Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18250/16 (910/17658/23) : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2024. Зареєстровано: 27.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 21.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 листопада 2024 року 
		м. Київ
		cправа №  910/18250/16 (910/17658/23) 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М., 
		за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
		представників учасників справи:
		позивача - Гапоненко Р.І.,
		відповідача - не з`явився,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юфітекс"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Поліщук В.Ю., Остапенко О.М.,    Яковлєв М.Л.)
		та рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 (суддя        Чеберяк П.П.)
		у справі №910/18250/16(910/17658/23)
		за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юфітекс"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко"
		про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у банкрутстві боржника відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства
		в межах справи №910/18250/16
		за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"
		до Приватного акціонерного товариства "Індбуд"
		про банкрутство,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Стислий виклад вимог
		 
		1.          У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/18250/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Індбуд" (далі - ПрАТ "Індбуд") на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду міста Києва від 19.04.2017.
		 
		2.          У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Гапоненко Роман і партнери" (далі - ТОВ "АК "Гапоненко Роман і партнери") звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" (далі - ТОВ "Амадеус Ко) про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у банкрутстві боржника відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та просило стягнути з відповідача 2695425,23 грн.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		 
		3.          Постановою Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/18250/16 було визнано ПрАТ "Індбуд" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
		 
		4.          Заборгованість ПрАТ "Індбуд" перед ТОВ "АК "Гапоненко Роман і партнери" становить 2695425,23 грн.
		 
		5.          Звертаючись до суду з заявою про покладення субсидіарної відповідальності у розмірі 2695425,23, кредитор послався на такі обставини.
		 
		6.          ТОВ "Амадеус Ко" вчинено дії щодо виведення майна та грошових коштів боржника, чим завдано збитків останньому в розмірі 4265462,02 грн, а тому на ТОВ "Амадеус Ко" має бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника.
		 
		7.          Зокрема, кредитор посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016, яким позов ПрАТ "Індбуд" задоволено; стягнуто з ТОВ "Амадеус Ко" на користь ПрАТ "Індбуд" 2651267,64 грн основного боргу, 281963,74 грн пені, 1175996,56 грн інфляційних втрат, 83154,08 грн 3% річних та 73080,00 грн судового збору.
		 
		8.          На виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ.
		 
		9.          В подальшому, 13.06.2022 ТОВ "Амадеус Ко" звернулось до суду з заявою про заміну сторони правонаступником, у якій заявник просив замінити позивача (стягувача) - ПрАТ "Індбуд" його процесуальним правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройкомплекс Інжинірінг".
		 
		10.          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 у справі №910/11424/15, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 та постановою Верховного Суду від 07.07.2023, відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Амадеус Ко" про заміну сторони її правонаступником.
		 
		11.          Заявник вважає, що ТОВ "Амадеус Ко" використовувало фраудаторний правочин задля виведення майна та грошових коштів, зміни розміру та складу ліквідаційної маси боржника - ПрАТ "Індбуд" шляхом виключення з неї активу - дебіторської заборгованості, та зверталось з ним до суду вводячи суд в оману, що безпосередньо впливає на можливість задоволення вимог кредиторів, у зв`язку з чим нанесена шкода як боржнику так і кредиторам. 
		 
		12.          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 задоволено заяву ТОВ "АК "Гапоненко Роман і партнери" про заміну сторони правонаступником, замінено ТОВ "АК "Гапоненко Роман і партнери" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Юфітекс" (далі - ТОВ "Юфітекс").
		 
		Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		13.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у задоволенні заяви відмовлено.
		 
		14.          Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 залишено без змін.
		 
		15.          Господарські суди з посиланням на приписи ст. 215 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 4, 61 КУзПБ, ст. 619 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшли висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про заволодіння ТОВ "Амадеус Ко" будь-якими коштами боржника або, що ТОВ "Амадеус Ко" приймало рішення, які спрямовані на зменшення активів боржника.
		 
		16.          Крім того, господарські суди зазначили про відсутність доказів доведення ТОВ "Амадеус Ко" до банкрутства ПрАТ "Індбуд", у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на ТОВ "Амадеус Ко" субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.
		 
		Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
		 
		17.          ТОВ "Юфітекс" (далі - скаржник) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду 24.09.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ "Юфітекс" про покладення на ТОВ "Амадеус Ко" субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.
		 
		18.          Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник у касаційній скарзі вказує п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 
		 
		19.          Скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 5 ст. 42 КУзПБ в частині: 1) кола осіб, яких може бути притягнуто до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута; 2) підстав та умов застосування субсидіарної відповідальності третіх осіб, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, які в подальшому визнані недійсними або спростовані за рішенням суду; 3) необхідністю застосування положень вказаної статті в сукупності із положеннями ст. 61 КУзПБ чи окремо. 
		 
		20.          Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст.ст. 42, 61 КУзПБ, а також порушили ст.ст. 74-78 ГПК України та ч. 4 ст. 236 ГПК України. 
		 
		21.          Скаржник вказує, що ч. 5 ст. 42 КУзПБ передбачено можливість притягнення до субсидіарної відповідальності осіб, які вчинили фраудаторний правочин. При цьому, передумовою покладення такого виду цивільної відповідальності на осіб, які вчинили такий правочин є наявність судового рішення, яким спростовано презумпцію дійсності укладеного ними правочину.
		 
		22.          На думку скаржника, ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 у справі №910/11424/15, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2023, спростовано презумпцію дійсності правочинів (договору про відступлення права вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 (в редакції, яка подана до суду) та додаткової угоди №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013 до 27.09.2021), які нібито було укладені між банкрутом та ТОВ "Амадеус Ко".
		 
		23.          Скаржник вважає, що з урахуванням вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України наявність вказаних судових рішень, є достатньою підставою для покладення субсидіарної відповідальності на ТОВ "Амадеус Ко" у порядку, визначеному ч. 5 ст. 42 КУзПБ.
		 
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		 
		24.          Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		25.          Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви кредитора банкрута про покладення субсидіарної відповідальності на ТОВ "Амадеус Ко", яке, за доводами кредитора боржника, використовувало фраудаторний правочин задля виведення майна та грошових коштів, зміни розміру та складу ліквідаційної маси боржника - ПрАТ "Індбуд" шляхом виключення з неї активу - дебіторської заборгованості.
		 
		26.          З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.
		 
		27.          Нормами ГК України та ЦК України визначено правове регулювання підстав, умов та порядку застосування/притягнення до субсидіарної відповідальності юридичних осіб, яке водночас перебуває у взаємозв`язку з нормами КУзПБ, які встановлюють порядок провадження у справі про банкрутство на стадії кожної судової процедури. 
		 
		28.          Згідно із ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Частиною 3 цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
		 
		29.          Щодо субсидіарної відповідальності за правилами КУзПБ, то Верховний Суд зазначає, що за змістом преамбули цього Кодексу одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. 
		 
		30.          Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 №2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
		 
		31.          Абзацом 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
		 
		32.          Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. 
		 
		33.          Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		34.          У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена ч. 2 ст. 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (ст. 22 ЦК України).
		 
		35.          Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії/бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
		 
		36.          Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. 
		 
		37.          Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
		 
		38.          У разі коли після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника, якщо такі особи не доведуть протилежного.
		 
		39.          Визначене нормами ч. 2 ст. 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
		 
		40.          Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення. 
		 
		41.          Об`єктом правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у цьому випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
		 
		42.          Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.
		 
		43.          Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (кредитором, ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення ч. 1 ст. 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.
		 
		44.          Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним. 
		 
		45.          Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		46.          Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи. 
		 
		47.          Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ та з урахуванням положень ст. 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на кредитора/ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17).
		 
		48.          Суб`єктами правопорушення є особи визначені ч. 2 ст. 61 КУзПБ, до яких віднесені: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.
		 
		49.          Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
		 
		50.          Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 61 КУзПБ суб`єктів субсидіарної відповідальності умовно можна поділити на дві групи: 
		 
		І група - засновники (учасники, акціонери) та інші особи, які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та відповідно до установчих документів мають право безпосередньо давати обов`язкові для виконання боржником (його органів управління) вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження чи накази боржнику. У законодавстві України віднесені до цієї групи особи іменуються як: "заінтересовані особи стосовно боржника" (ст. 1 Закону про банкрутство, ст. 1 КУзПБ), "пов`язані особи" (ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 14.1.159. Податкового кодексу України, ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність"), "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" (ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"); 
		 
		ІІ група - інші особи, які не мають формалізованих зав`язків із юридичною особою-боржником, однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на поведінку боржника в господарських відносинах. Такі особи самостійно або спільно з іншими особами визначають волю боржника щодо здійснення або утримання від здійснення певних дій.
		 
		51.          Системний аналіз змісту, зокрема, ч. 2 ст. 61 КУзПБ у взаємозв`язку з іншими нормами законодавства дає підстави для висновку, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.
		 
		52.          Телеологічний спосіб тлумачення зазначених норм приводить до висновку про те, що таке розуміння поняття третіх осіб як суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідає змісту інституту субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, метою якого є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.
		 
		53.          Юридичним механізмом досягнення наведеної мети є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
		 
		54.          Тож визначаючи суб`єкта відповідальності суду слід враховувати, що кожна дія або бездіяльність, які стали причиною неплатоспроможності боржника, має визначатися окремо так само як і особи, причетні до такої дії (бездіяльності).
		 
		55.          Вочевидь, що на особу, яка отримала вигоду з протиправної, в тому числі недобросовісної, поведінки керівника чи засновників боржника поширюються правила субсидіарної відповідальності.
		 
		56.          Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.
		 
		57.          Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).
		 
		58.          Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
		 
		59.          Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
		 
		60.          Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із ч. 2 ст. 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу ст. 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки. 
		 
		61.          Відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор/кредитор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора/кредитора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20).
		 
		62.          Отже, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).
		 
		63.          Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
		 
		64.          Так, в обґрунтування заяви про покладення субсидіарної відповідальності на відповідача як особу винну у банкрутстві боржника, заявник посилається на те, що ТОВ "Амадеус Ко" вчинено дії щодо виведення майна та грошових коштів боржника та завдано збитків останньому у розмірі 4265462,02 грн, а тому на ТОВ "Амадеус Ко" має бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника. У цьому зв`язку заявник послався на рішення господарських судів у справі №910/11424/15 як на докази виведення майна та грошових коштів боржника ТОВ "Амадеус Ко".
		 
		65.          Верховний Суд зауважує, що відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016, позов ПрАТ "Індбуд" задоволено; стягнуто з ТОВ "Амадеус Ко" на користь ПрАТ "Індбуд" 2651267,64 грн основного боргу, 281963,74 грн пені, 1175996,56 грн інфляційних втрат, 83154,08 грн 3% річних та 73080,00 грн судового збору.
		 
		66.          Отже, відповідно до вказаного судового рішення від 06.07.2015, яке набрало законної сили, у ТОВ "Амадеус Ко" перед боржником (ПрАТ "Індбуд") існує дебіторська заборгованість.
		 
		67.          Господарські суди встановили, що 13.06.2022 ТОВ "Амадеус Ко" звернулось до господарського суду в межах справи №910/11424/15 з заявою про заміну сторони правонаступником, у якій заявник просив замінити позивача (стягувача) - ПрАТ "Індбуд" його процесуальним правонаступником - ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг".
		 
		68.          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 у справі №910/11424/15, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 та постановою Верховного Суду від 07.07.2023, відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Амадеус Ко" про заміну сторони її правонаступником.
		 
		69.          При цьому, відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 07.07.2023 вбачається, що суд касаційної інстанції зауважив на тому, що задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (ст. 204 ЦК України).
		 
		70.          Оскільки матеріали справи не містили відомостей про наявність судових рішень про визнання недійсними додаткової угоди №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013 та договору про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016, Верховний Суд визнав помилковими висновки господарських судів попередніх інстанцій про нікчемність вказаних правочинів, оскільки такі висновки зроблені по суті виходячи з факту їх недійсності (фраудаторності), тоді як розгляд заяви про заміну сторони правонаступником не передбачає право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам.
		 
		71.          Водночас, Верховний Суд у наведеній постанові від 07.07.2023 погодився в цілому з висновком господарських судів попередніх інстанцій, які оцінюючи зібрані в матеріалах справи докази та застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, що в даному випадку не мало місце прощення боргу в частині та відступлення боргу в іншій частині в 2016 році. У постанові вказано, що сукупність дій ТОВ "Амадеус Ко" та встановлених обставин справи протягом періоду з моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі і до розгляду заяви відповідача судом, ставить під обґрунтований сумнів юридичну силу поданих відповідачем документів та позбавляє можливості перевірити й достеменно встановити момент їх складення.
		 
		72.          Отже, Верховний Суд погодився з висновком господарських судів про те, що подані ТОВ "Амадеус Ко" до заяви про заміну стягувача у справі №910/11424/15 - ПрАТ "Індбуд" його процесуальним правонаступником - ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг" докази не дають підстави для висновку про факт вибуття ПрАТ "Індбуд" з матеріального правовідношення та перехід його прав та обов`язків до ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг".
		 
		73.          Наведені обставини підтверджується даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними.
		 
		74.          Враховуючи викладене, наведені судові рішення, якими заявник обґрунтовує свої вимоги у справі, що переглядається, не підтверджують його доводи про те, що ТОВ "Амадеус Ко" використовувало фраудаторний правочин задля виведення майна та грошових коштів, зміни розміру та складу ліквідаційної маси боржника - ПрАТ "Індбуд" шляхом виключення з неї активу - дебіторської заборгованості, та зверталось з ним до суду вводячи суд в оману, що безпосередньо впливає на можливість задоволення вимог кредиторів та нанесена шкода як боржнику так і кредиторам. 
		 
		75.          Наведеними судовими рішеннями не підтверджено ні фраудаторність додаткової угоди №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013, ні фраудаторність договору про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016, оскільки це не було предметом розгляду у справі №910/11424/15, а під час розгляду заяви про заміну сторони правонаступником не передбачено право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (ст. 204 ЦК України).
		 
		76.          Отже, враховуючи наведене та з урахуванням постановлених у справі №910/11424/15 судових рішень, у ТОВ "Амадеус Ко" існує перед ПрАТ "Індбуд" дебіторська заборгованість, а обставини, які були викладені у заяві ТОВ "Амадеус Ко" про заміну стягувача у справі №910/11424/15, не підтвердилися.
		 
		77.          Господарські суди з урахуванням вимог ст.ст. 74-79, 86 ГПК України надали відповідну оцінку наведеним доводам позивача та дійшли висновку про те, що матеріали цієї справи не містять доказів, які б свідчили про заволодіння ТОВ "Амадеус Ко" коштами боржника та про те, що відповідач приймав будь-які рішення, які спрямовані на зменшення активів боржника.
		 
		78.          Верховний Суд погоджується з наведеними висновками господарських судів про те, що судові рішення, на які посилається скаржник як на преюдиційні обставини не підтверджують факт доведення ТОВ "Амадеус Ко" до банкрутства ПрАТ "Індбуд", а отже відсутні підстави для покладення на ТОВ "Амадеус Ко" субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута.
		 
		79.          Крім того, Верховний Суд окремо зауважує, що в даному випадку сума, яку просить стягнути заявник з ТОВ "Амадеус Ко", не є зобов`язаннями банкрута, а ця сума є дебіторською заборгованістю ТОВ "Амадеус Ко" перед банкрутом.
		 
		80.          Верховний Суд вважає висновок обох судових інстанцій про те, що заява кредитора про покладення субсидіарної відповідальності на ТОВ "Амадеус Ко" є необґрунтованою, правильним.
		 
		81.          Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 5 ст. 42 КУзПБ в частині: 1) кола осіб, яких може бути притягнуто до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута; 2) підстав та умов застосування субсидіарної відповідальності третіх осіб, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, які в подальшому визнані недійсними або спростовані за рішенням суду; 3) необхідністю застосування положень вказаної статті в сукупності із положеннями ст. 61 КУзПБ чи окремо. 
		 
		82.          У цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України №2971-IX від 20.03.2023 було внесено зміни КУзПБ, які набули чинності з 15.04.2023, та доповнено ст. 42 Кодексу частиною 5.
		 
		83.          Відповідно до ч. 5 ст. 42 КУзПБ особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені частинами першою і другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.
		 
		84.          Отже, по суті вказана норма встановлює обсяг субсидіарної відповідальності щодо правочину, який в межах справи про банкрутство було визнано недійсним.
		 
		85.          Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо необхідності формування наведених висновків Верховного Суду, оскільки в даному випадку вимоги заявника є безпідставними. 
		 
		86.          Крім того, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що відповідний висновок щодо кола осіб, яких може бути притягнуто до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута вже неодноразово викладався у постановах Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №5006/1/23б/2012, від 11.01.2024 у справі №910/6614/20, від 07.03.2023 у справі №911/101/21(911/3174/21), від 30.11.2022 у справі №911/1077/19(911/1548/21) та інших, про що вказано у мотивувальній частині цієї постанови.
		 
		87.          Щодо доводів скаржника про необхідність формування висновку щодо застосування ч. 5 ст. 42 КУзПБ в частині підстав та умов застосування субсидіарної відповідальності третіх осіб, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, які в подальшому визнані недійсними або спростовані за рішенням суду, то Верховний Суд вважає про відсутність необхідності формування висновку у цій частині, оскільки у справі, що розглядається, господарські суди не встановили обставин, передбачених ч. 5 ст. 42 КУзПБ, зокрема, заявник не обґрунтовує свої вимоги наявністю таких правочинів.
		 
		88.          Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		 
		89.          З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		90.          Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій у справі обґрунтованим. Господарські суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.
		 
		91.          Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		92.          Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, - без змін. 
		 
		Судові витрати
		 
		93.          У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. 
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юфітекс" залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/18250/16(910/17658/23) залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                       В. Картере
		 
		Судді                                                                                                    В. Білоус
		 
		                                                                                                    К. Огороднік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...