Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/5140/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 28.11.2024. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2024.
Дата набрання законної сили: 31.12.2024
Номер судового провадження: П/300/5564/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		"28" листопада 2024 р. справа № 300/5140/24
		м. Івано-Франківськ
		 
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Івано-Франківського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення суддівської винагороди та компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди, - 
		 
		 
		 ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (далі  позивачка) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України (далі  відповідачі) про стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 12.05.2023. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є суддею Івано-Франківського апеляційного суду. Після призову на військову службу за мобілізацією він проходив військову службу в ЗС України. При цьому, за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 відповідач протиправно не нараховував та не виплачував йому суддівську винагороду в сумі 2006725,07 грн. Зазначені дії, на думку позивача, суперечать положенням ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів. З огляду на викладене, позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом. 
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
		Ухвалою суду від 04.09.2024 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 та 11.07.2024 року про збільшення позовних вимог в адміністративній справі №300/5140/24, а саме: стягнути на його користь 125873,02 грн. компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди.
		Відповідач  Івано-Франківський апеляційний суд скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, згідно якої зазначив, що 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частину 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме щодо збереженням за мобілізованими працівниками місця роботи і посада, та припинено нарахування оплати праці всім працівникам, які мобілізовані. Відтак, правових підстав для виплати суддівської винагороди за спірний період немає. Просив у задоволенні позову відмовити.
		Відповідач  Державна судова адміністрація України отримала копію ухвали суду про відкриття провадження в даній адміністративній справі, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Заяв чи клопотань відповідач суду не подав, правом на подання відзиву на позов, у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, не скористався. Також, відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
		Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
		Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, судом встановлено наступне.
		Позивач є суддею Івано-Франківського апеляційного суду, який у період з 11.04.2022 по 15.05.2023 проходив військову службу за мобілізацією у ЗС Украйни.
		Так, наказом голови Івано-Франківського апеляційного суду від 11.04.2022 №83-ос ОСОБА_1 з 11.04.2022 увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за мобілізацією на період дії воєнного стану, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку, до звільнення із військової служби.
		Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022 внесені зміни у ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, де слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток замінено словами зберігаються місце роботи і посада. 
		На виконання зазначеного закону, наказом голови Івано-Франківського апеляційного суду від 19.07.2022 №168-ос внесені зміни до наказу від 11.04.2022 №83-ос і викладено його в редакції, якою слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток замінено словами зберігаються місце роботи і посада. 
		У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби, головою Івано-Франківського апеляційного суду винесено наказ №87-ос про допущення з 15.05.2023 ОСОБА_1 до роботи на посаді судді Івано-Франківського апеляційного суду.
		Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 у справі №300/1258/24 визнано протиправним та скасовано наказ голови Івано-Франківського апеляційного суду від 19.07.2022 №168-ОС Про внесення змін в наказ про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.
		11.06.2024 позивач звернувся до Івано-Франківського апеляційного суду із заявою про нарахування та виплату йому суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 та видачу довідки про розмір суддівської винагороди за вказаний період (а.с.8).
		Відповідач листом від 25.06.2024 повідомив, що кошторисом на 2024 рік не передбачено коштів на виплату суддівської винагороди за 2022-2023 роки та надав довідку від 18.06.2024 №04-12/43-24, згідно якої розмір його суддівської винагороди за спірний період склав 2 006 725,07 грн. (а.с. 9-10).
		Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи оцінку публічно-правовому спору в даній справі, суд виходить з наступного.
		Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
		Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі  Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		З огляду на п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
		З огляду на ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII№1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
		У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
		У рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		У рішенні від 11.03.2020 р.№4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
		Суд наголошує на тому, що Закон №1402 передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.
		Частина 10 статті 135 Закону №1402 встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
		Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.
		У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
		Таким чином, питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ.
		Зважаючи на те, що позивач не здійснював правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.
		Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 р. №2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток замінено словами зберігаються місце роботи і посада набрав чинності 19.07.2022, тому виплата суддівської винагороди позивача має бути здійснюватися з цієї дати.
		Як встановлено судом, розмір суддівської винагороди позивача за спірний період склав 2006725,07 грн., що підтверджується довідкою Івано-Франківського апеляційного суду від 18.06.2024 №04-12/43-24 (а.с. 9).
		З огляду на викладене, вказана сума підлягає стягненню з Івано-Франківського апеляційного суду на користь позивача.
		Щодо позовної вимоги в частині стягнення коштів також з Державної судової адміністрації України, суд зазначає наступне. 
		 Відповідно до частини першої статті 151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
		Частиною третьою статті 148 Закону №1402-VIII визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України  щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
		Згідно Положення про Державну судову адміністрацію України від 17.01.2019 Державна судова адміністрація України (ДСА України) є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
		Частиною другою статті 29 Закону №1402-VIII визначено, що голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
		Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами ДСА України для виконання.
		Отже, ДСА України є фактично виконавцем наказів голів суддів і при нарахуванні та виплаті заробітної плати, зокрема, суддівської винагороди суддям, вона не є самостійним суб`єктом з прийняття рішень щодо виплати суддівської винагороди.
		Відтак, підстави щодо стягнення вказаної суддівської винагороди саме з ДСА України відсутні.
		Разом з тим, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати ДСА України здійснити фінансування коштів в сумі 2006725,07 грн. для їх виплати позивачу. 
		Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
		Питання щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначає Закон України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
		Статтею 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Відповідно до статті 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі  компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
		Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону).
		Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).
		Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів  підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету  підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (стаття 6 Закону).
		Отже, у разі несвоєчасної виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення, пенсії) провадиться її компенсація відповідно до діючого законодавства.
		Використане у статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації  невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. 
		У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати пенсійних виплат, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
		Відповідно до статті 4 даного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. 
		Пунктами 2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі  Порядок №159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
		Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
		Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.
		Судом встановлено, що відповідно довідки від 18.06.2024 №04-12/43-24 Івано-Франківський апеляційний суд здійснив нарахування розміру суддівської винагороди позивача за спірний період, яка склала 2006725,07 грн. Цю заборгованість відповідач на час подання позову позивачу не виплатив, а стягнення даної заборгованості є предметом розгляду даної справи.
		Враховуючи те, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а заборгованість, як встановлено судом, позивачу не виплачена, суд вважає, що вимога про виплату компенсації втрати частини доходів через порушення строку виплати суддівської винагороди є передчасною.
		При цьому, суд зазначає, що відповідач може добровільно виплатити таку індексацію при виплаті суми заборгованості, а у разі відмови, позивач не позбавлений права звернутися до суду за її стягненням. 
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		При цьому, згідно частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		У рішенні ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.03 р., яке відповідно до частини 1 статті 17 Закону №3477 підлягає застосуванню судами як джерело права, зазначено, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. 
		Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).
		У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
		Тому, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини даної справи та наведені вище норми матеріального права, якими урегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що з метою належного і повного захисту прав та інтересів позивача слід: стягнути з Івано-Франківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 2006725,07 грн. суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя, з утриманням обов`язкових податків та зборів, а також зобов`язати ДСА України здійснити фінансування коштів в сумі 2006725,07 грн. для виплати суддівської винагороди позивачу. 
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити частково. 
		Стягнути з Івано-Франківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 2006725 (два мільйони шість тисяч сімсот двадцять п`ять) гривень 07 копійок суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя, з утриманням обов`язкових податків та зборів.
		Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування коштів в сумі 2006725 (два мільйони шість тисяч сімсот двадцять п`ять) гривень 07 копійок для виплати суддівської винагороди судді Івано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_1 . 
		В задоволенні решти позовних вимог  відмовити. 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
		Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
		Згідно статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 , РНОКПП  НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
		відповідачі: 
		Івано-Франківський апеляційний суд, код в ЄДРПОУ  42262052, адреса: вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018;
		Державна судова адміністрація України, код в ЄДРПОУ  26255795, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021.
		 
		Суддя Бобров Ю.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...