Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/30553/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 27.11.2024. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 10.04.2025
Результат оскарження 10.04.2025 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/30782/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/30553/24 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 листопада 2024 року м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Волошиної Ю.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплати компенсації за невикористанні додаткові відпустки за період з 2017 року по 21.05.2024 року та зобов`язання вчинити певні дії,  
		ВСТАНОВИВ:
		До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), в якій позивач просить суд: 
		визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова НОМЕР_5 ) щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_2 на день звільнення 21.05.2024 року компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 за період із 2017 року по 21.05.2024 року;
		зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова НОМЕР_6 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 за період із 2017 року по 21.05.2024 року. 
		Ухвалою від 01.10.2024 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
		25.10.2024 року (вх. № 57054/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Наказом №433-ОС від 21.05.2024 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, однак відповідачем не було проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що останній діяв у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 
		Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
		Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
		За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду. 
		ОСОБА_1 військову службу за контрактом в ДПСУ. Наказом №433-ОС від 21.05.2024 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, однак відповідачем не було проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки.
		Таким чином, позивач, вважаючи не нарахування та не виплату грошової компенсації, яка належала йому упродовж 2017-2024 року протиправним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
		Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
		Згідно з ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
		Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
		Згідно з додатком 2 Переліку військових посад Збройних Сил, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 військовослужбовцям, військовослужбовці які проходять службу у підрозділах Збройних Сил України на посадах, зокрема інспектор прикордонної служби встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
		Відповідно до п. 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
		Згідно з п. 11 цього ж Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
		Таким чином, суд зазначає, що позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи посади, передбачені Додатком 4 до Постанови № 702, мав право на щорічну додаткову відпустку на підставі частини четвертої статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Про оборону України (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
		За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19).
		Тому, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
		На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 № 702, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи та не заперечується відповідачем.
		Відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів в підтвердження надання позивачу додаткової відпуски у період з 2022-2024 роки чи здійснення йому компенсації за невикористану додаткову відпустку за будь-якою з визначених законами підставою.
		З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2017-2024 роки.
		Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
		Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується .
		Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
		В И Р І Ш И В:
		Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплати компенсації за невикористанні додаткові відпустки за період з 2017 року по 21.05.2024 року та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
		Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова НОМЕР_5 ) щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_2 на день звільнення 21.05.2024 року компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 за період із 2017 року по 21.05.2024 року.
		Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова НОМЕР_6 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 за період із 2017 року по 21.05.2024 року.
		Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
		Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
		Повний текст рішення складено та підписано 27.11.2024 р.
		 
		СуддяО.М. Тарасишина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...