Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/3072/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі - продажу.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2024. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 26.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  911/3072/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,
		за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
		 
		представників учасників справи:
		 
		позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кортева Агрісаєнс Україна» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Якімлюк Н.О. (адвокатка),
		відповідача - Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» (далі - Інститут, відповідач) - не з`явився,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (головуючий - суддя Корсак В. А. судді: Алданова С. О., Євсіков О. О.) 
		 
		у справі за позовом Товариства
		до Інститута
		про стягнення 4 723 305, 00 грн,
		 
		ВСТУП
		 
		Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення штрафу.
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог 
		1.1. Товариство звернулося до суду з позовом про стягнення з Інституту                       4 723 305,00 грн штрафу.
		 
		1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу насіння № 26750 від 02.05.2023 та додаткової угоди № 1 до нього в частині надання позивачу простого векселя або іншого забезпечення виконання зобов`язання. 
		 
		2. Короткий зміст судових рішень
		2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 28.02.2024 позов задовольнив частково. Клопотання Інституту про застосування у справі № 911/3072/23 частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до вимог про стягнення штрафу задовольнив частково. Стягнув з Інституту на користь                     2 361 652,50 грн штрафу та 28 339,83 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.
		 
		2.2. Інститут звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 2 361 652,50 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафу до 1 000 000,00 грн.
		 
		2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.09.2024 апеляційну скаргу Інституту задовольнив частково. Рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі № 911/3072/23 змінив та виклав його резолютивну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції. Позов задовольнив частково. Стягнув з Інституту на користь Товариства 100 000 грн штрафу та 56 680 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3.1. Товариство через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №911/3072/23. Судові витрати покласти на відповідача. 
		 
		3.2. Товариство у касаційній скарзі зазначило про те, що попередній розрахунок суми судових витрат складається з витрат зі сплати судового збору в розмірі 54      280 грн та суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції в розмірі 30 000 грн. Товариство повідомило, що у відповідності до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач надасть докази, які підтверджують факт надання йому професійної правничої допомоги адвоката у справі та розмір витрат на таку допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення у цій справі. 
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки не врахував висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №905/1180/17, від 12.09.2018 у справі №912/3594/17, від 20.06.2018 у справі №905/2135/17, від 21.02.2018 у справі №910/6984/17 та від 27.02.2018 у справі №925/1427/16.
		 
		4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статті 269 ГПК України, відносно якої відсутній висновок Верховного Суду.
		 
		5. Позиція інших учасників справи
		5.1. Відзив від Інститута на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		 
		6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		6.1. Товариством (Продавець) та Інститутом (Покупець) 02.05.2023 укладено договір купівлі-продажу насіння № 26750 (далі - Договір).
		 
		6.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця в строки та на умовах, передбачених цим Договором, перелік насіння гібридів кукурудзи та/або соняшнику торгової марки Pioneer та/або озимого ріпаку торгової марки Pioneer першого покоління в асортименті, кількості та за цінами згідно з відповідними Додатками до цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти насіння, сплатити за нього грошову суму в розмірі та в порядку, визначеному у цьому Договорі та Додатках до нього та використати насіння для власних потреб без права перепродажу.
		 
		6.3. Згідно з пунктом 2.1 Договору ціна визначається у Додатках до даного Договору, враховуючи умови доставки насіння та умови оплати насіння згідно з комерційною політикою.
		 
		6.4. За попередньою згодою сторін, покупець може здійснити оплату за відвантаження насіння шляхом передачі продавцю простого або переважного векселя з авалем банку. Банк-аваліст має входити в перелік банків, який визначений в комерційній політиці та/або на офіційному сайті продавця www.pioneer.com.ua. Якщо банк, де обслуговується покупець, не входить в даний перелік, то такий банк-аваліст має бути попередньо узгоджений з продавцем. Строк платежу за векселем має бути: «за пред`явленням, але не раніше»» визначеної дати. Визначена дата, що зазначається у векселі, погоджується сторонами. Мінімальна сума векселя, що приймається, зазначені в комерційній політиці та/або на офіційному сайті продавця www.pioneer.com.ua та/або www.corteva.com.ua. Покупець може надати банку банківську гарантію платежу на суму післяплати. Строк та текст гарантії має бути попередньо узгоджений з продавцем. Якщо банк-гарант не визначений в переліку банків, то такий банк-гарант також попередньо узгоджується з продавцем (пункт 2.4 Договору).
		 
		6.5. Поставка та приймання-передача насіння між сторонами цього Договору здійснюється Покупцем однією чи декількома партіями насіння зі складів Товариства в порядку та строк, який зазначений в Додатках. Більш детальна інформація щодо умов відвантаження зазначена в Додатку № 1 (пункт 3.1 Договору).
		 
		6.6. Моментом переходу права власності на насіння є дата підписання покупцем (уповноваженим представником покупця) «Складського розпорядження про відвантаження» та/або дата підписання ТТН водієм-експедитором, що засвідчує прийняття насіння для транспортування на склад Покупця (пункт 3.6 Договору).
		 
		6.7. Згідно з умовами пункту 9.5 Договору договір дійсний протягом одного року з дати його підписання, а в частині розрахунків до їх належного виконання.
		 
		6.8. Додатком № 1 до Договору визначено умови поставки товару.
		 
		6.9. Додатком № 3802091035 від 08.05.2023 до Договору купівлі-продажу насіння № 26750 сторони узгодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну в гривнях за одиницю виміру, суму без ПДВ і суму з ПДВ, умови оплати товару та загальну вартість товару:
		- насіння соняшнику Р64LE153 (П64ЛЕ153) ЛУМІГ у кількості 250 мішків на загальну суму без ПДВ 1      385 875,00 грн;
		- насіння соняшнику Р64LE25 (П64ЛЕ25) Круізер у кількості 250 мішків на загальну суму без ПДВ 1      413 250,00 грн;
		-насіння соняшнику Р64LE99 (П64ЛЕ99) КРУІЗ у кількості 250 мішків на загальну суму без ПДВ 1      344 125,00 грн.
		 
		Загальна вартість товару з ПДВ 4 723 305,00 грн
		 
		Термін оплати - не пізніше 20.10.2023: 100% - 4 723 305,00 грн.
		6.10. Умови доставки за додатком № 3802091035: CPT (в редакції Інкотермс 2010), планова дата поставки насіння 09.05.2023; адреса доставки насіння: 09128, Озерна, Липки.
		 
		6.11. Сторонами 08.05.2023 укладено додаткову угоду № 1 про зміни та доповнення до договору купівлі-продажу насіння № 26750 від 02.05.2023, якою домовились про доповнення додатку до договору № 26750 від 02.05.2023 про таке.
		 
		6.12. У пункті 1 додаткової угоди № 1 сторони дійшли згоди, що за відвантажене в кредит насіння покупець надає продавцю простий вексель з датою погашення «за пред`явленням, але не раніше 20 жовтня 2023 року».
		 
		6.13. За змістом пункту 2 додаткової угоди № 1 покупець зобов`язаний надати такий вексель не пізніше 14 календарних днів з дати відвантаження насіння. Видаткові накладні, які зазначаються в акті приймання-передачі векселі мають бути попередньо погоджені з продавцем.
		 
		6.14. Пунктом 3 додаткової угоди № 1 передбачено, що у разі неможливості надання векселя покупець зобов`язаний письмово попередити про це продавця протягом 5 робочих днів з моменту виникнення обставин, які перешкоджають наданню, та надати підтверджуючі документи.
		 
		6.15. Відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 1 в разі неможливості надання векселя покупець зобов`язаний надати будь-яке інше забезпечення на суму відвантаженого в кредит товару протягом 30 робочих днів з моменту повідомлення про неможливість надання векселя, альтернативний спосіб забезпечення виконання зобов`язання повинен бути погоджений з продавцем.
		 
		6.16. В пункті 5 додаткової угоди № 1 сторони дійшли згоди, що у разі ненадання векселя або іншого забезпечення виконання зобов`язання у передбачені в пунктах 2, 4 додаткової угоди строки, покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 100% від наданого у кредит товару.
		 
		6.17. На виконання умов Договору №26750 від 02.05.2023 та Додатку №3802091035 від 08.05.2023 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 723 305,00 грн, а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявною у матеріалах справи підписаною та засвідченою печатками товариств накладною №3807101973 від 08.05.2023 на суму 4    723 305,00 грн.
		 
		6.18. Також на підтвердження здійснення вищезазначеної поставки товару позивачем до суду надано товарно-транспортну накладну № 6674521 від 08.05.2023.
		 
		6.19. Позивач 18.08.2023 направив відповідачу лист № б/н від 11.08.2023, яким повідомив останнього, що позивач виконав свої зобов`язання та відвантажив насіння 08.05.2023. За умовами угоди покупець повинен був передати вексель не пізніше 22.05.2023, проте станом на 10.08.2023 позивач не отримав ні векселя, ні жодних пояснень щодо затримки його надання. У зв`язку із цим позивач просив відповідача у термін до 21.08.2023 надати позивачу вексель або інше забезпечення виконання зобов`язань, оскільки у випадку неотримання зазначених інструментів, позивач буде змушений звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача санкцій, передбачених п. 5 додаткової угоди № 1. На підтвердження направлення вказаного листа позивач долучив до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек за № 0318707335521.
		 
		6.20. Відповідь на вказаний лист відповідач не направив.
		 
		6.21. Позивач зазначає, що на порушення своїх договірних зобов`язань, передбачених пунктом 2.4 договору та пунктами 1, 2 та 4 додаткової угоди № 1, відповідач не надав позивачу простий вексель з датою погашення «за пред`явленням, але не раніше 20 жовтня 2023 року» або іншого забезпечення виконання зобов`язання у передбачені додатковою угодою № 1 строки. Позивач стверджує, що виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання за договором, проте, відповідач зобов`язання щодо видачі простого векселя або іншого забезпечення виконання зобов`язання у передбачені додатковою угодою строки не виконав, внаслідок чого відповідач відповідно до пункту 5 додаткової угоди зобов`язаний сплатити на користь позивача штраф у розмірі 100% від наданого у кредит товару в сумі 4 723 305,00 грн.
		 
		7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
		7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №911/3072/23 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
		 
		7.2. Верховний Суд ухвалою від 30.10.2024 відкрив касаційне провадження у справі №911/3072/23 за касаційною скаргою Товариства на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		8.1. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №911/3072/23 та викладено його резолютивну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, а саме: позов задовольнив частково, стягнуто з Інституту на користь Товариства 100 000 грн штрафу та 56 680 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		 
		8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
		 
		8.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство у касаційній скарзі, зокрема, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки не врахував висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №905/1180/17, від 12.09.2018 у справі №912/3594/17, від 20.06.2018 у справі №905/2135/17, від 21.02.2018 у справі №910/6984/17 та від 27.02.2018 у справі №925/1427/16.
		 
		8.5. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		8.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		 
		8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		8.8. Тому Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:
		- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;
		- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
		- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);
		- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		 
		8.9. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
		 
		8.10. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
		 
		8.11. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		 
		8.12. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
		 
		8.13. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
		 
		8.14. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду (пункт 4.1. цієї постанови), колегія суддів виходить з такого.
		 
		8.15. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		 
		8.16. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		 
		8.17. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені).
		 
		8.18. Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
		 
		8.19. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
		 
		8.20. При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
		 
		8.21. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
		 
		8.22. З огляду на порушені у касаційній скарзі питання Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
		 
		8.23. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
		 
		8.23.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
		8.23.2. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
		 
		8.23.3. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
		 
		8.24. Колегія суддів також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
		 
		8.25. Так, у постанові від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, на яку посилається скаржник, Верховний Суд,  перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо прийнятого рішення судом про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та зменшення його розміру на 50%, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, врахувавши майновий стан відповідача, відсутність доказів негативних наслідків від несвоєчасної доставки вантажу, а також те, що порушення зобов`язання у даній справі не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права, що передбачено статтею 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), зменшивши розмір штрафу на 50%. Верховний Суд зазначив, що зі змісту норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. 
		 
		8.26. У постанові від 12.09.2018 у справі №912/3594/17, на яку також посилається скаржник,  Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що господарські суди повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували статтю 551 ЦК України та статтю 233 ГК України, врахували інтереси сторін, які заслуговують на увагу, та дійшли вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій на 50%. Верховний Суд також дійшов висновку, що зменшуючи розмір пені, суди обґрунтовано взяли до уваги ступінь виконання основного зобов`язання (на момент прийняття рішення - виконано в повному обсязі), поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання (відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання); ту обставину, що відповідач є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання, а отже основним джерелом доходів такого підприємства є кошти, що надійшли за наданні послуги з теплопостачання від споживачів, серед яких є населення та бюджетні організації; поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків. Крім того, судами також було враховано інтереси позивача, прийнято до уваги, що діяльність ПАТ "Укртрансгаз" має важливе значення щодо надійного і безпечного функціонування газотранспортної системи та частково задоволено клопотання відповідача, який просив зменшити розмір пені до 1 000,00 грн, зменшено розмір заявлених штрафних санкцій лише на 50%, чим забезпечено дотримання балансу інтересів обох сторін. При цьому, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що доводи позивача про те, що розмір пені є незначним для його зменшення у порівнянні з основним грошовим зобов`язанням, не спростовують самого факту існування обставин, які згідно з чинним законодавством є достатньою підставою для зменшення пені.
		 
		8.27. У постанові від 20.06.2018 у справі №905/2135/17 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Приймаючи до уваги матеріальні інтереси сторін та відсутність доказів часткового виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов`язань перед позивачем, тривале невиконання відповідачем-1 рішень господарських судів у справі №910/2033/16, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередній інстанцій про відсутність виняткових підстав для зменшення заявленого до стягнення позивачем розміру пені.
		 
		8.28. Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №910/6984/17 зазначив, що за змістом статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, статті 83 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) зменшення сум штрафних санкцій є виключно правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наведених учасниками справи обґрунтувань. Так, суд апеляційної інстанції за наслідками дослідження обставин справи та оцінки за правилами статті 43 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) наданих відповідачем-1 доказів та наведених мотивів правильно застосував вищенаведені положення чинного законодавства та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення сум пені. 
		 
		8.29. У постанові від 18.02.2018 у справі №925/1427/16 Верховний Суд зазначив, що вирішення питання про зменшення суми штрафних санкцій в порядку пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень - до 15.12.2017) є правом суду. Таке право може бути здійснене судом на власний розсуд у виняткових випадках, зокрема відповідно до частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України за наявності передбачених такими нормами підстав. Наявність у даній справі таких підстав судами попередніх інстанцій встановлено не було. А тому доводи скаржника, що незастосування судами попередніх інстанцій у даній справі права, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 83 ГПК України, є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховним Судом відхилені.
		 
		8.30. У справі, що переглядається, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, мотивував рішення доведеністю обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань з надання простого векселя або іншого забезпечення виконання зобов`язання з придбання товару в кредит, що у відповідності до умов договору та додаткової угоди № 1 до договору є підставою для визнання обґрунтованим нарахування позивачем штрафу у сумі            4 723 305,00 грн (100% від наданого в кредит товару). Поряд з цим, суд вважав, що розумним, справедливим та оптимальним для забезпечення балансу інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, є зменшення розміру штрафу до 50% від наданого в кредит товару та підлягає до стягнення з відповідача в сумі 2 361 652,50 грн (4723305,00 грн*50%). Тому дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафної санкції.
		 
		8.31. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначив таке:
		«Як вже зазначалось, сторонами в додатковій угоді № 1 визначено право продавця нарахувати покупцю штраф у розмірі 100 % від наданого у кредит товару за порушення зобов`язання з надання забезпечення. Тобто, у випадку порушення покупцем названого зобов`язання, позивач набуває право отримання вартості товару фактично у подвійному розмірі, що вказує на те, що наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь є більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. І як наслідок, неустойка, за таких умов, втрачає свій компенсаційний характер і стає мірою отримання кредитором додаткових вигод.
		 
		В рамках розгляду спору у справі № 911/3392/23 з відповідача на користь позивача стягнуто вартість поставленого товару в сумі 4 723 305,00 грн за договором купівлі-продажу насіння № 26750 від 02.08.2023. Тож стягнення у даному спорі суми штрафу в заявленому розмірі, що становить 100 % вартості поставленого товару, визнається судом не розумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушення. Адже невиконання відповідачем зобов`язань із надання забезпечення не зумовлює настання у кредитора збитків та/або інших майнових втрат.
		 
		Надання векселя з авалем банку як вид забезпечення виконання зобов`язання є гарантією банку здійснити платіж за векселем у випадку невиконання платником своїх платіжних зобов`язань за ним. Тобто продавець за наявності такого забезпечення фактично позбавляється будь-яких ускладнень із отримання коштів за товар у випадку порушення покупцем зобов`язань з оплати та не передбачає будь-яких додаткових прав на отримання, зокрема, плат за користування товарним кредитом. 
		 
		В свою чергу, колегія суддів вважає, що покладення на боржника заявленої у цій справі суми штрафу може стати надмірним тягарем для відповідача, який є державним підприємством, та здійснює свою діяльність на ринку сільськогосподарської продукції, виплачує заробітну плату своїм працівникам, виконує зобов`язання перед іншим кредиторам, сплачує податки і збори до державного бюджету. 
		 
		Колегією суддів, поряд з цим враховано, що в умовах введення в Україні воєнного стану, що об`єктивно вплинуло на сільськогосподарську діяльність відповідача, заявлений позивачем штраф є занадто великими, не співмірними з обсягом правопорушення відповідача, здійсненого ним у зв`язку із неналежним виконанням своїх договірного зобов`язань з надання забезпечення, є надмірно обтяжливою для нього у сучасних реаліях.
		 
		Отже, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище принципам, обмежити розмір заявленого до стягнення штрафу до 100 000,00 грн. 
		 
		При цьому, колегія не погоджується з висновком суду про зменшення неустойки лише на 50 %, адже стягнення такої суми не реалізує в повній мірі збалансованість інтересів сторін у цій справі з огляду на очевидну несправедливість неустойки, що у даному випадку є фактичним способом отримання кредитором додаткових доходів у визначеному в договорі розмірі».
		 
		8.32. Вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 05.06.2024 у справі №910/14524/22,  об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, Верховним Судом у постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 тощо. 
		 
		8.33. Верховний Суд ураховує право суду апеляційної інстанції на зменшення розміру штрафу і реалізація цього права не залежить від наявності клопотання сторін щодо зменшення його розміру. При цьому, підстави для зменшення розміру неустойки мають бути доведені та досліджені. Верховний Суд наголошує, що з огляду на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Верховним Судом в означених вище постановах, підстави для зменшення розміру неустойки мають індивідуально-оціночний характер, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом його розміру, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд його зменшує, відсутність універсального максимального і мінімального розміру зменшення неустойки.
		 
		8.34. Суд, ураховуючи підстави касаційного оскарження, виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про його стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
		 
		8.35. Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд навів аргументи і мотиви з яких він виходив, зменшуючи заявлений до стягнення розмір штрафу до 100      000 грн (див. пункт 8.31. цієї постанови). Колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суд апеляційної інстанції їх не дослідив, не оцінив та не встановив на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		8.36. Отже, суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100      000 грн, дослідив та оцінив за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, з огляду на суддівську дискрецію, враховуючи, що зменшення розміру штрафу є правом, а не обов`язком суду і реалізація якої (дискреції) не пов`язана з розміром штрафу, визначеним стороною у клопотанні про його зменшення.
		 
		8.37. Відтак, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду, з огляду на те, що скаржник в цілому не заперечує право суду на зменшення розміру штрафу у відповідності до статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
		 
		8.38. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
		 
		8.39. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду, означені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі у контексті доведеності/обґрунтованості виняткових обставин як підстави для зменшення розміру процентів річних. Адже суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин цієї справи дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу до 100      000 грн.  
		 
		8.40. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
		 
		8.41. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
		 
		8.42. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається Товариство у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 911/3072/23.
		 
		8.43. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		8.44. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 911/3072/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою Товариства.
		 
		8.45. Касаційне провадження у цій справі також відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		8.46. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		8.47. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		8.48. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 269 ГПК України, відносно якої відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги.
		 
		8.49. Верховний Суд зауважує, що з огляду на відсутність такого висновку необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.
		 
		8.50. В контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке. 
		 
		8.51. Верховний Суд виходить з того, що згідно з положеннями частини третьої статті 2 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.
		 
		8.52. Статтею 14 ГПК передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		8.53. Статтею 269 ГПК України визначені межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини першої якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, частиною четвертою статті 269 цього Кодексу визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		8.54. Суд зазначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.
		 
		8.55. Верховний Суд висновує, що обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18, від 14.02.2024 у справі №906/1379/15.
		 
		8.56.  Як убачається з матеріалів справи, Господарський суд міста Києва рішенням від 28.02.2024 позов задовольнив частково. Клопотання Інституту про застосування у справі № 911/3072/23 частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України до вимог про стягнення штрафу задовольнив частково. Стягнув з Інституту на користь 2 361 652,50 грн штрафу та 28 339,83 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.
		 
		8.57. Інститут звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 2 361 652,50 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафу до 1 000 000,00 грн.
		 
		8.58. Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.09.2024 апеляційну скаргу Інституту задовольнив частково. Рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі № 911/3072/23 змінив та виклав його резолютивну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції. Позов задовольнив частково. Стягнув з Інституту на користь Товариства 100 000 грн штрафу та 56 680 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.
		 
		8.59. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою оскарження судового рішення у цій справі в суді апеляційної інстанції стала незгода відповідача з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання про зменшення неустойки. В іншій частині судове рішення попередньої судової інстанції, прийнятого по суті цього спору, не оскаржувалось та судом апеляційної інстанції не переглядалось.
		 
		8.60. Верховний Суд виходить з того, що зменшення розміру заявленого до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
		 
		8.61. Розмір неустойки, до якого суд його зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір, який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. 
		 
		8.62. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір заявленого до стягнення штрафу до 100 000,00 грн, виходив із встановленої судом неспівмірності заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу (див. пункт 8.31 цієї постанови).
		 
		8.63. Верховний Суд наголошує, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір штрафу. Визначення розміру до якого зменшується неустойка належить до дискреційних повноважень суду.
		 
		8.64. Під час касаційного перегляду справи, Верховним Судом встановлено, що справа №911/3072/23 переглянута судом апеляційної інстанції в апеляційному порядку з урахуванням положень частини першої статті 269 ГПК України.
		 
		8.65. Доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують. 
		 
		8.66. Таким чином, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстави касаційного оскарження у цій частині.
		 
		8.67. Відтак, з огляду на мотиви, викладені вище у цій постанові, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.
		 
		8.68. Верховний Суд відзначає, що обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.
		 
		8.69. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом. 
		 
		8.70. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
		 
		8.71. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		 
		8.72. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		 
		8.73. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		 
		8.74. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
		 
		8.75. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" тау  справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		 
		9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
		 
		9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена із додержанням норм права.
		 
		10. Судові витрати
		10.1. Судовий збір, сплачений Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. 
		 
		Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кортева Агрісаєнс Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 911/3072/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
		 
		2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кортева Агрісаєнс Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 911/3072/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.
		 
		3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 911/3072/23 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                    Т. Малашенкова 
		 
		Суддя                                                                                                    І. Бенедисюк
		 
		Суддя                                                                                                    А. Ємець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...