Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 646/1896/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-15777ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                    
		06 листопада2024 року                                                                   
		м. Київ
		справа № 646/1896/16-ц
		провадження № 61-15777св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача Литвиненко І. В., 
		суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
		відповідач за первісним позовом - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зубарєв Ігор Юрійович,
		третя особа за зустрічним позовом - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна,
		розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова 
		від 05 червня 2020 року під головуванням судді Єжова В. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зубарєва Ігоря Юрійовича про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна, про визнання договору дарування недійсним,
		ВСТАНОВИВ
		Короткий зміст позовних вимог 
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
		- встановити факт нікчемності та визнати недійсним виданий 06 березня 2013 року і посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю. за реєстровим № 1137 дублікат договору дарування від 03 червня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю.; 
		- скасувати за ОСОБА_2 державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 993 кв. м (дата і час державної реєстрації  - 06 березня 2013 року о 12:18:49; номер запису про право власності - 406082; підстава виникнення права власності - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 1033833 від 21 березня 2013 року об 11:02:23); 
		- визнати за позивачем право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 993 кв. м; 
		- витребувати житловий будинок з надвірними будівлями 
		АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 993 кв. м із чужого незаконного володіння відповідача;
		- усунути позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 993 кв. м шляхом виселення ОСОБА_2 та звільнення будинку від його речей.
		В обґрунтування позову покликався на те, що ОСОБА_2 був власником житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , який набув за договором дарування від 03 червня 2005 року. 
		14 травня 2007 року відповідач подарував позивачу вказаний будинок. 
		Незважаючи на те, що чинним законодавством встановлена заборона на обмеження чи втручання у право власності, 06 березня 2013 року ОСОБА_2 отримав у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зубарєва І. Ю. дублікат договору дарування від 03 червня 2005 року, на підставі якого знову зареєстрував за собою право власності на спірний будинок. 
		Зазначений правочин порушує його права як законного власника. 
		У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом в якому просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , укладений 14 травня 2007 року між ним та ОСОБА_1 .
		ОСОБА_2 вказував, що договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями є недійсним, оскільки насправді між сторонами був укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 позичив йому 15 000 доларів США строком на три роки, а він мав повернути цей борг з відсотками в сумі 25 800 доларів США. 
		Саме для забезпечення виконання договору позики і був укладений договір дарування житлового будинку. 
		На підтвердження досягнутих домовленостей ОСОБА_1 надав розписку, за якою зобов`язався продати спірний будинок його матері ОСОБА_3 
		за 25 800 доларів США, які вона мала сплатити до підписання договору купівлі-продажу, але не пізніше 14 травня 2010 року. 
		Протягом трьох років він повернув суму позики з відсотками, проте ОСОБА_1 не надав йому розписки про отримання коштів. Оскільки відповідач ввів його в оману, то 06 березня 2013 року він отримав дублікат договору дарування від 03 червня 
		2005 року, на підставі якого зареєстрував на своє ім`я право власності на будинок. 
		04 вересня 2014 року він виготовив технічний паспорт на новостворений житловий будинок площею 100,9 кв. м, що свідчить про заміну об`єкта права власності та суттєве збільшення його вартості. 
		Крім цього, спірний житловий будинок є єдиним житлом для нього та його матері, яке вони не могли подарувати сторонній особі. 
		З часу укладення договору вони протягом майже дев`яти років вільно володіли спірним майном, оплачували всі комунальні послуги, а відповідач протягом усього часу своє право власності не реєстрував, що свідчить про те, що договір дарування від 14 травня 2007 року є удаваним і приховує договір позики. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Червонозаводський районний суд міста Харкова рішенням від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. 
		Визнав недійсним дублікат договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який складається з: дерев`яного, обкладеного цеглою, житлового будинку літ. А-1 житловою площею 38,7 кв. м, та надвірних будівель: літньої кухні літ. В, гаража літ. Е, огорожі № 1-2, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 06 березня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю. за реєстровим № 1137. 
		В задоволенні решти позовних вимог відмовив. 
		Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями на 
		АДРЕСА_1 , який складається з: дерев`яного, обкладеного цеглою, житлового будинку літ. А-1 житловою площею 38,7 кв. м, та надвірних будівель: літньої кухні літ. В, гаража літ. Е, огорожі № 1-2, укладений 14 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 14 травня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. за реєстровим № 2205. 
		Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Червонозаводського районного суду 
		м. Харкова від 20 грудня 2016 року залишив без змін.
		Верховний Суд постановою від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
		Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном та зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним скасував, справу в означеній частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
		У постанові касаційний суд вказав, що вирішуючи спір, суди належним чином не дослідили та не дали правової оцінки поданим сторонами доказам, зокрема змісту оспорюваного договору дарування в сукупності та взаємозв`язку з показаннями свідків та іншими встановленими обставинами справи, не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, в результаті чого дійшли неправильного висновку про те, що удаваний договір дарування може бути визнаний недійсним. Зазначаючи, що договір дарування був укладений з метою забезпечення виконання договору позики, суди не визначилися з правовою природою реального правочину, який сторони мали на увазі, та не застосували норми матеріального права, що регулюють правочин, який сторони насправді вчинили. Також суди не з`ясували, чи відповідає прихований правочин вимогам закону, тобто чи існують підстави для визнання його недійсним. Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції не навів у рішенні ні норм права, ні обставин справи, які б доводили обґрунтованість заявлених ОСОБА_2 вимог, а суд апеляційної інстанції, не усунувши вказані порушення, залишив таке рішення без змін. Отже, не встановивши обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та допустивши зазначені порушення норм матеріального і процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову з наведених в оскаржуваних судових рішеннях підстав.
		Відповідно до постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року суд першої інстанції розглядав позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном, а також позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
		Червонозаводський районний суд м. Харкова рішенням від 05 червня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
		Полтавський апеляційний суд постановою від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 червня 2020 року - без змін.
		Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що позивач ОСОБА_1 після укладення договору дарування спірного будинку з відповідачем 14 травня 2007 року, не здійснив державну реєстрацію набутого права власності, а тому у відповідності до статті 334 ЦК України не набув право власності на нерухоме майно, отже не може вважатися його власником. 
		Зауважив, що виникнення права власності у позивача залежить від здійснення ним державної реєстрації такого права відповідним органом. 
		Позивач не надав суду доказів неможливості державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно органом, що уповноважений таку реєстрацію проводити та не довів порушення його права на таку реєстрацію, а тому у суду були відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання за ним права власності на житловий будинок. 
		Обидві умови для визнання права власності у судовому порядку не підтверджені, що свідчить про необґрунтованість таких вимог. 
		Враховуючи, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення відповідача та звільнення будинку від його речей, заявлена особою, яка не є власником нерухомого майна відповідно до вимог законодавства, відповідач ОСОБА_2 має законне право користуватися житлом, про що свідчить реєстрація його місця проживання за відповідною адресою, тому місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у її задоволенні.
		В частині зустрічного позову, суди вважали, що ОСОБА_2 не довів укладення договору дарування спірного житлового будинку з надвірними будівлями для приховання договору позики, доказів реального укладення договору позики суду не надав.
		Доводи ОСОБА_2 щодо відсутності за адресою: АДРЕСА_1 , будинку, який зазначено у договорі дарування, не є підставою для визнання договору удаваним.
		 
		 
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 червня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі:
		- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці 993 кв. м;
		- витребувати житловий будинок з надвірними будівлями 
		АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці 993 кв. м з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 ;
		- усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці 993 кв. м шляхом виселення з будинку відповідача 
		ОСОБА_2 та звільнити будинок від його речей.
		Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		Заявник зазначає, що суди не звернули належної уваги на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24 січня 2020 року у справі 
		№ 910/10987/18.
		Зауважив, що суди не розмежували поняття «державна реєстрація правочину» та «державна реєстрація права власності», а тому дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову.
		Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Червонозаводського районного суду м. Харкова. 
		08 січня 2024 року цивільна справа № 646/1896/16-ц надійшла до Верховного Суду.
		Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Обставини, встановлені судами
		14 травня 2007 року ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований) уклали договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., зареєстрований в реєстрі за № 2205 (а. с. 14, том 1).
		Пункт 5 договору дарування передбачає, що відповідно до статті 210 ЦК України підставою виникнення права власності у обдарованого на житловий будинок з надвірними будівлями є державна реєстрація.
		Відповідно до пункту 6 договору дарування дарувальник передає, а обдарований приймає дарунок в момент підписання цього договору.
		Пункт 9 договору дарування засвідчує, що сторони підтверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, дійсність намірів при укладенні цього договору, а також того, що він не носить характеру фіктивного або удаваного.
		Відповідно до технічного паспорта житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , домоволодіння складається з: житлового будинку літ. А-1 загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 38,70 кв. м; сіней літ. а площею 7,40 кв. м; ганок літ а1, прибудова літ. а2 площею 3,2 кв. м, літньої кухні літ. В площею 16,4 кв. м, гаража літ. Е площею 24,6 кв. м, огорожі № 1, хвіртки № 2 (а. с. 15-17, 
		том 1).
		Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 січня 2016 року № 52285920 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_2 06 березня 2013 року на підставі дубліката договору дарування, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю. 06 березня 2013 року, реєстровий № 1137. 03 червня 2005 року право власності на зазначений будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування р.№ 4596, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю. (а. с. 18, том 1).
		З паспорта відповідача ОСОБА_2 суди встановили, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 54, том 1).
		Відповідно до дубліката договору дарування від 03 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю., зареєстрованим у реєстрі за № 1137, ОСОБА_3 подарувала 
		ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 , (а. с. 60, 61, том 1).
		З листа Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 23 вересня 2014 року № 1301133 суди встановили, що станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок з надвірними будівлями зареєстроване за ОСОБА_2 в цілому на підставі договору дарування, посвідченого Зубарєвим І. Ю., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу від 03 червня 2005 року, р.№ 4596 (а. с. 62, том 1).
		Відповідно до розписки від 15 травня 2007 року ОСОБА_1 зобов`язався продати житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 за суму 25 800 доларів США, яку вона повинна сплатити до підписання договору купівлі-продажу, але не пізніше 14 травня 2010 року (а. с. 66, том 1).
		Згідно із свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 від 14 вересня 1983 року ОСОБА_3 є матір`ю відповідача у справі ОСОБА_2 (а. с. 67, том 1).
		З домової книги суди встановили, що ОСОБА_2 та його мати 
		ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 68, 69, том 1).
		06 березня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зубарєва І. Ю. із заявою про видачу дубліката договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідченого 03 червня 2005 року за реєстровим № 4596 у зв`язку із втратою оригіналу (а. с. 101, том 1)
		У цей же день приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зубарєв І. Ю. видав дублікат зазначеного договору (а. с. 100, том 1).
		Червонозаводський районний суд рішенням від 20 грудня 2016 року визнав недійсним дублікат договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається із: дерев`яного, обкладеного цеглою, житлового будинку літ. А-1 житловою площею 38,7 кв. м та надвірних будівель: літня кухня літ. В, гараж літ. Е, огорожа № 1-2, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 06 березня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю. за реєстровим № 1137.
		З технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 04 вересня 2014 року суди встановили, що домоволодіння складається з двоповерхового будинку літ. Ж-2 загальною площею 156 кв. м. 
		2007 року побудови, які є самочинним будівництвом. Також до домоволодіння входить: ганок літ. ж1 (2007 рік побудови), оглядова яма літ. ж2 (2007 рік побудови), льох літ. з (2005 року побудови), літня кухня літ. И (2005 року побудови), прибудова літ. и1 (2005 року побудови), ворота № 3 (2005 року побудови), огорожа № 4, 5, 6, 
		(2005 року побудови, колодязь № 7 (1980 року побудови), огорожа № 8 (1980 року побудови), замощення літ. І (2005 року побудови) (а. с. 168-172, том 1).
		Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова В. А. надала суду документи, отримані нею при оформленні договору дарування будинку за адресою: АДРЕСА_1 : копію договору дарування від 14 травня 
		2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , договір дарування від 03 червня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , витяг з Реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, довідку про відсутність заборон щодо будинку, витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, заява ОСОБА_2 про відсутність права власності та права користування малолітніх або неповнолітніх дітей.
		Крім того, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу 
		Широкова В. А. надала суду довідку голови вуличного комітету від 03 травня 
		2007 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
		Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_2 та його мати 
		ОСОБА_3 повідомили, що з ОСОБА_1 було фактично укладено договір позики, за яким він позичив їм 15 000 доларів США під 2 % на місяць. За цим правочином вони зобов`язалися повернути позикодавцю 25 800 доларів США 
		до 14 травня 2010 року. Боргову розписку не складали, оскільки ОСОБА_1 запевнив, що йому можна повністю довіряти, і як гарантію повернення боргу запропонував укласти договір дарування житлового будинку. В дійсності житлового будинку, який був зазначений у технічному паспорті, загальною площею 51,5 кв. м на час укладення правочину вже не існувало, а на його місці був збудований двоповерховий будинок загальною площею 108,8 кв. м, що підтверджується технічним паспортом. ОСОБА_1 пообіцяв повернути їм спірне майно після сплати боргу, про що надав розписку, в якій зобов`язався продати будинок ОСОБА_3 за 25 800 доларів США. Вони не мали наміру дарувати єдине для них житло. Оскільки ОСОБА_1 не зареєстрував спірне майно на своє ім`я, то вони продовжували вільно володіти ним, сплачували всі комунальні послуги. Протягом трьох років повернули борг. У березні 2013 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на домоволодіння на підставі дубліката договору дарування від 03 червня 2005 року і до подання у лютому 2016 року ОСОБА_1 позову таке право ніким не оспорювалося.
		Зазначену обставину також підтвердили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які повідомили, що приблизно у 2004-2005 роках ОСОБА_2 разом із своєю матір`ю знесли старий житловий будинок та протягом року на його місці збудували новий двоповерховий будинок.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною другою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Частина перша статті 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
		Момент набуття права власності за договором визначений статтею 334 ЦК України.
		За змістом частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
		За правилами Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, чинного на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Реєстратори - державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.
		У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що […стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
		Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
		У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.
		Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.
		Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул...]
		Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 
		2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.
		У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна.
		Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
		З матеріалів справи вбачається, що приватний нотаріус здійснила на договорі дарування від 14 травня 2007 року напис: «У відповідності до статті 210 Цивільного кодексу України цей договір підлягає державній реєстрації. Зареєстровано у реєстрі № 2205».
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач ОСОБА_1 після укладення договору дарування спірного будинку з відповідачем 14 травня 2007 року, не здійснив державну реєстрацію набутого права власності, отже у відповідності до статті 334 ЦК України не набув право власності на нерухоме майно, а тому не може вважатися його власником помилковими, оскільки такі висновки суперечать наведеним вище нормам матеріального права.
		З огляду на наведене оскаржені судові рішення не можна вважати такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального права.
		Одночасно колегія суддів зауважує, що одним із основоположних принципів цивільного права є принцип добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України).
		Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права.
		У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі 
		№ 381/4598/21).
		Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Згідно зі статтею 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв`язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
		Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 у поданій зустрічній позовній заяві стверджує, що він та його матір після укладення 14 травня 2007 року договору дарування продовжили проживати у спірному будинку, користувались ним та сплачували комунальні послуги, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, передчасно погодився із висновками місцевого суду і не надав оцінку фактичним обставинам справи у взаємозв`язку із нормами Глави 55 ЦК України.
		Відповідач ОСОБА_2 із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції до Верховного Суду не звертався, а тому колегія суддів не надає правову оцінку висновкам судів в частині вирішення його позовної вимоги про визнання договору дарування від 14 травня 2007 року недійсним.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з пунктом 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції передчасно погодився із висновками місцевого суду, який, розглядаючи позов, не надав належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи у сукупності, у зв`язку із чим не встановив фактичні обставини, оскаржена постанова не може вважатись законною і обґрунтованою, а тому в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав нездійснення дослідження зібраних у справі доказів.
		Під час нового розгляду справи суду належить урахувати зазначене, надати оцінку наданим позивачем доказам та відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
		Оскільки недоліки, допущені судами першої й апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржену постанову необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном скасувати, справу в означеній частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		   Суддя-доповідач                                                                        І. В. Литвиненко   Судді:                                                                                            А. І. Грушицький                                                                                                          В. М. Ігнатенко                                                                                                          Є. В. Петров                                                                                                          В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...