Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/1872/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-7199ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 369/1872/18
		провадження № 61-7199св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В.,
		суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області,
		відповідачі: Віта-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року під головуванням судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2018 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з позовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: 
		- визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд», яким затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 ; 
		- витребувати на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння 
		ОСОБА_2 вказану земельну ділянку.
		Позовну заяву мотивував тим, що під час перевірки законності відведення у власність громадян земельних ділянок на території Києво-Святошинського району Київської області, прокурор встановив, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» затверджений проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.
		Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9 спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме 
		на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об`єкти, які розташовані в її заплаві в межах Віто-Поштової сільської ради.
		Згідно з викопіюванням з Генерального плану села Віта-Поштова спірна земельна ділянка знаходиться в межах Віто-Поштової сільської ради та накладається 
		на 25-метрову прибережну смугу річки Сіверка.
		За інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 09 листопада 2017 року 
		№ 17-08/2250 річка Сіверка має статус природного водотоку, є лівою притокою річки Віта. Загальна площа водозбору річки Віта з урахуванням притоки Сіверка складає 238 кв. м. Згідно з класифікацією річок України річка Віта та її притока Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги яких становлять 25 метрів.
		Шляхом моніторингу даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2018 року № 928 право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_2 .
		Прокурор зазначав, що Віто-Поштова сільська рада незаконно відвела у приватну власність спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки вона відноситься до земель водного фонду і знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта загальнодержавного значення - річки Сіверки, тому оспорюване рішення прийнято в порушення вимог закону.
		Крім того, спірна земельна ділянка вибула з власності держави безкоштовно, в порядку безоплатної приватизації, а тому відповідно до статті 387 ЦК України ці землі можуть за будь-яких обставин бути витребувані від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ними.
		Прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів територіальної громади лише у грудні 2017 року - січні 2018 року, тому вважав поважними причини пропуску ним позовної давності.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 10 лютого 
		2021 року у задоволенні позову відмовив.
		Рішення суду мотивоване тим, що прокурор неправильно обрав спосіб захисту порушених інтересів держави щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки у вказаних правовідносинах підлягає пред`явленню негаторний позов відповідно до положень статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України.
		Матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка станом на час її передачі у приватну власність, 30 липня 2009 року, відносилась до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту. 
		Київський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року скасував і прийняв нову постанову про задоволення позовних вимог.
		Визнав поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновив його, захистивши право. 
		Апеляційний суд визнав недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд», яким затверджений проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .
		Витребував на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння 
		ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи істотно змінились її фактичні обставини в частині правильності застосування належного способу захисту порушеного права держави на землі водного фонду, які обмежені в цивільному обороті, а отже, суд першої інстанції повинен був вирішити питання необхідності уточнення предмета позову. Проте суд не розглянув заяву Київської обласної прокуратури від 04 січня 2021 року № 15/1-5 про зміну предмета позову та фактично використав її у мотивувальній частині судового рішення як підставу для відмови у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту прав. 
		Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд вважав, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, що унеможливлює її виділ у приватну власність.
		Апеляційний суд послався на положення статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України та дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки у власність та витребував її з незаконного володіння ОСОБА_2 .
		Верховний Суд постановою від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу 
		ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Касаційний суд зауважував, що апеляційний суд установив належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду лише на підставі відомостей Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року без перевірки інших доказів і обставин належності цієї земельної ділянки до категорії таких земель станом на час її передачі у власність (липень 2009 року). Не проаналізував доказів у їх сукупності, а в основу судового рішення поклав докази, надані виключно прокурором.
		Суд апеляційної інстанції не перевірив, на підставі яких документів землеустрою передавалась спірна земельна ділянка у власність, та, за необхідності, не обговорив питання щодо призначення у справі додаткової судової експертизи.
		Не надав належної оцінки тим обставинам, що прокурор посилався на часткове накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу та не врахував, що у випадку неповного накладення земельної ділянки - позивач повинен довести, в якому саме розмірі відбулось таке накладення.
		Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що пред`явлений прокурором позов, за умов доведення належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, має розглядатись саме як негаторний позов. Проте апеляційний суд, вважаючи доведеним належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, не врахував, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, поновив прокурору позовної давності та задовольнив позов шляхом витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, що відповідає змісту віндикаційного позову.
		Також касаційний суд погодився із висновками апеляційного суду про необхідність врахування поданої прокурором заяви про зміну предмета позову, оскільки у ній позивач змінив лише норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин у зв`язку з тим, що під час розгляду даної справи істотно змінились фактичні обставини в частині належного способу захисту порушеного права та виникла необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку. Як у первісній позовній заяві, так і в заяві прокурора про зміну предмета позову викладені одні й ті ж обставини, якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги (ті самі підстави позову). Підстави позову прокурор не змінив.
		Київський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу прокурора, подану в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, задовольнив частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року скасував і ухвалив нове судове рішення наступного змісту. 
		У задоволенні позову територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, в інтересах якої діє прокурор, відмовив.
		Апеляційний суд вказував, що для доведення своїх вимог прокурор повинен був надати суду належні докази того, що спірна земельна ділянка станом на 30 липня 2009 року, коли вона була передана у приватну власність, належала саме до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загального державного значення - річки Сіверки. Проте, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду. Крім того, прокурор, посилаючись на часткове накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу, не довів в якому саме розмірі накладається земельна ділянка на прибережну захисну смугу.
		Апеляційний суд зазначав, що в судовому засіданні сторона позивача і сторона відповідача ОСОБА_2 відмовились від призначення у справі додаткової судової експертизи.
		Вважав, що в даному випадку до уваги слід взяти висновок експертизи № 3134/20-41 від 30 липня 2020 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, і покласти його в основу рішення суду, оскільки він є більш вагомим доказом, виходячи з того, що в розпорядженні експерта були всі наявні в матеріалах справи документи, після дослідження яких експерт дійшов наведених висновків. У своєму висновку експерт зазначив, що на схемі «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік», надані Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» листом від 10 січня 2018 року № 01-01/9, не зазначена жодна  геодезична інформація, з використанням якої можливо визначити географічне положення об`єктів на земній поверхні, ця схема складена з використанням матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік, а не на 2009 рік, коли земельна ділянка була передана у власність.
		Таким чином, оскільки позивач не довів, що спірна земельна ділянка станом на момент передачі її у приватну власність, 30 липня 2009 року, відносилась до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту, з частковим її накладенням (площа такого накладення позивачем не доведена) підстави для задоволення позову прокурора, який діє в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, відсутні.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У травні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. Н. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 травня 
		2020 року у справі № 469/1203/15-ц; від 07 квітня 2020 року у справі 
		№ 372/1684/14-ц; від 15 травня 2020 року у справі № 372/2180/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 30 травня 2018 року у справі 
		№ 469/1393/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 24 січня 2018 року у справі № 917/50/17; 
		від 02 липня 2019 року у справі № 925/1641/17.
		Прокурор вказує, що картографічні матеріали Державного підприємства «Київгеоінформатика» є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом накладення спірної земельної ділянки, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 372/772/16. Суд апеляційної інстанції, при вирішенні справи, помилково взяв до уваги лише висновок експертизи, адже це доказ беззаперечно не спростовує доводи прокурора про наявність факту накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду. Відсутність у матеріалах справи відомостей про розмір площі накладення не спростовує наявність факту порушення вимог водного та земельного законодавства при наданні її у власність першому набувачеві.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У вересні 2023 року від представника ОСОБА_2 адвоката Гайдаша О. В. до Верховного Суду надійшов відзив в якому представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, вказуючи на необґрунтованість її аргументів.
		Представник відповідача зазначає, що суди правильно встановили ту обставину, що прокурор не надав жодних доказів накладення спірної земельної ділянки станом на 30 липня 2009 року на землі водного фонду, а тому висновки про відмову у задоволенні позову правильні.
		Суть касаційної скарги прокурора зводиться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи та до переоцінки доказів.
		Касаційна скарга окрім вказівок на позиції Верховного Суду не містить обґрунтувань у чому саме полягає неправильність застосування норм права, адже фактичні обставини різні.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2023 року відкрив провадження та витребував справу № 369/1872/18 із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
		Справа № 369/1872/18 надійшла до Верховного Суду 03 серпня 2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2024 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		Рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» затверджений проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .
		Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2018 року № 928, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О. М., право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_2 .
		За інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9, спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду - на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об`єкти, які розташовані в її заплаві в межах Віто-Поштової сільської ради.
		Згідно з інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 09 листопада 
		2017 року № 17-08/2250 річка Сіверка має статус природнього водотоку, є лівою притокою річки Віта. Загальна площа водозбору річки Віта з урахуванням притоки Сіверка складає 238 кв. м. Згідно з класифікацією річок України річка Віта та її притока Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги яких становлять 25 метрів.
		Відповідно до висновку експерта від 30 липня 2020 року № 3134/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою визначити, чи знаходилась станом на 30 липня 2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка, відповідно до умов, встановлених землевпорядною та містобудівною документацією, а також іншими матеріалами, які наявні в складі судової справи, не вбачається за можливе.
		За інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9 з картографічними матеріалами, спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України.
		Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України).
		За положеннями частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		До земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
		Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).
		Відповідно до статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. 
		Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами закону. Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
		Отже, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.
		Надання у власність або у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
		Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
		Належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
		Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.
		У цій справі звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка в межах Віта-Поштової сільської ради. Орган місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність відповідачу 0,25 га земельної ділянки, частина якої відноситься до земель водного фонду.
		Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову саме з підстав обрання неналежного способу захисту та послався на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння, натомість застосуванню підлягають положення статті 391 цього Кодексу та частина друга статті 152 ЗК України.
		04 січня 2021 року прокурор подав до місцевого суду заяву за № 15/1-5 про зміну предмета позову, оскільки у цій справі ефективним способом захисту порушених інтересів держави є пред`явлення негаторного позову на підставі статі 391 ЦК України з вимогою повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику. Необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку виникла через істотну зміну фактичних обставин в частині належного способу захисту порушеного права та з урахуванням зміненої судової практики.
		Проте, помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація судом першої інстанції позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, не позбавляло суд обов`язку надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		Близькі за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 та у постанові Верховного Суду 
		від 23 червня 2022 року у справі № 357/14272/19.
		Крім того, під час розгляду справи прокурор обґрунтував звернення до суду та посилався на те, що позов ним поданий саме з метою повернення земельної ділянки її власнику з тих підстав, що вона належить до земель водного фонду та не підлягала передачі у власність будь-яким органом.
		Як у первісній позовній заяві, так і в заяві прокурора про зміну предмета позову викладені одній ті ж обставини, якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги (ті самі підстави позову). Підстави позову прокурор не змінив. Прокурор заявив вимоги, спрямовані на захист власника земельної ділянки - територіальної громади, шляхом визнання недійсним незаконного рішення органу місцевого самоврядування та повернення земельної ділянки власнику.
		Суд має виходити з того, що лише фактичні підстави позову визначають межі судового розгляду, що не позбавляє суд повноважень визначити ту норму права, яку належить застосувати до оцінки спірних відносин та їх правильного регулювання.
		Згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закон») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
		Таким чином, оскільки у поданій 04 січня 2021 року заяві прокурор змінив лише норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин у зв`язку з тим, що під час розгляду даної справи істотно змінились фактичні обставини в частині належного способу захисту порушеного права та виникла необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку, в даному випадку підлягає врахуванню подана прокурором заява.
		Таким чином колегія судді вважає правильними висновки апеляційного суду в цій частині.
		Колегія суддів вважає частково прийнятними аргументи касаційної скарги про те, що картографічні матеріали Державного підприємства «Київгеоінформатика» є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом накладення спірної земельної ділянки на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об`єкти, які розташовані в її поймі з огляду на наступне.
		Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
		Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
		Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.
		Розглядаючи справу по суті, апеляційний суд вважав, що з огляду на зміст висновку експерта від 30 липня 2020 року № 3134/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка станом на час передачі її у приватну власність, 30 липня 2009 року, відносилась до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту.
		Згідно висновку експерта від 30 липня 2020 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, розташована на 
		АДРЕСА_1 , тобто в межах населеного пункту. Станом на 30 липня 2009 року документацією із землеустрою (землевпорядною документацією), за якою встановлювалися розмір і межі прибережних захисних смуг, були проекти землеустрою. Оригінал або копія проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги в 
		с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області в матеріалах справи відсутня. У зв`язку із зазначеним, визначити чи знаходилася станом на 30 липня 
		2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віто-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, визначених документацією землеустрою (землевпорядною документацією) не вбачається можливим.
		На наявних в матеріалах справи викопіюваннях не зазначена будь-яка геодезична інформація (координати, координатна (геодезична) сітка тощо) та відсутні умовні позначення Генерального плану с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (графічні і текстові).
		На наявній в матеріалах справи схемі «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, викопіювання матеріалів космічної зйомки станом на 
		2017 рік», наданій КДП геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» листом від 10 січня 2018 року, не зазначена будь-яка геодезична інформація, з використанням якої можливо визначити географічне положення об`єктів на земній поверхні, і дана схема складена з використанням матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік. Згідно із інформацією супутникових знімків сервісу «Гугл Планета Земля» стан території в селі Віто-Поштова, в місці розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, станом на 2009 рік є відмінним від стану цієї території станом на 2017 рік (а. с. 80). Отже, визначити відстань від урізу води (берегу) річки Сіверка в с. Віта-Поштова до меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, за викопіюваннями з Генерального плану с. Віта-Поштова, наданими Віто-Поштовою сільською радою, та за схемою «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, викопіювання матеріалів космічної зйомки станом на 
		2017 рік» не вбачається можливим. У зв`язку із наведеним, визначити чи знаходилася станом на 30 липня 2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віта-Поштова або в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, установлених статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України для цієї річки, за вказаними матеріалами не вбачається можливим.
		Таким чином, зроблені за наслідками експертного дослідження висновки не дають чіткої відповіді на питання розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віто-Поштова Києво-Святошинського району Київської області.
		Експерт лише вказує на причини неможливості надати відповіді на питання, які були йому поставлені, тобто висновок не є категоричним.
		Разом із тим в матеріалах справи міститься надіслане КДП «Київгеоінформатика» викопіювання з топографічних матеріалів, земельні ділянки, в тому числі, з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 частково накладаються на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об`єкти, які розташовані в її поймі.
		З викопіювання з генерального плану с. Віта-Поштова, що діяв станом на 30 липня 2009 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 частково знаходиться в межах прибережної 25-метрової захисної смуги річки Сіверка та водойм в її поймі (а. с. 180 том 1).
		Таким чином колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову по суті заявлених позовних вимог є передчасними, оскільки вони зроблені на підставі доказу, який не містить чіткої інформації щодо предмета доказування, натомість іншим доказам, які наявні у матеріалах справи та стосуються предмета доказування суд апеляційної інстанції належної оцінки не надав, як і не дослідив їх у сукупності.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, на підставі чого вирішити спір.
		Щодо судових витрат 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                        І. В. Литвиненко
		Судді:                                                                                                             А. І. Грушицький 
		                                                                                                                        Є. В. Петров
		                                                                                                                        В. В. Пророк
		                                                                                                                        І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...