Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/3133/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2024.
Дата набрання законної сили: 08.10.2024
Номер судового провадження: 51-1528км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42019210220000063

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ        
		08жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 607/3133/20
		провадження № 51-1528км24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого                                       ОСОБА_1 ,
		суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,   
		за участю:
		секретаря судового засідання      ОСОБА_4 , 
		захисників                                           ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
		                                                               ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		прокурорів                                          ОСОБА_7 , 
		     ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у кримінальному провадженні № 42019210220000063 за обвинуваченням
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя  АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190,                          ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 27 - ч. 3 ст. 369Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області             від 19 квітня 2023 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено його від призначеного покарання у зв`язку з закінченням строку давності.
		Засуджено  ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
		Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.
		Місцевий суд установив, що  ОСОБА_9  перебуваючи на посаді головного спеціаліста сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України у Тернопільській області (далі - УДМС України у Тернопільській області) 04 квітня 2019 року в приміщенні вказаної установи у м. Тернополі, шляхом висловлення вимог до ОСОБА_10 підбурив її та громадян ОСОБА_11 і ОСОБА_12 до надання неправомірної вигоди в сумі 300 доларів США (що згідно з курсом Національного Банку України становило 8 124 грн) службовій особі, яка займає відповідальне становище - завідувачу сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Тернопільській області ОСОБА_13 за його ( ОСОБА_9 ) посередництва, за нездійснення перешкод у видачі ОСОБА_14 посвідки на тимчасове проживання в Україні, не маючи при цьому наміру передавати ці кошти ОСОБА_13 
		18 квітня 2019 року близько 16:25 на сходовій клітці в приміщенні УДМС України у Тернопільській області ОСОБА_9 одержав від ОСОБА_10 100 доларів США (що в еквіваленті становить 2 669 грн.), які привласнив собі, ввівши останню в оману щодо наявності у нього та ОСОБА_13 відповідних повноважень, щоб перешкодити видачі ОСОБА_14 посвідки на тимчасове проживання в Україні, та передачі цих коштів як неправомірної вигоди ОСОБА_13 
		19 квітня 2019 року близько 16:10 ОСОБА_9 на сходовій клітці в приміщенні УДМС України у Тернопільській області одержав від ОСОБА_10 ще 200 доларів США (що в еквіваленті становить 5 368 грн.), які привласнив собі, ввівши її в оману щодо наявності в нього та ОСОБА_13 повноважень, щоб перешкодити у видачі ОСОБА_14 посвідки на тимчасове проживання в Україні, а також передачі цих коштів як неправомірної вигоди ОСОБА_13 .
		При перегляді вироку 21 грудня 2023 року Тернопільський апеляційний суд скасував це рішення і закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1               ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК) у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_9 складу інкримінованих злочинів.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що апеляційний розгляд проведено незаконними складом суду, оскільки під час розгляду було змінено склад колегії, однак питання відводу судді, який замінив суддю, що вибув, не вирішувалося.
		На переконання прокурора, апеляційний суд надав іншу оцінку доказам без їх дослідження. Зокрема, не погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_9 складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190,              ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 27 - ч. 3 ст. 369 КК, оскільки здобуті стороною обвинувачення докази свідчать про те, що ОСОБА_9 не міг вплинути на процес видачі посвідки на право тимчасового проживання в Україні та не намагався цього зробити, отже він вводив в оману ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Водночас з показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що він не був обізнаний про вимагання та одержання ОСОБА_9 цих коштів 
		Не погоджується з висновком апеляційного суду про порушення права на захист під час проведення обшуку та освідування ОСОБА_9 , оскільки він був не затриманий, а лише обмежений у пересуванні під час обшуку відповідно до положень ч. 3 ст. 236 КПК і питання про залучення захисника на початку проведення цієї слідчої дії не ставив.
		Вважає, що походження коштів, які є предметом неправомірної вигоди,  встановлено належним чином.
		Також вважає, що надане прокурором в суді першої інстанції доручення на проведення досудового розслідування від 15 квітня 2019 року свідчить про створення групи слідчих у відповідності до вимог закону.
		З огляду на ці обставини прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
		ОСОБА_9 подав письмову заяву про розгляд справи без його участі.
		Позиція учасників у суді касаційної інстанції 
		Прокурори підтримали касаційну скаргу.
		Захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни. 
		Мотиви Суду
		Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі з доповненнями, дійшла висновку про таке.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Насамперед, колегія суддів визнає безпідставним посилання прокурора на розгляд кримінального провадження незаконним складом суду в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою ст. 35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті та ст. 320 цього Кодексу.
		Суд умотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд спочатку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання таких вимог: 1) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійснені судом до заміни судді; 2) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден із прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді. У цьому випадку докази, досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень (ч. 2 ст. 319 КПК).
		Ухвалою судді апеляційного суду від 02 червня 2023 року було призначено апеляційний розгляд справи на 02 серпня 2023 року.
		02 та 10 серпня 2023 року розгляд справи було відкладено за клопотанням сторони захисту. Після повторно автоматизованого розподілу справи її розгляд було розпочато апеляційним судом 06 вересня 2023 року, при цьому суд роз`яснив учасникам право на відвід окремого судді або усього складу суду. Тому необхідності у виконанні апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 319 КПК та ухваленні окремого рішення не було.
		У частині інших доводів прокурора в касаційній скарзі колегія суддів дійшла таких висновків.
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		Суд першої інстанції, розглянувши матеріали кримінального провадження, визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених  ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 27 - ч. 3 ст. 369 КК та призначив йому за скоєне відповідне покарання. Свої висновки суд обґрунтував дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме: показаннями потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , відомостями, які містяться в протоколах слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, висновками експертів та іншими доказами.
		Не погодившись із вироком захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги в яких просили скасувати це рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК (захисник ОСОБА_6 ) та п. 3 ч. 1 ст. 284 КК (захисник ОСОБА_23 ).
		Прокурор у кримінальному провадженні також оскаржив цей вирок в апеляційному порядку та, не оспорюючи фактичних обставин справи і юридичної оцінки дій ОСОБА_9 наданої судом, просив скасувати вирок у частині призначеного покарання через м`якість і невідповідність даним про особу засудженого та тяжкості скоєного злочину і ухвалити новий вирок, яким призначити останньому покарання за ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки.
		За наслідками перегляду вироку апеляційний суд касаційну скаргу прокурора  залишив без задоволення, а апеляційні скарги захисників задовольнив частково, вирок скасував та закрив кримінальне провадження через відсутність у діях ОСОБА_9 складу інкримінованих кримінальних правопорушень.
		За вимогами ст. 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції, крім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
		У разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК, має бути належним чином вмотивовано, а такі висновки суду - підтверджені доказами. Це рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів, у випадку, якщо апеляційний суд дійде висновку, що судом першої інстанції помилково враховано той чи інший доказ на підтвердження винуватості особи, і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими.
		Проте цих вимог закону при ухваленні свого рішення суд апеляційної інстанції не дотримався.
		Відповідно до вимог ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення.
		Оцінка доказів це розумова, логічна діяльність. Закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим. Внутрішнє переконання, якого доходять суб`єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Таке внутрішнє переконання повинне бути відображене в судовому рішенні через мотивування судом своїх висновків, що дозволяє перевірити його обґрунтованість судами апеляційної чи касаційної інстанцій і зробити висновок про правильність або помилковість цих висновків. 
		Суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих злочинів доказами зібраними у кримінальному провадженні та дослідженими в суді, проте апеляційний суд ухвалюючи рішення про скасування вироку та закриття кримінального провадження в оскаржуваній ухвалі не навів мотивів та не обґрунтував свого висновку чому надана судом першої інстанції оцінка зібраних доказів у справі є неправильною.
		Під час апеляційного перегляду вироку цей суд обмежився лише дослідженням заяви ОСОБА_10 до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, протоколу слідчого експерименту з нею від 12 грудня              2019 року, її показань викладених у вироку, а також протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій у виді аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_9  від 18 та 19 квітня 2019 року та контролю за вчиненням злочину від 19 квітня 2019 року, а також протоколу обшуку приміщення міграційної служби у Тернопільській області від 19 квітня 2019 року, протоколів освідування та особистого обшуку ОСОБА_9 від 19 квітня 2019 року, довідок УСБУ в Тернопільській області про виділення коштів з державного бюджету.
		Разом із тим, висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність в діянні особи складу кримінального правопорушення не можна робити лише на основі частини доказів, лишаючи поза увагою та без оцінки іншу частину доказів зібраних у кримінальному провадженні, без їх належного аналізу в сукупності, інакше така оцінка судом зібраних доказів у справі буде необ`єктивною та однобічною.
		У своїй ухвалі, як убачається з її змісту, суд апеляційної інстанції не навів аналізу всіх доказів зібраних у кримінальному провадженні та не дав їм оцінки в сукупності, а тому зроблені ним висновки не можна вважати належним чином умотивованими.
		Так, обґрунтовуючи свій висновок про відсутність у діях ОСОБА_9 складу  кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 27-   ч. 3 ст. 369 КК суд апеляційної інстанції в ухвалі вказав на те, що оскільки ОСОБА_9 висував вимогу про передачу грошових коштів разом із        ОСОБА_24 , це виключає наявність у нього умислу як на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, так і на підбурювання до замаху на надання неправомірної вигоди останньому.
		Обґрунтовуючи такий висновок апеляційний суд фактично послався лише на заяву ОСОБА_10 до правоохоронних органів про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, протокол проведення слідчого експерименту з нею 12 грудня 2019 року, а також на її показання надані в суді першої інстанції.
		Однак відповідно до вимог статей 23, 95 КПК таку оцінку апеляційний суд міг дати лише дослідивши її показання безпосередньо в суді та в сукупності з іншими доказами у справі, зокрема і з показаннями свідка ОСОБА_24 , який в суді першої інстанції категорично заперечував вказані обставини.
		Окрім того, наведені апеляційним судом у своєму рішенні висновки є суперечливими.
		Так, у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції вказав, що факт затримання    ОСОБА_9 на місці злочину правоохоронними органами призвів до порушення його права на захист, оскільки сторона обвинувачення позбавила його можливості реалізувати права підозрюваного при проведенні обшуку, в ході якого проводився і його особистий обшук, та при освідуванні. Апеляційний суд вважав, що таке порушення є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, що тягне за собою визнання доказів наданих стороною обвинувачення недопустимими.
		Однак із обґрунтованістю цього висновку не можна погодитись зважаючи на наступне.
		Відповідно до ч. 3 ст. 236 КПК слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишати місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку, а тому обмеження в пересуванні ОСОБА_9 під час проведення обшуку в приміщенні УДМС України у Тернопільській області не може свідчити про його затримання як підозрюваного у вчиненні злочину, оскільки таке обмеження під час обшуку було здійснено слідчим відповідно до положень ч. 3 ст. 236 КПК, а не на підставі ст. 208 цього Кодексу.
		За таких обставин немає підстав стверджувати про порушення права                  ОСОБА_9 на захист, який на час проведення обшуку не мав статусу підозрюваного.
		При проведенні обшуку ОСОБА_9 не заборонялось користуватися правовою допомогою адвоката, водночас участь захисника у цьому кримінальному провадженні відповідно до положень ст. 52 КПК не є обов`язковою. При цьому, як убачається з протоколу обшуку, під час його проведення до вказаної слідчої дії приєдналися захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були присутніми на місці до його завершення та виклали у протоколі свої зауваження. 
		Відсутність захисника під час проведення особистого обшуку та освідування ОСОБА_9 не тягне за собою недопустимість доказів отриманих при їх проведенні.
		Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово зазначав, зокрема у постанові від 17 січня 2023 року у справі № 648/1543/15-к, що підходи до оцінки допустимості показань, отриманих  від підозрюваної особи під час слідчих дій, у випадку порушення її права зберігати мовчання і не свідчити проти себе, або права бути представленим захисником і допустимості доказів, які хоча й можуть бути отримані примусово, але існують незалежно від волі особи, як, наприклад, документи, зразки дихання, крові, сечі або тканин тіла для проведення експертизи, суттєво відрізняються від оцінки показань особи. Мету убезпечення речових доказів від впливу особи має і її негайний  обшук після затримання.
		Жодні відомості, які були повідомлені ОСОБА_9 під час особистого обшуку та отримані при його освідуванні, не бралися судом до уваги при оцінці обставин справи і не були використані ним при ухваленні вироку.
		З урахуванням цих обставин Суд зазначає, що хоча при проведенні обшуку та освідуванні ОСОБА_9 захисник не був присутній, у справі немає підстав вважати, що докази у ній були отримані саме внаслідок відсутності адвоката у значенні положень ч. 1 ст. 87 КПК, оскільки присутність чи відсутність адвоката не могла вплинути на ці властивості.
		У своєму рішенні апеляційний суд також послався на відсутність у справі  процесуального рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування в кримінальному провадженні, та визначення старшого слідчої групи, у тому числі і у формі постанови, унаслідок чого всі зібрані в ньому органом досудового розслідування докази визнав недопустимими. Таку позицію апеляційний суд обґрунтував з посиланням на правовий висновокОб`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20. 
		Спростовуючи доводи сторони захисту про недопустимість усіх зібраних доказів у справі з тих самих підстав суд першої інстанції у вироку послався на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 946/2971/21 в якій Суд зазначив, що якщо процесуальне рішення про визначення слідчих або групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування в кримінальному провадженні, прийнято не у формі «постанови», а у формі «доручення», однак зміст, структура та обсяг викладеної у ньому інформації відповідають вимогам КПК, то в такому випадку слід визнати, що у  відповідному кримінальному провадженні є належне процесуальне рішення про  визначення слідчих, які здійснюватимуть у ньому досудове розслідування. При цьому достатнім є те, що доручення містить ті самі реквізити, що й постанова: посаду та особу керівника органу досудового розслідування, час і місце його складання, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження внесеного до ЄРДР та вказівки щодо проведення всебічного, повного і неупередженого досудового розслідування.
		З цього приводу апеляційний суд в ухвалі вказав, що висновки які містяться у рішеннях судової палати мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати і колегії суддів.
		Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 серпня            2023 року у справі № 633/195/17 відхилила доводи засудженого про недопустимість доказів зібраних у кримінальному провадженні та здійснення досудового розслідування неуповноваженим слідчим з огляду на те, що в матеріалах справи відсутня постанова про призначення слідчого у цьому  провадженні і з посиланням на вказаний висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 04 жовтня 2021 року зазначила, що в разі, якщо процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування в кримінальному провадженні, прийнято не у формі постанови, а у формі доручення, однак зміст, структура та обсяг викладеної у ньому інформації відповідають вимогам КПК, то потрібно констатувати, що в такому провадженні є належне процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть у ньому досудове розслідування.
		Крім того, Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у своїх постановах неодноразово вказував про можливість визначення слідчого чи групи слідчих документом, який хоч і має іншу назву ніж «постанова», але містить усі необхідні дані, які зазначаються у відповідній постанові (найменування посади та особу керівника органу досудового розслідування, час і місце складання документа, підстави для його складання (статті 39, 214 КПК) і номер кримінального провадження внесеного до ЄРДР), а невідповідність самої лише назви документа не змінює його суті (справи № 991/722/21, 461/7741/16-к, 663/3293/20).
		Обґрунтовуючи своє рішення апеляційний суд також вказав на те, що прокурором не підтверджено правову природу походження грошових коштів - предмета неправомірної вигоди, які не були виявлені та вилучені, що позбавляє суд можливості перевірити їх відповідність стандартам грошових купюр США.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 273 КПК під час проведення НСРД можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) грошові кошти. Водночас норми КПК не містять заборони щодо використання як предмета неправомірної вигоди грошових коштів, які належать фізичним особам, зокрема, заявникам та свідкам. Будь-якого документального або/та процесуального оформлення передання такими особами грошових коштів у розпорядження органу досудового розслідування для подальшого їх використання у кримінальному провадженні нормами кримінального процесуального законодавства також не передбачено.
		Наявність у матеріалах провадження протоколів огляду предметів свідчать про належну ідентифікацію грошових коштів. Показання потерпілої ОСОБА_10 , надані під час допиту в суді першої інстанції, узгоджуються з іншими доказами щодо походження грошей і не містять суперечностей, що виключає будь-які сумніви у джерелі походження цих коштів і законності їх використання під час здійснення контролю за вчиненням злочину
		Крім того, відомості про походження грошових коштів не впливають на їхні якісні характеристики, волевиявлення осіб, які отримували неправомірну вигоду, наявність чи відсутність ознак складу злочину, який є предметом даного судового розгляду та допустимість результатів НСРД.
		Враховуючи наведене, у зв`язку з істотними суперечностями у висновках апеляційного суду та відсутністю переконливої аргументації в ухвалі, необхідно визнати передчасним і таким, що призводить до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, висновок цього суду про відсутність в діяннях ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369 КК, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило апеляційному суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.
		За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.
		Під час нового розгляду апеляційному суду слід узяти до уваги наведене, ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, перевірити доводи апеляційних скарг, дати на них умотивовані відповіді і з додержанням вимог закону ухвалити у справі обґрунтоване судове рішення.
		З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК,  Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
		Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		___________________                                 ________________                      ________________  
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...