Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/457/22 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2024. Зареєстровано: 22.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2024.
Дата набрання законної сили: 12.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  917/457/22 
		 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
		 
		секретар судового засідання - Письменна О. М., 
		 
		за участю представників сторін:
		позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Самойленка М. О. (адвоката, в режимі відеоконференції), 
		відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Миронова О. А. (адвоката, в режимі відеоконференції), 
		третіх осіб - не з`явилися, 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зайця Владислава Олександровича
		 
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (колегія суддів: Попков Д. О. - головуючий, Стойка О. В., Медуниця О. Є.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024 (колегія суддів: Ківшик   О.   В. - головуючий, Кльопов І.   Г., Безрук Т.   М.) у справі
		 
		за позовом Фізичної особи - підприємця Яцини Олександра Олександровича
		 
		до Фізичної особи - підприємця Зайця Владислава Олександровича,
		 
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Фізичної особи - підприємця Яцини Олександра Олександровича, 2) ОСОБА_1 ,
		 
		про стягнення 767 412, 37 грн,
		 
		та зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Зайця Владислава Олександровича
		 
		до Фізичної особи - підприємця Яцини Олександра Олександровича
		 
		про визнання правочину недійсним,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. У травні 2022 року Фізична особа - підприємець Яцина Олександр Олександрович (далі - ФОП Яцина О.   О.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Зайця Владислава Олександровича (далі - ФОП Заєць В. О.) про стягнення 767   412,37 грн, з яких 673   550,00 грн боргу з орендної плати, 12   252,10 грн - пені, 62   127,04 грн - інфляційні втрати та 19   483,23 грн - 3 % річних.
		 
		1.2. Позовні вимоги ФОП Яцини О.   О. обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язання зі сплати орендних платежів за договором найму (оренди) майна від 01.06.2020.
		 
		1.3. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.05.2022 відкрито провадження у справі №   917/457/22 та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
		 
		1.4. 05.09.2022 до Господарського суду Полтавської області надійшла зустрічна позовна заява ФОП Зайця В. О. до ФОП Яцини О. О. про визнання договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 недійсним.
		 
		1.5. Зустрічні позовні вимоги ФОП Зайця В. О. обґрунтовані тим, що ФОП Яцина   О.   О. та його батько навмисно ввели ФОП Зайця В.   О. в оману щодо істотних обставин, а саме щодо особи орендодавця, особи, яка підписала договір як орендодавець. ФОП Заєць В. О. стверджував про те, що договір найму (оренди) майна від 01.06.2020 укладав, як він думав, не з ФОП Яциною   О.   О., а з його батьком (прізвище, ім`я та по батькові якого повністю співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові позивача у справі). Тому ФОП Заєць В. О. зазначав, що його було введено в оману щодо дійсного власника приміщення та особи орендодавця. Крім того, ФОП Заєць В. О. зазначав, що позивач у змові із членами своєї родини намагається отримати вдруге кошти, які вже були сплачені ФОП Зайцем В. О. за користування приміщенням. Крім того, ФОП Заєць   В. О. зазначав про сплату ним коштів за оренду приміщення готівкою батькові орендодавця, посилаючись саме на таку домовленість із батьком ФОП Яцини О.   О., тому стверджував, що жодної заборгованості за користування нерухомим майном у нього за первісним позовом немає. 
		 
		2. Короткий зміст судових рішень
		 
		2.1. Згідно з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2022 у справі № 917/457/22 відмовлено ФОП Зайцю В.   О. у поновленні пропущеного строку на подання зустрічного позову, зустрічну позовну заяву від 30.08.2022 повернуто відповідачу - ФОП Зайцю В.   О. 
		 
		2.2. Відповідно до рішення Господарського суду Полтавської області від 02.11.2022 у справі № 917/457/22 позов ФОП Яцини О.   О. задоволено. 
		 
		2.3. Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 01.02.2023, якою ухвалу Господарського суду Полтавської області від 12.09.2022 у справі №   917/457/22 залишив без змін. 
		 
		2.4. Згідно з постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 02.11.2022 у справі № 917/457/22 залишено без змін. 
		 
		2.5. Верховний Суд ухвалив постанову від 09.05.2023 у справі № 917/457/22, якою ухвалу Господарського суду Полтавської області від 12.09.2022 у справі №   917/457/22 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 у справі скасовано, справу №   917/457/22 передано до Господарського суду Полтавської області на стадію прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви; рішення Господарського суду Полтавської області від 02.22.2022 у справі №   917/457/22, постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі скасовано, справу №   917/457/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області. 
		 
		Верховний Суд зазначив, що первісний позов і заявлений відповідачем зустрічний позов є взаємопов`язаними, оскільки виникають з одних правовідносин (з договору оренди). Спільний розгляд таких позовів є доцільним, оскільки під час вирішення спору підлягає з`ясуванню, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Верховний Суд виснував, що суд першої інстанції у зв`язку із помилковим висновком про повернення зустрічної позовної заяви не перевірив наведених доводів, а суд апеляційної інстанції не усунув допущені недоліки.
		 
		2.6. За результатами нового розгляду Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення від 16.05.2024 у справі №   917/457/22, яким у задоволенні первісного позову ФОП Яцини О.   О. до відповідача ФОП Зайця В. О. відмовив; у задоволенні зустрічного позову ФОП Зайця В. О. до відповідача ФОП Яцини   О.   О. відмовив.
		 
		2.7. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову, виходив із того, що у діях ФОП Яцини О. О. наявні ознаки суперечливої поведінки. Суд першої інстанції зазначив, зокрема, про заперечення ФОП Яциною О. О. очевидних фактів, які ФОП Яцина О. О. визнавав до початку судового розгляду та після початку судового розгляду до вирішення питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи (про підписання ним особисто договору найму (оренди) майна від 01.06.2020). 
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що після винесення судом ухвали від 29.01.2024 про витребування від ФОП Яцини О. О. вільних зразків для дослідження судовому експерту та відібрання експериментальних зразків підписів ФОП Яцина О. О. надав заяву про долучення оригіналів документів до матеріалів справи. Відповідно до цієї заяви ФОП Яцина О. О. стверджував про те, що договір найму (оренди) майна від 01.06.2020 підписав не він, а інша особа. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи спростовується та самим орендодавцем визнається, що він договір найму (оренди) майна від 01.06.2020 не підписував. Належних та допустимих доказів на підтвердження підписання цього договору, як установив суд першої інстанції, матеріали справи не містять, а посилання на підписання спірного договору його представником - ОСОБА_1 суд не оцінив як правомірне (суд не прийняв долучений до заяви позивача оригінал довіреності від 01.04.2020 №   1, виданої ФОП Яциною О.   О. на представництво його інтересів ОСОБА_1 ). 
		 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом ФОП Яцини О.   О. про стягнення з ФОП Зайця В. О. орендної плати на підставі договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, що містить ознаки дефекту волі, не ґрунтуються на цьому договорі та нормах права.
		 
		Суд першої інстанції щодо зустрічного позову ФОП Зайця В. О. зазначив, що при укладенні договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 з урахуванням стандарту розумної та обачливої поведінки ФОП Заєць В. О. не був позбавлений можливості здійснити належну перевірку особи, яка вказана у договорі як орендодавець, та інших умов договору. Суд першої інстанції виснував, що у преамбулі до договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 та в розділі 12 місцезнаходження і реквізити сторін міститься інформація щодо особи орендодавця. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ФОП Зайцем В. О. умислу в діях відповідача за зустрічним позовом, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності обману та причинно-наслідкового зв`язку між обманом та вчиненням правочину, а також зазначив про відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог.
		 
		2.8. Згідно з постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024 у справі №   917/457/22 скасовано в частині відмови в задоволені позовних вимог ФОП Яцини О. О. до ФОП Зайця В.   О. про стягнення 728   686,48 грн, з яких 638   100,00 грн боргу з орендної плати, 10   460,73 грн - пені, 60   872,70 грн - інфляційних втрат та 19 253, 05 грн - 3   % річних, та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.
		 
		Викладено резолютивну частину рішення від 16.05.2024 у справі №   917/457/22 в такій редакції:
		 
		"1.Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Яцини Олександра Олександровича до Фізичної особи - підприємця Зайця Владислава Олександровича про стягнення 767   412,37 грн, з яких 673   550,00 грн боргу по орендній платі, 12   252,10 грн - пені, 62   127,04 грн - інфляційні та 19 483,23 грн - 3% річних - задовольнити частково.
		 
		2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Зайця Владислава Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Яцини Олександра Олександровича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 638   100,00 грн боргу по орендній платі, 10   460,73грн - пені, 60   872,70 грн - інфляційні та 19 253,05 грн - 3   % річних.
		 
		3. В іншій частині позовних вимог відмовити."
		 
		В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024 у справі №   917/457/22 залишено без змін.
		 
		2.9. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФОП Зайця В. О., зазначив про те, що ФОП Заєць В.   О. в позовній заяві зазначав про "узгоджені недобросовісні дії процесуальних опонентів", які спрямовані на повторне отримання вже здійснених ним орендних платежів. Проте суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів щодо виконання ФОП Зайцем В.   О. грошових зобов`язань із оплати за користування орендованим майном - приміщенням, та зазначив, що факт користування цим майном упродовж червня 2020 - листопада 2021 року ним визнається. 
		 
		Посилаючись на положення статті 230 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив, що ФОП Зайцем В.   О. не визначено, як його "хибне уявлення" про те, що належним орендодавцем є саме третя особа-1 (а не позивач), впливають на природу спірного договору, права та обов`язки сторін чи властивості об`єкта оренди. 
		 
		Суд апеляційної інстанції також установив, що ФОП Заєць В.   О. користувався саме приміщенням, визначеним умовами підписаного ним договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, і орендна плата стягується відповідно до таких умов. 
		 
		Суд апеляційної інстанції також урахував, що недійсність договору визначається за обставинами на момент його вчинення, оскільки обставини його виконання з боку орендаря шляхом здійснення платежів неналежним особам не можуть визначати дотримання   /   недотримання умов статті 203 Цивільного кодексу України на момент вчинення договору, а можуть бути лише опосередкованим доказом "послідовності" орендаря у "хибності його уявлення" про особу орендодавця без автоматичної кваліфікації причин такого "хибного уявлення". 
		 
		Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФОП Заєць В.   О. фактично намагається через твердження про недійсність правочину внаслідок обману уникнути виконання грошових зобов`язань з оплати за користування приміщенням. Тому суд апеляційної інстанції зазначив про непослідовність позиції місцевого суду щодо правової оцінки спірного договору. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що правомірність відхилення зустрічних позовних вимог та існування договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 як належної правової підстави для суб`єктивного права орендодавця на отримання орендних платежів за умов відсутності у матеріалах справи доказів щодо здійснення орендарем таких платежів зумовлюють висновок про необґрунтованість повного відхилення первісного позову.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що вважає достовірним і незаперечуваним обома сторонами період користування орендованим майном із червня 2020 до листопада 2021 року, упродовж якого орендодавець управнений нараховувати і стягувати орендну плату. Здійснивши перерахунок первісних позовних вимог з урахуванням правової оцінки обставин щодо доведеного періоду користування орендованим майном з 01.06.2020 до 30.11.2021, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову ФОП Яцини   О.   О.
		 
		3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
		 
		3.1. Не погодившись із судовими рішеннями, ФОП Заєць В. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:
		 
		- не змінюючи резолютивну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №   917/457/22 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ФОП Зайця В.   О. до ФОП Яцини О.   О. про визнання правочину недійсним, змінити мотивувальну частину рішення в цій частині та вмотивувати рішення неможливістю визнання недійсним неукладеного правочину;
		 
		- скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №   917/457/22 в частині часткового задоволення позовних вимог ФОП Яцини О.   О. до ФОП Зайця В.   О. про стягнення заборгованості і залишити в цій частині в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024 у справі №   917/457/22 про відмову в задоволенні позовних вимог ФОП Яцини   О.   О., змінивши його мотивувальну частину, а саме вмотивувати відмову в позові на підставі частини 3 статті 16 Цивільного кодексу України внаслідок його завідомої безпідставності;
		 
		- відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягнути з позивача за первісним позовом - ФОП Яцини О.   О. на користь ФОП Зайця В.   О. понесені витрати на сплату судових зборів під час первісного та нового розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
		 
		3.2. ФОП Заєць В.   О., звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		ФОП Заєць В.   О., обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215, 216, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.06.2022 у справі № 145/2047/16-ц, від 09.08.2020 у справі № 637/239/14-ц, від 26.10.2022 у справі №   227/3760/19-ц. 
		 
		Скаржник стверджує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 526, 627, 628, 795 Цивільного кодексу України та у зв`язку із цим - безпідставну кваліфікацію спірного договору найму (оренди) як "фактично укладеного" без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №   227/3760/19-ц, від 05.06.2018 у справі №   338/180/17, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 18.06.2024 у справі № 910/97/22. 
		 
		ФОП Заєць В.   О. зауважує, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що доводи ФОП Зайця В.   О. про неузгодження умов щодо початку дії спірного договору та його тривалості з посиланням на існування незаповнених умов у примірнику орендаря жодним чином не впливають на спірні правовідносини. При цьому скаржник зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №   613/1436/17, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 23.05.2022 року у справі № 393/126/20 (щодо ідентичності змісту примірників правочину).
		 
		Скаржник також вважає, що судами обох інстанцій не застосовано норми матеріального права та відповідні правові висновки Верховного Суду щодо вимоги дотримання добросовісності учасників цивільних відносин в частині правової оцінки дій позивача за первісним позовом та пов`язаних з ним третіх осіб, які викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №   910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №   185/446/18, від 07.10.2020 у справі №   450/2286/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц.
		 
		ФОП Заєць В. О. зауважує, що суди попередніх інстанцій, установивши факт суперечливої поведінки позивача за первісним позовом, не надали оцінки зловживанню правом, не застосували наслідки зловживання правом в ході судового провадження, під час визначення фактичних правовідносин, які виникли у справі, та їх наслідків, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №   461/9578/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (щодо застосування пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України про добросовісність як стандарт поведінки), від 03.06.2020 у справі № 318/89/18, від 13.03.2019 у справі № 199/6713/14-ц.
		Скаржник вважає, що судами обох інстанцій не враховано принцип jura novit curia ("суд знає закони"), наведений у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №   265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №   487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.
		 
		ФОП Заєць В. О., обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з приводу правильного застосування статей 827, 828, 829 Цивільного кодексу України у взаємному зв`язку зі статтями 179, 184 Цивільного кодексу України в подібних обставинах.
		 
		3.3. ФОП Яцина О. О. у відзиві на касаційну скаргу зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги ФОП Зайця В. О., тому просить касаційну скаргу ФОП Зайця В. О. залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №   917/457/22 залишити без змін. 
		 
		3.4. ФОП Заєць В. О. надав 30.10.2024 до Верховного Суду пояснення. 
		 
		4. Обставини справи, встановлені судами
		 
		4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Яцині О. О. (позивач за первісним позовом) на праві власності належить об`єкт нерухомого майна: адміністративно-торговельні та побутові приміщення загальною площею 69,4 м2 за адресою: АДРЕСА_3 . 
		 
		4.2. Яцині Олександру Олександровичу (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача за первісним позовом) на праві власності належить об`єкт нерухомого майна: магазин промислових (продовольчих) товарів загальною площею 78,0 м2 за адресою: АДРЕСА_3 . 
		 
		4.3. 20.05.2020 між ФОП Яциною О.   О. (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача за первісним позовом) як позичкодавцем та ФОП Яциною О.   О. як користувачем укладено договір позички нежитлового приміщення, відповідно до умов якого позичкодавець передає користувачу безоплатно на строк, визначений умовами цього договору, у користування частину приміщення коридору площею 1,5 м2 (із загальної площі коридору 6,4 м2), яка є необхідною для ведення його господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_3 , група нежитлових приміщень № 2. 
		 
		4.4. 20.05.2020 складено акт приймання-передачі нежитлового приміщення за договором позички. 
		 
		4.5. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що, як стверджував у позовній заяві позивач, 01.06.2020 між ФОП Яциною О.   О. (орендодавець) та ФОП Зайцем В.   О. (орендар) було укладено договір найму (оренди) майна, відповідно до якого позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв у строкове платне володіння та користування майно - нежитлове приміщення під адміністративно-торгівельні та побутові приміщення загальною площею 70,9 м2, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Соборна, 5/9. 
		 
		4.6. Згідно з підпунктами 1.2.2, 1.2.3 договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 загальна площа майна становить 70,9 м2; адреса (місцезнаходження): Полтавська обл., м.   Кременчук, вул. Соборна, буд.5/9.
		 
		4.7. Відповідно до пункту 2.1 цього договору об`єкт передається орендодавцем орендарю для використання у господарській діяльності з метою здійснення підприємницької діяльності відповідно до чинного законодавства України.
		 
		4.8. Договір найму (оренди) майна від 01.06.2020 укладений строком до 01 червня 2021 року та автоматично пролонгований до 01 червня 2022 року на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору не заявить про свій намір його розірвати (пункти 4.1, 4.2 цього договору).
		 
		4.9. Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 орендар зобов`язується вносити (перераховувати) орендну плату щомісячно до 5-го числа поточного місяця у грошовій формі, яка визначається з розрахунку 500,00 грн. за 1 м2. Орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку.
		 
		4.10. Пунктом 8.2 цього договору об`єкт вважається фактично переданим орендарем орендодавцю з дати підписання акта приймання-передачі.
		 
		4.11. На виконання умов договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 орендодавець передав орендарю в оренду нежитлове приміщення загальною площею 70,9 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується актом приймання- передачі від 01.06.2020. 
		 
		4.12. Згідно з актом від 10.01.2022 за договором найму (оренди) майна № б/н від 01.06.2020, складеного за участю позивача ФОП Яцини О.   О., співвласника приміщення Яцини О. О. та співорендаря Фізичної особи - підприємця Кука Є.   М., встановлено, що орендар ФОП Заєць В. О. 31.12.2021 звільнив орендоване ним приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом вивезення своїх речей та робочого інвентарю. 
		 
		4.13. Як зазначили суди попередніх інстанцій, ФОП Яцина О. О. стверджував, що ФОП Заєць В. О. не виконав умови договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 в частині своєчасного внесення орендних платежів, тому виникла заборгованість за період з 01.06.2020 до 31.12.2021 в розмірі 673 550,00 грн. 
		 
		4.14. Спір за первісним позовом виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення заборгованості з ФОП Зайця В.   О. у зв`язку з невиконанням договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, а спір за зустрічним позовом виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю підстав для визнання недійсним договору найму (оренди) майна від 01.06.2020.
		 
		5. Позиція Верховного Суду
		 
		5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
		 
		5.3. Предметом первісного позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ФОП Яцини О. О. про стягнення боргу за договором найму (оренди) майна від 01.06.2020. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ФОП Зайцем В.   О. обов`язків щодо сплати орендної плати за договором найму (оренди) майна від 01.06.2020 за період з 01.06.2020 до 31.12.2021 у розмірі 673 550,00 грн.
		 
		Предметом зустрічного позову є матеріально-правові вимоги ФОП Зайця В.   О. до ФОП Яцини   О. О. про визнання договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладено під впливом обману щодо істотних обставин, а саме щодо особи орендодавця, особи, яка підписала договір як орендодавець. 
		 
		5.4. Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		 
		5.5. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).
		 
		5.6. Згідно із частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		5.7. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
		 
		5.8. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина 1 статті 629 Цивільного кодексу України).
		 
		Отже, у статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). 
		 
		Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №   355/385/17.
		 
		5.9. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиконанням ФОП Зайцем В.   О. обов`язків щодо сплати орендної плати за договором найму (оренди) майна від 01.06.2020, за яким ФОП Яцина О. О. передав ФОП Зайцю   В.   О. у строкове платне володіння та користування майно - нежитлове приміщення під адміністративно-торгівельні та побутові приміщення загальною площею 70,9 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . ФОП Заєць В. О. заперечував наявність заборгованості за цим правочином, посилаючись на недійсність цього договору та зазначаючи про підписання спірного договору не ФОП Яциною О. О. 
		 
		5.10. Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		 
		5.11. Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України (у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного правочину) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
		 
		Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п`ять років.
		 
		5.12. Строк оренди приміщення за спірним договором найму (оренди) майна від 01.06.2020 встановлений до 01.06.2021 з можливістю пролонгації, тому цей договір не підлягав нотаріальному посвідченню.
		 
		5.13. Згідно із частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Із цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
		 
		5.14. За умовами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		 
		Аналогічні положення містить також частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України.
		 
		5.15. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
		 
		5.16. Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (частина 1 статті 284 Господарського кодексу України).
		 
		5.17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №   338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
		 
		5.18. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і у спеціальних приписах глави 58 Цивільного кодексу України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №   227/3760/19-ц).
		 
		5.19. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 орендодавець передав орендарю в оренду нежитлове приміщення загальною площею 70,9 м2, що розташоване за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Соборна, буд. 5/9, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.06.2020.
		 
		Застосовуючи принцип вірогідності доказів, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанцій зазначив, що вважає достовірним і незаперечуваним обома сторонами період орендного користування із червня 2020 до листопада 2021 року. 
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції установив, що ФОП Заєць В.   О. користувався саме приміщенням, визначеним умовами підписаного ним договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, і орендна плата стягується відповідно до таких умов. 
		 
		5.20. У позовній заяві ФОП Заєць В. О., заперечуючи щодо заборгованості за договором найму (оренди) майна від 01.06.2020, посилався на недійсність цього правочину відповідно до положень статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України, стверджував про введення його в оману щодо належної особи орендодавця та зазначав про сплату орендних платежів батьку позивача за первісним позовом, якого помилково вважав орендодавцем цього майна. 
		 
		5.21. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		5.22. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).
		 
		Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі  - невідповідність волі та волевиявлення.
		 
		5.23. Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		 
		5.24. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України).
		 
		5.25. У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №   910/17876/19 щодо правочину, вчиненого під впливом обману, сформульовано висновки про те, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		 
		Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправильна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
		 
		Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.
		 
		Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дає змогу оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу в недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.
		 
		Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману (аналогічні висновки викладений у постанові Верховного Суду від 21.08.2024 у справі №   910/10905/21).
		 
		5.26. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову, виходив із того, що у діях ФОП Яцини О. О. наявні ознаки суперечливої поведінки. Суд першої інстанції зазначив, зокрема, про заперечення ФОП Яциною О. О. очевидних фактів, які ФОП Яцина О. О. визнавав до початку судового розгляду та після початку судового розгляду до вирішення питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи (про підписання ним особисто договору найму (оренди) майна від 01.06.2020). 
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що після винесення судом ухвали від 29.01.2024 про витребування від ФОП Яцини О. О. вільних зразків для дослідження судовому експерту та відібрання експериментальних зразків підписів, ФОП Яцина О. О. надав заяву про долучення оригіналів документів до матеріалів справи. Відповідно до цієї заяви ФОП Яцина О. О. стверджував про те, що договір найму (оренди) майна від 01.06.2020 підписав не він, а інша особа. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи спростовується та самим орендодавцем визнається, що він договір найму (оренди) майна від 01.06.2020 не підписував. Належних та допустимих доказів на підтвердження підписання цього договору, як установив суд першої інстанції, матеріали справи не містять, а посилання на підписання спірного договору його представником - Яциною О. Є. суд не оцінив як правомірне (суд не прийняв долучений до заяви позивача оригінал довіреності від 01.04.2020 №   1, виданої ФОП Яциною О.   О. на представництво його інтересів ОСОБА_1 ). 
		 
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом ФОП Яцини О.   О. про стягнення з ФОП Зайця В. О. орендної плати на підставі договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, що містить ознаки дефекту волі, не ґрунтуються на цьому договорі та нормах права.
		 
		Суд першої інстанції щодо зустрічного позову ФОП Зайця В. О. зазначив, що при укладенні договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 з урахуванням стандарту розумної та обачливої поведінки ФОП Заєць В. О. не був позбавлений можливості здійснити належну перевірку особи, яка вказана у договорі як орендодавець, та інших умов договору. Суд першої інстанції виснував, що у преамбулі до договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 та розділі 12 "Місцезнаходження і реквізити сторін" міститься інформація щодо особи орендодавця. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ФОП Зайцем В. О. умислу в діях відповідача за зустрічним позовом, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності обману та причинно-наслідкового зв`язку між обманом та вчиненням правочину, а також зазначив про відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог.
		 
		5.27. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП Зайця В. О., виходив із того, що ФОП Заєць В.   О. у позовній заяві зазначав про "узгоджені недобросовісні дії процесуальних опонентів", які спрямовані на повторне отримання вже здійснених ним орендних платежів. Проте суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів щодо виконання ФОП Зайцем В.   О. грошових зобов`язань з оплати за користування орендованим майном - приміщенням, та зазначив, що факт користування цим майном упродовж червня 2020 - листопада 2021 року ним визнається. 
		 
		Посилаючись на положення статті 230 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив, що ФОП Зайцем В.   О. не визначено, як його "хибне уявлення" про те, що належним орендодавцем є саме третя особа-1 (а не позивач), впливають на природу спірного договору, права та обов`язки сторін чи властивості об`єкта оренди. 
		 
		Суд апеляційної інстанції також установив, що ФОП Заєць В.   О. користувався саме приміщенням, визначеним умовами підписаного ним договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, і орендна плата стягується відповідно до таких умов. 
		 
		Суд апеляційної інстанції також урахував, що недійсність договору визначається за обставинами на момент його вчинення, оскільки обставини його виконання з боку орендаря шляхом здійснення платежів неналежним особам не можуть визначати дотримання   /   недотримання умов статті 203 Цивільного кодексу України на момент вчинення договору, а можуть бути лише опосередкованим доказом "послідовності" орендаря у "хибності його уявлення" про особу орендодавця без автоматичної кваліфікації причин такого "хибного уявлення". 
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ФОП Заєць В.   О. фактично намагається через твердження про недійсність правочину внаслідок обману уникнути виконання грошових зобов`язань з оплати за користування приміщенням. Тому суд апеляційної інстанції зазначив про непослідовність позиції місцевого суду щодо правової оцінки спірного договору. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що правомірність відхилення зустрічних позовних вимог та існування договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 як належної правової підстави для суб`єктивного права орендодавця на отримання орендних платежів за умов відсутності у матеріалах справи доказів щодо здійснення орендарем таких платежів зумовлюють висновок про необґрунтованість повного відхилення первісного позову.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що вважає достовірним і незаперечуваним обома сторонами період користування орендованим майном із червня 2020 до листопада 2021 року, упродовж якого орендодавець управнений нараховувати і стягувати орендну плату. Здійснивши перерахунок первісних позовних вимог з урахування правової оцінки щодо доведеного періоду користування орендованим майном з 01.06.2020 до 30.11.2021, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо часткового задоволення первісного позову ФОП Яцини   О.   О.
		 
		5.28. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП Заєць В. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
		 
		5.29. ФОП Заєць В.   О., обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		5.30. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
		 
		5.31. ФОП Заєць В.   О. в касаційній скарзі зазначає про неправильну оцінку договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, зокрема, щодо його непідписання орендодавцем, та неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215, 216, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.06.2022 у справі № 145/2047/16-ц, від 09.08.2020 у справі № 637/239/14-ц, від 26.10.2022 у справі №   227/3760/19-ц. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 526, 627, 628, 795 Цивільного кодексу України та безпідставно кваліфікував спірний договір найму (оренди) майна від 01.06.2020 як "фактично укладений" без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №   227/3760/19-ц, від 05.06.2018 у справі №   338/180/17, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 18.06.2024 у справі № 910/97/22 (щодо принципу належного виконання договору оренди). 
		 
		Отже, ФОП Заєць В.   О. у касаційній скарзі посилається на неукладеність спірного правочину у зв`язку з його підписанням не ФОП Яциною О. О., тому вимогами касаційної скарги є, зокрема, зміна мотивувальної частини судових рішень в частині відмови у задоволенні позову ФОП Зайця В. О. та мотивування відмови в зустрічному позові неможливістю визнання неукладеного правочину недійсним. 
		 
		5.32. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		5.33. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 145/2047/16-ц ухвалена за позовом про визнання договорів оренди землі недійсними. Постанова Верховного Суду від 09.08.2020 у справі №   637/239/14-ц ухвалена за позовом про визнання договору оренди землі недійсним. Позовні вимоги у справах №   145/2047/16-ц, №   637/239/14-ц мотивовані неукладеністю договору оренди. Верховний Суд у зазначених справах № 145/2047/16-ц, №   637/239/14-ц звернув увагу на те, що визнання неукладеного правочину недійсним не є належним способом судового захисту. За наявності для цього підстав позивач не позбавлений права заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки або скасування запису про державну реєстрацію речового права.   
		 
		5.34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі 227/3760/19-ц, ухваленій за позовом орендодавця про визнання недійсним договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення), на яку посилається скаржник, спірні правовідносини виникли у зв`язку безпідставним, на думку позивача, користуванням відповідачем нежитловим приміщенням, належним позивачу. Позивач заперечував факт укладення правочину із відповідачем та наполягав на поверненні йому цього нежитлового приміщення. Верховний Суд у справі 227/3760/19-ц зазначив про те, що власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а такий спосіб захисту, як визнання неукладеного правочину недійсним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У цій постанові також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
		 
		5.35. Скаржник зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №   338/180/17, ухваленій за позовом про стягнення безпідставно одержаних коштів та зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
		 
		5.36. Як зазначає скаржник, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №   910/97/22 містяться загальні висновки щодо застосування статті 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
		 
		Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, ухваленій за позовом про стягнення боргу, вирішувалося питання щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті. 
		 
		Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №   723/304/16-ц ухвалена за позовом про стягнення грошових коштів за договором позики. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
		 
		Постанова Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/97/22 ухвалена за позовом про стягнення 6   893   153,06 грн та розірвання договору підряду. Верховний Суд у цій постанові зазначив, що в разі якщо замовник, порушуючи вимоги статей 853, 882 Цивільного кодексу України, безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.
		 
		5.37 У справі № 917/457/22, що розглядається, ФОП Заєць В. О. в касаційній скарзі наводить доводи про неукладеність договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 у зв`язку з його підписанням іншою особою - не орендодавцем, при цьому жодним чином не заперечує факт використання нежитлового приміщення, яке є предметом спірного правочину, а також не заперечує факт підписання ФОП Зайцем В. О. цього договору.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що факт користування майном упродовж червня 2020 - листопада 2021 року ФОП Зайцем В. О. визнається. 
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів про відсутність волі позивача на передачу майна в оренду відповідачеві за первісним позовом, і ця обставина відсутності волі орендодавцем заперечується. Суд апеляційної інстанції виснував, що "дефект" волі орендодавця через підписання спірного договору замість нього третьою особою-2 міг би оцінюватися як порушення, але прав саме орендодавця і за його позовом про недійсність договору. Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що орендодавець не оспорює дійсність укладеного договору оренди через його підписання неуповноваженою особою; підстави зустрічного позову орендаря про недійсність спірного договору опосередковують твердження про спотворення волі саме орендаря, а не орендодавця; аспект підписання спірного договору третьою особою-2 замість орендодавця стосується елемента волевиявлення, а не волі і в будь-якому разі не має відношення до предмета судового дослідження з огляду на заявлені позовні вимоги та їх обґрунтування.
		 
		5.38. Оскільки у цій справі встановлено, що сторони спірного правочину вчинили юридично значимі дії, спрямовані на часткове виконання спірного договору, і суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять жодних доказів про відсутність волі позивача на передачу майна в оренду відповідачеві за первісним позовом, і ця обставина відсутності волі орендодавцем заперечується, доводи скаржника про неукладеність договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 у зв`язку з його підписанням іншою особою - не орендодавцем, а також про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №   145/2047/16-ц, №   637/239/14-ц, №   227/3760/19-ц, №   338/180/17, №   373/2054/16-ц, №   723/304/16-ц, №   910/97/22, не підтвердилися. Суд апеляційної інстанції в межах предмета і підстав позову надав правову оцінку договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 з урахуванням обставин справи та доводів сторін і дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів ФОП Зайця В.   О. щодо наявності підстав для визнання його недійсним.
		 
		5.39. ФОП Заєць В.   О. в касаційній скарзі також зазначає, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про узгодження істотних умов спірного правочину, зокрема, щодо початку дії спірного договору та його тривалості. Як зазначає скаржник, у його примірнику не заповнені відповідні умови договору. При цьому скаржник зауважує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №   613/1436/17, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 23.05.2022 року у справі №   393/126/20 (щодо ідентичності змісту правочинів).
		 
		5.40. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №   613/1436/17 (за позовом про визнання недійсними договорів оренди землі) Верховний Суд зазначив таке:
		 
		"У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що "з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності".
		 
		У силу різних причин не виключені в цивільному обороті ситуації, за яких примірники одного й того ж договору матимуть відмінні (не ідентичні) редакції.
		 
		Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
		 
		За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір його сторони можуть регулювати застосування, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору; визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору. У разі наявності таких правил в договорі, то саме за їх допомогою має вирішуватися "конкуренція" примірників договору стосовно тих чи інших умов. У випадку, коли сторони не урегулювали в договорі парафування (підписання кожної із сторінок договору) та визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору, то найбільш розумним та прийнятним є висновок, що сторони не домовилися щодо тих умов, які відрізняються і в цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного законодавства".
		 
		У справі № 613/1436/17 суди встановили неідентичність змісту у примірниках договору оренди щодо строку дії договору - строк дії договору оренди був визначений по-різному. За результатами розгляду цієї справи ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову. Верховний Суд зазначив, що оскільки всі примірники містять вказівку на однакову юридичну силу трьох примірників, тому дійшов висновку про те, що сторони не домовилися щодо строку оренди і з урахуванням частини 2 статті 763 Цивільного кодексу України договори оренди укладені на невизначений строк. 
		 
		5.41. У постанові Верховного Суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20 (за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором), як зазначає скаржник, викладено універсальний правовий висновок про форму правочину. 
		 
		У цій постанові Верховний Суд зазначив, що "під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину".
		 
		5.42. У справі №   917/457/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що стверджуване орендарем неузгодження умов щодо початку дії спірного договору та його тривалості через існування незаповнених відповідних умов у примірнику орендаря не впливає на дійсність правочину, оскільки невизначеність строку оренди згідно із частиною 2 статті 763 Цивільного кодексу України не впливає на дійсність договору. 
		 
		Отже, висновок суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17, від 10.03.2021 у справі №   607/11746/17, від 23.05.2022 у справі № 393/126/20, на які посилається скаржник. Відтак доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку щодо форми правочину, викладеного у постановах Верховного Суду, також є необґрунтованими. 
		 
		5.43. Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що судами обох інстанцій не застосовано норми матеріального права та відповідні правові висновки Верховного Суду щодо вимоги дотримання добросовісності учасників цивільних відносин в частині правової оцінки дій позивача за первісним позовом та пов`язаних з ним третіх осіб, які викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №   910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №   185/446/18, від 07.10.2020 у справі №   450/2286/16-ц, від 27.01.2021 у справі №   910/17876/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 у справі №   461/9578/15-ц. ФОП Заєць В. О. також зауважує, що суди попередніх інстанцій, установивши факт суперечливої поведінки позивача за первісним позовом, не надали оцінки зловживанню правом, не застосували наслідки зловживання правом в ході судового провадження, під час визначення фактичних правовідносин, які виникли у справі, та їх наслідків, не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №   318/89/18, від 13.03.2019 у справі №   199/6713/14-ц (щодо застосування пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України про добросовісність як стандарт поведінки). 
		 
		5.44. Скаржник зазначає, що у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №   910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №   185/446/18, від 07.10.2020 у справі №   450/2286/16-ц сформульовано висновок про добросовісність як певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. 
		 
		5.45. У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №   910/17876/19, на яку посилається скаржник, зазначено, що сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 Цивільного кодексу України.
		 
		5.46. У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №   390/34/17 та Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		 
		5.47. Як зазначає скаржник, у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 318/89/18 Верховний Суд дійшов таких висновків:
		 
		"У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №   199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що "учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду переконана, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). 
		 
		З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України".
		 
		5.48. Водночас колегія суддів зазначає, що ФОП Заєць В. О. наголошує на недобросовісності дій ФОП Яцини О. О. та його батька, посилаючись на намагання повторно отримати вже здійснені ним орендні платежі. 
		 
		Проте суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів щодо виконання орендарем грошових зобов`язань з оплати користування орендованим ним майном - приміщенням, визначеним як об`єкт оренди за спірним договором, факт користування яким упродовж червня 2020 - листопада 2021 року визнається сторонами. За умовами пункту 5.2 договору найму (оренди) майна від 01.06.2020, підписаного ФОП Зайцем В. О., орендна плата саме за користування визначеним у спірному договорів об`єктом оренди мала здійснюватися у безготівковій формі. Як зазначив суд апеляційної інстанції, жодних пояснень і міркувань щодо того, як на вказаний спосіб виконання грошових зобов`язань орендаря впливає відповідність дійсності його уявлень про особу орендодавця, у справі не наведено, докази чого (платіжні документи), так само як і розписки про прийняття готівкових розрахунків (якщо вони здійснювалися всупереч цієї умови договору у готівковій формі) будь-якою особою із членів родини Яцини О. О. до матеріалів справи, всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, заявником зустрічного позову не надано. Суд апеляційної інстанцій зазначив, що за змістом частини 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідків не можуть встановлювати обставин виконання грошових розрахунків між суб`єктами господарювання. 
		 
		5.49. Отже, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин невиконання ФОП Зайцем В. О. підписаного ним договору в частині сплати орендних платежів, а також обставин суперечливості позиції ФОП Зайця В. О. щодо його обізнаності про існування підприємців з повністю ідентичними власними іменами - батька (третя особа-1) та сина (позивача), суд апеляційної інстанції зазначив про критичне сприйняття тверджень про надмірний   /   підвищений стандарт до поведінки орендаря щодо перевірки   /   з`ясування суб`єкта орендодавця за чітко визначеними у договорі ідентифікуючими реквізитами. При цьому колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №   910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №   185/446/18, від 07.10.2020 у справі №   450/2286/16-ц, від 27.01.2021 у справі №   910/17876/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 03.06.2020 у справі № 318/89/18, від 13.03.2019 у справі № 199/6713/14-ц. 
		 
		5.50. Скаржник вважає, що судами обох інстанцій не враховано принцип jura novit curia ("суд знає закони"), викладений у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №   265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №   487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №   487/10132/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 15.06.2021 у справі №   904/5726/19. ФОП Заєць В. О. зазначає, що суди повинні були здійснити правильну кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, надати правову оцінку договору позички, а також наявності зареєстрованого права власності на приміщення ФОП Яцини О. О. та його батька.
		 
		Колегія суддів зазначає, що застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.
		 
		Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22.
		 
		Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
		 
		5.51. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що приналежність майна позивачеві на праві власності визначена у пункті 1.1 спірного договору відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - щодо площі 69,4 м2 (без урахування суміжного коридору), решта площі об`єкта оренди у розмірі 1,5 м2 набута позивачем у позичку в Яцини О. О. (батька позивача) за договором від 20.05.2020; статус позивача як власника відповідного нежитлового приміщення на момент укладення спірного договору зумовлює наявність саме у нього права на передання цього приміщення в оренду ФОП Зайцю В.   О. (доказів про передачу права користування власником іншій особі матеріали справи не містять); ФОП Зайцем В. О. не обґрунтовано нікчемності договору позички від 20.05.2020, тоді як доказів щодо спростування встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції його правомірності матеріали справи не містять, а визнання його недійсним із власної ініціативи суду не узгоджується із принципом диспозитивності. 
		 
		Суд апеляційної інстанції також виснував, що достатність або недостатність набутих ФОП Яциною О. О. прав користувача площею 1,5 м2 коридору, необхідного для доступу до приналежного йому на праві власності нежитлового приміщення, за договором позички від 20.05.2020 для подальшого передання цієї площі ФОП Зайцю В. О. у складі об`єкта оренди за спірним договором не має значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки дійсність договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 не оспорюється з цієї підстави, і таку підставу (яка може впливати лише на відповідну частину спірного договору) згідно із частиною 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України не може бути використано судом на обґрунтування зустрічного позову на стадії апеляційного перегляду. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що матеріали справи не містять не тільки доказів, але й навіть відомостей про те, що орендар був якимось чином обмежений у користуванні об`єктом оренди через таке оформлення прав позивача щодо 1,5 м2 коридору.
		 
		5.52. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив принцип jura novit curia ("суд знає закони"), викладений у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №   265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №   487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 15.06.2021 у справі №   904/5726/19, а також забезпечив право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача, та дотримався принципу змагальності та рівності сторін. Тому доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції принципу jura novit curia ("суд знає закони") є безпідставними.
		 
		Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
		 
		5.53. ФОП Заєць В. О., обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з приводу правильного застосування статей 827, 828, 829 Цивільного кодексу України у взаємному зв`язку зі статтями 179, 184 Цивільного кодексу України в подібних обставинах.
		 
		5.54. Зміст пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що він спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		 
		5.55. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №   908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №   916/1828/22, від 30.05.2023 у справі №   918/707/22, від 23.05.2023 у справі №   910/10442/21, від 12.11.2020 у справі №   904/3807/19.
		 
		5.56. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №   916/1828/22, від 30.05.2023 у справі №   918/707/22, від 18.05.2023 у справі №   927/1177/21, від 04.04.2023 у справі №   902/311/22.
		 
		5.57. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
		 
		5.58. У контексті наведених доводів скаржника, а також враховуючи зміст спірних правовідносин та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначає, що дійсність договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 не оспорювалася з підстав оформлення прав ФОП Яциною О. О. на 1,5 м2 коридору шляхом укладення договору позички від 20.05.2020. Суд апеляційної інстанції не мотивував своє рішення положеннями статей 827, 828, 829 Цивільного кодексу України та не застосовував зазначені норми. Тому такі обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку в цій справі щодо питання застосування наведених положень чинного законодавства у подібних правовідносинах. 
		 
		5.59. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження. 
		 
		5.60. Ураховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ФОП Зайця В. О. заборгованості з орендної плати за договором найму (оренди) майна від 01.06.2020 та про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору найму (оренди) майна від 01.06.2020 з підстав, наведених у зустрічному позові, оскільки скаржником не доведено, що правочин здійснений під впливом обману. При цьому колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		5.61. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		6. Висновки Верховного Суду
		 
		6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 
		 
		Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
		 
		6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.
		 
		7. Судові витрати
		 
		7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зайця Владислава Олександровича залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №   917/457/22 залишити без змін. 
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                             Н. О. Багай
		 
		Судді                                                                                                         Т. Б. Дроботова 
		                                                                                    
		                                                                                                                   Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...