Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/4932/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 21.11.2024
Номер судового провадження: 51-3435км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 54561451484578998

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		21 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 344/4932/22
		провадження № 51-3435 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		засудженого в режимі відеоконференції                    ОСОБА_6 ,
		захисника в режимі відеоконференції             ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021096010000604 за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190; ч. 1 ст. 393 КК України,
		за касаційною скаргою з доповненнями засудженого ОСОБА_6 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року.
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: 
		- за ч. 2 ст. 190 КК України на строк 2 роки;
		- ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 190 КК України на строк 4 роки;
		- ч. 1 ст. 393 КК України на строк 3 роки 6 місяців.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. 
		Строк відбуття покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати із 14 січня 2022 року (з моменту затримання), а також зараховано обвинуваченому в строк відбуття покарання термін перебування його під вартою із 14 жовтня 2021 року по 30 грудня 2021 року.
		Цивільний позов потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задоволено, а цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 задоволено частково. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 залишено без розгляду.
		Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 як відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_8 - 12 000 грн; ОСОБА_9 - 14 718 грн; ОСОБА_10 - 22 000 грн; ОСОБА_11 - 25 500 грн. 
		За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому повторно (ч. 2 ст. 190 КК України), та в закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману у великих розмірах (ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України) з огляду на таке.
		ОСОБА_6 у період із 04 вересня 2021 року по 13 жовтня 2021 року, перебуваючи в м. Івано-Франківську, з метою заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки та свідомо бажаючи настання таких наслідків, телефонував потерпілим і в ході розмови вводив їх в оману, представляючись їх близьким родичем та повідомляючи про те, що він потрапив у ДТП, а саме збив іншу людину, і тому йому потрібні грошові кошти (для лікування потерпілої особи або щоб працівники поліції не реєстрували кримінального провадження), надалі повторно зв`язувався з потерпілими та, представляючись посередником або працівником поліції, домовлявся про зустріч, після чого зустрічався з ними й отримував грошові кошти, які потім привласнював і якими розпоряджався на власний розсуд. Зокрема:
		- 04 вересня 2021 року приблизно о 10:00 ОСОБА_6 в ході розмови з потерпілою ОСОБА_13 представився її племінником та повідомив, що потрапив у ДТП і йому необхідні грошові кошти в сумі 3000 дол. США, на що потерпіла повідомила, що має лише 1000 дол. США і може їх віддати. Продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, діючи умисно та повторно, шляхом обману, ОСОБА_6 цього ж дня приблизно о 10:05 зателефонував ОСОБА_13 , представився працівником поліції і сказав, щоб потерпіла винесла грошові кошти. Після чого потерпіла ОСОБА_13 вийшла на ріг АДРЕСА_2 та о 10:20 передала ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1000 дол. США, що згідно з курсом НБУ становить 27 020 грн;
		- 29 вересня 2021 року приблизно о 19:00 ОСОБА_6 в ході розмови з потерпілою ОСОБА_10 представився її близьким родичем та повідомив, що потрапив у ДТП і йому необхідні грошові кошти, на що потерпіла повідомила, що має лише 22 000 грн і може їх віддати. Продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, діючи умисно та повторно, шляхом обману, ОСОБА_6 цього ж дня приблизно о 20:00 підійшов до дверей під`їзду ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_3 , та представився посередником. Надалі потерпіла, будучи введеною в оману, надала йому доступ до під`їзду, після чого обвинувачений прийшов до житла та отримав від потерпілої грошові кошти в сумі 22 000 грн;
		- 02 жовтня 2021 року о 16:30 ОСОБА_6 у ході розмови з потерпілою ОСОБА_11 представився її онуком та повідомив, що потрапив у ДТП і йому необхідні грошові кошти в сумі 3000 дол. США, на що потерпіла повідомила, що в неї немає такої суми, але вона віддасть усі свої заощадження. Цього ж дня, продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, діючи умисно та повторно, шляхом обману, ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_11 , представився працівником поліції і вказав, що через деякий час до неї додому прийде інша особа, якій необхідно віддати грошові кошти. Після цього ОСОБА_6 приблизно о 17:00 прийшов до будинку по АДРЕСА_2 , де зустрівся з потерпілою та заволодів її грошовими коштами в сумі 25 500 грн;
		- 13 жовтня 2021 року приблизно о 18:30 ОСОБА_6 у ході розмови з потерпілою ОСОБА_8 представився її сином та повідомив, що потрапив у ДТП і йому необхідні грошові кошти в сумі 3000 дол. США, на що потерпіла повідомила, щовона має лише 12 000 грн. Продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, діючи умисно та повторно, шляхом обману, ОСОБА_6  під час розмови з потерпілою представився працівником поліції і сказав, щоб потерпіла підготувала грошові кошти, які необхідно передати іншій особі. Після цього приблизно о 19:30 ОСОБА_6 зустрівся із ОСОБА_8 на АДРЕСА_4 , де представився посередником та заволодів її грошовими коштами в сумі 12 000 грн;
		- 15 вересня 2021 року приблизно о 12:30 ОСОБА_6 в ході розмови з потерпілою ОСОБА_9 представився її онуком і повідомив, що потрапив у ДТП і йому необхідні грошові кошти в сумі 10 000 дол. США. Продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, діючи умисно та повторно, шляхом обману, ОСОБА_6 знову зателефонував потерпілій, представився працівником поліції і вказав, щоб вона підготувала грошові кошти у вказаному розмірі для передачі. Після цього потерпіла ОСОБА_9 зібрала свої заощадження в сумі 500 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на 15 вересня 2021 року становить 13 318 грн, та 1400 грн і поклала їх на шафу. Пізніше приблизно о 13:00 ОСОБА_6 з метою заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_9 у великих розмірах прийшов до її місця проживання за адресою:  АДРЕСА_5 , представившись посередником, забрав гроші, що лежали на шафі, і, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, покинув приміщення квартири.
		Крім того, за обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК України (втеча з-під варти, вчинена особою, яка перебуває в попередньому ув`язненні), з огляду на таке.
		30 грудня 2021 року приблизно о 15:10 Івано-Франківським міським судом було постановлено ухвалу, якою продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 14 січня 2022 року. Після проголошення ухвали взвод конвойної служби ГУНП в Івано-Франківській області помістив обвинувачуваного ОСОБА_6 в камеру тимчасового утримання, розташовану в цокольному приміщенні Івано-Франківського міського суду за адресою: АДРЕСА_2 .
		Цього ж дня приблизно о 16:25, перебуваючи в камері тимчасового утримання обвинувачений ОСОБА_6 , з метою ухилення від відбування покарання, скориставшись тимчасовою відсутністю нагляду за його діями з боку працівників конвойної служби, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою ухилення від кримінального покарання за вчинений ним злочин та від обраного йому судом запобіжного заходу, проліз у щілину між металевою решіткою і стелею цокольного приміщення, потім через незачинені двері втік з-під варти, а після цього через відчинені ворота покинув територію суду і зник у невідомому напрямку.
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції змінено: перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України та засуджено останнього за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 393 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
		В решті вирок місцевого суду залишено без зміни. 
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої або апеляційної інстанцій. 
		На обґрунтування своїх вимог засуджений указує, що: 
		- судовий розгляд цього провадження в Івано-Франківському міському суді здійснювався з порушенням територіальної підсудності (п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України);
		- суддя Івано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_14 не мав права брати участь у розгляді його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 07 лютого 2023 року, оскільки брав участь під час досудового розслідування (п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України);
		- дозвіл на проведення НСРД (протокол № 5239т/108/14) надавався в іншій справі та стосовно іншої особи ( ОСОБА_15 ), а тому суд мав визнати це істотним порушенням прав людини та основоположних свобод, оскільки процесуальна дія фактично проводилась без дозволу суду (ч. 2 ст. 87 КПК України);
		- судом першої інстанції було проігноровано його клопотання, подане в порядку ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, про перевірку законності затримання, а також клопотання про допит свідків, які зазначені у протоколі затримання, на предмет встановлення часу затримання, який, на думку ОСОБА_6 , не відповідає фактично зазначеному;
		- місцевим судом було проігноровано клопотання від 05 червня 2023 року про невідкриття прокурором матеріалів справи.
		Крім того, засуджений зазначає, що місцевий суд за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду в судовому рішенні, не зазначив, чому взяв до уваги одні докази та відкинув інші, а саме: послався на довідку ЄО 37514, проте не вказав, що відповідно до неї, показань свідка ОСОБА_16 та потерпілої ОСОБА_8 , остання повідомляла про вчинення злочину о 19:23 і вказувала, що дві години тому шахрайським способом заволоділи її коштами, однак з огляду на протокол слідчих розшукових дій № 5239т/108/14 (згідно з яким проводилося візуальне спостереження за автомобілем), він вийшов з автомобіля о 19:25, пройшов пішки 250 м, після чого потерпіла віддала йому кошти та надалі повідомила про злочин, тобто, на думку засудженого, на момент вчинення злочину про нього вже було повідомлено. При цьому час на те, щоб пройти пішки і передати кошти, становив 30 хвилин, що унеможливлює вчинення злочину, за який його було затримано (п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК України);
		Тому засуджений ОСОБА_6 зазначає, що, на його переконання, вищенаведені обставини свідчать про провокацію злочину, оскільки за ч. 3 ст. 190 КК України докази відсутні та побудовані на вигаданому обвинуваченні прокурора.
		Також стосовно обвинувачення за ч. 1 ст. 393 КК України ОСОБА_6 з підстав, наведених у касаційній скарзі, стверджує, що воно виникло внаслідок порушення міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в УВП АДРЕСА_6 , у тому числі у зв`язку з порушеннями, допущеними працівниками конвою.
		Разом з тим у доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_6 указує, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, взяв до уваги одні показання й розбіжності та не врахував інші, а саме: 
		- прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_29 та не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_15 , який стверджував, що обвинувачений не міг бути в машині, оскільки в цей день нікуди не їздив;
		- під час пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілої ОСОБА_9 , остання описувала особу, яка заволоділа її коштами (за кольором волосся та віком), проте він ( ОСОБА_6 ) не підпадає під це описання; 
		- залишив поза увагою розбіжності між показаннями ОСОБА_13 та ОСОБА_12 щодо часу вчинення злочину;
		- не врахував того факту, що відповідно до вироку він о 17:00 підійшов до потерпілої ОСОБА_11 та заволодів її коштами в сумі 25 500 грн, проте згідно з довідкою ЄО 36312 від 02 жовтня 2021 року о 17:06 автомобіль, на який посилається сторона обвинувачення, рухається в с. Ямниця;
		- у ЄРДР зазначено про заволодіння майном ОСОБА_11 у сумі 45 500 грн, а в позовній заяві останньої - про те, що він двічі приходив та заволодів грошовими коштами в сумі 22 500 та 20 000 грн.
		На зазначену касаційну скаргу з доповненнями засудженого заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити. При цьому виявив бажання доповнити свою касаційну скаргу посиланнями на те, що в кримінальному провадженні було неправильно встановлено напрямок руху автомобіля (по епізодам стосовно потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_18 ), оскільки такий рухався саме в бік м. Львова, а не м. Івано-Франківська, що, на його думку, не відповідає фактичним обставинам справи.
		Захисник ОСОБА_7 також підтримала касаційну скаргу з доповненнями та просила її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника. 
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 з доповненнями не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. 
		Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
		За таких обставин Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
		Таким чином, ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що посилання засудженого ОСОБА_6 на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, з огляду на положення ст. 433 КПК України та зміст ст. 411 КПК України, не можуть бути предметом касаційного розгляду.
		Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що суди попередніх інстанцій, визнаючи його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, зазначених в оскаржуваних судових рішеннях, допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
		За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанціїпро доведеність винуватості засудженого в тому, що він: шляхом обману незаконно заволодів коштами потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; будучи особою, яка перебуває в попередньому ув`язненні, здійснив втечу з-під варти, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань: 
		- потерпілої ОСОБА_12 , яка зазначала, що ОСОБА_13 була її родичкою, мала групу інвалідності та вона доглядала за нею. Бабця повідомляла, що у вересні 2021 року до неї на домашній номер зателефонував невідомий і повідомив, що її племінник ОСОБА_19 потрапив в ДТП і необхідно заплатити 3000 дол. США, але вона мала лише 1000 дол. США. Бабця домовилася про зустріч на АДРЕСА_2 , де передала невідомому чоловіку вказану суму;
		- потерпілої ОСОБА_10 , яка підтвердила, що у вересні 2021 року до неї зателефонував невідомий чоловік та повідомив, що її родичка потрапила в ДТП і необхідно дати кошти на лікування. Оскільки потерпіла хворіла, вона домовилася, що кошти передасть удома. Через деякий час до неї додому зайшов обвинувачений, якому вона дала 22 000 грн. Отримавши кошти, чоловік одразу ж вибіг із квартири. Далі потерпіла зателефонувала до своєї сестри, яка повідомила, що не хвора і з нею все добре. Саме тоді потерпіла зрозуміла, що її ошукали;
		- потерпілої ОСОБА_8 , яка вказувала, що ввечері 13 жовтня 2021 року до неї зателефонував невідомий, представився її сином та повідомив, що потрапив у аварію і необхідно дати 3000 дол. США. Він також сказав, що до потерпілої підійде знайомий на ім`я ОСОБА_20 та йому необхідно буде передати кошти в конверті. Одночасно потерпіла повідомила, що має лише 12 000 грн. Поклавши гроші в конверт, вона пішла в напрямку території Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. До неї підійшов обвинувачений ОСОБА_6 , який був у чорному одязі, та сказав, що він від ОСОБА_20 . Потерпіла віддала йому свої кошти 12 000 грн купюрами по 1000 грн, 500 грн і 200 грн, а останній направився в сторону вул. Набережної ім. В. Стефаника. Потерпіла ствердно вказала, що впізнає обвинуваченого ОСОБА_6 , якому вона передала свої кошти;
		- потерпілої ОСОБА_11 , яка зазначала, що 02 жовтня 2021 року на домашній телефон зателефонував чоловік, представився її онуком та повідомив, що потрапив у ДТП і необхідно терміново надати кошти в сумі 3000 дол. США знайомому слідчому, щоб все залагодити. При цьому він плакав, казав, що його не випустять та в нього забрали телефон. Коли потерпіла готувала та перераховувала кошти, до неї постійно телефонували і представлялися працівниками поліції. Підготувавши гроші, потерпіла вийшла на вулицю та передала невідомому кошти в сумі близько 20 000 грн. Через деякий час до неї знову зателефонували і, представившись працівником поліції, запитали, скільки вона передала коштів, та одразу повідомили, що потрібно ще 25 500 грн. Потерпіла пішла додому і підготувала кошти в сумі 25 500 грн купюрами по 500 грн і 200 грн. Біля будинку на АДРЕСА_2 потерпіла знову передала обвинуваченому ще 25 500 грн. При цьому потерпілу повідомили, що тепер їй повернуть онука. Після цього потерпіла одразу ж зателефонувала своєму онуку, який сказав, що він у справах у м. Яремчі і щоб вона одразу ж ішла в поліцію. Потерпіла підтвердила, що на момент передачі коштів обвинувачений ОСОБА_6 був одягнений у чорну куртку;
		- потерпілої ОСОБА_9 , яка стверджувала, що до неї зателефонував невідомий і, представившись її онуком, повідомив, що попав в ДТП і йому необхідно терміново віддати кошти. Через деякий час до неї знову зателефонував невідомий чоловік, який сказав, що він з поліції і необхідно підготувати 10 000 дол. США. Близько обіду в двері зателефонував обвинувачений, якому вона передала всі свої грошові заощадження (500 дол. США та 1400 грн). Після обіду додому повернувся її онук, який повідомив, що нікого не посилав до неї. Потерпіла також підтвердила, що кошти вона передала саме обвинуваченому ОСОБА_6 , який того дня був у чорному костюмі;
		- свідка ОСОБА_21 , який зазначав, що 15 вересня 2021 року близько о 16:50 до нього зателефонувала бабуся ОСОБА_9 та повідомила, що віддала чоловікові 500 дол. США та 1400 грн. При цьому невідомий чоловік сказав бабусі, що свідок попав у ДТП. Потерпіла ОСОБА_9 описувала чоловіка, якому вона передала гроші, за рисами обличчя, говорила, що він високого зросту та худий. Свідок одразу ж викликав працівників поліції;
		- свідка ОСОБА_15 , який указував, що ОСОБА_6 є його другом та вони живуть в одному дворі. Свідок підтвердив, що він працює таксистом і на прохання обвинуваченого в жовтні 2021 року на автомобілі марки «Фольксваген Гольф» сірого кольору він возив обвинуваченого до міст Калуша та  Івано-Франківська. Він підвозив ОСОБА_6 до місця, на яке той вказував, і чекав на нього приблизно пів години. 13 жовтня 2021 року по дорозі додому їх затримали працівники поліції;
		- свідка ОСОБА_16 (начальника відділу карного розшуку відділу поліції), який зазначив, що в жовтні 2021 року була отримана оперативна інформація, що невідомі особи на автомобілі «Фольксваген Гольф» на іноземній реєстрації в  АДРЕСА_7 шляхом було встановлено та виявлено вказаний автомобіль, в якому перебували ОСОБА_15 та обвинувачений ОСОБА_6 Автомобіль їздив вулицями м. Івано-Франківська. В один момент на вул. Флотській з автомобіля вийшов ОСОБА_6 та направився в сторону Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Назустріч йому йшла жінка похилого віку, яка передала обвинуваченому конверт. Після цього обвинувачений ОСОБА_6 різними дворами повернувся до автомобіля, сів у нього та поїхав. Одразу ж було прийнято рішення про виклик слідчо-оперативної групи і затримання вказаного автомобіля, яке відбулося вже в м. Галичі. Свідок підтвердив, що на той час жінка похилого віку розповідала, що до неї телефонував невідомий та повідомив, що її син попав у ДТП, а тому необхідно передати грошові кошти, що вона і зробила;
		- свідка ОСОБА_22 (працівника Управління карного розшуку), який повідомляв, що в жовтні 2021 року була оперативна інформація, що невідомі особи за допомогою шахрайських дій заволодівають коштами людей похилого віку. Було встановлено двох підозрілих осіб, які пересувалися на автомобілі марки «Фольксваген Гольф» на іноземних номерах. При цьому на пасажирському сидінні був обвинувачений ОСОБА_6 , а за кермом -  ОСОБА_15 . Оперативні працівники почали слідкувати за автомобілем, який рухався різними дворами. В один момент, автомобіль зупинився, з нього вийшов ОСОБА_6 та направився до жінки похилого віку, яка передала йому конверт. На той момент обвинувачений був одягнений в куртку чорного кольору та кепку темного кольору, жінка була одягнена в хустку та темно-сіре пальто. Після цього було прийняте рішення про зупинку автомобіля і затримання вказаних осіб, яке відбулося в м. Галичі;
		- свідка ОСОБА_23 (заступника командира взводу конвойної служби ГУНП в Івано-Франківській області), який у судовому засіданні вказував, що 30 грудня 2021 року він був у складі конвою та приблизно о 13:30 доставляв обвинуваченого до приміщення Івано-Франківського міського суду. Судове засідання за участю обвинуваченого відбулося приблизно о 15:00, після чого останнього повернули до камери тимчасового утримання. Приблизно о 16:00 до свідка зателефонував інший працівник поліції та повідомив, що він автомобілем повертається з м. Галича та може заїхати до Івано-Франківська і забрати конвой. Після цього працівники конвойної служби почали збирати речі та виявили, що ОСОБА_6 відсутній у камері, хоча двері були зачинені. Як було встановлено, останній переліз через металеву огорожу та покинув приміщення камери;
		- свідка ОСОБА_24 (поліцейського конвойної служби), який зазначив, що 30 грудня 2021 року зранку з УВП № 12 він конвоював обвинуваченого ОСОБА_6 до приміщення Івано-Франківського міського суду. Також того ж дня було здійснено конвоювання осіб на одному автомобілі до приміщення Тисменицького районного суду. Згодом працівників конвойної служби повідомили, що їх забере інший автомобіль. Приблизно о 16:00 свідок пішов до конвойної кімнати збирати речі та направився в кімнату тимчасового утримання, де виявив відсутність обвинуваченого, хоча двері клітки, де утримувався останній, були зачинені. Далі було встановлено, що обвинувачений через щілину в ґратах виліз із клітки, вийшов на вулицю та покинув приміщення суду.
		Крім того, судом першої інстанції також було допитано: 
		- обвинуваченого ОСОБА_6 , який свою вину у вчиненому не визнав та пояснював, що він не вчиняв жодних шахрайських дій стосовно потерпілих. Разом з тим зазначив, що він не пригадує, де був і що робив 02 жовтня 2021 року. 13 жовтня 2021 року він, дійсно, приїжджав у м. Івано-Франківськ та збирав докази своєї невинуватості у кримінальній справі, яка розглядається в м. Тернополі. 15 вересня 2021 року його взагалі не було в м. Івано-Франківську, оскільки саме в цей час він був у смт Щирець Львівської області на святкуванні дня народження дочки свого друга. Що стосується обвинувачення за ч. 1 ст. 393 КК України, то ОСОБА_6 пояснював, що 30 грудня 2021 року під час розгляду клопотання про продовження йому запобіжного заходу працівники поліції забули його в камері тимчасового утримання, де можна тримати особу не більше двох годин. Оскільки нікого не було та за нього забули, він переліз через верхню частину металевої решітки і вийшов до коридору, де попередньо прибиральниця вказала йому на вихід. Після чого він вийшов на вулицю, направився до вокзалу та, замовивши маршрутне таксі, поїхав до себе додому в АДРЕСА_8 ;
		- свідка ОСОБА_17 , який зазначав, що 15 вересня 2021 року обвинувачений ОСОБА_6 приїжджав до нього додому в смт Щирець Львівської області приблизно після обіду, о 15:00-16:00, щоб відсвяткувати день народження дочки та перебував в нього до обіду наступного дня;
		- свідка ОСОБА_25 , яка підтвердила, що обвинувачений ОСОБА_6 є її знайомим. 15 вересня 2021 року вони разом перебували в смт Щирець Львівської області, де святкували день народження знайомого. Скільки було років ювіляру, свідок не пригадує. Обвинувачений приїхав до них до обіду (до 12:00) і поїхав наступного дня. Свідок особисто відправляла обвинуваченого на маршрутне таксі.  
		Однак, заслухавши пояснення зазначених осіб, місцевий суд зауважив, що посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що 15 вересня 2021 року він не перебував у АДРЕСА_2 , а був на дні народження дочки свого друга в АДРЕСА_9 , а тому не міг вчинити злочин щодо потерпілої ОСОБА_9 , є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких потерпіла ОСОБА_9 як на досудовому розслідуванні, відповідно до протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками від 12 жовтня 2021 року, так і в судовому засіданні чітко впізнала його як особу, яка незаконно заволоділа її грошовими коштами. При цьому суд зазначив, що допитані в судовому засіданні свідки захисту ОСОБА_17 і ОСОБА_25 є знайомими обвинуваченого та надали в суді суперечливі показання, які не узгоджуються з матеріалами справи (щодо можливого алібі обвинуваченого) і спрямовані виключно на уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності, а тому не можуть бути взяті судом до уваги як підстава для виправдання обвинуваченого за епізодом заволодіння коштами в потерпілої ОСОБА_9 . 
		Крім того, як убачається з вироку, суд першої інстанції взяв до уваги і фактичні дані, що містяться в наданих стороною обвинувачення письмових доказах, а саме: 
		- у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 13 жовтня 2021 року, згідно з яким суд установив, що потерпіла ОСОБА_8 заявляла про те, що 13 жовтня 2021 року близько 19:00 невідома особа за допомогою шахрайських дій заволоділа її грошовими коштами в сумі 12 000 грн;
		- довідціЄО 37514 від 15 жовтня 2021 року, за результатами дослідження якої суд установив, що камерами інформаційної системи «Безпечне місто» Національної поліції Івано-Франківської області було зафіксовано автомобіль марки «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , сірого кольору, на якому 13 жовтня 2021 року їхали свідок ОСОБА_15 та обвинувачений ОСОБА_6 після вчинення шахрайських дій стосовно потерпілої ОСОБА_8 ;
		- протоколі огляду місця події від 13 жовтня 2021 року з фототаблицями, згідно з якими суд установив, що предметом огляду було місце біля проїзної частини по АДРЕСА_4 , де обвинувачений незаконно заволодів коштами в потерпілої ОСОБА_8 ;
		- протоколі огляду місця події від 13 жовтня 2021 року з фототаблицями, відповідно до якого суд установив, що предметом огляду було місце автодороги по АДРЕСА_2 , де було зупинено автомобіль марки ««Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , та в подальшому затримано обвинуваченого і вилучено грошові кошти;
		- протоколі пред`явлення особи для впізнання від 14 жовтня 2021 року, за результатом дослідження якого суд установив, що потерпіла ОСОБА_8 впізнала обвинуваченого ОСОБА_6 , який на території Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, що по АДРЕСА_4 , представився посередником та заволодів її грошовими коштами в сумі 12 000 грн;
		- протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 15 вересня 2021 року, згідно з яким суд установив, що потерпіла ОСОБА_9 заявляла про те, що 15 вересня 2021 року в період з 12:00 до 15:00 невідомі особи шляхом обману заволоділи грошовими коштами в сумі 500 дол. США та 1400 грн;
		- протоколі огляду місця події від 15 вересня 2021 року з фототаблицями, відповідно до якого суд установив, що предметом огляду було приміщення квартири ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_5 ;
		- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12 жовтня 2021 року, згідно з яким суд установив, що потерпіла ОСОБА_9 впізнала обвинуваченого ОСОБА_6 на фотознімку № 1 як особу, якій вона передала грошові кошти;
		- протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 02 жовтня 2021 року, з якого суд установив, що потерпіла ОСОБА_11 заявляла, що 02 жовтня 2021 року приблизно о 16:30 невідомі особи шахрайським способом заволоділи грошовими коштами в сумі 45 500 грн;
		- протоколі огляду місця події від 02 жовтня 2021 року, відповідно до якого суд встановив, що предметом огляду була територія пішохідної частини, що поблизу будинку АДРЕСА_10 , де обвинувачений незаконно заволодів коштами в потерпілої ОСОБА_11 ;
		- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 жовтня 2021 року, згідно з яким суд установив, що потерпіла ОСОБА_11 впізнала обвинуваченого ОСОБА_6 на фотознімку № 1, якому вона передала грошові кошти;
		- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 жовтня 2021 року, відповідно до якого суд установив, що потерпіла ОСОБА_10 впізнала обвинуваченого ОСОБА_6 на фотознімку № 3, якому вона передала грошові кошти;
		- протоколі огляду місця події від 30 грудня 2021 року з фототаблицями, згідно з якими суд установив, що предметом огляду було приміщення Івано-Франківського міського суду за адресою: вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, де в камері попереднього ув`язнення утримувався обвинувачений ОСОБА_6 ;
		- протоколі огляду від 10 березня 2022 року з фотознімками, відповідно до яких судом було встановлено фіксування факту виходу обвинуваченого ОСОБА_6 30 грудня 2021 року з приміщення Івано-Франківського міського суду, зокрема, через перші службові ворота, які були відчинені;
		- повідомленні працівника поліції, за результатами дослідження якого суд установив, що зі служби 102 30 грудня 2021 року о 18:54 надійшло повідомлення про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , приблизно о 17:00 з Івано-Франківського міського суду вчинив втечу арештований за ч. 2 ст. 190 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уведено операцію «Сирена», вживаються заходи з метою його затримання;
		- довідці ЄО 36312 від 02 жовтня 2021 року, за результатами дослідження якої суд установив, що камерами інформаційної системи «Безпечне місто» Національної поліції Івано-Франківської області було зафіксовано автомобіль марки «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , сірого кольору, на якому 02 жовтня 2021 року їхали свідок ОСОБА_15 та обвинувачений ОСОБА_6 , який перебував на території м. Івано-Франківська;
		- довідці ЄО 36787 від 07 жовтня 2021 року, за результатами дослідження якої суд встановив, що камерами інформаційної системи «Безпечне місто» Національної поліції Івано-Франківської області було зафіксовано автомобіль марки «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , сірого кольору, який рухається по м. Рогатині в бік м. Івано-Франківська 28 вересня 2021 року, а також рух указаного транспортного засобу на території Івано-Франківської області в період з 00:00 по 23:50 15 вересня 2021 року,
		та інші докази, наведені у вироку.
		Таким чином, унаслідок повного, всебічного дослідження доказів у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 шляхом обману незаконно заволодів коштами потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . При цьому в ході судового розгляду судом було встановлено, що обвинувачений з метою заволодіння коштами потерпілих вигадував різні причини про необхідність надання саме таких сум коштів, зокрема для вирішення питань щодо відшкодування шкоди потерпілим у зв`язку з вчиненням родичами потерпілих ДТП, чи з інших підстав. Указані кримінальні правопорушення були вчинені саме стосовно осіб похилого віку (потерпілих), які на момент надання обвинуваченим вимоги щодо передачі коштів не могли вчасно відреагувати та виявити неправомірні дії ОСОБА_6 . Заволодіваючи коштами потерпілих, обвинувачений не мав бажання їх повертати.
		Виходячи з наведеного, місцевий суд зазначив, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 свідчить про те, що його дії мають виключно неправомірний характер, спрямовані на незаконне заволодіння майна потерпілих шляхом шахрайства.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 стверджує, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не зазначив, чому взяв до уваги одні докази та відкинув інші, а саме послався на довідку ЄО 37514 від 13 жовтня 2021 року, проте не вказав, що відповідно до неї, показань свідка ОСОБА_16 та потерпілої ОСОБА_8 , остання повідомляла про вчинення злочину о 19:23 і вказувала, що дві години тому шахрайським способом заволоділи її коштами, однак відповідно до протоколу слідчих розшукових дій № 5239т/108/14 (згідно з яким проводилося візуальне спостереження за автомобілем), він вийшов з транспортного засобу о 19:25, пройшов пішки 250 м, після чого потерпіла віддала йому кошти та надалі повідомила про злочин, тобто, на думку засудженого, на момент вчинення злочину про нього вже було повідомлено.
		Разом з тим колегія суддів зауважує, що такі твердження засудженого, з огляду на зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції, є необґрунтованими та не свідчать про необхідність скасування вироку, виходячи з такого.
		Як було зазначено вище, місцевий суд, розглядаючи матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 190 КК України (за епізодом заволодіння грошовими коштами шляхом шахрайства потерпілої ОСОБА_8 ), на підставі безпосередньо досліджених доказів, а саме: 
		- показань самої потерпілої, яка в судовому засіданні прямо вказала на обвинуваченого як на особу, що заволоділа її коштами та надавала пояснення щодо обставин вчинення стосовно неї злочину;
		- протоколу пред`явлення особи для впізнання від 14 жовтня 2021 року за участю потерпілої ОСОБА_8 , за результатом дослідження якого суд установив, що остання впізнала обвинуваченого ОСОБА_6 , який на території Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, що на АДРЕСА_4 представився посередником та заволодів її грошовими коштами в сумі 12 000 грн,
		дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.
		Разом з тим засуджений, оскаржуючи вирок у касаційному порядку з підстав, наведених у касаційній скарзі, не зазначає, яким саме чином вищевказані доводи, з огляду на сукупність доказів, які згідно з вироком беззаперечно свідчать про його винуватість у заволодінні шляхом шахрайства грошовими коштами потерпілої ОСОБА_8 , у цілому спростовують законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині. 
		При цьому, що стосується доводів у касаційній скарзі ОСОБА_6 про те, що час на те, щоб пройти пішки та передати кошти, становив 30 хвилин, що, на його думку, унеможливлює вчинення злочину, то Верховний Суд розцінює їх як такі, що фактично зводяться до надання власної оцінки доказам та незгоди засудженого з рішенням місцевого суду через призму невідповідності висновків цього суду фактичним обставинам справи, що з огляду на положення, передбачені ст. 433 КПК України, не може бути предметом перегляду в суді касаційної інстанції. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 також зазначає, що дозвіл на проведення НСРД (протокол № 5239т/108/14) надавався в іншій справі та стосовно іншої особи ( ОСОБА_15 ), а тому суд мав визнати це істотним порушенням прав людини та основоположних свобод.
		Однак колегія суддів не бере до уваги ці доводи засудженого, оскільки: 
		- суд, ухвалюючи вирок, обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які досліджувались ним безпосередньо (ст. 23 КПК України);
		- протокол проведення НСРД - спостереження за особою, річчю або місцем від 10 грудня 2021 року (№ 5239т/108/14) не був предметом дослідження в суді першої інстанції та, як наслідок, не враховувався судом під час ухвалення обвинувального вироку.
		За таких обставин касаційна скарга засудженого в цій частині задоволенню не підлягає. 
		Крім того, як убачається з вироку, суд першої інстанції за результатом дослідження доказів указав на доведеність того, що обвинувачений ОСОБА_6 , якому ухвалою суду від 30 грудня 2021 року було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, перебуваючи в камері тимчасового утримання Івано-Франківського міського суду, скориставшись тимчасовою відсутністю нагляду за його діями з боку працівників конвойної служби, умисно, з метою ухилення від кримінального покарання за вчинений ним злочин та від обраного йому судом запобіжного заходу, проліз у щілину між металевою решіткою і стелею цокольного приміщення, потім через незачинені двері втік з-під варти та через відчинені ворота покинув територію Івано-Франківського міського суду і зник у невідомому напрямку. При цьому судом було зазначено, що посилання ОСОБА_6 на те, що він вирішив покинути камеру тимчасового утримання, оскільки працівники поліції про нього забули, з огляду на встановлені фактичні обставини справи та наявні в матеріалах докази, є безпідставними.
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 , не погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК України, стверджує, що обвинувачення за вказаною нормою кримінального закону виникло внаслідок порушення міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в УВП АДРЕСА_6 , у тому числі у зв`язку з порушеннями, допущеними працівниками конвою.
		На обґрунтування своїх доводів засуджений зазначає, що:
		- він не був доставлений в УВП АДРЕСА_6 , а був поміщений до камери тимчасового утримання в суді;
		- тримання в камері тимчасового утримання не може перевищувати трьох годин, однак його тримали з 10:30 до 16:00, що є незаконним;
		- з моменту проголошення рішення він не був доставлений прокурором до УВП № 12, а тому міра запобіжного заходу на той момент не виконувалася;
		- посадовою інструкцією працівників конвою не передбачено відлучення від особи, яка тримається під вартою;
		- працівниками конвою було порушено їх посадову інструкцію;
		- оскільки він був позбавлений медичного лікування, харчування та можливості виходу в туалет, то був змушений покинути камеру тимчасового утримання.
		Однак вищенаведені доводи не є такими, що свідчать про допущення судом першої інстанції будь-яких порушень, які б могли стати підставою для скасування вироку в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 393 КК України, виходячи з такого.
		Як убачається з вироку, ухвалюючи стосовно ОСОБА_6 обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 393 КК України, місцевий суд послався:
		- на показання свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 (працівники конвойної служби), які були у складі конвойної служби і здійснювали конвоювання ОСОБА_6 до Івано-Франківського міського суду, в якому засудженому 30 грудня 2021 року було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та зазначали, що після судового засідання ОСОБА_6 було поміщено до камери тимчасового утримання суду, звідки останній здійснив втечу (виліз через щілину в ґратах, вийшов на вулицю та покинув приміщення суду);
		- протокол огляду місця події від 30 грудня 2021 року з фототаблицями, згідно з якими суд установив, що предметом огляду було приміщення Івано-Франківського міського суду, де в камері попереднього ув`язнення утримувався обвинувачений ОСОБА_6 ;
		- протокол огляду від 10 березня 2022 року з фотознімками, відповідно до яких судом було установлено фіксування факту виходу обвинуваченого ОСОБА_6 30 грудня 2021 року з приміщення Івано-Франківського міського суду, зокрема, через перші службові ворота, які були відчинені;
		- повідомлення працівника поліції, за результатами дослідження якого суд установив, що зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що 30 грудня 2021 року о 18:54 за адресою: АДРЕСА_2 , приблизно о 17:00 з Івано-Франківського міського суду вчинив втечу арештований за ч. 2 ст. 190 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Отже, виходячи зі змісту вироку та доводів касаційної скарги (в якій ОСОБА_6 не заперечує того факту, що покинув камеру тимчасового утримання, знаючи про те, що ухвалою суду йому було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою), колегія суддів вважає, що вищенаведені твердження засудженого жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції щодо його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК України, а лише зводяться до посилань на порушення, які, на думку засудженого, допустили працівники конвою під час його конвоювання після судового розгляду, що не може бути предметом перевірки суду в кримінальному провадженні.
		При цьому, доводи ОСОБА_6 про те, що показання свідка ОСОБА_24 стосовно того, що він пішов до конвойної кімнати збирати речі, є неправдивими, оскільки він був у групі конвою, а не сам, а тому не було підстав для залишення його ( ОСОБА_6 ) самого в камері, на думку Верховного Суду, фактично зводяться до надання ним власної оцінки наведеним у вироку доказам, що з урахуванням положень, передбачених ст. 433 КПК України, не може бути предметом перегляду в суді касаційної інстанції. 
		Крім того, посилаючись на те, що:
		- відеозапис, який було вилучено в суді, містився на диску CD-RW, однак до матеріалів долучено диск DVD-RW, та місцевим судом було відмовлено у клопотанні про перевірку запису на фабрикацію;
		- на відеозаписі, який було вилучено в суді, видно, як він спілкується з прибиральницею, щоб дізнатися, де працівники конвою. При цьому зауважує, що відеозапис неповний, а в задоволенні клопотання про допит прибиральниці відмовлено,
		ОСОБА_6 не зазначає, яким чином вказане перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, з огляду на те, що самим засудженим не заперечується той факт, що він переліз через верхню частину металевої решітки, вийшов до коридору, де попередньо прибиральниця вказала йому на вихід, та після чого вийшов на вулицю, направився до вокзалу та, замовивши маршрутне таксі, поїхав до себе додому.
		Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 393 КК України, у цілому відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
		Що стосується висновків місцевого суду про засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами сторони захисту, перекваліфіковав дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України, з огляду на те, що ні в показаннях, ні під час слідчих дій потерпіла ОСОБА_9 не зазначала про вимогу ОСОБА_6 передати йому 10 000 дол США. При цьому суд зауважив, що з досліджених доказів установлено, що ОСОБА_6 шляхом обману незаконно заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 в сумі 500 дол. США та 1400 грн.
		Ці висновки суду апеляційної інстанції є належним чином вмотивованими і обґрунтованими.
		За таких обставин доводи касаційної скарги засудженого щодо провокації злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, з підстав того, що докази його винуватості в цій частині відсутні та побудовані на вигаданому обвинуваченні прокурора, є необґрунтованими.
		Крім того, перевіряючи доводи, наведені в доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_6 , про те, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, врахував одні показання і розбіжності, однак не зважив на інші, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		Засуджений вказує, що суд апеляційної інстанції врахував показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_29 (зазначивши, що вони є знайомими ОСОБА_6 та надавали різні свідчення стосовно часу та місця знаходження обвинуваченого 15 вересня 2021 року) та не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_15 , який стверджував, що обвинувачений не міг бути в машині, оскільки в цей день нікуди не їздив.
		Проте такі твердження засудженого, не переконання Верховного Суду, є необґрунтованими та не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, у зв`язку з таким: 
		- як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, до показань свідків ОСОБА_17 і ОСОБА_25 суди поставилися критично, обґрунтувавши свої висновки тим, що вказані особи є знайомими обвинуваченого та надали пояснення щодо можливого алібі обвинуваченого 15 вересня 2021 року, які не узгоджуються між собою та суперечать іншим доказам;
		- свідок Матківська взагалі не була допитана в судах першої та апеляційної інстанцій;
		- зі змісту технічного запису судового засідання від 02 травня 2023 року (допит свідка ОСОБА_15 ) та вироку суду першої інстанції вбачається, що свідок ОСОБА_15 не надавав суду показань про те, що обвинувачений 15 вересня 2021 року не міг бути в машині, оскільки того дня нікуди не їздив.
		Посилання засудженого на неврахування судом апеляційної інстанції того, що під час пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілої ОСОБА_9 остання описувала особу, яка заволоділа її коштами (за кольором волосся та віком), проте він не підпадає під це описання, на думку Суду, також не свідчать про допущення істотних порушень вимог КПК України, оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали убачається, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 в цій частині, зазначив, що відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання, остання вказала, що зможе впізнати особу за загальними рисами обличчя та у присутності понятих упізнала особу на фото № 1 ОСОБА_6 , якому передала 500 дол. США та 1400 грн на АДРЕСА_10 .
		Що стосується тверджень ОСОБА_6 про те, що суд апеляційної інстанції: 
		- не врахував того факту, що відповідно до вироку засуджений о 17:00 підійшов до потерпілої ОСОБА_11 та заволодів її коштами у сумі 25 500 грн, проте згідно з довідкою ЄО 36312 від 02 жовтня 2021 року о 17:06 автомобіль, на який посилається сторона обвинувачення, рухався у с. Ямниця;
		- залишив поза увагою розбіжності між показаннями ОСОБА_13 та  ОСОБА_12 щодо часу вчинення злочину,
		то колегія суддів зазначає таке.
		Як убачається зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_6 , він не зазначав про розбіжність між показаннями потерпілої ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_12 щодо часу вчинення злочину, а лише вказував на неспроможність показань останньої щодо скоєння ним злочину (у нічний час доби), посилаючись на те, що в той день знаходився під домашнім арештом в іншій справі, а тому суд апеляційної інстанції, з огляду на його повноваження, передбачені ст. 404 КПК України (щодо перегляду рішення суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги), погоджуючись з вироком місцевого суду в цій частині, не був зобов`язаний надавати оцінку таким його доводам (які фактично наведені лише в касаційній скарзі, тобто на стадії кримінального провадження, на якій не передбачено надання оцінки доказам).
		Крім того, посилаючись на зазначене, засуджений не наводить обґрунтованих і переконливих мотивів, які саме положення КПК України за таких обставин порушив суд апеляційної інстанції та яким саме чином такі доводи спростовують висновки суду апеляційної інстанції, що погодився з висновками місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (за епізодами стосовно потерпілих ОСОБА_11 і  ОСОБА_13 ), з огляду на наявні в матеріалах справи інші докази, які були враховані судами попередніх інстанцій та беззаперечно підтверджували його винуватість у цій частині, а саме:
		- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 02 жовтня 2021 року (потерпіла ОСОБА_11 заявила, що 02 жовтня 2021 року, близько 16:30 невідомі особи шахрайським способом заволоділи грошовими коштами);
		- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 жовтня 2021 року (потерпіла ОСОБА_11 на фотознімку № 1 впізнала обвинуваченого ОСОБА_6 , якому передала грошові кошти);
		- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 04 вересня 2021 року (потерпіла ОСОБА_13 повідомила, що 04 вересня 2021 року невідомі особи зателефонували їй та повідомили, що її племінник потрапив в аварію і для вирішення цієї ситуації потрібно передати грошові кошти в сумі 1000 дол. США, які вона передала невідомій особі на АДРЕСА_2 );
		- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12 жовтня 2021 року (потерпіла ОСОБА_13 в присутності понятих впізнала на фотознімку № 1 обвинуваченого ОСОБА_6 , якому передала 1000 дол США.
		Крім того, ОСОБА_6 стверджує, що судом апеляційної інстанції не було враховано того, що в ЄРДР зазначено про заволодіння майном ОСОБА_11 у сумі 45 500 грн, а в позовній заяві останньої - про те, що він двічі приходив та заволодів грошовими коштами у сумі 22 500 грн та 20 000 грн.
		Однак такі доводи також є безпідставними, оскільки засуджений не вказує, яким саме чином зазначене перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення з огляду на те, що згідно з вироком (який в цій частині судом апеляційної інстанції був залишений без зміни) ОСОБА_6 було визнано винуватим у заволодінні коштами потерпілої ОСОБА_11 шляхом обману (шахрайство) в сумі 25 500 грн, а також частково задоволено цивільний позов останньої та стягнуто на її користь 25 500 грн на відшкодування матеріальної шкоди. 
		За таких обставин Верховний Суд вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 393 КК України, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судом апеляційної інстанції докази та встановлені фактичні обставини, є правильною, а його вина у вчиненні зазначених злочинів - доведеною поза розумним сумнівом.
		Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам, передбаченим статтями 370, 419 КПК України, а тому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_6 в цій частині та скасування по суті правильного судового рішення. 
		Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що судовий розгляд цього провадження в Івано-Франківському міському суді здійснювався з порушенням територіальної підсудності, оскільки розгляд іншої справи № 607/9097/20 за ч. 4 ст. 190 КК України (цей злочин є більш тяжким, досудове розслідування та підготовчий судовий розгляд розпочалися раніше) здійснювався Тернопільським міськрайонним судом, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. 
		Як убачається з вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2023 року, кримінально карані діяння, інкриміновані ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні, вчинялись останнім на території м. Івано-Франківська, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про те, що за таких обставин було допущено порушення ст. 32 КПК України.
		При цьому положеннями ч. 1 ст. 334 КПК України передбачено, що матеріали кримінального провадження можуть об`єднуватися в одне провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають.
		Водночас справа № 607/9097/20 за ч. 4 ст. 190 КК України, на яку посилається засуджений, розглядалася іншим судом, а саме Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області та в іншому кримінальному провадженні.
		За таких обставин Суд не вбачає підстав, які б свідчили про недотримання місцевим судом положень статей 32, 334 КПК України та допущення порушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на порушення, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України, стверджує, що суддя Івано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_14 не мав права брати участь у розгляді його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 07 лютого 2023 року, оскільки брав участь під час досудового розслідування, а саме надавав дозвіл на проведення НСРД (протокол № 5239т/108/14).
		Перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені доводи засудженого, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		Положеннями ч. 1 ст. 76 КПК України передбачено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали кримінального провадження не містять ухвал суду першої інстанції, датованих 07 лютого 2023 року, а також апеляційних скарг сторони захисту та ухвал суду апеляційної інстанції (зокрема, за участю судді ОСОБА_14 ), постановлених за результатом апеляційного розгляду такого рішення місцевого суду (як про це зазначено у касаційній скарзі).
		Разом з тим з матеріалів кримінального провадження вбачається, що: 
		- ухвалою слідчого судді Івано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_14 було частково задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_15 (аудіо,- відеоконтроль особи; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; обстеження публічно недоступних місць; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за особою);
		- на підставі вказаної ухвали було проведено негласні слідчі (розшукові) дії, за результатом яких було складно протокол від 10 грудня 2021 року № 5239т/108/14, який, як було зазначено вище, не враховувався судами попередніх інстанції під час ухвалення судових рішень про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень;
		- ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року колегія суддів у складі головуючого судді ОСОБА_14 , суддів ОСОБА_26 , ОСОБА_27 було залишено без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2023 року про продовження строку тримання під вартою.
		Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд не вбачає порушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки суддя Івано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_14 , який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування (надавав дозвіл на проведення НСРД), з огляду на положення, передбачені ч. 1 ст. 76 КПК України, мав право брати участь у цьому ж провадженні в суді апеляційної інстанції під час перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції, а тому касаційна скарга засудженого в цій частині задоволенню не підлягає.
		Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що судом першої інстанції було проігноровано його клопотання про перевірку законності затримання та про допит свідків, які зазначені у протоколі затримання, на предмет встановлення часу затримання, який, на думку ОСОБА_6 , не відповідає фактично зазначеному, а також містить розбіжності з протоколом № 5239т/108/14, то колегія суддів наголошує на такому.
		Положеннями ст. 237 КПК України передбачено, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних (ч. 1 цієї статті). Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність (ч. 6 цієї статті).
		Згідно з ч. 1 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:
		1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
		2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
		3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України;
		4) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255 - 255-2 КК України.
		Як убачається з вироку, судом першої інстанції було установлено, що відповідно до протоколу огляду місця події від 13 жовтня 2021 року з фототаблицями було оглянуто місце автодороги по АДРЕСА_2 , де було зупинено автомобіль марки «Фольксваген Гольф» та згодом затримано обвинуваченого та вилучено грошові кошти.
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 щодо незаконності його затримання, зазначив, що: 
		- відповідно до протоколу огляду місця події від 13 жовтня 2021 року, такий відбувся на підставі повідомлення оперативного чергового, в присутності понятих, за участю, в тому числі, ОСОБА_6 , при цьому учасникам роз`яснено їхні права під час огляду;
		- затримання ОСОБА_6 відбулося 14 жовтня 2021 року о 00:18 на АДРЕСА_11 на підставі ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, про що повідомлено останнього, роз`яснено права затриманого та повідомлено орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, про затримання ОСОБА_6 ;
		- зазначені обставини підтверджує протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 14 жовтня 2021 року, який підписаний захисником ОСОБА_28 у присутності понятих. При цьому ОСОБА_6 , ознайомившись з підставами затримання, від підпису протоколу відмовився, будь-яких зауважень не заявляв.
		За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про допущення порушень вимог, передбачених КПК України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, під час затримання ОСОБА_6 .
		Разом з тим Верховний Суд зауважує, що відповідно до матеріалів кримінального провадження та змісту вироку судом першої інстанції дійсно було залишено поза увагою клопотання ОСОБА_6 про перевірку законності затримання та про допит свідків, які зазначені у протоколі затримання (понятих), на предмет встановлення часу затримання, який, на думку ОСОБА_6 , не відповідає фактично зазначеному.
		Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що порушення, на які у касаційній скарзі посилається засуджений, а саме залишення поза увагою поданих ним клопотань, мають місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України, а також з огляду на те, що під час апеляційного та касаційного розглядів не було встановлено порушень вимог національного законодавства (ч. 6 ст. 237, ст. 208 КПК України) та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час затримання ОСОБА_6 , Суд не вбачає достатніх підстав для визнання їх таким, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 
		Таким чином, колегія суддів вважає, що порушення судом першої інстанції, на які вказує засуджений, у цьому конкретному випадку не є істотними, самі по собі не впливають на правильність установлених судом обставин та не можуть бути безумовними підставами для скасування по суті правильного судового рішення.
		Згідно з ч. 1 ст. 350 КПК України клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав.
		Системне тлумачення норм кримінального процесуального закону свідчить про те, що заявлені учасниками судового провадження клопотання мають бути чітко сформульованими, обґрунтованими, з урахуванням компетенції відповідного суду, із посиланням на обставини справи або норми права та відповідати предмету доказування або цілям кримінального провадження. При цьому безпосередня наявність клопотання без належно обґрунтування не є підставою для обов`язкового його задоволення. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що:
		- згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування матеріали кримінального провадження були відкриті в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України;
		- 09 грудня 2022 року обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням такого змісту: «Прошу Вас ознайомити з матеріалами справи, які були долученні прокурором незаконно до матеріалів справи з якими ознайомлювався до підготовчого розгляду. Також копію рішення суду та запис до нього яким керується у протоколі вих. № 5239т/108/14 у провадженні № 12021091010000973 від 16 вересня 2021 року (судді Кукурудза)» (клопотання від 09 грудня 2022 року № 2/3/2-С-1186);
		- відповідно до акта від 29 грудня 2022 року, складеного секретарями Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, обвинувачений ОСОБА_6 під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (справа № 344/4932/22), ознайомився з 35 сторінками тому № 1, після чого відмовився від подальшого ознайомлення з матеріалами справи;
		- 29 грудня 2022 року обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до місцевого суду зі скаргою наступного змісту: «При ознайомленні з матеріалами справи, дійшовши до 35 сторінки 1 тому мені відмовлено у виготовленні копій документів тими особами які не мали б мене ознайомлювати. В порядку ч. 11 ст. 290 КПК України прокурор зобов`язаний ознайомити мене з матеріалами справи та виготовити копії»;
		- 01 червня 2023 року обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду першої інстанції із заявою наступного змісту: «Звертаюсь до Вас з даною заявою, з підстав невиконання ухваленого рішення, прокурор не здійснив відкриття матеріалів, а саме секретарем надано можливість поверхнево оглянути справу, де мною досліджено 30 сторінок. Після чого мною було заявлено в порядку ч. 3 ст. 290 КПК України про виготовлення копії процесуального документа, на що мені було відмовлено, за відсутності прокурора. Вважаю таке відкриття не відповідає ч. 11 ст. 290 КПК України» (заява від 01 червня 2023 року № 2/3/2-С-867);
		- у судовому засіданні від 05 червня 2023 року обвинувачений ОСОБА_6 повторно звернувся до суду з усною заявою про нездійснення прокурором дій, спрямованих на відкриття йому матеріалів кримінального провадження;
		- відповідно до технічного запису судового засідання суду першої інстанції від 05 червня 2023 року, суд розцінив подані обвинуваченим заяви як такі, що спрямовані на затягування розгляду справи. При цьому, відмовляючи обвинуваченому у задоволенні вищенаведених заяв, зауважив, що стадія досудового розслідування закінчилася, під час судового розгляду обвинувачений не був позбавлений можливості ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження.
		За приписами ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає, що: «Долучені матеріали в залі суду Івано-Франківського міського суду, з якими йому, згідно з поданого клопотання в порядку ст. 290 КПК України, вих. № 2/3/2 с-867 від 01 червня 2023 року, та 05 червня 2023 року заявив аналогічно про здійснення відкриття матеріалів, можливість скопіювати, дослідити, що було проігноровано та згідно вищенаведеного, та ч. 12 ст. 290 КПК України, суд не мав права використовувати як докази ті матеріали, відкриття яких нездійсненно. Вважає такі дії є позбавленням права користуванням захисту, так-як йому не надано можливості оспорювати чи у будь-який спосіб оскаржувати долучене».
		З огляду на викладене, надаючи оцінку доводам засудженого в цій частині, колегія суддів зазначає, що: 
		- у заяві від 09 грудня 2022 року ОСОБА_6 просив суд першої інстанції ознайомити його з матеріалами справи, які, на його думку, були долучені прокурором незаконно, та з якими він ознайомлювався до підготовчого судового розгляду;
		- зі змісту касаційної скарги засудженого та поданих ним до суду першої інстанції заяв від 01 червня 2023 року № 2/3/2-С-867 і від 05 червня 2023 року не вбачається, які саме докази не було відкрито ОСОБА_6 в порядку ст. 290 КПК України, оскільки зазначенні клопотання не містили належного обґрунтування його позиції в цій частині;
		- у касаційній скарзі ОСОБА_6 не вказує, яким саме чином вищенаведене істотно вплинуло на реалізацію його права на захист та перешкодило або могло перешкодити місцевому суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, 
		а тому касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 в цій частині задоволенню не підлягає.
		За таких обставин та ураховуючи те, що кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити судам ухвалити законні й обґрунтовані рішення, у ході касаційного розгляду встановлено не було, то колегія суддів вважає, що касаційну скаргу з доповненнями засудженого потрібно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...