Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/195/24 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання засновницьких (установчих) документів недійсними.
Надіслано судом: 26.11.2024. Зареєстровано: 27.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 21.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  924/195/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:      Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О., 
		за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на ухвалу Господарського суду Хмельницької області
		у складі судді Мухи М. Є.
		від 01 липня 2024 року
		та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду 
		у складі колегії суддів: Василишина А. Р., Філіпової Т.Л., Маціщук А. В. 
		від 11 вересня 2024 року (повний текст складений 13 вересня 2024 року)
		 
		у справі за позовом ОСОБА_2 
		до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с.  Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)",
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
		1) ОСОБА_3 ,
		2) ОСОБА_4 ,
		3) ОСОБА_5 ,
		4) ОСОБА_6 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
		1) ОСОБА_1 ,
		2) ОСОБА_7 ,
		про визнання недійсним рішення та статуту,
		 
		за участю представників:
		від позивача: не з`явились
		від відповідача:  Сергійчук Ю. В. , Габай О. П. 
		від третіх осіб на стороні позивача: 
		1) не з`явились
		2) не з`явились
		3) не з`явились
		4) не з`явились
		від третіх осіб на стороні відповідача:
		1) Бойко М. Д. 
		2) не з`явились
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст позовних вимог.
		У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" про:
		- визнання недійсними рішень загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)", оформлених протоколом № 1/23 від 02 вересня 2023 року, про функціонування парафії у статусі незалежної православної громади та затвердження статуту в новій редакції;
		- визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" в новій редакції, затвердженій протоколом загальних зборів релігійної організації №  1/23 від 02 вересня 2023 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення були прийняті на загальних (парафіяльних) зборах, що відбулися з порушенням порядку їх скликання та проведення, оскільки збори фактично не відбулися або ж відбулися зі значно меншою кількістю присутніх осіб, ніж зазначено у протоколі, дійсні члени релігійної громади, зокрема і позивачка, не повідомлялися про скликання зборів, участі у зборах не брали, спірні рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної організації були прийняті всупереч статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та пункту 5.4. статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" недостатньою кількістю голосів, необхідною для їх прийняття. Також позивачка зазначила про те, що спірні рішення про вихід з канонічної підлеглості та про внесення змін до статуту шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної організації з питань третього та четвертого порядку денного, а також затверджена нова редакція статуту суперечать частині третій статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка не передбачає можливості лише виходу релігійної громади з-під підпорядкування діючого в Україні та за її межами релігійного центру (управління) і продовження діяльності у якості «незалежної» релігійної громади, а також суперечать частинам першій - третій статті 12 цього ж закону. За твердженням позивачки пункт 53 статуту в затвердженій спірним рішенням новій редакції Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" суперечить статті 14 України «Про свободу совісті та релігійні організації», статут підписаний неуповноваженою на його підписання особою.
		Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 19 лютого 2024 року за зазначеним позовом ОСОБА_2 відкрив провадження у справі №  924/195/24, а ухвалою від 18 березня 2024 року залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
		Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 24 квітня 2024 року залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
		2. Короткий виклад заяви про затвердження мирової угоди.
		01 липня 2024 року до Господарського суду Хмельницької області від сторін у справі - ОСОБА_2 та Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с.  Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" надійшла заява про затвердження мирової угоди, до якої додана підписана сторонами у справі мирова угода.
		У зазначеній заяві сторони у справі послалися на те, що 30 червня 2024 року відбулися загальні (парафіяльні) збори Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с.  Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)", на яких були прийняті рішення про визнання недійсними рішень загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)", оформлених протоколом № 1/23 від 02 вересня 2023 року, які є предметом спору у цій справі, а також про погодження тексту мирової угоди у справі № 924/195/24.  
		3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.
		Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 01 липня 2024 року у справі №  924/195/24 задовольнив заяву позивача та відповідача від 1 липня 2024 року у справі № 924/195/24 та затвердив мирову угоду від 30 червня 2024 року у справі №924/195/24 в редакції, викладеній у резолютивній частині ухвали, закрив провадження у справі № 924/195/24. 
		Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 11 вересня 2024 року залишив без змін ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 1 липня 2024 року по справі №924/195/24.
		Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність затвердження мирової угоди між сторонами у справі у запропонованій сторонами редакції та виходили з того, що подана на затвердження суду мирова угода укладена з метою врегулювання спору і стосується прав та обов`язків сторін цього спору, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, підстави, встановлені частиною п`ятою статті 192 Господарського процесуального кодексу України, для постановлення ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди, відсутні, а заперечення третіх осіб на стороні відповідача щодо затвердження мирової угоди у справі, суперечать їх процесуальному статусу у справі, як третіх осіб на стороні відповідача, який і прийняв рішення про укладення мирової угоди. 
		4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
		У касаційній скарзі третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 01 липня 2024 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2024 року повністю, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржниця послалася на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначила про те, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень:
		- неправильно застосували положення статей 8, 15 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №  906/1330/21;
		- порушили норми процесуального права, а саме: частину п`яту статті 192 Господарського процесуального кодексу України, не звернули увагу на неможливість затвердження укладеної між сторонами у цій справі мирової угоди з огляду на те, що ця угода суперечить закону і порушує передбачені статтею 35 Конституції України, статтями 3, 4, 8, 15 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» права на свободу світогляду і віросповідання та охоронювані законом інтереси інших осіб - жителів Зінківської громади Хмельницького району Хмельницької області, до складу якої входить і село Адамівка.   
		6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, оскільки скаржник не зазначає у касаційній скарзі, яку норму матеріального права неправильно застосував суд апеляційної інстанції, а у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1330/21 від 03 квітня 2024 року, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, відсутні висновки щодо застосування частини п`ятої статті 192 Господарського процесуального кодексу України, а тому посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції цієї норми процесуального права не можуть братись до уваги та оцінюватись судом касаційної інстанції, скаржник наводить у касаційній скарзі цитати з постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1330/21 від 03 квітня 2024 року, які не мають логічного та змістовного взаємозв`язку з правовим регулюванням правовідносин у цій справі. За твердженням відповідача оскаржувані судові рішення прийняті судами попередніх інстанцій з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального і процесуального права на основі належного, повного з`ясування обставин справи, а касаційна скарга не містить аргументів, що доводять протилежне.
		Позивачка - ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. За твердженням позивачки касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в цілому чи територіальної громади в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Скаржниця не довела обставин того, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника. На думку позивачки справа, що розглядається, має значення виключно для учасників справи і стосується виключно питань діяльності відповідача та його членів, до яких заявниця касаційної скарги ОСОБА_1 не належить. 
		Позивачка також посилається на те, що скаржниця не навела у касаційній скарзі доводів, які б свідчили про те, що умови мирової угоди стосувались прав чи обов`язків інших осіб чи порушували їх права, не обґрунтувала, в якій частині мирова угода суперечить чинному законодавству, неправильно визначила правові підстави касаційного оскарження, а наведені у касаційній скарзі положення постанови Великої Палати Верховного Суду не містять висновків щодо застосування норм матеріального чи процесуального права, які застосовані судом апеляційної інстанції чи мали бути ним застосовані при вирішенні спору.
		Третя особа-2 на стороні відповідача та треті особи на стороні позивача відзивів на касаційну скаргу не надали.
		Позиція Верховного Суду.
		7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
		Верховний Суд, обговоривши доводи учасників справи, викладені у касаційній скарзі та у відзивах на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Одним зі способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов`язків сторін щодо предмета позову. Право сторін спору в господарському процесі на укладення мирової угоди передбачено Господарським процесуальним кодексом України. 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
		Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. 
		Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
		Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:
		1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або
		2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
		Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №  914/1789/19, аналізуючи наведені положення процесуального законодавства, дійшов висновку, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони припиняють наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу.
		Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.
		До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.
		На відміну від звичайного договору мирова угода в позовному провадженні укладається у процесі розгляду справи в господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Подібний висновок Верховного Суду викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/661/20 та постановах Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №  910/11213/20, від 21 березня 2023 року у справі № 914/3014/20.
		Згідно з пунктом 7 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв`язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв`язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.
		Надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов`язковим і для учасників правовідносин, і для суду.
		Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
		Укладення мирової угоди як спосіб реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно з процесуальним законом неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїхось прав і охоронюваних законом інтересів.
		Як вбачається місцевий господарський суд ухвалою від 01 липня 2024 року у цій справі, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2024 року, затвердив мирову угоду від 30 червня 2024 року, укладену між сторонами у цій справі: ОСОБА_2 (позивачка) та Релігійною організацією "Релігійна громада Свято-Покровського храму с.  Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" (відповідач) та закрив провадження у справі № 924/195/24. 
		За змістом затвердженої судом мирової угоди сторони у цій справі:
		- домовилися врегулювати спір у даній справі № 924/195/24 шляхом підписання та виконання цієї мирової угоди;
		- визнають недійсними рішення Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)", оформлені протоколом загальних зборів Релігійної організації № 1/23 від 02 вересня 2023 року, про функціонування парафії у статусі незалежної православної громади та затвердження статуту Релігійної організації в новій редакції;
		- визнають недійсним статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" в новій редакції, затвердженій протоколом загальних зборів Релігійної організації №  1/23 від 02 вересня 2023 року;
		- підтверджують, що у зв`язку із укладенням цієї мирової угоди та визнанням сторонами недійсними рішень Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровського храму с. Адамівка Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)", оформлених протоколом загальних зборів Релігійної організації № 1/23 від 02 вересня 2023 року, про функціонування парафії у статусі незалежної православної громади та затвердження статуту Релігійної організації в новій редакції, ці рішення втрачають чинність та не можуть створювати жодних юридичних наслідків для відповідача;
		- у зв`язку з підписанням цієї Мирової угоди дійшли спільної згоди вважати заявлені позовні вимоги врегульованими повністю.
		При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що подана сторонами у цій справі до суду заява про затвердження мирової угоди та сама мирова угода скріплені підписами представників сторін (позивача та відповідача).
		Дослідивши зміст поданої сторонами у цій справі на затвердження суду першої інстанції мирової угоди, суди попередніх інстанцій встановили, що мирова угода укладена з метою врегулювання спору і стосується прав та обов`язків сторін цього спору, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, а підстави, встановлені частиною п`ятою статті 192 Господарського процесуального кодексу України, для постановлення ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди, відсутні.
		Третя особа-1 на стороні відповідача у касаційній скарзі посилається на те, що затверджена судом у цій справі мирова угода порушує її та інших членів Зінківської громади Хмельницького району Хмельницької області права та охоронювані законом інтереси на свободу світогляду і віросповідання, на свободу совісті, передбачені статтею 35 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації».
		Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржниці, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, за умовами затвердженої судом у цій справі мирової угоди сторони визнали факт недійсності рішень загальних зборів членів відповідача, оформлених протоколом № 1/23 від 02 вересня 2023 року, про функціонування парафії у статусі незалежної православної громади та затвердження статуту відповідача в новій редакції. Верховний Суд зазначає про те, що ці умови мирової угоди не позбавляють і не обмежують членів Зінківської громади Хмельницького району Хмельницької області та скаржницю, як члена цієї громади, у реалізації їх зазначених прав у визначений законом спосіб, зокрема не обмежують та не позбавляють членів територіальної громади реалізувати свободу сповідування будь-якої релігії або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Скаржниця не зазначає у касаційній скарзі, яким чином умови затвердженої судом у цій справі мирової угоди порушують ці її права (свободи) та / або інтереси або впливають на них.
		Крім того, скаржниця також посилається на те, що умови затвердженої судом у цій справі мирової угоди суперечать статті 8 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» та порушують передбачені цієї нормою її та інших членів релігійної громади відповідача права.
		Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржниці з огляду на таке.
		У статті 8 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» передбачене право релігійної громади на визначення та зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням).
		Верховний Суд зазначає про те, що умови, затвердженої судом у цій справі мирової угоди (зокрема про визнання сторонами у цій справі факту недійсності рішень загальних зборів членів відповідача, оформлених протоколом № 1/23 від 02 вересня 2023 року, про функціонування парафії у статусі незалежної православної громади та затвердження статуту відповідача в новій редакції) жодним чином не обмежують та не позбавляють членів релігійної громади відповідача права на скликання загальних зборів відповідно до вимог закону для вирішення питання щодо зміни підлеглості існуючої релігійної громади будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням).
		Крім того, відповідно до частини восьмої статті 8 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
		З огляду на викладене доводи скаржниці про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 35 Конституції України та положень статей 3, 4, 8, 15 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.
		За змістом статті 192 Господарського процесуального кодексу України вирішення питання щодо укладення мирової угоди належить до процесуальних прав сторін, в той час, як інші учасники справи не наділені повноваженнями щодо їх схвалення або заперечення.
		Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 грудня 2020 року в справі № 911/427/19, які правильно у відповідності до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України були враховані судом апеляційної інстанції.
		Суди попередніх інстанцій проаналізувавши надані суду третіми особами на стороні відповідача заперечення щодо затвердження мирової угоди у цій справі правильно та обґрунтовано зазначили про те, що усі доводи, заперечення та пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які є учасниками цієї справи в статусі третіх осіб саме на стороні відповідача, зводяться до заперечення позиції самого відповідача (щодо укладення мирової угоди) - сторони, на боці якої вони виступають. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ці заперечення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , а також заперечення ОСОБА_1 , наведені в апеляційній скарзі, суперечать процесуальному статусу їх заявників, як третіх осіб на стороні відповідача, який і прийняв рішення про укладення мирової угоди.
		Така поведінка ОСОБА_1 щодо подання касаційної скарги на судові рішення про затвердження сторонами мирової угоди у справі також суперечить її процесуальному статусу у справі, як третьої особи на стороні відповідача, що свідчить про заперечення та не згоду із позицією сторони по справі, на боці якої виступає сам касатор.
		Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржниці на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №  906/1330/21, оскільки у зазначеній справі були відсутні процесуальні обставини щодо укладення між сторонами та затвердження судом мирової угоди, а справа, на відміну від цієї справи № 924/195/24, розглядалася судами по суті спору, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 192 Господарського процесуального кодексу України у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду відсутні, а тому зазначені висновки Верховного Суду є нерелевантними для цієї справи. Фактично наведені скаржником у касаційній скарзі цитати з постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №  906/1330/21 не мають логічного та змістовного взаємозв`язку з правовим регулюванням правовідносин у цій справі, про що правильно та обґрунтовано зазначив відповідач у відзиві на касаційну скаргу.
		З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що скаржник не довів обставин порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм процесуального права, зокрема закріплених у статті 192 Господарського процесуального кодексу України, а наведена ним підстава касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованою.
		8. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг. 
		Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		З огляду на викладене, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд зазначає про те, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій при прийняття оскаржуваних ухвали та постанови норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильні висновків судів, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін.
		З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.
		9. Судові витрати.
		Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 01 липня 2024 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2024 року у справі №  924/195/24 залишити без змін.
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О. Баранець
		 
		Судді                                                                                                    О. Кролевець
		 
		                                                                                                    О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...