Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/3580/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-13261ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                                                     
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 490/3580/21
		провадження № 61-13261св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги  ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2024 року у складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
		Позовна заява мотивована тим, що з 28 липня 2000 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2015 року (справа № 487/7474/15-ц)було розірвано.
		У шлюбі у них народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочка ОСОБА_5 ), 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_6 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 - син ОСОБА_7 ; 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_8 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_9 . 
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2019 року (справа № 490/9589/18) та судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2018 року (справа № 490/9587/18) з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей. 
		Після розлучення діти проживають разом з нею та перебувають на її повному утриманні. Відповідач життям дітей не цікавиться, припинив з ними будь-яке спілкування. Крім стягнутих аліментів, які він сплачував невчасно та не в повному обсязі, іншої матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав та не надає. Діти не отримують від батька подарунків на день народження та інші свята. 
		Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не цікавиться їх розвитком та досягненнями, тобто самоусунився від виховання дітей, спілкування з ними, не підтримує та свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. 
		Внаслідок таких дій відповідача, старші доньки ОСОБА_10 ( ОСОБА_10 ) та ОСОБА_6 забажали змінити своє прізвище « ІНФОРМАЦІЯ_9 » на її дівоче « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що свідчить про реальну втрату зв`язків із батьком та відсутність спілкування між ними.
		Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Короткий зміст судових рішень
		Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вихованням та утриманням дітей займається виключно позивачка, відповідач батьківські обов`язки не виконує, від виховання та спілкування з дітьми самоусунувся. Незважаючи на заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав, при підготовці відповідними службами висновку щодо цього спору та попередження відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов`язків, в тому числі в частині його участі у вихованні та утриманні дітей, відповідач долею, потребами та безпекою дітей не цікавиться, аліменти не сплачує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість зі сплати аліментів. 
		Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він прийнятий без урахування всіх обставин спору і інтересів дітей та обмежується лише запереченнями ОСОБА_2 проти позбавлення батьківських прав.
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дітей та взагалі не має такого бажання, що є підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно неповнолітніх синів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
		Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд виходив з того, що на час ухвалення судового рішення вона досягла повноліття. 
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2023 року. 
		Протокольною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2024 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які досягли повноліття.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що проживання дитини з одним із батьків, які знаходяться в неприязних стосунках, може вплинути на ставлення дітей до того з батьків, який проживає окремо, оскільки дитина знаходиться під постійним впливом того з батьків, з ким проживає.
		Урахувавши заперечення відповідача стосовно позбавлення його батьківських прав, сплату ним аліментів на утримання дітей, розмір аліментів, стосунки між сторонами, а також те, що в інтересах дітей буде збереження їх зв`язків із обома батьками, суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а отже й підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. 
		Суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків у межах повноважень органу опіки та піклування. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У жовтні 2024 року  ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 
		2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 
		2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі 
		№ 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 19 січня 
		2022 року у справі № 711/679/21, від 12 травня 2022 року у справі № 466/5767/18, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (пункт 1 частини другої 
		статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Посилається на те, що суди належно не встановили фактичні обставини справи, не в повному обсязі дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не втратив інтересу до дітей та має бажання спілкуватися з ними. Підставою для такого висновку судів фактично є лише усне повідомлення представника відповідача у 2024 році про нібито бажання останнього спілкуватися з дітьми. Однак будь-яких доказів на підтвердження зазначеного відповідач не надав.
		Суди не звернули уваги на те, що після розлучення сторін у 2015 році, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості брати участь у житті дітей та спілкуватися з ними. Однак він свідомо ухилився від реалізації своїх батьківських прав та виконання обов`язків. Заборгованість зі сплати аліментів він почав сплачувати лише після вжиття державним виконавцем заходів із примусового відчуження його майна, тобто через три роки після відкриття провадження у цій справі. Водночас він не вчинив будь-яких дій, спрямованих на налагодження стосунків з дітьми. Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації безпекою дітей не цікавився, незважаючи на те, що йому достовірно було відомо про пошкодження єдиного житла його дітей внаслідок обстрілу, у зв`язку з чим позивачка з дітьми виїхала до Грузії.  
		У жовтні 2024 року  ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 
		2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 
		2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі 
		№ 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 19 січня 
		2022 року у справі № 711/679/21, від 12 травня 2022 року у справі № 466/5767/18, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (пункт 1 частини другої 
		статті 389 ЦПК України.
		Посилається на те, що суди належно не встановили фактичні обставини справи, не в повному обсязі дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої 
		статті 389 ЦПК України). 
		Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, не врахував, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обстави спору, а тільки потім права батьків. 
		Суди попередніх інстанцій проігнорували дійсні обставини справи, зокрема ставлення батька до неї з братами. Батька не цікавить її життя, він не знає про її прагнення, досягнення і вподобання.   
		Суди не звернули уваги на те, що відповідач роками ухилявся від виконання батьківських обов`язків та сплати аліментів. Однак за потреби використав статус багатодітного батька з метою виїзду за кордон. 
		Він багато років не спілкується з нею і ніколи не виявляв такого бажання. 
		У жовтні 2024 року  ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 
		2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 
		2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі 
		№ 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 19 січня 
		2022 року у справі № 711/679/21, від 12 травня 2022 року у справі № 466/5767/18, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (пункт 1 частини другої статті 
		389 ЦПК України.
		Посилається на те, що суди належно не встановили фактичних обставини справи, не в повному обсязі дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статтю 171 Сімейного кодексу України (далі - СК України), згідно з якою дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.
		Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
		Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що він не має самостійної думки і до неї не можна прислухатися. 
		Суди безпідставно послалися на те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України і позивачка з дітьми, і відповідач виїхали на проживання до інших країн, що спричинило певні труднощі у налагодженні нормальних стосунків між відповідачем та його дітьми, оскільки батько умисно ігнорує існування дітей та ніколи не цікавився їх життям. Він не виявляв бажання будь-яким чином налагодити стосунки з ними ані до введення воєнного стану, ані після, при цьому така можливість у нього була.  
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_15 , ОСОБА_4 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. , судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д .  
		Ухвалами Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 
		2024 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Ленінського районного суду м. Миколаєва матеріали справи № 490/3580/21. 
		У жовтні 2024 року матеріали справи № 490/3580/21 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою 
		статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що з 28 липня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Заводського районного суду 
		м. Миколаєва від 23 вересня 2015 року (справа № 487/7474/15-ц) було розірвано
		У шлюбі у них народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочка ОСОБА_5 ), 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_6 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 - син ОСОБА_7 ; 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_8 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_9 . 
		Після розірвання шлюбу діти проживають та перебувають на утриманні 
		ОСОБА_1 .
		На підставі судового наказу Центрального районного суду м. Миколаєва 
		від 23 листопада 2018 року у справі № 490/9587/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_6 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_5 ; сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2021 року (справа № 490/5533/20), зміненим постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , сина ОСОБА_8 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_7 , та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 
		в розмірі по 6 000,00 грн щомісячно на кожну дитину (з урахуванням індексації), починаючи з дня набуття рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2019 року (справа №490/9589/18) стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка продовжує навчання.
		Згідно з висновком органу опіки та піклування Миколаївської міської ради 
		від 04 лютого 2022 року орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх синів: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		У зазначеному висновку орган опіки та піклування звернув увагу відповідача на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків, тому йому рекомендовано налагодити стосунки з дітьми і в повному обсязі виконувати свої батьківські обов`язки. 
		Надано ОСОБА_2 консультацію стосовно визначення порядку його участі у вихованні дітей та попереджено про відповідальність за невиконання батьківських обов`язків стосовно виховання та утримання дітей. 
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та пошкодженням житла позивачки внаслідок обстрілів, задля безпеки і збереження життя дітей, вона з дітьми виїхала до Республіки Грузія, де проживає до цього часу.
		На виконанні в Інгульському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 
		(м. Одеса) перебувають виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, а саме: 
		-         ВП № НОМЕР_1 з виконання судового наказу № 2-н/490/1057/2018 
		від 11 грудня 2018 року, виданого Центральним районним судом 
		м. Миколаєва про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_6 , синів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , розмір заборгованості за яким станом на 01 липня 2020 року відсутній; 
		-         ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2-н/490/3051 
		від 10 грудня 2019 року, виданого Центральним районним судом 
		м. Миколаєва про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_10 ; 
		-         ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2/490/959/2021 (490/5533/20), виданого 03 листопада 2023 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення аліментів на утримання синів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у розмірі по 6 000,00 грн щомісячно на кожну дитину; 
		-         ВП № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 2/490/784/2022 (490/7100/21) від 07 липня 2023 року про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_6 , яка продовжує навчання.
		Відповідно до розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 станом на 25 червня 2024 року сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання синів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , становить 347 469,00 грн.
		Згідно із зазначеним розрахунком у квітні 2024 року боржник сплатив грошові кошти у сумі 35 931,00 грн, у грудні 2022 року - 72 000,00 грн, серпні 2022 року - 
		18 000,00 грн, у липні 2022 року - 36 200,00 грн, у лютому та у січні 2022 року - 
		по 18 200,00 грн, у грудні та у листопаді 2021 року - по 18000,00 грн, у жовтні 
		2021 року - 27 000,00 грн.
		Відповідно до розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні 
		№ НОМЕР_4 сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_6 станом на 25 червня 2024 року складає 188 269,00 грн. Часткове погашення присуджених аліментів відповідач здійснив у квітні 2024 року в сумі 11 931,00 грн. 
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2024 року (справа № 490/3580/21) ОСОБА_2 оголошено в розшук у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5 у зв`язку з невиконанням судових рішень про сплату аліментів на утримання дітей.
		Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
		Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
		Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою 
		статті 164 СК України.
		Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
		Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не цікавиться їх життям та досягненнями, припинив з ними будь-яке спілкування.
		Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
		Вирішуючи спір по суті, суд дійшов висновку, про недоведеність позивачкою свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та, відповідно, відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. 
		В той же час, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані 
		статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими 
		у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі 
		№ 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року 
		у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, 
		від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі 
		№ 213/2822/21.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі 
		№ 753/2025/19).
		Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
		Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
		Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
		Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду 
		від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
		Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття 
		(див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21).
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд виходив з того, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки, які вплинули на участь відповідача у вихованні дітей та спілкуванні з ними, які після розірвання шлюбу проживають з матір`ю. Відповідач не втратив інтересу до дітей, що підтверджується висновком органу опіки та піклування, згідно з яким позбавлення останнього батьківських прав є недоцільним, незважаючи на негативне ставлення дітей до батька, та витягом з рішення Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Миколаївської міської ради  від 13 січня 2022 року № 1, на засіданні якої він заперечував проти позбавлення його батьківських прав, а також, що від утримання дітей він не відмовився, про що свідчить сплата ним, хоча і не регулярно, і не в повному обсязі, аліментів на утримання дітей, як до звернення позивачки до суду, так і під час розгляду справи, а також звернення відповідача до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яким його було позбавлено батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей, а тому відсутні правові підстави для застосування до 
		ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.
		У касаційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 посилаються на те, що такий висновок суду є помилковим, оскільки суд не звернув уваги на їх доводи про те, що відповідач мав можливість виконувати свої батьківські обов`язки, однак після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 (2015 рік) не виявляв такого бажання. Після ухвалення судового рішення судом першої інстанції поведінка відповідача не змінилася. Він не намагається налагодити зв`язок з дітьми, не допомагає їм матеріально, лише час від часу у примусовому порядку сплачує аліменти, виключно у зв`язку із вчиненням державним виконавцем відповідних дій щодо примусового виконання судових рішень, зокрема накладення арешту на земельні ділянки, та не цікавиться їх життям. 
		У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, на яку посилаються заявники у касаційних скаргах, зазначено, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
		У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, на яку посилаються заявники у касаційній скарзі, зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
		Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
		У цій справі Верховний Суд зазначив, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.
		ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.
		Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.
		На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином - зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.
		Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.
		ЄСПЛ, розглядаючи справи на підставі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував на необхідність поглибленого вивчення національними судами всієї сімейної ситуації і відповідних факторів, а також проведення збалансованої та обґрунтованої оцінки відповідних інтересів кожної особи з постійним прагненням віднайти найкраще рішення для дітей 
		(див. рішення у справах Sahin v. Germany [GC], № 30943/96, §§ 64-68, ECHR 2003-VIII; Sommerfeld v. Germany [GC], № 31871/96, §§ 62-64, ECHR 2003-VIII (витяги); 
		C. v. Finland, № 18249/02, § 52, 09 травня 2006 року; та Z.J. v. Lithuania, № 60092/12, §§ 96-100, 29 квітня 2014 року).
		Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд, не з`ясував, чи відповідає найкращим інтересам дітей налагодження сімейних стосунків із рідним батьком, з яким вони не спілкуються з 2015 року; не встановили, які дії він вчинив з метою налагодження стосунків з дітьми, чи виконав рекомендації органу опіки та піклування стосовно виконання  батьківських обов`язків та чи змінилася його поведінка. 
		Вважаючи обґрунтованим висновок органу опіки та піклування Миколаївської міської ради від 04 лютого 2022 року про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх синів: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд не надав оцінки ставленню дітей до батька, безпосередньо під час розгляду справи думку дітей не з`ясував. 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які у апеляційних скаргах категорично заперечували стосовно налагодження стосунків з біологічним батьком. Не з`ясував, які дії вчиняв відповідач для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків, після ухвалення рішення судом першої інстанції, що свідчать про зміну його поведінки стосовно дітей; коли він планував відновити з ними спілкування, чи які у нього існують перешкоди для вчинення таких дій.
		Посилаючись на бажання батька налагодити стосунки з дітьми, суд такий висновок належно не обґрунтував, не звернув увагу на те, що заперечення відповідача стосовно позбавлення його батьківських прав, викладені у заяві про перегляд заочного рішення, у якій він посилався лише на те, що несплата аліментів не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (т. 2 а.с 6), 
		а також у клопотанні про відкладення розгляду справи, у якому він зазначив, що категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав; він почав сплачувати аліменти; позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми та наданні матеріальної допомоги дітям. У чому полягає вчинення позивачкою таких дій не зазначив, відповідних доказів не надав (т. 2 а.с 177, 178). 
		У контексті наведеного доводи касаційних скарг заявників про те, що суд зібрані у справі докази належно не дослідив, не забезпечив повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, висновків Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційних скаргах, не врахував, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Оскільки повноваження апеляційного суду дозволяють виправити недоліки допущені під час попереднього розгляду справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково .
		Постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...