Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/1735/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-864ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 278/1735/15-ц
		провадження № 61-864св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
		учасники справи:
		позивач - прокурор Житомирської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради та Дочірнього підприємства «Пулинський лісгосп агропромислового комплексу» Житомирського обласного Комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради, відповідачі: Житомирська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 ,  треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору: Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області, ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 ,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2016 року у складі судді Грубіяна Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від  05 грудня 2022 року у складі колегії суддів  Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2015 року прокурор Житомирського району Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради, Дочірнього підприємства «Червоноармійський лісгосп агропромислового комплексу» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради (далі - ДП «Червоноармійський лісгосп АПК»), правонаступником якого є Дочірнє підприємство «Пулинський лісгосп агропромислового комплексу» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради (далі - ДП «Пулинський лісгосп АПК») звернувся до суду з позовом до Житомирської районної державної адміністрації (далі - Житомирська РДА), Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, ОСОБА_1 (як правонаступника ОСОБА_86 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 (як правонаступника ОСОБА_87 , ОСОБА_88 ), ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_89 (як правонаступника ОСОБА_90 ), ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування їх державної реєстрації, витребування земельної ділянки та зобов`язання повернути земельні ділянки.
		Позовну заяву прокурор обґрунтовував таким.
		Розпорядженням Житомирської РДА від 16 грудня 2010 року № 1164 відповідачам надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,12 га кожному за межами населеного пункту з метою передачі їх у власність для ведення садівництва на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області.
		Розпорядженням Житомирської РДА від 28 грудня 2010 року № 1202 затверджено проект із землеустрою щодо відведення відповідачам земельних ділянок у власність для ведення садівництва на території зазначеної сільської ради, передано їм у власність земельні ділянки.
		Розпорядженням Житомирської РДА від 28 лютого 2011 року за № 136 внесено зміни до додатка до розпорядження від 28 грудня 2010 року № 1202 в частині визначення площі земельних ділянок, де зазначалось, що громадянам надаються у власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному.
		Позивач зазначав, що вказані вище розпорядження Житомирської РДА прийняті з порушенням вимог законодавства та всупереч встановленому Земельним кодексом України (далі - ЗК України) порядку припинення прав на землю та з перевищенням повноважень.
		Зокрема, посилався на те, що передані відповідачам у приватну власність землі належать на праві постійного користування ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», яке заяву про припинення права користування земельними ділянками, що були відчужені, не подавало. Спірні земельні ділянки до земель запасу Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області не передавалися, що виключає можливість розпорядження районною державною адміністрацією вказаними землями, а такими повноваженнями відповідно до статті 149 ЗК України наділений Кабінет Міністрів України.
		Також зазначав, що оспорюваними розпорядженнями із постійного користування ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» вилучено землі лісогосподарського призначення загальною площею понад 6 га для ведення садівництва, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина дев`ята статті 149 ЗК України. Всупереч порушенням вимог частини другої статті 20, частини третьої статті 122 ЗК України зазначеними розпорядженнями Житомирської РДА змінено цільове призначення земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі садівництва.
		09 червня 2011 року ОСОБА_116 і ОСОБА_102 відчужили земельні ділянки площею по 0,10 га кожна на користь ОСОБА_117 , який отримав державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,20 га.
		27 жовтня 2011 року та 28 жовтня 2011 року ОСОБА_118 придбав у ОСОБА_107 і ОСОБА_108 земельні ділянки, на які отримав державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,20 га.
		Прокурор вважав, що вказані земельні ділянки вибули з володіння лісогосподарського підприємства поза його волею, а ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_116 і ОСОБА_102 набули права власності на ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, тому власник має право витребувати ці земельні ділянки із чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_121 та ОСОБА_122 .
		Правовою підставою на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави прокурор визначив те, що відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду в агропромисловому комплексі.
		Вказував, що таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України «Про Державну інспекцію сільського господарства України» є Державна інспекція сільського господарства України (далі - Держсільгоспінспекція України).
		Прокурор, посилаючись на те, що ні Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ні Положенням про Держсільгоспінспекцію України не передбачено повноважень органу державного контролю за використанням та охороною земель звертатися до суду з позовом про визнання незаконними рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо розпоряджень землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування землі державної та комунальної форми власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння, визначив Державну інспекцію сільського господарства в Житомирській області третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
		Також зазначав, що оскільки рішення у цій справі вплине на права ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», вказану особу слід залучити позивачем.
		Посилаючись на викладене, прокурор просив: 
		визнати недійсними розпорядження Житомирської РДА від 16 грудня 2010 року № 1164 «Про надання громадянам дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з метою передачі їх у власність для ведення садівництва на території Зарічанської сільської ради», від 28 грудня 2010 року № 1202 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з метою передачі їх у власність для ведення садівництва на території Зарічанської сільської ради», від 28 лютого 2011 року № 136 «Про внесення змін у розпорядження голови райдержадміністрації від 28 грудня 2010 року № 1202»; 
		визнати недійсними державні акти на право приватної власності на земельні ділянки та скасувати їх державну реєстрацію, видані фізичним особам, відповідачам у справі; 
		витребувати у ОСОБА_121 та ОСОБА_117 на користь ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» земельні ділянки площею 0,20 га кожна, розташовані на території Зарічанської сільради Житомирського району Житомирської області; 
		зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_86 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_125 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 повернути до земель ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» земельні ділянки, одержані на підставі розпоряджень голови Житомирської районної державної адміністрації від 16 грудня 2010 року № 1164, від 28 грудня 2010 року № 1202, від 28 лютого 2011 року № 136; 
		зобов`язати ОСОБА_121 та ОСОБА_117 повернути до земель ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» земельні ділянки площею 0,20 га кожна, одержані ними відповідно до державних актів про право приватної власності на земельні ділянки серії ЯМ № 095290 і ЯК № 224501.
		Також у червні 2015 року прокурор просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, що належать відповідачам у цій справі, у зв`язку з тим, що невжиття таких заходів надасть останнім змогу здійснити відчуження цього нерухомого майна, здійснити забудову на земельних ділянках, тому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Житомирський районний суд Житомирської області ухвалою від 10 липня 2015 року заяву про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив частково.
		Наклав арешт на земельні ділянки з такими кадастровими номерами: 1822082500:01:000:0309, 1822082500:01:000:0310, 1822082500:01:000:0311, 1822082500:01:000:0312, 1822082500:01:000:0313, 1822082500:01:000:0315, 1822082500:01:000:0316, 1822082500:01:000:0317, 1822082500:01:000:0318, 1822082500:01:000:0319, 1822082500:01:000:0320, 1822082500:01:000:0321, 1822082500:01:000:0322, 1822082500:01:000:0323, 1822082500:01:000:0324, 1822082500:01:000:0325, 1822082500:01:000:0326, 1822082500:01:000:0327, 1822082500:01:000:0328, 1822082500:01:000:0329, 1822082500:01:000:0330, 1822082500:01:000:0331, 1822082500:01:000:0332, 1822082500:01:000:0333, 1822082500:01:000:0334, 1822082500:01:000:0335, 1822082500:01:000:0336, 1822082500:01:000:0337, 1822082500:01:000:0338, 1822082500:01:000:0339, 1822082500:01:000:0340, 1822082500:01:000:0341, 1822082500:01:000:0342, 1822082500:01:000:0343, 1822082500:01:000:0344, 1822082500:01:000:0345, 1822082500:01:000:0346, 1822082500:01:000:0347, 1822082500:01:000:0348, 1822082500:01:000:0349, 1822082500:01:000:0350, 1822082500:01:000:0353, 1822082500:01:000:0354, 1822082500:01:000:0355, 1822082500:01:000:0356, 1822082500:01:000:0359, 1822082500:01:000:0360, 1822082500:01:000:0361, 1822082500:01:000:0362, 1822082500:01:000:0363, 1822082500:01:000:0364, 1822082500:01:000:0367.
		Заборонив відповідачам та будь-яким іншим особам вчиняти дії, що пов`язані із забудовою земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами.
		Заборонив відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Житомирської РДА видавати відповідачам та будь-яким іншим особам будівельні паспорти забудови вказаних земельних ділянок, що розташовані на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області.
		Заборонив управлінню Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області приймати та реєструвати повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про початок виконання будівельних робіт на вказаних земельних ділянках, а також реєструвати декларації про готовність об`єктів до експлуатації, які збудовані на вказаних  земельних ділянках.
		У решті заяви відмовив.
		Житомирський районний суд Житомирської області протокольною ухвалою від 19 липня 2016 року вилучив з числа відповідачів у справі Реєстраційну службу Житомирського районного управління юстиції у зв`язку з її ліквідацією. 
		Назву прокуратури Житомирського району Житомирської області змінив на Житомирську місцеву прокуратуру Житомирської області у зв`язку з реорганізацією. 
		Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 16 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовив.
		Відмовляючи в позові, суд першої інстанції керувався тим, що прокурор не довів факту видачі земельних ділянок відповідачам у справі за рахунок земель лісового фонду, які підвідомчі ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», а призначену судову земельно-технічну експертизу прокурор не оплатив. 
		Також місцевий суд зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності, про яку заявив відповідач ОСОБА_130 .
		Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Житомирської області оскаржив його до апеляційного суду. В апеляційній скарзі позивач посилався на те, що місцевий суд не надав належної оцінки наявним доказам, які підтверджують належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду. Зазначав, що незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.
		Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилив, рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що прокурор не надав доказів того, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду. Відсутні належні та допустимі докази відведення й закріплення спірних земельних ділянок за лісовпорядними організаціями, що свідчить про недоведеність факту їх вибуття з державної власності всупереч закону та волі держави. 
		Також апеляційний суд вказав на відсутність належним чином оформлених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Пулинський лісгосп АПК», за наявності яких можна встановити, чи змінювалося цільове призначення земельних ділянок, чи належали вони до земель лісового призначення, чи відбулося накладання земельних ділянок.
		У квітні 2017 року заступник прокурора Житомирської області оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку та просив оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 
		Верховний Суд постановою від 13 червня 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнив частково.
		Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2017 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанову касаційного суду мотивовано тим, що апеляційний суд не перевірив доводів прокурора про те, що з плану лісонасаджень Житомирського лісництва ДП «Житомирський лісгосп АПК» на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області убачається, що у власність громадян, відповідачів у справі, були передані землі кварталу 78 лісництва. Характеристика зазначених земельних ділянок приведена у таксаційному описі лісового фонду Житомирського лісництва, згідно з яким останні містять лісові насадження з деревостанами лісових культур, вік яких подекуди сягає 60 років, а діаметр - 24 см.
		Апеляційний суд не звернув уваги на листи Управління Держземагенства у Житомирському районі від 09 червня 2015 року № 10-603-0.5-6543/2-15 (щодо зменшення площі земель, що обліковувались за ДП «Житомирський лісгосп АПК»), від 15 червня 2015 року № 10-603-0.5-6882/2-15 (щодо зменшення площі лісогосподарських земель саме на підставі оскаржуваних розпоряджень), листи Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 16 лютого 2016 року № 1898кн./вих.16 та від 06 січня 2017 року № 14, додатками до яких є детальна схема накладення картографічної бази даних кварталу 78 та спірних земельних ділянок на ортофотоплані Публічної кадастрової карти України.
		Апеляційний суд не врахував доводів прокурора про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення, їх передача іншому спеціалізованому лісогосподарському підприємству не змінює їх державну форму власності, а факту передачі земель у власність громадянам, відповідачам у справі, саме за рахунок земель сільськогосподарського призначення суд не встановив. 
		Житомирський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2019 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що власниками частини спірних земельних ділянок на цей час є інші особи, які не залучені до участі у справі  відповідачами, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
		Верховний Суд постановою від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради, ДП «Пулинський лісгосп АПК» задовольнив.
		Постанову Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанову касаційного суду мотивовано тим, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що власники частини спірних земельних ділянок змінилися, а саме власником земельної ділянки, яка  належала ОСОБА_131 , є ОСОБА_132 , власником земельних ділянок, які належали ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , є ОСОБА_133 , власником земельної ділянки, яка належала ОСОБА_19 , є ОСОБА_134 , власником земельної ділянки, яка належала ОСОБА_25 , є ОСОБА_135 , власником земельних ділянок, які належали ОСОБА_28 , ОСОБА_136 , є ОСОБА_137 , власником земельних ділянок, які належали ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , є ОСОБА_140 , власником земельної ділянки, яка належала ОСОБА_141 , є ОСОБА_142 , вважав, що позовні вимоги стосуються прав та  обов`язків цих осіб, які не залучені до участі у справі відповідачами.
		Проте суд апеляційної інстанції не з`ясував, у який період відбулося відчуження зазначеними відповідачами належних їм земельних ділянок, не перевірив, чи існували ці обставини на час розгляду справи в суді першої інстанції, адже апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення на час вирішення спору судом першої інстанції, не вирішив справу за позовними вимогами, пред`явленими до інших відповідачів, які були власниками спірних земельних ділянок як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення рішення суду першої інстанції, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
		Житомирський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради, ДП «Пулинський лісгосп АПК» задовольнив частково.
		Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2016 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Апеляційний суд керувався тим, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, постійним землекористувачем є «Житомирський лісгосп АПК», а передача іншому спеціалізованому лісогосподарському підприємству не змінює її державну форму власності. Крім того, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась. 
		Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Житомирської обласної державної адміністрації означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. 
		Отже, доводи позивача про те, що спірні земельні ділянки державного лісового фонду неправомірно вибули із володіння держави та землекористувача ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», оскільки при їх вилученні не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), апеляційний суд вважав обґрунтованими.
		Однак, вирішуючи спір щодо визнання недійсним спірних рішень та розпоряджень органу місцевого самоврядування, апеляційний суд зазначив, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд вирішив, що заявлені прокурором вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Житомирської РДА від 16 грудня 2010 року № 1164 та від 28 грудня 2010 року № 1202, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому відмовив у задоволенні вказаних вимог саме з цих підстав.
		Щодо вимог про витребування майна апеляційний суд зазначив, що відповідачі та треті особи набули у власність земельні ділянки, якими вони правомірно користувалися за цільовим призначенням тривалий час, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення районної державної адміністрації. Як власники земельних ділянок відповідачі тривалий час володіють ними.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволення позову не може мати наслідком непропорційне втручання у право відповідачів та перекладати на них негативні наслідки такого втручання, покладати надмірний індивідуальний тягар на осіб, які володіють земельними ділянками протягом тривалого часу, що порушує справедливий баланс інтересів сторін.
		З урахуванням викладеного апеляційний суд виснував про відсутність підстав для витребування у ОСОБА_121 , ОСОБА_117 та зобов`язання ОСОБА_1 (правонаступника померлого власника ОСОБА_86 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_23 (правонаступника померлих ОСОБА_87 , ОСОБА_88 ), ОСОБА_29 , ОСОБА_89 (правонаступника ОСОБА_90 ), ОСОБА_123 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_105 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_127 (які залишились власниками на час розгляду справи) повернути спірні земельні ділянки з наведених підстав.
		Апеляційний суд зазначив, що підстав для зобов`язання інших відповідачів повернути земельні ділянки немає, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що власники означених спірних земельних ділянок відповідно до цивільно-правових угод змінилися. У зв`язку з чим ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року та від 31 жовтня 2022 року нових власників земельних ділянок залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. 
		Оскільки відповідно до вимог статті 367 ЦПК України апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо залучення до участі у справі відповідачами осіб, які не брали участі у суді першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення вимог прокурора щодо зобов`язання відповідачів, які відчужили спірні земельні ділянки і на час ухвалення цього судового рішення вже не є власниками земельних ділянок, повернути їх до земель ДП «Червоноармійський лісгосп АПК».
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2023 року, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме витребувати земельну ділянку у ОСОБА_117 на користь ДП «Пулинський лісгосп АПК», а також зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_123 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_105 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_127 повернути спірні земельні ділянки на користь ДП «Пулинський лісгосп АПК».
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 369/6522/17 (провадження № 61-7581св22). 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у контексті справи, яка переглядається. 
		Заявник зазначає, що суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок лісового фонду переважає приватний інтерес у збереженні володіння земельною ділянкою та передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право на мирне володіння майном.
		Посилається на те, що чинне земельне законодавство стосовно земель лісогосподарського призначення установлює пріоритет державної та комунальної власності на землю над приватною, та забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення не у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
		На думку заявника, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови частково зазначив неправильний перелік осіб, які на час розгляду справи залишилися власниками спірних земельних ділянок. 
		Доводи інших учасників справи
		У березні 2023 року від ОСОБА_117 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на безпідставність доводів позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		ОСОБА_143 посилається на хибне твердження прокурора Житомирської обласної прокуратури про те, що відповідачі, набуваючи у власність спірні земельні ділянки, не могли не розуміти про їх належність до лісового фонду України, що свідчить про заборону їх використання для будівництва, а мають використовуватися в цілях, пов`язаних із веденням лісового господарства. 
		Відповідач вказує, що набув на підставі договорів купівлі-продажу від 09 червня 2011 року у ОСОБА_144 та ОСОБА_116 земельні ділянки № № НОМЕР_1 , НОМЕР_44 із цільовим призначенням для садівництва. На ділянках знаходилось сміттєзвалище, жодного дерева не росло, тому стверджувати про належність цієї землі до лісового фонду, у контексті добросовісності ОСОБА_117 ,  немає підстав.
		Крім того, на підставі рішення Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 09 жовтня 2015 року № 67 ОСОБА_145 надано дозвіл на розробку детального плану території під котеджну забудову, а відповідно до рішення Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19 березня 2020 року № 41 збудованому житловому будинку присвоєно поштову адресу:  АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_143 також просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, про яку останній заявляв під час розгляду справи в суді першої інстанції.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційну скаргу подано до Верховного Суду у січні 2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу з Житомирського районного суду Житомирської області.
		У лютому 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2024 року справу призначив до судового розгляду.
		Верховний Суд ухвалою від 24 квітня 2024 року зупинив провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 587/1382/15 (провадження № 61?5690сво23).
		Верховний Суд ухвалою від 23 жовтня 2024 року поновив провадження у справі.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що розпорядженням Житомирської РДА від 16 грудня 2010 року № 1164 «Про надання громадянам дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з метою передачі їх у власність для ведення садівництва на території Зарічанської сільської ради» надано громадянам (згідно з додатком) дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,12 га кожному за межами населеного пункту з метою передачі їх у власність для ведення садівництва на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області (а. с. 26-28, т. 1).
		Розпорядженням Житомирської РДА від 28 грудня 2010 року № 1202 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з метою передачі їх у власність для ведення садівництва на території Зарічанської сільської ради» затверджено проекти із землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок у власність для ведення садівництва на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області та передано вказаним у додатку до цього розпорядження громадянам у власність земельні ділянки площею по 0,12 га кожному для ведення садівництва (а. с. 29-31, т. 1).
		Розпорядженням Житомирської РДА від 28 лютого 2011 року № 136 «Про внесення змін у розпорядження голови райдержадміністрації від 28 грудня 2010 року № 1202» внесено зміни до додатку до вказаного розпорядження, згідно з яким у власність громадянам надані ділянки площею по 0,10 га кожному із зазначенням їх номерів. 
		На підставі зазначених розпоряджень та проектів із землеустрою фізичним особам, відповідачам у справі, були видані державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, а саме:
		ОСОБА_1 - земельну ділянку №  НОМЕР_2 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0309, ОСОБА_2  - земельну ділянку №  НОМЕР_3 з кадастровим номером 1822082500:01:000:1310, ОСОБА_3 - земельну ділянку №  НОМЕР_4 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0311, ОСОБА_4 - земельну ділянку №  НОМЕР_5 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0312, ОСОБА_5 - земельну ділянку №  НОМЕР_6 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0313, ОСОБА_86 - земельну ділянку №  НОМЕР_7 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0314, ОСОБА_6 - земельну ділянку №  НОМЕР_8 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0315, ОСОБА_7 - земельну ділянку №  НОМЕР_9 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0316, ОСОБА_8 - земельну ділянку №  НОМЕР_10 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0317, ОСОБА_9 - земельну ділянку №  НОМЕР_11 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0318, ОСОБА_10 - земельну ділянку №  НОМЕР_12 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0319, ОСОБА_11 - земельну ділянку №  НОМЕР_13 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0320, ОСОБА_12 - земельну ділянку №  НОМЕР_14 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0321, ОСОБА_13 - земельну ділянку №  НОМЕР_15 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0322, ОСОБА_14 - земельну ділянку №  НОМЕР_16 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0323, ОСОБА_15 - земельну ділянку №  НОМЕР_17 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0324, ОСОБА_16 - земельну ділянку №  НОМЕР_18 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0325, ОСОБА_17 - земельну ділянку №  НОМЕР_19 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0326, ОСОБА_18 - земельну ділянку №  НОМЕР_20 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0327, ОСОБА_19 - земельну ділянку №  НОМЕР_21 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0328, ОСОБА_20 - земельну ділянку №  НОМЕР_22 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0329, ОСОБА_21 - земельну ділянку №  НОМЕР_23 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0330, ОСОБА_22 - земельну ділянку №  НОМЕР_24 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0331, ОСОБА_146 - земельну ділянку №  НОМЕР_25 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0332, ОСОБА_88 - земельну ділянку №  НОМЕР_26 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0333, ОСОБА_24 - земельну ділянку №  НОМЕР_27 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0334, ОСОБА_25 - земельну ділянку №  НОМЕР_28 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0335, ОСОБА_26 - земельну ділянку №  НОМЕР_29 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0336, ОСОБА_27 - земельну ділянку №  НОМЕР_30 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0337, ОСОБА_28 - земельну ділянку №  НОМЕР_31 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0338, ОСОБА_29 - земельну ділянку №  НОМЕР_32 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0339, ОСОБА_147 - земельну ділянку №  НОМЕР_33 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0340, ОСОБА_148 - земельна ділянка №  НОМЕР_34 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0341, ОСОБА_92 - земельну ділянку №  НОМЕР_35 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0342, ОСОБА_149 - земельну ділянку №  НОМЕР_36 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0343, ОСОБА_136 - земельну ділянку №  НОМЕР_37 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0344, ОСОБА_150 - земельну ділянку №  НОМЕР_38 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0345, ОСОБА_151 - земельну ділянку №  НОМЕР_39 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0346, ОСОБА_152 - земельну ділянку №  НОМЕР_40 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0347, ОСОБА_153 - земельну ділянку №  НОМЕР_41 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0348, ОСОБА_154 - земельну ділянку №  НОМЕР_42 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0349, ОСОБА_155 - земельну ділянку №  НОМЕР_43 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0350, ОСОБА_156 - земельну ділянку №  НОМЕР_1 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0351, ОСОБА_102 - земельну ділянку №  НОМЕР_44 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0352, ОСОБА_157 - земельну ділянку №  НОМЕР_45 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0353, ОСОБА_158 - земельну ділянку №  НОМЕР_46 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0354, ОСОБА_159 - земельну ділянку №  НОМЕР_47 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0355, ОСОБА_160   - земельну ділянку №  НОМЕР_48 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0356, ОСОБА_161 - земельну ділянку №  НОМЕР_49 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0357, ОСОБА_162 - земельну ділянку №  НОМЕР_50 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0358, ОСОБА_163 - земельну ділянку №  НОМЕР_51 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0359, ОСОБА_110 - земельну ділянку №  НОМЕР_52 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0360, ОСОБА_164 - земельну ділянку №  НОМЕР_53 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0361, ОСОБА_165 - земельну ділянку №  НОМЕР_54 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0362, ОСОБА_166 - земельну ділянку №  НОМЕР_55 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0363, ОСОБА_167 - земельну ділянку №  НОМЕР_56 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0364, ОСОБА_168 - земельну ділянку №  НОМЕР_57 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0367.
		09 червня 2011 року ОСОБА_116 і ОСОБА_102 відчужили земельні ділянки площею по 0,10 га кожна на користь ОСОБА_117 , який отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,20 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0381.
		27 жовтня 2011 року ОСОБА_119 та 28 жовтня 2011 року ОСОБА_120 відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_169 , який отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,20 га.
		Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції залучено: ОСОБА_23 як правонаступника ОСОБА_88 , померлу ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_87 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;   ОСОБА_89 як правонаступника ОСОБА_90 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ;   ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_86 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		Оскільки частина власників земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод відчужила належні їм земельні ділянки на користь третіх осіб, тому ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року та від 31 жовтня 2022  року нових власників земельних ділянок залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		Так, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1822082500:01:000:0309 та 1822082500:01:000:0314 за договорами купівлі?продажу від 05 березня 2021 року та від 22 квітня 2021 року перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_170 ; 1822082500:01:000:0310 - за останнім договором купівлі-продажу від 05  березня 2021 року від ОСОБА_2 до ОСОБА_171 ; 1822082500:01:000:0313 - за договором купівлі-продажу від 16  квітня 2021 року перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_172 ; 1822082500:01:000:0315 -  за останнім договором купівлі-продажу від 16 листопада 2021 року перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_173 ; 1822082500:01:000:0317 -  за останнім договором купівлі?продажу від 17 березня 2021 року перейшло від ОСОБА_8 до ОСОБА_174 ;  1822082500:01:000:0319 - за договором купівлі-продажу від 27 листопада 2020 року перейшло від ОСОБА_10 до ОСОБА_175 ; 1822082500:01:000:0320 - за останнім договором купівлі-продажу від 10 жовтня 2018 року перейшло від ОСОБА_11 до ОСОБА_176 ; 1822082500:01:000:0321 - за останнім договором купівлі-продажу від 07 травня 2021 року перейшло від ОСОБА_12 до ОСОБА_176 ; 1822082500:01:000:0325 - за договором купівлі?продажу від 08 жовтня 2021 року перейшло від ОСОБА_16 до ОСОБА_176 ; 1822082500:01:000:0322 -  за договором купівлі-продажу від 21 червня 2013 року перейшло від ОСОБА_13 до ОСОБА_177 ; 1822082500:01:000:0323 - за договором купівлі-продажу від 21 червня 2013 року перейшло від ОСОБА_14 до ОСОБА_177 ; 1822082500:01:000:0324 - за останнім договором купівлі?продажу від 25 червня 2013 року перейшло від ОСОБА_15 до ОСОБА_177 ; 1822082500:01:000:0326 - за договором купівлі-продажу від 01 липня 2021 року перейшло від ОСОБА_17 до ОСОБА_178 ;  1822082500:01:000:0328 - за останнім договором купівлі-продажу від 31 липня 2018 року перейшло від ОСОБА_179 до ОСОБА_180 ; 1822082500:01:000:0329 - за останнім договором купівлі-продажу від 23 жовтня 2020 року перейшло від ОСОБА_20 до ОСОБА_181 ; 1822082500:01:000:0330 - за договором купівлі?продажу від 01 серпня 2012 року перейшло від ОСОБА_21 до ОСОБА_182 ; 1822082500:01:000:0356 - за останнім договором купівлі-продажу від 09 квітня 2021 року перейшло від ОСОБА_106 до ОСОБА_182 ; 1822082500:01:000:0331 - за договором купівлі-продажу від 30 червня 2021 року перейшло від ОСОБА_22 до ОСОБА_183 ; 1822082500:01:000:0332 - за останнім договором купівлі-продажу від 07 лютого 2022 року перейшло від ОСОБА_23 до ОСОБА_184 та ОСОБА_185 по 1/2 частці за кожним; 1822082500:01:000:0333 - за договором купівлі-продажу від 30  серпня 2022 року перейшло від ОСОБА_23 до ОСОБА_186 ; 1822082500:01:000:0334 - за договором купівлі-продажу від 04 жовтня 2021 року перейшло від ОСОБА_24 до ОСОБА_187 ; 1822082500:01:000:0335 - за останнім договором купівлі-продажу від 22 грудня 2021 року перейшло від ОСОБА_25 до ОСОБА_188 ;  1822082500:01:000:0336 - за договором купівлі-продажу від 03 вересня 2020 року перейшло від ОСОБА_26 до ОСОБА_189 ; 1822082500:01:000:0337 - за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2020 року перейшло від ОСОБА_27 до ОСОБА_189 ; 1822082500:01:000:0338 -  за останнім договором купівлі-продажу від 13 березня 2020 року перейшло від ОСОБА_28 до ОСОБА_190 ; 1822082500:01:000:0344 - за останнім договором купівлі-продажу від 13 березня 2020 року перейшло від ОСОБА_94 до ОСОБА_190 ; 1822082500:01:000:0340 - за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року перейшло від ОСОБА_89 до ОСОБА_191 та ОСОБА_192 по 1/2 частці за кожним; 1822082500:01:000:0341 - за договором купівлі-продажу від 23 липня 2021 року перейшло від ОСОБА_91 до ОСОБА_191 ; 1822082500:01:000:0361 - за останнім договором купівлі-продажу від 17 травня 2021 року перейшло від ОСОБА_111 до ОСОБА_191 ; 1822082500:01:000:0362 - за договором купівлі-продажу від 27 лютого 2020 року перейшло від ОСОБА_112 до ОСОБА_192 ; 1822082500:01:000:0364 - за договором дарування від 23 липня 2021 року перейшло від ОСОБА_114 до ОСОБА_192 ; 1822082500:01:000:0367 - за договором купівлі?продажу від 02  грудня 2020 року перейшло від ОСОБА_115 до ОСОБА_192 ; 1822082500:01:000:0342 - за договором купівлі-продажу від 19 серпня 2022 року перейшло від ОСОБА_92 до ОСОБА_193 ; 1822082500:01:000:0345 - за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2020 року перейшло від ОСОБА_95 до ОСОБА_194 ; 1822082500:01:000:0348 - за договором купівлі-продажу від 07 квітня 2021 року перейшло від ОСОБА_98 до ОСОБА_195 ; 1822082500:01:000:0349 - за договором купівлі-продажу від 09 червня 2021 року перейшло від ОСОБА_99 до ОСОБА_196 ; 1822082500:01:000:0350 - за договором купівлі-продажу від 29  квітня 2021 року перейшло від ОСОБА_197 до ОСОБА_196 ; 1822082500:01:000:0353 - за останнім договором купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року перейшло від ОСОБА_103 до ОСОБА_198 ; 1822082500:01:000:0354 - за останнім договором купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року перейшло від ОСОБА_103 до ОСОБА_198 у розмірі 70 % та ОСОБА_199 у розмірі 30 % спільної часткової власності; 1822082500:01:000:0337 - за договором купівлі-продажу від 28 серпня 2020 року перейшло від ОСОБА_121 до ОСОБА_200 .
		За розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2011 року № 455 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення» у зв`язку з припиненням юридичної особи ДП «Житомирський лісгосп АПК» шляхом приєднання до ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК», припинено право постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП «Житомирський лісгосп АПК», загальною площею 6 663,40 га. Зобов`язано ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК», розробити технічну документацію із землеустрою щодо складення документа, що посвідчує право користування земельними ділянками, та подати її на затвердження Житомирській обласній державній адміністрації.
		Листом Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради від 10 грудня 2015 року № 393 повідомлено, що розпорядженням Житомирської РДА від 20 грудня 2005 року № 821 затверджено технічну документацію з інвентаризації земельних ділянок лісового фонду з метою передачі їх у постійне користування та складення державних актів на право постійного користування земельними ділянками ДП «Житомирський лісгосп АПК» в адміністративних межах Житомирського району, зокрема Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, площею 24,6 га.
		Відповідно до таксаційного опису ДП «Житомирський лісгосп АПК» поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень Житомирського лісництва, зокрема квартал № 78, перебувають у приватній власності відповідачів.
		Згідно з інформацією, наданою на запити прокуратури, а саме відповідно до листів Управління Держземагенства в Житомирському районі від 09 червня 2015 року (щодо зменшення площі земель, що обліковувались за ДП «Житомирський лісгосп АПК») та від 15 червня 2015 року (щодо зменшення площі лісогосподарських земель саме на підставі оскаржуваних розпоряджень), листів Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 16  лютого 2016 року № 1898кн./вих.16 та від 06 січня 2017 року № 14, убачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами з 1822082500:01:000:0309 до 1822082500:01:000:0350, з 1822082500:01:000:0353 до 1822082500:01:000:0356, з 1822082500:01:000:0359 до 1822082500:01:000:0364, 1822082500:01:000:0367, 1822082500:01:000:0381, 1822082500:02:001:1237 розміщені на території, яка є землями державного лісового фонду, квартал 78, виділи 6, 7, 8, 9 Житомирського лісництва ДП «Червоноармійський лісгосп АПК». У період виконання польових робіт та камеральної обробки матеріалів лісовпорядкування не надавались дані щодо вилучення земельних ділянок зі складу державного лісового фонду Житомирського лісництва ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» (а. с. 34, 129,130, 131-133, т. 9).
		Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 07 листопада 2016 року за клопотанням заступника прокурора Житомирської області призначив судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставив таке питання: «Чи мало місце накладення спірних земельних ділянок, що перебувають у приватній власності відповідачів, на землі, які на момент прийняття розпоряджень Житомирської РДА від 16 грудня 2010 року № 1164 та від 28 грудня 2010 року № 1202 перебували у постійному користуванні ДП «Житомирський лісгосп АПК?». Експертиза проведена не була у зв`язку з відсутністю в Українському державному проектному лісовпорядному виробничому об`єднанні «Укрдержліспроект» сертифікованих інженерів-землевпорядників для здійснення відповідних робіт.
		ОСОБА_143 в суді першої інстанції просив застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог прокурора (а. с. 78, т. 4).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у  касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються у касаційному порядку в частині вимог прокурора про витребування та зобов`язання відповідачів, яким передані земельні ділянки відповідно до оспорюваних розпоряджень та які залишились їх власниками під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, повернути земельні ділянки на користь ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК», оскаржувані судові рішення касаційний суд переглядає лише у цій частині.
		Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам закону не відповідають.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Щодо позову прокурора в інтересах ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК»
		Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року «Про прокуратуру» № 1789-XII (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, далі - Закон № 1789-XII).
		У частині першій цієї статті зазначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в   суді  полягає  у  здійсненні  прокурорами  від  імені  держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
		Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону № 1789?XII).
		За   наявності   підстав,  передбачених  частинами  другою-четвертою  цієї  статті,  з  метою  представництва громадянина або держави  прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями) (пункт 1 частини шостої статті 36-1 Закону № 1789-XII).
		З наведених норм слідує, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.
		У частині другій статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) визначено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор у межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. 
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне (частина третя статті 45 ЦПК України).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. 
		Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12?161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12?245гс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14?104цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12?20гс21)).
		Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14?104цс19)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12?20гс21)).
		Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
		Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та інших призначень. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (стаття 41 Конституції України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22)).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 587/1382/15 (провадження № 14-60цс24), до закінчення  розгляду якої було зупинено касаційне провадження у справі, яка переглядається, виснувала: «Чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789?XII, зокрема стаття 36-1, не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств). Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.». 
		У справі, яка переглядається, прокурор Житомирської місцевої прокуратури Житомирської області у червні 2015 року звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради та ДП «Пулинський лісгосп АПК», яке є правонаступником ДП «Червоноармійський лісгосп АПК». 
		Правовою підставою на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави прокурор визначив те, що відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду в агропромисловому комплексі, і таким органом є Держсільгоспінспекція України.
		Позивач зазначав, що ні Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ні Положенням про Держсільгоспінспекцію України не передбачено повноважень органу державного контролю за використанням та охороною земель звертатися до суду з позовом про визнання незаконними рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо розпоряджень землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування землі державної та комунальної форми власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння. 
		Прокурор вважав, що рішення у цій справі вплине на права ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК». Отже, прокурор захищає порушені інтереси держави, які полягають у вибутті з державної власності земельних ділянок, що перебували в користуванні ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК», як спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке виконує покладені на нього державою функції щодо контролю за належним використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення, охорони та відтворення лісів.
		Прокурор обґрунтовував порушення прав держави як власника спірних земельних ділянок, зокрема, тим, що останні вибули з власності держави з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим зазначав про наявність правових підстав для повернення відповідачами спірних земельних ділянок на користь держави в особі ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК».
		У своїх поясненнях на позовну заяву ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК», не заперечувало наявності підстав у прокуратури для представництва в суді його інтересів.
		Ураховуючи наведене та належне обґрунтування прокурором у позові необхідності захисту інтересів держави, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність у прокурора на момент звернення з позовом до суду повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави в особі ДП «Пулинський лісгосп АПК» Житомирського обласного Комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради.
		Щодо належного способу захисту права державної власності на спірні земельні ділянки
		У цій справі (з урахуванням меж касаційного перегляду) прокурор заявив вимоги про витребування земельної ділянки площею 0,20 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0381, у ОСОБА_117 , яку останній набув за договорами купівлі?продажу від 09 червня 2011 року у первісних набувачів ОСОБА_101 та ОСОБА_201 .
		Також прокурор заявив вимоги про зобов`язання первісних набувачів (з урахуванням меж касаційного перегляду), зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_123 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_105 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_127 повернути спірні земельні ділянки на користь ДП «Пулинський лісгосп АПК». 
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15.
		Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
		Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).
		В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
		Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
		До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).
		Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
		Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
		Відповідно до статті 12 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
		Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.
		Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
		Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.
		Так, у статті 56 ЗК України зазначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
		Відповідно до статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
		Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
		Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор (з урахуванням вимог та доводів касаційної скарги) посилався на те, що спірні земельні ділянки, які передані у власність відповідачів розпорядженнями Житомирської РДА, належать до земель лісового фонду та перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, тому вказані розпорядження підлягають визнанню недійсними, також визнанню недійсними підлягають державні акти на право приватної власності на земельні ділянки та їх скасування державної реєстрації, що є підставою для витребування та зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки лісогосподарського призначення.
		Як встановили суди, первісне безвідплатне набуття у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_202 , ОСОБА_203 , ОСОБА_204 , ОСОБА_205 , ОСОБА_206 , ОСОБА_110 , ОСОБА_207 спірного майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державним органом, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державною власністю. 
		ОСОБА_143 набув спірне майно за відплатними правочинами у осіб, які мали право на його відчуження, про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочинів та державна реєстрація цих правочинів.
		В оцінці законності та обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції в частині наведених вимог Верховний Суд враховує таке.
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 369/6522/17 (провадження № 61?7581св22), зазначає, що суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок лісового фонду переважає приватний інтерес у збереженні володіння земельною ділянкою та передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право на мирне володіння майном.
		Посилається на те, що чинне земельне законодавство стосовно земель лісогосподарського призначення установлює пріоритет державної та комунальної власності на землю над приватною, та забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення не у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
		Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		Витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387, 388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)).
		Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
		Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
		Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
		З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
		Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
		У справі, яка переглядається, держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння ними (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).
		Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 зазначала, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Таким чином, під час вирішення спору суд у межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
		Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».
		Проте застосування принципу «jura novit curia» не є безмежним, оскільки,  перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
		Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22, від 11 червня 2024 року у справі № 370/600/22.
		За таких обставин з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22, від 11 червня 2024  року у справі № 370/600/22, тобто в судових рішеннях Верховного Суду, ухвалених після подання касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.
		Встановивши, що за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_202 , ОСОБА_203 , ОСОБА_204 , ОСОБА_205 , ОСОБА_206 , ОСОБА_110 , ОСОБА_207 зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, які є ділянками лісогосподарського призначення та перебувають у власності держави, суд  апеляційної інстанції, посилаючись на статтю 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, не зробив висновку про те, чи спрямований заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок у контексті зазначених обставин на ефективне відновлення права держави на спірні землі лісового фонду. Не врахував, що характер спірних правовідносин свідчить про наявність вимог віндикаційного характеру.
		У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Водночас суд апеляційної інстанції, оцінивши позовні вимоги про зобов`язання зазначених відповідачів повернути земельні ділянки лісогосподарського призначення на відповідність критеріям сумісності такого заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції,  не визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не зазначив у постанові підстави вважати вимоги про повернення земельних ділянок фактичними володільцями, зокрема  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_202 , ОСОБА_203 , ОСОБА_204 , ОСОБА_205 , ОСОБА_206 , ОСОБА_110 , ОСОБА_207 , належним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи те, що належним способом захисту є саме їх витребування. 
		Враховуючи наведене, апеляційний суд у порядку перегляду судового рішення фактично не розглянув позовні вимоги про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, водночас з огляду на процесуальні повноваження Верховного Суду, визначені у статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може ухвалити власне судове рішення. Самостійна зміна судом правових підстав звернення прокурора з позовом до суду суттєво впливає на застосування інституту позовної давності, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав, а до вимог про витребування майна застосовується загальна позовна давність. Отже, постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню.
		Водночас не може бути залишене в силі і рішення суду першої інстанції в означеній частині, оскільки місцевий суд помилково вважав, що наявні у матеріалах справи докази не дають підстав для висновку про належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, тому рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню, а справа в зазначеній вище частині - переданню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід визначитися із належним способом захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, та, у разі обґрунтованості позову, надати оцінку пропорційності втручання у право власності відповідачів відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Щодо позовної вимоги прокурора про витребування земельної ділянки у ОСОБА_117 
		Суди встановили, що за розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2011 року № 455 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення» у зв`язку з припиненням юридичної особи ДП «Житомирський лісгосп АПК» шляхом приєднання до ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК», припинено право постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП «Житомирський лісгосп АПК», загальною площею 6 663,4 га. Зобов`язано ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», правонаступником якого є ДП «Пулинський лісгосп АПК», розробити технічну документацію із землеустрою щодо складення документа, що посвідчує право користування земельними ділянками, та подати її на затвердження Житомирській обласній державній адміністрації.
		Листом Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради від 10 грудня 2015 року № 393 повідомлено, що розпорядженням Житомирської РДА від 20 грудня 2005 року № 821 затверджено технічну документацію з інвентаризації земельних ділянок лісового фонду з метою передачі їх в постійне користування та складення державних актів на право постійного користування земельними ділянками ДП «Житомирський лісгосп АПК» в адміністративних межах Житомирського району, зокрема Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, площею 24,6 га.
		Відповідно до таксаційного опису ДП «Житомирський лісгосп АПК» поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень Житомирського лісництва, зокрема квартал № 78, перебувають у приватній власності відповідачів.
		Згідно з інформацією, наданою на запити прокуратури, а саме відповідно до листів Управління Держземагенства в Житомирському районі від 09 червня 2015 року (щодо зменшення площі земель, що обліковувались за ДП «Житомирський лісгосп АПК») та від 15 червня 2015 року (щодо зменшення площі лісогосподарських земель саме на підставі оскаржуваних розпоряджень), листів Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 16  лютого 2016 року № 1898 кн./вих.16 та від 06 січня 2017  року № 14 відомо, що земельні ділянки з кадастровими номерами з 1822082500:01:000:0309 до 1822082500:01:000:0350, з 1822082500:01:000:0353 до 1822082500:01:000:0356, з 1822082500:01:000:0359 до 1822082500:01:000:0364, 1822082500:01:000:0367, 1822082500:01:000:0381, 1822082500:02:001:1237 розміщені на території, що обліковується як землі державного лісового фонду кварталу 78, виділи 6, 7, 8, 9 Житомирського лісництва ДП «Червоноармійський лісгосп АПК». У період виконання польових робіт та камеральної обробки матеріалів лісовпорядкування не надавались дані щодо вилучення земельних ділянок зі складу державного лісового фонду Житомирського лісництва ДП «Червоноармійський лісгосп АПК».
		09 червня 2011 року первісні набувачі ОСОБА_116 і ОСОБА_102 відчужили земельні ділянки площею по 0,10 га кожна на користь ОСОБА_117 , який отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,20 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0381.
		Отже, ОСОБА_143 набув спірне майно за відплатними правочинами у осіб, які мали право на його відчуження, про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочинів та державна реєстрація цих правочинів.
		Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що чинне земельне законодавство стосовно земель лісогосподарського призначення установлює пріоритет державної та комунальної власності на землю над приватною та забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення не у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі   487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).
		Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.
		Отже, витребування спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, протиправно відчужених фізичним особам, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом спірного майна.
		Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову  про витребування земельної ділянки у ОСОБА_117 , суд апеляційної інстанції керувався тим, що задоволення позову прокурора покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача, який володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.
		Верховний Суд вважає висновки апеляційного суду в цій частині передчасними з огляду на таке. 
		Апеляційний суд не заперечував того, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене в чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Приватно правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). 
		Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		У частині першій статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)).
		З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_143 в суді першої інстанції просив застосувати наслідки спливу позовної давності до позову прокурора. 
		У поясненнях на апеляційну скаргу ОСОБА_143 також просив суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском прокурором позовної давності.
		Також у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_143 просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності, про яку останній заявляв під час розгляду справи.
		Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що позов є безпідставним, тому заява відповідача ОСОБА_117 про застосування позовної давності не може бути задоволена, адже сплив позовної давності застосовується до позову в разі визнання судом позову обґрунтованим.
		Водночас суд апеляційної інстанції, вважаючи обґрунтованими доводи позивача про те, що спірні земельні ділянки державного лісового фонду неправомірно вибули із володіння держави та землекористувача ДП «Червоноармійський лісгосп АПК», оскільки під час їх вилучення не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 57 ЛК України, взагалі не надав оцінки заяві ОСОБА_117 про застосування до позову прокурора наслідків спливу позовної давності.
		У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 369/6522/17 (провадження № 61-7581св22), на неврахування апеляційним судом висновків якої посилався у касаційній скарзі прокурор, зазначено, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року в справі № 14-101цс18).
		У справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року зробила правовий висновок щодо можливості заявлення  про застосування позовної давності у спорі з декількома належними відповідачами, зокрема, зазначила: «у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
		Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.». 
		У зв`язку з викладеним суд апеляційної інстанції не досліджував питання порушення вимог статті 267 ЦК України про позовну давність, на що посилався ОСОБА_143 в суді першої інстанції, а також обставини, якими відповідач обґрунтовував заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. 
		Водночас місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що позов є безпідставним, тому заяву відповідача ОСОБА_117 про застосування позовної давності суд першої інстанції не оцінював.
		При цьому вирішення вказаних обставин щодо позовної давності впливає на результат вирішення спору в частині заявленої вимоги до згаданого відповідача, оскільки пропуск позовної давності, про яку заявила сторона, є самостійною підставою для відмови у позові.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової кваліфікації вимогам прокурора про зобов`язання первісних набувачів, зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_123 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_105 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_127 повернути спірні земельні ділянки на користь ДП «Пулинський лісгосп АПК», не врахували доводів учасників справи щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, фактичні обставини щодо спливу позовної давності до вимоги позивача про витребування земельної ділянки у ОСОБА_117 , які мають значення для правильного вирішення питання щодо підстав для захисту права позивача або відмови у судовому захисті, не встановлені, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи в оскаржуваній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		У частині третій статті 400 ЦПК України зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		За частиною четвертою цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Отже, враховуючи наведені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які частково підтвердилися, а також наявність підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги  з метою врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22 та від 11 червня 2024  року у справі № 370/600/22, прийнятих після подання касаційної скарги, відповідно до статті 411 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_123 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_105 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_127 повернути спірні земельні ділянки та витребування земельної ділянки у ОСОБА_117 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене в цій постанові касаційного суду. 
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61?39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		Отже, судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2016 року (яке змінено апеляційним судом) та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки у ОСОБА_208 та зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_209 , ОСОБА_210 , ОСОБА_211 , ОСОБА_212 , ОСОБА_213 , ОСОБА_214 , ОСОБА_215 повернути земельні ділянки на користь Дочірнього підприємства «Пулинський лісгосп агропромислового комплексу» Житомирського обласного Комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                              І. М. Фаловська
		Судді                                                                                        В. М. Ігнатенко
		І. В. Литвиненко
		В. В. Сердюк
		О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...