Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/4860/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2024. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: К/990/4586/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 листопада 2024 року 
		 
		м. Київ
		 
		справа №420/4860/23
		адміністративне провадження № К/990/4586/24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження
		касаційну скаргу Міністерства оборони України
		на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року (суддя Марин П.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року (колегія у складі суддів Коваля М.П., Турецької І.О., Джабурія О.В.)
		у справі № 420/4860/23
		за позовом ОСОБА_1 
		до Міністерства оборони України
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		 
		1. У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України; відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.03.2022 № 38 про відмову в призначенні йому одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у зв`язку із встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;
		- зобов`язати Міноборони України призначити та виплатити ОГД, передбачену Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975), у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2022, що становить 744 300 грн.
		 
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		 
		2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни, особою з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням, виданим ДССПОЗ Білгород- Дністровської міської ради.
		3. 02.09.1992 ОСОБА_1 звільнено зі Збройних Сил Узбекистану та 11.01.2022 під час первинного огляду органами МСЕК України визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК від 11.01.2022).
		4.  ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
		5. Розглянувши надані документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги  (Витяг з протоколу № 38 від 25.03.2022), оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.   
		6. Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернувся до суду. 
		 
		ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
		 
		7. Позивач, покликаючись на висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 27.02.2018 у справі № 816/978/16, від 21.06.2018 у справі № 816/958/16, від 27.01.2022 у справі №332/752/17, зазначав про те, що має право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		8. Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.
		 
		ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		9. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024, позов задоволено.
		10.          Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 21.06.2018 у справі № 816/958/16, від 13.05.2020 у справі № 452/1053/17, від 24.12.2020 у справі №   333/111/17, від 30.04.2020 у справі № 295/12485/17, від 27.01.2022 у справі № 332/752/17, від 30.03.2023 у справі №1340/4978/18, дійшов висновку, що позивач, який є громадянином України, має право, гарантоване Законом № 2011-ХІІ, на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		Суди врахували, що відповідно до Указу Президента України від 27.11.2023 №789/2023, Україна вийшла з Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненої 14.02.1992 в м. Мінську, а також з Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненого 19.01.1996 в м. Москві.
		Поряд з цим, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, а саме звернення позивача за отриманням одноразової грошової допомоги та розгляду комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги вказані міжнародні угоди були чинними, саме їх положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин. 
		 
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
		 
		11.          Міністерство оборони України у касаційній скарзі просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		12. Як на підставу касаційного оскарження покликається на те, що дія Законів України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) не поширюється на громадян російської федерації, які здійснювали діяльність, пов`язану з обороною Узбекистану.
		Закон № 2011-XII не є законом або іншим нормативним актом колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 підписаний Україною із застереженнями до питання 2 пункту VII порядку денного засідання Ради глав держав Співдружності Незалежних Держав. 
		Окрім того, позивач не надав на розгляд комісії Міноборони постанову військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що передбачено положеннями п. 11 Порядку № 975.   
		13.          Ухвалою від 19.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі для перевірки правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій Законів № 2232-XII та № 2011-XII, Порядку № 975 у питанні оскарження рішення комісії Міноборони України щодо відмови у призначенні ОГД особі, звільненій після 1991 році зі Збройних Сил однієї з країн СНД, у призначенні ОГД відповідно до Закону № 2011-XII у зв`язку зі встановлення групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, прийнятому з мотивів, що законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
		14.          Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав. Ухвалу про відкриття касаційного провадження було направлено на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ), проте конверт повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання».                   
		 
		VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		15.          Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги
		16.          Згідно ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
		17.          У касаційній скарзі скаржник покликається на те, що дія Законів № 2232-XII та № 2011-XII поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють діяльність, пов`язану із обороною України (не Узбекистану), її незалежності та територіальної цілісності. 
		18. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є громадянином України, а не російської федерації, як стверджує у касаційній скарзі відповідач. У справі є копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 . Суд касаційної інстанції висновків судів не переоцінює, тому виходить з того, що позивач є громадянином України.
		19.          Відповідно до ст. 1-1 Закону № 2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені більш високі норми щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, ніж ті, що містить законодавство України, то застосовуються норми міжнародного договору.
		20. Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №816/978/16 зазначив:
		 
		«Відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
		Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
		Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
		Законом України від 07 червня 2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
		Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
		Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
		Позивач є громадянином України, а тому має право, гарантоване Законом № 2011-ХІІ, на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.»
		 
		21.          Згодом цей висновок було підтримано Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 у справі № 816/958/16, від 13.05.2020 у справі № 452/1053/17, від 24.12.2020 у справі №333/111/17, від 30.04.2020 у справі № 295/12485/17, від 27.01.2022 у справі №332/752/17, від 30.03.2023 у справі №1340/4978/18.
		22.          Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а також на час розгляду судом касаційної інстанції, відповідно до Указу Президента України від 27.11.2023 №789/2023 Україна вийшла з Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненої 14.02.1992 в м. Мінську, а також з Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, учиненого 19.01.1996 в м. Москві.
		23.          Поряд з цим, на час виникнення спірних відносин, а саме звернення позивача за отриманням одноразової грошової допомоги та розгляду комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, вказані міжнародні угоди були чинними. Тому їх положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		З огляду на це, відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги є протиправною.
		24.          Те, що позивач звільнений зі служби з лав Збройних Сил Узбекістану у 1992 році, не є обставиною, що позбавляє його права на отримання допомоги, передбаченої законодавством України.
		25. Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
		26. Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		27. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
		Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
		Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовано Порядком № 975.
		28.          Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.
		До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності).
		29.          Подання зазначених у п. 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги.
		30.          Відсутність вказаних документів (подання не в повному обсязі), з огляду на норми п.   13 Порядку № 975, є підставою для повернення заяви про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності на доопрацювання.
		31.          Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач за наслідками розгляду заяви позивача відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн. При цьому відповідач не перевірив документів, що подані разом із відповідною заявою, їх достовірність та відповідність вимогам чинного законодавства.
		32.          Прийняття судами попередніх інстанцій рішення про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, без перевірки наявності чи відсутності усіх передбачених законом підстав для такої виплати, може призвести до виплати допомоги особі, яка не має на це законних підстав.
		33.          Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		34.          Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
		У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
		Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
		Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
		35.          З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є покладення на уповноважений орган обов`язку повторно розглянути заяву особи та прийняти відповідне рішення згідно вимог законодавства.
		36. Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		37. Відповідно до частини третьої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		38.          З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне змінити рішення судів попередніх інстанцій, у частині мотивів та викласти третій абзац резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду в іншій редакції.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		Абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року викласти в такій редакції: 
		«Зобов`язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 і додані до неї документи та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення такої допомоги або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.»
		В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі № 420/4860/23 залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.
		 
		Суддя                                                                                                                      В.М. Кравчук
		 
		Суддя                                                                                                                     А.А. Єзеров
		 
		Суддя                                                                                                                      О.П. Стародуб

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...