Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/4678/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2024.
Дата набрання законної сили: 19.11.2024
Номер судового провадження: 61-3230ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 367/4678/20
		провадження № 61-3230св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  представника ОСОБА_1 - адвоката Щелкова Петра Сергійовича на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2024 року в складі колегії суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В. Левенця Б. Б. 
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення грошових коштів,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення грошових коштів.
		В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року в справі №367/7401/14-ц частково задоволено його позовні вимоги, стягнуто з банку заборгованість за договором № SAMDN01000705891445 (вклад «Депозит VІР») від 18 травня 2009 року, а саме вклад у розмірі 511 752,38 грн, проценти - 352 092,55 грн, пеню - 10 000,00 грн, 3 % річних - 5 449,40 грн; заборгованість за договором                                                         № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VІР») від 18 травня 2009 року, а саме вклад у розмірі 406 257,10 грн, проценти - 86 950,15 грн, пеню - 8 000,00 грн,                         3 % річних - 3 061,75 грн, інфляційні втрати - 25 644,15 грн. На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист № 367/7401/14-ц від 13 січня 2017 року. Проте рішення Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року в справі № 367/7401/14-ц не було виконане АТ КБ «ПриватБанк», який протягом понад три роки умисно не повертав кошти позивачу, та понад два роки умисно не виконував рішення суду.
		У лютому 2019 року він звертався із позовом про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, індексу інфляції, 3 % річних та пені згідно зі статтею 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про споживачів) за наступний період прострочення (справа № 367/1260/19). За наслідками розгляду справи № 367/1260/19 Верховним Судом частково задоволено касаційну скаргу відповідача, змінено судові рішення, за якими з відповідача стягнуто за період з 18 листопада                    2014 року до 14 лютого 2019 року: за договором від 18 травня 2009 року                          № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР») пеню - 511 752,00 грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 (вклад «Депозит VІР») пеню - 406 257,00 грн; за договором від 18 травня 2009 року                                       № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР») 3 % річних - 1800,00 доларів США; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891376 (вклад «Депозит VІР») інфляційні втрати - 165 346,63 грн та 3 % річних - 36 563,13 грн; за договором № SAMDN1000705891445 від 18 травня 2009 року проценти за користування грошовими коштами - 495,06 доларів США; за договором                            № SAMDN1000705891376 від 18 травня 2009 року проценти за користування грошовими коштами - 10 056,35 грн.
		Кошти за рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада                     2016 року в справі № 367/7401/14-ц він фактично отримав лише 12 червня                     2019 року, тому за період з 15 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року з відповідача підлягають стягненню проценти за користування грошовими коштами, інфляційні витрати, 3 % річних та пеня за Законом про споживачів.
		Крім того, позивач просив стягнути упущену вигоду, з огляду на те, що відповідач у період з 13 січня 2017 року до 12 червня 2019 року умисно незаконно утримував його грошові кошти, внаслідок чого він фактично був позбавлений можливості користуватися власними коштами та отримувати від них певні доходи. Внаслідок неповернення йому коштів дохід, який він мав би отримати, фактично отримав відповідач. Так, внаслідок неповернення АТ КБ «ПриватБанк» коштів розмір нарахованих процентів за 2017-2019 роки складав 0,01% як за вкладами на вимогу. Позивач внаслідок протиправної поведінки не отримав дохід в розмірі занижених банком процентів, а сам відповідач замість оплати нормального розміру процентів за депозитом через свою протиправну поведінку фактично отримав дохід у розмірі невиплачених позивачу процентів.
		Внаслідок протиправних дій АТ КБ «ПриватБанк» він також зазнав значних душевних страждань, а також приниження честі і гідності, що завдало моральної шкоди. 
		З врахуванням викладеного, просив суд стягнути з банку: за договором                            № SAMDN01000705891445 у гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, проценти за депозитним вкладом за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 801,36 доларів США, пеню згідно зі статтею 10 Закону про споживачів за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 70 200,00 доларів США, інфляційні нарахування за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня                   2019 року в сумі 520,00 доларів США, 3 % річних за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 119,32 доларів США; за договором                                        № SAMDN01000705891376 -  проценти за депозитним вкладом за період з                      14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 23 440,47 грн, пеню згідно зі статтею 10 Закону про споживачів за період з 14 лютого 2019 року до                       12 червня 2019 року в сумі 1 425 962,42 грн, інфляційні нарахування за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 10 562,67 грн, 3 % річних за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 3 906,74 грн; упущену вигоду в сумі 514 360,72 грн; моральну шкоду в сумі 918 009,48 грн.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		15 серпня 2023 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області позовні вимоги задоволено частково.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN01000705891445 у гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, проценти за депозитним вкладом за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня                   2019 року в сумі 801,36 доларів США, пеню згідно зі статтею 10 Закону про споживачів  за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 70 200,00 доларів США, інфляційні нарахування за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня  2019 року в сумі 520 доларів США, 3 % річних за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 119,32 доларів США; за договором                      № SAMDN01000705891376 - проценти за депозитним вкладом за період з                         14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 23 440,47 грн, пеню згідно зі статтею 10 Закону про споживачів за період з 14 лютого 2019 року до                                12 червня 2019 року в сумі 1 425 962,42 грн, інфляційні нарахування за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в сумі 10 562,67 грн, 3 % річних за період з 18 листопада 2014 року до 14 лютого 2019 року в сумі 3 906,74 грн; збитки (упущена вигода) за невиконання обов`язку з повернення вкладів в сумі 514 360,72 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскільки сума основного боргу фактично була стягнута з відповідача 12 червня 2019 року, позивач має право стягнути з банку за період з 15 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року проценти за користування грошовими коштами, інфляційні витрати, 3 % річних та пеню згідно зі статтею 10 Закону про споживачів. Відповідач з 13 січня                  2017 року до 12 червня 2019 року умисно незаконно утримував грошові кошти позивача, внаслідок чого вкладник фактично був позбавлений можливості користуватися своїми коштами та отримувати від них певні доходи. Розмір нарахованих процентів за 2017-2019 роки складав 0,01 % як за вкладами на вимогу. АТ КБ «Приватбанк» жодним чином кошти позивачу не повертало. Отже, позивач з вини банку був позбавлений можливості продовжити дію депозитних договорів за актуальними процентними ставками, а сам відповідач замість сплати нормальної процентної ставки умисно не повертав кошти, щоб сплачувати знижену ставку. Розмір збитків (упущеної вигоди) становить                          514 360,72 грн. Щодо відшкодування моральної шкоди суд вказав, що положеннями статей 23, 1167 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, на які посилається позивач як на підставу для стягнення коштів, регулюються правовідносини щодо відшкодування шкоди з недоговірних зобов`язань, а відносини між сторонами є договірними. 
		22 січня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Коцюби О. В. задоволено частково.Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2023 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN01000705891445 (Вклад «Депозит VІР») від 18 травня 2009 року                        3 % річних за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в розмірі 119,32 доларів США; за договором № SAMDN01000705891376 (Вклад «Депозит VIP») від 18 травня 2009 року інфляційні втрати за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в розмірі 10 562,67 грн, 3 % річних за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в розмірі 3 906,74 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Апеляційний суд керувався тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання йому збитків в сумі 514 360,72 грн, суд першої інстанції помилково виснував про стягнення з відповідача збитків за невиконання обов`язку з повернення вкладів в сумі 514 360,72 грн, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України. ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами від 27 серпня 2014 року про припинення (розірвання) депозитних договорів. На підставі вищевказаних заяв зазначені депозитні договори були припинені (розірвані). Отже, позивач виявив намір про розірвання договорів банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів. Сторонами не заперечується, що банком вказані заяви було отримано                                01 вересня 2014 року, а тому між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорами банківського вкладу № SAMDN01000705891445 (Вклад «Депозит VІР») від 18 травня 2009 року та № SAMDN01000705891376 (Вклад «Депозит VIP») від 18 травня 2009 року, з 01 вересня 2014 року. Отже, після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, тому пеня відповідно до частини п`ятої                                статті 10 Законупро споживачів не нараховується.
		Апеляційний суд виснував про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних: за договором № SAMDN01000705891445 (вклад «Депозит VІР») від 18 травня 2009 року за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня               2019 року в розмірі 119,32 доларів США, за договором                                                         № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VIP») від 18 травня 2009 року за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в розмірі 3 906,74 грн. Також, оскільки за договором № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VIP») від 18 травня 2009 року вклад було розміщено в гривневому еквіваленті, з відповідача підлягають стягненню на підставі статті 625 ЦК України інфляційні втрати за період з 14 лютого 2019 року до 12 червня 2019 року в розмірі                         10 562,67 грн. За договором № SAMDN01000705891445 (вклад «Депозит VІР»)                 від 18 травня 2009 року вклад було розміщено в іноземній валюті, а саме: доларах США, тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі в сумі 520 доларів США задоволенню не підлягають, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		05 березня 2024 року засобами поштового зв`язку адвокат Щелков П. С. в інтересах  ОСОБА_1  подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, до якої включено скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 листопада                  2023 року про відкриття апеляційного провадження. Заявник просить скасувати постанову та ухвалу апеляційного суду, відмовити у відкритті апеляційного провадження та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 757/53464/18 (провадження 61-14248св19), від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження 14-64цс19), від 05 червня 2019 року в справі № 757/32522/17-ц (провадження 61-461св19), від 19 червня 2019 року в справі № 359/8114/17 (провадження 61-81св19), від 11 січня 2020 року в справі № 335/11482/16-ц (провадження 61-19787св19), від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), про те, що пеня застаттею 10 Закону про споживачів нараховується на суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Суд безпідставно відмовив у позові про стягнення пені. 
		Зменшені проценти за депозитом застосовуються лише у випадку правомірного утримання банком коштів, однак у цій справі банк не виплачував йому кошти неправомірно, тому з банку підлягає стягненню упущена вигода. 
		Проценти на банківський вклад нараховуються до дня, який передує поверненню вкладу, тому апеляційний суд безпідставно вказав, що після припинення договору депозиту за рішенням суду проценти мають нараховуватися за ставкою на умовах вкладу на вимогу. 
		Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив відповідачу строку на апеляційне оскарження рішення без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження                     № 61-14230сво18), від 28 квітня 2021 року в справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21). 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року в справі № 367/7401/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду                      від 04 квітня 2018 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 18 травня 2009 року                                               № SAMDN01000705891445 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу -                                        511 752,38 грн, проценти за договором - 352 092,55 грн, пеню - 10 000,00 грн,                   3 % річних - 5 449,40 грн; за договором від 18 травня 2009 року                                              № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VІР») суму вкладу -                                    406 257,10 грн, проценти - 86 950,15 грн, пеню - 8 000,00 грн, 3 % річних -                             3 061,75 грн, інфляційні втрати - 25 644,15 грн. Загальна сума стягнення складає 1 409 207,48 грн. Розрахунок процентів, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог статті 625 ЦК України, які підлягали виплаті позивачу, судом здійснено станом на 18 листопада 2014 року. Під час розгляду справи судом також встановлено, що 27 серпня 2014 року позивач звертався до банку із заявою про припинення (розірвання) вказаних договорів депозитного вкладу. 
		 
		На виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року видано виконавчий лист № 367/7401/14-ц від 13 січня 2017 року. 
		14 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення процентів за користування грошовими коштами, індексу інфляції,                      3 % річних та пені згідно зі статтею 10 Закону про споживачів за період з                         18 листопада 2014 року до 14 лютого 2019 року. 
		За наслідками розгляду справи № 367/1260/19 Верховним Судом частково задоволено касаційну скаргу відповідача, змінено судові рішення, за якими з відповідача стягнуто за період з 18 листопада 2014 року до 14 лютого 2019 року: за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР») пеню - 511 752,00 грн; за договором від 18 травня 2009 року                                     № SAMDN1000705891376 (вклад «Депозит VІР») пеню - 406 257,00 грн; за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР») 3 % річних - 1800,00 доларів США; за договором від 18 травня 2009 року                 № SAMDN1000705891376 (вклад «Депозит VІР») інфляційні втрати -                                165 346,63 грн та 3 % річних - 36 563,13 грн; за договором                                                     № SAMDN1000705891445 від 18 травня 2009 року проценти за користування грошовими коштами - 495,06 доларів США; за договором                                                     № SAMDN1000705891376 від 18 травня 2009 року проценти за користування грошовими коштами - 10 056,35 грн. 
		ОСОБА_1 фактично отримав стягувані за рішенням суду в справі                     № 367/7401/14-ц кошти 12 червня 2019 року від Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), від 28 квітня 2021 року в справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21). 
		Верховний Суд вважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке. 
		У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження («Пономарьов проти України»,                             № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року); одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження в справі заявника.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі                      № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) вказано, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства. Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. 
		У цій справі апеляційний суд поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з дотриманням наведених висновків Верховного Суду. 
		Згідно із частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (стаття 127 ЦПК України). 
		Апеляційний суд встановив, що оскаржуване рішення Ірпінського міського суду Київської області  ухвалене 15 серпня 2023 року за відсутності представника відповідача. Дата складення повного тексту рішення не зазначена.
		Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2023 року було надіслано судом                    18 серпня 2023 року, а оприлюднено в реєстрі 21 серпня 2023 року.
		Відповідно до супровідного листа Ірпінського міського суду Київської області                    від 15 серпня 2023 року копію рішення було направлено учасникам справи, однак матеріали справи не містять доказів отримання вказаного рішення суду.
		Апеляційна скарга представником банку подана 21 вересня 2023 року, тобто в межах тридцятиденного строку з дня оприлюднення повного тексту судового рішення.  
		Відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, що врахував апеляційний суд та обґрунтовано визнав поважними наведені відповідачем (т. 2, а. с. 28, 29) причини пропуску строку на апеляційне оскарження, визначеного частиною першою статті 354 ЦПК України. 
		Безпідставними є також посилання в касаційній скарзі на те, що банк усунув недоліки апеляційної скарги поза межами визначеного судом строку, адже ухвала Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року про залишення апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» без руху вручена відповідачу                                  09 листопада 2023 року (т. 2, а. с. 27), а заяву про усунення недоліків апеляційної скарги банк подав 17 листопада 2023 року, тобто в межах десятиденного строку, який визначив апеляційний суд (т. 2, а. с. 28). 
		Доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження  є необґрунтованими та не становлять підставу скасування ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження та прийнятої ним постанови по суті спору. 
		Стосовно доводів касаційної скарги в іншій частині необхідно зазначити таке. 
		Заявник зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 757/53464/18 (провадження 61-14248св19),          від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження 14-64цс19), від 05 червня 2019 року в справі № 757/32522/17-ц (провадження 61-461св19), від 19 червня 2019 року в справі № 359/8114/17 (провадження 61-81св19),         від 11 січня 2020 року в справі № 335/11482/16-ц (провадження 61-19787св19), від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), про те, що пеня застаттею 10 Закону про споживачів нараховується на суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Суд безпідставно відмовив у позові про стягнення пені. 
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), яку правильно врахував апеляційний суд у цій справі, зазначено, що після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня                      2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня                    2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону про споживачів, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів не нараховується.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про споживачів, адже вкладник скористався правом на дострокове розірвання договору банківського вкладу, тому договірні правовідносини між сторонами вважаються припиненими з грудня 2015 року.
		Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Суди встановили, що 27 серпня 2014 року позивач звертався до банку із заявою про припинення (розірвання) договорів депозитного вкладу, тому Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду  про те, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про споживачів, адже вкладник скористався правом на дострокове розірвання договорів банківського вкладу та договірні правовідносини між сторонами вважаються припиненими з 27 серпня 2014 року.
		Велика Палата Верховного Суду  в постанові від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Верховний Суд у складі колегій суддів судових палат Касаційного цивільного суду в постановах  від 05 червня 2019 року в справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19),                                   від 19 червня 2019 року в справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19),                    від 11 січня 2020 року в справі 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), на які посилається заявник у касаційній скарзі, сформулювали висновок про те, що тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. 
		Однак наведені висновки суперечать постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження                                         № 14-133цс20).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня  2019 року в справі                                     № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц,                         від 26 жовтня 2022 року в справі № 201/13239/15-ц, від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22).
		Отже, посилання заявника на висновки в постановах Верховного Суду                                     від 29 січня 2020 року в справі № 757/53464/18 (провадження 61-14248св19),                    від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження 14-64цс19), від 05 червня 2019 року в справі № 757/32522/17-ц (провадження 61-461св19), від 19 червня 2019 року в справі № 359/8114/17 (провадження 61-81св19),                        від 11 січня 2020 року в справі № 335/11482/16-ц (провадження 61-19787св19) є безпідставними. 
		Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України).
		Судами в справі № 367/7401/14-ц за участю цих же сторін встановлено, що                      18 травня 2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР»), за умовами якого він передав банку грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США на строк до 18 травня 2010 року з процентною ставкою за користування вкладом 12,5 % річних. Того ж дня між сторонами укладено договір № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VІР»), відповідно до умов якого позивач передав банку грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн терміном до 18 травня 2010 року з процентною ставкою за користування вкладом - 22 % річних. Відповідно до умов указаних договорів у випадку, якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, цей договір продовжується ще на один строк.До договору № SAMDN01000705891376 від 18 травня 2009 року, сторони 10 вересня  2013 року уклали Додаткову угоду, якою змінили розмір вкладу на 406 257,10 грн та процентну ставку за користування вкладом - 18 % річних.
		Нарахування таких відсотків після закінчення строку, на який зроблені вклади, не передбачено. 
		З урахуванням тих обставин, що 27 серпня 2014 року  ОСОБА_1 заявив про свій намір не продовжувати дію договорів вкладів на новий період, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення відсотків у розмірі 12,5 % та 18 % річних поза межами строку дії укладених між сторонами договорів. 
		Крім того, правові висновки стосовно безпідставності стягнення відсотків за вкладом після закінчення строку вкладу сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі. 
		У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
		 
		Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
		 
		Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
		 
		Однак зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті                                 1048 ЦК України.
		 
		Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
		 
		Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а, отже, і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
		 
		За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в пункті 88 постанови звернула увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.
		Отже, доводи касаційної скарги про те, що на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування вкладами поза межами укладеного між сторонами договорами за ставкою депозитних договорів, є безпідставними. 
		Висновки Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року в справі                  № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), на яку посилається позивач, є нерелевантними, адже сформульовані за відмінних від цієї справи обставин перерахування коштів за вкладом на поточний рахунок позивача, з якого кошти неможливо було отримати.
		Щодо посилань заявника на те, що застосування зменшених процентів за депозитом застосовується лише у випадку правомірного утримання банком коштів, однак у цій справі банк не виплачував йому кошти неправомірно, тому з банку підлягає стягненню упущена вигода, в цій частині касаційна скарга не містить посилань на підстави перегляду справи касаційним судом, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України. 
		За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду                     від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Інші доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду  без змін.  
		Щодо судових витрат
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щелкова Петра Сергійовича залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                          О. М. Ситнік
		                                                                                                                      В. М. Ігнатенко 
		                                                                                                                      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...