Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/3575/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 26.11.2024
Номер судового провадження: 61-17324ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 листопада2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 202/3575/22
		провадження № 61-17324св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,                                
		 
		учасники справи:
		позивач -    ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
		третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
		розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року у складі судді Кухтіна Г.О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у складі колегії суддів:Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,                 Свистунової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст вимог позову 
		У липні 2022 року    ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про стягнення відсотків за депозитними вкладами, компенсаційних нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та моральної шкоди.
		В обґрунтування позову посилався на те, що згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 листопада 2013 року, яке видане приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Донецької області Косюк О. П., зареєстроване в реєстрі за № 1100, він є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з одинадцяти банківських вкладів спадкодавця ОСОБА_1 , у тому числі: 
		депозитного вкладу у сумі 80 000 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на рахунку, відкритому у відділенні № 193 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно умов договору № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року; 
		депозитного вкладу у сумі 13 123,48 доларів США з відповідними відсотками, що знаходиться на рахунку, відкритому у відділенні № 161 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк», згідно умов договору № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року. 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня              2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, у справі № 201/14244/14-ц за позовом                ОСОБА_1  стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача суму депозитного вкладу 80 000 грн, що знаходиться на рахунку, відкритому у відділенні № 193 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно умов договору               № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу у сумі 13 123,48 доларів США, що знаходиться на рахунку, відкритому у відділенні № 161 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк», згідно умов договору                                                  № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року. 
		Позивач вказує, що 08 вересня 2021 року після відкриття виконавчого провадження на виконання вищевказаного рішення суду йому було виплачено депозитний вклад у сумі 80 000 грн, що знаходився на рахунку, відкритому у відділенні № 193 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно умов договору                № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року.  
		Крім цього, 30 грудня 2021 року після відкриття відповідного виконавчого провадження на виконання вищевказаного рішення суду йому виплачено депозитний вклад у сумі 13 123,48 доларів США, що знаходився на рахунку, відкритому у відділенні № 161 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно умов договору № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року.
		Однак, депозитні вклади були виплачені позивачу без відсотків за вкладом. 
		Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням поданої в подальшому заяви про зменшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь:
		відсотки за депозитним договором № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року за період з 12 жовтня 2013 року по 07 вересня 2021 року у розмірі                90 925,87 грн;
		відсотки за депозитним договором № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року за період з 12 жовтня 2013 року по 29 грудня 2021 року у розмірі                     5 469,42 доларів США;
		інфляційні втрати за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року за період з 12 жовтня                     2013 року по 07 вересня 2021 року у розмірі 155 563,53 грн;
		інфляційні втрати за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року за період з 12 жовтня                   2013 року по 29 грудня 2021 року у розмірі 711 453,27 грн;
		три проценти річних за прострочення виплати депозиту                                                                № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року за період з 12 жовтня 2013 року по 07 вересня 2021 року у розмірі 18 983,01 грн;
		три проценти річних за прострочення виплати депозиту                                                               № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року за період з 12 жовтня 2013 року по 29 грудня 2021 року у розмірі 3 237,00 доларів США;
		моральну шкоду у розмірі 420 000,00 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року позов  ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за депозитним договором № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року за період з 12 жовтня 2013 року по 22 липня 2014 року у розмірі 1 038,89 доларів США.
		Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за депозитним договором № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року за період з 12 жовтня 2013 року по 22 липня 2014 року у розмірі 12 284,92 грн.
		Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за договором депозиту № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року за період з 29 листопада 2018 року по 07 вересня 2021 року у розмірі 6 667,40 грн.
		Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за договором депозиту № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року за період з 29 листопада 2018 року по 29 грудня 2021 року у розмірі                                              1 215,63 доларів США.
		Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року за період з 23 липня 2014 року по 07 вересня 2021 року у розмірі 128 003,77 грн.
		Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
		В задоволенні інших вимог позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звернувшись 22 липня                          2014 року до АТ КБ «Приватбанк» з вимогою про виплату банківських вкладів,  позивач фактично змінив умови зобов`язання щодо строку дії договорів, порядку сплати процентів за депозитами, у зв`язку з чим втратив право на отримання процентів відповідно до умов договорів банківського вкладу з 22 липня 2014 року, тобто з моменту отримання банком заяви про виплату вкладів.
		У зв`язку із цим, суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за депозитним договором № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року лише за період з 12 жовтня 2013 року по 22 липня 2014 року у розмірі 1 038,89 доларів США та відсотки за депозитним договором                                № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року лише за період з 12 жовтня 2013 року по 22 липня 2014 року у розмірі 12 284,92 грн.
		Частково задовольняючи позов в частині вимог щодо стягнення трьох процентів річних, нарахованих відповідно до вимог статті 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для такого нарахування, але прийняв до уваги заяву відповідача про застосування трирічного строку позовної давності щодо вказаних вимог. 
		При цьому суд звернув увагу на те, що відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності лише до вимог позову щодо стягнення трьох процентів річних, проте щодо стягнення інфляційних втрат про застосування строку позовної давності заявлено не було.
		У зв`язку із цим суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати  у розмірі 128 003,77 грн за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000726882922 за період з 23 липня 2014 року (наступний день після отримання банком вимоги про повернення депозиту) по 07 вересня 2021 року (дата здійснення позивачем розрахунку). 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року за період з 12 жовтня 2013 року по 29 грудня 2021 року у розмірі 711 453,27 грн, суд першої інстанції виходив з того, що норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
		Задовольняючи частково вимоги позову про стягнення моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що банком не доведено відсутність протиправності та вини у завданні моральної шкоди, тому з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, суд визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. 
		Також, вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що саме АТ КБ «Приватбанк» є належним відповідачем у справі, зазначивши, що 17 листопада                         2014 року між банком та ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого останнє стало боржником за договором банківського вкладу, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач, відповідно до вимог статті 520 ЦК України, надав свою згоду на переведення боргу вказаному товариству. 
		Тому місцевий суд вважав, що саме АТ КБ «Приватбанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 звернулись до суду з апеляційними скаргами.
		 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року скасовано в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди відмовлено.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за депозитними вкладами та компенсаційних нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду в цій частині вимог при апеляційному розгляді не встановлено.
		Разом із цим, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки місцевого суду в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, зазначивши, що позивачем на надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди діями банку.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		05 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду (через систему «Електронний суд») з касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року.
		 
		В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення у цій частині, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		19 грудня 2023 року  ОСОБА_1  через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішенняІндустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року.
		 
		В касаційній скарзі заявник просить касаційний суд частково скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги про стягнення відсотків за депозитними вкладами, 3% річних за прострочення виплати коштів за договорами депозиту та інфляційних втрат за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року. В частині вирішення вимог про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» моральної шкоди просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому постанову апеляційного суду просить скасувати у повному обсязі.  
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1  мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		30 січня 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому позивач просить касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик від 10 січня 2024 року № 38/0/226-24 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В. на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. справу № 202/3575/22 (провадження № 61-17324св23) призначено судді-доповідачеві: Коротенку Є. В. Судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Тітов М. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «Приватбанк», витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		 
		07 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Судами встановлено, що 03 липня 2012 року  ОСОБА_2 було підписано пропозицію (оферту) ПАТ КБ «Приватбанк» на оформлення депозиту за заявою № SAMDN25000726882922.
		Умовами вказаної заяви на оформлення вкладу «Стандарт, 12 міс.» передбачено, що сума депозиту складає - 80 000 грн, валюта депозиту - UAH, строк депозиту - 366 днів по 03 липня 2013 року включно, процентна ставка на дату укладення депозиту - 17 % річних. У випадку, якщо по закінченню строку депозиту клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку депозиту, депозит автоматично рахується продовженим ще на один строк, зазначений у заяві.
		Відповідно до пункту 3 заяви строк депозиту продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
		Згідно з пунктом 4 заяви при продовженні строку розрахунок процентів на кожний новий строк депозиту розраховується за процентною ставкою, яка діє в банку для продовжуваних депозитів даного найменування та строку на день закінчення попереднього строку депозиту, без підписання додаткових угод.
		10 квітня 2013 року ОСОБА_2 було підписано пропозицію (оферту)                       ПАТ КБ «Приватбанк» на оформлення депозиту за заявою                                                           № SAMDN25000734458813.
		За умовами вказаної заяви на оформлення вкладу «Стандарт, 12 міс.» сума депозиту складає - 12 500 доларів США, валюта депозиту - USD, строк депозиту - 365 днів по 10 квітня 2014 року включно, процентна ставка на дату укладення депозиту - 9, 75 % річних.
		Відповідно до пункту 3 заяви у випадку, якщо по закінченню строку депозиту клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку депозиту, депозит автоматично рахується продовженим ще на один строк, зазначений у заяві.
		ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його спадкоємцем є позивач у справі - ОСОБА_1 , який прийняв спадщину, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 листопада 2013 року, виданим приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Донецької області Косюк О. П. та зареєстрованим в реєстрі за № 1100,
		ОСОБА_1 22 липня 2014 року звернувся до АТ КБ «Приватбанк»з письмовою вимогою щодо виплати банківських вкладів, зокрема задепозитними договорами № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року,                № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року.
		Згідно з відповіддю ПАТ КБ «Приватбанк» від 17 вересня 2014 року                                      № 20.1.0.0.0/7-20140722/2750 на письмову вимогу ОСОБА_1 від                               22 липня 2014 року щодо виплати банківських вкладів, банк повідомив про тимчасову неможливість здійснення виплат у зв`язку з припиненням діяльності відокремлених підрозділів Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» та запевнив позивача, що робить все можливе для врегулювання ситуації і вирішення юридичних питань з виплати вкладів, але на даний момент не має можливості виконати вимоги заявника.
		04 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу (справа № 201/14244/14).
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня                    2019 року у справі № 201/14244/14 стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу 80 000 грн, що знаходиться на рахунку, відкритому у відділенні № 193 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» згідно умов договору № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу у сумі 13 123,48 доларів США, що знаходиться на рахунку, відкритому у відділенні № 161 Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк», згідно умов договору      № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року. 
		Суд у вказаному рішенні зазначив, що  підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача депозитний вклад у сумі 80 000 грн згідно умов договору № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року та депозитний вклад в сумі 13 123,48 доларів США згідно умов договору                                                              № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року, оскільки позивачем була також отримана сума коштів 815,21 доларів США за депозитним вкладом згідно умов договору № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня                  2019 року у справі № 201/14244/14 залишено без змін.
		08 вересня 2021 року на виконання рішення Жовтневого районного суду                        м. Дніпропетровська від 27 червня 2019 року у справі № 201/14244/14-ц              АТ КБ «Приватбанк» було сплачено ОСОБА_1 80 000 грн.
		30 грудня 2021 року на виконання рішення Жовтневого районного суду                           м. Дніпропетровська від 27 червня 2019 року у справі № 201/14244/14-ц                  АТ КБ «Приватбанк» було сплачено ОСОБА_1 12 998, 35 доларів США.
		Встановлено, що 29 листопада 2021 року позивач звертався до суду з аналогічним у цій справі позовом до Краматорського міського суду Донецької області, ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 01 грудня 2021 року було відкрито провадження у цій справі, однак рішення по суті спору ухвалено не було внаслідок збройної агресії рф проти України, у зв`язку із чим позивач звернувся повторно (з цим позовом) до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з метою захисту своїх прав.
		Під час розгляду справи в суді першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, нарахованих відповідно до вимог статті 625 ЦК України.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).
		Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
		Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
		Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
		Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
		Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
		Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
		У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
		У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
		У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Отже, виплата передбачених договорами та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
		У справі, яка переглядається, встановлено, що договорами банківських вкладів передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони.
		Позивач, як спадкоємець вкладника ОСОБА_2 , скористався правом на дострокове розірвання депозитних договорів, направив 22 липня 2014 року  на адресу відповідача вимогу про повернення вкладів.
		Отже, позивач до закінчення строку дії договорів виявив намір про розірвання договорів банківських вкладів та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.
		Ураховуючи, що ОСОБА_1 , звернувшись 22 липня 2014 року до АТ КБ «Приватбанк»з вимогою про виплату банківських вкладів, фактично змінив умови зобов`язання щодо строку дії договорів, порядку сплати процентів за депозитами, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що з цієї дати позивач втратив право на отримання процентів відповідно до умов договорів банківського вкладу.
		При таких обставинах, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за договорами депозитів, нараховані до 22 липня 2014 року, а саме: за депозитним договором                                   № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року у розмірі 1 038,89 доларів США та за депозитним договором № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року у розмірі 12 284,92 грн.
		Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
		Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
		Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
		Як було зазначено вище, з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Оскільки після розірвання 22 липня 2014 року договорів вкладу відповідач виплатив позивачу депозитний вклад у сумі 80 000 грн за договором                                 № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року лише 08 вересня 2021 року, а за  договором № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року у сумі                           13 123,48 доларів США лише 30 грудня 2021 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування трьох відсотків річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. 
		Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, нарахованих відповідно до вимог статті 625 ЦК України.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. 
		 
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позов в частині вимог щодо стягнення трьох процентів річних, нарахованих відповідно до вимог статті 625 ЦК України, прийнявши до уваги, що відповідачем у справі заявлено про застосування строку позовної давності щодо вказаних вимог, дійшли обґрунтованого висновку, що за договором депозиту                                                                     № SAMDN25000726882922 від 03 липня 2012 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню три процента річних у розмірі 6 667,40 грн, а за договором депозиту № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року - три процента річних у розмірі 1 215, 63 доларів США, нараховані в межах трирічного строку позовної давності.
		При цьому суди правильно звернули увагу на те, що АТ КБ «Приватбанк» було заявлено про застосування строку позовної давності лише до вимог позивача щодо стягнення трьох процентів річних, однак щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат банком заявлено не було.
		З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що інфляційні втрати за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000726882922 за період з 23 липня 2014 року (наступний день після отримання банком вимоги про повернення депозиту) по 07 вересня 2021 року (дата здійснення позивачем розрахунку) у розмірі 128 003,77 грн також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
		Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за прострочення виплати депозиту за депозитним договором № SAMDN25000734458813 від 10 квітня 2013 року за період з 12 жовтня 2013 року по 29 грудня 2021 року у розмірі                 711 453,27 грн, суд першої інстанції правильно виходив з того, що норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
		Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди
		Звернувшись до суду із цим позовом,  ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» моральну шкоду у розмірі 420 000,00 грн, завдану порушенням банком зобов`язання з повернення вкладу.
		Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Таким чином, необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди 
		є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову про відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у задоволенні указаних позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань діями банку.
		Наведені у касаційній скарзі доводи щодо вирішення апеляційним судом вказаних вимог були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Фактично ці доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Щодо належного складу відповідачів у справі
		У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним і ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір, за умовами якого останнє стало боржником за договорами банківського вкладу.
		Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		Ураховуючи, що відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 згоди на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», саме АТ КБ «Приватбанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19, від 12 липня 2023 року у справі № 757/15311/20, від 24 травня 2023 року у справі № 757/53371/20-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 у подібних правовідносинах.
		Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що саме АТ КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.
		Доводи касаційних скарг про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції- без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року було зупинено виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від              01 червня 2023 року в частині, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, до закінчення касаційного провадження, виконання цього рішення, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада  2023 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Індустріального районного суду                                                м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                 Є. В. Коротенко
		         
		        А. Ю. Зайцев
		         
		        М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...