Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/915/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 18.11.2024
Номер судового провадження: 61-4838ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 464/915/21
		провадження № 61-4838св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко І. М., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - Міністерство юстиції України,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондар»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2022 року у складі судді Борачки М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2021 року Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондар» (далі - ТОВ «Бондар»), про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом приведення самочинно збудованої споруди до попереднього стану.
		 
		Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12 червня 2012 року у справі № 5015/1506/12 за позовом суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи (далі - СПД-ФО) ОСОБА_2 до СПД-ФО ОСОБА_3 визнано за СПД-ФО ОСОБА_2 право власності на будівлю автомийки, загальною площею 216,0 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .
		 
		На підставі вказаного судового рішення СПД-ФО ОСОБА_2 12 липня 2012 року здійснив реєстрацію права власності на зазначену будівлю автомийки.
		 
		14 лютого 2013 року між СПД-ФО ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу автомийки за літерою «Б-1», площею 216,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Урумовою Ж. М.
		 
		На підставі зазначеного договору 14 лютого 2013 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію права власності на спірну будівлю автомийки.
		 
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 червня 2013 року у справі № 5015/1506/12 апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Львова задоволено, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12 червня 2012 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Оскільки право власності на спірне майно набуте СПД-ФО ОСОБА_2 неправомірно, то укладений у подальшому правочин, а саме договір купівлі-продажу автомийки від 14 лютого 2013 року за літерою «Б-1», площею 216,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , є недійсним.
		 
		Враховуючи те, що нежитлове приміщення, площею 107,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , перебувало на балансі Державного підприємства «Львівська виправна колонія (№ 48)», позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Міністерства юстиції України підсобне приміщення площею 107,8 кв. м на АДРЕСА_1 балансовою вартістю 252 055,50 грн шляхом приведення самочинно збудованої споруди, площею 216 кв. м, до попереднього стану.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2022 року, з урахуванням ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 14 лютого 2022 року про виправлення описки, у задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пред`явив позов про витребування майна до неналежного відповідача ОСОБА_1 , оскільки на час розгляд справи власником спірного майна є ТОВ «Бондар», що є підставою для відмови у позові.
		 
		Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на підсобне приміщення, площею 107,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , як і на будівлю автомийки за літерою «Б-1», площею 216,0 кв. м, за вказаною адресою. Позивач не довів, що підсобне приміщення є частиною будівлі автомийки.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство юстиції України оскаржило його в апеляційному порядку.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2022 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача та зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд правильно керувався тим, що з довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2021 року № 244051488 відомо, що власником автомийки              під літерою «Б-1» площею 216,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є              ТОВ «Боднар» (т. 6, а. с. 162), а відповідач ОСОБА_1 на момент розгляду справи в суді не є власником спірної будівлі автомийки, тому позов не може бути задоволений.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У квітні 2023 року Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях:
		- висновків щодо застосування статей 387, 388 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16;
		- висновку щодо ефективного способу захисту, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17;
		- висновку щодо уповноважених органів на управління та розпорядження спірним майном, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14.
		 
		Заявник посилається на те, що у справі № 464/12197/14-ц за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)» до ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Ж. Ж., третя особа: Управління державної реєстрації Львівської міської ради, вирішувався спір щодо будівлі автомийки за літ. «Б», за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14 рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що управління та розпорядження майном, щодо якого заявлено позов, повинна здійснювати Кримінально-виконавча служба України, а не Фонд державного майна України чи Державне підприємство «Підприємство кримінально-виконавчої служби», в інтересах якого звернувся заступник прокурора міста Львова. Суди не встановили чи подана позовна заява повноважною особою та в інтересах осіб, які розпоряджаються спірним майном щодо якого заявлений позов.
		 
		Відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що реалізує державну політику, зокрема у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
		 
		Тому, враховуючи нормативно-правове регулювання діяльності Міністерства юстиції України, а також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14, право вимоги щодо витребування спірного майна належить саме Міністерству юстиції України.
		 
		Оскільки ФОП ОСОБА_2 без належних правових підстав набув спірне майно, самовільного його збільшив та у подальшому відчужив на користь ОСОБА_1 , то заявлені позивачем вимоги про витребування майна шляхом приведення його до попереднього стану є ефективним способом захисту порушеного права. 
		 
		Доводи відзиву на касаційні скарги
		 
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У травні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12 червня 2012 року у справі № 5015/1506/12 за позовом СПД-ФО ОСОБА_2 до СПД-ФО ОСОБА_3 визнано за СПД-ФО ОСОБА_2 право власності на будівлю автомийки, загальною площею 216,0 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .
		 
		На підставі зазначеного рішення суду СПД-ФО ОСОБА_2 12 липня 2012 року здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки, загальною площею 216,0 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .
		 
		14 лютого 2013 року між СПД-ФО  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу автомийки за літерою «Б-1», площею 216,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Урумовою Ж. М.
		 
		На підставі вказаного договору 14 лютого 2013 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію права власності на спірну будівлю автомийки.
		 
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 червня 2013 року у справі № 5015/1506/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12 червня 2012 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Суди також встановили, що згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.02.2021 № 244051488 вбачається, що власником автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Боднар» (т. 6, а. с. 162).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:  1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У справі, що переглядається Міністерство юстиції України просило витребувати спірне нерухоме майно від ОСОБА_1 як особи, яка незаконно та без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
		 
		Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18); від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18); від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс18), від 09 лютого  2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20).
		 
		Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, провадження № 12-31гс22).
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, провадження № 61-11144св22; від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, провадження № 61-6922св23; від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21, провадження № 61-6090св23).
		 
		У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
		 
		Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, «власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), та у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16 (провадження № 61-19974св18), на які посилається заявник у касаційній скарзі.
		 
		Суди встановили, що відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2021 року № 244051488 власником автомийки за літ. «Б-1», площею 216.0 кв. м, за адреосю: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Бондар». 
		 
		Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не є власником спірного нерухомого майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав неналежного суб`єктного складу.
		 
		Пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ТОВ «Бондар» та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому товариство не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.
		 
		У касаційній скарзі позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_2 без належних правових підстав набув спірне майно, самовільного його збільшив та у подальшому відчужив на користь ОСОБА_1 , то заявлені вимоги про витребування майна шляхом приведення його у попередній стан є ефективним способом захисту порушеного права.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), відповідно до якого застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		 
		Колегія суддів відхиляє зазначені вище доводи касаційної скарги, оскільки, встановивши неналежний склад учасників справи, суди не вирішували позов по суті та не викладали висновків щодо належного способу захисту порушеного права позивача.
		 
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18); від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) та у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16 (провадження № 61-19974св18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
		 
		Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, оскільки суди, відмовляючи у задоволенні позову зазначили, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, який на час розгляду справи не був останнім набувачем спірного майна. Водночас ТОВ «Бондар», яке зареєструвало за собою право власності на спірне майно, не залучено до участі у справі як відповідач.
		 
		Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з висновками судів про відмову у задоволенні позову з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача, авідповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги.
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахуванням судами висновку Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14 (провадження № 61-40968св18) про належність Міністерству юстиції України права вимоги щодо повернення спірного нерухомого майна, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена постанова не містить таких висновків. Суд касаційної інстанції у справі № 464/12197/14 передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного позивача у справі. Отже, у цій справі висновок Верховного Суду не сформульовано. 
		 
		Крім того, посилання заявника на зазначену постанову Верховного Суду не спростовує висновків судів щодо відмови у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі як відповідача ТОВ «Бондар», який є власником спірного майна. 
		 
		Також колегія суддів звертає увагу, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у вільному доступі, у справі № 464/12197/14 ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 16 лютого 2021 року позовну заяву керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Ж. М., третя особа -  Управління державної реєстрації Львівської місцевої ради, про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння - залишено без розгляду. Вказана ухвала набрала законної сили.
		 
		Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, проте вирішення позову з неналежним відповідачем не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав (постанови Верховного Суду             від 19 жовтня 2022 року у справі № 201/3618/20, провадження № 61-15081св21;  від 26 жовтня 2022 року у справі № 158/1788/20, провадження № 61-2998св21;           від 14 листопада 2023 року у справі № 759/19779/18, провадження                              № 61-8112св22).
		 
		У справі, яка переглядається, суди надали відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. 
		 
		Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, з урахуванням підстав касаційного оскарження, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
		 
		Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
		 
		Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року залишити                  без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                      В. В. Сердюк                                                                                                    С. О. Карпенко                                                                                                     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...