Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-42/2011 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 21.11.2024
Номер судового провадження: 61-8563ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		21 листопада 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 2-42/2011 
		провадження № 61-8563св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи: 
		заявник - ОСОБА_1 , 
		суб`єкти оскарження: посадові особи (державні виконавці) Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, правонаступником якого є Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбудтранс», 
		 
		розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у складі судді Василюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у складі колегії суддів Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Осіпука В. В. у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державних виконавців Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання судового рішення, зобов`язання вчинити дії, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст заявлених вимог 
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просила: 
		 
		- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (Нововолинський МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області) Капітанюка Сергія Сергійовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 27 липня 2017 року; 
		 
		- визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Капітанюка С. С. від 27 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження      ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-42/2011, виданого          19 березня 2014 року Нововолинським міським судом Волинської області на виконання рішення цього суду від 30 квітня 2013 року; 
		 
		- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Капітанюка С. С. та заступника начальника Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Овчиннікової Юлії Анатоліївни, яка полягає у неналежному примусовому виконанні судового рішення згідно з виконавчим листом № 2-42/2011; 
		 
		- зобов`язати вказаних осіб у примусовому порядку та у повному обсязі здійснити виконання рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року згідно з виконавчим листом № 2-42/2011 і не пізніше ніж у місячний термін повідомити стягувача та суд про виконання ухваленого у цій справі судового рішення. 
		 
		Свою скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що 30 квітня 2013 року Нововолинський міський суд Волинської області ухвалив рішення у справі № 2-42/2011, яким зобов`язав ОСОБА_2 за власний рахунок знести металеву драбину, що веде на горище, яка змонтована на фасадній частині вздовж стіни житлової кімнати квартири ОСОБА_1 , демонтувати на фронтонній частині фасаду металеві двері та вікно з влаштуванням на вивільнених отворах цегляної кладки, привести облаштоване ОСОБА_2 у технічному підпіллі нежиле приміщення до попереднього стану для загального користування всіма співвласниками допоміжних приміщень, а також демонтувати у підвальному приміщенні непередбачений проєктом забудови додатковий дверний отвір та демонтувати нежиле приміщення на горищі будинку, що є у загальному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку. 
		 
		Актом державного виконавця від 27 липня 2017 року зафіксовано, що зазначене судове рішення відповідачем виконано. На підставі цього акта 27 липня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження    ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду у чіткій відповідності з вимогами, викладеними у виконавчому листі. 
		 
		Заявник вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною, оскільки рішення Нововолинського міського суду Волинської області   від 30 квітня 2013 року у справі № 2-42/2011 не виконано в повному обсязі. 
		 
		Вказує, що боржник  ОСОБА_2 лише частково демонтувала металеву драбину, що веде на горище будинку. Технічне підпілля у будинку не приведено до попереднього стану, тому повноцінно користуватися допоміжними приміщеннями немає можливості, оскільки існують об`єктивні перешкоди у вигляді наваленого будівельного сміття і залишків будівельних матеріалів. На горищі будинку здійснено демонтаж стін та дверей, але не демонтовано фундамент та не встановлено підпору до крокви, що значно послаблює несучу спроможність даху. 
		 
		Крім того, боржник та державні виконавці ухиляються від виконання судового рішення в частині демонтажу у підвальному приміщенні додаткового дверного отвору, не передбаченого проєктом забудови, трактуючи судове рішення на власний розсуд. 
		 
		Наголошує, що державні виконавці проігнорували звіт, виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудтранс» (далі - ТОВ «Промбудтранс»), а тому згадані порушення стали можливими через самостійне виконання боржником ОСОБА_2 рішення суду. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій 
		 
		Нововолинський міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 18 серпня          2017 рокузалучив ТОВ «Промбудтранс» до участі у розгляді скарги як заінтересовану особу. 
		 
		Суди розглядали справу неодноразово. 
		 
		Нововолинський міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 19 жовтня         2017 року в задоволенні скарги відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року у справі № 2-42/2011 фактично виконано в повному обсязі, державні виконавці діяли відповідно до вимог та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», в межах наданих їм повноважень, тому відсутні правові підстави для задоволення скарги. 
		 
		Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 відхилив, а ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року залишив без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції за результатами розгляду скарги є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. 
		 
		Верховний Суд постановою від 06 березня 2019 рокукасаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнив. 
		 
		Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що судовим рішенням зобов`язано боржника привести приміщення горища та технічного підвалу будинку до попереднього стану та не перевірив, чи свідчить наявність фундаменту, підпор до крокв на горищі будинкупро приведення приміщення у попередній стан. 
		 
		Крім того, суд у повній мірі не надав оцінки доводам стягувача, що проєкт забудови будинку АДРЕСА_1 знаходиться у ТОВ «Промбудтранс», проте оскаржувана постанова державним виконавцем прийнята без з`ясування робіт, які слід провести до повного виконання рішення суду. 
		 
		Питання залучення ТОВ «Промбудтранс» до участі у розгляді справи суд не обговорював. 
		 
		Тобто, суд фактично переклав тягар доказування неповного виконання боржником судового рішення на стягувача, що є неприпустимим. 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області ухвалою від 08 грудня 2020 року замінив Нововолинський МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області його правонаступником Нововолинським міським відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області ухвалою від 03 травня 2023 року замінив Нововолинський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції його правонаступником Нововолинським відділом державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області ухвалою від 25 вересня 2023 року замінив Нововолинський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції його правонаступником Володимирським відділом державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області ухвалою від 14 березня 2024 року у задоволенні скарги відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що  ОСОБА_2 приведено до попереднього стану як технічне підпілля, так і горище, а зберігання у цих приміщеннях певних матеріалів, які належать боржнику та іншим особам, не свідчать про невиконання рішення суду і не порушує прав ОСОБА_1 
		 
		Дверний отвір у підвальному приміщенні будинку демонтований, тому посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 та державні виконавці ухиляються від виконання рішення у цій частині є безпідставними. 
		 
		Суд не взяв до уваги звіт ТОВ «Промбудтранс» «Про можливість проведення будівельно-монтажних робіт за адресою: АДРЕСА_1 », складений 11 грудня 2015 року на замовлення Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області, а також пояснення представника названого товариства  Лавнічека Л. В. , вказавши, що ці пояснення здебільшого є філософськими міркуваннями щодо технічного стану усього будинку АДРЕСА_1 та зроблені на підставі здійсненого огляду вказаного будинку у               2015 році, тобто задовго до закінчення виконавчого провадження 27 липня 2017 року. 
		 
		Оглянутий у судовому засіданні проєкт забудови житлового будинку є типовим, а не індивідуальним проєктом забудови житлового будинку АДРЕСА_1 , а тому не може бути взятий судом до уваги повною мірою. 
		 
		Інших доказів про невиконання ОСОБА_2 рішення суду сторони не надали. 
		 
		Отже, відсутні правові підстави для задоволення скарги, оскільки за встановлених у цій справі обставин  ОСОБА_2 виконала рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року в повному обсязі,а державні виконавці вчинили усі необхідні дії, передбачені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», та перевірили фактичне виконання рішення боржником, що давало їм право закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону. 
		 
		Волинський апеляційний суд постановою від 15 травня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2024 року - без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції за результатами розгляду скарги є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. 
		 
		Під час апеляційного перегляду справи  ОСОБА_1 підтвердила факт виконання боржником ОСОБА_2 тих дій, які зазначенні у рішенні суду та відповідно у виконавчому документі, однак вважала, що за рішенням суду ОСОБА_2 зобов`язано привести нерухомість до попереднього стану, що передував самочинній забудові і вказана обставина не врахована державним виконавцем при закінченні виконавчого провадження. 
		 
		Однак такі твердження ОСОБА_1 є помилковими, оскільки спростовуються змістом рішення суду, за межі якого державний виконавець не міг вийти, враховуючи його права та обов`язки відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». 
		 
		Так за змістом рішення Нововолинського міського суду від 30 квітня 2013 року ОСОБА_2 зобов`язано саме привести до попереднього стану облаштоване нею у технічному підпіллі нежиле приміщення для загального користування усіма співвласниками допоміжних приміщень. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що вказані дії ОСОБА_2 виконала та заявник має вільний доступ до технічного поверху. 
		 
		Наведені у скарзі ОСОБА_1 вимоги щодо знесення частини металевої драбини виходять за межі ухваленого судом рішення, у якому зазначено, що квартира як об`єкт права власності включає у себе не тільки внутрішнє облаштування, але і стіни квартири по периметру зсередини і ззовні, а тому влаштування будь-яких споруд із зовнішньої сторони квартири власника без згоди останнього є порушенням права власника квартири. Однак залишена боржником частина металевої драбини, що веде від основи ґрунту вздовж стіни ОСОБА_2 , не сягає другого поверху та стін житлової кімнати ОСОБА_1 і жодних її прав не порушує, що, у свою чергу, не спростовано заявником. 
		 
		Рішенням суду не передбачено демонтажу фундамента, встановлення підпор до крокв на горищі будинку, про які зазначає ОСОБА_1 
		 
		ОСОБА_2 приведено до попереднього стану як технічне підпілля, так і горище, а зберігання у цих приміщеннях певних матеріалів, які належать ОСОБА_2 та іншим особам, не свідчать про невиконання рішення суду і не порушує прав стягувача. 
		 
		У рішенні суду вказано демонтувати нежиле приміщення на горищі будинку, що було виконано ОСОБА_2 , а не привести його в попередній стан, як хибно трактує заявник. 
		 
		Матеріли справи не містять належних та допустимих доказів щодо технічного стану спірних приміщень до проведення ОСОБА_2 їх переобладнань. 
		 
		У випадку вчинення державним виконавцем дій, які не зазначені у виконавчому листі, будуть порушуватися законні права та інтереси інших осіб. 
		 
		З огляду на викладене, головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Капітанюк С. С. правомірно виніс 27 липня 2017 року постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до акта державного виконавця від 26 липня 2017 року, оскільки судове рішення виконано боржником саме у той спосіб та в тому обсязі, які були визначені судом. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 травня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу на бездіяльність державних виконавців у повному обсязі. 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що боржник не здійснила усіх робіт, необхідних для виконання рішення суду в повному обсязі. 
		 
		Суди не врахували, що рішенням суду зобов`язано  ОСОБА_2 привести приміщення горища та технічного підвалу будинку до попереднього стану. Демонтування та знесення включають в себе розбирання всіх складових і конструктивних елементів об`єктів, тому залишення фундаменту підтверджує факт лише часткового виконання судового рішення. 
		 
		При повторному розгляді справи суди не виконали вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 березня 2019 року, зокрема, не перевірили, чи свідчить наявність фундаменту, підпор до крокв на горищі будинкупро приведення приміщення в попередній стан. 
		 
		Частковий демонтаж об`єктів не є станом, що передував здійсненню боржником самочинного будівництва. 
		 
		Отже, є очевидним, що державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 передчасно, оскільки рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року у справі № 2-42/2011 не виконано в повному обсязі. 
		 
		Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_5 (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. ухвалою               від 24 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Нововолинського міського суду Волинської області. 
		 
		08 липня 2024 року справу № 2-42/2011 передано до Верховного Суду. 
		 
		Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 08 жовтня        2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи. 
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2024 року справу № 2-42/2011 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області рішенням від 30 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 за власний рахунок знести металеву драбину, що веде на горище, яка змонтована на фасадній частині вздовж стіни житлової кімнати квартири ОСОБА_1 , демонтувати на фронтонній частині фасаду металеві двері та вікно з влаштуванням на вивільнених отворах цегляної кладки, привести облаштоване ОСОБА_2 у технічному підпіллі нежиле приміщення до попереднього стану для загального користування всіма співвласниками допоміжних приміщень, а також демонтувати у підвальному приміщенні непередбачений проєктом забудови додатковий дверний отвір та демонтувати нежиле приміщення на горищі будинку, що є у загальному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні горищем у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , забезпечивши власниці квартири № 2 цього будинку ОСОБА_2 вільний вхід через двері металевої огорожі, що ведуть до сходової клітини для спільного користування горищем. Провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та допоміжними приміщеннями шляхом знімання замків із вхідних дверей, які є входом до сходових маршів у ці приміщення, закрив (том 2, а. с. 140-144). 
		 
		Апеляційний суд Волинської області рішенням від 09 січня 2014 року апеляційні скарги  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 та в частині закриття провадження у справі скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 горищем будинку АДРЕСА_1 , забезпечивши власниці квартири № 2 цього будинку вільний доступ до нього шляхом демонтажу металевої огорожі прилеглої до будинку, знімання замків із вхідних дверей, які є входом до сходових маршів у допоміжні приміщення будинку № 36 . У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін (том 2, а. с. 285-287). 
		 
		02 квітня 2014 року за заявою стягувача  ОСОБА_1 головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Мазурок П. В. відкрив виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа                            № 2-42/2011, виданого 19 березня 2014 року Нововолинським міським судом Волинської області на виконання рішення цього суду від 30 квітня 2013 року, яким зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок знести металеву драбину, що веде на горище, яка змонтована на фасадній частині вздовж стіни житлової кімнати квартири ОСОБА_1 , демонтувати на фронтонній частині фасаду металеві двері та вікно з влаштуванням на вивільнених отворах цегляної кладки, привести облаштоване ОСОБА_2 у технічному підпіллі нежиле приміщення до попереднього стану для загального користування всіма співвласниками допоміжних приміщень, а також демонтувати у підвальному приміщенні непередбачений проєктом забудови додатковий дверний отвір та демонтувати нежиле приміщення на горищі будинку, що є у загальному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку (том 3, а. с. 16). 
		 
		02 липня 2014 року головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Мазурок П. В. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа                            № 2-42/2011 через неможливість виконати рішення суду без участі боржника (том 3, а. с. 17). 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області ухвалою від 24 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 10 грудня    2014 року, скасував постанову головного державного виконавця Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Мазурка П. В. від 02 липня 2014 року про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1. Зобов`язав головного державного виконавця Мазурка П. В. здійснити виконання рішення Нововолинського міського суду від 30 квітня 2013 року згідно з виконавчим листом № 2-42/2011 (том 3, а. с. 18-21). 
		 
		Головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Капітанюк С. С. постановою від 17 серпня 2016 року повернув стягувачу  ОСОБА_1 виконавчий лист № 2-42/2011 у зв`язку з тим, що стягувач перешкоджає у забезпеченні повного виконання рішення (том 3, а. с. 254). 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області ухвалою від 07 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 грудня    2016 року, скасував постанову головного державного виконавця Капітанюка С. С.      від 17 серпня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу (том 3, а. с. 294-296, том 4, а. с. 195, 196). 
		 
		Головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Капітанюк С. С. постановою від 26 січня 2017 року відновив виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа                           № 2-42/2011 (том 5, а. с. 36). 
		 
		30 січня 2017 року головний державний виконавець Капітанюк С. С. направив боржнику ОСОБА_2 вимогу, якою зобов`язав останню надати копії цивільно-правових угод, укладених з фізичними особами для проведення будівельних робіт з демонтажу конструкцій з метою виконання рішення, та повідомити відділ державної виконавчої служби про день та час проведення цих робіт (том 5, а. с. 39). 
		 
		22 лютого 2017 року боржник ОСОБА_2 подала до Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області заяву про неможливість виконання нею рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року у справі № 2-42/2011 у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань у виконавчому провадженні № 42834841 (том 5, а. с. 41). 
		 
		24 лютого 2017 року за результатами виходу за адресою: АДРЕСА_4 , головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській областіКапітанюк С. С. склав акт про те, що боржник ОСОБА_2 не виконала рішення суду згідно з виконавчим листом № 2-42/2011, виданим 19 березня 2014 року Нововолинським міським судом Волинської області (том 5, а. с. 40). 
		 
		Цього ж дня, 24 лютого 2017 року, головний державний виконавець Капітанюк С. С. надіслав до Волинського обласного бюро технічної інвентаризації вимогу про надання технічної документації на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 5, а. с. 42). 
		 
		Постановою начальника Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Назарук І. В. від 28 лютого 2017 року утворено виконавчу групу у складі керівника групи - заступника начальника Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Овчиннікової Ю. А. та члена групи - головного державного виконавця Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Капітанюка С. С. для проведення виконавчих дій із примусового виконання виконавчого листа № 2-42/2011,виданого 19 березня 2014 року Нововолинським міським судом Волинської області (том 5, а. с. 3, 4). 
		 
		Нововолинський міський суд Волинської області ухвалою від 27 червня 2017 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державних виконавців задовольнив. Зобов`язав головного державного виконавця Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Капітанюка С. С. та керівника групи у виконавчому провадженні                               ВП № НОМЕР_1 - заступника начальника Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Овчиннікову Ю. А. виконати в примусовому порядку рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року згідно з виконавчим листом № 2-42/2011 та у місячний строк повідомити стягувача та суд про виконання цієї ухвали (том 5, а. с. 46-48). 
		 
		26 липня 2017 року головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Капітанюк С. С. склав акт, яким зафіксував повне виконання боржником ОСОБА_2 рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року згідно з виконавчим листом № 2-42/2011. Цим актом встановлено, що металева драбина, яка веде на горище, що змонтована на фасадній частині вздовж стіни житлової кімнати ОСОБА_1 знесена, демонтовано на фронтонній частині фасаду металеві двері та вікно з влаштуванням на вивільнених отворах цегляної кладки, приведено облаштоване ОСОБА_2 у технічному підпіллі нежиле приміщення до попереднього стану для загального користування всіма співвласниками допоміжних приміщень, а також демонтовано у підвальному приміщенні не передбачений проєктом забудови додатковий дверний отвір та демонтовано нежиле приміщення на горищі будинку, що є в загальному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку (том 5, а. с. 100). 
		 
		Суд першої інстанції не взяв до уваги звіт ТОВ «Промбудтранс» «Про можливість проведення будівельно-монтажних робіт за адресою: АДРЕСА_1 », складений 11 грудня 2015 року на замовлення Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області, а також пояснення представника названого товариства  Лавнічека Л. В. , вказавши, що ці пояснення стосуються технічного стану усього будинку АДРЕСА_1 та зроблені на підставі здійсненого огляду вказаного будинку у 2015 році, тобто задовго до винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження                       від 27 липня 2017 року. 
		 
		Суди також з`ясували, що наданий ТОВ «Промбудтранс» для огляду проєкт забудови житлового будинку є типовим, а не індивідуальним проєктом забудови житлового будинку АДРЕСА_1 . 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця. 
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. 
		 
		Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. 
		 
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. 
		 
		У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 
		 
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 
		 
		Однією із засад виконавчого провадження є співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (пункт 8 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження). 
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. 
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. 
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. 
		 
		У пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що державний виконавець у порядку статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» неодноразово здійснював перевірку виконання боржником ОСОБА_2 рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року згідно з виконавчим листом                    № 2-42/2011, про що були складені відповідні акти державного виконавця. 
		 
		Згідно з останнім актом від 26 липня 2017 року головний державний виконавець Нововолинського МВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Капітанюк С. С. встановив, що металева драбина, яка веде на горище, що змонтована на фасадній частині вздовж стіни житлової кімнати ОСОБА_1 знесена, демонтовано на фронтонній частині фасаду металеві двері та вікно з влаштуванням на вивільнених отворах цегляної кладки, приведено облаштоване ОСОБА_2 у технічному підпіллі нежиле приміщення до попереднього стану для загального користування всіма співвласниками допоміжних приміщень, а також демонтовано у підвальному приміщенні не передбачений проєктом забудови додатковий дверний отвір та демонтовано нежиле приміщення на горищі будинку, що є в загальному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку. 
		 
		За змістом рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня         2013 року ОСОБА_2 зобов`язано демонтувати нежиле приміщення на горищі будинку, що є у загальному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку, а не привести це приміщення до попереднього стану, як того вимагає стягувач від державного виконавця. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що за наявності належних доказів фактичного виконання боржником рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року саме у той спосіб та в тому обсязі, які були визначені судом, державний виконавець правомірно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що боржник не виконала рішення суду у повному обсязі, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		Відповідно до статті 417 ЦК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. 
		 
		Вказана норма зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції касаційної інстанції. 
		 
		Під час нового розгляду цієї справи суд першої інстанції виконав вказівки суду касаційної інстанції та, дослідивши безпосередньо звіт ТОВ «Промбудтранс»                     від 11 грудня 2015 року «Про можливість проведення будівельно-монтажних робіт за адресою: АДРЕСА_1» та проєкт забудови житлового будинку, встановив, що рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року фактично виконано боржником у повному обсязі, що є законною підставою для закінчення виконавчого провадження. 
		 
		З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційний суд не встановив порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня   1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, під час вирішення позову в частині витребування земельних ділянок було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанційв означеній частині, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. 
		 
		Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров   А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...