Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/1291/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 21.11.2024
Номер судового провадження: 51-1248км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22021060000000064

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		21 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 296/1291/22
		провадження № 51-1248 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		захисника в режимі відеоконференції             ОСОБА_6 ,
		розглянув у спеціальному відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22021060000000064 за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецька, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає на території Донецької області,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України, 
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 12 вересня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 12 вересня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено: 
		- за ч. 1 ст. 258-3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна;
		- ч. 2 ст. 260 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного майна.
		Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дати його затримання. 
		За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3 КК України (участь у терористичній організації) та ч. 2 ст. 260 КК України (участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування), з огляду на таке.
		У не встановлений досудовим розслідуванням період часу, однак не пізніше 20 травня 2016 року, ОСОБА_7 , перебуваючи на території Донецької області, будучи достовірно обізнаним про вищевказану злочинну діяльність терористичної організації «ДНР», добровільно став її учасником, вступивши до неодноразово реорганізованого її підрозділу - Гвардійської оперативно-тактичної групи «ІНФОРМАЦІЯ_2» 1 Армійського корпусу Міністерства оборони терористичної організації «ДНР» (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), попередні назви: Окрема бригада особливого призначення «ІНФОРМАЦІЯ_8» Корпусу народної міліції Міністерства оборони «ДНР»; 1 артилерійська бригада особливого призначення «ІНФОРМАЦІЯ_8» Корпусу народної міліції Міністерства оборони «ДНР»; Гвардійська оперативно-тактична група «ІНФОРМАЦІЯ_2» 1 Армійського корпусу Міністерства оборони терористичної організації «ДНР». При цьому в складі ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_7 перебував на одній із рядових посад протитанкового дивізіону у псевдовійськовому званні «старший лейтенант» та використовував позивний « ОСОБА_8 ».
		Крім того, ОСОБА_7 у період з липня 2014 року (точної дати органом досудового розслідування не встановлено) по цей час, будучи учасником ГОТГ  « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (яка є не передбаченим законом збройним формуванням), перебуваючи на території Донецької області, відповідно до своїх функціональних обов`язків, з-поміж іншого:
		- чинив збройний опір та незаконну протидію виконанню службових обов`язків працівниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції та операції Об`єднаних сил, шляхом безпосередньої участі у бойових діях проти них;
		- здійснював бойові чергування на позиціях ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » і в місцях їх дислокації;
		- брав участь у проведенні військової, стройової та фізичної підготовки вказаного не передбаченого законом збройного формування;
		- брав участь у заходах, чпрямованих на популяризацію діяльності ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » серед цивільного населення.
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. 
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог захисник указує, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не деталізовано та не підтверджено: 
		- безпосередньої участі в бойових діях ОСОБА_7 ;
		- яким чином ОСОБА_7 чинив збройний опір та незаконну протидію виконанню службових обов`язків працівникам правоохоронних органів України та військовослужбовцям Збройних Сил України, у чому полягав цей опір, чи були досягнуті мета і цілі тощо; 
		- у чому саме полягало те чи інше завдання, де саме ОСОБА_7 здійснював бойові чергування.
		При цьому зауважує, що, на його думку, сторона обвинувачення не надала жодного доказу, який би беззаперечно вказував на факти, викладені в обвинувальному акті.
		За таких обставин захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованих йому дій, обґрунтували свої висновки припущеннями та сумнівними доказами, взявши до уваги неконкретне та недеталізоване обвинувачення, яке не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду.
		Разом з тим захисник, посилаючись на положення, передбачені ст. 7, ч. 3 ст. 323, ст. 335 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та практику ЄСПЛ, зазначає, що: 
		- проведення судового розгляду в судах попередніх інстанцій без участі обвинуваченого ОСОБА_7 призвело до недотримання гарантованих Конвенцією основоположних прав;
		- у кримінальному провадженні відсутні докази того, що обвинувачений намагався ухилитися від суду чи недвозначно відмовився від свого права прибути в судове засідання;
		- публікація викликів в офіційних виданнях, зокрема в «Урядовому кур`єрі» не може бути належним доказом повідомлення ОСОБА_7 про дату й час судового розгляду, оскільки на тимчасово окупованих територіях України чи на території рф вказані видання не розповсюджуються.
		Ураховуючи зазначене, захисник вважає, що оскільки ОСОБА_7 не був належним чином повідомлений про дату й час судового розгляду, то місцевий суд, з огляду на те, що ОСОБА_7 був оголошений у розшук, мав зупинити судове провадження до моменту встановлення місцезнаходження обвинуваченого, однак помилково цього не зробив.
		Крім того, захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 370, ч. 2 ст. 419 КПК України, залишив вирок місцевого суду без зміни, і не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту, зокрема: 
		- відобразивши перелік доказів, не виклав висновків про те, яким саме чином вони підтверджують або спростовують вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів;
		- не навів належних доводів щодо необхідності проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого, незважаючи на клопотання сторони захисту про зупинення провадження у справі;
		- не розкрив питання щодо відсутності деталізації пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення.
		На касаційну скаргу захисника заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. 
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що суди попередніх інстанцій, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, зазначених в оскаржуваних судових рішеннях, допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
		За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до положень ст. 94 цього Кодексу.
		Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував фактичні дані, що містяться в наданих стороною обвинувачення письмових доказах, а саме: 
		- у копії протоколу огляду від 13 січня 2017 року, відповідно до якого місцевим судом встановлено, що предметом огляду була інформація, розміщена на інтернет-ресурсі stopterror.in.ua, а саме, публікація від 24 жовтня 2015 року під назвою « Отдельная Артиллерийская бригада «ІНФОРМАЦІЯ_8 », в/ч НОМЕР_1 ». У публікації міститься опис, історія створення та функціонування відповідного НЗФ, його структура, підтверджувальні фото,- та відеоматеріали, у тому числі щодо наявності вогнепального озброєння, військової техніки, шевронів, тактичних знаків тощо;
		- копії протоколу огляду від 28 червня 2018 року, згідно з яким суд установив, що предметом огляду була інформація, розміщена на інтернет-ресурсі « YouTube.com », яка містить відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, було переглянуто відеоролик під назвою «Акт о провозглашении государственной самостоятельности ДНР» тривалістю 04:50 та встановлено, що у вказаному відеоматеріалі зафіксовано обставини проведення заходу у приміщенні адміністративної будівлі, в якій присутній ряд осіб. За результатами проведення огляду вказаного відеоматеріалу встановлено, що захід, зафіксований у ньому, проведено у формі виступів осіб з трибуни та в президії, а також подальшого голосування всіх присутніх у приміщенні осіб. Зазначений відеоматеріал було записано на оптичний диск, який досліджувався в судовому засіданні;
		- копії протоколу огляду від 28 грудня 2016 року, за результатами дослідження якого суд встановив, що було здійснено вхід на інтернет-ресурс « YouTube », за введеними посиланнями було переглянуто відеоматеріали під назвами: « Артиллерийская бригада ІНФОРМАЦІЯ_8 », « Артиллеристы ДНР.бригада ІНФОРМАЦІЯ_8. Правда ДНР », «В агенстве ІНФОРМАЦІЯ_9 получил медаль за боевые заслуги.9 марта», «Воинская присяга в артиллерийской бригаде «ІНФОРМАЦІЯ_8», ОСОБА_9 общается с бойцами армии ДНР на передовой под Донецком», «Новости от Ватника: принятие присяги 28.03.2015», «Операция «ІНФОРМАЦІЯ_10» - доставка бушлатов бойцам ДНР.Батальон «Калмиус», «Принятие присяги 31 марта 2015 03.04.15», «Русские своих не бросают». Концерт в бригаде особого назначения «ІНФОРМАЦІЯ_8». Донецк 08.11.2016г.» Усі відеозаписи записані на оптичний носій інформації;
		- листі ВКР УСБУ в Житомирській області № 45/864 від 23 березня 2018 року (з додатками) на доручення слідчого щодо отримання інформації стосовно учасника ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_7 ;
		- протоколі огляду від 23 березня 2018 року, за результатом дослідження якого суд встановив, що предметом огляду був відеозапис, розміщений у мережі «Інтернет» на відеохостингу «Youtube» під назвою « Смогут ли ВСУ взять Донецк штурмом ». На відеозаписі з 07:07 по 09:13 зображено інтерв`ю особи у військовій формі, яка представляється на позивний ОСОБА_8 та ідентифікована як ОСОБА_7 . Зазначений відеоматеріал було записано на оптичний диск, який досліджувався в судовому засіданні;
		- протоколі огляду від 07 квітня 2021 року, відповідно до якого суд встановив, що предметом огляду була інформація на оптичному диску (який є додатком до протоколу огляду від 23 березня 2018 року), а саме відеофайл під назвою « Смогут ли ВСУ взять Донецк штурмом ОСОБА_10.mр4 ». У ході огляду виготовлено скриншот з портретним фотознімном ОСОБА_7 та в текстовій формі відтворено діалог останнього із чоловіком на ім`я ОСОБА_10 . ОСОБА_7 розповідає про бойову обстановку, організацію харчування та побуту на позиції;
		- протоколі огляду від 24 серпня 2021 року, згідно з яким судом встановлено, що предметом огляду була сторінка відеохостингу «YouТube», на якій розміщено відеозапис на під назвою «Смогут ли ВСУ взять Донецк штурмом?». Встановлено, що відеозапис опублікований 20 травня 2016 року. Зазначений відеоматеріал було записано на оптичний диск, який досліджувався в судовому засіданні;
		- протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 23 березня 2020 року з додатками  (описом вилучених речей та диском), у якому зафіксовано вилучення інформації з ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо ОСОБА_7 , зокрема сканкопії аркушів паспорта громадянина України ( НОМЕР_2 ) на ім`я останнього та його фотозображення під час отримання кредитної картки;
		- висновку експерта № 8/29 від 30 березня 2020 року за результатами проведення судової портретної експертизи, відповідно до якого суд установив, що на представлених для дослідження експерта фото та відеоматеріалах, а також на фотознімку в паспорті громадянина України на ім`я ОСОБА_7 серії НОМЕР_2 , зображена одна і та ж особа;
		- висновку експерта № 1563/21-25 від 15 липня 2021 року за результатами проведення судової психологічної експертизи, згідно з яким суд установив, що на представленому для дослідження відеоматеріалі «Смогут ли ВСУ взять Донецк штурмом ОСОБА_10 » відсутні психологічні особливості, які дають підстави для визначення ознак здійснення впливу (примусу) на  ОСОБА_7 ;
		- протоколі обшуку від 09 вересня 2021 року, за результатом дослідження якого судом встановлено, що було проведено обшук за місцем проживання матері ОСОБА_7 - ОСОБА_11 , під час якого остання надала для огляду свій мобільний телефон, де виявлено контакт ОСОБА_12 , дружини ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_11 повідомила, що син перебуває в м. Моспиному Донецької області (тимчасово окупована територія) та з ним підтримує зв`язок через невістку. Відповідний додаток до протоколу - диск, на якому зафіксовано проведення вказаної слідчої дії, досліджено в судовому засіданні,
		та інші докази, наведені у вироку.
		Таким чином, з огляду на безпосередньо досліджені докази, місцевий суд погодився з пред`явленим ОСОБА_7 обвинуваченням за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України та встановив, що останній: 
		- перебуваючи на території Донецької області, будучи достовірно обізнаним про злочинну діяльність терористичної організації «ДНР», добровільно став її учасником, вступивши до її підрозділу ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де перебував на одній із рядових посад протитанкового дивізіону у псевдовійськовому званні «старший лейтенант» та використовував позивний ОСОБА_8 ;
		- будучи учасником ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (яка є не передбаченим законом збройним формуванням), перебуваючи на території Донецької області, відповідно до своїх функціональних обов`язків вчиняв дії, спрямовані на збройний опір та незаконну протидію виконанню службових обов`язків працівникам правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції та операції Об`єднаних сил, шляхом безпосередньої участі в бойових діях проти них, здійснював бойові чергування на позиціях ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та в місцях їх дислокації, брав участь у проведенні військової, стройової та фізичної підготовки вказаного не передбаченого законом збройного формування, а також брав участь у заходах, спрямованих на популяризацію діяльності ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2» серед цивільного населення.
		У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись з вищенаведеними висновками місцевого суду, вказує, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не деталізовано та не підтверджено: 
		- безпосередньої участі в бойових діях ОСОБА_7 ;
		- яким чином ОСОБА_7 чинив збройний опір та незаконну протидію виконанню службових обов`язків працівникам правоохоронних органів України та військовослужбовцям Збройних Сил України, у чому полягав цей опір, чи були досягнуті мета і цілі тощо; 
		- у чому саме полягало те чи інше завдання, де саме ОСОБА_7 здійснював бойові чергування.
		Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги сторони захисту, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Участь особи в не передбаченому законом збройному формуванні терористичної організації (наприклад, у силовому блоці терористичної організації «ДНР») підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 258-3 та 260 КК України.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 296/2803/16-к (провадження № 51-5370 км 19).
		Зі змісту вироку вбачається, що  ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3 КК України (участь у терористичній організації «»ДНР»), та ч. 2 ст. 260 КК України (участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2»).
		Поняття терористичної організації визначено Законом України «Про боротьбу з тероризмом», де зазначено, що це є стійке об`єднання трьох і більше осіб, створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Визначальним для визнання організації терористичною є те, що хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
		Також за цим Законом терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
		Ознаки діяльності «ДНР» як терористичної організації підтверджуються зверненнями Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором, які затверджено Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року; Заявою Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року; заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року, в яких «ДНР» визначено терористичною організацією.
		Відповідно до примітки 2 ст. 260 КК України під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.
		Створення терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією, участь у такій групі чи організації, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної організації за своїм змістом збігаються з аналогічними діями щодо організованих груп та злочинних організацій.
		Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-3 КК України, з-поміж іншого, може виражатися в діях, спрямованих на участь у терористичній організації. 
		Крім того, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, виражається у створенні не передбачених законом збройних формувань та участі в їх діяльності.
		Участь у злочинній організації (зокрема, у терористичній організації та в діяльності не передбаченого законом збройного формування) передбачає перебування в її складі. Особа стає учасником такої організації з моменту її утворення (якщо вона входить до кола осіб, з яких виникає організація) або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на прийняття її до вже існуючої організації. Участь у злочинній організації означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з іншими її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховують вся організація та окремі її члени. Він може виступати як виконавець окремих злочинів, планувати їх, здійснювати допоміжні дії, виконувати окремі доручення керівників організації.
		Таким чином, ураховуючи вищенаведене та з огляду на вказану практику Верховного Суду, однією з обов`язкових кваліфікуючих ознак складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3 КК України та ч. 2 ст. 260 КК України, є саме участь винуватої особи в терористичній організації та в діяльності не передбаченого законом збройного формування.
		Як убачається з вироку, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 як громадянин України, який є повнолітньою, дієздатною особою, цілком усвідомлював, що «ДНР» є стійким об`єднанням групи осіб (понад три) з розподілом функцій та встановленням правил їх поведінки, яке діє на території України незаконно, а її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов`язків працівниками правоохоронних органів України, військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні АТО та ООС. При цьому суд зауважив, що з огляду на вказане є підстави для висновку про те, що обвинувачений умисно брав участь у злочинній діяльності такої терористичної організації, незаконно проходячи там службу та беручи участь у збройному опорі Збройним Силам України.
		Крім того, місцевий суд також указав про достатню кількість доказів, які підтверджують участь ОСОБА_7 в терористичній організації «ДНР», а саме, в її підрозділі «ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		Водночас суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, зазначив, що це незаконне збройне формування ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2» (створення якого не передбачено жодними нормативно-правовими актами України): 
		- має організовану структуру військового типу з притаманними їй ознаками, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність і дисципліну; у ньому проводиться військова, стройова та фізична підготовка; незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухівку;
		- використовує військову техніку та інше військове майно. Учасникам вказаних не передбачених законом збройних формувань присвоюються військові звання та вони призначаються на військові посади. За ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2» закріплено окремі знаки розрізнення, бойові прапори, бланки, печатки, військові квитки;
		- до його штабу входять відповідні підрозділи (зокрема, штаб, протитанковий дивізіон, гарматний артилерійський дивізіон, гаубичний артилерійський дивізіон, реактивний артилерійський дивізіон, зенітно-ракетний взвод, служба радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту, фінансова служба, медична служба, відділ психологічного забезпечення та інші підрозділи, які підпорядковуються командиру та його заступникам);
		- його керівниками визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, які полягають в збройному опорі правоохоронним органам України і Збройним Силам України, знищенні їх живої сили та матеріальних засобів, а також скоєнні інших тяжких та особливо тяжких злочинів.
		Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника про те, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення не деталізовано та не підтверджено, зазначив, що в обвинувальному акті чітко вказано спосіб участі ОСОБА_7 в терористичній організації «ДНР», а саме в її підрозділі ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де останній був на одній із рядових посад протитанкового дивізіону у псевдовійськовому званні старшого лейтенанта в період з липня 2014 року до цього часу, будучи учасником ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », перебуваючи на території Донецької області, відповідно до своїх функціональних обов`язків чинив збройний опір та незаконну протидію виконанню службових обов`язків працівниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції та операції Об`єднаних сил, шляхом безпосередньої участі в бойових діях проти них, здійснював бойові чергування на позиціях ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » і в місцях їх дислокації, брав участь у проведенні військової, стройової та фізичної підготовки вказаного не передбаченого законом збройного формування, брав участь у заходах, спрямованих на популяризацію діяльності ГОТГ «ІНФОРМАЦІЯ_2» серед цивільного населення.
		Таким чином, зважаючи на зміст оскаржуваних судових рішень, якими з огляду на наявні в матеріалах кримінального провадження докази, було встановлено беззаперечний факт участі та належності ОСОБА_7 до терористичної організації «ДНР», зокрема до її незаконно створеного збройного формування ГОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », особовий склад якої, згідно з установленими у вироку обставинами, використовує військову техніку та інше військове майно, а її діяльність, з-поміж іншого, спрямована на збройний опір правоохоронним органам України і Збройним Силам України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких й особливо тяжких злочинів, при цьому сам ОСОБА_7 перебував на одній із рядових посад протитанкового дивізіону у псевдовійськовому званні старшого лейтенанта, колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про незаконність і необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3 КК України (участь у терористичній організації), та ч. 2 ст. 260 КК України (участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування).
		Водночас Верховний Суд зауважує, що відсутність у судових рішеннях конкретизації злочинних дій засудженого в частині здійснення бойових чергувань, збройного опору та участі в бойових діях, про що в касаційній скарзі зазначає захисник, у цьому конкретному випадку, з огляду на вищезазначену сукупність доказів участі ОСОБА_7 у терористичній організації та участі у діяльності не передбаченого законом збройного формування, яку врахували суди попередніх інстанцій, не свідчить про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції з цих підстав.
		За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вимоги статей 370, 374 КПК України та судом апеляційної інстанції вимог статей 370, 419 КПК України в цілому було дотримано, а тому касаційна скарга захисника в частині посилань на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність задоволенню не підлягає.
		Що ж стосується доводів касаційної скарги сторони захисту про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого через суворість, то Суд не бере їх до уваги, оскільки, посилаючись на ст. 414 КПК України як на одну з підстав для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, захисник не наводить жодних мотивів на підтвердження своєї позиції щодо незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій і їх незаконності в цій частині. 
		У касаційній скарзі сторона захисту також посилається на істотні порушення вимог КПК України, які, на її переконання, виразилися у здійсненні судового розгляду за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 .
		Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги сторони захисту, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій, з огляду на надані стороною обвинувачення докази, було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 перебуває на тимчасово окупованій території Донецької області. 
		Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами 1, 2, 4-7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.
		Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
		Згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України повістки про виклик підозрюваного в разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора. 
		З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
		За статтею 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		Повістки про виклик обвинуваченого в разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу та на офіційному вебсайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 червня 2024 року у справі № 759/3950/18 (провадження № 51-7105 км 23).
		Як убачається з матеріалів провадження, розгляд кримінального провадження судом за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 здійснювався на підставі прийнятого рішення про спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
		Стороною обвинувачення під час досудового розслідування та судами першої і апеляційної інстанцій в ході розгляду кримінального провадження були виконані вказані норми кримінального процесуального закону, вжито заходів для повідомлення ОСОБА_7 про здійснення стосовно нього кримінального провадження, про дату, час і місце розгляду справи шляхом надсилання повідомлень за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а також шляхом публікування оголошень на офіційних сайтах Генеральної прокуратури, Судової влади України та в газеті «Урядовий кур`єр» і направлення всіх документів його захиснику.
		Крім того, інтереси ОСОБА_7 представляв професійний адвокат ОСОБА_6 , який ефективно здійснював захист його інтересів, зокрема шляхом подання апеляційної та касаційної скарг.
		Отже, органом досудового розслідування і судами попередніх інстанцій були виконані вимоги КПК України щодо повідомлення ОСОБА_7 про здійснення стосовно нього спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
		За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про те, що: 
		- проведення судового розгляду в судах попередніх інстанцій без участі обвинуваченого ОСОБА_7 призвело до недотримання гарантованих Конвенцією основоположних прав;
		- публікація викликів в офіційних виданнях, зокрема в «Урядовому кур`єрі», не може бути належним доказом повідомлення ОСОБА_7 про дату й час судового розгляду, оскільки на тимчасово окупованих територіях України чи на території рф вказані видання не розповсюджуються,
		адже така позиція сторони захисту не узгоджується з вищенаведеними положеннями кримінального процесуального закону та практикою Верховного Суду щодо можливості здійснення спеціального судового провадження (in absentia) за відсутності обвинуваченого.
		Крім того, Верховний Суд також не бере до уваги доводів захисника щодо відсутності доказів того, що обвинувачений намагався ухилитися від суду чи недвозначно відмовився від свого права прибути в судове засідання, оскільки як було встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_7 на стадії досудового розслідування не з`являвся за викликами до слідчого, внаслідок чого був оголошений у розшук, а надалі -міжнародний розшук. При цьому, як було зазначено вище, судами попередніх інстанцій вживалися всі необхідні дії, передбачені КПК України, для належного повідомлення обвинуваченого про дату, час та місце судового розгляду, проте останній ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції не з`являвся. 
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд мав зупинити судове провадження до моменту встановлення місцезнаходження обвинуваченого, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 здійснювалося в порядку спеціального судового провадження, з огляду на положення, передбачені ст. 323 КПК України та главою 24-1 КПК України, якими визначена процесуальна можливість здійснення судового розгляду за відсутності обвинуваченого (що переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором) та, як наслідок, не передбачена імперативна вимога щодо зупинення судового провадження відповідно до ст. 335 КПК України.
		За таких обставин і враховуючи те, що: 
		- кримінальний закон застосовано правильно;
		- тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити суду першої інстанції, та за результатом судового перегляду в апеляційному порядку суду апеляційної інстанції (зокрема, і в частині надання оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту) ухвалити законні й обґрунтовані рішення, у ході касаційного розгляду встановлено не було, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 12 вересня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...