Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/1318/19 (906/244/23) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2024. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року
		 м. Київ
		 
		cправа №  906/1318/19 (906/244/23) 
		 
		Верховний Суд у складі суддів       Касаційного господарського суду: 
		Огородніка К.М.- головуючого,       Білоуса В.В.,  Картере В.І., 
		 
		за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
		 
		за участю представників:
		ОСОБА_1 - Ткачук Т.А.,
		ДП "Житомирський облавтодор" - Чайківської Н.М.,
		ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" - Фрейдун О.М.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції  касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024
		у справі       №     
		за позовом ОСОБА_1 
		до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
		про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах справи №906/1318/19.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа про банкрутство  LВідкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"  (далі - ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», боржник).
		 
		ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ «ДАК "Автомобільні дороги України" (далі - ДП «Житомирський облавтодор», відповідач), в якій просив:
		- визнати незаконним та скасувати наказ ДП "Житомирський облавтодор" № 11-к від 24.03.2022 "Про звільнення";
		- поновити ОСОБА_1 на роботі в ДП "Житомирський облавтодор" на посаді заступника директора з економічних питань з 24.03.2022 та відновити виконання додатково покладених обов`язків начальника філії "Зарічанська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" та начальника філії "Житомирська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор";
		- стягнути з ДП "Житомирський облавтодор" середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.03.2022 в сумі 461 168,40 грн.
		 
		Обставини справи встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 відповідно до наказу №15-к від 10.05.2019 був призначений на роботу начальника відділу матеріально-технічного постачання та проведення тендерних процедур в ДП "Житомирський автодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України".
		 
		Відповідно до наказу ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" № 35-к від 29.11.2019 ОСОБА_1  було переведено тимчасово на посаду заступника директора з економічних питань на період відсутності основного працівника - ОСОБА_2 , яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
		 
		Згідно наказів ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" № 2-к від 31.01.2020 та № 3-к від 26.01.2022 на ОСОБА_1 тимчасово покладено обов`язки начальника філії "Зарічанська ДЕД".
		 
		Станом на 24.03.2022 ОСОБА_1 тимчасово виконував обов`язки начальника філії "Житомирська ДЕД" (наказ № 3-к від 26.01.2022).
		 
		24.03.2022 ОСОБА_1 подано заяву від 23.03.2022 про звільнення із займаної посади 24.03.2022 згідно частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку із порушенням законодавства про працю, умов колективного та трудового договору - систематичною невиплатою заробітної плати.
		Відповідно до наказу ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" №1 1-к від 24.03.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з економічних питань з 24.03.2022 за власним бажанням згідно частини  3 статті 38 КЗпП України.
		 
		Тобто, згідно наданих до суду матеріалів, 24.03.2022 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з економічних питань з 24.03.2022 за власним бажанням       згідно частини  3 статті 38 КЗпП України.
		 
		При цьому в той же день 24.03.2022 позивач подав заяву про відкликання заяви про звільнення, датовану 24.03.2022, яку 24.03.2022 прийнято згідно відмітки дати та підпису фахівцем з кадрів ОСОБА_3 , яка надавала послуги з ведення кадрового та військового обліку ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" відповідно до договору про надання послуг від 01.01.2022 на період з 01.01.2022 по 31.03.2022.
		 
		Надалі позивач повідомив, що його не допускали до роботи та виконання своїх повноважень на посаді заступника директора з економічних питань ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та інших повноважень після 24.03.2022.
		 
		Позивач вважає дії відповідача щодо свого звільнення і недопущення до роботи протиправними і такими, що порушують право на працю, яке полягає у звільненні з роботи за власним бажанням на підставі нечинної заяви всупереч його волі, а також, не допуск до роботи, оскільки фактично він продовжував виконувати свої обов`язки по 01.04.2022 включно, на підтвердження чого ним до матеріалів справи надано копії наступних документів: службової записки заступника директора з економічних питань ОСОБА_1 від 24.03.2022, роздруківки з електронної пошти про направлення заяви, службової записки про доповнення від 01.04.2022 т.в.о. заступника директора з економічних питань ОСОБА_1 , роздруківки з електронної пошти про направлення, листування з юридичними особами заступника директора з економічних питань ОСОБА_1 за період з 26.03.2022 по 30.03.2022, трудової книжки ОСОБА_4 , трудової книжки ОСОБА_5 , наказів про звільнення від 31.03.2022, підписаних т.в.о начальника філії "Житомирська ДЕД" ОСОБА_1 , заяви про звільнення від 29.03.2022.
		 
		Подані докази, на думку ОСОБА_1 , свідчать про продовження виконання ним своїх повноважень, не дивлячись на недопуск його після 24.03.2023 до роботи.
		 
		На підставі вищенаведеного позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання незаконним  та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення відповідної суми за час вимушеного прогулу.
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.02.2024 у справі №906/1318/19 (906/244/23) позов задоволено. 
		Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" № 11-к від 24.03.2022 "Про звільнення". 
		Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"  на посаді заступника директора з економічних питань з 24.03.2022. 
		Поновлено виконання ОСОБА_1 додатково покладених обов`язків на посаді начальника філії "Житомирська ДЕД" у ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" з 24.03.2022. 
		Поновлено виконання ОСОБА_1 додатково покладених обов`язків начальника філії "Зарічанська ДЕД" у ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" з 24.03.2022. 
		Стягнуто з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.03.2022 по 09.02.2023 в сумі 461 167,60 грн. 
		Стягнуто з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 суму 6 917,51 грн       судового збору.
		 
		Місцевий господарський суд вказавши на відсутність беззаперечного доведення доказами у справі, чи було у момент видачі наказу про звільнення волевиявлення ОСОБА_1  на припинення трудового договору за власним бажанням, трактував зазначені обставини на користь позивача, зазначивши, що доказами у справі не підтверджено наявність підстав для звільнення позивача згідно частини З статті 38 КЗпП України (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин). Відтак, анулювання трудового договору 24.03.2022 відбулося з боку відповідача без необхідного волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
		 
		Не погодившись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.02.2024 у справі № 906/1318/19 (906/244/23) та мотивами суду першої інстанції, ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 25.06.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2024 скасував. Прийняв нове рішення, яким відмовив в задоволенні позову. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» 10 376 грн 27 коп. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність беззаперечних доказів волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору за власним бажанням, що свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача на підставі частини  3 статті 38 КЗпП України (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин). 
		 
		Даний судовий висновок базується на тому, що в межах одного робочого дня 24.03.2022 працівником була подана і відізвана заява про звільнення за власним бажанням, що підтверджує відсутність його волі на звільнення 24.03.2022 з власної ініціативи. 
		 
		Апеляційний суд, прийнявши до уваги викладену свідком ОСОБА_3 у нотаріально засвідченій заяві послідовність подій 24.03.2022, встановивши обставини виходу на роботу основного працівника у зв`язку з припиненням відпустки (достроково або після закінчення терміну відпустки), дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягав звільненню, однак не згідно статті 38 КзПП України, а за іншою правовою підставою.
		 
		З посиланням на положення частини 4 статті 235 КЗпП України зазначив, що суд уповноважений змінити підставу звільнення ОСОБА_1 , а саме, за частиною  2 статті 36 КЗпП України, так як волевиявлення позивача щодо звільнення за власним бажанням не підтвердилося, позивач підлягав звільненню  у зв`язку із закінченням строкового трудового договору відповідно до вимог законодавства
		 
		Зазначивши, що посада заступника директора з економічних питань, єдина у штатному розписі і зайнята працівником, що вийшов із декретної відпустки, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав допускати поновлення позивача на посаді. 
		 
		За висновком апеляційного суду, саме звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, однак наявні підстави змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , вказавши підставою його звільнення: «за ч. 2 ст. 36 КЗпП України», а тому у позові слід відмовити.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		ОСОБА_1 подав до  Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024,  залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2024.
		 
		В якості підстави касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує на застосування судом апеляційної інстанції норм права, зокрема статті 36 КЗпП України,  без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 15.02.2023 у справі № 377/169/20.
		 
		Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, належним чином не дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності.  Звертає увагу,  що в матеріалах справи, крім письмових пояснень свідка ОСОБА_3 , відсутні докази надсилання ОСОБА_1 наказів та актів датованих 24.03.2022, тому він продовжував виконувати свої посадові обов`язки до 01.04.2024, на підтвердження чого ним були надані відповідні докази, зокрема копії трудової книжки ОСОБА_4 , трудової книжки ОСОБА_5., наказів про звільнення від 31.03.2022, підписані т.в.о начальника філії "Житомирська ДЕД" ОСОБА_1 , заяви про звільнення від 29.03.2022.
		 
		Скаржник зазначає, що неврахування апеляційним судом відсутності рішення відповідача про припинення трудових відносин з позивачем у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, неврахування обставин  фактичного продовження ним трудових відносин за цим договором, свідчить про помилковість висновків апеляційного суду про дотримання вимог трудового законодавства при його звільнення та зміну підстав звільнення на пункт 2 статті 36 КзПП України.
		 
		Крім того, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, змінивши підставу звільнення, тому що звільнення за пунктом 2 статті 36 КзПП України, на його думку, можливо було лише з 07.03.2022, у зв`язку із виходом на роботу основного працівника.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» подало відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів та вимог з мотивів, викладених у відзиві.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах справи про банкрутство відповідача.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		У частині першій статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Згідно  з  частиною  першою  статті  23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		 
		При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події [наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки у зв`язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи у зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)].
		 
		Строк, на який працівник наймається на роботу, зазначається у наказі про прийняття на роботу (призначення на посаду). Саме формулювання змісту наказу про прийняття на роботу працівника чи про призначення, наприклад, керівника (в. о. керівника) зазначається у письмовій формі домовленості сторін трудового договору.
		 
		Відтак, вирішуючи спір у цій справі, суд повинен визначити правовий статус позивача, який характер спірних правовідносин, що виникли у зв`язку з призначенням його на посаду, вид трудового договору.
		 
		Звернувшись з позовом у цій справі позивач зазначав, що дії відповідача порушують право на працю, яке полягає у звільненні його з роботи за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України на підставі нечинної заяви про звільнення (була відкликана) всупереч його волі.
		 
		Місцевий господарський суд, вказавши на відсутність беззаперечного доведення доказами у справі, чи було у момент видачі наказу про звільнення волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору за власним бажанням, трактував зазначені обставини на користь позивача. При цьому вказав, що доказами у справі не підтверджено наявність підстав для звільнення позивача згідно частини 3 статті 38 КЗпП України (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), на підставі чого дійшов висновку, що анулювання трудового договору 24.03.2022 відбулося з боку відповідача без необхідного волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
		 
		Апеляційний господарський суд, погодився з вказаним висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення позивача на підставі частини  3 статті 38 КЗпП України (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин). 
		 
		Разом з тим, з урахуванням обставин справи, прийнявши до уваги викладену ОСОБА_3 у нотаріально засвідченій заяві послідовність подій 24.03.2022, дійшов висновку, що у даному випадку звільнення працівника ОСОБА_1 мало бути проведене за іншою правовою підставою, а саме за частиною 2 статті 36 КЗпП України (у зв`язку із закінченням строку трудового договору).
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		 
		У цій нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленої події є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.
		 
		У постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 757/26016/17-ц, викладено такий висновок: «Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір. Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України».
		 
		У постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 703/2695/19 зазначено, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
		 
		У справі, що розглядається, позивач вважаючи дії відповідача щодо свого звільнення 24.03.2022 протиправними, зазначав, зокрема, про фактичне продовження виконання своїх обов`язків по 01.04.2022 включно, на підтвердження чого ним до матеріалів справи надано копії наступних документів: службової записки заступника директора з економічних питань ОСОБА_1 від 24.03.2022, роздруківки з електронної пошти про направлення заяви, службової записки про доповнення від 01.04.2022 т.в.о. заступника директора з економічних питань ОСОБА_1 , роздруківки з електронної пошти про направлення, листування з юридичними особами заступника директора з економічних питань ОСОБА_1 за період з 26.03.2022 по 30.03.2022, трудової книжки ОСОБА_4 , трудової книжки ОСОБА_5 , наказів про звільнення від 31.03.2022, підписаних т.в.о начальника філії "Житомирська ДЕД" ОСОБА_1 , заяви про звільнення від 29.03.2022.
		 
		Місцевий господарський суд критично поставився до тверджень ОСОБА_1 , що подані докази свідчать про продовження виконання ним своїх повноважень після 24.03.2023 по 01.04.2022 включно, не навівши мотивів про це та не надавши оцінку вказаним доказам.
		 
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на наведене уваги не звернув,  не зважаючи на законодавчо закріплений в статті 86 ГПК України обов`язок суду оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів,  вказані доводи позивача та докази, надані на їх підтвердження, які, на думку ОСОБА_1 , свідчать про продовження виконання своїх повноважень після 24.03.2022, а відтак й про відсутність підстав для його звільнення за частиною 2 статті 36 КЗпП України 24.03.2022, взагалі залишив поза увагою.
		 
		Надаючи оцінку законності звільнення позивача з роботи, апеляційний суд виснував, що ОСОБА_1 підлягав звільненню, однак не згідно статті 38 КзПП України, а на підставі пункту 2 статті 36 КзПП України.
		 
		Разом з тим,  апеляційний суд належним чином не з`ясував на підставі змісту наказу про призначення позивача, чи визначали сторони настання події (обставини), з якою пов`язано закінчення строку дії трудового договору згідно з наказом, чи була визначена вона конкретною датою; чи визначились сторони у передбачений умовами договору термін з припиненням чи продовженням трудових відносин; чи повідомив відповідач позивача в  цей термін про своє небажання продовжувати дію договору, а також, чи мало місце фактичне продовження трудових відносин між позивачем та відповідачем, з огляду на надані позивача документи.
		 
		Апеляційний суд не звернув увагу та не перевірив доводи позивача про відсутність в матеріалах справи, крім письмових пояснень ОСОБА_3 , доказів про надсилання ОСОБА_1 наказів та актів датованих 24.03.2022, тому він продовжував виконувати свої посадові обов`язки до 01.04.2022.
		 
		Водночас, встановлення  цих обставин, зокрема фактичного виконання позивачем своїх посадових обов`язків після 24.03.2022, має значення для вирішення питання наявності/відсутності правової підстави для звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України саме 24.03.2022.
		 
		Крім того, результати встановлення факту виконання позивачем своїх посадових обов`язків після 24.03.2022, з огляду на надані позивачем копії документів, зокрема, накази від 31.03.2022 за підписом ОСОБА_1 про звільнення працівників підприємства - відповідача, безпосередньо стосуються трудових прав цих працівників, що також залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.
		 
		В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд  не спростував протилежні висновки суду першої інстанції. Висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову зроблені за неповного з`ясування судом обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, суд належним чином не здійснив перевірку існування відповідних обставин щодо відносин підприємства з працівником на підставі наданих сторонами доказів, що свідчить про передчасність його висновків.
		 
		Верховний Суд зауважує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
		 
		Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. 
		 
		За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003). 
		 
		Водночас, постанова суду апеляційної інстанції наведеному регулюванню не відповідає, оскільки суд не розглянув апеляційну скаргу в частині всіх аргументів сторін, на які вони посилалась на підтвердження доводів та заперечень  щодо наявності/відсутності підстави для  задоволення позову.
		 
		Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати належну правову оцінку доводам сторін та наданим на їх підтвердження       доказам, а отже вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду даної справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного господарського суду з  направлення справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		 
		 
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №    906/1318/19 (906/244/23) скасувати.
		 
		3. Справу №  906/1318/19(906/244/23) направити на новий розгляд до  Північно-західного апеляційного господарського суду.
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                           Огороднік К.М.
		 
		Судді                                                                                                    Білоус В.В.
		 
		Картере В.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...