Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13105/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано судом: 25.11.2024. Зареєстровано: 26.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2024.

Номер судового провадження: П/640/13105/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		20 листопада 2024 року                      м. Київ          № 640/13105/21
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жукової Є.О., при секретарі судового засідання Андрійчуку Я.Р., за участі представника позивача Єрмоленка Є.В., представника відповідача Олексієнко В.М., представника третьої особи (Київської міської ради) Черненко І.В., третьої особи ОСОБА_1 , прокурора Грищенка М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "РЕСТІН"доМіністерства культури та стратегічних комунікацій Українитреті особи:Київська міська рада; ОСОБА_1 провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні  діїза участізаступника Генерального прокурора,
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «РЕСТІН» (позивач/ТОВ НВП «РЕСТІН») звернулося до суду з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України  про:
		- визнання протиправною і скасування відмови Міністерства культури та інформаційної політики України, викладеної в листі від 22.08.2019 №395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва»;
		- визнання погодженою Міністерством культури та інформаційної політики України вказану проектну документацію об`єкта «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва»;
		- зобов`язання  Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва».
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 року у справі №640/13105/21 позов задоволено частково:
		- визнано протиправною і скасовано відмову Міністерства культури та інформаційної політики України, викладену в листі від 22.08.2019 №395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва»;
		- зобов`язано  Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва».
		- у задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 року  у справі №640/13105/21 апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора була залишена без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від  01.02.2022 року у справі №640/13105/21 - без змін.
		Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі №640/13105/21 (адміністративне провадження №К/990/33263/22) касаційну скаргу заступника Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022  року у справі №640/13105/21 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022  року  у справі №640/13105/21 скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року справу №640/13105/21 прийнято до провадження та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. 
		При цьому, на виконання вимог постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі №640/13105/21 (адміністративне провадження №К/990/33263/22), Київським окружним адміністративним судом наведеною вище ухвалою було витребувано від відповідача: інформацію з відповідними доказами щодо меж відповідно до Генерального плану міста Києва розташування земельної ділянки, на якій відбувається «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 »; пояснення, чи віднесена земельна ділянка, на якій відбувається «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва» до зони охорони і меж історичного ареалу, а також було запропоновано  сторонам надати пояснення щодо суті позовних вимог з урахуванням висновків, викладених в постанові  Верховного Суду від 06.12.2023 року.
		Підготовчі судові засідання, призначені на 21.02.2024 року, 13.03.2024 року, 10.04.2024 року було відкладено у зв`язку з неявкою представника позивача.
		08.05.2024 року в підготовчому судовому засіданні судом поставлено на обговорення клопотання заступника Генерального прокурора про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Київську міську раду. Витребувано від Київської міської ради:
		- інформацію з відповідними доказами щодо меж відповідно до Генерального плану міста Києва розташування земельної ділянки, на якій відбувається «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 »;
		- пояснення, чи віднесена земельна ділянка, на якій відбувається «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва» до зон охорони і меж історичного ареалу.
		12.06.2024 року в підготовчому засіданні судом встановлено, що запитувані документи від Київської міської ради у встановлений судом строк до Київського окружного адміністративного суду не надходили, ухвалено повторно витребувати від Київської міської ради запитувані документи.
		24.06.2024 року від Київської міської ради до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява на виконання вимог суду разом з оригіналом Довідки (витягу) з містобудівного кадастру від 21.05.2024 року № 414576 на 1 арк.
		В підготовче засідання, призначене на 14.08.2024 року, з`явився представник Київської міської ради, надав письмові та усні пояснення щодо заявленого адміністративного позову, а також для долучення до матеріалів справи наступні документи: копію рішення Київської міської ради від 02.03.2023 №6022 «Про затвердження Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації)», копію паспорта пам`ятника історії та культури срср, розташованого за адресою: м. Київ, Залізничний район, вул. Жилянська, 96 а.; архівну копію розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 №920 «Про уточнення меж історико - культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві».
		Також в підготовче засідання, призначене на 14.08.2024 року, з`явився ОСОБА_1 , просив залучити його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, пояснивши свою позицію наступним.
		Суд, ухвалою, занесеною в протокол судового засідання залучив ОСОБА_1 , до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 
		Протокольною ухвалою 20 листопада 2024 року замінено назву відповідача з Міністерства культури та інформаційної політики України на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (відповідач).
		Протокольною ухвалою 20 листопада 2024 року за результатами підготовчого засідання суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
		20 листопада 2024 року у відкритому судовому засідання оголошено вступну та  резолютивну частини рішення.
		  
		Позивач позовні вимоги, з урахуванням правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі №640/13105/21 (адміністративне провадження №К/990/33263/22) щодо визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підтримав та, з урахуванням додаткових пояснень у справі, направлених через систему Електронний суд від 11.06.2024 року, зазначив наступне. 
		Позивачем розроблена проектна документація щодо об`єкта будівництва  «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва», яка пройшла експертизу  (експертний звіт ТОВ «Укрбудекспертиза» від 21.01.2015 р. № 3-178-14-ЕП/КО), отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.05.2015 №IV115151470004, погодження Державної авіаційної служби України від 06.02.2019 щодо місця розташування та висоти об`єкта будівництва.
		Інститутом археології НАН України Позивачу видано довідку - погодження від 11.06.2018 №125/01-15-492 та укладено договір від 22.05.2018 р. №62-А-18 щодо проведення археологічних досліджень на земельній ділянці.
		Після неодноразових звернень позивача до відповідача з заявою, листами щодо погодження проектної документації на об`єкт «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 » відповідачем було надіслано на адресу позивача лист від 07.05.2021 №1298/095-145/21/13.1, в якому зазначено , що 01.01.2019 р. з набуттям чинності редакцією пункту 8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №92, розроблення проектної документації на нове будівництво, реконструкцію чи капітальний ремонт в історичних ареалах населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно - просторових  характеристик) необхідно здійснювати з урахуванням умов та обмежень, зазначених в історико - архітектурному опорному плані такого історичного населеного місця, розробленого та погодженого згідно з вимогами законодавства і державних норм, в тому числі, з Міністерством культури.
		Також позивач, з посиланням на відповідні норми Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», зазначає, що строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги, а відтак, такий підхід має застосовуватись і до погодження проектної документації, що має прямим наслідком застосування принципу мовчазної згоди у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру або відповідного погодження.
		В контексті наведеного, позивач акцентує, що відповідачем не прийнято обґрунтоване рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, незмістовна відповідь надана з простроченням 30 денного терміну.
		З огляду на зазначене, позивач наполягає, що після спливу 30 календарних днів з дня реєстрації заяви позивача і додатково через 10 днів позивач, як замовник будівництва об`єкта, він фактично отримав мовчазну згоду щодо погодження відповідачем проектної документації на будівництво, та проектна документація вважається погодженою за принципом мовчазної згоди. Оскільки дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті згідно з вимогами законодавства у сфері охорони культурної спадщини, дозвіл на проведення робіт на території історичного ареалу населеного пункту надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі, в тому числі, погодженої у встановленому законодавством порядку з відповідним органом охорони культурної спадщини проектної документації, з урахуванням застосування принципу мовчазної згоди такий дозвіл мав би бути виданий, а відтак, оскільки надання відповіді на заяву про погодження проектної документації, яка не містить ані погодження, ані відмови, обґрунтованої нормами законодавства, є неконкретною, із пропуском встановленого терміну, зроблена із порушенням балансу інтересів, добросовісності і послідовності та обов`язку діяти лише у спосіб, визначений законодавством вважає,  що позивач має право здійснювати роботи на підставі такої проектної документації.
		Крім того, посилаючись на висновки Верховного Суду у даній справі, позивач зазначає, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико - містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804. Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно - правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико - архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково - проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проекти реконструкції забудови на території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико - архітектурних опорних планів як науково - проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини, що виключає наявність підстав у відповідача для посилання на відсутність історико - архітектурного опорного плану. 
		До матеріалів справи долучено відзив відповідача від 21.02.2024 року, відповідно до тексту якого відповідач позов не визнає та, з посиланням на практику Верховного Суду,  зазначає наступне.
		Так, частинами 4, 5 статті 54 Конституції України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. 
		З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого занесено і місто Київ.
		28.03.2002 року на IX сесії XXIII скликання Київською міською радою було прийнято рішення №370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», відповідно до якого земельна ділянка за адресою: місто Київ, вул. Жилянська, 96 - А входить до меж історичного ареалу міста Києва, а також розташовується в архітектурній та археологічній охоронних зонах.
		При цьому, відповідно до п.114 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.01.2023 року у справі №640/8728/21 стосовно незатвердження меж історичного ареалу міста Києва Міністерством  культури та інформаційної політики України викладено наступні висновки:
		- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико - містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу  цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;
		- незатвердження науково - проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;
		- незатвердження науково - проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони  (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;
		- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико - архітектурний опорний план (науково - проектна документація) з інформацією про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва  слід визнавати затвердженими  й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;
		- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь - які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує  державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Відтак, як зазначає відповідач, відповідно до норм чинного законодавства України, проектна документація на будівництво/ реконструкцію має бути обов`язково погоджена у встановленому законом порядку з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а також має бути отримано дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва/ реконструкції.
		Дозвіл на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць є документом дозвільного характеру, відповідно до Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 року  №2806 - VI, занесений до Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», і видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідно до пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		З 01 січня 2019 року відповідно до п.8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. №318 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №92), проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно - просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико - архітектурного плану.           
		Крім того, до матеріалів справи долучені пояснення заступника Генерального прокурора від 01.03.2024 року №21703 відповідно до тексту яких зазначено, що Офіс Генерального прокурора вважає доводи  ТОВ «НВП «Рестін», викладені в позовній заяві, помилковими та необґрунтованими з огляду на наступне.
		Земельна ділянка по вул. Жилянській , 96 А в м. Києві повністю розташована в межах зони регулювання забудови другої категорії, в історичному ареалі м. Києва, його Центральній планувальній зоні, в межах охоронної зони Музею, а також впритул межує з будинком №96 на вул. Жилянській в м. Києві, який є пам`яткою місцевого значення, режимним середовищем і містить заборону на здійснення нового будівництва, крім виключних випадків і тільки за проектами, розробленими на основі історико - містобудівних обґрунтувань та погодженими з відповідними державними органами охорони культурної спадщини, що підтверджується  кореляцією, проведеною Інститутом географії Національної академії наук України (лист від 19.09.2022 №1-03/130).
		ТОВ «НВП «Рестін» є замовником будівництва об`єкта «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 » та розробником проєктної документації щодо вказаного об`єкта будівництва, яку направлено відповідачу разом із заявою від 18.07.2019 р. №18-07/2 на погодження вказаної документації та видачу дозволу на проведення земляних робіт за вказаною адресою.
		Листом від 22.08.2019 року  №395/10-2/72-19 відповідач повідомив позивача про відмову у погодженні поданої проектної документації, що зумовило повторне звернення позивача до Міністерства зі зверненням від 23.01.2020 №23/01 щодо погодження проектної документації та видачу дозволу на проведення земляних робіт на цей об`єкт, з мотивуванням цього неотриманням відповіді на попереднє звернення.
		Листом від 24.02.2020 р. №2843/6.11.1 відповідач повідомив позивача про результати розгляду проектної документації замовника з посиланням на лист  Міністерства від 22.08.2019 року  №395/10-2/72-19, яким відмовлено у погодженні поданої проектної документації.
		Після цього за запитами позивача від 19.02.2021 та 23.02.2021 на публічну інформацію щодо надання копії листа відповідача від 22.08.2019 року  №395/10-2/72-19, останню надано відповідачем листом від 07.05.2021 р. №1298/095-145/21/13.1.
		Так, з посиланням на норми чинного законодавства України, заступником Генерального прокурора зазначено, що факт розташування земельної ділянки по вул. Жилянській, 96 А м. Києва в охоронній зоні Музею, в межах якої діє спеціальний режим її використання, є обов`язковим для урахування під час її використання та здійснення на ній діяльності, у тому числі земельних та будівельних робіт.
		Межі історичного ареалу міста Києва визначені Генеральним планом міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804 (до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318), яке не було визнано незаконним в судовому порядку і є чинним станом на момент спірних правовідносин (2019 рік).
		Будівництво офісно - готельного комплексу не має нічого спільного з об`єктами культурної спадщини, не вписується в архітектурний ансамбль споруд, не спонукає до формування уявлення про історичне минуле, паплюжить його, а розміщення впритул до пам`яток місцевого та національного значення багатоповерхового об`єкта, запланованого позивачем по вул. Жилянській, 96 - А у м. Києві спотворюватиме їх характерне історичне середовище та перешкоджатиме створенню оптимальних умов огляду пам`ятки, забезпечення належного її функціонування, охорони від вібрацій, забруднень, затоплення, підтоплення та інших негативних техногенних і природних впливів.    
		Заступник Генерального прокурора також зазначає, що спірний проект будівництва Міністерством культури та інформаційної політики України погоджений не був та дозвіл на проведення земляних робіт не надавався, а тому наявні підстави для відмови у погодженні Міністерством проектної документації, а також для відмови у видачі останнім дозволу на виконання будівельних робіт.
		При цьому,  Заступник Генерального прокурора зауважує, що у даній справі подані ТОВ «НВП «Рестін» документи (проектна документація) не відповідають вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини та містобудівної діяльності, будівельним нормам, стандартам та правилам, а також Генеральному плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженому рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. №370/1804, що поряд з іншим унеможливлює застосування до спірних правовідносин принципу мовчазної згоди.
		Позиція Київської міської ради, залученої до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, викладена у письмових поясненнях від 14.08.2024 року №70501, долучених до матеріалів справи та полягає в наступному.
		Меморіальний будинок, в якому в 1912 - 1940 рр. народний артист срср Саксаганський П.К. за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 96 відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міськради депутатів трудящих від 27.01.1970 р. №159 перебуває на обліку як пам`ятка історії місцевого значення.
		Зазначений будинок розташовано  у Центральному історичному ареалі міста (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 р. №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва»), в зоні регулювання забудови другої категорії (рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.79 №920 «Про уточнення меж історико - культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920»).
		Відповідно до ст.5 Закону погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень в історичних ареалах населених місць, видання розпоряджень та приписів щодо припинення робіт в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом, без дозволів або з відхиленням від них, належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що  реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини - Міністерства культури та інформаційної політики України.
		Науково - проектна (науково - дослідна) документація з визначення меж і режимів використання території та зон охорони зазначеної пам`ятки Департаментом не затверджувалась. 
		Відповідно до ч.2 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до визначення у встановленому порядку  відповідно до частини першої цієї статті зон охорони межі зони охорони для пам`яток історії становлять 100 метрів навколо території пам`ятки (будівлі). 
		У межах цієї зони забороняється проведення:
		- робіт з нового будівництва на відстані, меншій за суму подвійної висоти пам`ятки, що охороняється, та висоти запланованої новобудови;
		- будівельних робіт на існуючих об`єктах, якщо наслідком виконання таких робіт стане збільшення висотності такого об`єкта або збільшення більш як на 15 відсотків зовнішніх геометричних розмірів його фундаменту (крім територій пам`яток археології), або зменшення відстані від такого об`єкта до пам`ятки, що охороняється, понад граничний рівень, який визначається як подвійна сума висоти пам`ятки та висоти такого об`єкта.
		Для цілей цієї частини не вважається порушенням режиму використання території в межах зони охорони, навіть якщо це призведе до зменшення відстані від будівлі або споруди до пам`ятки, що охороняється, виконання відповідно до законодавства робіт з:
		- облаштування засобів безперешкодного доступу до будівель та споруд для забезпечення доступності і безпеки об`єктів для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
		- термомодернізації будівель та споруд.     
		Безпосередньо в судовому засіданні представником Київської міської ради, залученої до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, зазначену позицію було підтримано, в задоволенні позовної заяви представник Київської міської ради просив відмовити, в обґрунтування було додатково надано такі документи для долучення до матеріалів справи, як: оригінал довідки (витягу) з містобудівного кадастру від 21.05.2024 №414576; копія паспорту пам`ятника історії та культури срср на будинок, в якому жив видатний український актор, режисер, народний артист срср П.К. Саксаганський з місцезнаходженням пам`ятника: АДРЕСА_1 ; архівна копія розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 «Про уточнення меж історико - культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві» .
		Третя особа - ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, в п.1, ч.1, ст. 1 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» зазначено, що: громадськість - одна чи більше фізичних або юридичних осіб, їх об`єднання, організації або групи, зареєстровані на території, на яку поширюється дія документа стратегічного планування. В п.3 «Порядку проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 555, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2022 р. № 1196, зазначено, що - «У зазначеному Порядку термін "громадськість" використовується в значенні, наведеному в Законі України "Про стратегічну екологічну оцінку". А в п.п. 1, п.3 цієї Постанови дано визначення поняття «Громадські інтереси» - потреби та прагнення громадськості, пов`язані із забезпеченням благополуччя, здоров`я, стабільності, безпеки та сталого розвитку, умов для належної реалізації та захисту прав, у тому числі прав власності, та інші потреби, що виникають у зв`язку із розробленням, затвердженням і реалізацією містобудівної документації під час планування та забудови територій.
		ОСОБА_3 , посилаючись на Орхуську конвенцію, яка ратифікована Верховною радою України, зазначає, що він, як киянин  має безпосередню зацікавленість у збереженні  території, як історичного середовища і недопущення порушення суспільних інтересів її забудовою.
		Розглянувши подані сторонами пояснення та документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та в межах виконання вимог постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі №640/13105/21 (адміністративне провадження №К/990/33263/22), суд 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ТОВ «НВП «Рестін» є замовником будівництва об`єкту «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».
		Земельна ділянка, на якій планується будівництво вказаного об`єкта, належить позивачу на праві оренди, відповідно до договору оренди від 14.09.2020, рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 679/4117 та судових рішень у справі № 910/7795/16.
		Позивачем розроблена проектна документація щодо вказаного об`єкта будівництва, яка пройшла експертизу (експертний звіт ТОВ «Укрбудекспертиза» від 21.01.2015 № 3-178-14-ЕП/КО), отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.05.2015 № IV 115151470004, погодження Державної авіаційної служби України від 06.02.2019 щодо місця розташування та висоти об`єкта будівництва.
		Крім того, НДІ пам`яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України розроблено відповідне історико-містобудівне обґрунтування, а також проведення відповідного будівництва погоджено Київською міською організацією Українського товариства пам`яток історії та культури.
		Інститутом археології НАН України Позивачу видано довідку-погодження від 11.06.2018 № 125/01-15-492 та укладено договір від 22.05.2018 № 62-А-18 щодо проведення археологічних досліджень на земельній ділянці.
		Позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.07.2019 (вих. № 18-07/2) про погодження проектної документації на об`єкт «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м.   Києва».
		До вказаної заяви позивачем було додано відповідну проектну документацію та історико-містобудівне обґрунтування.
		Зазначена заява прийнята та зареєстрована відповідачем 18.07.2019 за № 1318/0/60-19.
		Не отримавши від відповідача відповіді щодо результатів розгляду поданої заяви на погодження проектної документації, позивач повторно звернувся до Мінкультури з листом від 23.01.2020 №   23/01-1 щодо погодження проектної документації.
		У вказаному листі ТОВ «НВП «Рестін» зазначило, що відповідна проектна документація була передана Мінкультури листом від 18.07.2019 № 18-07/2.
		Лист ТОВ «НВП «Рестін» від 23.01.2020 відповідачем отримано та зареєстровано 24.01.2020 за №   3302/20.1-20.
		Листом від 24.02.2020 № 2843/6.11.1 відповідач повідомив позивача, що результат розгляду проектної документації надано замовнику листом Міністерства культури України від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19.
		У лютому 2021 року позивач звернувся до Міністерства культури та інформаційної політики України із запитом на отримання публічної інформації щодо надання копії листа відповідача від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19.
		На зазначений запит відповідачем надіслано лист від 07.05.2021 № 1298/095-145/21/13.1, до якого додано копію листа Міністерства культури України від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19.
		У вказаному листі від 22.08.2019 зазначено, що 01.01.2019, з набуттям чинності редакцією пункту 8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 92, розроблення проєктної документації на нове будівництво, реконструкцію чи капітальний ремонт в історичних ареалах населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) необхідно здійснювати з урахуванням умов та обмежень, зазначених в історико-архітектурному опорному плані такого історичного населеного місця, розробленого та погодженого згідно з вимогами законодавства і державних норм, в тому числі, з Міністерством культури України.
		Разом з тим, відповідач вказав, що станом на момент підготовки цього листа матеріали історико-архітектурного опорного плану міста Києва у встановленому законом порядку до Міністерства культури України не надходили, а тому, беручи до уваги відсутність правових підстав для погодження, що випливає з вищезазначеного, Міністерство культури України, відмовляє в погодженні поданої на розгляд проектної документації.
		Крім того, 18.07.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою № 18-07/1 про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».
		Не отримавши відповіді про результати надання адміністративної послуги, позивач у лютому 2021 року звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про надання відповідачем інформації щодо результатів розгляду заяви про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті.
		У відповіді № 1298/095-145/21/13.1 від 07.05.2021 відповідач повідомив, що згідно з вимогами законодавства у сфері охорони культурної спадщини, дозвіл на проведення робіт на території історичного ареалу населеного пункту надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охороні культурної спадщини, на підставі, в тому числі, погодженої у встановленому законодавством порядку з відповідним органом охорони культурної спадщини проектної документації, а тому Міністерство культури та інформаційної політики Україні повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, у тому числі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об`єкта будівництва.
		Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду вказаної заяви, звернувся до суду.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, позов задоволено частково.
		Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі №640/13105/21 (адміністративне провадження №К/990/33263/22) касаційну скаргу заступника Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022  року у справі №640/13105/21 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022  року  у справі №640/13105/21 скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		В мотивувальній частині постанови від 06.12.2023 Верховний Суд вказав, судам необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду (справа №   640/8728/21), дослідити в яких межах відповідно до Генерального плану міста Києва розташована земельна ділянка, на якій відбувається «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул.   Жилянській, 96 А у Голосіївському районі міста Києва» та чи віднесена вона до зон охорони і меж історичного ареалу.
		Враховуючи висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.12.2023 в даній справі, досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд дійшов наступних висновків.
		Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності (частина перша цієї статті).
		Частинами четвертою, п`ятою вищенаведеної норми Основного Закону України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
		Конституція України також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).
		Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»:
		- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
		- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;
		- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
		- пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
		Відповідно до змісту ст. 6-1 наведеного закону встановлюється також порядок надання дозволів, погоджень і висновків органами охорони культурної спадщини, який полягає в наступному.
		Дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.
		Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.
		Суд звертає увагу й на те, що Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.
		Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:
		- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;
		- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).
		Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).
		Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.
		Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.
		З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Київ.
		Абзацами першим-третім пункту 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями постановлено забезпечити протягом 2001- 2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.
		28 березня 2002 року на IX сесії XXIII скликання Київською міською радою було прийнято рішення № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».
		Норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку розроблення історико-архітектурного плану населеного пункту, затвердженого наказом Мінрегіону від 2 червня 2011 року № 64, та ДБН Б.2.2-3:2012 "Склад та зміст історико-архітектурного опорного плану населеного пункту" не були чинними на час ухвалення вищевказаного рішення Київською міською радою, однак на той час діяли, зокрема, Закон України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій» та Закон України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування».
		Зокрема, відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (тут і далі у тексті у редакції, чинній станом на 28 березня 2002 року) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.
		Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно зі встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.
		За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
		Серед основних завдань планування і забудови територій стаття 2 вищезгаданого Закону визначала, зокрема: урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій; визначення і раціональне розташування, в тому числі, історико-культурних та інших територій і об`єктів; визначення територій, що мають особливу історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання.
		За змістом статті 12 Закону України «Про планування і забудову територій» генеральним планом населеного пункту визначаються, окрім іншого: потреби в територіях для забудови та іншого використання; межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання.
		При здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування громадських інтересів полягає у визначенні потреби територіальної громади в територіях, необхідних для розташування, утримання об`єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури, вирішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту (частина перша статті 18 Закону України «Про планування і забудову територій»).
		Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні станом на момент затвердження Київською міською радою Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року визначались Законом України «Про основи містобудування», який відповідно до преамбули до цього Закону спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.
		Збереження пам`яток культурної спадщини у розумінні приписів статті 2 Закону України «Про основи містобудування» є одним з головних напрямів містобудівної діяльності, до яких також належать й планування, забудова та інше використання територій.
		Абзацами першим-п`ятим статті 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.
		Затвердження відповідно до законодавства місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації статтею 12 вищенаведеного Закону віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на їх території.
		Станом на момент затвердження Генерального плану міста Києва до 2020 року вимоги до складу, змісту, порядку розроблення, погодження і затвердження містобудівної документації з планування території міст і селищ, зокрема, генеральних планів, встановлювалися ДБН Б.1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затверджених наказом Держбуду України 25 вересня 1997 року № 164.
		За змістом визначення, наведеного у пункті 1.1 вищевказаних ДБН, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини.
		З приписів пункту 1.3 ДБН Б.1-3-97 також вбачається, що матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані, у тому числі, при розробленні схем і програм охорони пам`яток історії і культури.
		Генеральний план повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини (абзаци перший, восьмий пункту 1.4 ДБН Б.1-3-97).
		Згідно з положеннями абзацу першого пункту 1.5 цих же ДБН генеральний план є комплексним планувальним документом. Його положення базуються на аналізі і прогнозуванні й історико-культурних факторів і орієнтовані виключно на вирішення питань планування території населеного пункту.
		Відповідно до підпункту 3.5.1 ДБН Б.1-3-97 у аналітичній частині генерального плану містяться дані, зокрема, про економіко-географічні та соціально-демографічні передумови розвитку, функціонально-планувальні зв`язки з іншими населеними пунктами, адміністративний статус населеного пункту, його історико-культурна спадщина.
		У залежності від особливостей населених пунктів (природних, історико-культурних, інженерно-геологічних, планувальних тощо) в складі генерального плану виконуються додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани; схеми магістралей міського та зовнішнього транспорту, інженерного обладнання, заходів з інженерної підготовки територій; схема планувальної структури та економіко-містобудівного районування населеного пункту тощо (примітка 1 до таблиці 1 пункту 3.8 ДБН Б.1-3-97).
		Схема планувальних обмежень виконується на топографічній основі. На кресленні відображаються території, до яких законодавством та державними нормами встановлені відповідні обмеження на їх використання, зокрема, охоронні зони природних заповідників, пам`яток природи, архітектури, історії і культури та зони регулювання забудови, ландшафтів, які охороняються (підпункт «К» пункту 3.10 ДБН Б.1-3-97).
		Підпунктом «й» пункту 3.12 вказаних ДБН також визначено, що на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території.
		Як встановлено пунктом 5.6 ДБН Б.1-3-97 в залежності від умов фінансування генеральний план може виконуватися в один або декілька етапів, на яких здійснюється: - розроблення плану існуючого населеного пункту (опорний план), історико-архітектурного та історико-містобудівного опорних планів, схеми планувальних обмежень, пояснювальної записки (характеристика сучасного стану), концепції генерального плану (при розробленні цього розділу у складі генерального плану).
		Дані про матеріали охоронних зон та зон регулювання забудови пам`яток історії і культури, опорні історико-архітектурний та історико-містобудівний плани (за даними управління (відділу) культури, управління містобудування і архітектури держадміністрації органу місцевого самоврядування) включаються й до складу завдання на розробку генерального плану міста, як це передбачено підпунктом «е» пункту 6.2 розділу 6 ДБН Б.1-3-97.
		За правилами пункту 2.5 розділу 1 та пункту 11.7 розділу 11 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 № 44, удосконалення і розвиток планувальної структури міста слід пов`язувати з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і зонами охорони пам`яток історії, культури і природи (розділ 11 «Охорона історичного середовища, пам`яток історії та культури»).
		Проекти планування і забудови міст, селищ і сільських поселень з цінною історико-культурною спадщиною можуть виконуватися тільки після відповідних передпроектних досліджень, на основі яких складаються історико-архітектурні плани і проекти зон охорони пам`яток історії та культури цих поселень. Ці документи як обов`язкові входять до складу генеральних планів.
		Такі приписи ДБН 360-92** також були чинними станом на момент затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.
		Вищевикладені положення законодавства дають підстави для висновку, що Генеральний план міста Києва є основним планувальним документом, який містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини та повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини.
		Ураховуючи особливий правовий статус міста Києва як міста з цінною історико-культурною спадщиною, занесеного до Спису історичних населених міст України, у його складі повинні обов`язково виконуватися додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани, у яких з метою захисту традиційного характеру середовища визначаються, зокрема, території, що мають особливу історико-культурну цінність, у тому числі й історичні ареали міста Києва, позначаються межі цих територій у вигляді графічних матеріалів.
		Відповідно до розділу 7 «Збереження та охорона історико-культурної спадщини» текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради №370/1804 від 28 березня 2002 року, на історико-містобудівному плані позначено: межі історичних районів та історичних ареалів міста, історико-архітектурних та історико-культурних заповідників.
		Графічний матеріал Генерального плану - додаток до Генерального плану міста Києва «Історико-містобудівний опорний план міста», міститься також в загальному доступі в мережі Інтернет.
		Отже, межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.
		Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проєкти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.
		Варто наголосити й на тому, що розробці та затвердженню Генерального плану міста Києва як нормативно - правового акта органу місцевого самоврядування передує його публічне обговорення із внесенням пропозицій до нього фізичними та юридичними особами і такий акт приймається в інтересах територіальної громади відповідного населеного пункту з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		Територіальна громада міста відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визнається первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.
		Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб (стаття 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Суть цього принципу розкривається у статтях 74, 75 вищевказаного Закону, за змістом яких органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами.
		Проаналізувавши викладені вище норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Верховний Суд у постанові від 5 березня 2020 року (справа № 806/179/16) дійшов висновку про те, що ухилення від обов`язку захищати інтереси відповідної громади може бути розцінено як невиконання органом місцевого самоврядування та його посадовими особами своїх функціональних обов`язків.
		Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.
		У Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2002 від 18 червня 2002 року містяться висновки про те, що положеннями частини першої статті 140 Конституції України визначено місцеве самоврядування як право територіальної громади (первинного суб`єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення нормам статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою визначено загальну компетенцію сільських, селищних, міських рад, у абзацах третьому, четвертому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 також навів такі правові позиції:
		«Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
		В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).»
		Отже, розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування (такий статус визначено частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.
		Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Необхідно враховувати й те, що з огляду на предмет спору, спірними у цій справі правовідносинами охоплюються не лише відносини у сфері охорони культурної спадщини, а й відносини у сфері містобудівної діяльності, які регламентовані нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України «Про архітектурну діяльність», частина перша якого визначає, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		У силу вимог частини першої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позивач як суб`єкт містобудування під час проектування об`єкта будівництва й отримання документа, який дає право на виконання підготовчих і будівельних робіт, а також при виконанні цих робіт, був зобов`язаний додержуватися положень Генерального плану м. Києва.
		Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги зазначає про те, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», однак це не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.
		При цьому обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.
		Згідно з положеннями частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Частиною першою статті 37-1 цього ж Закону також установлено, що об`єкти всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, є предметом особливої охорони.
		Відповідно до статті 53 та статті 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
		Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
		Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
		Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
		Відповідно до пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 495, Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.
		Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерства культури та інформаційної політики України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Посилання у позові на те, що межі історичного ареалу міста Києва не були визначені у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд відхиляє, оскільки прийнята на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, не набрала чинності станом на момент прийняття рішення Київської міської ради, яким було затверджено Генеральний план міста Києва.
		Порядок № 318 офіційно опубліковано в Офіційному віснику України 5 квітня 2002 року та в Урядовому кур`єрі 30 квітня 2002 року.
		Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, де зазначено, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
		За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
		Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
		У силу вимог абзацу другого пункту 5 розділу IV Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 915, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць набирав чинності не раніше дня його опублікування в Офіційному віснику України, а саме - 5 квітня 2002 року.
		При цьому, межі історичного ареалу міста Києва були визначені науково-проектною документацією - «Історико-містобудівний опорний план міста», затвердженою у складі Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року до набрання чинності вищевказаним Порядком.
		Отже, вимога норми абзацу третього частини третьої статті 32 «Про охорону культурної спадщини» щодо визначення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, меж історичного ареалу міста Києва, не могла бути виконана Київською міською радою з об`єктивних причин, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження Генерального плану міста Києва такий порядок чинності ще не набув.
		Більше того, нормами Порядку № 318 не вимагалось подання на погодження відповідним органам місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури вже існуючих (діючих) і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 92 внесено зміни до Порядку № 318, якою пункти 8 і 9 було викладено в такій редакції:
		« 8. Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.
		9. У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.».
		Також було установлено, що ці вимоги застосовуються до 1 січня 2019 року.
		У постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878. В зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови, а тому на виконання будівельних робіт на території, що знаходяться у межах історичного ареалу м. Києва, необхідно отримувати дозвіл Мінкультури.
		Суд враховує, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 відступив від висновків Верховного Суду, викладених у попередніх постановах, стосовно того, що оскільки межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури та інформаційної політики України не затверджені у встановленому законом порядку, то відповідно, відсутні підстави для отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на територіях, які фактично знаходяться в межах історичного ареалу м.   Києва, та сформував наступні висновки:
		- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;
		- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;
		- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;
		- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;
		- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Враховуючи висновки, викладені в постанові Верховного Суду  від 31.03.2023 у справі № 640/8728/21, у контексті виникнення спірних правовідносин у цій справі, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Київську міську раду. Витребувано від Київської міської ради: інформацію з відповідними доказами щодо меж відповідно до Генерального плану міста Києва розташування земельної ділянки, на якій відбувається «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 »; пояснення, чи віднесена земельна ділянка, на якій відбувається «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 -А у Голосіївському районі міста Києва» до зон охорони і меж історичного ареалу.
		В підготовчому засіданні, призначеному на 14.08.2024 року,  представник Київської міської ради  надав письмові та усні пояснення щодо заявленого адміністративного позову, а також для долучення до матеріалів справи наступні документи: копію рішення Київської міської ради від 02.03.2023 №6022 «Про затвердження Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації)», копію паспорта пам`ятника історії та культури срср, розташованого за адресою: м. Київ, Залізничний район, вул. Жилянська, 96 а.; архівну копію розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 №920 «Про уточнення меж історико - культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві».
		З наданих документів та пояснень вбачається, меморіальний будинок, в якому в 1912 - 1940 рр. народний артист срср Саксаганський П.К. за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 96 відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міськради депутатів трудящих від 27.01.1970 р. №159 перебуває на обліку як пам`ятка історії місцевого значення. Зазначений будинок розташовано  у Центральному історичному ареалі міста (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 р. №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва»), в зоні регулювання забудови другої категорії (рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.79 №920 «Про уточнення меж історико - культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920»).
		Вказані докази у своїй сукупності беззаперечно свідчать про неможливість погодження Міністерством культури та інформаційної політики України проектної документації об`єкта, що знаходиться в межах території історичних ареалів м. Києва, та відповідно, відсутність законних та обґрунтованих підстав для надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Наукове-виробниче підприємство «Рестін» такого дозволу на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 ».
		Щодо посилань позивача на  застосування принципу мовчазної згоди у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
		Згідно з принципом мовчазної згоди суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру (абзац 11 частина перша статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»).
		Виникнення у суб`єкта господарювання права на застосування принципу мовчазної згоди, за загальним правилом, настає за наявності системи таких умов:
		1) суб`єктом господарювання подані всі визначені законом документи для отримання дозволу, що підтверджується копією заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття;
		2) суб`єктом господарювання документи подані за встановленою законодавством процедурою (у встановлений строк, до відповідного суб`єкта владних повноважень, у відповідній формі тощо);
		3) подані суб`єктом господарювання документи відповідають вимогам законодавства;
		4) закінчення строку розгляду поданих документі;
		5) відсутність / несвоєчасність відповіді суб`єкта владних повноважень по суті поданої заяви.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.09.2018 у справі № 826/11460/17, від 10.01.2019 у справі № 813/3145/16, від 13.02.2019 у справі № 826/16335/17, від 21.03.2019 у справі № 817/498/17, від 16.05.2019 у справі № 818/600/17, від 04.06.2019 у справі № 826/5252/17, від 21.08.2019 у справі № 826/25865/15, від 21.08.2019 у справі № 826/25865/15 та від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18.
		Таким чином, однією з умов для виникнення права на застосування принципу мовчазної згоди є подання суб`єктом господарювання повного пакета документів, які відповідають вимогам законодавства.
		З цього приводу варто зазначити, що Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а зазначав, що строк розгляду клопотання є строком виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень (компетенції). Цей строк разом з іншими елементами (складовими) утворюють структуру повноважень суб`єкта владних повноважень. Недотримання строку виконання обов`язку є свідченням формального порушення реалізації повноважень, проте, повинно оцінюватися в межах причин і умов, які призвели до цього. Недотримання строку виконання обов`язку не означає припинення повноважень органу місцевого самоврядування і втрату ним правоможності на ухвалення будь-яких рішень, в тому числі й тих, які є предметом спору у цій справі. Тому, пропуск цього строку сам по собі не свідчить про протиправність ухваленого рішення. 
		У постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №826/2810/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що закріплені у законодавстві гарантії прав суб`єктів приватного права (зокрема можливість застосування принципу мовчазної згоди), не повинні використовуватися для легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності.
		Ключовим у спірних правовідносинах є встановлення того факту,  що спірна земельна ділянка, на якій відбувається  «Будівництво офісно - житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 » розташована  в межах Центрального історичного ареалу м. Києва.
		Вирішуючи питання застосування до подібних правовідносин положень Закону України "Про основні засаді здійснення державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності",  Верховний Суд постанові від 14.09.2022 у справі № 826/3921/17 дійшов наступного висновку:
		"…Закон України "Про охорону культурної спадщини", який визначає правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження та використання об`єктів культурної спадщини, є спеціальним щодо Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Отже, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини, то підлягає застосуванню Закон України "Про охорону культурної спадщини".
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21.08.2019 у справі №826/12524/18, від 28.11.2019 у справі №826/2440/18, від 13.03.2024 у справі №620/83/19.
		Таким чином, імперативність вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" свідчить про відсутність підстав для видачі документа дозвільного характеру, а отже і про неможливість застосування принципу мовчазної згоди в даних правовідносинах.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих учасниками справи доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судові витрати підлягають відшкодуванню стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, лише при задоволенні позову.
		На підставі викладеного, керуючись статтями  243-246,  250,  255,  264 КАС України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «РЕСТІН» відмовити повністю.
		2. Розподіл судових витрат не здійснювати.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 25 листопада 2024 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                           Жукова Є.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...