Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/4863/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: 25.11.2024. Зареєстровано: 25.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2024.
Дата набрання законної сили: 11.03.2025
Результат оскарження 11.03.2025 Дніпровський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/201/4345/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 201/4863/24
		Провадження № 2/201/4345/2024
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року         місто Дніпро
		 
		Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
		головуючого судді Демидової С.О.,
		з секретарем судового засідання Галко С.Д.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
		29 квітня 2024 року позивач звернула з позовом до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, про поновлення на роботі, в якому просила суд:
		-Поновити її на посаді лікаря-лаборанта за основним місцем роботи у КП«РМЦРЗ`ДОР»; 
		 
		-Стягнути з КП«РМЦРЗ`ДОР» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.04.2024 до дня поновлення на роботі.
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що з 01.10.2013 вона працювала на ставку лікаря -лаборанта за основним місцем роботи у КП «РМЦРЗ» ДОР. Наказом №188-к від 04.04.2024 її було звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним з наступних причин.
		Улітку 2023 року під час відпустки, наданої їй за згодою сторін, вона поїхала до Німеччини та залишилась там. Знаходячись у Німеччині, отримала статус особи, що перебуває під тимчасовим захистом країни, про що повідомляла у своїх заявах про продовження відпустки від 13.11.2023 і 15.02.2024. 
		19.02.24 вона отримала листа за підписом Генерального директора, що її заява про надання відпустки залишається без розгляду, хоча вона була складена згідно вимог ст.5 Закону України «Про звернення громадян», що вже є порушенням ст.7 зазначеного Закону: «звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду».
		01.04.2024 на її електрону адресу надійшов лист від 29.03.2024 №661/1 за підписом Генерального директора «Про надання письмових пояснень», в якому було зазначено, що відповідно до наказу КП«РМЦРЗ`ДОР» від 29.03.2024 №129 «Про службове розслідування» Генеральний директор Олексій Власов просить її до 01.04.2024 надати письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місті з 24.02.2024. 
		Оскільки з наказом від 29.03.2024 №129 «Про службове розслідування» її ніхто не ознайомив, вона звернулась з листом на ім`я Генерального директора з проханням про ознайомлення з вище зазначеним наказом, у випадку якщо службове розслідування стосується саме її. Але, не зважаючи на її законні вимоги, з наказом вона ознайомлена не була, інформацію про склад дисциплінарної комісії, яка проводить службове розслідування не отримала, як і не отримала будь-яких запитань від членів Комісії. 
		04.04.2024 на електронну адресу отримала Наказ КП«РМЦРЗ`ДОР» від 04.04.2024 за №188-к про звільнення, яке вважає незаконним та просить поновити на посаді. (т. 1 а.с. 1-3).
		07 жовтня 2024 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву в якому остання заперечувала проти задоволення позовних вимог зазначивши наступне.
		01.10.2013 року згідно наказу № 135-К позивача було прийнято на посаду лікаря-лаборанта на 1,0 ставки. У зв`язку з реорганізацією закладу 19 листопада 2021 р. наказом № 448-к ОСОБА_1 переведено до комунального підприємства "Регіональний медичний центр родинного здоров`я" Дніпропетровської обласної ради" на посаду лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2, на 1,0 ставки.
		13.11.2023 року від позивача надійшла перша заява про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до п.4 ст.12 Закону №2136-ІХ, з фото-підтвердженням із закордонного паспорту, що виїхали за межі території України. 
		Згідно наказу КП "РМЦРЗ" ДОР" від 16.11.2023 р. № 595-к "Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1" керуючись
		п.4 ст.12 Закону № 2136-ІХ їй було надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період дії воєнного стану, тривалістю 90 календарних днів з 26.11.2023 р. по 23.02.2024 р., приступити до роботи 24.02.2024 року.
		З наказом, а також з днем коли потрібно приступити до роботи, ОСОБА_1 особисто ознайомлена шляхом направлення фото в месенджері Viber та проставленням особистого її підпису 18.11.2023 р.
		16.02.2024 року за вх.№ 237 на електронну пошту КП "РМЦРЗ"ДОР" надійшла друга заява від 15.02.2024 р. про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до п.4 ст.12 Закону 2136-ІХ, з фото-підтвердженням із закордонного паспорту, що виїхали за межі території України.
		За результатами роз`яснень під час особистого спілкування з 
		ОСОБА_1 в телефонному режимі медичного директора з акушерсько-гінекологічної допомоги Пузія О.М. в присутності начальника відділу юридичного забезпечення та управління персоналом Шевченко А.А. , їй було роз`яснено що вона використала право на отримання відпустки за п.4 ст.12 Закону України на підставі попередньої заяви від 13.11.2023 р. та неможливості отримання повторної відпустки за п.4 ст.12, а також роз`яснено, що у разі відсутності належним чином оформленої заяви, що дає право на відпустку - вона повинна приступити до роботи.
		Разом з цим, їй запропоновано надання іншого виду відпустки без збереження заробітної плати за п.3 ст.12 даного Закону - але позивач відмовилася, що підтверджено також поданою ОСОБА_1 заявою від 15.02.2024 р. з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати за п.4 ст.12 Закону 2136-ІХ.
		19.02.2024 р. за вих. № 386 за результатами розгляду заяви 
		ОСОБА_1 від 15.02.2024 р. їй надано відповідь, що її заява залишається без розгляду, у зв`язку з неможливістю надання відпустки за п.4 ст. 12 (вона її використала) - про що їй було повідомлено в телефонному режимі також. Та повторно у листі запропоновано скористатись іншим видом відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану за п.3 ст.12 Закону № 2136.
		22.02.2024 р. за вх.№ 270 від ОСОБА_1 надійшов лист від 21.02.2024 р. в якому вона повторно наполягає в наданні повторної відпустки за п.4 ст.12 Закону № 2136-ІХ.
		22.02.2024 р. за вих.№ 407 ОСОБА_1 надано відповідь та повторно наголошено у відповіді, що вона вже її використала, та в черговий раз запропоновано скористатись іншим видом відпусток - п.3 ст.12 Закону 2136-ІХ.
		Комунальне підприємство "Регіональний медичний центр родинного здоров`я" Дніпропетровської обласної ради" на якому працює ОСОБА_1 є ОБ`ЄКТОМ КРИТИЧНОЇ ІНФОРСТРУКТУРИ, яке не припинило свою господарську діяльність та здійснює надання цілодобової медичної допомоги, у тому числі лабораторних досліджень. Це є підтвердженням факту можливості надання роботи ОСОБА_1 .
		Відповідно до наказу департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 04 березня 2022 року №346/0/197-22 «Про переведення медичної територіальної спеціалізованої служби цивільного захисту Дніпропетровської області у ступінь готовності «Повна готовність» комунальне підприємство «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради» визначено закладом охорони здоров`я Дніпропетровської області для надання невідкладної медичної допомоги військовослужбовцям та постраждалим на період дії військового стану в Україні.
		Відповідно до розпорядження начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 27.06.2024 р. № 386/0/572-24 "Про визначення підприємств, установ, організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період" комунальне підприємство «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
		22.02.2024 р., враховуючи вищезазначене, у зв`язку з постійною відмовою лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 скористатися іншим видом відпусток, знайти компроміс та оформити належним чином трудові відносини, адміністрацією КП "РМЦРЗ" ДОР" надіслано лист (вих.№408) до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці з проханням надати індивідуальне роз`яснення стосовно подальших дій роботодавця стосовно даного працівника.
		22.03.2024 р. відповідно до листа Південно-східного Міжрегіонального управління державної служби з питань праці за № ПС/3.1/5643-24 встановлено наступне:
		Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення), Держпраці є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. 
		Підпунктом 46 пункту 4 Положення передбачено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань забезпечує роботодавців і працівників інформацією та роз`ясненнями щодо ефективних засобів дотримання законодавства та запобігання можливим його порушенням. 
		Відповідно частини 4 статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136 (далі - Закон №2136) у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
		Якщо після завершення відпустки без збереження зарплати на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136 працівник не вийшов на зв`язок із роботодавцем і не повідомив про свої подальші дії, то в Табелі обліку використання робочого часу проставляється відмітка "НЗ". 
		Працівник, який використав 90 календарних днів відпустки за цією підставою та не готовий повернутися до роботи, може оформити інші види відпусток без збереження зарплати або звільнитися, наприклад, за власним бажанням чи за угодою сторін (п.3 ст. 12 Закону № 2136). 
		Якщо працівник відмовляється оформити відпустку без збереження зарплати і звільнятися, відсутність працівника на робочому місті табелюється позначкою «НЗ» (неявки з нез`ясованих причин) до вирішення питання. 
		Фіксація відсутності працівника на роботі здійснюється на підставі доповідної записки безпосереднього керівника працівника, актів про відсутність на робочому місці працівника. Якщо ж працівник вийде на зв`язок пізніше та обере один із запропонованих вище варіантів стосовно оформлення своєї подальшої відсутності, Табель коригувати не потрібно - відпустку без збереження зарплати табелюється з дня виходу на зв`язок та написання відповідної заяви. 
		Враховуючи вищезазначене, після закінчення 90 календарних днів відпустки без збереження зарплати, працівник має стати до роботи. Якщо роботодавець видав наказ, але працівник не приступив до роботи у визначений термін, то працівника можна звільнити за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул, при цьому з відповідним дотриманням оформлення цього факту (складання акту відсутності працівника на роботі, службове розслідування, письмові пояснення працівника тощо). 
		Звільнення під час воєнного стану працівників з ініціативи роботодавця, зокрема за прогул (відсутність на роботі понад три години підряд), не заборонено. 
		Разом з тим протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», що зазначено у п.3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX.
		29.03.2024 р. згідно наказу КП "РМЦРЗ" ДОР" № 129 "Про створення тимчасової комісії для службового розслідування" створено комісію для проведення службового розслідування щодо факту відсутності на роботі лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 з 24.02.2024 р. 
		01.04.2024 р. на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 
		ОСОБА_1 надіслано лист від 29.03.2024 р. № 660/1 з проханням надати пояснення щодо факту відсутності на робочому місці з 24.02.2024 р. в рамках проведення службового розслідування та направлено копію листа Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо індивідуального роз`яснення стосовно порушеного питання.
		01.04.2024 р. за вх.№ 471зв, у відповідь щодо надання пояснень, від ОСОБА_1 надійшов лист, в якому працівник ставить під сумнів роз`яснення Держпраці та вона надала пояснення та своє бачення стосовно ситуації, що виникла.
		02.04.2024 р. згідно Акту службового розслідування комісією розглянуто та підтверджено вищезазначені факти, які свідчать про відсутність працівника на робочому місці, порушення норм трудового законодавства працівником, крім цього окрім листування, комісією опрацьовано документи що підтверджують факт відсутності на робочому місці лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 , а саме: 
		-Доповідна записка завідувача клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_6 від 01.04.2024 р. в рамках проведення службового розслідування.
		-Рапорти завідувача клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_6 від 24.02.2024 р., 27.02.2024 р., 28.02.2024 р., 29.02.2024 р., 04.03.2024 р., 11.03.2024 р., 15.03.2024 р., 19.03.2024 р., 23.03.2024 р., 26.03.2024 р., 29.03.2024 р., щодо не виходу на роботу лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1.
		-Акти від 26.02.2024 р. № 1, 27.02.2024 р. № 2, 28.02.2024 р. № 3, 29.02.2024 р. № 4, 04.03.2024 р. № 5, 11.03.2024 р. № 6, 15.03.2024 р. 
		№ 7, 19.03.2024 р. № 8, 23.03.2024 р. № 9, 26.02.2024 р. № 10, 29.03.2024 р. № 11, про відсутність на роботі протягом всього робочого дня лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 
		-В Табелях обліку використання робочого часу, згідно вищезазначених Актів, лікарю-лаборанту клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 проставлено відмітка "НЗ".
		Комісією встановлено, що комунальним підприємством "Регіональний медичний центр родинного здоров`я" Дніпропетровської обласної ради" вжито вичерпний перелік заходів та неодноразово пропонувалось ОСОБА_1 скористатись іншим видом відпусток (п.3 ст.12 Закону 2136-ІХ) з метою оформлення належним чином трудових відносин - але вона відмовилась та з 24.02.2024 р. до роботи не приступила, будь яких інших заяв, які дають право на відпустку - не подавала.
		Відсутність ОСОБА_1 на роботі з 24.02.2023 р. по 04.04.2024 р. та відмова від оформлення трудових відносин - відбулося не з вини підприємства, а прийняте нею особисте рішення, що підтверджено документально; працівник не був позбавлений можливості працювати або скористатись власним правом оформити належним чином трудові відносини (відпустку) з 24.02.2023 по 04.04.2024 р.
		03.04.2024 р. надійшов Протокол № 13 профспілкового комітету ППО КП "РМЦРЗ"ДОР" щодо погодження звільнення ОСОБА_1 " згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. 
		04.04.2024 р. згідно наказу № 188-к ОСОБА_1 звільнено згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. 
		Супровідними листами КП "РМЦРЗ" ДОР" на електронну адресу ОСОБА_1 направлено:
		від 04.04.2024 р. № 711 - копію наказу від 04.04.2024 р. № 188-к
		з проханням ознайомитись та надіслати фото підтвердження;
		від 04.04.2024 р.№ 712 - лист про необхідність отримання трудової книжки. Також було роз`яснено, що ОСОБА_1 може надати письмову згоду на направлення трудової книжки поштою. У письмовій згоді надати поштову адресу на території України. Разом з цим, пересилати трудову книжку за кордон заборонено пунктом 37 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
		Станом на сьогодні, жодної відповіді від ОСОБА_1 не надходило.
		05.04.2024 р. за вих.№ 725, у відповідь на лист ОСОБА_1 від 01.04.2024 р., що надійшов та зареєстрований 01.04.2024 р. за вх. №471зв, відповідно до ст.20 Закону України " Про звернення громадян" надано скан-копію наказу від 29.03.2024 р. № 129.
		09.04.2024 р. за № С-1021/0/220-24 від департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної адміністрації надійшов лист стосовно надання пояснень на Претензію ОСОБА_1 від 08.04.2024 р. (відповідь надано від 15.04.2024 р. № 790).
		13.05.2024 р. за вх.№ ПС/1/8957-24 надійшов лист начальника Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про надання інформації, стосовно надання письмових пояснень із доданням копій документів щодо звільнення ОСОБА_1 (відповідь надано 16.05.2024 за вих.№996).
		Згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. 
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом № 2102-IX від 24.02.2022 року (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022 року) на території України введено воєнний стан. 
		15.03.2022 року прийнято Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. 
		Закон № 2136-ІХ не скасовує і не змінює норми КЗпП щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця. Зокрема, п. 4 ст. 40 КЗпП України передбачає розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) саме без поважних причин. 
		Невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника з цієї підстави. Вказаний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц (провадження № 61-18573св18).
		Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником. Чинне законодавство України не містить переліку поважних причин, проте поважними причинами визнають такі, що не залежать від волі працівника та заважають останньому прибуттю на роботу.
		Тобто, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. 
		Разом з цим, комісією взято до уваги факт, що відповідно до «Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» (з подальшими змінами), місто Дніпро не включено до «Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
		Враховуючи вищезазначене комісія встановила, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» (частина четверта статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).
		Отже, саме по собі право на відпустку не надає працівнику право використати відпустку самовільно, крім випадків, передбачених законодавством.
		Тому, аналізуючи в рамках правового поля ситуацію що виникла під час врегулювання трудових правовідносин з працівником у період дії воєнного стану, відповідно до особистої заяви ОСОБА_1 від 13.11.2023 р. з проханням надати їй відпустку без збереження заробітної плати відповідно до п.4 ст.12 Закону України № 2136-ІХ, як такої, що виїхала за межі території України на 90 календарних днів з 26.11.2023 р. та копії її закордонного паспорту - у КП «РМЦРЗ» ДОР» виник обов`язок надати їй відпустку без збереження заробітної плати в обов`язковому порядку, на підставі ч.4 ст.12 Закону України № 2136-ІХ (наказ від 16.11.2023 № 595-к), оскільки за приписами згаданого положення, визначена цією нормою відпустка надається особам, які виїхали за межі території України або набули статусу внутрішньо переміщених осіб.
		Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 25.04.2024 у справі № 761/170/23 (провадження № 61-2060св24) та в інших подібних справах.
		У зв`язку з тим, що працівником використано право на відпустку без збереження заробітної плати згідно п.4 ст.12 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану, повторно надання відпустки згідно п.4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX не передбачено. 
		Комунальним підприємством "Регіональний медичний центр родинного здоров`я" Дніпропетровської обласної ради" вжито вичерпний перелік заходів та неодноразово пропонувалось ОСОБА_1 скористатись іншим видом відпусток (п.3 ст.12 Закону 2136-ІХ) з метою оформлення належним чином трудових відносин - але вона відмовилась.
		Стосовно порушень, на думку ОСОБА_1 , Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950, повідомили наступне.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2023 р. № 246) Порядок імперативно визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції". 
		ОСОБА_1 не відноситься до категорії осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та на неї не поширюється дія положень постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950.
		Отже, посилання ОСОБА_1 на норми Порядку № 950 є необґрунтованими та незаконними.
		Процедура проведення звільнення КП "РМЦРЗ" ДОР" була дотримана і не порушувалась, були прийняті всі можливі заходи задля сповіщення 
		ОСОБА_1 , попередження її, надання можливих пояснень, тощо (т. 2 а.с. 60-74).
		Позивачем 09 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив в якому остання зазначила.
		Що відповідач у своєму відзиві посилається на лист Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 22.03.2024 за №ПС/3.1/5643-24. Але у цьому листі, адресованому Відповідачу, Державний орган з питань регуляції трудових правовідносин чітко вказує «Слід зазначити, відсутність працівника, обумовлене необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей вважається як відсутність на роботі з поважної причини». 
		Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Тобто відсутність працівника на робочому місці внаслідок таких обставин, як стихійні лиха (пожежа, повінь) можна вважати поважними, то чому військова агресія рф проти України та введення військового стану не можуть бути поважними причинами відсутності працівника на роботі? 
		Таким чином можна вважати, що службове розслідування було проведено халатно, без з`ясування поважності відсутності працівника на робочому місці, більш того Відповідач, хоч і не є державним службовцем, не отримала жодного питання від членів службової комісії і була ознайомлена з їх висновком лише після звільнення. Таким чином можна припустити, що Комісія виклала свій висновок виключно імперативно, без бажання компетентно провести справжнє службове розслідування, посилаючись на «Перелік територіальних громад, що розташовані в районі воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні)» при з`ясуванні поважності причини відсутності працівника на робочому місці. 
		Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII, починаючи з 24 лютого 2022 року воєнний стан введено на всій території України, а не на окремих її областях чи населених пунктах. Відповідач вважає, що право на життя та його збереження не є поважною причиною відсутності на роботі, що є порушенням п.2. ст.281 ЦК України.
		Під час її незаконного звільнення вона перебувала і перебуває у статусі особи, що знаходиться під захистом іншої іноземної держави та без настання правових наслідків не може в`їхати на територію України, де до цього часу продовжується військовий стан кожні 90 днів внаслідок агресії рф та існує загроза життю і здоров`ю в тому числі мирних людей, які знаходяться на території України. 
		Відповідно до Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану": «Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки", без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки". У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
		Тобто п.4 ст.12 цього закону на відміну від п.3 зобов`язує роботодавця на вимогу працівника надати йому відпустку в обов`язковому порядку, оскільки передбачає, що робітник виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи.
		Отже і кількість надання відпусток відповідно до п.4 ст.12 вищезазначеного закону не підлягає обмеженню. 
		Пункт 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань від 22 листопада 2022 року №3494-IX» зазначає, що цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. 
		Тобто правові наслідки відповідно до п.4 ст. 40 Кодексу законів про працю України для працівника повинні наступити в даному випадку, якщо військовий стан не продовжиться або буде скасований, а працівник не приступить до роботи за відсутності у нього поважних причин. (т. 2 а.с.235-237)
		Представником відповідача 10 жовтня 2024 року надано заперечення на відповідь на відзив в яких послалася на наступне.
		24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.
		Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно із пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: "Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану"
		З огляду на вищевикладене положення Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
		Відповідно до статті 12 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка діяла в редакції до 19 липня 2022 року, у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".
		Однак, 19 липня 2022 року статтю 12 Закону було викладено у новій редакції, частинами 2-4 якої передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.
		Надані Відповідачем до Відзиву на позовну заяву документи: Наказ департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 04 березня 2022 року №346/0/197-22 «Про переведення медичної територіальної спеціалізованої служби цивільного захисту Дніпропетровської області у ступінь готовності «Повна готовність» комунальне підприємство «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради» та Розпорядження начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 27.06.2024 р. № 386/0/572-24 "Про визначення підприємств, установ, організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період" комунальне підприємство «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради» засвідчують факт (з 04.03.2022 р.) визначення закладу охорони здоров`я критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, для надання невідкладної медичної допомоги військовослужбовцям та постраждалим на період дії військового стану в України - об`єктом критичної інфраструктури. 
		 У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі №761/170/23.
		Позивач, у Відповіді на відзив від 09.10.2024 року, в черговий раз підтверджує факт використання нею відпустки за п. 4 статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", як такої, що виїхала за межі території України, та з 24.02.2024 року Позивачка мала стати до роботи, про що була достеменно обізнана (під особистий підпис в наказі № 595-к від 15.11.2023 р., в телефонному режимі, постійній переписці), однак не приступила до роботи, поважність причин відсутності на робочому місці вона не надала, скористатися іншим видом відпусток, оформити належним чином трудові відносини - відмовилась, тобто здійснила прогули в розумінні п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
		Позивачка була максимально інформована з приводу спірної ситуації і це інформування (засобом телекомунікації через програму Вайбер та електронну пошту) було обопільним (копії листування сторін додані до матеріалів справи у Відзиві). Так, використовуючи засоби телекомунікації відбувалось постійне фактичне листування між собою, отримували заяви, відповіді, пояснення та фотокопії документів, що супроводжували ситуацію при написанні заяв на відпустку, проведення службового розслідування, про звільнення працівника за прогул, про отримання трудової книжки, ознайомлення з наказами, тощо.
		Таким чином, при проведенні процедури звільнення не були порушені права та інтереси Позивачки, як працівниці та громадянки України, дотримані вимоги трудового законодавства України та спеціального законодавства, регламентуючого порядок правової поведінки під час воєнного стану в Україні. 
		Відповідно до листа Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці за № ПС/3.1/5643-24, після закінчення 90 календарних днів відпустки без збереження зарплати, працівник має стати до роботи. Якщо роботодавець видав наказ, але працівник не приступив до роботи у визначений термін, то працівника можна звільнити за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул, (складання акту відсутності працівника на роботі, службове розслідування, письмові пояснення працівника тощо). Звільнення під час воєнного стану працівників з ініціативи роботодавця, зокрема за прогул (відсутність на роботі понад три години підряд), не заборонено, що також зазначено в сталій судовій практиці. 
		Разом з цим, протягом року ОСОБА_1 неодноразово подавала звернення, щодо незаконного на її думку звільнення, до департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці. Факти ОСОБА_1 в черговий раз були спростовані наведеними доказами та не містять обґрунтованих порушень прав ОСОБА_1 з боку КП "РМЦРЗ" ДОР". 
		Враховуючи вищезазначене, та судову практику, що регулює тотожні спірні правовідносини, Позивачка зловживає процесуальними правами та вдається до маніпуляцій у зв`язку із введенням воєнного стану на території України (т. 3 а.с. 1-6).
		Позивач ОСОБА_1 14 жовтня 2024 року надала суду додаткові пояснення. 
		Відповідачем як доказ по справі надано наказ Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради» від 16 листопада 2023 року за номером 595-к «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1». 
		В даному наказі є посилання на Указ Президента України від 06 листопада 2023 року за №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 08 листопада 2023 року №3429-IX, ч.4 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (далі - Закон №2136-IX). У резолютивній частині наказу зазначено, що « ОСОБА_1 , лікарю-лаборанту клініко-діагностичної лабораторії 2, відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період дії воєнного стану, тривалістю 90 календарних днів, з 26.11.2023 р. по 23.03.2024 року, приступити до роботи 24.02.2024 року». 
		Закон №2136-IX регулює трудові відносини на період дії воєнного стану та вносить певні зміни до Кодексу законів України про працю, передбачаючи новий вид відпустки, а саме на вимогу працівника в обов`язковому порядку відповідно частини 4 статті 12. Тобто роботодавець за певних умов (якщо працівник виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи) зобов`язаний, без будь-якої згоди, надати працівнику цей вид відпустки на його вимогу. 
		Надання відпустки на період дії воєнного стану за згодою сторін регламентується частиною 3 статті 12 Закону №2136-IX. Оскільки Відповідач в своєму наказі від 16 листопада 2023 року за номером 595-к «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1» надав відпустку за згодою сторін, то фактично трудові відносини були врегульовані частиною 3 статті 12 Закону №2136-IX, а отже жодного разу Відповідачем не була надана відпустка Позивачці на її вимогу. Вказані вище обставини свідчать про те, що Відповідач помилково тлумачить норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX, чим вводить Суд в оману та нехтує цивільними правами Позивачки. 
		Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про критичну інфраструктуру» від 16 листопада 2021 року №1882-IX «віднесення об`єктів до критичної інфраструктури здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». 
		Відповідно до критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 року №650) зазначається: «Визначення підприємства, установи, організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період здійснюється центральним органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом державного управління, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, за відповідною сферою управління та галуззю національної економіки або обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (військовою адміністрацією у разі її утворення) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці». 
		Відповідач помилково вважає себе об`єктом критичної інфраструктури з 04.03.2022 року, посилаючись на Наказ Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 04 березня 2022 року №346/0/197-22 «Про переведення медичної територіальної спеціалізованої служби цивільного захисту Дніпропетровської області у ступінь готовності «Повна готовність» комунальне підприємство «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради» (який всупереч твердженню Відповідача не був наданий як доказ Позивачеві), оскільки Департамент охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації не наділений повноваженнями надавати статус «критичний об`єкт інфраструктури». (т. 3 а.с.18-20 ).
		Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 29 квітня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. ( т. 1 а.с. 30-31).
		Ухвалою судді від 01 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з виявленими недоліками (т. 1а.с. 32-34).
		06 травня 2024 року ухвалою суду у зв`язку з не усуненням виявлених недоліків позовну заяву було повернуто позивачу (т. 1 а.с. 40-41).
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвала Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2024 року залишено без змін (т. 1 а.с. 275-275).
		11 вересня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвала Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 44-49).
		Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 01 жовтня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. ( т. 2 а.с. 54).
		Ухвалою судді від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, про поновлення на роботі (т. 2 а.с. 55-56).
		14 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подано заяву про повернення судового збору (т. 3 а.с. 12-13), яка протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 14 жовтня 2024 року була передана судді Демидовій С.О. (т. 3 а.с. 15).
		Ухвалою судді  від 15 жовтня 2024 року повернуто  ОСОБА_1  з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 212 грн., сплачений згідно платіжної інструкції  №0.0.3623363938.1 від 03 травня 2024 року у цивільній справі № 201/4863/24 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, про поновлення на роботі (т. 3 а.с. 193-194).
		Позивач в судове засідання не з`явилася, 21 жовтня 2024 року та 18 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» подала заяви про розгляд справи за її відсутності на задоволення позовних вимог наполягала (т. 3 а.с. 196-197). 
		Представник відповідача в судове засідання не з`явилася надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності  проти задоволення позовних вимог заперечувала. 
		Фактичні обставини встановленні судом
		Наказом № 135-К   від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 , прийнято на посаду лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії КЗ "Дніпропетровський обласний перинатальний центр зі стаціонаром" Дніпропетровської обласної ради" на 1,0 ставки (т. 2 а.с. 75). 
		У зв`язку з реорганізацією закладу 19 листопада 2021 р. наказом № 448-к  ОСОБА_1 переведено до комунального підприємства "Регіональний медичний центр родинного здоров`я" Дніпропетровської обласної ради" на посаду лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2, на 1,0 ставки (т. 2 а.с. 76).
		13.11.2023 року ОСОБА_1 подано заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до п.4 ст.12 Закону №2136-ІХ, з фото-підтвердженням із закордонного паспорту, що виїхали за межі території України (т. 2 а.с. 77-78).
		Наказом № 595-к від 16.11.2023 р. ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період дії воєнного стану, тривалістю 90 календарних днів з 26.11.2023 р. по 23.02.2024 р., приступити до роботи 24.02.2024 року п.4 ст.12 Закону № 2136-ІХ (т. 2 а.с. 79) , з яким позивач ознайомилася 18.11.2023 р. (т. 3 а.с. 79).
		16.02.2024 року за вх.№ 237 на електронну пошту КП "РМЦРЗ"ДОР" надійшла друга заява від 15.02.2024 р. про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до п.4 ст.12 Закону 2136-ІХ, з фото-підтвердженням із закордонного паспорту, що виїхали за межі території України (т. 1 а.с. 80-82).
		19.02.2024 р. за вих. № 386 за результатами розгляду заяви 
		ОСОБА_1 від 15.02.2024 р. надано відповідь, що її заява залишається без розгляду, у зв`язку з неможливістю надання відпустки за п.4 ст. 12 . Та повторно у листі запропоновано скористатись іншим видом відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану за п.3 ст.12 Закону № 2136. (т. 2 83-85)
		22.02.2024 р. за вх.№ 270 від ОСОБА_1 надійшов лист від 21.02.2024 р. в якому вона повторно наполягала в наданні повторної відпустки за п.4 ст.12 Закону № 2136-ІХ. (т. 2 а.с. 86-89).
		22.02.2024 р. за вих.№ 407 ОСОБА_1 надано відповідь та повторно наголошено у відповіді, що вона вже її використала, та в черговий раз запропоновано скористатись іншим видом відпусток - п.3 ст.12 Закону 2136-ІХ (т. 2 а.с. 90-92).
		Отже, листами відповідача від та перепискою у месенджері «Viber» підтверджено, що відповідачем запропоновано позивачці надати інший вид відпустки без збереження заробітної плати на підставі ч. 3 ст. 12 Закону №2136-ІХ.
		22.02.2024 КП «РМЦРЗ» ДОР» листом № 387 звернулося до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці з проханням надати індивідуальне роз`яснення стосовно подальших дій роботодавця стосовно даного працівника (т.2 а.с. 93-95).
		22.03.2024 р. відповідно до листа Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці за № ПС/3.1/5643-24 встановлено наступне:
		Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Держпраці є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. 
		Підпунктом 46 пункту 4 Положення передбачено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань забезпечує роботодавців і працівників інформацією та роз`ясненнями щодо ефективних засобів дотримання законодавства та запобігання можливим його порушенням. 
		Відповідно частини 4 статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136 (далі - Закон №2136) у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
		Якщо після завершення відпустки без збереження зарплати на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136 працівник не вийшов на зв`язок із роботодавцем і не повідомив про свої подальші дії, то в Табелі обліку використання робочого часу проставляється відмітка "НЗ". 
		Працівник, який використав 90 календарних днів відпустки за цією підставою та не готовий повернутися до роботи, може оформити інші види відпусток без збереження зарплати або звільнитися, наприклад, за власним бажанням чи за угодою сторін (п.3 ст. 12 Закону № 2136). 
		Якщо працівник відмовляється оформити відпустку без збереження зарплати і звільнятися, відсутність працівника на робочому місті табелюється позначкою «НЗ» (неявки з нез`ясованих причин) до вирішення питання. 
		Фіксація відсутності працівника на роботі здійснюється на підставі доповідної записки безпосереднього керівника працівника, актів про відсутність на робочому місці працівника. Якщо ж працівник вийде на зв`язок пізніше та обере один із запропонованих вище варіантів стосовно оформлення своєї подальшої відсутності, Табель коригувати не потрібно - відпустку без збереження зарплати табелюється з дня виходу на зв`язок та написання відповідної заяви (т. 2 а.с. 96-97). 
		29.03.2024 р. згідно наказу КП "РМЦРЗ" ДОР" № 129 "Про створення тимчасової комісії для службового розслідування" створено комісію для проведення службового розслідування щодо факту відсутності на роботі лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 з 24.02.2024 р. (т. 2 а.с. 98)
		01.04.2024 р. на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 
		ОСОБА_1 надіслано лист від 29.03.2024 р. № 661/1 з проханням надати пояснення щодо факту відсутності на робочому місці з 24.02.2024 р. в рамках проведення службового розслідування та направлено копію листа Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо індивідуального роз`яснення стосовно порушеного питання (а.с.т. 2 а.с. 99-100 ).
		01.04.2024 р. за вх.№ 471зв, у відповідь щодо надання пояснень, від ОСОБА_1 надійшов лист, в якому вона наполягала , що жодного разу не скористалася правом на відпустку без збереження заробітної плати (т.2 а.с. 103-104).
		24.02.2024 р., 27.02.2024 р., 28.02.2024 р., 29.02.2024 р., 04.03.2024 р., 11.03.2024 р., 15.03.2024 р., 19.03.2024 р., 23.03.2024 р., 26.03.2024 р., 29.03.2024 р., завідувачем клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_6 складено рапорти щодо не виходу на роботу лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 114-124).
		Актами від 26.02.2024 р. № 1, 27.02.2024 р. № 2, 28.02.2024 р. № 3, 29.02.2024 р. № 4, 04.03.2024р.№5, 11.03.2024р.№6, 15.03.2024р. № 7, 19.03.2024 р. № 8, 23.03.2024 р. № 9, 26.02.2024 р. № 10, 29.03.2024 р. № 11 підтверджено відсутність на роботі протягом всього робочого дня лікаря-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 125-135)
		В Табелях обліку використання робочого часу, згідно вищезазначених Актів, лікарю-лаборанту клініко-діагностичної лабораторії 2 ОСОБА_1 проставлено відмітка "НЗ" (т. 2 а.с. 136-141).
		1.4.2024року завідувачем клініко-діагностичної лабораторії 2  ОСОБА_6 скалено доповідну записку про відсуніть ОСОБА_1 на робочому місці з 24.02.2024 (т. 2 а.с. 112-113).
		02.04.2024 р. згідно Акту службового розслідування комісією розглянуто та підтверджено вищезазначені факти, які свідчать про відсутність працівника на робочому місці, порушення норм трудового законодавства працівником. Комісією встановлено, що комунальним підприємством "Регіональний медичний центр родинного здоров`я" Дніпропетровської обласної ради" вжито вичерпний перелік заходів та неодноразово пропонувалось ОСОБА_1 скористатись іншим видом відпусток (п.3 ст.12 Закону 2136-ІХ) з метою оформлення належним чином трудових відносин - але вона відмовилась та з 24.02.2024 р. до роботи не приступила, будь яких інших заяв, які дають право на відпустку - не подавала (т.2 105-111).
		02.04.2024 року відповідач звернувся до Голови первинної профспілкової організації КП "РМЦРЗ" ДОР" щодо погодження звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (т. 2 а.с. 143 )
		03.04.2024 р. надійшов Протокол № 13 профспілкового комітету ППО КП "РМЦРЗ"ДОР" щодо погодження звільнення ОСОБА_1 "
		згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (т.2 а.с. 142). 
		04.04.2024 р. згідно наказу № 188-к "Про звільнення лікаря-лаборанта ОСОБА_1 " ОСОБА_1 звільнено згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (т.2 а.с.144-149). 
		Супровідними листами КП "РМЦРЗ" ДОР" на електронну адресу ОСОБА_1 направлено: від 04.04.2024 р. № 711 - копію наказу від 04.04.2024 р. № 188-к
		з проханням ознайомитись та надіслати фото підтвердження; від 04.04.2024 р.№ 712 - лист про необхідність отримання трудової книжки. Також було роз`яснено, що ОСОБА_1 може надати письмову згоду на направлення трудової книжки поштою. У письмовій згоді надати поштову адресу на території України. Разом з цим, пересилати трудову книжку за кордон заборонено пунктом 37 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (т.2 а.с. 150-152).
		05.04.2024 р. за вих.№ 725, у відповідь на лист ОСОБА_1 від 01.04.2024 р., що надійшов та зареєстрований 01.04.2024 р. за вх. №471зв, відповідно до ст.20 Закону України " Про звернення громадян" надано скан-копію наказу від 29.03.2024 р. № 129 (т.2 а.с. 153-155).
		09.04.2024 р. за № С-1021/0/220-24 від департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної адміністрації надійшов лист стосовно надання пояснень на Претензію ОСОБА_1 від 08.04.2024 р. (відповідь надано від 15.04.2024 р. № 790) (т. 2 а.с. 166-172).
		Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 80 ЦП К України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.
		Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Відповідно до ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:
		1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;
		2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність законові.
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).
		Відповідно до ч. 3, 6 ст. 43 Конституції України - кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 147 КЗпП України звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.
		Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
		Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
		При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі».
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі  № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від  13.09.2017 у справі № 761/30967/15-ц).
		У постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі  № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11.04.2024 у справі  № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі».
		У постанові Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 212/9516/19 (провадження № 61-14592св21) зроблено висновок, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.».
		24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.
		Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно із пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: "Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану"
		З огляду на вищевикладене положення Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
		Відповідно до статті 12 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка діяла в редакції до 19 липня 2022 року, у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".
		Однак, 19 липня 2022 року статтю 12 Закону було викладено у новій редакції, частинами 2-4 якої передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.
		У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі №761/170/23.
		Відтак, судом встановлено, що за період із 26.11.2023 по 23.02.2024 відповідач, за заявою позивачки надавав останній відпустки без збереження заробітної плати, у тому числі і відпустку тривалістю 90 календарних днів, передбачену ч. 4 ст. 12 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		24.02.2024 позивачка мала стати до роботи, про що була достеменно обізнана. Позивачка не заперечує сам факт відсутності на робочому місці, а фактично вважає, що вона не скористалася своїм правом на відпустку за ч. 4 ст. 12 Закону і тому її відпустка має бути продовжена або надана повторно відповідачем.
		Суд не приймає доводи позивачки про те, що наказом КП «РМЦРЗ» ДОР» від 16.11.2023 № 595-к їй надана відпустка за згодою сторін, що є фактично посиланням на п. 3 ст. 12 Закону № 2136-ІХ, оскільки у наказі є чітке посилання саме на ч. 4 ст. 12 Закону № 2136-ІХ. І позивачка у своїй заяві про надання цієї відпустки просила надати відпустку за ч. 4 ст. 12 Закону. Жодного згадування ані у заяві ані у наказі про «згоду сторін» немає.
		У зв`язку з тим, що працівником використано право на відпустку без збереження заробітної плати згідно п. 4 ст. 12 Закону № 2136-ІХ у період дії воєнного стану , повторно надання відпустки згідно п. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ не передбачено.
		Уповноважені особи КП «РМЦРЗ» ДОР» склали відповідні акти про відсутність на робочому місці.
		Отже, наявними в матеріалах справи належними і допустимими доказами підтверджується факт відсутності позивачки на роботі у період з 24.02.2024 року та до 04.04.2024. 
		Позивачем не було доведено поважності відсутності її на робочому місці, а отже здійснила прогули в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
		Тому суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову про поновлення її на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Суд погоджується із думкою відповідача про те, що дія Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950, не поширюється на позивача, адже вона не відноситься до категорії осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».
		Акт є внутрішнім документом відповідача, яким зафіксована процедура звільнення. Водночас, належним і допустимими доказами - як то актами про відсутність на робочому місці, табелем обліку робочого часу, листуванням між сторонами і поясненнями позивачки підтверджений факт відсутності на роботі та наявність можливості у позивачки надати пояснення про причини відсутності на роботі.
		Суд вважає за необхідне зауважити, що доводи позивачки про те, що відпустка без збереження заробітної плати на вимогу працівника на період дії воєнного стану термінується в 90 календарних днів кожного разу до закінчення військової агресії РФ (а неодноразово) і пояснення про те, що вона не використала своє право на такий вид відпустки і проси її надати - є суперечливими.
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ст. 12 ЦПК України)
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 ЦПК України)
		З огляду на викладене, розглядаючи справу в межах позовних вимог, з викладених у позовній заяві підстав та на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
		На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 355 ЦПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.
		 
		Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повний текст рішення виготовлено 25 листопада 2024 року 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                 С.О. Демидова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...