Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 953/19656/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-6409ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                  
		 
		20 листопада 2024 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 953/19656/20
		провадження № 61-6409св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		 
		відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», ОСОБА_2 ,
		 
		третя особа - Служба у справах дітей по Київському району Департамента служб             у справах дітей Харківської міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня             2023 року у складі судді Демченко С. В., додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року у складі судді Демченко С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у складі колегії суддів 
		Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРАЙТ» (далі - ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ»), ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей по Київському району Департамента служб у справах дітей Харківської міської ради (далі - Служба у справах дітей) про повернення малолітньої дитини до попереднього місця проживання.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що позивачка разом зі своїм чоловіком із 2015 року визнані опікунами над малолітньою ОСОБА_4 ,                         ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		Вказувала, що до 2020 року родина позивачки мешкала у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка 
		з 2008 року на праві власності належала її родині. 
		 
		25 вересня 2020 року ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» примусово виселило  ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з квартири за вказаною адресою та таким чином протиправно позбавили малолітню дитину місця проживання. 
		 
		На переконання позивачки, такі дії ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» є протиправними, оскільки малолітня дитина повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене за волею сторонніх осіб чи за волею одного із її батьків.
		 
		Звертала увагу, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. 
		 
		Зауважувала, що з урахуванням положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» можна зробити висновок про безпідставність виселення осіб, які мешкали у квартирі за вказаною адресою, під час дії зазначеної заборони щодо примусового звернення стягнення, враховуючи, що родина позивачки немає іншого житла.
		 
		Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просила задовольнити позов та повернути малолітню  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до попереднього місця проживання.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2023 року                          у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Додатковим рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня                   2023 року клопотання ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка під час звернення до суду з позовом не заявляла вимог щодо оскарження звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення, а також не надала суду ані кредитного договору, ані іпотечного договору та у судовому засіданні не оспорювала право власності ОСОБА_2 на квартиру. Тому місцевий суд вважав безпідставними посилання позивачки на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Закон України «Про іпотеку», оскільки предметом розгляду у цій справі не є правовідносини, які по`вязані зі скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем на іпотеку чи інші вимог пов`язані із зверненням стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Вирішуючи питання щодо про повернення малолітньої (станом на день звернення до суду з позовною заявою) ОСОБА_4 до попереднього місця проживання, суд першої інстанції взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 не володіють на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а тому з урахуванням положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України малолітня (станом на день звернення до суду з позовною заявою) ОСОБА_4 , яка є членом сім`ї позивачки та проживає разом з нею, також не набула права на користування цим житлом відповідно до закону, оскільки таке право виникає лише у членів сім`ї власника будинку, які проживають разом із ним.
		 
		Місцевий суд вказав, що наразі позивачка проживає разом зі своєю родиною за адресою: АДРЕСА_2 , за вказаною адресою Службою у справах дітей по Московському району м. Харкова неповнолітня ОСОБА_4 взята на облік дітей, які прибули з іншої території. Отже, станом на день розгляду справи місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 визначене за адресою проживання свого опікуна ОСОБА_1 , що узгоджується з положеннями статті 29 ЦК України, статті 160 СК України, частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України.
		 
		Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 станом на 25 вересня 2020 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а також доказів того, що за вказаною адресою за нею було закріплено право проживання та користування житловою площею. Натомість суд першої інстанції взяв до уваги, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про закріплення за дітьми права проживання, користування житловою площею» від 23 грудня 2015 року № 793 та Переліку дітей, за якими закріплюється право проживання, користування житловою площею, що є додатком до рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради                           від 23 грудня 2015 року № 793, за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закріплено право проживання та користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_3 . 
		 
		Наведене, на думку суду першої інстанції, свідчить, що неповнолітня                   ОСОБА_4 з 23 грудня 2015 року має закріплене право проживання та користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_3 , а тому ОСОБА_4 вважається такою, що набула право на житло. 
		 
		Крім того, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про закріплення за дітьми права проживання, користування житловою площею»                   від 23 грудня 2015 року № 793 зобов`язано директора Комунального підприємства «Жилкомсервіс» взяти на контроль питання збереження житла за малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня                   2023 року мотивовано тим, що з урахуванням конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником відповідача послуг (подання відзиву, безпосередня участь представника у семи судових засіданнях, подання інших процесуальних заяв), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, а також зважаючи на заперечення представника позивачки проти заявленого до стягнення стороною відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважає що розмір витрат на оплату послуг адвоката у сумі 41 800,00 грнє завищеним.
		 
		Тому місцевий суд, частково задовольняючи клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу, керуючись принципами справедливості та верховенством права, виходячи з реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, вважав доцільним здійснити розподіл витрат сторони відповідача на надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн, що підлягають відшкодуванню на користь відповідача з позивачки.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2023 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова 19 жовтня 2023 року залишено без змін.
		 
		Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції,  вказав на те, що місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно зазначив про те, що заявлені позивачкою позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що відповідач ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» не порушило право дитини - ОСОБА_4 на житло, оскільки станом на день виселення (25 вересня 2020 року) за ОСОБА_4 було закріплено право на проживання та користування житлом за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 . 
		 
		Залишаючи без змін додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова                від 19 жовтня 2023 року, апеляційний суд виходив з урахування конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником відповідача на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником відповідача послуг (подання відзиву, безпосередня участь представника у семи судових засіданнях, подання інших процесуальних заяв),                     а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторін, результатами розгляду справи, заперечень представника позивачки проти заявленого до стягнення стороною відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу, та вважав, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 41 800,00 грн є завищеним, внаслідок чого, керуючись принципами справедливості та верховенством права, виходячи з реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин цієї справи, правильно стягнув на користь відповідача за надання правової допомоги 10 000,00 грн, що підлягають відшкодуванню на користь відповідача з позивачки.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		30 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний Суд», звернулась з касаційною скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2023 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Зокрема, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду                         від 31 жовтня 2018 року у справі 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19), від 29 січня 2020 року у справі № 642/634/17-ц (провадження № 61-4283св19), від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 127/123946/17 (провадження № 61-15627св20).
		 
		Касаційна скарга не містить доводів у частині незгоди заявника з додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року та з постановою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року в частині стягнення судових витрат на надання правової допомоги.
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		21 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. 
		 
		Підставами відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Інші учасники справи не скористалася правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 .
		 
		Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про встановлення опіки, піклування на дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, призначення фізичних осіб їх опікунами та піклувальниками» від 23 грудня                  2015 року № 791 вирішено встановити опіку, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, призначити фізичних осіб їх опікунами, піклувальниками, які визначені в додатку.
		 
		Відповідно до Переліку дітей, над якими встановлюється опіка, піклування, щодо яких фізичні особи призначаються опікунами, піклувальниками, який є додатком до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року № 791, над малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено опіку та призначено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 опікунами малолітньої ОСОБА_4 .
		 
		Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про надання дітям статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування»                      від 23 грудня 2015 року № 792 надано дітям, визначеним у додатку № 2 до цього рішення, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.
		 
		Відповідно до Переліку дітей, яким надається статус дитини, позбавленої батьківського піклування, що є додатком 2 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року № 792, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у матері якої тривала хвороба, що перешкоджає їй виконувати батьківські обов`язки. Відомості про батька дитини внесені до актового запису про народження відповідно до частини першої статті 135 СК України.
		 
		Згідно з рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про закріплення за дітьми права проживання, користування житловою площею» від 23 грудня            2015 року № 793 та Переліку дітей, за якими закріплюється право проживання, користування житловою площею, що є додатком до рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року № 793, закріплено за ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , право проживання та користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		За пунктом 5.3 Переліку дітей, за якими закріплюється право проживання, користування житловою площею, що є додатком до рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року № 793, директора Комунального підприємства «Жилкомсервіс» зобов`язано взяти на контроль питання збереження житла за малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з пунктом 5.2 цього рішення відповідно до законодавства України.
		 
		У пункті 5.4 вказаного Переліку визначено начальнику служби у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Долі В. О. вжити заходів щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо обтяження права користування житловим приміщенням згідно з пунктом 5.2 цього рішення.
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 225692075 від 26 вересня 2020 року, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня           2018 року № 1358.
		 
		З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відомо, що на вказану вище квартиру встановлено обтяження на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2008 року № 1361, іпотекодержатель - ВАТ «КБ «ПриватБанк», який на підставі договору про відступлення прав вимоги № GL3N217214, серія та номер: 90, виданий 02 травня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П., відступило право вимоги                      ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ».
		 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 243597622 від 09 лютого 2021 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1569, виданий 02 жовтня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу               Поляк Д. В., належить ОСОБА_2 .
		 
		Позивачка проживає разом зі своєю родиною за адресою: АДРЕСА_2 , неповнолітня ОСОБА_4 взята на облік дітей, які прибули з іншої території.
		 
		Також суди встановили, що 21 серпня 2023 року ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України подало до суду клопотання про надання доказів щодо стягнення з позивачки ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		04 жовтня 2023 року ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 41 800 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» надало суду такі документи: договір про надання правничої (правової) допомоги від 01 квітня 2020 року № 01042020, додаткову угоду № 3 від 20 лютого 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 квітня 2020 року № 01042020; платіжне доручення                    № 508 від 01 жовтня 2021 року про сплату на розрахунковий рахунок АБ «Браташ та партнери» грошових коштів за надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 01 квітня 2020 року № 01042020 та додаткової угоди                  № 3 від 20 лютого 2021 року, акт приймання-передавання суми гонорару за надану правничу (правову) допомогу від 02 жовтня 2023 року, ордер на надання правничої парової допомоги серії АХ № 1144873 від 27 липня 2023 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 002377.
		 
		Відповідно до пункту 4.1. договору про надання правничої (правової) допомоги                 від 01 квітня 2020 року № 01042020, за правову допомогу, передбачену статтею 2 цього договору, клієнт у готівкову та/бо безготівковому вигляді сплачує у тому числі шляхом передоплати (авансу), адвокату гонорар у розмірі встановленому у додаткових угодах до даного договору.
		 
		За пунктом 6.1 додаткової угоди № 3 до договору про надання (правничої) правової допомоги від 01 квітня 2020 року № 01042020 представництво інтересів клієнта (консультування клієнта, визначення правової позиції у справі, підготовка та подання відзиву, заяв, заперечень на відповідь на відзив за необхідності, включно із заявою, клопотань, пояснень, відзивів, заперечень, збір доказів, участь (особиста, дистанційна, шліхом відеоконференції) у грошовому вимірі становить  41 800 грн.
		 
		З наданого стороною відповідача акту приймання-передавання суми гонорару за надану правничу (правову) допомогу від 02 жовтня 2023 року вбачається, що                   АБ «Браташ та партнери» відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 квітня 2020 року № 01042020 та додаткової угоди № 3                              від 20 лютого 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 квітня 2020 року № 01042020 надало ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» правничу допомогу, а саме: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин; вивчення наданих документів до позову, що надані для складання відзиву на позовну заяву; ознайомлення з матеріалами справи; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, підготовка до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики надання юридичних консультацій; підготовка процесуальних документів (складання та направлення відзиву на позовну заяву); участь у судових засіданнях.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
		 
		Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Відповідно до частин першої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
		 
		Частиною сьомою статті 319 ЦК України встановлено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		 
		У справі, що переглядається, колишній власник квартири вимагає повернути малолітню дитину (на час подання позовної заяви) ОСОБА_4 до попереднього місця проживання, а саме квартиру, право власності на яку на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2008 року № 1361 набув іпотекодержатель.
		 
		На момент ухвалення рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося чотирнадцять років.
		 
		Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 ЦК України). Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).
		 
		Члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частина перша статті 405 ЦК України). Це кореспондує частині першій статті 156 ЖК України, яка передбачає, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Відповідно до змісту частини другої статті 64 ЖК України це є: дружина наймача, їх діти і батьки. Також членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку (квартири) і ведуть з ним спільне господарство.
		 
		Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частини друга статті 18 Закону «Про охорону дитинства»).
		Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (абзац п`ятий статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 686/6902/16-ц (провадження № 61-1156св22), вказано, що «при вирішенні спорів за позовами нових власників про визнання попередніх власників такими, що втратили право користування житлом, яке відчужувалось у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, потрібно враховувати, чи продовжує попередній власник проживати у цьому житлі. Сама по собі реєстрація особи у будинку не є підтвердженням наявності права користування цим майном. При цьому з огляду на необхідність дотримання інтересів нового власника на безперешкодне користування своїм майном, необхідно враховувати потребу колишнього власника у забезпеченні житлом. Якщо колишній власник фактично не проживає у спірному житлі, яке набуто новим власником за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та забезпечений іншим постійним житлом, відсутні передбачені законом підстави для збереження за ними права на користування вже чужим майном. Отже, для вирішення питання щодо визнання особи такою, що втратила право користування майном, необхідно встановити, чи проживає відповідач у ньому, чи має він інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачем. За встановлених фактичних обставин справи, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не проживає у будинку АДРЕСА_1 , право власності на який в установленому законом порядку набуло ПП «Оскар-Д», та їй на праві власності належить інша житлова нерухомість, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, наявні правові підстави для визнання її такою, що втратила право користування спірним будинком».
		 
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачка не є власником спірної квартири, не ставить під сумнів правомірність переходу права власності на квартиру, проживає разом із неповнолітньою ОСОБА_4 за іншою адресою, а за неповнолітньою ОСОБА_4 органами державної влади закріплена інша житлова площа, що розташована за адресою:                АДРЕСА_3 , дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки права дитини в цьому випадку не порушуються.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі                 № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), ураховуючи висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати: висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. 
		 
		У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
		 
		Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року              у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження                  № 61-1634св19), від 29 січня 2020 року у справі № 642/634/17-ц (провадження                  № 61-4283св19), від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження              № 61-3911св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 127/13946/17 (провадження  № 61-15627св20), оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.
		 
		Так, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі 753/12729/15-ц (провадження              № 14-317цс18) Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні позовних вимог нового власника до колишнього власника квартири, який діяв у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення і вселення вказала, що спірна квартира придбана під час реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім`ї, серед яких є неповнолітня дитина. 
		 
		Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК України, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
		 
		У справі 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19) розглядався позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року)
		У справі № 642/634/17-ц (провадження № 61-4283св19) розглядався позов ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про усунення власникові перешкод у користуванні майном (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року).
		 
		У справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) розглядався позов релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Поліське Березнівського району Рівненської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання звільнити житлове приміщення (постанова Верховного Суду від 13 травня 2021 року). 
		 
		У справі № 127/13946/17 (провадження № 61-15627св20) розглядався позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року).
		 
		Таким чином, порівнювані правовідносини не є подібними, оскільки різняться підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), та у постановах Верховного Суду від 15 січня               2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19), від 29 січня               2020 року у справі № 642/634/17-ц (провадження № 61-4283св19), від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21), від 06 жовтня              2021 року у справі № 127/13946/17 (провадження № 61-15627св20), є нерелевантним. 
		 
		Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). 
		 
		У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні (в оскарженій частині), питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча  пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний  аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
		 
		Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47)
		 
		Також колегія суддів Верховного Суду вважає законним та обґрунтованим додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року, залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 31 січня              2024 року, оскільки, зменшуючи розмір судових витрат на правову допомогу до                 10 000,00 грн, суди правомірно виходили з обставин та складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником відповідача на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником відповідача послуг (подання відзиву, безпосередня участь представника у семи судових засіданнях, подання інших процесуальних заяв), а також критерію розумності їхнього розміру, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, а також з урахуванням заперечень представника позивача проти заявленого до стягнення стороною відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Додаткових мотивів щодо незгоди з судовими рішеннями в частині стягнення судових витрат на правову допомогу касаційна скарга не містить. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
		 
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2023 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді В. В. Сердюк    С. О. Карпенко   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...