Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/7237/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 26.11.2024. Зареєстровано: 27.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 26.11.2024
Номер судового провадження: 22-ц/803/9293/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/9293/24 Справа № 203/7237/23   Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 листопада 2024 року                                м. Дніпро
		 
		Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
		 
		судді-доповідача  Никифоряка Л.П.,
		суддів  Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
		за участі секретаря судового засідання  Драгомерецької А.О.,
		 
		розглянувши відкритов залісудових засіданьДніпровського апеляційногосуду вмісті Дніпросправу,що виниклаз трудовихправовідносин запозовом ОСОБА_1 до Акціонерноготовариства «Українськазалізниця» провизнання незаконнимта скасуваннянаказу вчастині призупиненнядії трудовогодоговору,стягнення сумизаробітної платита іншихвиплат,в якійподана апеляційнаскарга Акціонернимтовариством «Українськазалізниця» нарішення Кіровськогорайонного судум.Дніпропетровська від15липня 2024року, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У грудні 2023року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі  АТ «Українська залізниця») в якому виклав вимоги про визнання незаконним та скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору, стягнення суми заробітної плати та інших виплат.
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 24 жовтня 2014року він працював у відповідача на посаді ревізора, а згідно наказу від 18 серпня 2017року переведений на посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
		 
		Наказом АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022року № 483/ос у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію рф проти України можливості повноцінно організувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, у відповідності до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів припинено простій, введений наказом № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022року працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю з дати, зазначеної у додатку № 1 до цього наказу, призупинено дію трудового договору між ревізором ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» до припинення або скасування воєнного стану, починаючи з 30 червня 2022року.
		 
		Позивач вважав, що передбачених статтею 13 вказаного Закону підстав тимчасового призупинення дії трудового договору з ним не було, оскільки відсутні докази того, що на час видання наказу існували обставини, які б виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором і посадовою інструкцією, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника  виконувати її, зважаючи на те, що робоче місце позивача розташовано в місті Дніпро, де активні бойові дії не велися та не ведуться, вказана область не перебуває під окупацією і позивач готовий був працювати, про що у колективних зверненнях повідомлявся відповідач, проте жодних дій відповідача, спрямованих на поновлення робочого процесу щодо трудового договору не вживалось і не вживається, та, відповідно, заробітну плату він не отримує.
		 
		За таких обставин, позивач виклав вимоги про визнання незаконним та скасування наказу та додатку до нього АТ «Українськазалізниця» від 04 травня 2022року № 483/ос в частині, що стосується ревізора ОСОБА_1 ; стягнення з відповідача на його користь суми заробітної плати та інших виплат за період дії наказу та додатку № 1 до нього по дату поновлення дії трудового договору в розмірі 306 058,24грн; а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішенням Кіровського районногосуду м.Дніпропетровська від15липня 2024року позовні вимоги  ОСОБА_1  задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022року № 483/ос в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 
		Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 04 травня 2022року по 04 травня 2023року в розмірі 227 040,47грн.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Допущено негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		В апеляційній скарзі АТ «Українськазалізниця», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклало вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що призупинення дії трудового договору слід розглядати саме у контексті таких обмежень, зумовлених воєнним станом, проте в оскаржуваних судових рішеннях інтереси працівника суд ставить вище інтересів роботодавця. Судом не враховано, що положеннями статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачено обов`язок роботодавця пропонувати працівнику переведення на іншу роботу або організувати дистанційну форму роботи. Аналіз статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» свідчить про те, що підставами для призупинення дії трудового договору може бути не лише повна неможливість здійснення господарської діяльності товариством через його руйнування, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше. Обсяги господарської діяльності АТ «Українська залізниця» у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися. Кількість зруйнованого та пошкодженого майна товариства зростала. Тому, з метою забезпечення функціонування підприємства виникла необхідність вжити заходи щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками, яких неможливо було забезпечити роботою та посадами. Судами помилково застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у випадку визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору не передбачено.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, а рішення  без змін.
		 
		Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.
		 
		Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що з 23 жовтня 2014року позивач ОСОБА_1 працював на посаді ревізора відділу внутрішнього аудиту та контролю за дотриманням податкового законодавства служби контролю та внутрішнього аудиту ДП «Придніпровська залізниця» на час відсутності основного працівника.
		 
		06 травня 2015року позивач переведений ревізором відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю структурних підрозділів служби контролю та внутрішнього аудиту ДП «Придніпровська залізниця», що з 01 грудня 2015року реорганізовано шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця» та утворено регіональну філію «Придніпровська залізниця».
		 
		01 грудня 2016року позивач переведений на посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту аудиту та контролю ПАТ «Українська залізниця».
		 
		Наказом № 2014/ос від 18 серпня 2017року позивач з 21 серпня 2017року переведений на посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» (з 31 жовтня 2018року АТ «Укрзалізниця»), що підтверджується відповідними наказами та трудовою книжкою, долученою до матеріалів справи в копії (т.1 а.с.13-19).
		 
		Згідно підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Регламенту організації та проведення внутрішнього аудиту та контролю в ПАТ «Укрзалізниця», введеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26 червня 2018року № 401, поточні аудити здійснюються на підставі піврічних планів проведення аудиту, а також за окремим дорученням голови правління Товариства (т.1 а.с.179-192).
		 
		Наказом № Ц-42/6-В від 24 лютого 2024року для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» встановлено режим простою з 24 лютого 2022року до відміни, на підставі чого було складено акт простою від 24 лютого 2022року, згідно якого з 24 лютого 2022року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі (т.1 а.с.27-28, 29).
		 
		Згідно витягу з наказу АТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2022року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою». Згідно додатку 1 до наказу від 24 лютого 2022року № Ц-42/6-В (в редакції наказу від 24 березня 2022року № Ц-42/12-В) ОСОБА_1 встановлено режим простою 24.02.2022-28.02.2022, 01.03.2022-31.03.2022 (т.1 а.с.30, 31).
		 
		Згідно витягу з наказу АТ «Укрзалізниця» від 11 липня 2022року № Ц-42/38-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою». Згідно додатку 1 до наказу від 24 лютого 2022року № Ц-42/6-В (в редакції наказу від 24 березня 2022року № Ц-42/38) ОСОБА_1 встановлено режим простою 24.02.2022-28.02.2022, 01.03.2022-31.03.2022, 01.04.2022-30.04.2022, 01.05.2022-09.05.2022 (т.1 а.с.34-35).
		 
		Згідно даних наказу АТ «Українська залізниця» від 04 травня 2022року № 483/ос у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію Російської Федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022 воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів з 06 травня 2022року призупинено простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022року та з 06 травня 2022року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, зазначеними в додатку № 1. Витяг даного додатку містить прізвище ОСОБА_1 (т.1 а.с.32-33, 204-205, 206-209).
		 
		Позивачем ОСОБА_1 22 липня 2022року та 23 січня 2023року на ім`я голови правління АТ «Українська залізниця» подавалася заява з вимогою поновити дію його трудового договору (трудових правовідносин) у зв`язку із можливістю виконувати роботу. У заяві ОСОБА_1 зазначив, що з 24 лютого 2022року постійно перебуває в місті Дніпро, де не ведуться активні бойові дії (т.1 а.с.198-199).
		 
		Крім того, у травні, липні та серпні 2023року колектив управління внутрішнього аудиту та контролю РФ «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» на адресу голови правління АТ «Укрзалізниця» та голови наглядової ради АТ «Укрзалізниця» спрямовувалося колективне звернення, серед підписантів яких був і позивач, які повідомили про готовність приступити до роботи та просили поновити з ними дії трудових договорів (трудових відносин) (т.1 а.с.36-98).
		 
		Також з листом від 06 липня 2023року Профспілка залізничників і транспортних будівельників України звернулась до голови правління АТ «Укрзалізниця» з приводу поновлення дії трудових договорів з працівниками управління та повідомила про наявність судової практики, пов`язаної зі скасуванням наказів про призупинення дії трудових договорів на підставі того, що головною умовою припинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконати її.
		 
		Наказом (розпорядженням) № 2015/ос від 30 жовтня 2023року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 01 листопада 2023року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (т.1 а.с.20).
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Українська залізниця» станом на час збройної агресії російської федерації проти України та станом на час винесення оскаржуваного наказу про призупинення трудового договору свою діяльність не припинило і продовжує здійснювати господарську діяльність, хоча відбулися зміни в організації виробництва і праці, організаційній структурі товариства і скорочення штату працівників, призупинення роботи працівників, пошкодження та втрата майна.
		АТ «Українська залізниця» належними доказами не підтверджено існування передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору та виникнення обставин, які виключали можливість сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто абсолютної неможливості роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ АТ «Українська залізниця» від 04 травня 2022року № 483/ос у частині призупинення дії трудового договору з позивачем є протиправним та підлягає скасуванню зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку, розмір якого визначено відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року № 100.
		 
		Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		 
		Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		 
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		 
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		 
		Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		 
		Указом Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
		 
		Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
		 
		Воєнний стан  це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
		 
		15 березня 2022року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		 
		Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 01 квітня 2022року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		 
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		 
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		 
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору  це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
		 
		Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
		 
		Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		 
		Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
		 
		Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		 
		Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
		 
		Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		 
		Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292 св 23).
		 
		Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654 св 23), розглядаючи спір про звільнення 22 серпня 2022року з посади сестри-господині в школі/таборі в м. Одесі на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, дійшов висновку, що «існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України не містить умов за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо. Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», в редакції чинній на час звільнення позивачки з роботи, м. Одеса до переліку таких територій включена не була. Оскільки ДП Українського дитячого центру «Молода гвардія» розташоване на території, де не проводяться бойові дії, неможливість забезпечити позивачку роботою, визначену трудовим договором не пов`язана із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, а саме по собі існування воєнного стану в країні та обставини, пов`язанні з тим, що фактично дитячій табір не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за пунктом шостим частини першої статті 41 КЗпП України».
		 
		За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця».
		 
		Факт введення в Україні з 24 лютого 2022року воєнного стану є загальновідомим.
		 
		АТ «Українська залізниця» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що обсяги господарської діяльності товариства у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, зменшилися, кількість зруйнованого та пошкодженого майна зросла, а робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Українська залізниця», які не виконують критично важливі завдання, була зупинена, тому з метою забезпечення функціонування підприємства виникла необхідність вжити заходів щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками, забезпечити роботою за посадами яких було неможливо.
		 
		У наказі АТ «Українська залізниця» про призупинення дії трудового договору від 04 травня 2022року № 483/ос вказано про те, що з 03 червня 2022року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку № 1 до цього наказу (т.1 а.с.32-33, 204-205, 206-209).
		 
		Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу  її виконувати, тому суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
		 
		Як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, АТ «Українська залізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як національний перевізник вантажів та пасажирів.
		 
		Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ «Українська залізниця» дію трудових договорів не було призупинено.
		 
		Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймає посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, роботою. Такі висновки спростовують доводи апеляційної скарги у відповідній частині.
		 
		Суд має насамперед з`ясувати, а відповідач довести, неможливість надання та виконання роботи.
		 
		Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 31 січня 2024року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) зроблено висновок, що «Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо».
		 
		Оскільки суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тому не підлягає застосуванню частина четверта цієї статті про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
		 
		У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суди вірно застосували.
		 
		Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати йому середню заробітну плату за весь час його перебування у вимушеному прогулі, тому доводи апеляційної скарги про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, у цьому випадку безпідставні.
		 
		Посилання АТ «Укрзалізниця» на неможливість надати позивачу роботу, оскільки обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися, що підтверджується консолідованими фінансово-економічними показниками за 1 квартал 2022 року, на підтвердження чого надано лист Департаменту економіки, планування та бюджетування АТ «Укрзалізниця» № ЦФЕ-7/477 від 16 вересня 2022року, а також на ту обставину, що призупинення дії трудового договору з позивачем відбулось внаслідок втрати відповідачем можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства (як слідує з оскаржуваного наказу) та відсутності у нього роботи для позивача, яку б можна було виконувати (лист від 07 листопада 2022року № АЦСК-07/59, яким підтверджується, що Наглядовою радою не затверджувались плани внутрішніх аудитів на 2022 рік), що виключає можливість виконання позивачем роботи, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не був ініціатором призупинення із відповідачем трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець.
		 
		Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження і той факт, що відповідач позбавлений можливості надати роботу позивачу, зокрема, хоча б частково, дистанційно або застосувати інший механізм встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатний виконувати позивач відповідно до своєї кваліфікації та досвіду роботи. Таким чином, робочим місцем позивача ОСОБА_1 є місто Дніпро, де військові дії безпосередньо не мали місця та не могли перешкодити здійсненню працівником Укрзалізниці у відділі аудиту та контролю своїх трудових обов`язків.
		 
		Сама по собі обставина не затвердження Наглядовою радою товариства планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою з незалежних від нього причин або перевести його на іншу роботу чи залучити його до роботи за дистанційною формою організації праці.
		 
		Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки фактично копію оскаржуваного наказу відповідач направив позивачу на його заяву від 26 вересня 2023року за супровідним листом від 17 жовтня 2023року, що останній отримав лише 27 жовтня 2023 року, обставини чого визнані представником відповідача в судовому засіданні, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з позовом 01 грудня 2023року, тобто в межах визначеного КЗпП України строку.
		 
		Посилання відповідача на те, що строк звернення до суду пропущений без поважних причин, оскільки позивач з часу запровадження призупинення трудового договору про це знав з розрахункових листів і навіть 22 липня 2022року звертався з заявою про поновлення дії трудового договору,  є безпідставними, оскільки жодних належних та допустимих та достатніх доказів того в який конкретно спосіб і коли саме (число, місяць, рік) позивач повідомлявся саме про винесений наказ та його зміст відповідачем не надано.
		 
		При цьому, суд враховує, що у трудових правовідносинах працівник є більш вразливою стороною, тим більш в період, коли в країні запроваджений військовий стан, у зв`язку з чим законодавець покладає саме на роботодавця тягар належного повідомлення, роз`яснення, ознайомлення, доведення до відома, тощо з метою захисту конституційного права на працю і її оплату.
		 
		А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
		 
		Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення  без змін.
		 
		На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, 
		 
		                                П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кіровського районногосуду м.Дніпропетровська від15липня 2024року залишити без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 26 листопада 2024року.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...