Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/2048/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2024. Зареєстровано: 28.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/554/946/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023170000000755

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 27.11.2024Справа № 554/2048/24 Провадження № 1-кп/554/946/2024
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		«27» листопада 2024 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
		головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження за обвинуваченням: 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Степанівка, Великобагачанського району, Полтавської області, громадянина України, з середньо -спеціальною освітою, неодруженого, офіційно непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого:
		у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,
		за участю прокурора - ОСОБА_4 ,
		потерпілих - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		представника потерпілих та цивільного позивача - адвоката ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
		захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		29 жовтня 2023 року, приблизно о 14 годині 40 хвилин, у світлий час доби, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки BMW 318і, д/н НОМЕР_1 , рухався у м. Полтава по вул. Європейська з боку вул. Київське шосе у напрямку вул. Віктора Андрієвського та, наближаючись до перехрестя вул. Європейська з вул. Данила Апостола, в порушення вимог п.п. 10.1, 14.6 (а), та 1.3 Розділу 34 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, змінив напрямок свого руху ліворуч, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки 1.3 ПДР, виїхав на зустрічну смугу руху на перехресті, де допустив зіткнення правою боковою частиною свого автомобіля із лівою боковою частиною автомобіля марки SUBARU ОUТВАСК, д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався у попутному напрямку попереду та почав виконувати маневр розвороту в установленому для цього місці, на дозволений сигнал світлофору, після чого автомобіль марки BMW 318і, д/н НОМЕР_1 відкинуло на праву смугу зустрічного руху, де він зіткнувся передньою частиною автомобіля із тролейбусом марки ЮМЗ Т2 № 112, під керуванням водія ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що рухався у зустрічному напрямку та виконував пасажирські перевезення за маршрутом №2.
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажирці автомобіля марки BMW 318і, д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_11 спричинені тілесні ушкодження у вигляді прямих переломів 1-6 ребер справа по лопатковій лінії, з крововиливами в оточуючі м?які тканини, повний розрив атланто-акципітального зчленування з крововиливом, розрив лівого куполу діафрагми з вистоянням в грудну порожнину зліва, поперечний перелом правої плечової кістки в нижній третині з крововиливами в оточуючі м?які тканини, повний розрив висхідної частини аорти з масивними крововиливами в оточуючі м?які тканини, масивні крововиливи біля вушок серця, масивні прикореневі крововиливи обох легень, садна та синці голови та кінцівок. Причиною смерті ОСОБА_11 є гостра крововтрата, яка розвинулася при тупій травмі голови, тулубу та кінцівок з переломами кісток скелету та ушкодженнями внутрішніх органів.
		Причиною дорожньо-транспортної події та наслідків, що настали є порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 10.1, 14.6 «а» та 1.3 Розділу 34 ПДР України, а саме:
		10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
		14.6 «а» Обгін заборонено на перехресті.
		Дорожня розмітка 1.3. Розділу 34. Поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири й більше смуг руху або на ділянках доріг з трьома (2 + 1) смугами.
		Порушення вказаних вимог ПДР України водієм ОСОБА_3 з технічної точки зору знаходилися у причинному зв?язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
		ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної події, а саме уникнути зіткнення, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які б не дозволили йому виконати вимоги вищевказаних норм ПДР України.
		 
		Дії ОСОБА_3 під час досудового розслідування кваліфіковані вірно за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
		 
		Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні вину у пред`явленому обвинувачені визнав повністю та пояснив, що загибла була його нареченою, вони жили разом впродовж трьох років, спочатку разом з її батьками, пізніше орендували квартиру та стали жити окремо, мали намір одружитися. 29 жовтня 2023 року, приблизно о 14.00 годині, вони їхали на авто BMW, д/н НОМЕР_1 , він був за кермом, вона на передньому пасажирському сидінні. Він повернув з вул. Київське шосе у напрямку вул. Віктора Андрієвського у м. Полтава. Попереду їхав ТЗ SUBARU ОUТВАСК, д/н НОМЕР_2 , водій якого спочатку увімкнув лівий поворот, а потім вимкнув його і продовжив рух. Як раз в цей момент, наближаючись до перехрестя вул. Європейська з вул. Данила Апостола, він пішов на обгін ТЗ SUBARU, перетнувши суцільну смугу розмітки. Проте водій ТЗ SUBARU знову увімкнув лівий покажчик повороту та почав здійснювати маневр розвороту. Він намагався загальмувати, але зіткнення уникнути не вдалось. Зіткнення відбулося на зустрічній смузі, спочатку правою боковою частиною його ТЗ з лівою боковою частиною ТЗ SUBARU, а потім його авто по інерції відкинуло на праву смугу зустрічного руху, де його ТЗ зіткнувся з тролейбусом, що рухався в зустрічному напрямку. Свою провину повністю визнає, розкаюється у вчиненому, зазначив, що на досудовому розслідуванні активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, дуже жалкує, що так сталось. Можливо не може показати своїх емоції, але загибель ОСОБА_11 також велика втрата для нього. В судових дебатах та останньому слові обвинувачений попросив вибачення у батьків загиблої, зазначив, що все це дуже тяжко, він вже сам себе покарав, просить суворо на карати та не позбавляти його волі. Цивільний позов потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_6 , в якому останній просить відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 500 000 грн., не визнає, оскільки матеріальну та моральну шкоду в розмірі 600 000 грн. вже було відшкодовано родині загиблої, про що мається відповідна розписка. 
		 
		Потерпіла ОСОБА_5  з приводу цивільного позову, заявленого чоловіком, в судовому засіданні пояснила, що загибла  ОСОБА_11  її донька. В січні 2021 року вона дізналась, що її донька зустрічається із ОСОБА_3 , пізніше вони стали мешкати разом. Відразу мешкали в них, потім орендували квартиру. Донька навчалась в медичному інституті, працювала медичною сестрою в обласній лікарні, потім в пологовому будинку, заробляла гроші, допомагала їй та батькові. 29 жовтня 2023 року їй зателефонував слідчий і повідомив, що її донька загинула в ДТП. З приводу обставин  вчинення ДТП їй нічого не відомо. З приводу цивільного позову, хоче зазначити, що спочатку вони з матір?ю ОСОБА_3  домовлялись про розмір шкоди 1 000 000 грн. Потім мати  ОСОБА_3  відшкодувала їй 600 000 грн. Це були не ті гроші, про які йшла мова, але вона погодилась на вказану суму. Мати ОСОБА_3 , віддаючи гроші сказала, що ці кошти вона відшкодовує особисто їй. Так, дійсно, при передачі коштів був присутній її чоловік, він рахував кошти, але це були кошти виключно в рахунок відшкодування їїматеріальної та моральної шкоди. Мати ОСОБА_3 принесла їй зразок розписки, поклала на стіл, диктувала, що і як писати. Вона написала розписку, що отримала від ОСОБА_3 600 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди за загибель доньки. Ніяких розмов про те, що це гроші і в рахунок відшкодування шкоди батькові не було. Щодо покарання обвинуваченому просить призначити йому найсуворіше покарання у виді реального позбавлення волі і позбавлення прав керування транспортними засобами, оскільки ОСОБА_3 поводить себе зухвало, живе своїм життям, гуляє, їздить на машині, не вибачився перед ними. ОСОБА_3 так нічого і не зрозумів, що накоїв, що через нього загинула найрідніша для неї людина. 
		 
		Потерпілий та цивільний позивач ОСОБА_6 з приводу цивільного позовув судовому засіданні пояснив, що з березня 2021 року знає обвинуваченого, його рідна донька ОСОБА_11 спочатку зустрічалась з ним, потім мешкали разом в їх будинку, а пізніше орендували квартиру окремо. Після загибелі доньки вони з обвинуваченим не спілкуються. З донькою були дуже теплі відносини. Вона була його єдиною підтримкою і опорою, піклувалась про нього, допомагала матеріально. Після ДТП все змінилось, загинула його єдина ОСОБА_12 , він втратив найріднішу дитину, через що зруйнувалась їх сім?я. З загибеллю доньки порушився звичний уклад його життя. Він постійно на нервах, на ліках. Його сенсом життя була донька, тепер цього немає, для нього життя скінчилось із загибеллю доньки. Просить задовольнити цивільний позов в повному обсязі, оскільки шкода в розмірі 600 000 грн. була відшкодована виключно матері ОСОБА_5 . Також просить призначити обвинуваченому найсуворіше покарання у виді позбавлення волі, оскільки він так і не усвідомив, що позбавив життя людину. 
		 
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , яка надавала покази в частині цивільного позову, пояснила, що є матір?ю обвинуваченого. Загибла ОСОБА_11 була дівчиною сина, з якою вони разом проживали, будували плани на майбутнє, планували одружитись. Вона була для неї як донька, дуже добра та прекрасна дівчина, в них були гарні стосунки. З сином вони жили однією родиною, обидва були студентами. З приводу стосунків загиблої з її батьками, сказати нічого не може, так як Віка ніколи не хотіла говорити на цю тему. Але з розмов ОСОБА_14 , вона зрозуміла, що стосунки між батьками та нею були напружені, оскільки діти спочатку мешкали в будинку батьків ОСОБА_14 , а потім батьки їх звідти вигнали і вони зняли квартиру окремо. Дітям допомагала їх родина, оплачували оренду квартири, купували продукти харчування, давали гроші. Після цієї трагедії вона зустрічалась з батьками ОСОБА_14 , домовилась, що відшкодує матеріальну і моральну шкоду родині в розмірі 600 000 грн., оскільки ОСОБА_3 є студентом, грошей в нього немає. Вказані кошти вона отримала за загибель чоловіка - батька обвинуваченого, який загинув на війні в 2022 році. Під час зустрічі були мати і батько ОСОБА_14 . Вона передавала кошти їм разом як одній родині. Батько рахував кошти, а мати писала розписку. Вказані кошти були відшкодуванні спільно матері і батькові, тому не розуміє чому зараз батько Віки заявляє цивільний позов. Більше ні в неї, ні в сина грошей немає. Син не працює, живе за її рахунок. 
		 
		Свідок ОСОБА_15 - хрещена мати обвинуваченого суду повідомила, що знала загиблу ОСОБА_14 , в них були добрі стосунки. ОСОБА_14 та її похресник проживали разом однією сім?єю близько трьох років, спочатку жили разом з батьками ОСОБА_14 , потім трапився якийсь конфлікт між ними і вони з`їхали від батьків в орендовану квартиру. Оренду квартири оплачували батьки Данила. ОСОБА_16 постійно десь підробляв, а ОСОБА_14 працювала медсестрою. В них була справжня сім`я, був спільний бюджет та майно. Про відносини ОСОБА_14 з її батьками їй нічого не відомо. Також знає від мами ОСОБА_16 , що остання відшкодувала матері та батькові ОСОБА_14 600 000 грн. в якості матеріальної та моральної шкоди за загибель доньки. 
		 
		У зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою провину, щиросердно розкаявся у скоєному, не оспорює фактичні обставини та кваліфікацію кримінального правопорушення, правильно розуміє зміст обставин кримінального провадження, немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, суд вважає недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а тому, суд у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України, обмежився тільки допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. В частині вирішення цивільного позову суд повністю дослідив докази, а саме допитав потерпілу ОСОБА_5 , потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_6 , свідків сторони захисту ОСОБА_13 , ОСОБА_15 .
		 
		Відповідно до ст. 8 Конституції Україні, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		У Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
		Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
		У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
		Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (пп. 4.1 п. 4).
		Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (пп. 4.2 п. 4).
		Завданням КК України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
		Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. 
		Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 р., з відповідними змінами «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо. 
		Крім того, відповідно до роз?яснень, що містяться у п.п.20,21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом?якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
		При призначенні обвинуваченому покарання, суд вважає також за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		Зокрема у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), Суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. 
		У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
		Тому, суд, виходячи з принципу справедливості покарання, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що беруться до уваги при призначенні покарання, має застосувати такий вид покарання, яке буде достатнім для виправлення особи та попередження скоєння нею і іншими особами нових кримінальних правопорушень.
		 
		Так, обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, надав правдиві покази щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, частково відшкодовував шкоду, завдану потерпілим, що визнається судом обставинами, які пом`якшують його покарання. 
		В своїх постановах від 28 лютого 2024 року (справа № 183/2097/23, провадження № 51-5624км23) та від 15 травня 2024 року (справа № 521/20842/15-к, провадження № 51-5128км23) Верховний Суд вказав, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї протиправної поведінки, визнання вини і тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об?єктивні дані. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом?якшення кримінальної відповідальності.
		Незаперечення обвинуваченим об?єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про щире каяття, оскільки останнє завжди пов?язане з відвертим осудом своєї поведінки як причини заподіяної шкоди, отже і відповідним суб?єктивним ставленням до вчиненого, до заподіяних наслідків, зокрема, в частині здійснення справедливої сатисфакції завданої шкоди, яке суд встановлює в аспекті зовнішнього виявлення винуватим свого співчуття і вибачення, висловлених не тільки в формі, що є переконливим свідченням про наявність таких, а і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватого до заподіяних наслідків.
		Визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину є основною формою прояву щирого каяття, і у разі його наявності, відсутні підстави вважати визнання вини у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення окремою і самостійної обставиною, яка пом`якшує покарання.
		Вказане також узгоджується із правовими позиціями Касаційного кримінального суду, зокрема, у постановах від 18 квітня 2024 року у справі № 317/3517/21 (провадження № 51-4127км23) та від 21 березня 2024 року у справі № 570/6036/19 (провадження № 51-6200км23).
		Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що в поведінці обвинуваченого ОСОБА_3 під час всього судового провадження, суд не побачив дійсно відвертого, а не уявного щирого жалю з приводу скоєного кримінального правопорушення та його невідворотних наслідків, осуд своєї поведінки, відвертої спокути у вчиненому діянні, бажання залагодити провину та стати на шлях виправлення. Повідомлення останнім в судових дебатах та останньому слові про розкаяння та вибачення перед потерпілими по своїй суті є формальними з метою створити підстави для пом?якшення кримінальної відповідальності. 
		За місцем навчання, а саме Степанівський ЗЗСО І-ІІ ступенів, Полтавський політехнічний фаховий коледж, Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» ОСОБА_3 характеризується позитивно. За місцем проходження навчальної практики у ФОП ОСОБА_17 обвинувачений також характеризується позитивно. 
		Згідно інформації УПП в Полтавській області ДПП, відповідно до наявних інформаційно-пошукових баз даних, ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не притягувався. 
		На обліку у лікарів психіатра та нарколога обвинувачений не перебуває.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
		 
		На підставі вищевикладеного, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує суспільну небезпеку скоєного ним діяння та його обставини, а саме, що вказане кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, хоча і вчинено із необережності, проте в світлу пору доби, в умовах достатньої видимості, на прямій асфальтній дорозі, з сухим та чистим покриттям, де були встановлені дорожні знаки, наявна дорожня розмітка, керуючи транспортним засобом та, наближаючись до перехрестя,  ОСОБА_3  змінив напрямок руху свого автомобіля, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на зустрічну смугу на перехрестя, виконуючи при цьому маневр обгону автомобіля, який попутно рухався тапочав виконувати маневр розвороту в установленому для цього місці на дозволений сигнал світлофору, допустивши з ним зіткнення, а в подальшому, на смузі зустрічного руху, куди відкинуло його автомобіль, допустив зіткнення із тролейбусом, що рухався у зустрічному напрямку. При цьому ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди, а саме уникнути зіткнення, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які б не дозволили йому виконати вимоги п. п. 10.1, 14.6 «а», 1.3 Розділу 34 ПДР України, які він грубо порушив. Порушення ОСОБА_3 саме вказаних вимог ПДР України знаходяться в прямому причинному зв?язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням тяжких, непоправних наслідків у виді смерті людини, тоді як відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров?я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
		Також, суд враховує особу винного, який є раніше не судимою особою, вперше притягується до кримінальної відповідальності, не притягувався раніше до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, частково відшкодовував шкоду, завдану потерпілим, що визнається судом обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, його позитивні характеристики за місцем навчання та місцем проходження виробничої практики, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
		Враховуючи всі вищевикладені обставини, думку прокурора, який просив призначити покарання у виді позбавлення волі, думку потерпілих, які просили призначити обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі на максимально можливий строк, а також ту обставину, що особі повинно бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, суд прийшов до висновку, про неможливістьзастосування до обвинуваченого ст. 75 КК України, на чому наполягала сторона захисту, адже саме по собі відсутність судимостей, визнання провини, надання суду правдивих показів, часткове відшкодування шкоди та позитивні характеристики не є безумовними підставами для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, а тому, в даному випадку, суд вважає, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавленням права керування транспортними засобами.
		За глибоким переконанням суду саме така міра покарання буде законною, обґрунтованою, справедливою, пропорційною і співрозмірною із ступенем тяжкості, характером, обставинами та наслідками вчиненого кримінального правопорушення, відповідати особі обвинуваченого та меті покарання, а також буде розумним балансом між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав і свобод особи. 
		 
		В рамках даного кримінального провадження потерпілим та цивільним позивачем ОСОБА_6 заявлений цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 500 000 грн. Позов обґрунтований тим, що діями обвинуваченого йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у глибоких душевних стражданнях та моральних переживаннях, пов`язаних з втратою доньки, оскільки вона була його підтримкою і опорою у житті, піклувалась та дбала про нього, в тому числі допомагала матеріально. Після її загибелі все змінилось, зруйнувалась їх сім?я, порушився звичний уклад його життя, що суттєвим чином вплинуло на його стан здоров?я. Він постійно перебуває в нервовому стані, відчуває сильні переживання, оскільки весь час думає про горе, яке сталось в родині, порушився його сон і спокій, через що змушений постійно вживати лікарські засоби. Донька була сенсом його життя, після її смерті життя для нього скінчилось. Тому, з урахуванням методики, яка схвалена Науково-методологічною радою з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України та рекомендована до впровадження рішенням Вченої ради Харківського НДІСЕ ім.засл.проф.М.С.Бакаріуса, просить стягнути з обвинуваченого 1 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди потерпілому та цивільному позивачу ОСОБА_6 суд виходить з наступного: 
		Відповідно до ст. 3 Конституції України особа, її життя та здоров`я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		З вимог ч.2 ст. 127 КПК України вбачається, що шкода завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Згідно вимог статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		У ході вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об?єктивно дослідити обставини кримінального провадження, встановити учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, з`ясувати розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
		Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 
		Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Згідно вимог ч.2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Таким чином, за змістом норм статей 23, 1167, 1168 ЦК України (далі - ЦК) фізична особа, яка зазнала душевних страждань у зв?язку зі смертю членів її сім`ї чи близьких родичів, має право на відшкодування моральної шкоди.
		Як вбачається з вимог ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, з подальшими змінами, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Судом встановлено, що потерпілий та цивільний позивач ОСОБА_6 є батьком загиблої ОСОБА_11 , а отже має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки діями обвинуваченого наслідком яких стала загибель його рідної доньки така шкода йому була спричинена. 
		Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 заявлений цивільний позов не визнав в повному обсязі, обґрунтовуючи вказане тим, що вже була повністю відшкодована матеріальна та моральна шкода батькам загиблої в розмірі 600 000 грн., про що потерпілою ОСОБА_5 складена розписка.
		Аналізуючи вказану розписку, копія якої знаходиться в матеріалах кримінального провадження, судом встановлено, що розписка надана ОСОБА_5 на ім?я ОСОБА_3 26.12.2023 року, згідно розписки ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 600 000 грн. за загибель доньки ОСОБА_11 , матеріальна та моральна шкода їй повністю відшкодована, ніяких претензій вона не має, зобов?язується не подавати до ОСОБА_3 позов.
		В розписці зазначено ПІБ особи, яка її підписала, її паспортні дані, дата складення та сума отриманих коштів в рахунок відшкодування шкоди.
		В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 підтвердила вказані обставини. 
		Щодо показів свідків ОСОБА_13  та  ОСОБА_15 , то суд відхиляє їх покази в частині повідомлення обставин щодо відшкодування шкоди родині ОСОБА_18 , а не лише матері  ОСОБА_5 . Так, по-перше, свідок ОСОБА_15  взагалі не була присутня при передачі коштів, а про обставини відшкодування шкоди обізнана зі слів матері обвинуваченого  ОСОБА_13 , по-друге, сама ОСОБА_13  є матір?ю обвинуваченого та може свідчити на його користь, тим паче, що її покази, надані в судовому засіданні спростовані самою розпискою, згідно якої кошти в рахунок відшкодування шкоди отримані особисто ОСОБА_5  за загибель доньки. Та обставина, що при передачі коштів був присутній батько ОСОБА_6  та рахував кошти не свідчить, що шкода була відшкодована і йому. 
		Крім того, факт отримання грошових коштів не може доводитись поясненнями учасників кримінального провадження та показами свідків.
		Суд вважає, що діями обвинуваченого потерпілому ОСОБА_6 дійсно були спричинені глибокі моральні та душевні страждання, пов`язані зі смертю доньки, яка була сенсом його життя, підтримкою та опорою, піклувалась та дбала про нього. Після її загибелі змінився звичний уклад його життя, значно погіршилось здоров?є, через що потерпілий змушений докладати значних зусиль для відновлення способу та стану свого життя. Вказане значно вплинуло на його фізичний та психологічний стан, на стосунки в родині, з близькими та рідними, оточуючими. 
		Отже, враховуючи правила глави 9 КПК України,  положення статей 16, 23, 1167, 1168 ЦК України, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та його наслідків, ступеню провини особи, яка завдала моральної шкоди, обсягу фізичних та душевних страждань, яких зазнав потерпілий, глибину емоційних переживань через завданий фізичний та психологічний біль, інші обставини, що мають істотне значення, зокрема тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, неможливість усунення негативних наслідків, що завдало йому великої непоправної моральної шкоди через втрату рідної доньки, неможливість відновлення становища, яке існувало до її загибелі, оскільки смерть дитини, назавжди змінило його життя, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявленого цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 і стягнення з обвинуваченого на його користь спричиненої моральної шкоди в розмірі 500 000 грн. 
		Розрахунок моральної шкоди, який проведений        потерпілим на підставі методики, яка схвалена Науково-методологічною радою з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України та рекомендована до впровадження рішенням Вченої ради Харківського НДІСЕ ім.засл.проф.М.С.Бакаріуса, суд до уваги не приймає, оскільки така методика не пройшла апробацію, не атестована та не зареєстрована в порядку, визначеному законодавством України.
		Відносно ОСОБА_3  по кримінальному провадженню запобіжний захід не обирався. Підстав для його обрання суд не вбачає. 
		Також, у відповідності до ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого підлягає стягненню витрати на проведення судової експертизи в розмірі 9764,08 грн. у відповідності до наданих довідок.
		Арешти, накладені ухвалами слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 року, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, підлягають скасуванню. 
		Питання відносно речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.
		Керуючись ст. ст. 349, 373, 374 КПК України,
		    
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_3  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
		Призначити ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді 3 /трьох/ років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 /три/ роки.
		Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту його фактичного затримання по виконанню вказаного вироку.
		Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався. 
		Стягнути з  ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою:  АДРЕСА_1 , фактично проживаючогоза адресою:  АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , моральну шкоду, спричинену кримінальним правопорушенням (злочином), у розмірі 500 000 (п?ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави витрати за проведення експертиз в розмірі 9 764 (дев`ять тисяч сімсот шістдесят чотири ) гривні 08 копійок.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави  від 30.10.2023 року на тролейбус типу ЮМЗ моделі Т2, реєстраційний номер  НОМЕР_5 , належний КП «ПОЛТАВАЕЛЕКТРОАВТОТРАНС ПМР», з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування, поміщений на зберігання на територію КП «ПОЛТАВАЕЛЕКТРОАВТОТРАНС ПМР», за адресою: м. Полтава, вул. Тролейбусна, 10  - скасувати.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 року на автомобіль BMW 318І, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_6 , що належить ОСОБА_19 з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування, поміщений на зберігання на спецмайданчик ГУНП в Полтавській області за адресою: Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2В - скасувати.
		Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:
		-автомобіль BMW 318І, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_6 , зареєстрований за ОСОБА_19 , який, відповідно до постанови про визнання та приєднання речових доказів до кримінального провадження від 29.10.2023 року та ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2023 року про арешт майна, поміщений на зберігання на спецмайданчик ГУНП в Полтавській області за адресою: Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2В - повернути законному власнику ОСОБА_19 ;
		-автомобіль SUBARU OUTBACK, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_7 , що належить ОСОБА_20 , відносно якогоухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 26.12.2023 року скасовано арешт майна та повернено ТЗ на зберігання власнику ОСОБА_20 - повернути законному власнику ОСОБА_20 ;
		-тролейбус типу ЮМЗ моделі Т2, реєстраційний номер НОМЕР_5 , належний КП «ПОЛТАВАЕЛЕКТРОАВТОТРАНС ПМР», який, відповідно до постанови про визнання та приєднання речових доказів до кримінального провадження від 29.10.2023 року та ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави  від 30.10.2023 року про арешт майна, поміщений на зберігання на територію КП «ПОЛТАВАЕЛЕКТРОАВТОТРАНС ПМР», за адресою: м. Полтава, вул. Тролейбусна, 10 - повернути законному власнику КП «ПОЛТАВАЕЛЕКТРОАВТОТРАНС ПМР».
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з моменту його проголошення.
		Обмеження щодо оскарження вироку встановлені в ч.3 ст. 349 КПК України.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, його захиснику, потерпілим, їхньому представнику та прокурору.
		Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні. 
		 
		 
		 
		Суддя Октябрського районного суду 
		м. Полтави:                                                                   ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...