Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/2033/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 12-59гс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 917/2033/21
		провадження № 12-59гс24
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ткача І. В.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
		 
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 917/2033/21
		 
		за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Терещенко О. І., Шутенко І. А.)
		 
		за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури 
		до 1) державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича, 2) Акціонерного товариства «Укрпошта»,
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача- Фонду державного майна України,
		про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності, визнання права власності за державою,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		1.            Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича (далі - державний реєстратор Письмак А. О.), Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта»), в якому просить:
		 
		1) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Письмака А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.12.2019 індексний номер 50055845, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за АТ «Укрпошта» на нежитлове приміщення загальною площею 1937,7 м2 (складові частини: пошта А Ап площею 1893,2 м2 та диспетчерська, Б площею 44,5 м2), яке розташоване за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Сердюка Ігоря, буд. 20, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1979348153104 (далі - спірне нерухоме майно);
		 
		2) скасувати державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно, проведену за АТ «Укрпошта» на підставі рішення державного реєстратора Письмака А. О. від 05.12.2019 № 50055845, з одночасним припиненням речових прав АТ «Укрпошта» на зазначене нерухоме майно;
		 
		3) визнати за державою Україною в особі Міністерства інфраструктури України право власності на спірне нерухоме майно.
		 
		2.            Позов обґрунтовано тим, що, на думку прокурора, реєстрація права приватної власності за АТ «Укрпошта» на спірне нерухоме майно здійснена з порушенням вимог чинного законодавства.
		 
		3.            Господарський суд Полтавської області рішенням від 18.04.2023 відмовив у частині позовних вимог до державного реєстратора Письмака А. О. в задоволенні позову. У частині позовних вимог до АТ «Укрпошта» позов задовольнив.
		 
		4.            Суд зауважив, що зі змісту акта передавання спірного нерухомого майна та додатка 29 до нього слідує, що за вказаним актом Міністерство інфраструктури передало як внесок до статутного фонду ПАТ «Укрпошта», а ПАТ «Укрпошта» прийняло певне майно. Водночас суд звернув увагу, що у вище згаданому акті передавання майна не вказано, що відповідне державне майно передається саме у приватну власність ПАТ «Укрпошта».
		 
		5.            Господарський суд Полтавської області послався на практику Верховного Суду, відповідно до якої проведення корпоратизації державного підприємства в акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
		 
		6.            Суд виснував, що акт передавання майна, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права власності другого відповідача на спірне майно, не може розглядатися як дійсний правочин, відповідно до якого на законних підставах у другого відповідача виникло право приватної власності на відповідне майно.
		 
		7.            На думку суду, акт передавання майна, затверджений Міністерством інфраструктури 05.07.2017, може розглядатися лише як документ, яким зафіксовано перелік нерухомого майна, яке було передано другому відповідачу внаслідок реорганізації шляхом перетворення УДППЗ «Укрпошта». Оскільки зазначене майно перебувало у володінні УДППЗ «Укрпошта» на праві господарського відання, другий відповідач як юридична особа, створена внаслідок перетворення останнього, набув не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося у власності держави з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна.
		 
		8.            Реєстрація права власності на спірне нерухоме майно без належного юридичного титулу за особою, відмінною від особи, яка є власником цього майна за чинними правовстановлюючими документами, вочевидь є порушенням прав держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та може впливати на обсяг його правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження таким майном, отже, наявний спір про право власності на вказане майно.
		 
		9.            Суд прийняв до уваги, що спірне майно як до моменту підписання, так і після підписання зазначеного акта перебувало у володінні УДППЗ «Укрпошта» та другого відповідача як його правонаступника. У самому акті передавання майна від 05.07.2017 не йшлося про передачу майна у приватну власність ПАТ «Укрпошта». У зв`язку з викладеним порушення прав держави на спірне майно відбулося не внаслідок підписання зазначеного акта передавання, а внаслідок проведення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно за другим відповідачем з посиланням на вказаний акт.
		 
		10.         Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Письмака А. О., скасування державної реєстрації права приватної власності на спірне нерухоме майно та визнання права власності за державою Україною в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, оскільки державна реєстрація права приватної власності АТ «Укрпошта» на державне майно здійснена без належних правових підстав. 
		 
		11.         Суд відхилив доводи АТ «Укрпошта» про пропуск позовної давності, оскільки позивач міг довідатися про порушення прав держави не раніше дати проведення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно, тобто не раніше 02.12.2019, у зв`язку із чим на момент подання позову прокурором (30.12.2021) позовна давність не є пропущеною.
		 
		12.         Господарський суд Полтавської області відмовив у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора Письмака А. О., зазначивши, що перший відповідач Письмак А.О, як особа, яка виконувала функції державного реєстратора, не оспорює право власності держави на спірне майно, тобто є неналежним відповідачем у справі.
		 
		13.         Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 рішення Господарського суду Полтавської області від 18.04.2023 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Постанову мотивовано так.
		 
		14.         Суд зазначив, що правовий статус акціонерних товариств визначається Законом України «Про акціонерні товариства», відповідно до пунктів 2, 3 статті 1 якого діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами. Особливості створення акціонерних товариств в процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію.
		 
		15.         Відповідно до частини першої Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об`єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.
		 
		16.         Суд апеляційної інстанції виснував, що приватизація та корпоратизація не є тотожними поняттями. Корпоратизація - це перетворення державного підприємства на державне акціонерне товариство, в якому 100 % акцій належить державі. Корпоратизація підприємств іноді розглядається як перший етап приватизації, але нею не є. У той же час, це законодавчо врегульована процедура перетворення державних підприємств у акціонерні товариства, 100 % відсотків акцій яких належать державі.
		 
		17.         Прокурором та судом першої інстанції помилково фактично ототожнюються поняття «приватизація» та «корпоратизація». Господарський кодекс України визначає можливість зміни правового режиму майна господарського товариства, заснованого на державній власності, шляхом приватизації, але не зазначає, що цей спосіб є виключним.
		 
		18.         Корпоративні права, що належать державі у статутному капіталі АТ «Укрпошта», є окремим об`єктом цивільних прав, який не може прирівнюватися до права приватної власності на нерухоме майно АТ «Укрпошта».
		 
		19.         У процесі корпоратизації має місце реорганізація державного підприємства на акціонерне товариство, а останнє завжди є власником майна, відтак відбувається й перетворення об`єкта права власності - замість майна державного підприємства, власником якого була держава, їй належатимуть акції акціонерного товариства, сумарна вартість яких становить вартість того ж майна, з якого було сформовано статутний капітал. Тим самим у процесі корпоратизації відбулася зміна власника майна з одночасною зміною об`єкта права власності - власником майна, що належало державі (єдиного майнового комплексу державного підприємства) стає акціонерне товариство, а держава стає власником пакета акцій, що становить 100 % статутного капіталу акціонерного товариства.
		 
		20.         Право власності на нерухоме майно набуте АТ «Укрпошта» без порушень законодавства, зміна форми власності майна відбулась відповідно до вимог чинного законодавства.
		 
		21.         Дослідивши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини цієї справи та справи, яка розглядається (№ 917/2033/21), є відмінними, а відтак висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.04.2024, не можуть застосовуватись до цих правовідносин.
		 
		22.         08.08.2024 заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 18.04.2023 у справі № 917/2033/21.
		 
		23.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 17.04.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 917/2033/21 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024.
		 
		24.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 15.10.2024 передав справу № 917/2033/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) для уточнення висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (у тексті ухвали від 15.10.2024 помилково міститься посилання на частину третю статті 302 ГПК України, а не на частину четверту статті 302 цього Кодексу, якою встановлено підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - якщо колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати).
		 
		25.         Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
		 
		26.         Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, зокрема, зауважила, що до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно. У цьому випадку на праві господарського відання. Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об`єктами державної власності» (пункти 109, 110).
		 
		Водночас корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду. Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності. У зв`язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю (пункти 112-114).
		 
		27.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на те, що ПАТ «НАК «Надра України» не створювалося як державне унітарне та/або державне комерційне підприємство та не проходило процедуру корпоратизації, натомість АТ «Укрпошта», навпаки, було корпоратизоване.
		 
		28.         Корпоратизація є способом реорганізації державних підприємств в акціонерні товариства або товариства з обмеженою діяльністю, у процесі якого змінюється правовий режим державного майна, переданого до статутного капіталу господарського товариства, з державної власності на приватну власність товариства, управління яким здійснюється на засадах корпоративного управління пакетом акцій (часткою) у статутному капіталі товариства. Корпоратизація є етапом приватизації, а не його передумовою. Майно, передане до статутного капіталу державних акціонерних товариств, є приватною власністю товариства, що визначає право розпоряджатися цим майном та нести відповідальність перед кредиторами за рахунок такого майна. Внесками до статутного капіталу державних акціонерних товариств можуть бути також майнові права - право господарського відання, постійного користування, оренди.
		 
		29.         Способами зміни правового режиму майна державної форми власності є: приватизація майна державних підприємств, пакетів акцій (часток) держави у статутних капіталах господарських товариств, передача цілісних майнових комплексів державного підприємства в оренду, приватизація (корпоратизація), продаж державного майна, передача в найм (оренду) об`єктів державної власності на конкурентних засадах шляхом проведення електронних аукціонів (публічних торгів), безоплатна передача в комунальну власність.
		 
		30.         Держава в особі Кабінету Міністрів України може створювати суб`єктів господарювання державного сектора економіки, у тому числі в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, та наділяти їх державним майном (зокрема, акціями чи корпоративними правами), яке може використовуватись для формування статутного капіталу або передаватись в користування на правовому титулі господарського відання.
		 
		31.         Указом Президента України від 14.06.2000 № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» було передбачено правовий режим використання майна ПрАТ «НАК «Надра України» саме «користування». Пункт 22 статуту ПАТ «НАК «Надра України» передбачає, що державне майно, у тому числі нерухоме майно, передане компанії відповідно до законодавства, закріплюється за компанією на праві господарського віддання. Водночас наказом Міністерства інфраструктури України від 05.07.2017 № 240 «Про затвердження акта передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» затверджено акт передавання майна до статутного капіталу АТ «Укрпошта», пунктом 5.4 статуту АТ «Укрпошта» визначено, що все нерухоме та інше майно, передане до статутного капіталу товариства або набуте товариством на законних підставах, є його власністю.
		 
		32.         ПАТ «НАК «Надра України» було утворено у 2000 році, тобто правовідносини у справі № 917/1212/21 виникли до прийняття Господарського кодексу України (16.01.2003) та Цивільного кодексу України (16.01.2003), а також за існування зовсім іншого нормативно-правового регулювання, наприклад Закону України «Про власність» (втратив чинність 27.04.2007) та редакцій статей, зокрема статті 12 Закону України «Про господарські товариства», статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», пунктів 19, 20 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» тощо.
		 
		33.         Редакція статті 12 Закону України «Про господарські товариства» станом на дату утворення Національної акціонерної компанії «Надра України» (2000 рік) передбачала, що «товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність».
		 
		34.         Натомість редакція статті 12 Закону України «Про господарські товариства», чинна на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі (дату корпоратизації АТ «Укрпошта - 01.03.2017), закріплювала, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
		 
		35.         Аналогічно й редакція статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», чинна на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, на відміну від редакції попередніх років, яка передбачала виключний перелік способів приватизації державного майна, була доповнена положеннями про те, що «приватизація державного майна проводиться іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей».
		 
		36.         Отже, зазначені нормативно-правові акти та редакції статей, на яких побудована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не були чинними на час виникнення спірних правовідносин з передачі майна до статутного капіталу АТ «Укрпошта».
		 
		37.         Колегія суддів звертає увагу, що державні акціонерні товариства, зокрема такі як АТ «Укрпошта», АТ «Укрзалізниця», АТ «Укрбуд», АТ «Украгролізинг» та багато інших, маючи значну кількість власних об`єктів нерухомого майна, право приватної власності на які були оформлені до висловлення Великою Палатою Верховного Суду правової позиції у справі № 917/1212/21, зіштовхнуться з проблемою невизначеності правового статусу такого майна. З відкритих джерел можна дізнатися, що тільки АТ «Укрпошта» має у власності близько 5 тисяч об`єктів нерухомості. Виникає ситуація правової невизначеності відносно того, чи всі акціонерні товариства з державною часткою, і якою саме повинна бути частка держави в акціонерному капіталі, мають все своє майно в державній власності. Очевидно така ситуація не сприяє розвитку економічного клімату нашої країни, залученню інвестицій в корпоратизовані товариства та захисту права власності загалом. Виникають глобальні правові питання щодо можливості відчуження власного майна державними акціонерними товариствами без згоди органів приватизації. При цьому на сьогодні ініційована значна кількість подібних справ, які вже перебувають на розгляді в судах апеляційної та касаційної інстанцій. Звідси уточнення правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1212/21 необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики та по суті є виключною правовою проблемою.
		 
		38.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на те, що існує значна кількість акціонерних товариств, які були корпоратизовані, а їхні пакети акцій вже були приватизовані і реалізовані державою приватним власникам, тому застосування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, ставить під сумнів подальшу можливість держави реалізувати пакети акцій у таких акціонерних товариствах, оскільки все майно таких товариств буде вважатися державним до закінчення приватизації, тобто продажу всіх акцій.
		 
		39.         За законодавством акціонерне товариство відповідає належним йому майном, але якщо майно, передане до статутного капіталу товариства, йому не належить, адже воно державне, то відповідальність акціонерної державної компанії нівелюється, так само втрачається сенс і самої приватизації, адже ставить під сумнів формування статутного капіталу товариства, оскільки таке акціонерне товариство не має права власності на своє майно.
		 
		40.         У зв`язку із цим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, шляхом його доповнення висновком про те, що якщо акціонерне товариство, створене у розпорядчому порядку за ініціативою і по волі держави як власника в особі уповноваженого органу, власником 100 % акцій якого є держава, має майно, закріплене за ним на праві господарського віддання, то таке майно залишається у державній власності і таке акціонерне товариство не має права ухвалювати рішення про його продаж до моменту завершення процедури приватизації, якщо ж акціонерне товариство створене шляхом корпоратизації державного акціонерного товариства, отримало державне майно як внесок до статутного капіталу, то це майно є його власністю. Після продажу будь-якого пакета акцій державного акціонерного товариства майно цього товариства втрачає статус державної власності.
		 
		Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
		 
		41.         Згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		42.         Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
		 
		43.         Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
		 
		44.         Варто вказати також, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі ? ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
		 
		45.         У рішенні від 27.09.1990 у справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, яких слід прагнути.
		 
		46.         З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
		 
		47.         Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
		 
		48.         Наявність таких підстав обґрунтовує суд касаційної інстанції, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку, викладеного в іншій справі за подібних правовідносин.
		 
		49.         Однак необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.
		 
		50.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, фактично не погоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду за наслідками застосування наведених норм.
		 
		51.         Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначаючи про необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
		 
		52.         Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не обґрунтував необхідності відступу (уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.
		 
		53.         Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала, зокрема, в ухвалах від 17.04.2024 у справі № 911/1095/22 (пункти 42-56), від 15.11.2023 у справі № 910/14489/20 (пункти 15-24) від 17.07.2024 у справі № 904/2465/21 (пункти 40-47).
		 
		54.         Також Велика Палата Верховного Суду наголошує, що із часу формування правового висновку у справі № 917/1212/21, від якого пропонує відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, пройшло лише сім місяців. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, - немає.
		 
		55.         В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на зміни в період з квітня 2024 року суспільного контексту, через які застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
		 
		56.         Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала в ухвалах від 24.04.2024 у справі № 367/3859/20, від 31.08.2023 у справі № 369/11493/21, від 05.04.2023 у справі № 201/2885/20, від 17.07.2024 у справі № 904/2465/21.
		 
		57.         Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що уточнення правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1212/21 необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики та по суті є виключною правовою проблемою.
		 
		58.         Водночас згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
		 
		59.         Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		 
		60.         З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		 
		61.         З огляду на викладені критерії Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, повинен обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, та різну судову практику її вирішення тощо.
		 
		62.         Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не здійснив обґрунтування виключної правової проблеми, не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 917/2033/21.
		 
		63.         Резюмуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вказав конкретних причин необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не обґрунтував наявності виключної правової проблеми та, як наслідок - не обґрунтував підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Висновки Великої Палати Верховного Суду
		 
		64.         Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		 
		65.         З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд та повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		 
		 
		 
		Керуючись статтями 233-235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу № 917/2033/21 за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури до державного реєстратора Сухинівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Письмака Артема Олександровича, Акціонерного товариства «Укрпошта», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності, визнання права власності за державою за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		 
		Ухвала у справі № 917/2033/21 набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач І. В. ТкачСудді:О. О. Банасько О. В. Кривенда О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...