1.2. Позивач подав 01.12.2008 до Господарського суду Київської області доповнення до позову, в якому, посилаючись на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України, просив суд визнати за ТОВ "Плато" право власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 832,10 м2 зі спорудою огорожі на вул. Росьовій, 3-А в м. Білій Церкві Київської області.    
		 
		1.3. Позовні вимоги ТОВ "Плато" мотивовані тим, що позивач набув право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "А" площею 832,10 м2 за адресою: вул. Росьова, 3-А, м. Біла Церква, на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Роксолана-Рось" (далі - ТОВ "Роксолана-Рось") договору купівлі-продажу від 25.12.2002. Відповідно до рішення загальних зборів ТОВ "Консалтингова компанія "Антей" від 06.10.2008 ТОВ "Плато" увійшло до складу учасників ТОВ "Консалтингова компанія "Антей" із майновим внеском до статутного фонду (капіталу) - нежитловою будівлею літ. "А" площею 832,10 м2 за адресою: вул. Росьова, 3-А, м. Біла Церква, вартістю 75  200,00 грн. Під час оформлення акта приймання-передачі цього майнового внеску відповідач відмовився прийняти нерухоме майно. При цьому, як стверджував позивач, відповідач, відмовляючись прийняти до статутного фонду спірне нерухоме майно як внесок позивача до статутного капіталу, фактично зазначав про те, що не визнає право власності позивача на це майно.
		 
		2. Короткий зміст судових рішень
		 
		2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08 (суддя Чорна Л. В.) визнано право власності за ТОВ "Плато" на нежитлову будівлю літ. "А" площею 832,10 м2 зі спорудою огорожі на вул. Росьовій, 3-А в м. Білій Церкві Київської області.
		 
		2.2. Суд першої інстанції зазначив, що 06.10.2008 відбулися загальні збори засновників ТОВ "Консалтингова компанія "Антей". Згідно з протоколом №  2 ТОВ "Консалтингова компанія "Антей" було прийнято до складу учасників ТОВ "Плато", погоджено внесок ТОВ "Плато" до статутного фонду Товариства - нежитлову будівлю на вул. Росьовій, 3-А, вартістю 75  200,00 грн. Проте згідно з актом приймання-передачі нежитлової будівлі від 13.10.2008 до статутного фонду ТОВ "Консалтингова компанія "Антей" відповідач відмовився прийняти від позивача як внесок до статутного фонду (капіталу) Товариства цю нежитлову будівлю. Посилаючись на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", суд першої інстанції задовольнив позов ТОВ "Плато". При цьому суд першої інстанції виходив із того, що до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, належать, зокрема, рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
		 
		2.3. Північний апеляційний господарський суд зазначив, що, не погодившись із рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради 18.07.2023 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
		 
		2.4. Згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 у справі №  8/468-08 (колегія суддів: Ходаківська І. П. - головуючий, Владимиренко С. В., Демидова А. М.) задоволено клопотання Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08. Вирішено поновити строк на апеляційне оскарження Прокурором в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08.
		 
		2.5. Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу від 29.01.2024 у справі №  8/468-08, якою задовольнив заяву суддів Ходаківської І.  П., Владимиренко С.  В., Демидової А.  М. про самовідвід у справі №  8/468-08. Справу №  8/468-08 передав для проведення повторного автоматизованого розподілу та визначення складу суду відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		2.6. Згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі №  8/468-08 прийнято до провадження апеляційну скаргу Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.  Л., судді: Шаптала Є.  Ю., Гончаров С.  А.
		 
		2.7. Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу від 12.03.2024 у справі №  8/468-08, згідно з якою, зокрема, залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Білоцерківську міську раду та залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 . 
		 
		2.8. Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 24.07.2024 у справі №  8/468-08, якою задовольнив апеляційну скаргу Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08; рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Плато" відмовив повністю.
		 
		2.9. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними доказами наявність права власності на майно, що є предметом позову у справі, а також не надано доказів того, яке відношення до предмета спору має визначений ним відповідач. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач обрав неправильний спосіб захисту та подав позов до неналежного відповідача, що є достатніми та самостійними підставами для відмови у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції при цьому виснував, що доводи як позивача, так і заявника апеляційної скарги щодо правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно у межах цієї справи не розглядаються. 
		 
		Суд апеляційної інстанції також зазначив, що безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов`язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення. До апеляційної скарги, як зазначив суд апеляційної інстанції, додані належні докази того, що спірна нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:04:041:1220 площею 2,1087 га із цільовим призначенням - для обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийняте у справі судове рішення безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків і зачіпає інтереси Білоцерківської міської ради як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наведене свідчить про те, що рішення суду першої інстанції прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, тобто з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові ТОВ "Плато". 
		 
		3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них
		 
		3.1. ОСОБА_1 та ТОВ "Плато", не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №  8/468-08, звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувану постанову, а справу №  8/468-08 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. 
		 
		3.2. ОСОБА_1 , звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що 10.02.2009 ТОВ "Плато" відчужило нежитлове приміщення, яке є предметом цього спору, на її користь. Скаржниця вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив Прокурору строк на апеляційне оскарження через 15 років після ухвалення рішення судом першої інстанції. На думку ОСОБА_1 , апеляційний суд не дослідив питання щодо поважності причин пропуску Прокурором строку на апеляційне оскарження, що порушило принцип правової визначеності.
		 
		Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржниця посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, зокрема положення статті 119 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №  910/186/21, від 04.06.2024 у справі №  916/3924/23. 
		 
		3.3. ТОВ "Плато", звертаючись із касаційною скаргою від 13.08.2024, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. ТОВ "Плато" зазначає, що при постановленні ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду Північний апеляційний господарський суд не зазначив жодної підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначив лише підстави для здійснення Прокурором представництва. Тому скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.03.2024 у справі №  922/2635/22 (щодо застосування частин 3, 4 статті 260, пункту 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України), від 11.09.2019 у справі №  204/2113/14-ц, від 25.11.2020 у справі №  2-9436/2007, від 14.12.2020 у справі №  521/2816/15-ц (щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). 
		 
		У доповненнях до касаційної скарги від 19.08.2024 ТОВ "Плато" також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.05.2022 у справі №  917/663/20, від 28.07.2021 у справі №  147/78/19, від 04.08.2021 у справі №  200/15210/18, від 29.05.2024 у справі №  171/2012/21, від 06.03.2024 у справі №  190/1031/22, від 26.10.2022 у справі №  147/78/19, від 02.04.2019 у справі №  922/765/15, від 23.07.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі №  909/117/17, від 08.10.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 18.07.2023 у справі №  917/399/18, від 19.12.2018 у справі №  903/594/17.
		 
		ТОВ "Плато" в касаційній скарзі зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду, визначеного у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 16.12.21992 у справі "Жоффре де ля Прадель проти Франції", від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 14.10.2003 у справі "Трух проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України". У доповненнях до касаційної скарги від 19.08.2024 скаржник також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у рішеннях ЄСПЛ від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії".
		 
		ТОВ "Плато" у доповненнях до касаційної скарги від 19.08.2024 посилається також на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 24 Закону України "Про прокуратуру" та стверджує про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №  554/9193/19, від 24.04.2024 у справі №  2-2330/2006. При цьому скаржник зауважує, що Прокурор не мав права на звернення до суду з апеляційною скаргою. 
		 
		ТОВ "Плато" у доповненнях до касаційної скарги від 19.08.2024 посилається на те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції на підставі норм чинного законодавства бюро технічної інвентаризації мало делеговані державою повноваження з реєстрації права власності на нерухоме майно. Тому скаржник стверджує про неврахування судом апеляційної інстанції принципу "належного урядування" та висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06.06.2006 у справі №  1859к06 щодо владних повноважень бюро технічної інвентаризації у правовідносинах, пов`язаних із здійсненням реєстрації прав власності на нерухоме майно.  
		 
		Скаржник у доповненнях до касаційної скарги від 19.08.2024 також зазначає про суперечливість поведінки Білоцерківської міської ради. Так, за твердженням ТОВ "Плато", Білоцерківська міська рада як представник територіальної громади міста Білої Церкви була стороною договору на право тимчасового користування земельною ділянкою, укладеного з ТОВ "Роксолана-Рось", для будівництва нежитлової будівлі, яка є предметом цього спору. Проте в подальшому Білоцерківська міська рада звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці. Тому скаржник вважає, що така поведінка Білоцерківської міської ради є суперечливою, а суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №  390/34/17, від 07.10.2020 у справі №  450/2286/16-ц, щодо заборони суперечливої поведінки.
		 
		3.4. Білоцерківська міська рада у відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Плато" просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Білоцерківська міська рада вважає висновки суду апеляційної інстанції законними та обґрунтованими, а доводи, наведені у касаційних скаргах, - безпідставними. 
		 
		3.5. 29.10.2024 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 
		 
		3.6. ТОВ "Плато" подало 11.11.2024 клопотання до Верховного Суду про розгляд справи без участі представника. 
		 
		3.7. 11.11.2024 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Плато". 
		 
		4. Обставини справи, встановлені судами
		 
		4.1. Як установив суд апеляційної інстанції, у позовній заяві позивач послався на такі обставини:
		 
		- 06.10.2008 відбулись загальні збори засновників відповідача, рішенням яких, оформленим протоколом № 2, позивача прийнято до складу учасників відповідача та погоджено внесок позивача до статутного фонду відповідача у вигляді нежитлової будівлі на вул. Росьовій, 3-А, вартістю 75 200,00 грн;
		 
		- згідно з актом приймання-передачі нежитлової будівлі до статутного фонду ТОВ «Консалтингова компанія «Антей» від 13.10.2008 відповідач відмовився прийняти від позивача як внесок до статутного фонду (капіталу) Товариства нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Росьова, 3-А, вартістю 75 200,00 грн, обґрунтувавши свою відмову тим, що у позивача відсутнє право власності на зазначене майно.
		 
		4.2. З огляду на вказані обставини позивач у листопаді 2008 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив зобов`язати відповідача прийняти від учасника - позивача внесок до статутного фонду (капіталу) Товариства нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Росьова, 3-А, вартістю 75 200,00 грн, та зобов`язати відповідача вчинити дії, необхідні для проведення державної реєстрації змін та доповнень до статуту відповідача.
		 
		4.3. На підтвердження наявності у позивача права на спірне нерухоме майно до матеріалів справи позивачем додані копію справи Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації на спірну будівлю, копію укладеного 25.12.2002 з ТОВ "Роксолана-Рось" договору купівлі-продажу, копію акта приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів та довідку позивача.
		 
		4.4. Суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав доповнення до позову, в яких із посиланням на те, що відповідач поставив під сумнів право власності позивача на спірне майно, ТОВ "Плато" просило суд визнати за позивачем право власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 832,10 м2 зі спорудою огорожі на вул. Росьовій, 3-А у м. Білій Церкві Київської області.
		 
		5. Позиція Верховного Суду 
		 
		5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. 
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		За змістом частини 2 статті 304 Господарського процесуального кодексу України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
		 
		5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах ОСОБА_1 і ТОВ "Плато", доповненнях до касаційної скарги ТОВ "Плато" та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги ТОВ "Плато" та ОСОБА_1 належить задовольнити з огляду на таке.
		 
		5.3. Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі зверненням ТОВ "Плато" з позовом до ТОВ "Консалтингова компанія "Антей" про визнання права власності на нерухоме майно (з урахуванням доповнень до позову). 
		 
		5.4. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Плато", зазначив, що 06.10.2008 відбулися загальні збори засновників ТОВ "Консалтингова компанія "Антей". Згідно з протоколом №  2 ТОВ "Консалтингова компанія "Антей" було прийнято до складу учасників ТОВ "Плато", погоджено внесок ТОВ "Плато" до статутного фонду Товариства - нежитлову будівлю на вул. Росьовій, 3-А вартістю 75 200,00 грн. Проте згідно з актом приймання-передачі нежитлової будівлі до статутного фонду ТОВ "Консалтингова компанія "Антей" від 13.10.2008 відповідач відмовився прийняти від позивача як внесок до статутного фонду (капіталу) Товариства цю нежитлову будівлю. Посилаючись на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", суд першої інстанції задовольнив позов. При цьому суд виходив із того, що до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, належать, зокрема, рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
		 
		5.5. Як зазначив суд апеляційної інстанції, не погодившись із рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08, Прокурор в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради звернувся 18.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
		 
		5.6. Згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 задоволено клопотання Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08. Вирішено поновити строк на апеляційне оскарження Прокурором в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08.
		 
		5.7. Північний апеляційний господарський суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначив, що Білоцерківська міська рада не брала участі у розгляді цієї справи судом першої інстанції, який ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки як власника земельної ділянки, на якій поза волею власника зареєстровано об`єкт самочинного будівництва.  
		 
		5.8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що додане до апеляційної скарги клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження обґрунтоване тим, що Білоцерківська міська рада і Білоцерківська окружна прокуратура не брали участі у справі; про порушення інтересів держави в особі Білоцерківської міської ради оскаржуваним судовим рішенням прокуратурі стало відомо за результатами опрацювання інформації Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради від 19.06.2023, отриманої в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №  42022112030000018 від 28.01.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці. Своїм листом від 11.07.2023 Білоцерківська міська рада повідомила Білоцерківську окружну прокуратуру про невжиття заходів реагування, спрямованих на апеляційне оскарження рішення суду у цій справі, та про необхідність вчинення відповідних дій прокуратурою для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що виникли. 
		 
		Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначив, що Білоцерківська міська рада самостійно не звернулась до суду з апеляційною скаргою, тому Прокурор належним чином обґрунтував підстави щодо представництва її інтересів. 
		 
		Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення Господарського процесуального кодексу України (зокрема, статей 254, 256, 119, 53) та пункту 1 статті 6 Конвенції щодо забезпечення права на доступ до суду, пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України про забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, визнав зазначені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження поважними.
		 
		5.9. Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції, яке оскаржувалося Прокурором в інтересах Білоцерківської міської ради в апеляційному порядку, прийнято 02.12.2008, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ. Прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення місцевого суду 18.07.2023, тобто з пропуском строку, передбаченого законом, більш ніж на 14 років. 
		 
		5.10. Згідно з пунктом 13 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		5.11. Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		5.12. Таким чином, судові рішення, ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №  2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017. Отже, апеляційна або касаційна скарга, подана після 15.12.2017 на судове рішення, прийняте до 15.12.2017, має відповідати вимогам щодо форми, змісту та порядку подання, встановленим Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній на час звернення з такою апеляційною або касаційною скаргою.
		 
		Аналогічна правова позиція наведена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.
		 
		5.13. Оскільки оскаржуване в апеляційному порядку рішення Господарського суду Київської області ухвалене 02.12.2008, то при вирішенні питання щодо строку на апеляційне оскарження такого рішення належить застосовувати норми Господарського процесуального кодексу України, які були чинні на час ухвалення рішення місцевим господарським судом.
		 
		5.14. Згідно зі статтею 93 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на 02.12.2008) апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
		 
		Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
		 
		Отже, наведена норма в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, містила положення про встановлення присічного строку для відновлення строку на апеляційне оскарження.
		 
		5.15. Здійснюючи тлумачення статті 93 Господарського процесуального кодексу України (у зазначеній редакції), Верховний Суд у постанові від 12.07.2022 у справі № 9/430-05-11867 виснував, що з урахуванням припису абзацу 7 пункту 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила частини 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги лише протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного судового рішення. Втім, це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, оскільки Господарський процесуальний кодекс України до набрання чинності цим Законом відповідним особам не надавав право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги.
		 
		5.16. Відповідно до частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі, приписами частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239).
		 
		5.17. Водночас у разі встановлення винятку, визначеного у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу, суд апеляційної інстанції повинен дослідити поважність причин пропуску строку на подання апеляційної скарги (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 9/430-05-11867).
		 
		5.18. Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		5.19. Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		 
		Отже, законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником та чи підлягає він відновленню (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06, від 21.02.2019 у справі № 911/4590/13).
		 
		5.20. Вирішуючи питання про поновлення строку, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку. При цьому принцип змагальності в господарському судочинстві та, зокрема, зміст статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Отже, на особу, що звертається з відповідною заявою, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №  921/211/19.
		 
		5.21. При цьому скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком на оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і в разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з тим особа, яка не брала участі у справі і звертається зі скаргою, із посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі, ймовірно, не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.
		 
		Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне протягом тривалого часу, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06.
		 
		5.22. Таким чином, за загальним правилом, встановленим наведеними положеннями Господарського процесуального кодексу України, Прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою, повинен навести обставини та надати відповідні докази для підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
		 
		5.23. Скаржники в касаційних скаргах зазначають, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження через 15 років після ухвалення рішення судом першої інстанції, не дослідив та не навів  поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, зазначив лише підстави для здійснення Прокурором представництва.
		 
		5.24. При цьому скаржники посилаються на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначають про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №  910/186/21, від 04.06.2024 у справі №  916/3924/23, від 22.03.2024 у справі №  922/2635/22, від 11.09.2019 у справі №  204/2113/14-ц, від 25.11.2020 у справі №  2-9436/2007, від 14.12.2020 у справі №  521/2816/15-ц,  від 24.05.2022 у справі №  917/663/20, від 28.07.2021 у справі №  147/78/19, від 04.08.2021 у справі №  200/15210/18, від 29.05.2024 у справі №  171/2012/21, від 06.03.2024 у справі №  190/1031/22, від 26.10.2022 у справі №  147/78/19, від 02.04.2019 у справі №  922/765/15, від 23.07.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі №  909/117/17, від 08.10.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 18.07.2023 у справі №  917/399/18, від 19.12.2018 у справі №  903/594/17.
		 
		5.25. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		5.26. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку підтвердилися з огляду на таке.
		 
		5.27. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, зокрема положення статті 119 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №  910/186/21, від 04.06.2024 у справі №  916/3924/23. 
		 
		5.28. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №  910/186/21 наведено такі висновки:
		 
		"7.19. Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		 
		7.20. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій".
		 
		У справі №  910/186/21 Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		5.29. У постанові Верховного Суду від 04.06.2024 у справі №  916/3924/23 сформульовано висновок щодо застосування статті 119 Господарського процесуального кодексу України:
		 
		"27. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина 1 статті 119 ГПК України).
		 
		28. З наведеного вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) скаржника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк був пропущений та чи підлягає він поновленню.
		 
		…30. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування заяви (клопотання) про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку".
		 
		У справі №  916/3924/23 Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову заявнику в задоволені клопотання про поновлення строку, встановленого для подання заяви про скасування судового наказу, у зв`язку з недоведеністю поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. 
		 
		5.30. За твердженням ТОВ "Плато", суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.03.2024 у справі №  922/2635/22 (щодо застосування частин 3, 4 статті 260, пункту 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України), від 11.09.2019 у справі №  204/2113/14-ц, від 25.11.2020 у справі №  2-9436/2007, від 14.12.2020 у справі №  521/2816/15-ц (щодо застосування статті 6 Конвенції). 
		 
		5.31. Розглянувши наведені доводи ТОВ "Плато", колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 22.03.2024 у справі №  922/2635/22 Верховний Суд виклав такий висновок:
		 
		"76. Разом з тим для застосування правового механізму, передбаченого частинами третьою, четвертою статті 260 та пунктом 4 частини першої статті 261 ГПК України, необхідно, насамперед з`ясувати, чи було апелянтом порушено процесуальні строки звернення до суду, і у випадку такого пропуску строку надати належну оцінку причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, з`ясувати, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу у визначений законом строк, коли особа отримала відповідне оскаржуване рішення суду, тобто ознайомилася з його змістом".
		 
		У справі №  922/2635/22 Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції прийняв ухвалу з неправильним застосуванням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому зазначив, що ухвала апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного господарського суду для надання оцінки доводам, якими скаржник обґрунтовував обставини пропуску строку на апеляційне оскарження у відповідній заяві, та для встановлення наявності чи відсутності поважності причин пропуску строку на її подання.
		 
		5.32. У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №  204/2113/14-ц, на яку посилається ТОВ "Плато", Верховний Суд виклав такі висновки:
		 
		"…якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. 
		 
		…Разом із тим безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції".
		 
		У справі №  204/2113/14-ц Верховний Суд констатував, що апеляційний суд поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (майже на три роки) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata).
		 
		5.33. У постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №  2-9436/2007, на яку посилається ТОВ "Плато", Верховний Суд сформулював такі висновки:
		 
		"При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
		 
		Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		 
		Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції".
		 
		Верховний Суд у справі №  2-9436/2007 зазначив, що апеляційний суд відкрив провадження та ухвалив рішення, яким скасував попереднє рішення суду першої інстанції, попри те, що апелянти звернулись зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження, тобто поставив факт порушення матеріального права при вирішенні судом першої інстанції спору над принципом правової визначеності без вирішення питання про поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження судового рішення.
		 
		5.34. У постанові Верховного Суду від 14.12.2020 у справі №  521/2816/15-ц, на яку посилається ТОВ "Плато", викладено такий висновок: 
		 
		"Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження."
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №  204/2113/14-ц, від 25.11.2020 у справі №  2-9436/2007, на які посилається скаржник. 
		 
		У справі №  521/2816/15-ц Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження.
		 
		5.35. У доповненнях до касаційної скарги від 19.08.2024 ТОВ "Плато" також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.05.2022 у справі №  917/663/20, від 28.07.2021 у справі №  147/78/19, від 04.08.2021 у справі №  200/15210/18, від 29.05.2024 у справі №  171/2012/21, від 06.03.2024 у справі №  190/1031/22, від 26.10.2022 у справі №  147/78/19, від 02.04.2019 у справі №  922/765/15, від 23.07.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі №  909/117/17, від 08.10.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 18.07.2023 у справі №  917/399/18, від 19.12.2018 у справі №  903/594/17.
		 
		5.36. Як зазначає ТОВ "Плато", безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності. При цьому скаржник зазначає, що посилання на вказаний висновок наведене у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №  147/78/19, від 04.08.2021 у справі № 200/15210/18, від 29.05.2024 у справі №  171/2012/21, від 06.03.2024 у справі № 190/1031/22, від 26.10.2022 у справі №  147/78/19. 
		 
		5.37. У постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі №  917/663/20, на яку посилається ТОВ "Плато", Суд зазначив:
		 
		"…одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу. 
		 
		Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечує рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України".
		 
		У справі №  917/663/20 Верховний Суд виснував, що з ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження незрозуміло, які причини пропуску строку були визнані апеляційним судом поважними, зокрема, як з урахуванням наведених прокурором обґрунтувань щодо строків здійснення моніторингу на виконання завдань Офісу Генерального прокурора, так і щодо процедури та строків з`ясування наявності підстав для подання апеляційної скарги прокурором.
		 
		5.38. Як зауважує ТОВ "Плато", у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №  922/765/15, від 23.07.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі №  909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012 зазначено, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої частиною 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, проте не звільняє від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а суд надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
		 
		5.39. У постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 903/594/17, на яку посилається ТОВ "Плато", Верховний Суд, посилаючись на положення Закону України "Про прокуратуру" та наказ Генеральної прокуратури України від 28.05.2015 № 6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень", зазначив про порядок взаємодії органів прокуратури вищого рівня та підпорядкованих органів прокуратури, які разом становлять єдину систему, у тому числі з приводу представництва та захисту інтересів держави в суді. Верховний Суд виснував, що порядок взаємодії органів прокуратури повинен забезпечувати своєчасне оскарження незаконного, на думку прокурора, судового рішення.
		 
		5.40. ТОВ "Плато" також зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду, тлумачення якого наведено у рішеннях ЄСПЛ від 16.12.21992 у справі "Жоффре де ля Прадель проти Франції", від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 14.10.2003 у справі "Трух проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії".
		 
		5.41. Колегія суддів зазначає, що у наведених скаржниками справах висновки Верховного Суду стосувалися застосування судом апеляційної інстанції положень  статті 119, частин 3, 4 статті 260, пункту 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України. Тому правовідносини у наведених скаржниками справах є подібними із правовідносинами у справі №  8/468-08, що розглядається (в частині поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення). При цьому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у наведених постановах Верховного Суду від 04.06.2024 у справі №  916/3924/23, від 22.03.2024 у справі №  922/2635/22, від 11.09.2019 у справі №  204/2113/14-ц, від 25.11.2020 у справі №  2-9436/2007, від 14.12.2020 у справі №  521/2816/15-ц, від 24.05.2022 у справі №  917/663/20, від 28.07.2021 у справі №  147/78/19, від 04.08.2021 у справі №  200/15210/18, від 29.05.2024 у справі №  171/2012/21, від 06.03.2024 у справі №  190/1031/22, від 26.10.2022 у справі №  147/78/19, від 02.04.2019 у справі №  922/765/15, від 23.07.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі №  909/117/17, від 08.10.2019 у справі №  5011-46/18261-2012, від 18.07.2023 у справі №  917/399/18, від 19.12.2018 у справі №  903/594/17, під час вирішення питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду та відкриття апеляційного провадження. Зокрема, суд апеляційної інстанції не зазначив підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та не перевірив, чи підстави для поновлення строків на оскарження судового рішення виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), встановлений статтею 6 Конвенції.
		 
		5.42. У рішенні ЄСПЛ від 17.06.2021 у справі "Тряпишко проти України" зазначено, що, одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. У цій справі ЄСПЛ вказав, що, відкривши апеляційне провадження, апеляційний суд обмежився висновком про подання апеляційної скарги з дотриманням процесуальних вимог, не вказавши жодних підстав у зв`язку з цим, а Вищий адміністративний суд України також не розглянув це питання, хоча воно було чітко порушено заявником. З огляду на зазначене ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не навели жодних підстав, які би продемонстрували існування особливих обставин непереборної сили, які би виправдовували повторне відкриття провадження у справі заявника.
		 
		5.43. При цьому колегія суддів зауважує, що ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
		 
		5.44. Отже, можливість поновлення судом пропущеного строку на оскарження судового рішення не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку і має здійснюватися лише за умови наведення відповідних причин, які дають правові підстави вважати, що пропуск строку мав місце з об`єктивних, незалежних від волі заявника причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалося, залежить від їх доведення заявником, і такі причини мають зазначатися судом у відповідному процесуальному документі.
		 
		5.45. Верховний Суд зазначає, що, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на оскарження, суд має перевірити доводи, викладені у клопотанні, та оцінити докази, надані заявником на підтвердження об`єктивної неможливості своєчасного вчинення таких процесуальних дій, і з урахуванням обставин (підстав) пропуску строку зробити мотивований висновок стосовно наявності або відсутності правових підстав для його поновлення.
		 
		5.46. Сам лише факт подання органами прокуратури в інтересах особи, не залученої до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (більше 14 років з дня ухвалення), за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.
		 
		5.47. У справі, що розглядається, задовольняючи клопотання Прокурора щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний господарський суд навів мотиви Прокурора щодо необхідності поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому суд апеляційної інстанції зосередився на дослідженні обставин дотримання Прокурором порядку звернення до суду, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". 
		 
		Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу на необхідність встановлення моменту, з якого Білоцерківській міській раді як позивачу, а також Прокурору стало відомо як про наявність рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08, так і загалом про таке судове провадження. Зокрема, суд апеляційної інстанції у контексті визначення моменту, коли стало чи могло стати відомо Білоцерківській міській раді, а також моменту поінформованості Прокурора щодо вказаного судового провадження, не дослідив докази, подані Прокурором до апеляційної скарги на підтвердження клопотання щодо відновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 
		 
		5.48. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у справі, яка розглядається, слід розмежувати питання щодо визнання поважними причин пропуску строку на апеляційне оскарження і дотримання Прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Беззаперечно, що обставини виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є важливими для встановлення підстав для звернення Прокурора в інтересах Білоцерківської міської ради до суду. У той же час дослідження наведених обставин не може підміняти необхідності визначення моменту, коли Білоцерківській міській раді, а також Прокурору стало відомо про відповідне судове провадження, а також про прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції хоч формально і послався на обставини, якими Прокурор обґрунтовував пропуск відповідного строку, проте з урахуванням викладеного у цій постанові їх не перевірив та належної оцінки їм не надав.
		 
		5.49. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що доводи, наведені в касаційних скаргах щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень господарського процесуального законодавства в цій частині, є обґрунтованими.
		 
		Таким чином, наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного провадження.
		 
		5.50. ТОВ "Плато"  у касаційній скарзі також зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 24 Закону України "Про прокуратуру" та посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №  554/9193/19, від 24.04.2024 у справі №  2-2330/2006. ТОВ "Плато" звертає увагу на те, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури. 
		 
		5.51. У постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №  554/9193/19 та від 24.04.2024 у справі №  2-2330/2006 Суд сформулював такі висновки:
		 
		"Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (абзац перший частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру", в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги).
		 
		Аналіз вказаної норми свідчить, що право подати апеляційну скаргу в цивільній справі належить, належить, заступнику керівника обласної прокуратури, а не обласній прокуратурі. Тому в разі подання апеляційної скарги в цивільній справі питання про поновлення строку має вирішуватися для належного суб`єкта, а не обласної прокуратури".
		 
		У справі №  554/9193/19 з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулася обласна прокуратура в інтересах, зокрема, міської ради. Суд апеляційної інстанції відкрив та поновив строк на апеляційне оскарження саме обласній прокуратурі. 
		 
		У справі №  2-2330/2006 апеляційна скарга була подана за підписом керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси, однак суд апеляційної інстанції вирішував питання про поновлення строку на апеляційне оскарження саме для окружної прокуратури, що є, як зазначив Верховний Суд, помилковим.
		 
		5.52. Колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу, подану до Північного апеляційного господарського суду на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08, підписано керівником Білоцерківської окружної прокуратури Михайлом Римаром. Тому доводи ТОВ "Плато" про те, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури, колегія суддів вважає необґрунтованими. 
		 
		5.53 ТОВ "Плато" в касаційній скарзі посилається на те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції на підставі норм чинного законодавства бюро технічної інвентаризації мало делеговані державою повноваження з реєстрації прав власника на нерухоме майно. Тому скаржник стверджує про неврахування судом апеляційної інстанції принципу "належного урядування" та висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06.06.2006 у справі №  1859к06, про те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бюро технічної інвентаризації було суб`єктом владних повноважень, пов`язаних із здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно. 
		 
		ТОВ "Плато" зазначає, що Комунальне підприємство "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" визнало позов ТОВ "Плато" в повному обсязі. 
		 
		5.54. Колегія суддів вважає наведені доводи безпідставними, оскільки визнання позову третьою особою не унеможливлює перегляд рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. 
		 
		5.55. ТОВ "Плато" в касаційній скарзі посилається на те, що Білоцерківська міська рада як представник територіальної громади міста Білої Церкви була стороною договору на право тимчасового користування землею з ТОВ "Роксолана-Рось" для будівництва нежитлової будівлі, яка є предметом цього спору, проте в подальшому звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці. Тому скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №  390/34/17, від 07.10.2020 у справі №  450/2286/16-ц, щодо заборони суперечливої поведінки.
		 
		5.56. Колегія суддів установила, що в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №  390/34/17, від 07.10.2020 у справі №  450/2286/16-ц сформульовано правові висновки щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		 
		5.57. Водночас колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у справі №  390/34/17 та у справі №  450/2286/16-ц з урахуванням предмета та підстав позову, правового регулювання спірних правовідносин за змістовим критерієм не є подібними із правовідносинами, що виникли у справі №  8/468-08, яка розглядається. Так, у справі №  390/34/17 предметом позову були вимоги позивача про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння. Предметом первісного позову у справі №  450/2286/16-ц були вимоги про визнання відмови від спадщини недійсною, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим, а предметом зустрічного позову - вимоги про усунення від права на спадкування (зустрічний позов). Тому доводи ТОВ "Плато" в цій частині є необґрунтованими.
		 
		5.58. З урахуванням наведеного, враховуючи порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 8/468-08 необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №  8/468-08.  
		 
		6. Висновки Верховного Суду
		 
		6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 
		 
		Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. 
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувана постанова наведеним вимогам не відповідає.
		 
		6.2. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		6.3. Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Плато" необхідно задовольнити, ухвалену у справі постанову слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокурора в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08.  
		 
		6.4. При цьому суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		 
		7. Розподіл судових витрат
		 
		7.1. Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" задовольнити.
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 8/468-08 скасувати, а справу № 8/468-08 передати до Північного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08.  
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                             Н. О. Багай
		 
		Судді                                                                                                          Т. Б. Дроботова  
		                                                                                                                                
		                                                                                                                   Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...