Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/9149/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-14803ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 442/9149/21
		провадження № 61-14803св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ;
		відповідач - акціонерне товариство «Таскомбанк»; 
		треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідія Михайлівна;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 рокуу складі судді Хомика А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.   Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»), треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Л. М. (далі - приватний нотаріус ЛМНО Дерев`янко Л. М.), про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права на нерухоме майно, скасування реєстрації запису про іпотеку, припинення права власності.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог мотивована тим, що 30 квітня 2008 року між ним та акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - АТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), було укладено кредитний договір № 034-2008-1358 (далі - Кредитний договір), за умовами якого він отримав кредит у розмірі 70 000 доларів США зі сплатою 12,45 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року.
		 
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 30 квітня 2008 року між ним, ОСОБА_2 та АТ «Банк Універсальний» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т. С. (далі - приватний нотаріус ДРНО Манзілевська Т. С.), зареєстрований в реєстрі за № 1409, за умовами якого в іпотеку передано нежитлове приміщення загальною площею 104,1 кв. м на АДРЕСА_1 , в якому йому належить 17/100 частин, а ОСОБА_2 - 83/100 частин. 
		 
		23 вересня 2010 року банк направив йому письмову вимогу про погашення протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги заборгованості за Кредитним договором у розмірі 67 411,92 доларів США, з яких: 583,32 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 64 361,24 доларів США - строкова заборгованість за кредитом; 2 467,36 доларів США - заборгованість за нарахованими процентами. Оскільки банк змінив строк виконання зобов`язань за Кредитним договором і він до 10 жовтня 2018 року сплатив 72 895,21 доларів США, незважаючи на те, що на час припинення дії договору заборгованість складала 64 555,68 доларів США, то зобов`язання за Кредитним договором припинено.
		 
		При цьому судовими рішеннями у справі № 442/8640/18 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу встановлено, що заборгованість за Кредитним договором складає 46 253,30 доларів США. 
		 
		29 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір факторингу № НІ-11/2-Ф, за умовами якого до АТ «Таскомбанк» перейшло право грошової вимоги за Кредитним договором. 
		 
		За таких обставин, оскільки іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, то державний реєстратор - приватний нотаріус ЛМНО Дерев`янко Л. М. безпідставно здійснила державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Таскомбанк» на підставі договору іпотеки від 30 квітня 2008 року № 1409 та договору про відступлення права вимоги від 29 квітня 2021 року.
		 
		Крім того, ОСОБА_2 , яка є іпотекодавцем, не отримувала письмової вимоги від іпотекодержателя про усунення порушень, а відсутність доказів отримання такої вимоги є підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову у реєстрації речового права.
		 
		Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив:
		-    скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса ЛМНО Дерев`янко Л. М. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 610668960 від 22 жовтня 2021 року, права приватної власності за AT «Таскомбанк» на нежитлове приміщення загальною площею 104,1 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2484559746020, підстава для реєстрації - договір іпотеки від 30 квітня 2008 року за реєстровим № 1409, посвідчений приватним нотаріусом ДРНО Манзілевською Т. С. та договір про відступлення прав за договорами забезпечення від 29 квітня 2021 року за № 1120, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О. В. (далі - приватний нотаріус КМНО Голубнича О. В.), та припинити право власності AT «Таскомбанк» на вказане приміщення;
		-    скасувати реєстрацію запису про іпотеку, номер запису 44583778 (перенесено із запису 41822839), підстава реєстрації - договір іпотеки № 1409, виданий 30 квітня 2008 року приватним нотаріусом ДРНО Манзілевською Т. С., та договір про відступлення прав за договорами забезпечення від 29 квітня 2021 року за № 1120, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Голубничою О. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2021 року, індексний № 61068960, приватний нотаріус ЛМНО Дерев`янко Л. М., опис предмета іпотеки - загальна площа 104,1 кв. м у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та скасувати запис про обтяження № 44584011, державний реєстратор - приватний нотаріус ЛМНО Дерев`янко Л. М., рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2021 року, індексний № 61068960, вид обтяження - заборона на нерухоме майно, особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна;
		-    визнати за ним право власності на 17/100 ідеальних частин нежитлового приміщення загальною площею 104,1 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2484559746020.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції  
		 
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса ЛМНО Дерев`янко Л. М. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 610668960 від 22 жовтня 2021 року, права приватної власності за акціонерним товариством «Таскомбанк» (далі - AT «Таскомбанк») на нежитлове приміщення загальною площею 104,1 кв. м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2484559746020,підстава для реєстрації- договір іпотеки від 30 квітня 2008 рокуза реєстровим № 1409, посвідчений приватним нотаріусом ДРНО Манзілевською Т. С. та договір про відступлення прав за договорами забезпечення від 29 квітня 2021 року за № 1120, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Голубничою О. В., та припинено право власності AT «Таскомбанк» на вказане приміщення. 
		Скасовано реєстрацію запису про іпотеку, номер запису 44583778 (перенесено із запису 41822839), підстава реєстрації - договір іпотеки № 1409, виданий 30 квітня 2008 року приватним нотаріусом ДРНО Манзілевською Т. С., та договір про відступлення прав за договорами забезпечення від 29 квітня 2021 року за № 1120, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Голубничою О. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2021 року, індексний № 61068960, приватний нотаріус ЛМНО Дерев`янко Л. М., опис предмета іпотеки - загальна площа 104, 1 кв. м у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та скасовано запис про обтяження № 44584011, державний реєстратор - приватний нотаріус ЛМНО Дерев`янко Л. М., рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2021 року, індексний № 61068960, вид обтяження - заборона на нерухоме майно, особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 17/100 ідеальних частин нежитлового приміщення загальною площею 104,1 кв. м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2484559746020.
		Стягнуто з АТ «Таскомбанк» в користь ОСОБА_1 1 362 грн сплаченого судового збору.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, погасивши заборгованість у 2017-2018 роках, тому AT «Таскомбанк» не набуло жодних прав вимоги до позивача як до позичальника та іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Наведене свідчить про безпідставну реєстрацію за відповідачем права власності на нежитлове приміщення площею 104,1 кв. м на АДРЕСА_1 . 
		 
		Крім того, ОСОБА_2 як іпотекодавець не отримувала письмової вимоги від іпотекодержателя про усунення порушень, а відсутність доказів отримання такої вимоги мала б бути підставою для прийняття рішення про відмову банку у реєстрації речового права.
		 
		За таких обставин суд вважав, що ефективним способом захисту та відновлення прав позивача як співвласника майна є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за AT «Таскомбанк», припинення права власності відповідача на спірне нежитлове приміщення та визнання за позивачем права власності на його 17/100 ідеальних частин з припиненням обтяження на дане нерухоме майно.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду 
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023  року апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» задоволено частково. 
		Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 17/100 ідеальних частин нежитлового приміщення загальною площею 104,1 кв. м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2484559746020, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_1 .
		В іншій частині рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора та припинення права власності AT «Таскомбанк» на спірне нежитлове приміщення, оскільки на момент звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 виконав в повному обсязі зобов`язання за Кредитним договором і право на звернення стягнення на предмет іпотеки у АТ «Таскомбанк» не виникло.
		 
		Однак місцевий суд не звернув увагу на те, що порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Таскомбанк», а задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором - приватним нотаріусом ЛМНО Дерев`янко Л. М. оспорюваного рішення.
		 
		Тому в даному випадку відсутні підстави для додаткового визнання за ОСОБА_1 права власності на 17/100 ідеальних частин нежитлового приміщення загальною площею 104,1 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2484559746020.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		12 жовтня 2023 року AT «Таскомбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року скасувати повністю, а постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, а також - не дослідили зібрані у справі докази.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
		 
		08 грудня 2023 року справа № 442/9149/21 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга AT «Таскомбанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивачем в цій справі обрав неналежний та неефективний спосіб захисту права чи інтересу, шляхом подачі позову про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса про реєстрацію права власності за AT «Таскомбанк», а не з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Крім того, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та частковою мобілізацією працівників AT «Таскомбанк», 16 червня 2022 року представником банку за цифровим електронним підписом засобами електронного зв`язку на офіційну електронну адресу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області було подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату для можливості участі представника банку в судовому засіданні, однак місцевий суд розглянув справу по суті за відсутності представника відповідача, зазначивши в оскаржуваному рішенні, що представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що не відповідає дійсним обставинам справи.
		 
		Доводи особи, яка подала письмові заперечення на касаційну скаргу
		 
		У грудні 2023 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		30 квітня 2008 року між АТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 70 000 доларів США зі сплатою 12,45 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року.
		 
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 30 квітня 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АТ «Банк Універсальний» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ДРНО Манзілевською Т. С., зареєстрований в реєстрі за № 1409, за умовами якого в іпотеку передано нежитлове приміщення загальною площею 104,1 кв. м на АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О., за яким ОСОБА_2 належить 83/100 ідеальних частки нежитлового приміщення, та договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 30 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т. С., за яким ОСОБА_1 належить 17/100 ідеальних часток нежитлового приміщення (т.1 а.с.13-15).
		 
		Відповідно до пункту 2.1.1 договору іпотеки від 30 квітня 2008 року у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.
		 
		Пунктом 5.1.1 договору іпотеки від 30 квітня 2008 року передбачено, що сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
		 
		29 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір факторингу № НІ-11/2-Ф, за умовами якого до АТ «Таскомбанк» перейшло право грошової вимоги за Кредитним договором.
		 
		15 липня 2021 року АТ «Таскомбанк» надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, в якому вимагало від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в тридцятиденний строк виконати порушене зобов`язання за Кедитним договором в розмірі 59 893,06 доларів США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ на день платежу, з яких 43 633,61 доларів США - заборгованість за основним боргом, в тому числі простроченим, а 16 259,45 доларів США - заборгованість за нарахованими процентами. Крім того, повідомлено, що у разі невиконання або невчасного виконання цієї вимоги з метою стягнення вищезазначеної суми заборгованості за Кредитним договором, АТ «Таскомбанк» буде вимушене звернути стягнення на передане іпотеку майно, а саме нежиле приміщення загальною площею 104,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 (т.1 а.с.74-79)
		 
		Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджується, що повідомлення-вимогу від 15 липня 2021 року ОСОБА_1 отримав 03 серпня 2021 року (т.1 а.с.89, 96, 98-99).
		 
		Разом з тим, ОСОБА_2 не отримала повідомлення-вимогу від 15 липня 2021 року, а надісланий на її адресу конверт повернувся відправнику із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання» (т.1 а.с.88, 93-94).
		 
		16 серпня 2021 року АТ «Таскомбанк» повторно надіслало ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, однак, конверт вдруге повернувся відправнику із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання» (т.1 а.с.83-87, 91-92, 95).
		 
		27 серпня 2021 року ОСОБА_1 надіслав на адресу АТ «Таскомбанк» заперечення на повідомлення-вимогу про усунення порушення основного зобов`язання від 15 липня 2021 року № 11487/70.2.2, в якому повідомив про наявність спору щодо нарахованої заборгованості у справі № 442/8640/18, зазначив, що він сплатив 74 789,06 доларів США у погашення заборгованості, відтак у нього відсутня заборгованість за Кредитним договором (т.1 а.с.10).
		 
		З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16 листопада 2021 року № 284947334 вбачається, що 20 жовтня 2021 року приватний нотаріус ЛМНО Дерев`янко Л. М. на підставі договору іпотеки від 30 квітня 2008 року № 1409 та договору про відступлення прав за договорами забезпечення від 29 квітня 2021 року № 1120 прийняла рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер:610668960 від 22 жовтня 2021 року, що стало підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення загальною площею 104,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 за АТ «Таскомбанк» (т.1 а.с.16-17).
		 
		При цьому рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 18 липня 2019 року у справі № 442/8640/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, було відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за Кредитним договором.
		 
		Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що банк скористався правом вимоги на дострокове повернення всієї суми кредиту, пред`явивши позичальнику - відповідачу ОСОБА_1 23 вересня 2010 року письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитом, яка на момент пред`явлення вимоги становила 67 411,92 доларів США. Відповідно, на 31 день з дня отримання вимоги дія Кредитного договору достроково припинена. З часу дострокового припинення дії кредитного договору припиняється нарахування процентів за вказаним Кредитним договором. Крім цього, починаючи з 23 вересня 2010 року відповідачем внесено на поточний рахунок у банку на погашення кредиту кошти на загальну суму 60 089,49 доларів США, що значно перевищує суму ціни позову (46 253,30 доларів США), а тому в задоволенні позову слід відмовити. 
		 
		Постановою Верховного Суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу АТ «Таскомбанк» залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2022 року - без змін.
		 
		За змістом вищевказаного судового рішення, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на час звернення банку до суду з позовом (у грудні 2018 року) у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за Кредитним договором.
		 
		Враховуючи викладене, в цій справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за Кредитним договором перед банком виконав, погасивши у 2017-2018 роках заборгованість, відповідно АТ «Таскомбанк» не набув жодних прав вимоги до позивача як до позичальника та іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що свідчить про безпідставну реєстрацію речового права за відповідачем права власності на нежитлове приміщення площею 104,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 30 квітня 2008 року. 
		 
		2.           Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга АТ «Таскомбанк» не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Таскомбанк» про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права на нерухоме майно та скасування реєстрації запису про іпотеку, а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в означеній частині.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		 
		Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України «Про іпотеку», зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
		 
		Отже, іпотека є дійсною до припинення основного зобов`язання; іпотека припиняється, якщо основне зобов`язання, забезпечене іпотекою, є виконаним належним чином.
		 
		Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Таким чином, реалізація права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки можлива в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою.
		 
		За змістом статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
		 
		Перевірка документів на наявність підстав, зокрема для прийняття відповідних рішень, є одним із етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини 1 статті 18 Закону № 1952-IV).
		 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
		 
		За змістом цієї правової норми державний реєстратор повинен встановити наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/4875/18, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19).
		 
		Згідно з частинами 2, 8 статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		 
		Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
		 
		В пункті 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами); 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
		 
		Таким чином, розглядаючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності у подібних правовідносинах, судам належить, зокрема, з`ясувати та перевірити дотримання державним реєстратором обов`язків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
		 
		Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 917/1283/21.
		 
		Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		 
		Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
		 
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		 
		Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
		 
		В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
		 
		Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.
		 
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		 
		Отже, ухвалення судом рішення про відмову в позові ставить під загрозу гарантовані як національним, так і міжнародним законом, принципи ефективного засобу юридичного захисту.
		 
		За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державно реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		 
		В частині другій статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. За змістом зазначеної норми права у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		 
		Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції.
		 
		Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміноючи припиненням цим рішеннямречових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Отже, в розумінні положень наведеної норми у редакції, чинній з 16 січня 2020 року, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Крім того, в пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
		 
		За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.
		 
		Отже, оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то ефективним способом захисту порушених прав є саме вимога про скасування рішення суб`єкта державноїреєстрації щодо державноїреєстрації права власності на нерухомемайно.
		 
		Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 380/715/19, від 06 липня 2022 року у справі № 754/12170/16-ц, від 27 липня 2022 року у справі № 447/2851/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 209/1050/21.
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). 
		 
		Встановивши, що станом на грудень 2018 року ОСОБА_1 виконав зобов`язання за Кредитним договором в повному обсязі, що підтверджено судовим рішенням у справі № 442/8640/18, яке набрало законної сили, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що станом на грудень 2018 року іпотека також була припинена, у зв`язку з чим AT «Таскомбанк» не набуло жодних прав вимоги до позивача як до позичальника та іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є підставою для скасування проведеної згідно з договором іпотеки від 30 квітня 2008 року № 1409 та договору про відступлення прав за договорами забезпечення від 29 квітня 2021 року за № 112 оспорюваної реєстрації запису про іпотеку, номер запису 44583778 (перенесено із запису 41822839), а також - скасування запису про обтяження № 44584011 (за AT «Таскомбанк»).
		 
		За таких обставин суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оспорюване рішення приватного нотаріуса ЛМНО Дерев`янко Л. М. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 610668960 від 22 жовтня 2021 року, а саме права приватної власності за AT «Таскомбанк» на нежитлове приміщення загальною площею 104,1 кв. м на АДРЕСА_1 , є неправомірним, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування зазначеного рішення державного реєстратората припинення права власності AT «Таскомбанк» на вказане приміщення.
		 
		З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.  
		 
		Матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2022 року було закрито підготовче провадження в цій справі та призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11:00 год 16 червня 2022 року (т.1 а.с.153).
		 
		Копію вищевказаної ухвали AT «Таскомбанк» отримало 26 травня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.154).
		 
		При цьому в матеріалах справи відсутні заяви чи клопотання осіб, які беруть участь у справі, про відкладення розгляду справи, призначеного на 16 червня 2022 року (дата ухвалення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції), тому доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд не розглянув клопотання сторони відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату для можливості участі представника банку в судовому засіданні, натомість розглянув справу по суті за відсутності представника відповідача, є неспроможними.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, так як доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Щодо розподілу судових витрат.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2022 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                      О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...