Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/17721/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2024.
Дата набрання законної сили: 19.11.2024
Номер судового провадження: 61-11214ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 759/17721/21
		провадження № 61-11214св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Пархоменка П. І. (суддя - доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Антонов», в інтересах якого діє адвокат Парубець Євген Олександрович,
		на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року у складі судді П'ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
		у справі за позовом ОСОБА_1 (далі- позивач) до Акціонерного товариства «Антонов» (далі - АТ «Антонов», відповідач), третя особа - Незалежна профспілка авіапрацівників Акціонерного товариства «Антонов» (далі - профспілка, третя особа), про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, 
		прийняв постанову про наступне:
		I. Вступ
		1.           У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
		2.           Відповідач заперечував проти позову.
		3.           Суд першої інстанції позові вимоги задовольнив частково. Апеляційний суд рішення суду скасував та ухвалив нове про відмову в задоволенні позову. Верховним Судом постанову апеляційної інстанції було скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При новому апеляційному розгляді апеляційна інстанція рішення суду першої інстанції залишила без змін.
		4.           Відповідач оскаржив судові рішення в касаційному порядку.
		5.           Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач вказав те, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях статей 42, 43, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів в касаційній скарзі. Разом з тим, відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.
		6.           Ключовим питанням у спірних правовідносинах є:
		Чи дотримані роботодавцем гарантії при звільненні працівника у зв`язку із скороченням чисельності штатів? 
		7.           Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
		II. Короткий зміст позовних вимог
		8.           Позов обґрунтований, тим що:
		-                   позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді начальника відділу наземного забезпечення;
		-                   08 червня 2021 року на розгляд профспілки надійшло подання щодо звільнення позивача згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП;
		-                   22 червня 2021 року профспілка розглянула вказане подання та відмовила в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП з позивачем, який є членом профспілки;
		-                   29 червня 2021 року видано наказ про звільнення позивача за скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП;
		-                   трудову книжку позивач отримав та з оригіналом наказу про звільнення ознайомився 12 липня 2021 року;
		-                   позивач вважав, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки відповідач відповідно до частини другої статті 49-4 КЗпП не провів консультацій з профспілкою перед звільненням працівника у зв`язку з реорганізацією підприємства, звільнив його всупереч запереченням профспілки, яка не надала згоду на звільнення;
		-                   вказував, що йому належним чином не забезпечено можливості скористатись переважним правом на зайняття іншої посади;
		-                   підписання наказу про звільнення позивача вчинено неналежною особою;
		-                   вважав, що його звільнення здійснено з особистих мотивів керівництва;
		-                   підстав для скорочення посади не було, реальної реорганізації у вказаному відділі не відбулось, а мало місце його приєднання до відділу планування та керування польотами.
		9.           Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив суд:
		-                  визнати неправомірним та скасувати наказ директора з управління персоналом ДП «Антонов» від 29 червня 2021 року № 4321/ку «Про звільнення ОСОБА_1 »;
		-                  поновити його на посаді начальника відділу наземного забезпечення ДП «Антонов»;
		-                  стягнути з ДП «Антонов» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року до 25 липня 2022 року у розмірі 851 869,20 грн;
		-                  стягнути з ДП «Антонов» на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн;
		-                  стягнути з ДП «Антонов» на його користь судові витрати.
		III. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		10.        Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
		-                     визнано неправомірним та скасовано наказ про звільнення позивача;
		-                     поновлено позивача на посаді начальника відділу наземного забезпечення ДП «Антонов»;
		-                     стягнено з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду;
		-                     вирішено питання про розподіл судових витрат та допущено негайне виконання рішення.
		11.        Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з таких мотивів:
		-                  відповідач звільнив позивача усупереч запереченням профспілки, яка не надала згоди на його звільнення;
		-                  відповідач всупереч статті 49-2 КЗпП неналежно запропонував вакантні посади на підприємстві, не врахував переважне право позивача залишення на роботі, а підписання наказу про звільнення здійснено неналежною особою;
		-                  відповідач не запропонував позивачу вакантні посади у новоствореному відділі - 255 Відділ організації та наземного забезпечення польотів, які виникли у зв`язку з реорганізацією 255 Відділу планування та керування польотами та 256 Відділу наземного забезпечення, в якому працював позивач начальником;
		-                  встановивши незаконність звільнення, суд вирішив питання про стягнення належних позивачу виплат;
		-                  задовольнивши позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн, суд виходив із обставин справи, принципів розумності і справедливості.
		IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
		12.        Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу відповідача» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		13.        Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що:
		-                  відповідач як роботодавець належним чином виконав встановлений законодавцем обов`язок роботодавця одночасноз попередженням про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади;
		-                  відмова позивача від ознайомлення із переліком вакантних посад є проявом його волевиявлення і розпорядження своїми правами на власний розсуд, та свідчить про відмову від запропонованих вакантних посад;
		-                  матеріали цивільної справи не містять відомостей про звільнення позивача у зв`язку із обставинами, переліченими у статті 49-4 КЗпП, зокрема у зв`язку із реорганізацією, зміною форми власності або зупинення виробництва, тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими;
		-                  власник не зобов`язаний інформувати профспілки про перепрофілювання підприємства, що тягне скорочення чисельності чи штату працівників, про інші зміни в організації виробництва і праці, що тягнуть зазначені наслідки;
		-                  висновки суду першої інстанції про те, що відповідач при звільненні позивача не дотримав його переважного права на залишення на роботі, є помилковими, оскільки цим правом наділені працівники, які займають однакові посади;
		-                  надавши оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника, вважав, що таке рішення суперечить нормам трудового законодавства та не відповідає фактичним обставинам, тому роботодавець мав право на звільнення працівника, не приймаючи до уваги відмову профспілкової організації;
		-                  підписання наказу про звільнення позивача директором з управління персоналом ДП «Антонов» є правомірним.
		V. Короткий зміст постанови Верховного Суду
		14.        Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		15.        Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд в суд апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що:
		-                  суд апеляційної інстанції не перевірив чи були вакантними посади у новоствореному відділі, які виникли у зв`язку з реорганізацією;
		-                  суд не спростував висновок суду першої інстанції щодо невиконання роботодавцем вимоги статті 49-2 КЗпП про надання роботи позивачу у зазначеному новоствореному підрозділі;
		-                  суд не врахував, що роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		VІ. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду
		16.        Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		17.        Погоджуючись із висновками суду першої інстанції апеляційний суд навів такі аргументи:
		-                  відповідач не запропонував позивачу вакантні посади у новоствореному відділі, які виникли у зв`язку з реорганізацією;
		-                  відповідач порушив процедуру скорочення найманих працівників, оскільки не здійснив оцінку кваліфікації і продуктивності праці працівників, які займають посади, що скорочуються, та при переведенні на новостворені посади у новостворений Відділ організації та наземного забезпечення польотів не врахував наявності у працівників переваг на залишення на роботі;
		-                  працевлаштування попередженого про звільнення працівника є обов`язком роботодавця і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно, без застосування надмірного формалізму, остільки працівник є більш вразливою стороною трудових відносин;
		-                  в межах заявлених вимог судом першої інстанції правильно визначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача;
		-                  правильним є визначений районним судом розмір моральної шкоди;
		-                  апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень статті 49-4 КЗпП помилковими, остільки за змістом указана норма права застосовується у випадку запланованого масового вивільнення при ліквідації, реорганізації підприємств, зміни форм власності або зупинення виробництва, що не встановлено під час вирішення заявлених у справі вимог. Водночас, апеляційний суд дійшов висновку, що вказані вище висновки не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
		VІІ. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		18.        У касаційній скарзі відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
		19.        Касаційна скарга мотивована такими обставинами:
		-                  судами залишено поза увагою те, що профспілковою організацією надана необґрунтована відмова, яка суперечить нормам трудового законодавства та не відповідає обставинам справи, оскільки роботодавцем  при звільненні позивача не допущенні порушення частини другої статті 42, статті 49-2, частини другої статті 49-4 КЗпП, як наслідок відповідач визнав необґрунтованим рішення профспілкового комітету і мав законне право на звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП;
		-                  судами в порушення статей 77, 79, 80, 89 ЦПК не надано оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у звільненні позивача та не здійснено перевірку відповідності цього рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам справи і підставам звільнення працівника;
		-                  висновки судів про те, що відповідачем проігноровано рішення профспілкового органу є необґрунтованими, не підтверджується фактичними обставинами справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами;
		-                  суди попередніх інстанцій у зв`язку з помилковим тлумаченням статті 49-2 КЗпП встановили надмірну вимогу до відповідача про обов`язкове повідомлення позивача, які саме із запропонованих наявних посад відповідали фаху та здібностями позивача, що не передбачено вказано вище статтею, та навпаки призведуть до звуження можливості вибору.
		VІІІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		20.        У вересні 2024 року представник позивача подав відзив та навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:
		-                   доводи касаційної скарги відповідача про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21010/15 не заслуговують на увагу, оскільки в цьому рішенні йде мова про застосування переважного права, а у розглядуваній справі суди попередніх інстанцій досліджували питання щодо наявності на підприємстві вакантних посад, відповідність позивача кваліфікаційним вимогам до цих посад, можливості виконувати позивачем посадові обов`язки за цими посадами та власне пропонування відповідачем цих посад позивачу;
		-                   аргументи відповідача щодо необґрунтованості рішення профспілки зводяться до непогодження з обставинами справи, які встановлені судами попередніх інстанцій, та необхідності переоцінки цих обставин Верховним Судом, що є компетенцією Верховного Суду;
		-                   апеляційний суд повно та об`єктивно дослідив вакантні посади у новоствореному відділі як на предмет їх наявності, так і на предмет можливості позивачем їх зайняття.
		IХ. Рух справи у суді касаційної інстанції
		21.        05 серпня 2024 року представник відповідача подав касаційну скаргу на судові рішення судів першої та апеляційної інстанції.
		22.        Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
		23.        Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 03 жовтня 2024 року.
		Х. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		24.        Наказом ДП «Антонов» від 11 травня 2017 року № 45/7ок ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу наземного забезпечення.
		25.        21 грудня 2020 року ДП «Антонов» отримано лист ДК «Укроборонпром» № UOP 6.2-12641 із вказівками про необхідність приведення штатного розпису ДП «Антонов» у відповідність до вимог, викладених у Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК «Укроборонпром», затвердженому наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24, зокрема в частині, що стосується скорочення рівнів управління, оптимальної норми керованості для керівників та скасування інституту заступників у підрозділах.
		26.        22 березня 2021 року ДП «Антонов» видало наказ № 2463к про зміни в структурній схемі та в штатному розписі підприємства, згідно з пунктом 3 якого наказано реорганізувати з 01 червня 2021 року відділ планування та керування польотами (В-255) шляхом приєднання до нього відділу наземного забезпечення (В-256), начальником якого був позивач, та перетворення його у відділ організації та наземного забезпечення польотів (скорочена назва підрозділу - В-255, шифр підрозділу - 255).
		27.        Відповідно до наказу ДП «Антонов» від 30 березня 2021 року № 2681-к внесено зміни до штатного розпису підприємства, зокрема пунктом 2 передбачено, що із штатного розпису підприємства з 01 червня 2021 року виведено спеціалістів і службовців відділу планування та керування польотами та відділу наземного забезпечення, всього загальну кількість 36 шт. од., та уведено до штатного розпису підприємства 31 шт. од. спеціалістів і службовців відділу організації та наземного забезпечення польотів.
		28.        Згідно з наказом ДП «Антонов» від 05 квітня 2021 року № 2878к позивача попереджено про виключення із штатного розпису з 01 червня 2021 року його посади начальника відділу наземного забезпечення ДП «Антонов» та одночасно ознайомлено з вакантними посадами на підприємстві станом на 05 квітня 2021 року в кількості 583 шт. од.
		29.        Відповідно до акта від 26 квітня 2021 року, який підписано заступником начальника відділу кадрів, провідним фахівцем з профадаптації, фахівцем з найму робочої сили 1 категорії, 26 квітня 2021 року начальника відділу наземного забезпечення ОСОБА_1 ознайомлено з наказом від 05 квітня 2021 року № 2878к «Про запропонування іншої роботи». Також в акті зазначено, що ОСОБА_1 запропоновано іншу роботу на вакантних посадах ДП «Антонов» станом на 26 квітня 2021 року в кількості 574 шт. од. на 24 арк. В акті вказано, що засвідчити факт ознайомлення з наказом про запропонування іншої роботи та ознайомлюватись із наданими вакантними посадами ОСОБА_1 відмовився.
		30.        Позивач від запропонованих вакансій не відмовлявся.
		31.        У новоствореному відділі - 255 Відділ організації та наземного забезпечення польотів, які виникли у зв`язку з реорганізацією 255 Відділу планування та керування польотами та 256 Відділу наземного забезпечення, в якому працював позивач начальником, від моменту його створення 01 червня 2021 року до дня звільнення позивача - 29 червня 2021 року була вакантна посада інженера 1 категорії, яку, з урахуванням змісту посадової інструкції та кваліфікаційних вимог до посади, безспірно міг обійняти позивач, проте указана посада ОСОБА_1 запропонована не була.
		32.        Згідно з наказом ДП «Антонов» від 25 травня 2021 року № 4380к з метою оперативності вирішення кадрових питань з прийому та звільнення працівників директору з управління персоналом надано право підписувати накази про звільнення.
		33.        Відповідно до протоколу засідання Ради НПА ДП «Антонов» від 22 червня 2021 року № 03-06/2021 профспілка відмовила в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника з начальником відділу наземного забезпечення ОСОБА_1 з посиланням на те, що з боку уповноваженого органу роботодавця ДП «Антонов» має місце порушення вимог пункту 3 частини другої статті 42, статті 49-2, частини другої статті 49-4 КЗпП.
		34.        Згідно з листом НПА ДП «Антонов» від 23 червня 2021 року № 02-06/2021 Рада профспілки прийняла рішення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП з начальником відділу наземного забезпечення ОСОБА_1 , який є членом цієї профспілки.
		35.        Наказом Директора з управління персоналом ДП «Антонов» Маєвського В. Є. від 29 червня 2021 року № 4321/ку позивача звільнено з посади начальника відділу наземного забезпечення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП.
		36.        Часом вимушеного прогулу позивача є період з 30 червня 2021 року по 25 липня 2022 року (273 робочих днів), середньоденний заробіток позивача, з урахуванням інформації, яка міститься у довідці № 202 від 03 листопада 2021 року, становить 3 187,52 грн.
		37.        Загальна сума компенсації з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 3 187,52 грн (середньоденна заробітна плата) * 273 (кількість робочих днів) = 870 192,96 грн.
		ХI. Позиція Верховного Суду
		38.        Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 7), Верховний Суд робить зазначає наступне.
		39.        Даний спір виник щодо дотримання роботодавцем гарантій, які стосуються залишення на роботі працівника у зв`язку із скороченням чисельності працівників (див. пункти 8-9).
		40.        Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		41.        Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).
		42.        За частиною другою статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		43.        При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП).
		44.        Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		45.        Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП).
		46.        Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		47.        Верховний Суд раніше робив висновок про те, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення [1-2].
		48.        Роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення [3-5].
		49.        Такі висновки Верховного Суду враховуються в спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
		50.        Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.
		51.        Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.
		52.        Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).
		53.        Якщо працівник відмовився від усіх запропонованих роботодавцем вакансій, висловлюючи цим своє небажання продовжувати працювати на змінених умовах праці, тоді роботодавець вправі звільнити його з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП.
		54.        Наведене обумовлено тим, що КЗпП розмежовує підстави для звільнення за суб`єктом, який це ініціює: 1) за угодою сторін; 2) з ініціативи працівника; 3) з ініціативи роботодавця.
		55.        Розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці, в тому числі ліквідації чи реорганізації, є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення. Водночас надання таких гарантій не є формальністю у зв`язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об`єктивно неможливим, у тому числі у зв`язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) є визначальним.
		56.        Розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП).
		57.        Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП та частини шостої статті 39 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV«Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
		58.        Судами встановлено, що у новоствореному відділі від моменту його створення 01 червня 2021 року до дня звільнення позивача - 29червня 2021року була вакантна посада інженера 1 категорії, яку, з урахуванням змісту посадової інструкції та кваліфікаційних вимог до посади, безспірно міг обійняти позивач, проте указана посада ОСОБА_1 запропонована не була (див. пункт 31).
		59.        Апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду справи врахував вказівки Верховного Суду, які в силу частини першої статті 417 ЦПК є обов`язковими під час нового розгляду справи, та дійшов правильного висновку про те, що роботодавцем, у порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП не були запропоновані позивачу всі наявні у відповідача вакантні посади на час його звільнення, які відповідали його освіті, кваліфікації та досвіду, у зв`язку з чим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача не можна вважати таким, що проведено із дотриманням вимог трудового законодавства, тому наявні підстави для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		60.        Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.
		61.        Крім того, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то відповідно до статті 237-1 КЗпП він має право на відшкодування йому моральної шкоди.
		62.        Суди правильно застосували цю норму Закону (див. пункт 61) та на підставі оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про необхідність компенсації позивачу завданої йому моральної шкоди в меншій, ніж ним заявлено сумою, а саме - в розмірі 2 000,00 грн, яка є адекватною компенсацією позивачу понесених ним моральних страждань та достатньою для відновлення ним нормального життєвого укладу.
		63.        Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 49-4 КЗпП, при цьому зазначив вказаний недолік рішення суду першої інстанції в частині мотивування підстав часткового задоволення позовних вимог не вплинув на правильність вирішення спору по суті.
		64.        Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		65.        Водночас Верховний Суд звертав увагу на те, що у справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця [6].
		66.        В спірних правовідносинах правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено дотримання ним гарантій прав працівника при звільненні у зв`язку із скороченням та не спростовано позовні вимоги.
		67.        Верховний Суд звертає увагу на те, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)) [7].
		68.        В даній справі посилання апеляційного суду на те, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо застосування статті 42 КЗпП є помилковими, але такі недоліки не призвели до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. пункт 67).
		69.        Доводи касаційної скарги в основному зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів [8].
		70.        За встановлених обставин, висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, на які відповідач посилався в своїй касаційній скарзі.
		71.        Наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду стосувалась правовідносин, які виникли за інших обставин, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		72.        Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
		73.        Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
		74.        За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому її слід залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.
		75.        Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду, підлягають залишенню без змін, то новий розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Із цих підстав, 
		керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Антонов», в інтересах якого діє адвокат Парубець Євген Олександрович, залишити без задоволення.
		2.           Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		[1] постанова Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21 (провадження 61-5659св22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/107251570
		[2] постанова Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20 (провадження 61-16929св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/116325626
		[3] постанова Верховного Суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21 (провадження 61-11101св22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/109102276
		[4] постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21 (провадження 61-10117св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/114259045
		[5] постанова Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21 (провадження 61-5659св22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/107251570
		[6] постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/79382745
		[7] постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/104086146
		[8] постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі № 207/1385/16-ц (провадження № 61-23193св18) // http://reyestr.court.gov.ua/Review/86565287
		 
		   Судді:П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...