Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/820/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-3103ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                       
		 
		20 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 520/820/17
		провадження № 61-3103св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «УкрСиббанк», 
		відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду                 від 07 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У січні 2017 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
		 
		Позовну заяву банк мотивував тим, що 04 липня 2006 року між ним та             ОСОБА_1 укладений договір надання споживчого кредиту № 11016294000 та додаткові угоди до нього № 1 від 30 грудня 2009 року, № 2 від 31 січня 2012 року, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 104 310,00 швейцарських франків шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача,                                 а ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно повертати кредит у терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 05 липня 2021 року. 
		Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 04 липня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 21322,                   за умовами якого поручитель на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 . 
		Відповідачі взяті на себе зобов`язання у повній мірі не виконували, у зв`язку з чим станом на 12 січня 2017 року утворилась заборгованість у загальній сумі                  47 358,69 швейцарських франків та 126 770,85 грн, із яких: за кредитом (тіло) - 38 802,00 швейцарських франків, проценти - 8 556,69 швейцарських франків,               пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 13 січня 2016 року до 12 січня 2017 року - 75 217,41 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 13 січня 2016 року до 12 січня 2017 року - 51 553,44 грн.
		 
		АТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором споживчого кредиту у розмірі                                       47 358,69 швейцарських франків та 126 770,85 грн, із яких: за кредитом (тіло) - 38 802,00 швейцарських франків, проценти - 8 556,69 швейцарських франків, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 13 січня         2016 року до 12 січня 2017 року - 75 217,41 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 13 січня 2016 року до 12 січня 2017 року - 51 553,44 грн.
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до АТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів.
		 
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що банк порушив норми чинного законодавства під час укладання договору, не виконав вимоги щодо дотримання істотних умов договору, а саме: надання повної, об`єктивної, достовірної інформації про умови кредитування; приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які відрізняються від цієї процентної ставки, що зазначена в договорі; під час укладання договору не було доведено до їх відома, позичальника та поручителя, графіка погашення заборгованості, відповідно до якого при внесенні зазначеної щомісячної суми позичальник повністю погасив би заборгованість за кредитним договором. 
		Посилаючись на положення статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд: 
		- визнати недійсним укладений 04 липня 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту № 11016294000 та додаткову угоду № 1 від 30 грудня 2009 року, додаткову угоду № 2 від 31 січня         2012 року;
		- визнати недійсним укладений 04 липня 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 договір поруки № 21322 та додаткову угоду № 1 від 30 грудня         2009 року, додаткову угоду № 2 від 31 січня 2012 року.
		 
		Ухвала про прийняття зустрічного позову як така, що постановлена окремим процесуальним документом, у справі відсутня, проте суд першої інстанції фактично прийняв зустрічний позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом банку.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2019 року                          у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
		Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів задоволено.
		 
		Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту від 04 липня                     2006 року № 11016294000 та наступні додаткові угоди до нього № 1 від 30 грудня 2009 року, № 2 від 31 січня 2012 року, укладені між АТ «УкрСиббанк»                                  та ОСОБА_1 .
		Визнано недійсним договір поруки № 21322 від 04 липня 2006 року та наступні додаткові угоди до нього № 1 від 30 грудня 2009 року, № 2 від 31 січня 2012 року, укладені між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .
		 
		Відмовляючи у задоволенні первісного позову банку та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки його умови не містять даних щодо таких істотних характеристик, як дата надання (видачі) кредитних коштів, складу, кількості та порядку їх надання банком, а також стосовно очікуваного результату від отримання споживчого кредиту та його сукупної вартості. Кредитний договір не містить детального розпису загальної вартості кредиту для споживача з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням, погашенням кредиту. Позичальника не проінформовано щодо таких істотних умов договору,                 як загальна вартість кредиту та порядок його повернення. Процентна ставка відповідно до умов договору визначена в розмірі 9,5 % річних, а фактично при розрахунку заборгованості банк застосовував процентну ставку в розмірі 19 % річних. Банк свідомо не визначив суму оплати процентів за користування кредитом, вартість усіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, не зазначено інформацію про умови кредитування, сукупну вартість кредиту.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2019 року скасовано.
		Позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту від 04 липня 2006 року № 11016294000 заборгованість станом на 12 січня 2017 року у загальній сумі 47 358,69 швейцарських франків та 126 770,85 грн, із яких: за кредитом -                38 802,00 швейцарських франків, проценти за період з 13 січня 2015 року                          до 31 грудня 2016 року - 8 556,69 швейцарських франків, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 13 січня 2016 року до 12 січня 2017 року - 75 217,41 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів за період                    з 13 січня 2016 року до 12 січня 2017 року - 51 553,44 грн.
		 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2                                           до АТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 25 963,25 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 25 963,25 грн. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи первісний позов банку, суд апеляційної інстанції встановив, що між банком та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту. Відповідачі не надали доказів повернення кредиту та сплати процентів за його користування у порядку та строки, передбачені умовами договору про надання споживчого кредиту від 04 липня                  2006 року та графіком погашення кредиту, що є додатком № 1 до цього договору та його невід`ємною частиною.
		Обставини, якими банк обґрунтував позов, доведені належними, допустимими, достовірними доказами, які в сукупності приводять до висновку про наявність підстав для задоволення позову АТ «УкрСиббанк» про солідарне стягнення з  позичальника та поручителя кредитної заборгованості, визначеної банком станом на 12 січня 2017 року, у загальній сумі 47 358,69 швейцарських франків                                 та 126 770,85 грн. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції вказав, що посилання у зустрічних вимогах та в рішенні суду в обґрунтування порушення прав споживача на законодавство, що набрало чинності після укладення оспорюваних договорів, є безпідставним, оскільки правове значення має дотримання законодавства, що діяло на час укладення оспорюваних договорів,                а не потім. 
		 
		За умовами укладеного та підписаного сторонами кредитного договору кредит надано в іноземній валюті, кількість кредитних коштів та порядок їх надання і повернення чітко прописано, кредит надано шляхом зарахування коштів в іноземній валюті на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням, грошові кошти з поточного рахунку позичальником отримані в національній валюті готівкою на підставі його заяви про видачу готівки тощо, а надані банком первинні касові документи містять у собі усі реквізити, передбачені Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Національного банку України (далі - НБУ) від 14 серпня 2003 року № 337, містять підпис позичальника та є належними доказами отримання позичальником кредитних коштів. Порушень з боку банку при видачі кредитних коштів не встановлено.
		Отже, умовами кредитного договору та додаткових угод до нього встановлено, що процентна ставка складає 9,5 %, проте у випадку прострочення виконання зобов`язань процентна ставка збільшується вдвічі та відповідно складає 19 %. Посилання на безпідставне застосування подвійної процентної ставки помилкове, оскільки процентна ставка узгоджена сторонами договору.
		 
		Суду не надано доказів, які в сукупності були достатніми для висновку про несправедливі умови в договорах, про нечесну підприємницьку діяльність тощо, що виключає визнання спірних договорів недійсними на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
		 
		При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що експертний висновок                              не є підставою визнання спірних договорів недійсними, оскільки він не оцінений судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами виникнення кредитних правовідносин та виконання договірних зобов`язань.
		Кредитний договір та забезпечувальний договір поруки укладені у 2006 році.                   У 2009 та у 2012 роках до кредитного договору та до договору поруки укладені додаткові угоди щодо графіку платежів, строку кредитування, відповідальності за прострочення повернення кредиту та сплати нарахованих процентів тощо. Кредитні зобов`язання позичальник виконував тривалий час, прострочення платежів стало систематично відбуватися з 2015 року. Позовні вимоги про визнання договорів недійсними пред`явлено до суду у червні 2017 року після пред`явлення банком у січні 2017 року позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості достроково.
		Зазначені обставини (тривале виконання умов договору, укладення додаткових угод до договору, звернення з вимогою про визнання договорів недійсними через 11 років після їх укладення тощо) також є підтвердженням того, що як позичальнику, так і поручителю, при укладенні договорів кредиту та поруки, були відомі та зрозумілі умови договорів, такі ними приймалися, отже, вважалися для них справедливими. Обставини, які виникли через певний час після укладення договорів та вплинули на спроможність своєчасно щомісячно згідно з графіком погашення кредиту повертати кредит та сплачувати нараховані проценти,                         не є підставою для визнання спірних договорів недійсними, оскільки такі обставини виникли після укладення договорів.
		 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визнання кредитного договору та забезпечувального договору поруки недійсними на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги
		 
		У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		15 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
		01 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Одеси, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
		 
		У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		01 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду                   у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), у постановах Верховного Суду від 05 березня                 2109 року у справі № 5017/1987/2012, від 30 червня 2021 року у справі                               № 201/10403/19 (провадження № 61-263св21), від 23 травня 2022 року у справі                № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), від 20 липня 2022 року у справі               № 343/557/15-ц (провадження № 61-10414св20), від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21 (провадження № 61-17186св21), від 10 серпня 2022 року у справі              № 520/15772/15ц (провадження № 61-13154св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 683/1084/21 (провадження № 61-5599св22) та у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.
		 
		Не погоджуючись із розміром заборгованості, стягнутої судом апеляційної інстанції, заявник указує, що матеріали справи містять три різні суми заборгованості, які суперечать одна одній. Так, 26 листопада 2019 року                               до матеріалів справи долучено лист НБУ від 14 серпня 2019 року № 20-0007/4206,                   в якому зазначена сума заборгованості за кредитним договором та сума процентів, яка щомісячно надається всіма банківськими установами до кредитного реєстру, що є значно меншою, ніж сума заборгованості за договором, зазначена в позовній заяві. Висновок експерта підтверджує неможливість достовірно встановити цю суму та підтвердити чи спростувати розрахунок, наданий банком. Експерт виявив, що банк не враховував під час розрахунку заборгованості внесену на рахунок як погашення кредиту суму у розмірі                     18947,82 швейцарських франків (том 1, а. с. 236 зворот, 239). У облікових регістрах, наданих для проведення експертизи, сума заборгованості не відповідає сумі позову (том 1, а. с. 230). Суд апеляційної інстанції не надав оцінку цим висновкам експерта.
		 
		Суд апеляційної інстанції повністю відхилив висновок експерта, при цьому                           не мотивував таке відхилення цього доказу в судовому рішенні, чим порушив статтю 110 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції обмежився лише необґрунтованим посиланням на те, що суд першої інстанції цей висновок                            не оцінив у сукупності з іншими доказами виникнення кредитних правовідносин та виконання договірних зобов`язань. Які конкретно докази апеляційний суд вважає такими, що спростовують висновок експерта, в оскаржуваній постанові                               не зазначено.
		 
		Заявник указує, що доводи апеляційної скарги про те, що банк не погоджується з висновком судової експертизи, оскільки вона проведена з численними порушеннями: експертом не враховано умови кредитного договору, порядок погашення заборгованості, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки банк                    не надав належних та допустимих доказів на спростування висновку експерта.
		Крім того, банк не скористався своїм правом та не подавав ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду клопотання про призначення повторної або додаткової судової експертизи з метою спростування результатів дослідження, яке проведено за клопотанням відповідачів за їх рахунок та долучено до матеріалів справи.
		 
		Крім того, саме банк як позивач повинен довести обґрунтованість позову,                      що є його, а не відповідача процесуальним обов`язком. 
		 
		Заявник указує, що, необґрунтовано відхиляючи висновок експерта, суд апеляційної інстанції проігнорував та не розглянув клопотання про виклик експерта, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи, порушення                  статті 222, частини першої, другої та п`ятої статті 263, статті 368 ЦПК України.
		 
		Банк здійснив розрахунок заборгованості (том. 1, а. с. 53-65) по дату подачі позову - 12 січня 2017 року, однак вимога про погашення заборгованості                              у порядку статті 1050 ЦК України була направлена відповідачам 02 листопада           2016 року. Заявник вважає, що сума заборгованості є недоведеною та необґрунтованою. Доданий до матеріалів справи розрахунок не містить детального розпису виникнення кожної суми за кредитом та процентами, не містить відображення погашення тіла кредиту та процентів, про що зазначав експерт в своєму висновку.
		 
		Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про правильне застосування банком при розрахунку заборгованості процентної ставки вище 9,5 %. 
		 
		Суд апеляційної інстанції не встановив, чи мало місце порушення графіка погашення заборгованості та не встановив обґрунтованості нарахування подвійної процентної ставки, а відповідно і обґрунтованості ціни позову.
		Крім того, встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
		 
		Графік погашення кредиту, який є додатком № 1 до кредитного договору,                        не містить суми процентів за користування кредитними коштами та суми, яку повинен вносити позичальник для погашення кредиту у встановлені строки.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У квітні 2024 року представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Чупіль Р. Р. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. 
		 
		При цьому представник банку виклав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, мотивоване тим, що касаційна скарга не містить конкретної обов`язкової підстави касаційного оскарження.
		 
		Звертає увагу на те, що касаційна скарга містить доводи щодо переоцінки доказів, що виходить за межі статті 400 ЦПК України.
		 
		Посилаючись на пункти 1.3.1, 9.2 кредитного договору, пункт 2 додаткової угоди № 2 від 31 січня 2012 року до кредитного договору, вказує, що сторони домовилися, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі                      від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. 
		Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.    
		Висновок експерта у цій справі в деяких питаннях суперечить іншим матеріалам справи та не має переваг перед іншими доказами, наявними у справі, отже, весь об`єм доказів має оцінюватися судом у їх зв`язку та сукупності, і висновки експерта можуть бути спростовані іншими доказами.  
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		04 липня 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11016294000, згідно з яким надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 104 310,00 швейцарських франків зі сплатою процентів, комісій в порядку і на умовах, визначених договором.
		 
		За умовами договору про надання споживчого кредиту від 04 липня 2006 року № 11016294000 сторони погодили що:
		- надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у термін з 04 липня 2006 року до 04 липня 2016 року (пункт 1.2.1); 
		- позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 04 липня 2016 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору (пункт 1.2.2); 
		- за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 9,5 % річних. По закінченні цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2 цього договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пунктом 9.2 цього договору, застосовується розмір процентної ставки, що діяв за цим договором в попередньому місяці (пункт 1.3.1); 
		- кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме на поточні потреби (пункт 1.4); 
		- кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5).
		 
		Крім того, згідно з пунктом 9.2 договору споживчого кредиту відповідно до вимог статті 651 ЦК України сторони погодили, що протягом дії цього договору банк відповідно до умов пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин, а саме:                     а) порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором); та/або                  б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, тощо, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов`язань, передбачених цим договором; та/або в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ [……..]; та/або сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 9.2. договору, банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме:
		- банк не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із означенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (далі - повідомлення банку) за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси;
		- такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.
		У разі незгоди із встановленням згідно з умовами цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, зобов`язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. [……].                      Про збільшення процентної ставки банк протягом 7 (семи) календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє позичальника, шляхом направлення останньому поштою відповідного повідомлення за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси. У такому повідомленні банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата, з якої розпочато застосовування цього нового розміру ставки.
		 
		Графік погашення кредиту є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 04 липня 2006 року № 11016294000.
		 
		Додатковою угодою від 30 грудня 2009 року № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 04 липня 2006 року № 11016294000 сторони домовились про зміну графіка погашення кредиту за договором.
		 
		Додатковою угодою № 2 від 31 січня 2012 року до договору про надання споживчого кредиту від 04 липня 2006 року № 11016294000 сторони домовились встановити новий строк повернення кредиту позичальником та викласти пункт 1.2.1 договору в наступній редакції: «1.2.1. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний період з 04 липня 2006 року до 05 липня 2021 року»; викласти додаток № 1 до договору у новій редакції.
		 
		Згідно з пунктом 2 додаткової угоди № 2 від 31 січня 2012 року до договору споживчого кредиту від 04 липня 2006 року сторони також домовилися, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процента ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення,  а саме наступного дня після несплати або повної сплати платежу, встановленого            у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості. 
		 
		Між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 04 липня    2006 року № 21322, за яким поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з договору про надання споживчого кредиту                         від 04 липня 2006 року № 11016294000, як існуючих у теперішній час, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому.
		 
		Додатковою угодою № 1 від 30 грудня 2009 року до договору поруки від 04 липня 2006 року № 21322 поручитель надала свою згоду на зміну основного зобов`язання, що забезпечується договором, у зв`язку з укладенням між банком та ОСОБА_1 додаткової угоди № 1 від 30 грудня 2009 року до договору про надання споживчого кредиту від 04 липня 2006 року № 11016294000.
		 
		Додатковою угодою № 2 від 31 січня 2012 року до договору поруки від 04 липня    2006 року № 21322 поручитель надала свою згоду на зміну основного зобов`язання, що забезпечується договором, у зв`язку з укладенням між банком та ОСОБА_1 додаткової угоди № 2 від 31 січня 2012 року до договору про надання споживчого кредиту від 04 липня 2006 року № 11016294000.
		 
		Згідно з Випискою за особовим рахунком № НОМЕР_1 за 04 липня 2006 року (рахунок ОСОБА_1 ) зараховано грошові кошти 104 310,00 швейцарських франків (еквівалент 429 841,17 грн) на підставі кредитного договору від 04 липня 2006 року № 11016294000.
		 
		Відповідно до меморіального ордера від 05 липня 2006 року № 0600109065        ОСОБА_1 одержав від АТ «УкрСиббанк» 104 310,00 швейцарських франків (еквівалент 429 841,17 грн) на підставі кредитного договору від 04 липня 2006 року № 11016294000.
		На підставі заявки про видачу готівки від 05 липня 2006 року, ОСОБА_1 видано АТ «УкрСиббанк» з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 429 841,17 грн. 
		 
		АТ «УкрСиббанк» надіслав позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 вимогу від 02 листопада 2016 року про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, а саме: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 10 458,00 швейцарських франків, простроченої заборгованості за процентами - 7 352,87 швейцарських франків, які утворилися станом                         на 01 листопада 2016 року. Банк попередив, що у випадку неусунення порушень                на 32-й день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання цієї вимоги - з 41-го календарного дня з дати відправлення цієї вимоги про дострокове повернення кредиту, вимагатиме дострокового повернення кредиту у повному обсязі та сплати нарахованих процентів. 
		Із рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень встановлено, що ОСОБА_1 отримав вимогу 29 листопада 2016 року, ОСОБА_2 -                       08 листопада 2016 року (т.1 а.с.47-48, 49-50, 51, 52).
		 
		Згідно з довідкою-розрахунком за договором про надання споживчого кредиту         від 04 липня 2006 року № 11016294000, складеною банком, заборгованість станом на 12 січня 2017 року становила 47 358,69 швейцарських франків та 126 770,85 грн, із яких: 38 802,00 швейцарських франків - кредит, 85 56,69 швейцарських франків - проценти, 75 217,41 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 13 січня 2016 року до 12 січня 2017 року; 51 553,44 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 13 січня 2016 року                           до 12 січня 2017 року.
		 
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року у справі                    № 520/820/17  задоволено клопотання відповідачів, призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, який 27 червня 2018 року склав висновок                               № 18-500/501.
		 
		Експерт, відповідаючи на поставлені йому запитання, зокрема, вказав:
		- за наданими на дослідження документами, підтверджується надання             ОСОБА_1 кредиту у розмірі 103 310,00 швейцарських франків, виданих позичальнику у сумі 416 388,83 грн;
		- згідно з наданих на дослідження банківських документів та квитанцій позичальник за період з 03 серпня 2006 року до 10 лютого 2015 року на рахунки: №  НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 через касу АТ «УкрСиббанк» вніс грошові кошти: 331740 грн та 44 499 доларів США що в еквіваленті - 217 434,00 грн та 29 464,00 швейцарських франки, що в еквіваленті - 239 684,00 грн. Відповідно до наданого облікового реєстру «Виписка за кредитним договором 11016294000 ОСОБА_1 » з 04 липня 2006 року до 23 березня 2018 року відділенням № 95 АТ «УкрСиббанк» отримано кошти в касі за квитанціями від ОСОБА_1 за період з 04 липня 2006 року до 10 лютого 2015 року. Ці кошти віднесені АТ «УкрСиббанк» на погашення кредиту та сплати процентів за кредитним договором в сумі 117 104,36 швейцарських франків, еквівалент якого - 886 336,99 грн. На дослідження не надані облікові регістри з обліку руху коштів за зарахуванням та за розподілом за рахунком №  НОМЕР_4 ….,  провести дослідження в частині документального підтвердження своєчасного зарахування коштів з цього рахунку на погашення зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту,                             не надається за можливе;
		- згідно з обліковим реєстром «Виписка за кредитним договором 11016294000 ОСОБА_1 » з 04 липня 2006 року до 23 березня 2018 року відділенням № 954 АТ «УкрСиббанк» здійснювалося отримання коштів від        ОСОБА_1 на погашення суми кредиту більше, чим визначена сума отриманих коштів за даними довідки-розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1                       за сумою повернення кредиту у розмірі 18 947,82 швейцарських франків;  
		- визначити реальну процентну ставку та загальну вартість кредиту за договором про надання споживчого кредиту не вдається за можливе у зв`язку з ненаданням на дослідження Положення про кредитування банку, первинних облікових документів та облікових регістрів, що підтверджують проведення сплати додаткових послуг за сумами втрат, пов`язаних з оплатою послуг третім особам за обслуговування кредиту, витрат на сплату комісії за купівлею/продажом іноземної валюти та відсутні данні щодо реальної процентної ставки та розміру загальної вартості кредиту;
		 
		- згідно з обліковим реєстром банку «Виписка за кредитним договором 11016294000 ОСОБА_1 » відділення № НОМЕР_5 AT «УкрСиббанк», банком з 11 лютого 2014 року до 14 січня 2015 року здійснені фінансові операції            за рахунком № НОМЕР_2 з призначенням «договірне списання» в розмірі                       6 678,37 швейцарських франків, що в еквіваленті - 92 962,16 грн, у тому числі                  на погашення суми кредиту - 2 988,00 швейцарських франків, що еквівалентно -                 43 540,78 грн, та на сплату процентів - 3 690,37 швейцарських франків,                             що в еквіваленті - 49 421,38 грн;
		- відповідно до умов договору процентна ставка визначена у розмірі 9,5 % річних, а фактично при розрахунку заборгованості банк застосовував процентну ставку в розмірі 19 % річних.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
		- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                 і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
		 
		Щодо зустрічних позовних вимог про визнання договорів недійсними 
		 
		Оспорюючи кредитний договір та договір поруки, позивачі за зустрічним позовом підставами визнання договорів недійсними зазначали порушення банком статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» під час укладення кредитного договору.
		Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
		 
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		 
		Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
		 
		Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
		 
		Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладення кредитного договору та додаткових угод, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);                     е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;                    і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
		 
		За змістом частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладання кредитного договору та додаткових угод, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.
		 
		Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову                   є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
		 
		Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
		 
		Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011     у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Встановивши, що позичальник ОСОБА_1 не довів наявності умислу в діях банку щодо введення його в оману, оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, позивач за зустрічним позовом під час укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому частково виконував їх, договір містить інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, правильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		Суд апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому, оскільки позичальник ОСОБА_1 не довів факту укладення цього правочину на умовах, що обмежують його права як споживача.
		 
		Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними договору про споживчий кредит та договору поруки у зв`язку з безпідставністю та недоведеністю заявлених зустрічних позовних вимог.
		 
		Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Щодо позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором 
		 
		Відповідно до статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.
		 
		Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
		 
		Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, позичальник ОСОБА_1 , зокрема, вказує: суд апеляційної інстанції, відхиляючи висновок експерта, не навів мотивів такого відхилення; суд апеляційної інстанції                              не вирішив клопотання, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та порушення статей 110, 222, частин першої, другої та п`ятої статті 263, статті 368 ЦПК України. 
		 
		Крім того, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не встановив, чи мало місце порушення графіка погашення заборгованості, та не встановив обґрунтованість нарахування подвійної процентної ставка, а відповідно і обґрунтованість ціни позову.
		 
		Колегія суддів зазначає, що вказані доводи касаційної скарги заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи (частини перша, третя статті 102 ЦПК України).
		У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (частини шоста та сьома статті 102 ЦПК України).
		 
		При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (частини перша та друга статті 182 ЦПК України). Стаття 183 ЦПК України встановлює вимоги, зокрема до письмових клопотань.
		 
		Обов`язок суду вирішити заяви чи клопотання учасників справи або залишити їх без розгляду передбачений статтею 222 ЦПК України.
		 
		При цьому зазначені питання вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
		 
		Ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання відповідачів та призначено у справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. 
		На вирішення вказаної експертизи поставлено питання, зокрема, щодо розміру річної ставки нарахованих банком процентів та сукупної вартості кредиту.
		 
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов банку про стягнення кредитної заборгованості, вказав, що цей висновок експертизи не є підставою для визнання оспорюваних договору про споживчий кредит та договору поруки недійсними, тобто вимог зустрічного позову, не мотивуючи відхилення вказаного доказу. 
		 
		При цьому суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що оцінка доказам у справі повинна бути надана і в частині заявлених банком позовних вимог про стягнення заборгованості, однак апеляційний суд не надав оцінку вказаному висновку експертизи в сукупності з іншими доказами на предмет встановлення розміру заборгованості за кредитним договором, визначеної банком станом на 12 січня 2017 року, з урахуванням статей 89, 110 ЦПК України.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду не вирішив клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подане 14 вересня 2021 року до суду апеляційної інстанції (том 3, а.с.55-56), чим не дотримав вимог                              статті 222 ЦПК України.
		 
		Як наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року            № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		 
		Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.
		 
		Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 2 ЦПК України, не розглянув клопотання заявника про допит експерта в судовому засіданні та не надав оцінку всім зібраним доказам                             у сукупності щодо розміру кредитної заборгованості, чим порушив вимоги                    статті 89 ЦПК України. 
		 
		Отже, висновки суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника                    є передчасними.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Отже, при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід вирішити клопотання відповідачів від 14 вересня 2021 року, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - висновок судово-економічної експертизи), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.
		 
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 квітня                   2019 року у справі № 461/10303/15-ц (провадження № 61-18794св18), від 13 грудня 2023 року у справі № 389/440/16-ц (провадження № 61-1181св23).
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження.
		 
		Крім того, підлягають перевірці доводи касаційної скарги, а саме:
		 
		1) у частині застосування банком процентної ставки, за якою розраховано суму процентів за період з 31 серпня 11 року до 30 грудня 2016 року, ураховуючи, що пунктом 1.3.1 кредитного договору визначено сплату процентів на рівні 9,5 %,                   а згідно з висновком судово-економічної експертизи розмір застосованої процентної ставки склав 19 % (том 1, а.с. 225 зворот). 
		 
		Одночасно надати оцінку пункту 9.2 кредитного договору, згідно з яким сторони погодили порядок збільшення банком розміру процентної ставки, визначеної пунктом 1.3.1 в сторону збільшення, пункту 2 додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 31 січня 2012 року, згідно з яким сторони погодили нарахування процентів у подвійному розмірі від ставки, що діє у разі використання позичальником кредитних коштів понад встановлений договором термін, та визначити, які умови договору врахував банк (правомірність їх застосування), обраховуючи проценти за користування кредитом у розмірі, більшому ніж погоджено у пункті 1.3.1 кредитного договору.
		 
		2) у частині врахування банком під час складання довідки-розрахунку суми у розмірі 18 947,82 швейцарських франків, отриманої від позичальника                     ОСОБА_1 , внесеної на погашення кредиту, про що зазначено у пункті 5 висновку судово-економічної експертизи, який складено за результатами аналізу облікового реєстру «Виписка за кредитним договором 11016294000 ОСОБА_1 » з 04 липня 2006 року до 23 березня 2018 року відділенням № 954 АТ «УкрСиббанк» (копія кредитного досьє № 11016294000, долученого до матеріалів справи окремим томом).
		Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду      у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 (провадження                   № 61-7223сво22) дійшов висновку, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи щодо вирішення позовних вимог банку про стягнення заборгованості з відповідачів судом апеляційної інстанції проведено неповно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
		 
		У відзиві на касаційну скаргу представник банку виклав клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 520/820/17, яке мотивоване тим, що судові рішення, на які посилається заявник у касаційній скарзі, прийняті у справах, які                    не є подібними справі, яка переглядається.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		Вивчивши клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 520/820/17, перевіривши зміст правовідносин у справах, наведених заявником у касаційній скарзі, з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , тому у задоволенні клопотання представника АТ «УкрСиббанк» - адвоката               Чупіля Р. В. слід відмовити.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду справи у частині вирішення позовних вимог банку до позичальника ОСОБА_1 та поручителя           ОСОБА_2 про стягнення боргу порушив норми процесуального права,                       не вирішив клопотання відповідачів та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема висновок судово-економічної експертизи у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, що позбавило можливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, постанову суду апеляційної інстанції в цій частині та в частині розподілу судового збору слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства УкрСиббанк» - адвоката Чупіля Романа Васильовича про закриття касаційного провадження  відмовити.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у частині позовних вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та розподілу судового збору скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		 
		 
		Судді:                                                                           І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                     
		Б. І. Гулько
		 
		 
		 
		                                                                                     Г. В. Коломієць
		 
		 
		 
		                                                                                     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...