Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 953/21577/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-17044ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 листопада2024 року                                                              
		м. Київ
		справа № 953/21577/20
		провадження № 61-17044св23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача Литвиненко І. В., 
		суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 
		2022 року під головуванням судді Садовського К. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М. у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
		ВСТАНОВИВ
		Короткий зміст позовних вимог 
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 12 листопада 2015 року з додатковою угодою від 13 грудня 2018 року у розмірі 953 964,63 грн, яка складається з індексу інфляції у сумі 215 362,34 грн, 3 % річних - 12 921,74 грн та неустойки у розмірі 1 % від суми позики за кожен день прострочення заборгованості - 725 680,55 грн. 
		Позовні вимоги позивач мотивував тим, що 19 серпня 2016 року він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 178 210,04 грн, що еквівалентно 7 080 дол. США, які відповідач зобов`язувалась повернути 19 листопада 2016 року. 
		10 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до договору позики від 19 серпня 2016 року, якою внесли зміни до умов договору позики, а саме узгодили суму позики у розмірі 198 816,59 грн, що була еквівалентна 7 080 дол. США. 
		Позивач передав кошти в обумовленій сумі відповідачу, водночас ОСОБА_2 покладені на неї обов`язки не виконала - не повернула позичені кошти станом 
		на 19 грудня 2018 року, чим порушила його право на їх повернення. В зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем покладеного на неї зобов`язання, позивач також вважав за можливе застосувати до відповідача встановлені договором штрафні санкції. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Київський районний суд м. Харкова рішенням від 07 жовтня 2022 року позов задовольнив частково. 
		Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики 
		від 19 серпня 2016 року з додатковою угодою від 10 жовтня 2018 року у розмірі 388 692,51 грн, з яких: 198 816,59 грн - сума основного боргу, 18 827,93 грн - інфляційні втрати за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, 
		11 994,72 грн - 3 % відсотки річних, 159 053,27 грн - 1 % від суми простроченого грошового зобов`язання до введення карантину на території України за період 
		з 24 грудня 2019 року до 12 березня 2020 року. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Харківський апеляційний суд постановою від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2022 року - без змін.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказував на обґрунтованість позовних вимог, доведеність факту отримання коштів відповідачем та доведеність факту невиконання нею обов`язку з повернення коштів. 
		Також суди врахували те, що в період з 20 грудня 2018 року до 23 грудня 2020 року відповідач неправомірно користувалася позиченими коштами, в зв`язку з чим має сплатити 3 % річних, а також частково визнав доведеність стягнення відсотків за несвоєчасне повернення коштів.
		Суди зауважували, що надані стороною відповідача квитанції до прибуткового касового ордеру та розписки не підтверджують факт виконання відповідачем зобов`язань за договором позики від 19 серпня 2016 року з додатковою угодою 
		від 10 жовтня 2018 року з огляду на те, що долучені до справи квитанції до прибуткового касового ордера свідчать, що ОСОБА_2 сплачувала грошові кошти ПП «Каштан» за договором позики № 19/08-08 без зазначення дати. Відомостей про повернення позики ОСОБА_1 за договором позики від 19 серпня 2016 року та додатковою угодою від 10 жовтня 2018 року вони не містять. Стосовно розписок, наданих представником відповідача зауважували, що їх дослідження у судовому засіданні свідчить, що вони лише дублюють долучені до справи квитанції до прибуткового касового ордера.
		Апеляційний суд додатково зазначав, що апелянт не спростував належними і допустимим доказами тієї обставини, що більшість наданих стороною відповідача квитанцій до прибуткового касового ордера та розписок були виготовлені до укладення сторонами додаткової угоди до договору позики від 10 жовтня 2018 року.
		Надаючи відповідь на аргументи сторони відповідача про пропуск позивачем позовної давності апеляційний суд зауважував, що відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна даність встановлюється тривалістю у три роки, цей строк згідно з умовами додаткової угоди від 10 жовтня 2018 року до договору позики 
		від 19 серпня 2016 року не сплив на день звернення до суду з цим позовом, а наведені з цього приводу у рішенні суду першої інстанції висновки доводами скарги не спростовані.
		Апеляційний суд також відхилив доводи скарги про те, що укладена сторонами додаткова угода від 10 жовтня 2018 року, за змістом якої відповідач визнала свій борг, є нікчемною внаслідок спливу строку повернення позики за основним договором позики від 19 серпня 2016 року, а також про сплив трирічного строку давності. Зауважив, що як встановив суд першої інстанції відповідно до наявних у справі доказів, що не були спростовані відповідачем, додаткова угода була укладена сторонами в межах трирічного строку давності, цією додатковою угодою сторони добровільно збільшили строк повернення позики, її розмір та інші умови, тому у цьому випадку сторонами були дотримані визначені у статті 203 ЦК України загальні умови чинності додаткової угоди, а тому відносно неї діє визначена статтею 204 ЦК України презумпція правомірності правочину, яка відповідачем не спростована.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У листопаді 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Лисенко А. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду 
		від 08 листопада 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		Представник заявника зазначає, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, 
		від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18, від 01 червня 2021 року у справі 
		№ 910/12876/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19. 
		Касаційна скарга містить посилання на те, що додаткова угода до договору позики від 19 серпня 2016 року, яка була укладена 10 жовтня 2018 року, є нікчемною, оскільки укладена поза межами строку виконання договору позики, який окрім іншого, на думку сторони відповідача, був виконаний належним чином після сплати ОСОБА_2 31 січня 2018 року грошових коштів у сумі 360 дол. США, що становило 10 080 грн. Додатково зауважує, що суди також помилково ототожнили такі поняття як «строк дії договору» та «позовна давність».
		Представник заявника зазначає, що суди не надали належної уваги долученим до матеріалів справи розпискам та квитанціям, а тому не встановили їх справжню природу. На думку представника заявника, наявними у справі квитанціями до прибуткових касових ордерів підтверджується факт сплати відповідачем грошових коштів на виконання умов договору позики в яких зазначено, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти. 
		Вказує, що ОСОБА_2 31 січня 2018 року внесла черговий платіж на погашення заборгованості за договором позики від 19 серпня 2016 року та фактично виконала всі покладені на себе зобов`язання з повернення коштів, проте під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач у судовому засіданні заперечував факт отримання від відповідача грошових коштів за договором позики.
		Касаційна скарга також містить доводи щодо помилковості висновків суду з питання застосування до спірних правовідносин норм, які регулюють питання позовної давності, оскільки, на думку представника заявника, за умовами договору позики ОСОБА_2 повинна була виконати взяте на себе зобов`язання з повернення позики кожного місяця впродовж строку кредитування, а тому перебіг строку звернення до суду для стягнення кожного із періодичних платежів повинен був обраховуватись, починаючи з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Перше прострочення за кредитним договором відбулось 19 вересня 2016 року і з цього часу повинен обраховуватись строк звернення за захистом. Строк дії договору закінчився 19 листопада 2016 року, а тому позовна давність спливла 19 листопада 2019 року, отже позивач пропустив строк звернення до суду для відновлення свого порушеного права.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		Правом на подання відзиву позивач не скористався.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Харкова. 
		18 квітня 2024 року цивільна справа № 953/21577/20 надійшла до Верховного Суду.
		Верховний Суд ухвалою від 06 листопада 2024 року призначив справу до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		19 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, предметом якого була передача у власність позичальника грошових коштів у сумі 178 210,04 грн, що за курсом НБУ (1 дол. США = 25,1709 грн) на день укладення цього договору було еквівалентно 7 080 дол. США.
		Згідно з пунктом 2.1 договору позики, сума позики отримана позичальником у повному обсязі під час підписання договору.
		Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до графіку повернення, закріпленого у пункті 3.1 договору позики, становив 19 листопада 2016 року включно.
		Відповідно до пункту 4.1 договору позики, у разі несвоєчасного повернення позичальником позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
		Згідно з пунктом 4.2 договору позики, за несвоєчасне повернення позики (її чергової частини за графіком) позичальник має сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1 782,10 грн за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
		10 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до договору позики від 19 серпня 2016 року.
		Цією додатковою угодою були внесені зміни та доповнення до умов договору позики, укладеного 19 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Відповідно до додаткової угоди, у пункті 1.1 договору сторони узгодили суму позики в розмірі 198 816,59 грн, що є еквівалентом 7 080 дол. США, за курсом продажу НБУ доларів США (1 долар США = 28,0814 грн), встановленим на момент укладення додаткової угоди.
		Крім того, цим пунктом додаткової угоди визначено, що загальна сума, яка підлягає поверненню за договором позики, буде відповідати еквіваленту 7 080 дол. США за курсом їх продажу НБУ на дату платежу.
		Додатковою угодою визначено, що відповідно до пункту 2.1 договору позики сума позики отримана позичальником до моменту підписання договору в повному обсязі, що підтверджується розпискою відповідача від 10 жовтня 2018 року, виданою позивачеві.
		Додатковою угодою внесено зміни до пункту 3.1 договору позики, а саме в графік повернення позичальником грошових коштів. Строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до графіка повернення, закріпленого у пункті 3.1, встановлений до 19 грудня 2018 року.
		Додатковою угодою договір позики доповнений пунктом 3.3, згідно якого позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної у пункті 1.1 даного договору, на банківський рахунок або готівкою.
		Згідно з додатковою угодою пункт 4.1 договору позики визначав, що у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
		Відповідно до пункту 4.3 договору позики позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання за даним договором.
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
		Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
		Письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
		Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, провадження № 61-33115св18, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, провадження                       № 61-20376св18, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, провадження             № 61-42076св18 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, провадження          № 61-47793св18.
		За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
		Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
		Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
		Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
		Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином
		(стаття 599 ЦК України).
		Припинення зобов`язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов`язанні дій, а боржник звільняється від обов`язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.
		Припинення зобов`язання має остаточний характер, чинне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов`язання.
		За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.
		Таким чином, хоча строк виконання договору позики, укладеного 19 серпня 2016 року і настав 19 листопада 2016 року, проте припинення зобов`язання не відбулось, колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про нікчемність додаткової угоди до договору позики, яка була укладена сторонами 10 жовтня 2018 року, адже вона була укладена до моменту припинення зобов`язання.
		Колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції, на час розгляду справи, не встановили обставин повного виконання зобов`язання ОСОБА_2 , а Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		У відповідності до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		Верховний Суд зазначає, що оскільки укладення додаткової угоди від 10 жовтня 
		2018 року відбулось в межах строку (до 19 серпня 2019 року), протягом якого позивач міг звернутися за захистом свого порушеного права, внаслідок чого відповідач фактично визнала свій борг і сторони погодили кінцевий строк виконання зобов`язання (до 19 грудня 2018 року), колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги, що звернення до суду із цим позовом (24 грудня 2020 року) відбулось поза строками, передбаченими статтею 257 ЦК України.
		З висновків судів першої та апеляційної інстанції вбачається, що суди вважали доведеним той факт, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли договірні  відносини за обставинами яких, на підставі договору позики ОСОБА_2 отримала в борг грошові кошти на суму 178 210,04 грн. В подальшому сторони 10 жовтня 2018 року уклали додаткову угоду до договору позики від 19 серпня 2016 року, якою було внесено зміни до умов договору позики, зокрема зазначено суму позичених коштів у розмірі 198 816,59 грн. 
		Також суди встановили факт отримання відповідачем грошових коштів на суму 198 816,59 грн, на підтвердження чого ОСОБА_2 10 жовтня 2018 року склала відповідну розписку. 
		Колегія суддів погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи.
		Одночасно колегія суддів не погоджується із висновками місцевого суду, з яким передчасно погодився суд апеляційної інстанції про те, що відповідач не надала доказів на повернення боргу за договором позики від 19 серпня 2016 року.
		Суди попередніх інстанцій надали оцінку наданим ОСОБА_2 розпискам та квитанціям до прибуткового касового ордеру та зауважили, що за змістом цих доказів ОСОБА_2 здійснювала сплату коштів на користь ПП «Каштан-2000» за договором позики 
		№ 19/08-08.
		За таких умов суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що ОСОБА_2 не довела належними доказами факту часткового чи повного виконання зобов`язання, прийнятого на себе на підставі договору позики та додаткової угоди до нього.
		Однак із такими висновками судів колегія суддів погодитись не може, оскільки копія договору позики № 19/08-08 в матеріалах справи відсутня? а тому висновки судів про те, що ОСОБА_2 не довела обставини погашення нею заборгованості передчасні, оскільки суди не встановили справжньої природи таких квитанцій до прибуткових касових ордерів та розписок, а також підстав внесення ОСОБА_2 коштів на виконання договору позики № 19/08-08 і прийняття їх ОСОБА_1 .
		З огляду на наведене колегія суддів вважає прийнятними аргументи касаційної скарги в цій частині.
		Одночасно Верховний Суд зауважує, що суд обмежений вимогами диспозитивності цивільно-процесуального судочинства та не може вийти за межі позовних вимог.
		Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики 
		від 12 листопада 2015 року з додатковою угодою від 13 грудня 2018 року, однак копії такого договору до матеріалів справи не долучені.
		Отже, суди першої та апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не встановили, укладення та невиконання умов якого саме договору позики було підставою для звернення до суду.
		Частиною другою статті 2 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
		Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) вбачається, що у справі № 953/498/22 Київський районний суд м. Харкова вже вирішував питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 12 листопада 2015 року з додатковою угодою від 13 грудня 2018 року, проте оцінку цієї обставини суди не здійснили.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		З огляду на те, що місцевий суд не встановив дійсну природу квитанцій до прибуткових касових ордерів та розписок, складених  ОСОБА_1 , як і не з`ясував дійсного змісту позовних вимог, а суд апеляційної інстанції передчасно погодився із висновками місцевого суду, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Щодо судових витрат 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
		Вирішення питання про поновлення виконання оскарженого судового рішення
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Верховний Суд ухвалою від 29 лютого 2024 року зупинив виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2022 року до закінчення касаційного перегляду справи.
		З огляду на висновок Верховного Суду про скасування рішення суду першої і постанови суду апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до місцевого суду відсутні підстави для поновлення виконання судового рішення.
		Керуючись статтями 406, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Київського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                        І. В. Литвиненко
		 
		Судді:                                                                                            А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                       В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                                       Є. В. Петров
		 
		                                                                                                       В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...